Зміст вступ 4 розділ концептуальні основи синергетики у сфері правового пізнання 13
| Вид материала | Документы |
- План вступ Розділ 1 Сутність поняття «пізнання» та його рівні Розділ, 724.39kb.
- Зміст вступ с. 3-18 розділ 1 Історіографія та теорії правового, 419.23kb.
- Зміст, 459.44kb.
- Зміст вступ Розділ 1 Методологічні основи дослідження нормативності права, 306.93kb.
- Вступ, 317.93kb.
- Зміст вступ 2 Розділ Теоретичні основи управління інвестиційним портфелем комерційного, 681.03kb.
- План Вступ 3 Розділ Основи виникнення І становлення інституту президентства 7 Розділ, 590.65kb.
- Зміст вступ Розділ І, 1790.74kb.
- Зміст вступ розділ 1, 429.88kb.
- З м І с т вступ 3 розділ I. Основні концептуальні підходи до визначення, 734.33kb.
ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ СИНЕРГЕТИКИ
У СФЕРІ ПРАВОВОГО ПІЗНАННЯ 13
1.1. Процес “синергетизації” пізнання компонентів правової реальності:
проблеми й перспективи 13
1.2. Методологічний потенціал синергетики у правовому пізнанні 30
Висновки до першого розділу 64
РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ:
ЕВРИСТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ
ПОЛОЖЕНЬ СИНЕРГЕТИКИ 68
2.1. Предметне поле порівняльного правознавства
у світлі ідей синергетики 68
2.1.1. Закономірність еволюції й самоорганізації правових систем:
можливості розширення предметної сфери
порівняльного правознавства 68
2.1.2. Випадковість у пізнавальному просторі
порівняльного правознавства: нові обрії 77
2.2. Синергетична концепція правової системи –
“онтологічний фундамент” порівняльно-правового дослідження 86
2.2.1. Феномен правової системи, що самоорганізується 86
2.2.2. Правова система “перехідного типу” й “перехідні періоди”
у розвитку правової системи 109
2.3. Синергетичний підхід у методологічному арсеналі
порівняльно-правового дослідження 117
Висновки до другого розділу 128
^ РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
ЕВОЛЮЦІЇ ПРАВОВИХ СИСТЕМ: АПРОБАЦІЯ
СИНЕРГЕТИЧНОГО ПІДХОДУ 132
3.1. Механізм еволюції правових систем:
теоретико-методологічна конструкція 132
3.2. Механізм еволюції основних правових систем світу
в контексті синергетичного осмислення: особливості дії 141
3.3. Можливості і межі правового прогнозу з урахуванням положень
синергетики (на прикладі правових систем пострадянських держав) 160
3.4. Правова система України: потенціал саморозвитку
у світлі синергетики 180
Висновки до третього розділу 188
ВИСНОВКИ 193
^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 202
ДОДАТОК 1 231
ДОДАТОК 2 232
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
^ ВСТУП
Актуальність теми. Людство увійшло в нове тисячоліття з багатим теоретичним потенціалом, із широким спектром наукових парадигм, серед яких невблаганно ростуть роль і значення синергетики. Зародившись у надрах природничих наук, ідеї синергетики, завдяки своєму потужному методологічному потенціалу, просотилися у філософію, оформившись як міждисциплінарна концепція пояснення реальності, послужили поворотом наукової думки, імпульсом парадигмального, світоглядного зрушення в соціально-гуманітарних науках. З’явилася реальна можливість подолання догматизму, одномірного і лінійного мислення.
За останні роки написано багато робіт, присвячених вивченню соціальних систем у ключі синергетики, чого не можна сказати стосовно правових систем. Незважаючи на те, що в українській і зарубіжній юридичній літературі є дослідження із застосування ідей синергетики у правовому пізнанні (прикладом є праці В.А. Бачиніна, А.Б. Венгерова, Ю.Ю. Ветютнєва, А.А. Кононова, Л.А. Міцкевича, М.І. Мірошниченко, О.І. Столярова, А.Е. Чернокова, І.А. Честнова та ін.), все ж таки їхня предметна сфера невиправдано обмежена лише деякими аспектами такого використання. Не вживається весь теоретико-методологічний потенціал синергетичних розробок при пізнанні складових багатогранної правової реальності.
