1. Поняття, завдання та значення кримінального процесу. Кримінально-процесуальне законодавство України > Загальні поняття та історичні форми кримінального процесу
| Вид материала | Закон |
- Поняття І завдання кримінального процесу в період формування правової держави в Україні, 43.76kb.
- Навчальний курс: „Кримінальний процес України Система курсу: Тема Поняття, завдання, 630.41kb.
- Одеська Національна Юридична Академія Миколаївський Навчальний Центр Прокурорсько-слідчий, 842.88kb.
- Лекція №1. Поняття І сутність кримінального процесу., 4192.56kb.
- Кримінальне процесуальне право України, 2089.49kb.
- Цивільне процесуальне право України, 797.43kb.
- Методичні рекомендації з питань вивчення кримінального права для вчителів які викладають, 564.86kb.
- 1. Поняття Особливої частини кримінального права України, 664.74kb.
- Робоча навчальна програма на 2011-2012 н р. Кримінальний процес, 1266.74kb.
- 1. Предмет, основні поняття І завдання кримінального процесу України, 38.65kb.
ДЖЕРЕЛА ДОКАЗІВ
62. Поняття і види кримінально-процесуальних
джерел доказів
Джерела доказів - це певні носії доказової інформації, тобто відомості про факти, які підлягають доказуванню під час провадження у кримінальній справі. Носіями такої інформації можуть бути люди (свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені та ін.) і предмети матеріального світу (предмети, які були знаряддям злочину, зберегли на собі сліди злочину, викрадені цінності тощо).
Види джерел доказів суворо обмеженні законом, і перелік їх не може бути свавільно розширений на розсуд особи, яка провадить дізнання, слідчого або суду. Вони перелічені у ч. 2 ст. 65 КПК і є вичерпними. Це: показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів та інші документи.
Поняття "докази" і "джерело доказів" у кримінальному процесі не тотожні. Якщо докази - це фактичні дані (відомості про факти, що підлягають встановленню по справі), то джерело доказів - це носій фактичної інформації, засіб збереження і передачі такої інформації.
Як джерело доказів у процесуальному розумінні може бути використаний тільки такий носій інформації, який, по-перше, передбачений кримінально-процесуальним законодавством; по-друге, отриманий з додержанням встановленої процесуальної форми; по-третє, може бути підданий перевірці й оцінці під час досудового слідства і судового розгляду.
Відомості, отримані з джерел, що не відповідають зазначеним умовам (з анонімних листів), не можуть бути використані як процесуальні докази.
У ряді випадків закон зазначає, який вид джерела повинен бути використаний для отримання відомостей, що мають значення у справі. Наприклад, при встановленні причин смерті і характеру тілесних ушкоджень повинен бути використаний як джерело - висновок експерта (ст. 75 КПК). Результати слідчих і судових дій набувають значення Доказів тільки тоді, коли вони відображені у протоколі у порядку, встановленому законом.
Посилання суду у вироку чи ухвалі на дані, одержані з інших джерел, є неприпустимими, оскільки вони не мають доказової сили - підкреслив Пленум Верховного Суду України у п. 12 постанови № 11 від 27 грудня 1985 р. "Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регулює судовий розгляд кримінальних справ."
Жодне джерело доказів не має наперед встановленої сили, не вважається ліпшим або гіршим.
63. Показання свідка у кримінальному процесу,
їх перевірка й оцінка
Показання свідка - це повідомлення особою даних про відомі їй обставина, що мають значення у справі, зроблені і зафіксовані у встановленому законом порядку під час допиту.
Показання свідка є найбільш поширеним джерелом доказів у кримінальному судочинстві.
Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які стосуються справи (ч.1 ст. 68 КПК).
КПК передбачає коло осіб, які не підлягають допиту як свідки. Це:
1) адвокати та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право надавати правову допомогу особисто чи за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі - з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;
2) захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, позивача, відповідача - про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям;
3) особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них;
4) свідок, який відповідно до ст. 523 КПК дає показання під псевдонімом, - щодо дійсних даних про його особу;
5) особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який відповідно до ст. 523 КПК дає показання під псевдонімом — щодо цих даних.
Відмовитися давати показання як свідки мають право:
1) члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного,, обвинуваченого підсудного;
2) особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчинені злочину.
Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника (ст. 69 КПК).
