Методичні рекомендації з питань правової освіти „ Корекційна робота з агресивними дітьми м. Біляївка 2009

Вид материала

Методичні рекомендації

Содержание 2. Вивчення феномену „агресія”. 3. Класифікація видів агресії. V. Розділ за формою прояву. 1) Соціалізована. 2) Несоціалізована. 4. Особливості проявів дитячої агресії. 5. Формування дитячої агресивності. 6. Корекційна робота. Рольове програвання. Діалог “Так”. Мої добрі справи Образотворча діяльність Фізичні вправи. Що ж робити мамі на початковому моменті боротьби з дитячою агресивністю, як реагувати на спалахи люті? 7. Агресія і злочинність неповнолітніх.

Подобный материал:

• Методичні рекомендації Методична робота Робота з обдарованими дітьми, 37.8kb.
• Методичні рекомендації (узагальнення), 126.15kb.
• Методичні рекомендації новації у порядку проведення органами юстиції перевірок стану, 216.08kb.
• Гадяцький районний центр практичної психології І соціальної роботи робота практичного, 422.53kb.
• Методичні рекомендації: «Організація роботи юридичної служби на підприємстві, в установі,, 213.93kb.
• Методичні рекомендації до програми виховання І навчання «Дитина», 2800.13kb.
• Методичні рекомендації з питань запобігання та протидії корупції затверджено   Наказ, 1727.46kb.
• Методичні рекомендації з питань запобігання та протидії корупції (Затверджені наказом, 651.62kb.
• Методичні рекомендації підготовлено відділом легалізації об'єднань громадян, систематизації, 940.86kb.
• Про роботу Головного та територіальних управлінь юстиції з питань правової освіти населення, 279.42kb.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ


БІЛЯЇВСЬКЕ РАЙОННЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ

ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ


з питань правової освіти


„Корекційна робота з агресивними дітьми”


м. Біляївка – 2009


ЗМІСТ:

1. Вступ ............................................................................ /стор. 3/
   

2. Вивчення феномену „агресія”.................................... /стор. 4-6/
   

3. Класифікація видів агресії ......................................... /стор. 6-8/


4. Особливості проявів дитячої агресії ......................... /стор. 8/


5. Формування дитячої агресивності ............................. /стор. 8-10/


6. Корекційна робота ....................................................... /стор. 10-16/


7. Агресія і злочинність неповнолітніх .......................... /стор. 17-18/


8. Висновок ....................................................................... /стор. 19/


9. Список використаної літератури ................................ /стор. 20/


1. ВСТУП

Кожного дня діти проводять свій час на ігровій площадці у дворі або дитячому садку. І кожен день для них такий самий важкий як і для нас. Малюки вчаться соіснувати в групі собі подібних, і ці перші досвіди мають дуже велике значення у формуванні схеми їх соціальної поведінки.

В ранньому дитинстві кожна ситуація закладається в підсвідомості дитини та впливає на подальший розвиток її особистості.

Навіть самі маленькі діти мають рівні соціальні права, які не повинні порушуватись іншими членами соціальної групи.

Сучасна школа як соціальна педагогічна система покликана забезпечити досягнення таких освітніх результатів, які б відповідали цілям розвитку особистості й сучасним вимогам часу. Щоб гідно жити сьогодні в сучасному суспільстві, особистість повинна бути компетентною у різних сферах діяльності. Школа має допомогти учням в оволодінні технологіями життєтворчості, створити умови для розкриття потенціалу самопізнання, самооцінки, самопрограмування, самоактуалізації, саморегуляції, самореалізації, самоконтролю. Метою освіти сьогодні є формування рівня соціальної зрілості учнів, достатнього для забезпечення їхньої автономності, самостійності в різних сферах життєдіяльності.

Однією з актуальних проблем, яка стоїть перед педагогами, є проблема агресивності дітей. Психологи-дослідники дедалі більше приділяють уваги вивченню самого феномена агресії, агресивним проявам і тенденціям поведінки, питанням профілактики агресивності.

Нерідко трапляється, що обділені професійною педагогічною турботою саме ті діти, які найперше її потребують. Це, як правило, агресивні діти, які постійно стикаються з проявами неповаги до себе в сім’ї, брутальністю, тобто діти зі складною долею, педагогічно занедбані, нерідко з фізичною та розумовою відсталістю. “Важким” дітям насамперед найбільше потрібна увага, турбота про їхнє емоційне здоров’я і психолого-педагогічна допомога. Оскільки ж ефективність виховання значною мірою зумовлена впливом соціального довкілля, вивчення особистості має супроводжуватись діяльністю педагога з корекції впливу цього середовища (сім’ї, ставлення до дитини в групі).

В.С.Сухомлинський категорично заперечував такий шлях виправлення, як виставлення назовні недоліків з надією, що дитина зможе критично оцінити свою поведінку та змінити її. Таке виховання ранить самолюбство, почуття власної гідності, гордість дитини. Тому в роботі з агресивним дітьми необхідно використовувати такі засоби психологічного впливу на дитину, які б не викликали в них реакції внутрішнього опору на дії педагога.

Необхідно пам’ятати, що дуже часто серед агресивних дітей помічається низький рівень інтелектуальних здібностей, неуважність, слабка пам’ять: вони занадто повільні, або, навпаки, дуже імпульсивні. А тим часом наявність відхилень у психічному розвитку часто стає причиною сильних перевантажень дітей, емоційного дискомфорту, конфліктних стосунків з батьками, педагогами, втрати інтересу до навчання.


^ 2. Вивчення феномену „агресія”.


„Сьогодні навряд кого здивуєш сухими статистичними даними, які свідчать про збільшення злочинності серед дітей та підлітків. Ми настільки звикли до зростаючої хвилі дитячої злочинності, що не помітили, як опинились у владі абсурдної логіки суспільного виховання „важких” дітей, логіки, яка ґрунтується на формулі: „на збільшення правопорушень неповнолітніх відповімо збільшенням виправних установ” - А.Г.Асмолов – книга К. Бютнера „Жить с агрессивными детьми”.

Разом з тим є необхідність зупинитись на співвідношеннях понять „жорстокий”, „злочинний”, „агресивний”. При всієї складності питань дитячої злочинності та жорстокості здається невиправданим зведення до них проблеми агресивної поведінки у дітей. Більш того, злочинність та жорстокість часто виявляються прямим наслідком того, що доросла людина неадекватно розуміє причини дитячої агресії, не може знайти підхід до „трудної” дитини або не взмозі надати йому допомогу.