Відсутність систематичних монографічних досліджень правових явищ крізь призму синергетики створює пізнавальний вакуум у їхньому вивченні, тоді як в ідеях синергетики бачиться можливість виявлення “ключа” до подолання багатьох проблем у правовій науці, особливо проблеми методологічної кризи, проблеми перехідності права, проблеми правового прогнозування.
Епістемологічна ситуація, що склалася у правовій науці, ускладнюється ще й тим, що традиційний гносеологічний інструментарій, широко використовуваний у пізнанні такої складної, відкритої, динамічної й нелінійної системи, як правова система, не здатний пояснити непередбачені повороти на її еволюційному шляху, виявити механізми її розвитку, притому, що розробка цих питань у теперішній доволі нелегкий час для правових систем пострадянського простору вважається одним з найважливіших завдань української юридичної науки й настійно потребує серйозних і глибоких досліджень із застосуванням відповідних засобів пізнання, серед яких вагоме місце повинні зайняти методологічні розробки синергетики.
Є очевидною необхідність постановки питання про можливість застосування ідей синергетики у правовому пізнанні та подолання проблем, що виникають при цьому. Вимальовується настійна потреба визначення діапазону поширення й виявлення ступеня застосування синергетичних установок у правовій сфері, у розкритті й обґрунтуванні їхнього пізнавального потенціалу при порівняльному дослідженні правових систем.
^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукових досліджень кафедри права Європейського Союзу і порівняльного правознавства Одеської національної юридичної академії з проблеми «Діалог сучасних правових систем. Адаптація правової системи України до європейського права», що є складовою частиною теми, яка розроблюється Одеською національною юридичною академією – «Традиції й новації в сучасній українській державності та правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970) на період з 2006 по 2010 р.
^ Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у тому, щоб на основі комплексного дослідження проблем застосування теоретико-методологічних положень синергетики у сфері правового пізнання виявити й розкрити роль такого застосування у порівняльно-правових дослідженнях.
Досягненню поставленої мети сприяло вирішення таких основних завдань:
розкрити світоглядні й методологічні можливості синергетики при пізнанні складових правової реальності;
уточнити предметне поле порівняльного правознавства з урахуванням концептуальних ідей синергетики;
виявити онтологічні підстави досліджуваної порівняльним правознавством сфери у контексті синергетики;
установити методологічні основи й межі застосування положень синергетики у порівняльно-правових дослідженнях;
апробувати отримані теоретико-пізнавальні результати у власно порівняльно-правових дослідженнях.
Об’єктом дослідження є методологія порівняльно-правового пізнання як комплексне і складно структуроване явище.
Предметом дослідження є світоглядні й методологічні можливості синергетики у порівняльно-правовому пізнанні.
^ Методи дослідження. Обрана тема, поставлена мета і завдання, специфіка об’єкта й предмета дисертаційного дослідження визначили методологічні основи дослідження, де належне місце відведено системному підходу. Сучасному синергетичному баченню правової реальності як складноорганізованій нелінійній системі, що складається з правових явищ, системний характер яких не викликає сумніву, повинні відповідати системні знання про неї. Тільки при такому підході створюється реальна можливість адекватного опису дійсності: можливість дослідження правових систем в умовах взаємодії й взаємовпливу, можливість піддавати вивченню не тільки саму систему, але й її взаємозв’язки.
Складність і багатоплановість предмета дослідження обумовили звернення до теоретичних розробок різних галузей наукового знання і необхідність використання міждисциплінарного синтезу. У цьому зв’язку, з огляду на теоретико-методологічний потенціал синергетики, було здійснено розгляд її положень як підстави для міждисциплінарного синтезу знань. З орієнтацією на всебічне розуміння проблеми, пов’язане з пошуком й обґрунтуванням багатофакторного бачення об’єкта пізнання звертається увага на пізнавальну цінність розробленого в рамках синергетики підходу, як одного з варіантів інтегративного, багатомірного підходу до об’єкта дослідження. Відповідно синергетичний підхід посідає ключове місце в методологічній базі здійсненого дослідження, що є адекватним обраній темі дисертації.
Наступним методологічним інструментом, що використовувався у дослідженні, є порівняльно-правовий метод, що застосовувався при проведенні аналогії між синергетикою і діалектикою, при проведенні порівняння між методологічними установками, пропонованими синергетикою, і методологічним інструментарієм, що уже широко використовується у правовій науці, і т.д. Конкретно-історичний метод застосовувався при розгляді еволюційного шляху становлення й оформлення положень синергетики, при дослідженні процесу розвитку правових систем.
