1. Поняття, завдання та значення кримінального процесу. Кримінально-процесуальне законодавство України > Загальні поняття та історичні форми кримінального процесу
| Вид материала | Закон |
- Поняття І завдання кримінального процесу в період формування правової держави в Україні, 43.76kb.
- Навчальний курс: „Кримінальний процес України Система курсу: Тема Поняття, завдання, 630.41kb.
- Одеська Національна Юридична Академія Миколаївський Навчальний Центр Прокурорсько-слідчий, 842.88kb.
- Лекція №1. Поняття І сутність кримінального процесу., 4192.56kb.
- Кримінальне процесуальне право України, 2089.49kb.
- Цивільне процесуальне право України, 797.43kb.
- Методичні рекомендації з питань вивчення кримінального права для вчителів які викладають, 564.86kb.
- 1. Поняття Особливої частини кримінального права України, 664.74kb.
- Робоча навчальна програма на 2011-2012 н р. Кримінальний процес, 1266.74kb.
- 1. Предмет, основні поняття І завдання кримінального процесу України, 38.65kb.
33.Обставини, що виключають можливість участі
у справі суддів, прокурора,слідчого і особи, яка провадить дізнання. Порядок їх відводу.
З метою забезпечення всебічного, повного й об’єктивного дослідження всіх обставин кримінальної справи закон виключає можливість участі у процесі судді, прокурора, слідчого, якщо вони особисто, прямо або побічно зацікавлені у результатах справи, тобто є сумніви у їх неупередженості.
Суддя та народний засідатель, відповідно до ст.54 КПК, не може брати участі у розгляді кримінальної справи за таких умов:
- Якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого.
- Якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа , яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача.
21. Якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою, або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову у порушенні кримінальної справи або закриття справи.
22. Якщо він під час досудового розслідування справи розглядав питання про усунення захисника в порядку, передбаченому ст.611 КПК.
- Якщо він особисто або його родичі заінтересовані в результатах справи.
- За наявності істотних обставин, які викликають сумнів в об’єктивності судді або народного засідателя.
У складі суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть бути особи, які є родичами між собою.
Стаття 55 КПК містить положення про недопустимість повторної участі судді в розгляді кримінальної справи. Це пояснюється тим, що він вже висловив свої міркування в справі.
Суддя, який брав участі у розгляді кримінальної справи у суді першої інстанції, не може брати участі у розгляді цієї справи у апеляційному чи касаційному порядку, а так само брати участь у новому розгляді справи у суді першої інстанції у разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, постановлених за його участю.
Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в апеляційному порядку, не може брати участі в розгляді цієї справи у суді першої інстанції або в касаційному порядку, а так само у новому розгляді справи у касаційній інстанції після скасування ухвали, постановленої за його участю.
Суддя, який брав участь у розгляді справи у касаційному порядку, не може брати участі у розгляді тієї ж справи у суді першої інстанції і у апеляційному порядку, а так само у повторному розгляді справи у касаційному порядку, якщо постанову (ухвалу), винесено за його участі, скасовано.
Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі у розгляді цієї справи у порядку виключного провадження.
При наявності обставин, передбачених ст.ст. 54 і 55 КПК суддя і народний засідатель зобов’язані заявляти самовідвід. На цих же підставах відвід судді або народного засідателя може бути заявлений прокурором, підсудним, захисником, а також потерпілим і його представником, цивільним позивачем або цивільним відповідачем чи їх представниками.
Заяви про відвід подаються до початку судового слідства. Заява про відвід, що надійшла пізніше, допускається у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства.
Відвід, заявлений судді або народному засідателю, вирішується іншими суддями без судді, якого відводять. Суддя, якого відводять, має право дати пояснення з приводу заявленого відводу. При рівності голосів суддя вважається відведеним.
Відвід, заявлений двом суддям або всьому складові суду, вирішується судом у повному складі більшістю голосів. Питання про відвід вирішується у нарадчій кімнаті.
Заява про відвід судді, який одноособово розглядає справу, подається у письмовому вигляді не менше, як за три дні до судового розгляду справи. Відвід, заявлений судді, який розглядає одноособово справу, вирішується постановою голови районного (міського) суду. Коли до складу районного (міського) суду обрано одного суддю або коли відвід заявлено голові районного (міського) суду, питання про відвід вирішується постановою голови міжрайонного (окружного) суду. У такому ж порядку вирішується питання про відвід, заявлений у судовому засіданні.