Існують підстави для того, щоб не змішувати зміст вищезазначених понять.

Зупинемось на досліджені поняття „агресії”.

Поняття „АГРЕСІЯ” – поняття описове (напад, нанесення шкоди), яке нічого не говорить про причини та мотиви агресивної поведінки. В той же час поняття „жорстокість” має оціночний характер.

Зрозуміло, що якщо поведінка дитини кваліфікована як жорстока, тоді педагогічні канони, які суперечать соціальним нормам, однозначно рекомендують дорослому застосувати покарання, „щоб надалі повадно не було”. Виникає порочний круг, в якому агресія дитини визиває агресію дорослого, а агресія дорослого в свою чергу стимулює агресію дитини (образу, відчуття несправедливості, ізольованості, прагнення помститися та ін.)

При оцінці агресивного поступку важливо враховувати, що агресія у дітей має динаміку та загострення агресивної поведінки, відзначається саме в періоди кризи особистого розвитку, в періоди найбільшої емоційної нестабільності. В цей час дитина максимально чуйна до зовнішніх впливів, а виходячи з цього й агресія дорослого з легкістю фіксується у свідомості дитини, як допустима форма соціальної поведінки.

Динаміка агресії часто є своєобразним показчиком ускладнення та більшої гибкості в методах взаємодії дитини з його найближчим оточенням. Прикладом тому може бути перехід дітей від безпосередньої фізичної агресії до косвеної, вербальної.

Особливої уваги зслуговує звичайна агресія дитини, яка виховується в такому мікросередовищі, де агресія виступає єдиним засобом адаптації до її норм і правил. Насьогодні, таке середовище в житті дітей зустрічається доволі часто.

К.М.Гуревич наводить дані про те, що агресивність, відповідно до проведених досліджень, входить в перелік особистих рис, які відрізняють людей креативних від некреативних. Більш того, в теперішній час в теорії та практиці психокорекційної роботи затвердився такий спосіб роботи, як навчання дитини активної наступальної поведінці (щоправда в символічних видах діяльності, наприклад в ігрі).

Таким чином, не дивлячись на те, що наявність агресії в поведінці дитини завжди створює великі труднощі у взаємодії з нею, неможливо оцінювати агресивні тенденції як виключно негативні.

Багато віків дитину розглядали як дорослого, тільки маленького, слабого і не маючого прав, дітям навіть шили речі, такі ж як дорослим, тільки меншого розміру. Про специфіку дитячої психіки заговорили після романів Діккенса – спочатку в плоскості літератури, причому діти представлялись ангелами: низенькими, добрими, нещасними. А використовуючи научний підхід, психологію дитячого віку стали серйозно вивчати в основному після робіт З.Фрейда, який довів вплив подій, які трапились в дитинстві, на всю подальшу долю людини.

Доволі швидко стало зрозуміло, що діти є ангелами не більше ніж дорослі і агресивність їм присуща в повному обсязі. Згідно багаточисленим дослідженням прояви дитячої агресії є однією з найбільш поширених форм порушення поведінки, з якими доводиться мати справу дорослим – батькам та спеціалістам (вихователям, психологам, психотерапевтам).

Сюди відносяться спалахи дратівливості, неслухняність, надмірна активність, драчливість, жорстокість. У переважної кількості дітей спостерігається пряма та непряма вербальна агресія – від скарг та агресивних фантазій до прямих образ та погроз.

У багатьох дітей відзначаються випадки змішаної фізичної агресії – як непрямої так і прямої. Така агресивна поведінка завжди ініціативна, активна, а іноді й небезпечна для оточуючих, і тому потребує грамотної корекції.

Основними причинами прояву дитячої агресивності є:

- прагнення привернути до себе увагу однолітків;

- прагнення отримати бажаний результат;

- прагнення бути головним;

- захист та помста;

- бажання обмеження гідності іншого, з ціллю підкреслити свою перевагу.

У дітей, як і у дорослих, існує дві форми прояву агресії: недоструктивна агресивність та ворожа деструктивність. Перша – це механізм задоволення потреб, досягнення цілі та здатності до адаптації. Вона спонукає дитину до конкуренції в навколишньому світі, захисті своїх прав та інтересів, слугує для розвитку пізнання і здатності покластися на себе.

Друга – не просто злісна чи ворожа поведінка, але й бажання завдати болю, отримати задоволення від цього. Результатом такої поведінки зазвичай бувають конфлікти, становлення агресивності, як риси особистості та зниження адаптивних можливостей дітей. Деструктивність агресії діти починають відчувати вже у ранньому віці і намагаються керувати нею. Однак у деяких дітей вона, напевно, запраграмована біологічно і проявляється з перших днів життя: її найпростішим вираженням є реакція люті та гніву. Генетично агресивність пов’язана з Y - хромосомами: вчені встановили, що вона особо притаманна хлопчикам, які мають при деяких генетичних абераціях таку додаткову хромосому.

Серед психологічних особливостей, які провакують агресивну поведінку дітей, зазвичай виділяють:

- недостатній розвиток інтелекту і комунікативних навичок;

- знижений рівень саморегуляції;

- неразвитість ігрової діяльності;

- знижену самооцінку;

- порушення у відносинах з однолітками.

Слід підкреслити, що у більшості випадків агресивні дії дітей дошкільного віку (особливо зовсім маленьких) мають не деструктивний, інструментальний чи реактивний характер. Прояви агресивної поведінки доволі часто спостерігаються в ситуаціях захисту своїх інтересів та відстоювання своєї переваги, коли агресія використовується як засіб досягнення певної цілі. І максимальне задоволення діти отримують при отриманні бажаного результату – будь то увага однолітків або приваблива іграшка, - після чого агресивні дії припиняються.


^ 3. Класифікація видів агресії.


І. Розділ за направленістю на об’єкт.


Гетероагресія – направленість на оточуючих: вбивства, гвалтування, нанесення побоїв, погрози, образи, ненормативна лексика та ін.

Аутоагресія - направленість на себе: самознищення аж до самогубства, саморуйнівна поведінка, психосоматичні захворювання.


ІІ. Розділ за причиною появи.


Реактивна агресія – уявляє собою відповідну реакцію на який-небудь зовнішній подразник (сварка, конфлікт та ін.).

Спонтана агресія – зявляється без певної причини, зазвичай під впливом будь-яких внутрішніх імпульсів (накопичення негативних емоцій, неспровокована агресія при психічних захворюваннях).