У ході дослідження використовувалися й інші загальнонаукові та спеціально-наукові підходи й методи.
Теоретичну основу дослідження становлять наукові розробки вітчизняних і зарубіжних вчених по дослідженню загальнофілософських, теоретико-методологічних аспектів синергетики – В.І. Аршинова, В.Е. Войцеховича, С.П. Капіци, Є.Н. Князєвої, С.П. Курдюмова, Г.Г. Малінецького, І. Пригожина, В.І. Рузавіна, І. Стенгерса, Г. Хакєна та ін.), а також праці, об'єктом дослідження яких є соціальна синергетика (А.Ю. Андреєва, Л.Д. Бєвзенко, Л.І. Бородкіна, Б.В. Бранського, І. Буханової, В.В. Василькової, С. Гомаюнова, М.С. Єльчанінова, М.І. Лєвандовського, А.П. Назаретяна, Н. Петрова, Г.І. Рузавіна, М.В. Сапронова, В.П. Шалаєва та ін.
У ході підготовки дисертаційного дослідження враховалася існуюча практика дослідження окремих питань у правовій сфері у фокусі ідей синергетики, що одержала своє вираження у працях В.А. Бачиніна, А.Б. Венгерова, Ю.Ю. Ветютнєва, А.А. Кононова, М.І. Мірошниченко, Л.А. Міцкевича, Б.А. Осіпян, В.В. Сорокіна, О.І. Столярова, А.Е. Чернокова, І.А. Честнова й ін.
Особливе загальнотеоретичне й методологічне значення для проведення дисертаційного дослідження стали ідеї вітчизняних і зарубіжних теоретиків та істориків права – С.С. Алексєєва, А.С. Ахієзера, Р.С. Байніязова, В.М. Баранова, Г. Бермана, В. Вайхєльта, І.В. Винюкова, Н.Н. Вопленко, С.А. Гомаюнова, С.І. Гончарука, М.А. Дамірлі, О.А. Жидкова, І.А. Ільїна, В.П. Казімірчука, М.І. Козюбри, Н.А. Крашеніннікова, В.П. Малахова, В.А. Мальцева, Г.Н. Манова, М.М. Моісєєва, Ю.М. Оборотова, Н.В. Пилипенко, І.А. Покровського, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, Н.С. Соколової, Л.Б. Тіунової, Н.П. Фарбєрова та ін., а також розробки в галузі порівняльного вивчення права, відображені в роботах Р. Давида й К. Жоффре-Спінози, А.І. Косарєва, Р. Кросу, М.Н. Марченко, А.Х. Саідова, Ж. Сталєва, Ю.О. Тихомирова, В.А. Туманова, А.Е. Чернокова, К. Цвайгерта й Х. Кьотца, Ш. Ейзенштадта й ін.
^ Наукова новизна одержаних результатів. Уперше у вітчизняному правознавстві комплексно досліджуються проблеми застосування ідей синергетики у порівняльно-правовому пізнанні, розробляються концептуальні основи такого застосування.
Наукова новизна результатів, отриманих здобувачем самостійно у ході проведення дослідження, визначається такими основними положеннями:
уперше:
запропоновано синергетичну концепцію правової системи, яка містить у собі, зокрема, положення про те, що правова система є комплексом порядків, що самоорганізуються, що перебувають у погодженій взаємодії під впливом внутрішньосистемного детермінанта – правосвідомості, яка визначає форму правової самоорганізації і є квінтесенцією самоорганізації правової системи, в можливостях якої забезпечити когерентність самоорганізаційних процесів й “алгоритм” саморуху правової системи в цілому;
апробовано теоретико-методологічні розробки, отримані в рамках дійсної роботи в конкретному порівняльно-правовому дослідженні, а саме – у порівняльному вивченні еволюції правових систем: детально розглянуто механізм еволюції правових систем; запропоновано авторське обґрунтування можливості прогнозування еволюції правових систем на прикладі правових систем пострадянських держав;
удосконалено:
застосування ідей синергетики у правовому в цілому, у порівняльно-правовому, зокрема, пізнанні як складний, поетапний процес, і у цьому контексті уточнено підстави й межі, основні шляхи екстраполяції синергетичних положень у сферу правових досліджень; виявлено труднощі й зазначено перспективи проведення правових вишукувань з урахуванням ідей синергетики;
методологічні основи пізнання правової реальності в контексті синергетики, скориговано з урахуванням положень синергетики світоглядно-методологічний каркас теоретико-правових побудов, система методологічних принципів правового пізнання, світоглядні основи системи методів пізнання правової реальності і розкрито гносеологічний потенціал їх взаємодоповнення синергетичним підходом;
уявлення про вплив синергетичних розробок на методологію порівняльно-правових досліджень й у цьому контексті виявлено характер співвідношення синергетичного підходу й порівняльно-правового методу, що дозволило: 1) розширити пізнавальні можливості останнього, скоригувати гносеологічний стрижень, який формує основи його застосування в правових дослідженнях у зв'язку з кореляцією діалектичної й синергетичної логік розвитку; 2) виявити вимоги, що пред’являються до методу правового порівняння з урахуванням зміни уявлень про об'єкт порівняльно-правового дослідження у світлі синергетики, переглянути мету й межі ефективного використання порівняльно-правового методу;
