В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора

Вид материала

Документы

Содержание 558 народну державу видавав бажане за дійсне Реальна демократи РСР, незважаючи на проголошену 3—5 березня 1918, 9 лютого 1918, лютий— 191», 5 вересня Частина друга Хронологія найважливіших подій в історії держави 1931, 25 лютого 1930, 2 серпня 1956, 14—25 червня 571 Хронологія найважливіших подій в історії держави і права Україні 1991, 1 березня 1991, — Проголошення Верховною Радою республіки Акта24 серпня 573 Хронологи* найважливіших подій в історії держави і прала України

Подобный материал:

• В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора, 9394.89kb.
• Право інтелектуальної власності академічний курс, 45378.17kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 66.83kb.
• В. Д. Гавловський кандидат юридичних наук (розд. 4, 6, 8, висновки), 3601.83kb.
• М. В. Костицького, доктора юридичних наук, професора, 4657.11kb.
• Загальна редакція програми доктора філософських наук, професора Добронравової І. С.,, 159.98kb.
• За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора, 8479.21kb.
• Зміст, 8231.73kb.
• Національна юридична академія України, 6335.29kb.

554


Висновок

Висновок

Період історії держави і права України, який розпочався з перемоги Лютневої революції і має продовження в сьогоденні, — це період багаторічної героїчної, складної і водночас трагічної бороть­би українського народу за створення демократичної суверенної Української держави.

Історія боротьби за державне відродження України свідчить, що успіх у цій справі міг бути досягнутий у період 1917—1920 рр. тільки в умовах з гуртова ності українського народу, його солідарнос­ті. На жаль, цього не сталося. Протистояння соціальних, національ­них та політичних верств, груп та партій, які виступали за державне відродження України на тому чи іншому ота пі боротьби, набувало таких гострих форм, що істотно гальмувало будівництво української державності й, зрештою, призвело до її фатальної кризи.

Лише опора на власні сили могла сприяти перемозі, а вона, у свою чергу, потребувала злагоди в Україні. Зрозуміло, мріяти про якусь ідеальну загальну злагоду в умовах громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції було б утопією, але демократам, при­бічникам державного відродження України для її досягнення слід було, очевидно, докладати більше зусиль, передусім у сфері соціаль­но-економічної політики. Як свідчить історія, деяким лідерам партій не завадило б менше думати про задоволення власних амбіцій. На жаль це стосується і деяких сьогоднішніх партійних керівників.

Іншим чинником, який породив труднощі, була переоцінка значення допомоги іноземних сил у боротьбі за незалежність Укра­їни. Усі іноземні сили, які залучалися до справи побудови самостій­ної України у 1918—1920 рр., мали на меті задоволення власних ін­тересів, нерідко протилежних інтересам народу України. «Захід» довів, що Україна цікавить його виключно як сировинний придаток, джерело вмілих та дешевих робочих рук й інтелекту.

Зазначені прорахунки націонал-демократів, а також активна допомога більшовикам України :\ Гюку більшовиків Росії (останнє є вирішальним чинником) полегшили приход до влади у північ-

555

Висновок

(!.« ■іт.и.ч


но-східній частині України в грудні 1917 р. більшовицького уряду та встановлення радянської влади на більшій частині України.

Аналіз державного ладу і правової системи радянської Украї­ни в період а кінця 1917 р. та до кінця 1920 р. свідчить про те, що внаслідок установлення радянської влади, громадянської війни та воєнної інтервенції тут утвердилась воєнно-пролетарська диктату­ра, точніше воснно-більшовицька партійна диктатура, був ліквідо­ваний політичний плюралізм у державній сфері.

Нова економічна політика і деяка тимчасова демократизація державно-правового життя були зумовлені кризою, викликаною «воєнним комунізмом». На жаль, ця політика тривала недовго. За­пекла боротьба за владу, що точилася між вождями правлячої більшовицької партії та держави після смерті Леніна, закінчилась у 1927 р. перемогою Сталіна. Прихід до керівництва Сталіна та екс­тремістсько налаштованої партійної верхівки призвів до згортання непу і демократичних елементів у державно-правовому житті.

Натомість міцніла командно-адміиістративна система управ­ління, яка створювала найсприятливіші умови для зростання бюро­кратизму і посилення позицій його носіїв — партійно-державної номенклатури — своєрідного каркасу всього соціально-економічно­го і політичного ладу республіки.

Наслідком таких процесів став тоталітаризм, або просто ста­лінізм, усі негативні та злочинні прояви якого відчула на собі й Україна.

Суттєві зміни у політичному розвитку України були виклика­ні в цей період утворенням у 1922 р. СРСР, який надто швидко, не змінюючи своєї форми «союзу республік», перетворився в жорстко централізовану державу. Уже з моменту підписання союзного дого­вору розпочався процес дедалі більшого обмеження, а потім — і ліквідації державного суверенітету УСРР.

Суперечливий характер мав і розвиток українського права. На початку 20-х років було проведено кодифікацію права, поклика­ну передусім забезпечити ефективне здійснення непу. Проте в міру зміцнення комаидно-адміністративної системи управління дедалі більше стала переважати тенденція до посилення примушування як основного методу регулювання суспільних відносин.