ІІІ. Розділ за цілеспрямованістю.


Інструментальна агресія – здійснюється як засіб досягнення результату: спортсмен, який прагне перемоги; стоматолог, який удаляє хворий зуб; дитина, яка голосно вимагає від матері, щоб вона купила йому іграшку та ін.

Цільова (мотиваційна) агресія – виступає як заздалегідь спланована дія, ціль якої – причинення шкоди об’єкту: учень, який образився на однокласника та побив його; чоловік, навмисно нецензурно сварить дружину та ін.


ІV. Розділ за відкритістю проявів.


Пряма агресія - направляється безпосередньо на об’єкт, який визиває роздратування, тревогу або збудження: відкрите хамство, застосування фізичної сили або погрози розправи та ін.

Непряма агресія – направлена на об’єкти, безпосередньо не викликаючі збудження та дратівливість, але більш зручні для прояву агрессії (вони доступні і прояви агресії на їхню адресу безпечні): батько, який прийшов з роботи не в дусі, зриває злобу на всієї родині, незрозуміло за що; мати після конфлікту з сусідкою починає практично без приводу кричати на дитину та ін.

^ V. Розділ за формою прояву.


Вербальна – виражена в словесній формі: погрози, образи, зміст яких прямо говорить про наявність негативних емоцій та можливості нанесення моральної та матеріальної шкоди супротивнику.

Экспресивна - проявляється невербальними засобами: жестами, мімікою, інтонацією голосу та ін. В таких випадках людина робить погрожуючу гримасу, махає кулаком або погрожує пальцем в сторону супротивника, голосно лається ненормативною лексикою.

Фізична - пряме застосування сили для нанесення моральної та фізичної шкоди супротивнику.


І. А. Фурманов поділяє агресивну поведінку дітей на дві форми:

^ 1) Соціалізована.

Діти зазвичай не мають психічних порушень, у них низький моральний та волевий рівень регуляції поведінки, моральна нестабільність, ігнорування соціальних норм, слабкий самоконтроль. Вони зазвичай використовують агресію для притягнення уваги, надзвичайно ярко виражають свої агресивні емоції (кричать, громко лаються, розкидують речі). Така поведінка направлена на отримання емоційного відгуку від інших або відображає прагнення до контактів з однолітками. Здобувши уваги партнерів, вони заспокоюються та припиняють свої зухвалі дії.

У цих дітей агресивні акти тимчасові, обумовлені обставинами і невідрізняються особливою жорстокістю. Агресія носить непроізвольний, безпосередній характер, ворожі дії швидко змінюються дружніми, а випади проти однолітків - готовністю співпрацювати з ними. Діти зазвичай використовують фізичну агресію (прямую або непряму), поступки відрізняються ситуативністю, найбільш яркі емоції спостерігаються в момент самих дій та швидко згасають. Такі дошкільники мають досить невисокий статус в групі однолітків - їх не замічають, не сприймають серйозно або уникають. Найбільш ярка характеристика, яку їм дають однолітки: "У все втручаються, кричать, бігають, все псують і всім заважають". Поведінка схожа на прояв гіперкінетичного синдрому, тільки більш цілеспрямовано і агресивно.


^ 2) Несоціалізована.

Діти зазвичай страждають якими-небудь психичними розладами (епілепсія, шизофренія) з негативним емоціональним станом (тривога, страх, дисфорія). Негативні емоції та ворожнеча, яка їх супроводжує, можуть виникати спонтано, а можуть бути реакцією на психотравмуючу або стресову ситуацію. Осибистими рисами таких дітей є висока тривожність, емоційна напруга, схильність до збудження та імпульсивної поведінки. Зовнішньо це проявляється найчастіше прямою вербальною та фізичною агресією. Ці діти не прагнуть шукати співпраці з однолітками, часто самі не можуть пояснити причини своїх вчинків. Зазвичай агресивними діями вони або послаблюють накопичену емоційну напругу, або отримують задоволення від заподіяних негараздів іншим.


^ 4. Особливості проявів дитячої агресії.


Особливості проявів агресії дітей та підлітків:

1. Жертвами агресії стають близькі люди - рідні, друзі тощо. Це свого роду феномен "самозаперечення", оскільки такі дії направлені на розрив кровних зв’язків – життєвою основою існування людини.

2. Досить не всі агресивні діти виховуються в неблагополучних родинах, багато хто, навпаки, мають досить заможних та турботливих батьків.

3. Агресія часто виникає без реального поводу.

Однією з найбільших та розповсюджених помилок дорослих (навіть спеціалістів - в основному, педагогів) є прагнення стримувати всілякі прояви дитячої агресивності. Більшість дорослих ототожнюють агресію з насиллям і стараються забороняти ігри та фантазії з проявами ворожості, відносячи їх до розряду патології. Діти, яких постійно за це карають, також починають вважати такі думки, емоції і дії небезпечними і/або негідними та гальмують, пригнічують їх, зі всіма неприємними наслідками, які з цього витікають.

Чомусь більшість вихователів вважає, що подавлення агресивних проявів приведе до встановлення в групі (класі) дружньої обстановки та рівноваги. Нажаль, це не просто зовсім невірно, а й навіть небезпечно: пригнічена агресія не зникає, а накопичується в підсвідомості дитини. В один „прекрасний” день вона вириваєтся назовні у вигляді шаленого спалаху, причому зазвичай достаєтся людям невинним. При цьому, дитяча агресивність провокує зустрічну агресію у дорослих та однолітків і утворюється порочне коло, вибратися з якого без допомоги спеціаліста участники доволі часто не можуть.

Що ж стосується батьків, то дуже часто вимога вести себе тихо, не шуміти і не стрибати, відображає не турботу за дитину, а тільки їх особисті проблеми: замореність, збільшену нервовість і тревогу, які збільшуються під дією дитячого гаму й метушні. І в таких випадках батькам (бабусі, вихователю) найкраще частіше зізнаватися в цьому спочатку самому собі. А потім довести до дітей в прямій і зрозумілій для них формі ("мама заморена", "у бабусі болить голова" тощо), а не раціоналізувати, ховаючись за маску хвилювання про дитину.


^ 5. Формування дитячої агресивності.