набули подальшого розвитку:
знання про предметне поле порівняльного правознавства, що у світлі ідей синергетики може бути збагачене з урахуванням як конструктивної ролі випадковості, так і нового виду закономірності – закономірності еволюції та самоорганізації правових систем, що дозволить переглянути основи процесу функціонування й розвитку правових явищ;
проблема перехідного стану правової системи, у зв’язку з чим висунута її авторська інтерпретація: самовідтворення правової системи припускає “оновлення” у вигляді зміни подвійного порядку, з одного боку, зміна станів, що дозволяє системі еволюціонувати в рамках “основного каналу еволюції”, обумовленого типом права, з іншого – зміна типової якості системи, що викликана неможливістю правової системи розвиватися в межах колишнього типу права у зв'язку з нагромадженням контрастних відмінностей правової системи, що утворюють нову конфігурацію руху, яка обумовлює функціонування особливого стану правової системи – “перехідного типу”.
^ Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані положення та висновки є концептуальними засадами застосування теоретико-методологічних розробок синергетики у правовому пізнанні в цілому, і порівняльно-правовому, зокрема.
Сформульовані в дисертації положення та пропозиції можуть бути використані у:
науково-дослідній сфері – при сприянні подальшим науковим дослідженням актуальних на сьогоднішній день теоретико-методологічних проблем правової науки в цілому, порівняльного правознавства, зокрема, приверненні уваги до перспективних правових досліджень із застосуванням положень синергетики, орієнтації на їхню подальшу розробку;
правотворчості – в процесі вдосконалення законодавства у сфері управління та реформування сучасного суспільства, з урахуванням основних тенденцій розвитку правових систем, механізму їх еволюції, виявлених за допомогою методологічного інструментарію синергетики;
навчальному процесі – при проведенні занять з навчальних дисциплін “Теорія держави і права”, “Порівняльне правознавство”, спецкурсів, а також у процесі підготовки навчальної та навчально-методичної літератури із зазначених курсів та спецкурсів.
^ Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася і була схвалена на засіданні кафедри права Європейського Союзу та порівняльного правознавства та кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії.
Основні положення роботи були використані також під час проведення лекційних і практичних занять у межах навчального курсу “Порівняльне правознавство”.
Результати дисертаційного дослідження одержали свою апробацію на науково-практичних конференціях і семінарах, зокрема на: ХIV Міжнародній історико-правовій конференції “Міграційні процеси в Україні й у світі: історико-юридичні аспекти” (Балаклава, 4 – 7 вересня 2005 р.), VII Міжнародній міжвузівській конференції “Законодавство України: проблеми й перспективи розвитку” (Косів, 26 – 28 січня 2006 р.), міжнародному науково-практичному семінарі “Порівняльне правознавство на пострадянському просторі: сучасний стан і перспективи розвитку” (Сімферополь, 27 – 29 квітня 2006 р.), 9-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького й аспірантського складу ОНЮА “Правове життя сучасної України” (Одеса, 26 квітня 2006 р.), у ході роботи міжнародної школи-практикуму молодих вчених і фахівців з юриспруденції “Закон: стабільність і динаміка” (Москва, 1 – 3 червня 2006 р.), на: IV всеукраїнській науковій конференції молодих вчених, аспірантів і студентів “Актуальні проблеми теорії й історії прав людини, права й держави” (Одеса, 10 – 11 листопада 2006 р.), 10-й звітній ювілейній науковій конференції професорсько-викладацького й аспірантського складу ОНЮА (Одеса, 27 – 28 квітня 2007 р.), другому міжнародному науковому семінарі “Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку” (Сімферополь, 25 – 29 квітня 2007 р.); у ході роботи міжнародної школи-практикуму молодих вчених і фахівців з юриспруденції “Вплив міжнародного права на національне законодавство” (Москва, 24 – 26 травня 2007 р.); на XVII Міжнародній історико-правовій конференції “Регіональні аспекти історико-правових досліджень” (Донецьк, 31 травня – 3 червня 2007 р.).