30-ті роки історії держави і права України стали періодом зміцнення сталінського тоталітарно-репресивного режиму, який, використовуючи державний механізм, здійснює абсолютний конт­роль над усіма сферами суспільного життя, віддаючи перевагу реп­ресивним методам та формам забезпечення практичної реалізації своєї політики.

|М

Основний прояв такої організації — репресивність політичних інститутів, заснованих на моноідеологізації, монополізації влади та інформації, постійному посиленню напруженості, мілітаризації сус­пільного життя та застосуванні терору.

В Україні в цей час відбувався процес створення розгалуже­ного бюрократичного апарату, зрощення партійного апарату з дер­жавним, воєнним, господарським, з верхівкою громадських, науко­вих, творчих організацій і засобів масової інформації. У підсумку в державні структури було інтегровано партійний номенклатурний апарат. Сформувалася система вождизму, при якій державний апарат різного рівня було фактично підпорядковано відповідним партійним лідерам і передусім генсеку-диктатору Сталіну. «Чист­ки» аж до фізичного знищення представників номенклатурних кіл були засобом підтримання відданості номенклатури диктатору. Усе це значною мірою маскувалося соціальною і політичною демагогією, прийняттям таких порівняно демократичних за формою конститу­цій, як Конституція СРСР 1936 р. та Конституція УРСР 1937 р.

Жорсткість економічного і політичного режиму давала змогу форсованими темпами вирішувати деякі пріоритетні економічні про­блеми, спрямовані насамперед на будівництво «соціалізму». Це був сталінський «великий стрибок». Проте високі темпи розвитку еконо­міки досягалася за рахунок невирішених соціальних проблем, низь­кого життєвого рівня народу, насильницької колективізації на селі, форсування індустріалізації, режиму найсуворішоі економії, скоро­чення споживання, масового використання праці ув'язнених.

Право надавало обов'язкової сили більшовицьким партійним рішенням, пов'язаним з «соціалістичним будівництвом», що, як правило, передували прийняттю того чи іншого правового акта.

1941—1945 рр. — період Великої Вітчизняної війни. Вели­кої— за колосальними випробуваннями, що випали на долю кожної радянської людини, сім'ї, нації. Вітчизняної — тому, що кожний громадянин захищав передусім своє особисте право на життя, сім'ю, народ, націю. Український народ, відстоюючи це право, за­знав величезних втрат. Війна забрала життя, за різними даними, від 8 до 10 мільйонів громадян України. Мужність і стійкість наро­дів врятувала людство від фашизму.

Велика Вітчизняна війна потребувала глибокої, різнобічної перебудови держави і права України відповідно до умов воєнного стану. Ця перебудова здійснювалась у руслі суспільних воєнно-по-літичних заходів СРСР, спрямованих на розгром ворокі

Доктринальні пріоритети — комунізм, класова солідарність — відійшли на задній план як неефективні. У масованому ідеологічно-

557

Висновок

Нисповок


му потоці посилилося звучання національних, громадських, сус­
пільних і державних мотивів. Були визнані й залучені де» справи
оборони країни і руху опору церкі ікі комітети, фонди, на-

родна ініціатива, патріотично налаштоване зарубіжжя. На жаль, украіні і її роки війни не припинялися незаконні репресії.

Боротьба із зовнішнім агресором н Україні ускладнювалась протистоянням між прибічниками радянської влади й українсь­кими націоналістами.

Важливі політичні підсумки Великої Вітчизняної війни для українського народу — міжнародне впавшим УРСР як фундатора ООН, возз!еднанмя усіх українських етнічних земель у складі єди­ної республіки, що стало можливим завдяки внеску в Перемогу усіх тих, хто реально боровся з фашизмом, незалежно від кольору їх прапорів.

Проте у повоєнні роки не виправдалося сподівання нашого народу на демократ: !.ч,щію суспільно-політичного ладу країни. Звели-кими труднощами завойована перемога над фашизмом була вико­ристана правлячими колами радянської держави у своїх, вузь­ко-номенклатурних інтересах Посилилися адміністративно-коман­дні методи управління промисловістю, сільським господарством, соціально-культурною сферою, почастішали масові репресії як ме­тод збереження тоталітарного режиму, номенклатури, особистої влади Сталіна.

Період десталінізаціі був досить суперечливим у розвитку держави і права України. З одного боку, під впливом рішень XX з'їзду КІ1РС, який засудив культ особи Сталіна, розпочався процес демократизації державно-правового життя, намітилася тен­денція до поліпшення життя людей, розширення їхніх прав, а з ін­шого — консервативні уявлення, які тривалий час зберігалися у керівництві країни, а також волюнтаризм у прийнятті рішень не­минуче призводили до хиб і прорахунків.

Демократизація радянської держави здійснювалася повільно, непослідовно і пі.' пула завершена. Державний апарат, виплеканий Сталіним, змінився лише частково

Влада, що залишилася в руках иартійно-державної номенкла­тури, так і не перейшла до Рад. Бюрократичні, волюнтаристські мето­ди управління виявилися досить живучими. Країна і після викриття культу особи Сталіна продовжувала будувати позаринковий, казар-мений, мілітаристський «соціалізм . який не відповідав потребам про­дуктивних сил суспільства, об'єктивним законам його розвитку.

Оптимістичний висновок третьої програми партії про переро­стання з другої половини 50-х років диктатури пролетаріату у все-

Содержание