В перші роки життя дитина повністю залежить від батьків, особливо від матері: саме вона дає йому їжу, захист, обслуговує й зігріває почуттям любові. В цей період, більше, ніж в будь-який інший, вона шукає батьківської уваги й погодження своєї поведінки. Прояви агресивності є одним з механизмів привернення уваги і засобом досягнення своєї мети. Тому, перші прояви агресивності є у дитини вже на третьому місяці її життя: вона б’є ручками, стукає ножками, хватає любі предмети, які лежать в межі досягнення. Ця активність має чисто інструментальний характер, виступає засобом досягнення бажаного, як можливість звернути на себе увагу й позбавитись від будь-чого неприємного.

Багато залежить від реакції дорослих: вони можуть миттю виконати всі бажання рідного чада, а можуть й не звертати на нього уваги. Цікаво, що ці обидві дороги приведуть до одного результату – дитина виросте надзвичайно агресивною.

Потрапивши в ситуацію, коли його потреби не задоволені, дитина (як і дорослий) реагує на неї негативними емоціями – в залежності від темпераменту та психологічних особливостей це можуть бути лють, гнів, страх і тривога. Для того щоб відновити психологічний комфорт, у нього (знов таки, як і у дорослого) є тільки дві дороги:

- поєднати дії та змінити (направити) ситуацію в потрібний напрямок;

- відновити свій емоційний стан, не дивлячись на неблагонадійну ситуацію. В цьому випадку негативні емоції канонізуються в особистій підсвідомості, де і накопичуються до пори.

Між іншим, керуємі механізми психологічного захисту у маленьких ще не сформовані, тому зазвичай вони прагнуть змінити ситуацію, і нерідко із допомогою агресії. Але рано чи пізно прояви агресивності припинять викликати милі посмішки батьків і частіше призводе до непогодження, а то і покарання, і це породжує у дитини почуття тревоги та страху. У неї виробляється комплекс вини, який буде частково перетворюватись на почуття совісті, сприяти його соціалізації і адаптації в оточуючому середовищі. Далі цей комплекс – вина, совість і мораль – будуть супроводжувати дитину все життя, змінюючись і розвиваючись.

Для того щоб викликати погодження батьків, дитина вчиться контролювати свою агресію, причому на перших порах це досягається зовнішнім контролем, який диктують реакції оточуючих та його страхом. Тривога зазвичай двояка: це і страх покарання, і побоювання образити, викликати роздратування батьків і залишитись через це без їх підтримки.

У багатьох людей, особливо агресивних по природі, внутрішній контроль по різним причинам не формується належно, і зовнішній контроль залишається ведучим на все життя. Тоді підліток (а потім і доросла людина), якщо і підкорюється законам і суспільним вимогам, то не за велінням совісті, а через страх покарання або погрози матеріальних і моральних збитків. Тому коли страх проходить, а внутрішнього контролю – совісті – немає, людина дозволяє собі робити все, що завгодно йому або натовпу, або тому, хто цим натовпом керує. І не потрібно здивовуватись поведінці наших юних футбольних і хокейних фанатів після невдалих виступів їх улюблених команд.

Розвиток внутрішнього контролю у дітей і підлітків йде за допомогою процесу ідентифікації – прагнення діяти як значима людина. В раньому віці ця імітація батьківської поведінки – бо саме спадкуючи поведінку батьків, ми прагнемо погодження своєї поведінки. А „виправляючи помилки” після батьківського осудження ми отримуємо, знов таки, батьківське погодження. Щоправда, тут є одна складність. Діти в розмовах, іграх тощо намагаються копіювати поведінку дорослих, вважаючи її зірцевою, але ось самим батькам в особистій поведінці подобається далеко не все. Причому дорослі не завжди усвідомлюють несприятливі форми своєї поведінки, а коли бачать його зі сторони – одразу ж напрягаються і реагують дуже бурхливо. В наших дітях ми більш за все не любимо ті риси, які нам не подобаються в нас самих. Страждають же, нещасні діти, які старано копіюють батьківську поведінку, а отримують за це негативні зауваження, а то й погрози покарання.

В підлітковому віці діти, як відомо, прагнуть позбавитись залежності від батьків і вести себе максимально самостійно. В своєї поведінці вони ідентифікують себе вже не з батьком або матір’ю, а з іншими значимими для них людьми - старшими друзями, авторитетними педагогами, кіногероями тощо. І тут агресивна дитина веде себе не так, як більш спокійні діти: вона протистоїть батькам набагато більше. Ці діти найчастіше й краще спілкуються з однолітками, навіть з малознайомими чоловіками, ніж з батьками, до яких стараються не звертатися за допомогою без особливої необхідності. А якщо життя примушує звернутися за допомогою до батьківської підтримки, то це визиває у них роздратування й незадоволення.

Чого прагнуть діти і особливо підлітки своєю агресивністю? Вони хочуть, щоб від них відстали, і наприкінці отримують своє: від них не чекають великих досягнень і рідко вимагають виконання обов’язків. Маючи двох і більше дітей, замучена мати нерідко покладає більше справ на менш агресивну дитину (слухняну), визиваючи у тієї дитини почуття незадоволення й комплекс неповноцінності, але ж так їй зробити легше. Більш агресивну дитину залишають у спокої і дають більше волі. Однак і агресивні діти платять за це свою ціну: вони гірше соціалізуються, оскільки не засвоюють досвід дорослих і не приймають участі в різних справах, які сприяють доросленю.

У агресивної дитини гірше розвивається самоконтроль, і тоді вона потрапляє в хибне коло.


^ 6. Корекційна робота.

Як і деякі дослідники можна категорично заперечити такий шлях виправлення, як виставлення назовні недоліків з надією, що дитина зможе критично оцінити свою поведінку та змінити її. Таке виховання ранить самолюбство, почуття власної гідності, гордість дитини. Тому в роботі з агресивним дітьми необхідно використовувати такі засоби психологічного впливу на дитину, які б не викликали в них реакції внутрішнього опору на дії педагога.

Необхідно пам’ятати, що дуже часто серед агресивних дітей помічається низький рівень інтелектуальних здібностей, неуважність, слабка пам’ять: вони занадто повільні, або, навпаки, дуже імпульсивні. А тим часом наявність відхилень у психічному розвитку часто стає причиною сильних перевантажень дітей, емоційного дискомфорту, конфліктних стосунків з батьками, педагогами, втрати інтересу до навчання.

Крім використання вправ корекційно-виховного характеру використовуються завдання для розвитку мислення, уваги, пам’яті, сприйняття. Вікові психологічні особливості дітей дошкільного віку такі, що для підтримання в них постійної уваги, необхідної працездатності під час занять їм потрібно добирати різноманітні вправи та змінювати форми роботи. На кожному занятті 2-3 серйозні вправи або гри на корекцію агресивної поведінки та ще 4-5 невеличких завдання на розвиток пізнавальних процесів. Кожне заняття має таку структуру:

- Розминка (рухливі ігрові вправи).