Публікації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження викладені у десятьох наукових статтях, сім із яких опубліковані у наукових фахових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України.
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
ВИСНОВКИ
У дисертації представлене рішення наукового завдання, суть якого полягає в комплексному дослідженні проблем застосування теоретико-пізнавальних установок синергетики у порівняльно-правовому пізнанні.
Здійснене дослідження дало можливість дійти таких висновків.
1. Проникнення ідей синергетики до сфери пізнання правової реальності оформилося у складний процес – процес “синергетизації” пізнання правової реальності, що має на увазі пізнання останньої крізь призму синергетичного бачення світу (виявлення синергетичних характеристик правової реальності) і крізь “методологічну сітку” синергетики (виявлення синергетико-методологічних основ дослідження правової реальності). Процес “синергетизації” пізнання правової реальності, як поетапна екстраполяція ідей синергетики у сферу правових досліджень, залежно від характеру таких досліджень може бути представлений емпіричним (описовим) і теоретичним (моделюючим) рівнями.
Можливість трансляції методологічних розробок синергетики у правову сферу дослідження забезпечується міждисциплінарним статусом концепцій синергетики, необхідністю попереднього бачення подібності предметних сфер, з якими скорельовано метод, і “характером” вже згаданої подібності у вигляді встановлення внутрішньої ізоморфії поводження складних систем. В якості основи-передумови використання синергетичних моделей у пізнанні правової реальності так само слід розглядати й пізнавальну ситуацію, що склалася в юридичній науці, яка вимагає для подолання проблем появи нових методологічних підходів, які дозволять не просто синтезувати існуючі методологічні розробки правового пізнання для вирішення поставлених завдань, а виробити на інтеграційній основі якісно нові інтерпретаційні моделі правових явищ і правових процесів, що відповідатимуть на “виклик” часу.
Застосування ідей синергетики до пізнання правової реальності обмежується, по-перше, виявленням нелінійних закономірностей, які обумовлюють процеси самоорганізації системних правових явищ, тобто перш ніж «розпаковувати» методологічний потенціал розробок синергетики стосовно правової реальності, варто впевнитися в існуванні необхідних умов (передумов) для процесів самоорганізації у цій сфері; по-друге, дослідженням процесу динаміки (зміни системної якості) правових системних утворень, а саме – нелінійних ефектів, періодів хаотизації їхнього стану, які власне й сприяють процесові коеволюції елементів складних правових явищ, процесу самоорганізації останніх; по-третє, розглядом правових системних утворень як різновиду соціальних систем, яким властива як самоорганізація, так й організація, що означає неможливість того, що вся соціотрансформаційна феноменологія може бути вичерпно описана дією механізмів соціальної самоорганізації.
Вплив ідей синергетики на логіку процесу пізнання веде до перегляду когнітивного образу правосвідомості, що здобуває такі риси, як складний і самоконструйований характер, динамічність й ієрархічна структурованість, а також – до перегляду існуючих підходів і до праворозуміння, що спричиняє не появу нового типу праворозуміння, а формування “світоглядної стратегії” дослідження феномена права, орієнтирами якого є переосмислення таких положень як об'єктивність і раціональність, стабільність і статичність, одномірність і закритість права.
Світоглядно-методологічний каркас теоретико-правових побудов у світлі синергетики включає такі положення: образ права, що перебуває у стані становлення, діалектичне сполучення організаційних і самоорганізаційних аспектів еволюції правових явищ; наявність власних механізмів розвитку, що зумовлюють сприянню розгортання потенційних можливостей, закладених у правовому системному утворенні; недоцільність нав’язування праву шляхів розвитку ззовні; складно архітектурний характер права: розвиток останнього містить інформацію про його минуле (відповідальну за спадкоємність права, тобто за нерозривність еволюційного шляху), про сьогодення (що забезпечує необхідне функціонування системи, наприклад, адекватний регулятивний вплив) і про майбутнє (що дозволяє системі розвиватися відповідно до запиту часу).