У випадку, коли відведено головуючого суду, а також при його самовідводі, слухання справи відкладається для заміни його іншим суддею або справа передається до вищестоящого суду для вирішення питання про її підсудність.
У разі відводу народного засідателя останній замінюється іншим народним засідателем.
Прокурор не може брати участі у провадженні у справі за наявності тих самих підстав, що і суддя.
Участь прокурора у провадженні досудового слідства або дізнання у справі, розгляді справи у суді першої інстанції, апеляційному чи касаційному порядку не може бути підставою для відводу (ч. 1 ст. 58 КПК).
За наявності обставин для відводу прокурор зобов'язаний самоусунутись від участі у справі. За тими ж підставами прокурору може бути заявлений відвід підозрюваним, обвинуваченим, його законним представником, захисником, а також потерпілим, його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем та їх представниками. Питання про відвід прокурора вирішується при провадженні дізнання і досудового слідства вищестоящим прокурором, а в суді - судом, який розглядає справу, за правилами відводу судді.
Слідчий та особа, яка провадить дізнання, не можуть брати участі у розслідуванні справи при наявності обставин, передбачених ст. 60 КПК.
Слідчий і особа, яка провадить дізнання, підлягають відводу за таких умов:
1. Коли вони є потерпілими, свідками, цивільними позивачами, відповідачами або родичами кого-небудь з них, а також родичами обвинуваченого.
2. Коли вони брали участь у справі як експерти, спеціалісти, перекладачі, захисники або представники інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача.
3. Коли вони або їх родичі заінтересовані в результатах справи.
4. При наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх об'єктивності.
При наявності зазначених підстав слідчий і особа, яка провадить дізнання, повинні заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід. За цими підставами відвід слідчому й особі, яка провадить дізнання, може бути заявлений обвинуваченим, потерпілим і його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками, а слідчому - і захисником.
Заява про відвід або самовідвід слідчого й особи, яка провадить дізнання, подається прокуророві, який розглядає і вирішує її протягом 24 годин.
34. Потерпілий у кримінальному процесі
Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову у цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд - ухвалу (ст.49 КПК).
Вирішуючи питання про визнання особи потерпілим, суд або суддя, слідчий, особа, яка провадить дізнання, повинні з'ясувати, яка конкретно шкода заподіяна злочином, і вказати про це в ухвалі або постанові. Для визнання особи потерпілою закон не вимагає від неї заяви.
Потерпілим у кримінальній справі може бути визнана тільки фізична особа. Якщо в результаті злочинних дій майнова шкода була заподіяна юридичній особі, то вона може виступати у кримінальній справі як цивільний позивач через свого представника.
Громадянин, якому злочином була заподіяна майнова шкода і він заявив вимогу про відшкодування збитків, повинен визнаватись одночасно потерпілим і цивільним позивачем. Відповідно до п. 2 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 р., потерпілий у кримінальному процесі вправі пред'явити цивільний позов про відшкодування моральної шкоди. Потерпілий має право:
- давати показання у справі;
- подавати докази;
- заявляти клопотання;
- знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а також у справах, в яких досудове слідство не провадилось, - після призначення справи до судового розгляду;
- брати участь у судовому розгляді;
- заявляти відводи;
- подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови судді;
- при наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки (ч. 3 ст. 49 КПК);
Обсяг процесуальних прав потерпілого залежить від того, до якої категорії віднесена справа, в якій він бере участь. Так, наприклад, у справах приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) потерпілий є стороною у судовому розгляді, бере участь у дослідженні доказів, особисто або через свого представника підгримує обвинувачення, виступає у судових дебатах з обвинувальною промовою.
Відповідно до ч.4 ст.49 КПК потерпілий має право брати участь у судових дебатах.
У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статтею, мають його близькі родичі (ч. 5 ст. 49 КПК). Перелік близьких родичів вказаний в п. 11 ст. 32 КПК (батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід. баба, онуки).
Пленум Верховного Суду України у постанові № 8 „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинців" від 22 грудня 1978 р. вказав, що у випадку смерті особи суди не вправі визнавати потерпілими інших осіб, які не вказані в п. 11 ст. 32 КПК. Якщо на визнанні потерпілим наполягає декілька близьких родичів, то вони повинні визнаватись потерпілими у кримінальній справі.
