Рекомендації онмцппіср щодо організації діяльності працівників психологічної служби у 2009/2010 н р

Вид материала

Содержание

Логопедична робота з дітьми, що мають
Патопсихологічне обстеження дітей в умовах шкільної ПМПК
Корекція виявлених порушень психічної діяльності дитини.
Психотренінгові (розвиткові) корекційні методи.
Психотерапевтичні корекційні методи.
С.М. Коміссарова
С. Малецька
Під час планування діяльності

Подобный материал:

1 2 3 4

СПИСОК

дітей та підлітків віком від 6 до 18 років та дітей, яким до 1 вересня виповнюється 5 років з розумовими та фізичними вадами, які повинні навчатися, а також тих, які не можуть навчатися

№ п/п	Адреса дитини (підлітка) – вулиця, номер будинку і квартира	Прізвище, ім’я, по батькові одного з батьків або осіб, які їх замінюють	Прізвище, ім’я, по батькові, стать, місяць, рік народження дитини (підлітка)	Висновок психолого-медико-педагогічної консультації

^ Логопедична робота з дітьми, що мають

фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення

Мова – не лише найважливіше знаряддя спілкування людей, а й могутній засіб набуття знань. Цілком зрозуміло, що без розвиненої мови діти не зможуть здобути міцних і ґрунтовних знань з основ наук, не зможуть гармонійно розвиватися. Від рівня мовного розвитку учнів залежить і успішність їх навчання в школі.

Одним із основних завдань логопедичної служби в школі є допомога учням, що мають недоліки мовлення і внаслідок цього не встигають у навчанні.

Щоб уникнути, не допустити серйозних недоробок у процесі розвитку мовлення дитини логопеду потрібно володіти найновішими методами роботи, досконало знати методи і прийоми роботи над усуненням у дитини недоліків вимови й мовлення. Це дає подвійну користь: не тільки усуває недоліки вимови і мовлення в дитини, але й сприяє удосконаленню методики навчання.

Робота над усуненням таких недоліків повинна проводитись не стихійно, а плавно, поступово і послідовно.

У повсякденному житті часто зустрічаються діти дошкільного та молодшого шкільного віку, які розмовляючи, пропускають, викривляють або замінюють потрібні звуки в словах іншими, чим і привертають до себе увагу. При цьому чується своєрідне вимовляння звуків, яке буває чітко вираженим або менш помітним. Така вимова не відповідає загальноприйнятим літературним нормам, уповільнює формування культури усного мовлення та збіднює і обмежує спілкування. У таких випадках можна говорити про несформованість звуковимови й наявність тих чи інших порушень вимовляння у дітей.

Порушення звуковимови у дітей може бути як самостійним дефектом, так і одним із симптомів більш складного мовного розладу. Про дефекти звуковимови як окреме порушення мовлення прийнято говорити у випадках, коли вони є одиничним відхиленням від норми в мовленні дитини. Але якщо дефекти виявляються у дитини на фоні недостатнього словникового запасу, в граматично побудованому або взагалі не сформованому фразовому мовленні, тоді вони є тільки одним із симптомів більш складного мовного розладу.

Найрізноманітніші порушення мовного розвитку, які зустрічаються у деякої частини дітей, умовно розподіляють, залежно від глибини розладу, на такі групи:

фонетичні порушення
фонематичні порушення

При фонетичних порушеннях вади мовлення зводяться лише до неправильної вимови звуків (здебільшого свистячих, шиплячих, л, р). При нормальному слухові й нормальному мовленнєвому апараті ці вади порівняно легко виправляються дітьми з допомогою логопедів.

При фонематичних порушеннях вади звуковимови супроводжуються вадами слухового сприймання мовних звуків (фонем). Порушення фонематичного слуху поєднується з неправильною звуковимовою. Внаслідок таких порушень діти не завжди чітко диференціюють і правильно сприймають мовні звуки, часто нездатні сприйняти відтінки подібних звуків. Зокрема, у них виникають труднощі при розпізнаванні звуків, схожих за артикуляцією або звучанням.