Вплив ідей синергетики на систему методів пізнання правової реальності може бути простежений на двох рівнях. По-перше, взаємодія синергетики й діалектики як світоглядних основ системи методів пізнання правової реальності, що характеризується уточненням положень діалектики синергетикою (наприклад, що стосується категорії необхідності й випадковості, причини й слідства), запозиченням або реалізацією принципів, які одержали обґрунтування в діалектиці (наприклад, саморух матерії, визнання якісних стрибків у розвитку, визнання необоротності процесів), частковою відмовою від установок діалектичної методології (наприклад, від підміни принципу загального зв'язку “принципом детермінізму”). По-друге, взаємодія синергетичного підходу й когнітивних засобів правового пізнання (зокрема системного й кібернетичного, герменевтичного й соціологічного, формаційного й цивілізаційного підходів) проявляється в розгорнутому звучанні останніх у світлі синергетики.
2. У можливостях синергетики вплинути на концептуальний пласт порівняльного правознавства й у цьому контексті збагатити “предметне поле” цієї науки шляхом залучення до нього факторів детермінації процесу розвитку правових систем, причин не тільки закономірних, але й випадкових. Пізнавальний потенціал синергетики дозволяє, з одного боку, виявити особливий різновид правових закономірностей – закономірність еволюції й самоорганізації правових систем, що являє собою об'єктивний, необхідний, істотний, повторюваний зв'язок (відношення), що має імовірнісний характер і проявляється як тенденція, яка визначає напрямок еволюційного розвитку й зміст процесу самоорганізації правових систем, а з іншого – розкрити істотну роль випадковості у розвитку правових систем, осмислити її вплив, насамперед, на внутрішню структуру правових систем, акцентуючи тим самим увагу на тому, що до предметного поля порівняльного правознавства входять не тільки закономірні зв’язки й відносини, що мають істотний характер, але й випадкові фактори, що так само мають вплив на сутність пізнаваного об’єкта.
3. Синергетична концепція правової системи може бути представлена як сукупність філолофсько-світоглядних, теоретико-методологічних положень щодо образу правової системи, розглянутого крізь призму синергетичних ідей, і включає аналіз й інтерпретацію правової системи, з одного боку, як системи, що самоорганізується, а з іншого – як системи, що переживає у своєму розвиткові особливі стани – стани “перехідності”.
Основними положеннями синергетичної концепції правової системи є:
а) правова система являє собою комплекс порядків, що самоорганізуються (на рівні функціонування її компонентів), що перебувають у погодженій взаємодії під впливом внутрішньосистемного детермінанта – правосвідомості, який визначає форму правової самоорганізації. Від саморухливості правосвідомості, як квінтесенції її саморозвитку, залежить ступінь самоорганізації компонентного складу правової системи, “алгоритм” розвитку останньої в цілому;
б) “ефект самоорганізації” на рівні правової системи залежить від ступеня самоорганізації на рівні її компонентів (позитивне право, правотворення, правореалізація, правовідносини і т.д.), і є результатом прояву тенденції ієрархічного керування внутрішньосистемними самоорганізаційними процесами, при якій будь-які управлінські зв'язки між складовими правової системи є окремими випадками самоорганізації правової системи в цілому;
в) правова самоорганізація, точніше – самоорганізація на рівні як правової системи в цілому, так й її компонентів, виявляє своє джерело в соціальній самоорганізації. Рухливий соціальний фон, з яким система перебуває в природно-нерозривному зв'язку, сприяє можливості виявлення механізмів соціальної динаміки (організації й самоорганізації) і в процесі правового розвитку; соціальний контекст надає системі нестійку суперечливу сутність, властиво конфліктну природу процесу функціонування правових системних утворень, тобто обумовлює існування всіх необхідних умов для правової самоорганізації;
г) ступінь самоорганізації компонентного складу правової системи є різним. Для системи позитивного права самоорганізаційний потенціал зосереджений у якісній складовій системи, у корпусі “самоорганізаційних норм права”, що утворюють єдність із системою позитивного права. Для правотворчості й правореалізації – у самому процесі, у динаміці права. Для правовідносин самоорганізаційний потенціал обумовлений першоосновою, предметом правових відносин – суспільними відносинами, які моделюють правові відносини, а також надаваною свободою суб'єктові правовідносин, що ж стосується правосвідомості, то самоорганізація є єдиним способом її існування;
д) знаходження правової системи у стані “перехідності” припускає: виникнення “перехідного типу” правової системи, що спостерігається при зміні типової якості останньої, викликаної неможливістю правової системи розвиватися в межах колишнього типу права (відноситись до певної правової сім'ї) у зв'язку з нагромадженням її контрастних відмінностей, що утворюють нову еволюційну конфігурацію й проходження правовою системою “перехідних” періодів у своєму розвитку, де відбувається зміна її якісних станів, що не зумовлює зміну правовою системою своєї “типової приналежності”, тобто відношення до конкретного типу права (“сім'ї права”) і дозволяє системі еволюціонувати в рамках “основного каналу еволюції”.