Закон не передбачає будь-яких вікових обмежень для свідків. У випадку необхідності як свідки можуть бути допитані малолітні. Допит осіб, які користуються дипломатичною недоторканністю, проводиться лише на їх прохання або за їх згодою.
Свідок, як джерело доказової інформації, створюється самими обставинами події, що розслідується, і тому є незамінним, У зв'язку з незамінністю свідка закон забороняє сумісність обов'язків свідка з іншими процесуальними функціями (слідчого, прокурора, судді, експерта і т. ін.). Тому, якщо виникає необхідність допитати як. свідка будь-кого з осіб, що ведуть судочинство або виконують інші функції у процесі, то цей суб'єкт підлягає відводу, тобто звільненню від інших процесуальних обов'язків (ст. 54, 58, 60 КПК). Участь у справі законних представників підозрюваного й обвинуваченого не виключає можливість їх допиту як свідків.
Особа набуває процесуального статусу свідка з моменту його офіційного виклику на допит як свідка.
Свідок має право:
- давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;
- заявляти відвід перекладачу;
- знати, у зв'язку з чим і у якій справі він допитується;
- власноручно викладати свої показання у протоколі допиту;
- користуватися нотатками і документами при дачі показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які важко тримати в пам'яті;
- відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів;
- знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження:
- подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;
- одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для дачі показань,
У разі наявності відповідних підстав свідок має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законом і в порядку, передбаченому статтями 521 – 525 КПК (ст. 691 КПК).
Стаття 386 КК України встановлює кримінальну відповідальність за перешкоджання явці свідка, примушування його до відмови від давання показань, підкуп або погрозу помстою за раніше дані показання. Примушувати свідка давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка провадить дізнання або досудове слідство, а також дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою, також є злочином (ст. 373 КК).
Свідок зобов'язаний:
- з'явитися за викликом органу дізнання, слідчого, прокурора і суду;
- давати правдиві показання про відомі йому обставини у справі (ч. 1 ст. 70 КПК);
- не розголошувати дані досудового слідства (ст. 121 КПК). При неявці без поважних причин свідок може бути підданий приводу (ч.2 ст.70 КПК). Крім того, суд за такі дії має право накласти на свідка грошове стягнення у розмірі до половини мінімального розміру заробітної плати (ч. 3 ст. 70 КПК).
За злісне ухилення від явки в суд, в органи досудового слідства або дізнання свідок несе відповідальність згідно з ч. 1 ст. І853 або ст. 1854 КпАП (ч. 2 ст. 71 КПК).
За відмову віддачі показань про відомі обставини у справі, а також за давання завідомо неправдивих показань свідок несе кримінальну відповідальність за ст.ст. 384,385 КК України.
Згідно з ч. 1 ст. 63 Конституції України, а також п.6 ч.1 ст. 69 КПК особа не несе відповідальність за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї або близьких родичів, коло яких визначається законом. У випадку, коли зазначені особи погодились давати показання, вони несуть відповідальність за давання завідомо неправдивих показань.
За розголошення без дозволу слідчого даних досудового слідства або дізнання, свідок несе кримінальну відповідальність за ст. 387 КК України.
Предмет показань свідка визначений у ч. 2 ст. 68 КПК. Свідок може бути допитаний про обставини, що підлягають встановленню у кримінальній справі, в тому числі про факти, які характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного та його сприймав безпосередньо, або про ті, які йому стали відомі зі слів інших осіб. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме (ч.3 ст.68 КПК).
Показання свідка, як і будь-які докази у справі, підлягають ретельній перевірці й оцінці, оскільки свідок може бути заінтересований у вирішенні справи і давати завідомо неправдиві показання. Такі показання свідка можуть бути викликані і впливом з боку обвинуваченого, потерпілого і близьких їм осіб (підкуп, шантаж, погроза, помста тощо). Закон вимагає перед початком кожного допиту з'ясовувати стосунки між свідком і підозрюваним або обвинуваченим, а також потерпілим (ч.4 ст. 167 КПК), що має важливе значення для правильної оцінки показань
У показаннях добросовісних свідків можливі помилки, які можуть бути наслідком як суб'єктивних властивостей свідка (вада органів слуху, зору, стан переляку, сп'яніння тощо), так і об'єктивних умов сприйняття (погане освітлення, надто велика відстань та ін.). Свідок може забути деякі обставини, несвідомо замінити у своїй пам'яті реальні факти вигаданими. Помилки у показаннях добросовісних свідків можуть виникнути внаслідок невдалого викладення ними відомих фактів або невмілого, неправильного їх допиту.