У дітей з фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення не досить чіткі фонематичні сприймання, що призводить до труднощів звукового аналізу слів. Дітям важко визначити кількість складів або звуків у слові, їх послідовність, виділити той чи інший звук у слові, що викликає в них порушення письма, так звану дисграфію, пов’язану з вадами сприймання й неправильною вимовою певних звуків. У письмових роботах таких учнів з’являються специфічні помилки: заміна одних букв іншими, які відповідають звукам, схожим за артикуляцією або звучанням (свистячі й шиплячі, дзвінкі й глухі, тверді й м’які, р, л).

Поряд з порушеннями письма в таких дітей спостерігаються недоліки читання. Слід відзначити, що діти з фонетико-фонематичними порушеннями більшість звуків сприймають правильно і, що особливо важливо, переважно правильно сприймають складову структуру слів, завдяки чому вони не допускають на письмі перестановок або пропусків складів. Це є важливим фактором мовного розвитку дітей і служить їм опорою для оволодіння в достатній мірі (відповідно до віку) словниковим запасом і граматичною будовою мови. Такі учні, незважаючи на порушення звуковимови і специфічні помилки в письмових роботах, вільно володіють зв’язним мовленням – правильно і досить повно передають зміст прочитаного або баченого, дають вичерпні і логічно обґрунтовані відповіді на запитання, добре засвоюють навчальний матеріал з інших предметів. Вони не відстають від решти учнів й у написанні переказів і творів. Не викликають у них особливих труднощів завдання на добір споріднених слів, синонімів, антонімів, засвоєння й усвідомлення особливостей граматичних категорій.

Проте наявність у них на письмі специфічних помилок негативно впливає на успішність їх навчання з мови.

Для навчання дітей потрібно шукати нові методи, форми, прийоми роботи. Особлива увага звертається на гру, що використовується з навчальною метою. Розвиток фонематичних процесів при корекції мовних вад слід починати з найперших етапів роботи.

Особливу увагу слід звертати на добір мовленнєвого матеріалу, спосіб подачі інструкції і виконання завдань в ігровій формі. Спочатку використовуються ігрові вправи, метою яких є навчити дітей розпізнавати джерело немовленнєвих звуків, їх напрямок, силу, висоту, відтворювати певні ритми звуконаслідування, активізувати слухову увагу, пам’ять, викликати інтерес до процесу навчання мовлення.

Ці вправи готують слух дитини до сприймання звука та його правильного артикуляційного вимовляння. Починати роботу потрібно з вправ, спрямованих на розвиток слухової уваги, вміння розпізнавати немовленнєві звуки за їх звукочастотними властивостями. Потім – використовуються вправи, які розвивають мовленнєвий слух.

Після цього можна використовувати вправи, спрямовані на розвиток процесів та функцій фонематичного сприймання, аналізу, синтезу, фонематичних уявлень.

Робота з розвитку фонематичного сприймання передбачає формування слухової уваги, пам’яті, спроможності виконувати дії за мовленнєвими інструкціями: уміння розрізняти слова-пароніми, наслідувати мовні звуки, виділяти склади із заданим звуком серед інших з опорою на слухове сприймання.

Для цього існують ігрові вправи, що розвивають фонематичні уявлення. Їх мета – навчити виділяти спільний звук у запропонованих назвах малюнків, відгадках та ін.

Для розвитку фонематичного аналізу доцільно використовувати їх у такій послідовності:

визначення першого, останнього звука у слові;
визначення звука в середині слова;
визначення послідовності та кількості звуків у слові.

Ці ігрові завдання виконують за планом:

Підкреслена вимова звука (інтонаційне посилення голосу – протяжне вимовляння).
Виділення спільних звуків із серії слів тексту.
Додавання пропущених звуків.
Впізнавання певних звуків у словах, названих логопедом у назвах предметних малюнків.
Порівняння слів, що відрізняються одним звуком (слова-пароніми).
Самостійне пригадування та називання слів із певним звуком.

Запропоновані в ігрових вправах види робіт можна використовувати на індивідуальних та групових заняттях з дітьми. Такі завдання позитивно впливають на формування звуковимови, удосконалення загального мовленнєвого розвитку, активізують слухову увагу, пам’ять, слуховий контроль.

Л.В. Мала,

консультант-логопед ЧОПМПК

^ Патопсихологічне обстеження дітей в умовах шкільної ПМПК

На виконання Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту» та з метою своєчасного виявлення дітей з вадами розвитку і визначення для них адекватних форм психолого-педагогічної та соціально медичної допомоги діяльність обласної та районних ПМПК спрямована на виявлення, облік, діагностичне обстеження дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, віком до 18 років.