Елементом процесуального статусу потерпілого є його обов'язки.
Потерпілий зобов'язаний:
- давати правдиві показання;
- з'являтися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду (ч. 3 ст. 72 КПК);
- не розголошувати даних досудового розслідування (ст.121 КПК);
- на вимогу осіб, що провадять розслідування, пред'являти
предмети і документи, які мають значення для справи (ст.66 КПК);
- у разі необхідності представляти зразки для експертного дослідження, бути підданим освідуванню (ст. ст. 193,199 КПК);
- дотримуватись порядку судового розгляду (ст. 272 КПК).
За невиконання покладених на нього обов'язків потерпілий несе передбачену законом відповідальність.
Якщо потерпілий не з'явився без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосувати привід у порядку, передбаченому ст.ст. 135, 136 КПК України.
За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового розслідування потерпілий несе відповідальність за ч.1 ст. 185 або ст.1854 Кодексу про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивих показань - за ст. 384 КК. За розголошення даних досудового слідства настає кримінальна відповідальність за ст. 387 КК. За порушення порядку під час судового засідання потерпілий відповідає за ч.1 ст.185 Кодексу про адміністративні правопорушення України.
35. Процесуальне становище цивільного позивача і цивільного відповідача у кримінальному процесі
Цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до ст. 28 КПК. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу (ч. 1 ст. 50 КПК).
Визнання особи цивільним позивачем може бути за ініціативою прокурора і суду. У кримінальних справах, за якими цивільним позивачем визнається підприємство, установа або організація, бере участь їх представник (ст. 52 КПК). Представника може мати і цивільний позивач - громадянин.
Державні органи і посадові особи, які ведуть процес, зобов'язані роз'яснити цивільному позивачу його права і забезпечити їх реалізацію на всіх стадіях процесу.
Цивільний позивач має право:
- подавати докази;
- заявляти клопотання;
- брати участь у судовому розгляді;
- просити органи дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів щодо забезпечення заявленого ним позову:
- підтримувати цивільний позов;
- ознайомлюватися з матеріалами кримінальної справи з моменту досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилось, - після призначення справи до судового розгляду;
- брати участь у судовому розгляді;
- заявляти відводи;
- подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання,
слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або
ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову;
- за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки
(ч. 2 ст. 50 КПК).
Відповідно до ч.3 ст. 50 КПК цивільний позивач зобов'язаний:
- на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора і суду пред'являти всі необхідні документи, пов'язані із заявленим позовом;
- виконувати винесені відповідно до закону постанови слідчого (ч. 5 ст. 114 КПК);
- не розголошувати без дозволу слідчого або прокурора дані досудового слідства (ст. 121 КПК);
- не порушувати порядок під час судового розгляду і підкорятися розпорядженням головуючого (ст. 272 КПК).
Як правило, обов'язок відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочинними діями цивільному позивачу, покладається на обвинуваченого. У цьому випадку, всі права, пов'язані зі захистом від пред'явленого позову, роз'ясняються обвинуваченому, зокрема, як цивільний відповідач він не притягується.
За вчинення злочину, який заподіяв майнову шкоду, обвинувачений несе одночасно і кримінальну, і цивільно-правову (майнову) відповідальність, що відображається у вироку суду.
Цивільний відповідач з'являється у процесі лише в тих випадках, коли за законом майнову відповідальність за шкоду, заподіяну злочином, несе не сам обвинувачений, а інші особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 КПК як цивільних відповідачів може бути притягнуто батьків, опікунів піклувальників або інших осіб, & також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого.
Так, наприклад, на підставі ст. 446 ЦК України, за шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці до 15 років, відповідальність несуть його батьки, опікуни, піклувальники або навчальний, виховний, лікувальний заклад, під наглядом якого вій перебував на момент заподіяння шкоди.
Якщо цивільним відповідачем є підприємство, установа, організація, то вони беруть участь у справі через свого представника.
Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносить постанову, а суд -ухвалу.
Цивільний відповідач має право:
- заперечувати проти пред'явленого позову; - давати пояснення по суті пред'явленого позову;
- подавати докази;
- заявляти клопотання;
- ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, - призначення справи до судового розгляду;
- брати участь у судовому розгляді;
- заявляти відводи;
- подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок і ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову;
за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки (ст.51 КПК).