Показання свідка перевіряються шляхом аналізу їх змісту, співставлення з іншими доказами, що є у справі, під час провадження додаткових і повторних допитів, очних ставок, відтворення обстановки й обставин події.
64. Предмет показань потерпілого, особливості їх перевірки й оцінки
Показання потерпілого - це повідомлення особою, якій злочином заподіяна фізична, моральна або майнова школа, даних про відомі ні обставини, що підлягають встановленню у справі, які зроблені та зафіксовані у встановленому законом порядку під час допиту.
Особа, якій була заподіяна шкода від злочинних дій, вправі давати показання після визнання її потерпілою у встановленому законом порядку. Давати показанім - це право потерпілого, а не його обов'язок (ч. 3 ст. 49 КПК). Тому потерпілий, на відміну від свідка, попереджається тільки про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.
Предмет показань потерпілого визначений у ч. 2 ст. 72 КПК Потерпілий може бути допитаний про обставини, що піддягають встановленню у даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного і його взаємовідносини з ними. Не можуть служити доказами повідомлення потерпілим даних, джерело яких невідоме.
Показання потерпілого перевіряються шляхом аналізу їх змісту, співставлення з іншими документами, що є у справі провадження слідчих дій (очної ставки, відтворення обстановки й обставин події тощо).
Особливість показань потерпілого полягає в тому, що вони виходять від особи, чиї права були порушені злочином, а отже - заінтересованої у вирішенні справи. Вказана обставина впливає на об'єктивність її показань. Потерпілий з почуття помсти за завдану йому шкоду може перебільшувати винність підозрюваного або обвинуваченого у вчиненні злочину, Крім того, він може піддаватись впливу з боку обвинуваченого або пов'язаних з ним осіб, які намагаються домогтися від нього дачі неправдивих показань.
При оцінці показань потерпілого необхідно враховувати, що він, як активний учасник кримінального процесу, згідно зі ст. 217 КПК знайомитися з усіма матеріалами закінченої кримінальної справи, присутній при дослідженні обставин справи у суді, та у зв'язку з цим може коректувати свої показання. У показаннях потерпілих можуть бути помилки, зумовлені його суб'єктивними властивостями, а також об'єктивними умовами сприяння, запам'ятовування і відтворення обставин, що мають значення у справі.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на суперечливих показаннях потерпілого, які не підтверджені іншими доказами, а також на таких показаннях, які виникли внаслідок помилкового сприймання потерпілим подій і фактів (наприклад, в силу стану сп'яніння, почуття страху і тощо), або підозр потерпілого, що виникли на фунті особистих неприязних стосунків з обвинуваченим і підозрюваним.
65. Показання підозрюваного й обвинуваченого у кримінальному процесі, особливості їх перевірки й оцінки
Показання підозрюваного - це повідомлення особою, затриманою за підозрою у вчиненні злочину, або особою, до якої застосований запобіжний захід до винесення постанови про притягнення як обвинуваченого, даних про відомі їй обставини вчинення злочину, в якому вона підозрюється, зроблених під час допиту у встановленому законом порядку.
Показання обвинуваченого - це повідомлення особою, щодо якої винесена постанова про притягнення як обвинуваченого, відомостей по суті пред'явленого обвинувачення, інших відомих Щ обставин і доказів, що є у кримінальній справі, зроблених під час допиту у встановленому законом порядку.
Предмет показань підозрюваного й обвинуваченого визначений ч. 1 ст. 73 і ч. 1 ст. 74 КПК України.
Підозрюваний має право давати показання з приводу обставин, які були підставою для його затримання або обрання запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі.
Обвинувачений має право давати показання з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі та доказів, які с у справі.
Давати показання і відповідати на запитання - це право, а не обов'язок підозрюваного і обвинуваченого. За відмову віддавання показань і за давання завідомо неправдивих показань вони відповідальності не несуть.
Домагатися їх показань (як і інших допитуваних осіб) шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів заборонено (ч. 3 ст. 22 КПК).