Працюючи в школі чи дитячому садку, педагоги неодмінно стикаються з проблемою так званих важких дітей. Це ті діти, які погано засвоюють навчальний матеріал, виявляють недисциплінованість, агресивність, конфліктність та інші порушення поведінки. Завдання педагогічного колективу, психолога школи виявляти об’єктивні причини таких порушень.

В переважній більшості випадків першопричиною аномальної поведінки дітей є порушення в їх пізнавальній сфері та особистісному розвитку.

За відсутності правильної психолого-педагогічної допомоги, розвиток дитини, якій властиві порушення в психічній діяльності, призводить до соціальної дезадаптації. Добір адекватних прийомів коригуючого впливу можливий лише на базі виявлення глибинних, дійсних причин аномальної поведінки дітей. Спеціальне патопсихологічне дослідження допомагає визначити причини, виявити ознаки порушень, визначити їх структуру та взаємозв’язок.

Патопсихологічне обстеження дитини необхідне для обмежування відхилень у поведінці, що виникли під впливом соціальної ситуації розвитку, від тих, які зумовлені порушенням психічної діяльності.

Важливим завданням патопсихологічного обстеження дитини є раннє виявлення симптомів психічного недорозвитку. Виявивши загрозливі симптоми, шкільний психолог повинен направити дитину на консультацію до відповідного спеціаліста для уточнення діагнозу.

Приблизна схема психологічного дослідження порушень психічної діяльності дитини молодшого та середнього шкільного віку.

Вивчення психічних процесів та функцій має включати такі обов’язкові параметри:

а) дослідження розумової працездатності з виявлення показників гіпостенічної або гіперстенічної виснажуваності;

б) вивчення уваги – її обсягу, здатності дитини до довільної концентрації, розподілу та переключення;

в) дослідження процесів запам’ятовування та відтворення;

г) в деяких випадках – вивчення процесу сприйняття: зорового, фонематичного, сприйняття ритмічних послідовностей;

д) вивчення інтелекту. У сфері інтелекту важливо виявити рівень розвитку вербального та невербального інтелекту, формування шкільних умінь та навичок, життєвої орієнтованості;

е) дослідження процесу мислення (конкретність, інертність або спотворене мислення);

є) дослідження особливості мови (розвиток та збереження смислової, змістової структури мови, наявність порушень у вигляді фонетичних дефектів);

ж) вивчення емоцій (страхи, тривожність, концентрації негативних емоцій);

з) дослідження особистісних особливостей (самооцінка, мотивація діяльності, ставлення до оточуючих, рівень домагань).

На основі отриманих даних психолог може дійти до висновків:

чи є взагалі в даної дитини порушення психічної діяльності або її проблеми пов’язані тільки з недоліками мікросоціальної ситуації розвитку;
який тип порушень переважає в даному випадку, які механізми привели до його формування (структура первинного та вторинного дефектів, явище ретардації, асинхронії, тощо);
чи потребують, як психологічний діагноз, феномени втручання чи ні (є соціальна дезадаптація, формується вторинний дефект, стан погіршення);
яка зона найближчого розвитку дитини, ким та на якому рівні може бути проведена корекція порушень розвитку:

а) достатньо зміни виховного підходу;

б) бажано змінити місце та форми навчання;

в) необхідна консультація спеціаліста іншого профілю (лікаря, логопеда);

г) необхідні психокорекцій ні та психотренінгові заходи.

Патопсихологічне обстеження підлітків має певні особливості.

Крім звичайного обстеження, у підлітків бажано визначити наявність та тип акцентуації характеру, приділити особливу увагу мотиваційній структурі особистості, спрямованості, самооцінці.

Існує ряд специфічно підліткових проблем та психічних станів, що вимагають діагностики та корекції. До цієї групи належать реакції адаптації, порушення у формуванні потягів, особистісні кризи.

^ Корекція виявлених порушень психічної діяльності дитини.

При всіх видах порушень психічного розвитку бажане звернення до спеціаліста.