- Велика гра (розвивальні ігри).

- Розслаблення (рухливі ігри).

Завдання та типи вправ:

1. Бесіда.

Під час бесід педагог може запропонувати дітям пригадати випадки, коли вони були роздратовані, ображені, налякані, обурені: з’ясовує, чому це сталося і радить, що їм потрібно було зробити, щоб уникнути цих неприємних почуттів. Але слід пам’ятати, що дитину необхідно сприймати такою, яка вона є, і зауваження про агресію спрямувати не на саму дитину, а на негативну ситуацію. Агресивні діти мають невдалу звичку діяти, а потім думати. Крім прямого обговорення, одним із найкращих засобів є рольова гра, в якій дитина отримує роль іншої людини.

2. ^ Рольове програвання.

У грі можна відтворити ситуацію, яка мала місце, або спрогнозувати можливу ситуацію.

Ось кілька ситуацій:

Два сердитих хлопчики, які посварились. Вони мають сердитий вигляд. Під час цієї вправи потрібно відпрацьовувати з дітьми найприйнятніші засоби висловлення своїх почуттів.

^ Діалог “Так”. Двоє дітей сідають у центрі кола і починають діалог. Один з них промовляє будь-яку фразу. Другий повинен не заперечувати, а висловити згоду.

“Перевтілення”. Дитині пропонується уявити себе кішкою, горобцем або якоюсь річчю і поміркувати: щоб змогла розповісти кішка, над якою знущається хлопчик; горобець, якому хуліган підбив крильце.

Ефективними є вправи, в яких діти разом з вихователем “виховують” вигаданого персонажа.

3. Самопізнання.

Уважність до інших. Один з дітей сідає спиною до групи. Він має детально описати зовнішність когось з дітей групи. Вправа навчає бути уважнішими один до одного. Найкраща риса - всі діти сідають у коло й по черзі називають найкращі риси характеру. Скажи мені, хто твій друг.

4. Самовиховання.

Ласкаві імена. Дітям пропонується пригадати, якими пестливими іменами їх називають рідні, близькі люди, знайомі.

^ Мої добрі справи. Дитина повинна пригадати, яку конкретну добру справу вона зробила вчора і що відчула.

Острів плакс. Мандрівник (один з дітей) раптом опинився на чарівному острові, де живуть плакси. Він намагається їх заспокоїти.

^ Образотворча діяльність. Дуже ефективним засобом корекції агресивної поведінки дітей є так звана “терапія мистецтвом”. Вона дає змогу виразити агресивні почуття у соціально прийнятій манері. Малювання, ліплення є безпечними засобами розрядити напруження.

^ Фізичні вправи. Щоб позбутися агресивності у дітей, необхідно, аби вони робили різноманітні фізичні вправи і насамперед, для дихання. Відомо, що стримування дихання – ефективний засіб уникнути глибоких переживань: гніву, печалі, страху. Дуже корисними є рухливі вправи та ігри: ходіння по канату, перетягування канату, біг з перешкодами, естафета. Дуже корисно надавати дітям змогу пострибати. Крім групових форм роботи, неодмінно треба застосовувати й індивідуальні.

Психогімнастика.

Педагогу необхідно використати весь свій досвід, знання та психологічну компетентність для з’ясування найефективнішої стратегії корекційної роботи в кожному конкретному випадку.

Дитяча агресія - явище доволі закономірне та природне. Американський психолог Паренс вважає, що принципіально неворожа форма поведінки з’являється вже з другого місяця життя дитини. Дитина веде себе агресивно для того, щоб самоствердитись або вдосконалити свій досвід. Такий тип агресії є важливою мотивацією для самоствердження й спонукає до необхідної конкуренції у світі, що спочатку не є деструктивним.

Годовала дитина може в сердцях вдарити по ложці каши, яку йому не хочеться їсти. А полуторагодовала – вдарити по обличчю матір, якщо та наполягає на прогулянці, а він возиться на ковдрі зі своєю машинкою. І в даному випадку потрібно вміти вже на початку вірно відреагувати на перші спалахи агресії, гніву та насилля з боку дитини. Якщо своєчасно не присікти спроби деструктивної агресії, то практично в 100 % випадків батьки цим створюють додаткові проблеми, як собі, так і дитині.

Зачасту батькам здається, що вчити утримувати емоції трьохрічного карапуза не варто. Це – більш ніж чудна позиція, так як засади поведінки в суспільстві повинні закладатись з самого початку, а не спускатися з неба напередодні школи. Недарма на Русі говорили, що „вчити треба, доки упоперек лавки лежить, а як уздовж витягнувся – вже пізно”.

Діти-агресори, як правило, стають ізгоями в дитячому садку, а потім – і в молодших класах. В пошуках спілкування вони або починають нав’язувати дружбу силою або об’єднуються з дітьми з аналогічним темпераментом та емоційним світом, що приводе до асоціальної поведінки. Бо для того, щоб мати авторитет в такій компанії, необхідно постійно доказувати, що ти – сильніше інших.

Незрозуміло чому багатьох мамочок умиляє, коли двухрічна дитина у спробі самоствердження б’є маму кулачками по рукам та ногам. Вони вважають, що з возрастом така поведінка сама собою нейтралізуєтся. Але само собою ніколи нічого не відбувається. Засвоївши в дитинстві досвід, що маму можна бити, дитина переносе цю модель на дівчаток-однокласниць, на подругу, пізніше - на дружину та дітей.

Причини дитячої агресивності можна підрозділити на декілька груп:

- причиною виступає модель деструктивної поведінки батьків;

- причиною виступає стресова ситуація;

- причиною виступає неправильна реакція батьків на прояви деструктивной агресії або неправильне відношення батьків до дитини;

- причиною виступає психопатологічні та неврологічні відхилення у формуванні мозку та психіки.

Отже, якщо ви вирішили боротися з агресією дитини, зверніть, перш за все, увагу на особисту поведінку та поведінку домочадців. Бо перша причина агресії у дітей лежить в природі соціалізації, коли дитина копіює поведінку дорослих. Агресивність в даному випадку – це не свойство психіки дитини, а перейнята у дорослих модель поведінки.