Залежно від ставлення підозрюваного до висунутих щодо нього підозрінь, а обвинуваченого - до пред'явленого йому обвинувачення, розрізняють повне і часткове визнання або заперечення ними своєї вини в інкримінованому злочини а також такі показання, як обмова, самообмова, алібі.
Повне або часткове визнання підозрюваним і обвинуваченим своєї вини - не їх показання, в яких вони визнають себе винними і повідомляють орган дізнання, слідчого, прокурора і суд про обставини вчиненого ним злочину.
Повна або часткова відмова підозрюваним і обвинуваченим своєї вини - це їх показання, в яких вони не визнають себе винними і повідомляють посадових осіб, що ведуть процес, про обставини, що встановлюють їх невинуватість, спростовують докази, на яких ґрунтується підозра або обвинувачення.
Обмова - це показання підозрюваного або обвинуваченого, в яких вони викривають інших підозрюваних, обвинувачених або інших осіб у вчиненні інкримінованого їм злочину.
Користуючись своїм правом на захист, а також відсутністю відповідальності за завідомо неправдиві показання, підозрюваний і обвинувачений можуть давати показання про те, що злочин, у вчиненні якого вони самі підозрюються, вчинений іншою особою.
Суть самообмови полягає у визнанні підозрюваним або обвинуваченим своєї причетності до злочину, якого насправді вони не вчиняли, або у причетності до більш тяжкого злочину, ніж вчинений.
Самообмова є і тоді, коли підозрюваний або обвинувачений бере тільки на себе вину за вчинений груповий злочин або перебільшив свою роль у вчиненні злочину. Мотивами самообмови може бути прагнення підозрюваного або обвинуваченого понести покарання за менш тяжкий злочин, ніж. вчинений, або ж звільнити від кримінальної відповідальності інших осіб, які насправді вчинили злочин, та інше.
Алібі - це твердження підозрюваного або обвинуваченого про те, що вони не могли вчинити інкримінованого їм злочину, оскільки у момент його вчинення перебували в іншому місці.
Показання підозрюваного й обвинуваченого, як і інші докази у кримінальному процесі, підлягають перевірці шляхом аналізу їх змісту, співставлення з іншими доказами, що наявні у справі, провадження слідчих дій (очної ставки, відтворення обстановки й обставин події тощо).
Заінтересованість підозрюваного й обвинуваченого у вирішенні справи за відсутності відповідальності за завідомо неправдиві показання зобов'язує посадових осіб, які ведуть провадження у кримінальній справі, особливо критично перевіряти та оцінювати їх показання.
Визнання підозрюваним і обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення тільки при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі (ч. 2 ст. 73, ч. 2 ст.74 КПК).
При оцінці показань обвинуваченого слід вважати, що його показання на досудовому слідстві, від яких він згодом відмовився, не підтверджені в судовому засіданні іншими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.
Слідчий, прокурор, суд повинні особливо критично ставитись до показань підозрюваного й обвинуваченого стосовно інших підозрюваних, обвинувачених та інших осіб, що спрямовані на пом'якшення їх особистої вини. Обвинувачення не може вважатися доведеним, якщо воно ґрунтується тільки на обмові іншого обвинуваченого, заінтересованого у вирішенні справи, не підкріпленій іншими доказами.
Необхідно також мати на увазі, що обвинувачений, як активний учасник кримінального процесу, знайомиться відповідно до ст. ст. 218, 222 КПК з усіма матеріалами закінченої провадженням кримінальної справи, присутній при дослідженні обставин справи в суді і у зв'язку з цим може змінювати, корегувати свої показання.
66. Висновок експерта та особливості його оцінки
Висновок експерта – це представлені за дорученням органів до судового розслідування або суду у встановленому законом порядку мотивовані висновки особи, яка володіє спеціальними знаннями в науці, техніці, мистецтві або ремеслі, про обставини, що мають значення у справі, отримані від час проведеного дослідження із застосуванням цих знань.
У висновку експерта повинно бути вказано: коли, де і ким (прізвище та ініціали, освіта, спеціальність, вчений ступінь і звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при її проведенні, питання, які були поставлені експерту, які матеріали він використовував, як проводив дослідження, мотивовані відповіді на поставлені запитання.