При мінімальних мозкових дисфункціях, акцентуаціях характеру, гармонійному інфантилізмі явні відхилення не очевидні. Поведінка в цілому адекватна, до того ж важко однозначно визначити, який вид медичної допомоги потрібен. Тут більш необхідна психолого-педагогічна корекція. Якщо ж у дитини виявлені відхилення у мовному розвитку або затримка психічного розвитку, слід проконсультуватися у логопеда, дефектолога. Обов’язково направляються на консультацію до психіатра діти, в яких виявлені ознаки порушеного та спотвореного розвитку, а також у всіх випадках прогресуючого погіршення будь-якого стану.

^ Психотренінгові (розвиткові) корекційні методи.

Якщо на основі результатів патопсихологічного обстеження в дитини констатовано недорозвиток будь-якої функції, організовується спеціальне навчання, яке спрямовується на розвиток усієї функції або на формування компенсаційних механізмів. Навчання проводиться за спеціальними психотренінговими методиками. Проводити заняття із психотренінгу може шкільний психолог, а також вчитель, якщо вони оволоділи відповідною методикою.

^ Психотерапевтичні корекційні методи.

Психотерапевтичні методи спрямовані на корекцію порушень у формуванні особистості. Застосовувати психотерапевтичні методи має право лише фахівець високої кваліфікації.

^ С.М. Коміссарова,

завідувач ОПМК

В.Г. Паламарчук,

консультант-психіатр ОПМК

Сучасна модель супроводу дітей з особливими потребами

ПМПК на сьогоднішній день стали осередками задоволення потреб дітей, які потребують реабілітації і корекції фізичного та (або) розумового розвитку, консолідуючи задля цього зусилля освітніх, медичних, соціальних інституцій та сімей, які виховують таку дитину, безпосередньо в місцях їхнього проживання.

Щороку підвищується рівень виявлення дітей з вадами ПФР. Однією з причин цього є перехід до активного виявлення всіх дітей з порушеннями розвитку в регіоні. Актуальним стає так зване раннє втручання, коли діти групи ризику виявляються від народження і вже протягом перших років життя отримують медичну, корекційно-розвиткову допомогу колективу фахівців.

Нині в Україні створено широку мережу постійно діючих регіональних ПМПК, які здійснюють психолого-медико-педагогічне обстеження дітей і підлітків з метою виявлення особливостей їх розвитку, встановлення діагнозу, визначення адекватних умов навчання, виховання, працевлаштування.

Диференційна діагностика є одним з найактуальніших завдань сучасної психології та дефектології. Встановлення діагнозу – відповідальний етап у системі діагностико-корекційної роботи з дітьми, які мають вади психофізичного розвитку. Кінцевою метою діагностичного вивчення дитини є забезпечення цілеспрямованої корекції її розвитку. Найважливіший показник діагностики – розумовий розвиток дитини. Діагностика відхилень у розумовому розвитку – складний процес, особливо коли йдеться про відмежування таких близьких станів, як низька норма, мовленнєві порушення, затримка психічного розвитку та легка розумова відсталість. Обстеження дитини на ПМПК за допомогою „експрес” та інших методик забезпечує комплексне, всебічне вивчення дитини, виявлення порушень та їх структури, розкриття можливостей розвитку, що принципово важливо для передбачення темпу навчання в умовах корекційної роботи.

Розроблення стандартів навчання дітей з особливими потребами нерозривно пов’язане з визначенням їхніх можливостей до навчання зі здатністю набувати знання і самостійно користуватися ними, тобто з научуваністю. Спеціальними дослідженнями та через вивчення досвіду практики необхідно з’ясувати, який матеріал вони здатні засвоїти так, аби могли ним користуватися самостійно. Слід визначити і потреби цієї категорії дітей: ввести у зміст навчання саме ті знання, які знадобляться їм у житті.

За відсутності чи несвоєчасності спеціального педагогічного впливу в дитини, окрім первинних вад розвитку елементарних (мимовільних) пізнавальних процесів, виникають вторинні порушення їх довільних форм, емоційно-вольової сфери, особистості, діяльності. У навчанні та праці такі порушення є причиною обмежених можливостей розв’язання навчально-практичних завдань, засвоєння знань та способів дій. У дітей спостерігається низький рівень володіння навичками спілкування, несформованість почуттів, здатності до емпатії (співпереживання), імпульсивність, недостатня адекватність, нерегульованість емоцій і поведінки. Такі діти не завжди адекватно оцінюють себе та власні можливості, події, інформацію. Вони мало обізнані з правилами та нормами поведінки. Тому для всебічного розвитку таких дітей необхідно створювати спеціальні умови, в яких реалізувалися б специфічні завдання їх виховання. Необхідна система освіти, яка забезпечила б належний ступінь сформованості їхньої соціальної позиції, можливість жити і працювати в широкому соціальному середовищі.