Як і цивільний позивач, цивільний відповідач має процесуальні обов'язки, а саме:
- виконувати винесені відповідно до закону постанови слідчого;
- не розголошувати без дозволу слідчого або прокурора дані Досудового слідства;
дотримувати порядку під час судового засідання і підкорятись розпорядженням головуючого.
36. Підозрюваний в кримінальному процесі, його
права та обов'язки
Підозрюваним в кримінальному процесі визнається: - особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину; особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення як обвинуваченого (ст. 43 КПК).
Особа набуває статусу підозрюваного в результаті складання двох процесуальних документів: протоколу затримання і постанови про застосування одного із запобіжних заходів до винесення постанови про притягнення як обвинуваченого.
Для застосування зазначених примусових заходів необхідна наявність певних фактичних даних, які вказують на причетність особи до вчинення злочину.
Особа може бути затримана за підозрою у вчиненні злочину, за яке в КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі тільки за наявності однієї з таких підстав:
1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;
коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;
3) коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину (ч. 1 ст. 106 КПК).
При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, затримання можливе лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного (ч.2ст. 106 КПК).
Право затримати особу за підозрою у вчиненні злочину надане органу дізнання (ст. 106 КПК) та слідчому (ст. 115 КПК).
Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз'яснення підозрюваному в порядку, передбаченому ч,2 ст. 21 КПК, права мати побачення із захисником з моменту затримання. Протокол затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим.
Копія протоколу з переліком прав та обов'язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання.
Підстави для звільнення з ізолятора тимчасового тримання передбачені у Положенні про порядок короткочасного затримання осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.
Особа підлягає звільненню з ізолятора тимчасового тримання, якщо:
- не підтвердилась підозра у вчиненні злочину;
- немає необхідності застосовувати запобіжний захід взяття під варту;
- закінчився строк затримання;
- затримання було здійснено з порушенням вимог ч. ч. 1,2 ст. 106 КПК.
Відповідно до ст. 29 Конституції України обґрунтованість затримання протягом 72-х годин повинна бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено мотивоване рішення суду про тримання під вартою.
Кожному затриманому повинно бути невідкладно повідомлено про мотиви затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника (ч. 2 ст. 29 Конституції).
Підозрюваний - короткочасний і необов'язковий учасник стадії досудового розслідування. Якщо підстав затримання особи за підозрою у вчиненні злочину або застосування до нього запобіжного заходу немає, підозрюваний у процесі взагалі не з'являється. Перебування особи як підозрюваного обмежується коротким строком: затримання не може перевищувати 72-х годин ( ч. 10 ст. 106 КПК), а обраний запобіжний захід щодо підозрюваного -10 діб (ч.4 ст.148 КПК)
Протягом зазначених строків підозрюваному повинно бути пред'явлено обвинувачення. Якщо обвинувачення не пред'явлено, підозрюваний звільняється з ізолятора тимчасового тримання, обраний запобіжний захід скасовується і особа перестає бути підозрюваним. В подальшому підозрюваний може брати участь у справі як свідок. З моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого підозрюваний стає обвинуваченим.
Як учасник процесу підозрюваний наділений процесуальними правами для захисту своїх законних інтересів, і на нього покладаються відповідні обов'язки.
Відповідно до ч. 2 ст. 431 КПК підозрюваний має право:
- знати, в чому його підозрюють;
- давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;
- мати захисника і побачення з ним до першого допиту;
- подавати докази;
- заявляти клопотання і відводи;
- вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання;
- подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання слідчого і прокурора;
- за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
Про роз'яснення прав підозрюваному зазначається у протоколі затримання або в постанові про застосування запобіжного заходу (ч. 3 ст. 431 КПК).
Право мати захисника роз'яснюється підозрюваному окремо, про що складається окремий протокол (ст. 21 КПК).
Підозрюваний зобов'язаний:
- з'являтися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого і прокурора;
- не ухилятися від дізнання і досудового слідства;
- не перешкоджати проведенню розслідування шляхом вчинення незаконних дій;
- дотримуватись умов застосованого запобіжного заходу;
- підпорядковуватись винесеним відповідно до закону постановам осіб, які ведуть розслідування (ст.ст. 135,136 КПК).
У випадку неявки без поважних причин підозрюваний може бути підданий приводу (ст.ст. 135,136 КПК).