Як саме ви справляєтесь з особистою агресією? Як дитина дізнається, що ви розізлились або засмутились? Якщо він часто спостерігає, як мама проявляє своє відношення до чого-небудь, гримаючи дверима або кидаючи в стіну тапочки – то він буде вважати агресивну модель поведінки нормою. Якщо тато б’є маму, а мама вважає само собою зрозуміле за любий вчинок бити дитину – то вам необхідно спочатку навчитися справлятися з особистою агресією, нормалізувати оточення в родині.

Дайте дитині зрозуміти, що всі мають право на погані емоції, але для вираження злости нетреба кидатися на людину з кулаками. Навчіть дитину проявляти своє невдоволення словами. Коли дитина близька до того, щоб разізлитися, скажіть їй: я бачу, що ти зараз засмучена і зла. Давай разберемося, що ти відчуваєшь і чому. Як правило, негатив, у формі слів, знімає напруження. Якщо часто повторювати таку вправу, тоді поступово для дитини стане нормою словесне вираження негативних емоцій.

Доволі часто батьки говорять: він не розуміє слова, а налупцюєшь, як треба, стає як шовковий. Дивно, що в 21 столітті приходиться пояснювати дорослим освідченим людям, що фізичне покарання порочне по своїй природі. Давайте зізнаємося, що лупцюють дитину не для виховних цілей, а тому що доросла розумна людина не змогла справитись зі спалахом емоцій. Невже мало методів ненасильницького рішення проблем? Метод конкуренції, переключення уваги, метод природніх наслідків, позбавлення дитини яких-небудь привілеїв тощо. Якщо ж ви чаще за все у відповідь на неслухняність б’єте дитину, то цим ви підписуєтесь в тому, що не змогли знайти слів, щоб пояснити дитині, як треба правильно діяти.

Не треба утрірувати, що від найменшого фізичного покарання у дитини порушується психіка, це не так. Немає нічого страшного, якщо раз на два місяця ви не змогли утриматись и легенько шльопнули по попі дитину. Страшно, коли це стає нормою виховання. Так закріплюється, що сильніший має право бити слабкого.

Навчиться самі вголос говорити: «я незадовільна твоєю поведінкою, ти дуже мене раздратував неслухняністю. Тому, скорійш за все, мені не захочеться увечері читати тобі казку». Доречі, відмічено, що для агресивних людей виразити своє відношення в словах дуже важко, особливо в розмові з дітьми.

Але часто батьки не бачать, що показують дітям модель агресивної поведінки. Мол, ми ж не б’ємо дитину, не б’ємо один одного. Чому це, наша поведінка вважається агресивною? Поняття агресії ширше, ніж уявляється з початку. Ось, наприклад, бігає по вулиці з палкою двухрічна дитина - він гоняє голубів, а бабуся спокійно дивиться на це. Чому? Тому що все одно не дожене? А якщо наступного разу дитина так побіжить на бабусю?

Якщо на этапі раннього розвитку, до 2-2,5 років агресивну поведінку дітей не присікти і не перемкнути увагу на інші методи проявів своєї унікальності, то агресивна модель переходить в область усвідомленої реакції. Це і є третя причина дитячої агресивности.

Буває, що в родині дитини немає агресивних родичів, але дитина при цьому стає справжнім деспотом. Найбільш частіша причина такої «незрозумілої» агресії – це «грозова» атмосфера в домі. Наприклад, коли батьки знаходяться в сорі і практично не спілкуються. Або коли в гости приїздить свекруха, у якої погані відносини з мамою дитини. Хоч наявних проявів негативних емоцій в родині немає, діти, як радари, відчувають напругу між родичами і розряжають її особистою деструктивною поведінкою.

Стресова ситуація часто провокує агресію дітей. Наприклад, причиною агресії може бути різка різниця у виховних методах. Так після недільних відвідувань бабусь та дідусів трирічна Оленка завжди ставала капризною та роздратованою. Причиною тому була, як не дивно, велика любов бабусі та дідуся. Батьки виховували дочку більш суворо, а у діда та баби дівчинці дозволялося те, що було категорично заборонено дома: вона часами дивилася мультики, їла багато шоколаду, лягала спати, коли хотіла, отримувала подарунки тощо. Дома дівчинка починала неділю з того, що перестроювалась з вільного життя у бабусі. А недовольство виражалося у вигляді спалахів агресії.

У большої кількості дітей спалахи агресії співпадають з початком відвідування дитячого садку або школи. Мама першокласника Олега скаржиться:

- Він у нас був завжди милим домашнім хлопчиком, не скандалив, ніяких проблем не було. В садок не ходили, нам не були потрібні ці інфекції. А ось пішли до школи – як підменили! Вчитель скаржиться: скандальний, бешкетує, постійно суперечить, не слухає, на перервах дереться. А нещодавно сильно побив через якусь дрібницю однокласницю, яка на голову його нижче!

В домашньому оточені дитина – царь і Бог, йому можуть піти на поступки та пожаліти. В школі дитина перестає бути центром маленького світу. І це задіває, особливо якщо встигати в знаннях не вдається. Якщо не вдається досягнути поваги розумовими досягненнями, тоді залишається тільки один спосіб самоствердження: за допомоги кулаків заставити рахуватися із собою.

Тут агресія використовується як механізм самозахисту, коли дитина баче реальну погрозу на свою адресу. Слід зазначити, що така реакція притамана для невпевнених дітей з заниженою самооцінкою, так як для них агресія підміняє собою сміливість. Як правило, через збільшену форму агресії виражаються діти, які недоотримали в раньому дитинстві материнську ласку або не відчувають за своєю спиною реальну допомогу з боку дорослих.

Психологи рекомендують, навіть якщо є можливість не водити дитину в дитячий садок, обов’язково віддати її туди хоча б за півроку до школи. Досвід соціалізації повинен бути набутий ще до школи, причому відвідування спортивної секції або двухчасових занять в розвиваючому клубі – недостатньо. Потрібні повноцінні ігри в оточені однолітків під наглядом дорослих, тоді у дитини є можливість набути досвіду з’ясування відносин в різних комбінаціях.

Доволі часто дитина стає агресором, якщо в родині відбувається щось незрозуміле для неї, на що дитина не може вплинути або просто не знає, як реагувати. Наприклад, народжується друга дитина. Зазвичай вже 2-річна дитина добре розуміє, що причина змін в родині – це поява новонародженої дитини. Нажаль, доводиться сталкуватися з випадками небаченої агресії до новонародженого з боку старшої дитини: старші діти били малюка по голові іграшками, скидали на підлогу з дивану тощо… Був і страшний випадок, коли шестирічна дівчинка викинула новонародженого братика з вікна. Боротися з такого роду агресією дуже важко, її необхідно тушити ще до наявного прояву.