Нині в теорії та практиці корекційної педагогіки постає питання про те, що рівень розвитку дитини залежить не лише від якості корекційно-методичних засобів, а й від стану її внутрішнього світу, від відкритості чи замкненості щодо соціального оточення, від тих суперечностей, які призводять до відчуття неповноцінності. Тому корекційно-виховний процес має передбачати гармонійну інтеграцію школярів; пізнання власного «Я»; формування вміння встановлювати правильні взаємини з іншими людьми; досягнення соціально важливої позиції суб’єкта діяльності, а не споживача.

Корекційно-розвивальний вплив є необхідною умовою запобігання можливих ускладнень розвитку та умовою ефективного освітнього впливу, завдяки якому дитина набуває знань, умінь і навичок. Засвоєння передбаченого навчальними програмами матеріалу – необхідна основа корекційно-розвивальної роботи. Корекційно-розвивальний процес впливає на елементарні, генетично первинні психічні функції, які безпосередньо залежать від органічного ураження, та інші складові розвитку дитини. Це передбачає засвоєння дитиною інтелектуального та практичного компонентів діяльності з урахуванням змістової, організаційно-процесуальної та мотиваційної складових; формування розумових дій і мовлення, необхідних для розуміння та вербалізації власної діяльності.

Корекційно-розвивальна робота з дітьми з особливими потребами в освітньому закладі, у цілому, спрямовується на коригування та розвиток усіх складових дефекту:

пізнавальної сфери : відчуття, сприймання, уявлення, пам’яті, мислення і передусім вищих форм їх організації – логічних, довільних, опосередкованих мовленням, регульованих свідомістю, важливих для прийняття та опрацювання інформації, пов’язаної із застосуванням знань, умінь, навичок у навчанні та трудовій діяльності;
мовлення, його сигніфікативної, комунікативної та регулюючої функцій;
навчально-практичної діяльності, дій, що мають загальноадаптаційне значення: навичок самообслуговування, загальнонавчальних та загальнотрудових умінь;
емоційної та вольової сфер;
особистісних утворень: характерологічних рис, що відображають ідейно-моральну спрямованість, емоційно-вольові та інтелектуальні особливості (доброта, чесність, чуйність, дисциплінованість, наполегливість, сміливість тощо), розвиток задатків, нахилів, інтересів, мотиваційної сфери та ін., які мають адаптаційне значення.

Все зазначене вище дає змогу досягти таких цілей: засвоєння загальноосвітніх і трудових знань, умінь і навичок, необхідних для максимально можливої соціальної адаптації.

Отже, поряд з позитивними тенденціями в освіті актуальним залишається питання об’єднання зусиль і створення умов для погодження дій усіх спеціалістів (медиків, педагогів, психологів, соціальних працівників), готових до активної взаємодії, розроблення додаткових освітніх програм, з урахуванням інтелектуальних та фізичних можливостей дітей.

^ С. Малецька,

М. Анатійчук,

консультанти-психологи ЧОПМПК

Рекомендації

ОНМЦППіСР щодо організації роботи для практичних психологів закладів інтернатного типу

^ Під час планування діяльності:

Відображати у річному плануванні системність діяльності, що повинна мати наступність і простежуватись упродовж кількох років;
Здійснювати психолого-педагогічне супроводження навчально-виховного процесу спільно з командою фахівців закладу;
Планувати заходи щодо реалізації державних (регіональних, місцевих) програм, наказів, рішень колегії МОНУ;
Розробляти власну програму діяльності і враховувати науково-методичне забезпечення, системність та результативність роботи;
Планувати діяльність психологічної служби на новий учбовий рік із урахуванням заходів, запланованих адміністрацією в річному плані роботи навчального закладу. Річний план та графік роботи у двох примірниках затверджувати в навчальному закладі і погоджувати в обласному науково-методичному центрі практичної психології і соціальної роботи до 01.09 поточного року.

Blog

Рекомендації онмцппіср щодо організації діяльності працівників психологічної служби у 2009/2010 н р

Содержание

СПИСОК