4. Дослідження впливу гносеологічних розробок синергетики на методологію порівняльно-правових досліджень, зокрема виявлення ступеня сполучуваності синергетичного підходу й порівняльно-правового методу дозволило:
а) розширити пізнавальні можливості останнього за рахунок корекції гносеологічного стрижня, що формує основи його застосування в правових дослідженнях, такими положеннями як чергування періодів панування детермінізму або випадковості у розвитку правових систем, альтернативність і непередбачуваність процесів правового конструювання, наявність власних механізмів розвитку, що сприяють розгортанню потенційних можливостей, закладених у правовому системному утворенні;
б) виявити вимоги, що ставляться до методу правового порівняння в контексті зміни уявлень про об'єкт порівняльно-правового дослідження у світлі синергетики, а саме – проведення порівняння з урахуванням: діалектичної єдності фундаментальних якостей розвитку правових систем – динамічності й статичності; динамічного характеру розвитку правових систем; якісного стану останніх – оцінювати можливість перебування правових систем у стані “перехідності”; внутрішньої логіки розвитку правової системи; єдності повторюваного й індивідуального у ході розвитку правових систем;
в) переглянути головну мету порівняльно-правового дослідження, що з урахуванням ідей синергетики може бути поставлена у такий спосіб: пізнання “загального” – виявлення в порівнюваних правових явищах ізоморфізму (подоби), що є слідством загальних властивостей досліджуваних явищ; пізнання “особливого” – виявлення тенденцій розвитку певної групи правових систем; пізнання “одиничного” – виявлення індивідуальних особливостей розвитку правових систем у періоди, де роль випадковості є визначальною;
д) окреслити межі ефективного використання порівняльно-правового методу, і в цьому контексті стверджувати, що пізнавальні можливості порівняльно-правового методу не обмежуються виявленням подібності й відмінності правових систем світу, але й допомагають виявити тенденції розвитку й самоорганізації правових систем, а також зорієнтуватися у функціонуванні механізму еволюції останніх (при виявленні його компонентів у процесі порівняння).
5. Механізм еволюції правових систем з урахуванням ідей синергетики являє собою емпіричне узагальнення, що пояснює, яким чином відбувається саморозвиток (самоорганізація) правових систем. Дія механізму еволюції правових систем включає такі умови: підстава активації прихованих можливостей системи для самозбереження й саморозвитку; власне самі можливості, представлені в структурі правової системи; причини (свого роду “системні” джерела) зміни структури правової системи, що обумовлюють правову самоорганізацію.
Дія механізму еволюції стосовно правових систем, що належать до різних правових сімей є різною, а стосовно правових систем, що належать до одного типу права – схожою, що й було підтверджено порівняльним дослідженням “материнських” правових систем, що становлять “кістяк” романо-германської, англо-американської і релігійної правових сімей.
Відмінність у дії механізму еволюції виявляється у:
- різному характері системоутворюючого фактору (S-фактору) (різні компоненти правової системи мають інтегруючу властивість): для правових систем романо-германського типу права – законодавча культура (законодавство); для правових систем англо-американського типу права – судова культура (прецедент); для правових систем релігійного типу права – правосвідомість (ідеологія);
- різному ступені мінливості системоутворюючого фактора: якщо правовим системам романо-германського типу права є властивою мінливість S-фактора (і пов'язане це, насамперед, з володінням достатнім потенціалом для постійної зміни, і не скріпленням елементом “пам'яті”), то для правових систем англо-американського типу права й для правових систем релігійного типу права – мінливість не є властивою (оскільки S-фактор містить елемент “пам'яті” правової системи);
- у різних можливостях саморозвитку правової системи, обумовлених різною відповідністю структурних компонентів останньої “тимчасовим сегментам”: для правових систем романо-германського типу права – можливість саморозвитку визначена єдиною правовою культурою, альтернатива розвитку найбільш можлива, оскільки S-фактор не скріплений елементом “пам'яті”, а зберігає постійний потенціал для постійного дрейфуючого стану правової системи; для правових систем англо-американського типу права – можливість саморозвитку визначена правовою традицією (скріплена елементом “пам'яті” правової системи), альтернатива розвитку присутня й залежить від ослаблення правоприємних зв'язків; оскільки S-фактор не містить достатнього потенціалу структури-атрактора, остільки можлива його зміна; для правових систем релігійного типу права – можливість саморозвитку визначена релігійною традицією права, альтернатива розвитку обмежена, оскільки S-фактор містить у собі як елемент “пам'яті”, так і елемент “майбутнього” (структуру-атрактор);
- у різних причинах (“системних” джерелах) зміни структури правової системи, що обумовлюють правову самоорганізацію: для правових систем романо-германського типу права – “дрейф” системоутворюючого фактора; для правових систем англо-американського типу права – зміна керуючих параметрів; для правових систем релігійного типу права – зміна числа компонентів.