Якщо при проведенні експертизи виявлені факти, що мають , значення у справі, з приводу яких не були поставлені запитання в постанові органу дізнання, слідчого, прокурора, суду про її призначення, експерт має право вказати на них у своєму висновку. Висновок підписується експертом (ст. 200 КПК).
Експерт дає висновок від свого Імені і несе за нього особисту відповідальність. У необхідних випадках по справі може бути призначено декілька експертів, які дають спільний висновок. Якщо експерти не прийшли до згоди, то кожний з експертів складає окремо свій висновок (ч. 3 ст. 75 КПК).
Висновок експерта, як і будь-який інший доказ, не має наперед встановленої сили і підлягає перевірці й оцінці особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, судом за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не с обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку (ч.4 ст. 75 КПК).
Якщо експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові (ч. 5 ст. 75 КПК). Особа, що провадить дізнання, слідчий або суд вправі допитати експерта з метою отримання роз'яснень або доповнень до його висновку (ст.ст. 201 і 311 КПК). Показання експерта не є самостійним джерелом доказів. Вони тільки доповнюють або роз'яснюють висновок.
Коли висновок експерта буде визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові або іншим експертам (ч. 6 ст. 75 КПК),
При оцінці висновку експерта важливо враховувати вимоги ч. 7 ст. 75 КПК, в якій зазначено, що не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами у справі. Висновки таких експертів не можуть бути визнані достовірними.
При провадженні у кримінальній справі повинні оцінюватись не тільки відповіді експерта на поставлені Йому питання особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом. Вступна і дослідницька частини висновку експерта як документа також має важливе доказове значення. Їх аналіз дозволяє посадовим особам, які ведуть процес, а також потерпілому, захиснику та іншим заінтересованим у справі особам правильно оцінювати кваліфікованість, обґрунтованість і повноту відповідей експерта, їх придатність для встановлення обставин, що входять у предмет доказування в справі.
Ймовірні висновки експерта не можуть бути покладені в основу вироку.
67. Поняття і види речових доказів. Порядок і строки їх зберігання. Вирішення питання про долю речових доказів
Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, а також гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, та всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності (ст. 78 КПК).
Знаряддям вчинення злочину можуть бути різні предмети, що мають відповідне призначення у побутовій, господарській, медичній, військовій та іншій діяльності (ніж, викрутка, отрутохімікати, зброя тощо), спеціально виготовлені або пристосовані для вчинення конкретного злочину (відмичка, кастет, фінка тощо).
Предмети, які зберегли на собі сліди рук, ніг, зубів, одягу, крові, фарби, мікрочастки тощо, є найпоширенішим видом речових доказів. Оскільки матеріальні сліди, як правило, неможливо відокремити від поверхні, на якій вони знаходяться, то ці сліди вилучаються разом з предметом, на яких вони виявлені, а коли це неможливо – виготовляються їх копії, зліпки.
Об'єкти злочинних дій - це предмети, на які безпосередньо спрямоване злочинне посягання (майно, гроші, автомобіль, тварини тощо). Слід відрізняти цей вил речових доказів від об'єкта злочину у кримінальному праві, яким є суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом - це все те, що набуто на викрадені гроші та гроші, виручені від продажу викрадених речей, а також самі гроші, одержані від реалізації викраденого майна. На відміну від об'єктів злочинних дій, для цього виду речових доказів, як правило, не мають значення їх індивідуальні ознаки.
Серед інших предметів, які визнаються речовими доказами, можна виділити продукти злочинної діяльності (фальшиві гроші, підроблені документи тощо).
Суттєвою особливістю речових доказів є їх незмінність. Речовий доказ створюється самим фактом і обстановкою вчиненого злочину.
Якщо речовий доказ втрачено, неможливо створити інший, замінити його.
Не можуть бути речовими доказами взірці для порівняльних експертних досліджень (ст. 199 КПК), оскільки вони не с незамінними. Копії, виготовлені зі сліду, який неможливо вилучити з місця події, обшуку і приєднати до справи в оригіналі, зліпки, відтиски - є похідними речовими доказами.
Предмети, які можуть бути речовими доказами, виявляються при огляді місця події, обшуку, виїмці, представляються учасниками процесу чи будь-якими громадянами. У протоколі відповідної слідчої дії необхідно вказати: де, коли, у кого, за яких обставин був виявлений предмет. Якщо предмет представлений учасниками процесу або іншими громадянами, повинен складатись протокол допиту, в якому містяться показання особи про його походження, збереження, відношення до справи.