У вас не виникне великих проблем с ревнощами, якщо ви заздалегідь розповісте старшій дитині, як добре, коли в родині є багато діточок. Добре, якщо ви покажите дитині картинки з малюками, зходите разом купувати які-небудь речі, залучите дитину до вибору ім’я для «лялечки» або встановлення кроватки для малюка. Якщо ж новий малюк звалюється на старшу дитину як сніг на голову, тоді старша дитина обов’язково починає борьбу за увагу матері.

Доволі часто, з’ясувати, чи не є причиною агресії стресова ситуація, в змозі тільки спеціаліст. І, звичайно, тільки спеціаліст допоможе, якщо у дитини специфічні відхили в психиці.

Визнайте, що ваша дитина – повноправний член сім’ї. І її думку необхідно враховувати при різних масштабних змінах.


^ Що ж робити мамі на початковому моменті боротьби з дитячою агресивністю, як реагувати на спалахи люті?

Якщо дитина піднімає на вас руку, перехватіть її і строго скажіть, дивлячись прямо в очі: «мені дуже не подобається, коли мене б’ють, тому я нікому не дозволяю так зі мною поводитись і тобі також не дозволю». Не факт, що дитина зрозуміє це з першого разу, особливо, якщо раніше йому дозволялось всіх бити. Але з 10 разу почне відбуватися усвідомлення.


Якщо дитина кидає в гніві іграшку, підніміть її, поверніть дитині і суворо скажіть, що іграшкам не подобається таке ставлення, що вона може зламатися. Якщо дитина повторно кидає іграшку – заберіть її на день-два. Скажіть, що іграшка на нього образилась і попросила її забрати від хлопчика, який робить їй боляче. Якщо дитині років два-три, попросить тут же погладити іграшку, а то вона більше не буде гратися зі своїм хозяїном. Як варіант: „Ой-ой, ляльці боляче, її Катя на підлогу кинула! Тепер ляльку потрібно лікувати, у неї великий сінець на руці. Ану, Катя, неси вату, бинт і крем – будемо нашу ляльку лікувати. Загорніть її в простирадло, покачайте…

Такий прийом переключає дитину з деструктивної моделі поведінки на позитивну – пожаліти, проявити співчуття.


Якщо дитина замахується на молодшу сестричку, зупиніть її руку, потім суворо скажіть дітям, що раз вони не вміють гратися один з одним, то будуть гратися окремо. Розведіть дітей по різним кімнатам. Якщо спір був через іграшки – уберіть їх. Не починайте з’ясування, хто перший почав, так як це призводить до зародження ябіднічання.


Якщо дитина постійно грубіянить бабусі, обмежте їх спілкування на деякий час. Дитині спокійно поясніть, що так як він образив бабусю, вів себе грубо, обзивався тощо, то більше з бабусею спілкуватися не вийде. Дуже шкода, тому що тільки но бабуся збиралася купувати своєму онуку киндер-сюрприз, а ще бабуся збиралась повести свого улюбленого онучка до парку покататися на атракціонах… Ну, раз ви дружити з бабусею не вмієте, то бабуся буде сидіти у себе вдома, а ти – у себе.


Постійно показуйте дитині неагресивну модель поведінки, вчить співчуттю.

Вчить дитину виражати свої эмоції в словах: „я незадоволений”, „мені сумно”, „я разлютився”, „мені неприємно” тощо. Якщо дитина ще мала, озвучте це за нього: „я тебе розумію, ця машинка дуже гарна, і тобі дуже хочеться цю машинку. Але я не зможу тобі її купити, тому що забула гроші дома (покажіть пустий гаманець). Я бачу, тобі сумно, що я не куплю цю машинку, ти навіть на мене разізлився. Мені також прикро, що ми не зможемо купити цю машинку, але я тобі пропоную піти покататися на гойдалці”.

Щоправда, в цьому випадку, вам доведеться до кінця прогулянки нікому і нічього не купувати, щоб не вийшло так, що ви обманули дитину.


Агресивність притаманна людині. В этімологічному підході стверджується, що агресія – це невід’ємна частина людської сутності, її природа – у вродженому інстинкті боротьби за виживання. Однак це не означає, що людина не може навчитися керувати своєю агресивністю. І вчити цьому повинні ще в дитинстві самі близькі люди.


^ 7. Агресія і злочинність неповнолітніх.

Мотивація є особливим видом детермінації людської поведінки різними факторами. Залежно від характеру цих факторів у психології розроблено ряд теорій мотивації поведінки серед яких найбільшої популярності набули теорія потреб, теорія справедливості і теорія сподівань. Так, сукупність концепцій, які виходять з того, що мотивом поведінки людини є прагнення задовільнити свої основні потреби, дістала назву теорії потреб.

В психології виділяють такі основні потреби:

- приниження;

- успіх;

- агресія;

- незалежність;

- протидія;

- повага;

- домінантність;

- демонстрація;

- самозахист тощо.

Теорія справедливості виходить з того, як порівнюють люди свої вчинки з вчинками інших людей, перш за все, із свого оточення.

Теорія сподівань сконцентрована навколо раціональної сторони мотивації – зокрема, сподівань, які люди пов’язують з результатами своєї діяльності.

На особливу увагу, з точки зору необхідності запобігання правопорушень, забезпечення законності та правопорядку заслуговують мотиви руйнівної, у тому числі й злочинної (делікветної) поведінки. Така поведінка має місце, якщо суб’єкт обирає протиправний засіб задоволення потреб, бажань, зняття психічної напруги – застосовує силу або зброю з метою причинення травм, каліцтва або позбавлення життя. У такому разі агресивна поведінка стає злочинною. Проте мотивація злочинної поведінки може відображати не лише агресію, а й інші протиправні вчинки.

Антисуспільні індивіди зазвичай зовні не виявляють особливих дефектів у своїх судженнях або висловлюваннях, їх дефект полягає у нездатності поводитись належним чином: дотримуватись правил поведінки, прийнятих у суспільстві; відповідати за свої вчинки; поважати права інших. Така девіантна поведінка нерідко супроводжується агресією, під якою розуміють фізичну або вербальну поведінку, що спрямована на завдання шкоди будь-кому.

Найбільший внесок в агресивну поведінку робить нестриманість, заздрість, впертість, бажання помститися будь-кому (навіть стороннім людям) за власні невдачі.