У ході дослідження механізму еволюції правової системи України з метою визначення місця останньої серед правових сімей сучасності була виявлена якісна подібність у дії механізму еволюції правової системи України нарівні з дією механізму еволюції правових систем романо-германського типу права. Однак поряд з рисами подібності були виявлені й риси відмінності. У ході порівняння став очевидним різний ступінь мінливості системоутворюючого фактора: якщо в динаміці форми системоутворюючого фактора (законодавчої культури) простежуються схожі тенденції, то щодо зміни змісту системоутворюючого фактору – відмінності: для українського права є характерною маятникова динаміка елемента, що визначає характер правової еволюції (від законодавчої культури до правової традиції); на відміну від українського права на всьому шляху еволюції романо-германського права законодавча культура підтримується правовою традицією й динаміка виключена. В умовах перехідного розвитку української правової системи, коли вимальовується еволюційна альтернатива, згадана відмінність у дії механізму еволюції правової системи України стає принциповою.
6. Можливість прогнозу еволюції правових систем з'являється виходячи зі спектра альтернативи еволюційних шляхів (“карти можливостей”), механізму альтернативності й вектора (тенденції) еволюції правових систем. Механізм альтернативності являє собою складний конструкт і нарівні з дією випадковості включає “системні фактори”, до яких варто віднести: “пам'ять” правової системи, ідеологічний початок правової системи, комплекс історично обумовлених взаємозв'язків між правовими системами, тенденції розвитку правової системи.
Особливість дії механізму альтернативності правових систем пострадянського простору при виборі еволюційної альтернативи полягає в неоднозначному прояві “системних факторів”. Таким є вплив “пам'яті” й “ідеологічної основи” правової системи на вибір пострадянською правовою системою одного з потенційних напрямків еволюції. Оскільки, з одного боку, “пам'ять” системи виражається в традиції права, комплексний характер якої дозволяє праву бути в бінарному існуванні протягом всієї історії, що обумовлює можливість правового розвитку колишніх соціалістичних держав як з ухилом убік континентального права, так й убік слов'янського права (продовження правового самовизначення в межах пострадянського простору), при цьому розрив із жодною зі складових правової традиції є неможливим, оскільки це зруйнує спадкоємність у розвитку права й обіцяє втрату правовою системою своєї самодостатності, а з іншого – відсутність переваг в ідеологічній конструкції державно-правового життя стає перешкодою на шляху самовизначення правових систем слов'янських (російського, українського, білоруського) народів. Виникла ситуація невизначеності з приводу матриці ідеології пострадянських держав і віднесення її до одного з двох існуючих типів – західного або східного – підтверджує обґрунтованість висловлення про те, що “маятник” саморегуляції ще не визначений, що, у свою чергу, не дає можливості однозначно виробити пріоритет правового розвитку держави. Ці “системні фактори” не здатні вплинути на дію механізму альтернативності при подоланні еволюційної альтернативи, що стоїть перед пострадянськими державами. Зазначена вище особливість також виражається у визначальному впливові на вибір шляху розвитку такого “системного фактора”, як комплекс історично обумовлених взаємозв'язків між правовими системами, пряма залежність якого простежується від зовнішньополітичних контактів між державами й від участі останніх в інтеграційних процесах. Отже, вибір одного з варіантів еволюційної альтернативи, що стоїть перед пострадянськими державами, буде прямо залежати від вибору вектора інтеграції. При цьому не варто забувати про роль випадковості.
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php