Речові докази повинні бути уважно оглянуті, за можливістю - сфотографовані, описані у протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду (ч. 1 ст. 79 КПК). Огляд предметів, вилучених під час огляду місця події, при виїмці або обшуку, слідчий проводить на місці події, обшуку або виїмки, а у випадках, коли це неможливо, - за місцем провадження у справі (ч. 5 ст. 391 КПК).
Порядок і строки зберігання речових доказів врегульовані ст.ст. 79 і 80 КПК, а також Інструкцією № 34/15 від 18 жовтня 1989 р. "Про порядок вилучення, обліку, збереження і передачі речових доказів у кримінальних справах цінностей та іншого майна органами попереднього слідства, дізнання і судами".
Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і суді або передаються на збереження відповідному підприємству установі чи організації (ч. 1 ст. 79 КПК).
При передачі справи від одного органу дізнання чи досудового слідства до іншого, направленні справи прокуророві чи до суду, а також при передачі справи з одного суду до іншого - речові докази передаються разом зі справою (ч. 2 ст. 79 КПК).
В окремих випадках до вирішення справи в суді речові докази можуть бути повернуті їх власникам, якщо це не зашкодить успішному провадженню у справі (ч. 3 ст. 79 КПК).
Речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи.
Документи - речові докази повинні зберігатися весь час при" справі, а заінтересованим особам, підприємствам, установам чи організаціям за їх клопотанням видаються копії цих документів.
У тих випадках, коли виникає спір про право власності на предмети, які є речовими доказами, вони зберігаються, доки набере законної сили рішення суду, винесене з даного спору у порядку цивільного судочинства.
Речові докази, які можуть швидко зіпсуватись і не можуть бути повернуті власнику, негайно здаються відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Коли згодом виникне необхідність у поверненні речових доказів, то організації, які їх одержали, повертають натомість такі ж самі речі або сплачують їх вартість за державними цінами, що існують на момент повернення (ст. 80 КПК).
Залежно від того, до якого виду належать речові докази, у вироку, ухвалі, чи постанові суду, постанові органу дізнання, слідства, прокурора про закриття справи вирішується питання про їх долю. При цьому:
- знаряддя вчинення злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються;
- речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються;
- речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються, а у випадках, коли заінтересовані особи просять їх повернути, можуть бути передані їм;
- гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в дохід держави;
- гроші) цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним власникам, а якщо їх не встановлено, то ці гроші, цінності та речі переходять у власність держави.
Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства (ст. 81 КПК).
Речові докази підлягають перевірці й оцінці разом з іншими доказами, що є у справі. При оцінці значення речового доказу необхідно враховувати обставини, за яких даний предмет був виявлений. Якщо в матеріалах справи немає даних про те, коли і за яких обставин виявлено предмет, хоча б і такий, який зберігається при справі, то він втрачає значення доказу. Підлягають обліку час, який минув з моменту, коли предмет набув значення речового доказу, наявність і характер змін, які відбулись з предметом, можливість підробки речових доказів, навмисного їх створення або спотворення властивостей та ознак.
68. Протоколи слідчих і судових дій, протоколи з додатками, отриманими за результатами оперативно-розшукових заходів, та інші документи як джерела доказів
Відповідно до ст. 82 КПК протоколи слідчих і судових дій, складеш і оформлені у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законом, носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, є джерелом доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи.
Протокол — це документ про проведений слідчих І судових дій, про їх зміст і наслідки (п. 20 ст. 32 КПК). Джерелами доказів є протоколи всіх слідчих дій, крім допитів потерпілих, свідків, підозрюваних і обвинувачених, а також протоколи очних ставок. Протоколи допитів, очних ставок — це фіксація показань вказаних осіб, а саме показанні є джерелом доказів (ч. 2 ст. 65 КПК). Не є джерелом доказів протокол допиту експерта, оскільки зафіксовані в ньому показання лише роз'яснюють або доповнюють його висновок (ст. 201 КПК).