Агресія може проявлятись у прямій формі, коли людина з агресивною поведінкою діє відкрито. Вона безпосередньо йде на конфронтацію з будь-ким, погрожує словами або діями. У побічній формі агресія маскується під неприязню, єхидством, сарказмом або іронією і таким чином впливає на жертву.

Найчастіше вербальна агресія і дратівливість зустрічаються за наявності істеричного синдрому в межах істеричного розладу особистості. Людина з подібними розладами емоційно негативно реагує на спроби оточуючих спіймати їх на брехні, зірвати „істеричну маску”, притягнути до відповідальності за власні вчинки, тобто в ситуаціях, в яких відбувається блокада задоволення основної потреби істерика, - бути в центрі уваги і залишатись значимим для оточуючих. Зміна ситуації, яка призводить до неможливості такого індивіда бути „важливим” для оточуючих, викликає бурхливу реакцію з елементами агресії. Як правило, агресія в даному разі не виходить за межі вербальної. Такий індивід нерідко просто виставляє себе на посміховисько, для нього краще бути в центрі скандалу, ніж залишитись непоміченим. При цьому поведінка істеричного індивіда визначається, на жаль, не лише ступенем деформації правосвідомості, а й можливостями. Якщо одні задовільняються лише безглуздими витівками, то інші здатні задавати шкоди у грандіозних розмірах у тій сфері, де мають можливість діяти: у господарстві, культурі, науці, підготовці наукових кадрів або просто в особистих відносинах.

Злочинність неповнолітніх має свою специфіку, що зумовлюється соціально-психологічними особливостями цієї категорії осіб та їх статусом у суспільстві. Для злочинності неповнолітніх властива підвищена латентність, оскільки багато їх діянь сприймаються як пустощі, викликані недостатньою соціальною зрілістю (крадіжки в сім’ї, сусідів, навчальному закладі, хуліганські бійки, відбирання грошей та речей у молодших тощо).

Особи, які вчиняють протиправні дії у ранньому віці, пізніше важче піддаються виправленню і в результаті складають основний резерв для рецидивної злочинності. І, навпаки, як найраніше вжиття профілактичних заходів до підлітків, які вчиняють дрібні правопорушення, значною мірою дозволяє не допустити формування у них кримінальної спрямованості.

Стан злочинності неповнолітніх багато в чому залежить від якості боротьби з нею усіх суб’єктів профілактики злочинів. Попередження злочинів неповнолітніх має здійснюватися за участю усіх правоохоронних органів, їх спеціалізованих служб, а також закладів освіти і представників громадськості.

В індивідуальній профілактичній роботі використовуються методи переконання, примусу, надання допомоги у вирішенні складних життєвих проблем. Залежно від її об’єкта індивідуальну профілактику можна поділити на:

- перший рівень - рання профілактика - спрямований на ліквідацію обставин, які негативно впливають на формування особи неповнолітніх, та запобігання їх ставленню на злочинний шлях;

- другий рівень полягає в усуненні факторів, що вже обумовили злочини неповнолітніх, з тим, щоб виключити можливість їх вчинення у майбутньому як цими ж, так і іншими підлітками, які перебувають під впливом цих криміногенних чинників;

- третій рівень спрямований на боротьбу з рецидивною злочинністю.

Боротьба зі злочинністю неповнолітніх має плануватися і здійснюватися на різних рівнях і напрямах, враховуючи різні контингенти осіб. Вона має включати в себе широкий діапазон загальновиховних, профілактичних та каральних заходів. За своєю спрямованістю вони мають попереджати злочинну поведінку неповнолітніх, припиняти розпочати кримінальні дії, а також не допускати їх рецидиву. У цій справі не можна жалкувати коштів, адже йдеться про майбутнє України.

8. ВИСНОВОК


Враховуючи вищевикладене можна зробити висновок, що проблема агресивності дітей є однією з актуальних проблем, яка стоїть перед педагогами. Психологи-дослідники дедалі більше приділяють уваги вивченню самого феномена агресії, агресивним проявам і тенденціям поведінки, питанням профілактики агресивності. Нерідко трапляється, що обділені професійною педагогічною турботою саме ті діти, які найперше її потребують. Це, як правило, агресивні діти, які постійно стикаються з проявами неповаги до себе в сім’ї брутальністю, тобто діти зі складною долею, педагогічно занедбані, нерідко з фізичною та розумовою відсталістю. “Важким” дітям насамперед найбільше потрібно уваги, турбота про їхнє емоційне здоров’я і психолого-педагогічна допомога. Оскільки ж ефективність виховання значною мірою зумовлена впливом соціального довкілля вивчення особистості має супроводжуватись діяльністю педагога з корекції впливу цього середовища (сім’ї, ставлення до дитини в групі).

Батьки (найчастіше мами та бабусі), налякані повідомленнями про зріст підліткової злочинності, наркоманії, розпусти тощо, прагнуть контролювати кожен крок своєї дитини. Особливо достається при цьому дівчаткам. Нормальні хлопчики та дівчатка, яким не дають можливості перевтілитись в самостійну особистість, перетворюються в бунтарів. А оскільки розуму та досвіду для конструктивного бунту недостатньо, молоді люди вчиняють асоціальні або взагалі абсурдні вчинки, починають вживати алкоголь, наркотики і взагалі творять саме те, чого так бояться турботливі матері та бабусі. Доречі, цікаво, що карають агресивних підлітків частіше матері ніж батьки.

Конфліктуючи з батьками, молодь зазвичай переносе свою агресивність на осіб, які їм архитипічно відповідають, - вчителів, лікарів, психологів та інших спеціалістів. Це важливо враховувати всім професіоналам, до яких батьки приводять своїх дітей, не маючи вже можливості з ними справитись. Деякі особливо вразливі юнаки та дівчата розповсюджують цей перенос і на своїх однолітків, поведінка яких, на їх думку, схожа з поведінкою дорослих. А оскільки з часом всі їх однолітки дорослішають, то вони зменшують коло спілкування до більш молодших дітей (тим більш що проявляти свою агресію серед них безпечіше).


9. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.


1. Конституція України від 28 червня 1996 року. // ВВРУ. - 1996. - № 30;

2. „Корекційна робота з агресивними дітьми” – „Початкова школа” № 7 за 1997 рік;

3. Закон України від 11 липня 2001 року „Про дошкільну освіту” (зі змінами і доповненнями);

4. Указ Президента України від 18 жовтня 2001 року № 992/2001 „Про Національну програму правової освіти”.