Щодо кожної повен кримінальної справи слідство провадиться двічі: спочатку слідчим, а потім судом. Доказами є протоколи тих слідчих дій, які були проведені на стадії досудового розслідування і вже не будуть проводитись у суді (протокол огляду місця події, пред'явлення для впізнання, обшуку, виїмки, освідування, відтворення обстановки і обставин події тощо). Протоколи оголошуються під час судового розгляду, про що робиться відмітка у протоколі судового засідання. Відомості, що містяться в цих протоколах і мають значення у справі, поряд з іншими доказами, беруться за основу рішення суду по суті кримінальної справи.
Протоколи судових дій - це протокол судового засідання суду першої інстанції ти апеляційного суду (ст. 84 КПК), Показання допитаних у суді першої інстанції свідків, потерпілих і підсудних є джерелом доказів, а протокол судового засідання - лише засобом їх фіксації.
До протоколів слідчих і судових дій ставляться високі вимоги у частині суворого дотримання процесуальних норм, що визначають їх зміст та форму (ст. 85, 87 КПК). Протокол слідчої чи судової дії повинен бути складений тільки уповноваженими на те посадовими особами і містити всі необхідні за законом атрибути, в тому числі підписи осіб, які беруть участь у слідчій дії.
До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його (ч. 4 ст. 85 КПК). Результати застосування науково-технічних засобів при провадженні слідчих та судових дій (ст. ст. 851, 852, 871 КПК) є додатками до протоколу. Вони можуть мати доказове значення тільки за наявності протоколу, в якому відображені порядок та умови застосування науково-технічних засобів.
При перевірці й оцінці цього виду джерел доказів враховується наявність або відсутність протиріч з іншими доказами, наявність у них даних про роз'яснення учасникам слідчих дій змісту зауважень, що надійшли. Суд, перевіряючи правильність слідчої дії має право викликати і допитати понятих, які були присутніми при слідчій дії і підписали протокол. Вищестоящий суд при оцінці правильності протоколу судового засідання враховує зауваження щодо нього учасників судового розгляду, якщо вони надійшли (ст. 88 КПК).
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про оперативно - розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 р. до протоколів з додатками відносяться протоколи про зняття інформації з каналів зв'язку; протоколи виїмки і огляду кореспонденції, на яку накладений арешт; протоколи контрольної та оперативної закупок товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності, з метою виявлення та документування фактів протиправної діяльності; здійснення візуального спостереження у громадських місцях із застосуванням фото, кіно - і відеозйомок, оптичних і радіоприладів, та інших технічних засобів, які складені оперуповноваженими органами в результаті негласного проникнення до житла чи іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв'язку, контролю за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією тощо.
Документи є джерелами доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, що мають значення по справі (ст. 83 КПК).
У КПК мова йде про документи як джерела доказів у широкому розумінні. Тому у кримінальному процесі документом може бути не тільки предмет, на якому за допомогою письмових знаків (букв, ієрогліфів, нот, цифр) викладені чи засвідчені обставини, що мають значення у справі, але й предмет, на якому відомості зафіксовані за допомогою звуку чи зображення (фото -, відео -, фоно-, кінодокументи, малюнки, карти, схеми, креслення, перфокарти, дискети тощо). Для віднесення предмета до документів не має значення матеріал, з якого він виготовлений, спосіб його утворення й те, яким умовним кодом виражений його зміст.
Документи можуть бути офіційними (що виходять від державних органів чи посадових осіб) і неофіційними (особисті листи тощо). Офіційні документи повинні мати всі необхідні реквізити (дату, підпис, печатку, штамп та їй.). Неофіційні документи перевіряються, як правило, шляхом допиту їх автора.
Документи можуть бути первинними (оригінал) і похідними (копії). Бажано, щоб в матеріалах кримінальної справи фігурували оригінали документів, а не їх копії.
Діюче кримінально-процесуальне законодавство не передбачає процедуру приєднання документів до справи. Документи, в яких викладені або засвідчені обставини, що мають значення у справі, приєднуються до матеріалів кримінальної справи без винесення будь-якої постанови органом дізнання, досудового слідства, прокурором і судом.
Доказове значення має зміст, а не форма документів. Якщо ж документи важливі для справи за іншими властивостями: зовнішнім видом, часом і місцем їх виявлення, матеріалом, з якого вони виготовлені, слідами підробок тощо, тобто мають ознаки речового доказу, то на них поширюються норми, що стосуються речових доказів (ст. ст. 78 - 81 КПК).