Й державі, в будь-якому суспільстві сільське господарство є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально кожної людини

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Сільське господарство України, 166.58kb.
• Сільське господарство, 42.36kb.
• 10. Сільське господарство та його вплив на довкілля, 1408.1kb.
• 1. Світове господарство та процеси інтернаціоналізації, 330.77kb.
• А сільське господарство, лісове господарство та рибне господарство, 2896.39kb.
• Довідка щодо адаптації сільського господарства України до умов сот, 64.58kb.
• “Особливості державної підтримки аграрного сектора в Україні”, 251.29kb.
• Програми реформ та розвитку сільського господарства україни, 3597.98kb.
• Програми реформ та розвитку сільського господарства україни, 3600.76kb.
• Сільське господарство Обсяг валової продукції сільського господарства, 95.55kb.

Управління культури і туризму Сумської обласної державної адміністрації

Обласна універсальна наукова бібліотека


Організація виробництва в аграрних

формуваннях


Методично-бібліографічні матеріали

на допомогу бібліотекарям області


Суми-2008


У кожній державі, в будь-якому суспільстві сільське господарство є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально кожної людини. Адже нині понад 80% фонду споживання продукції формується за рахунок сільського господарства. Виробництво сільськогосподарської продукції є найпершою умовою існування людства.

Крім того, забезпечення населення якісними продуктами харчування становить головний напрям соціально-економічного розвитку будь-якої держави. Тому стан аграрної економіки, що виробляє продукти харчування і сировину для переробної промисловості, її продуктивність, ефективність та екологічність функціонування – важливі оцінкові критерії прогресу цивілізації. Виняткове значення і незамінність продуктів харчування, їх наявний обсяг та асортимент – це не лише індикатори розв’язання аграрних проблем, а й наріжні камені, на яких ґрунтується національна безпека держави. Наскільки самодостатня аграрна економіка країни, настільки незалежна і сама країна.

Аграрний сектор національної економіки має свої особливості. Це – вплив погодних умов, нові форми господарювання на селі, забезпеченість населення продуктами харчування, сезонний характер виробництва, наявність землі та залежність виробництва від неї, формування попиту на сільськогосподарську продукцію та особливості споживчого ринку, і бухгалтерського обліку в сільському господарстві.

На відміну від промисловості до процесу сільськогосподарського виробництва залучено не три, а чотири ресурси – основні й оборотні фонди, жива праця і земля. Причому земля в сільському господарстві є основним засобом виробництва, тоді як в інших галузях, крім добувних, вона є лише просторовим базисом.

Аграрне виробництво України в дореформений період характеризувалося великими сільськогосподарськими підприємствами з компактними земельними угіддями, певною спеціалізацією, високим рівнем інтенсифікації галузей рослинництва і значним використанням ручної праці в галузях тваринництва.

Держава була не тільки монопольним власником землі. Вона централізовано розподіляла інвестиційні ресурси і оборотні засоби для сільгоспвиробництва. Колгоспи і радгоспи отримували плани по виробництву і посівних площах, планові цифри для закупівлі сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив, будівельних матеріалів. Держава була не тільки власником засобів виробництва, але й виробленого продукту. Його реалізація гарантувалася державою по твердих закупівельних цінах, які часто не відшкодовували навіть затрат виробництва.

Все це робило сільське господарство неефективною, хронічно збитковою галуззю.

Перехід до ринкової економіки в Україні докорінно змінив аграрну структурну політику держави. Аграрна реформа спрямована на створення таких структур, які здатні пристосуватися до ринкової економіки і забезпечити ефективне і стійке сільськогосподарське виробництво. Основними шляхами формування нових структур стали процеси приватизації землі і реорганізації колгоспів і радгоспів.

В період формування ринкових відносин в українському АПК відбуваються такі процеси:

• створення умов для стабільного виробництва продуктів харчування для населення, сировини для вітчизняної промисловості;
  
• збільшення експортного потенціалу і вихід на зовнішні ринки;
  
• формування умов для розв’язання соціальних проблем сільського населення.
  

В аграрному секторі створені законодавчі та правові передумови забезпечення рівноправного розвитку різних форм господарювання, підвищення зацікавленості сільських працівників у високопродуктивній праці, поліпшення використання землі, виробничого потенціалу і матеріальних ресурсів.

Прийняті за останні роки Верховною Радою України Закони «Про власність», «Про підприємства», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про оренду землі», «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство», Земельний Кодекс України, Постанови про земельну реформу та інші законодавчі акти створюють реальні можливості для докорінних перетворень у системі сільського господарства України. В процесі реформування існуючих колективних підприємств створено приватні підприємства, фермерські господарства, господарські товариства, сільськогосподарські кооперативи та інші суб’єкти господарювання, засновані на приватній власності.

Протягом останніх десятиріч агропромисловий комплекс стабільно залишається одним з провідних секторів економіки Сумщини. Проаналізовано ефективність вирощування сільгоспкультур і визначено найбільш прибуткові для регіону: озимі зернові, цукрові буряки, кукурудза на зерно, ріпак, льон, картопля, кормові культури. По цих культурах розроблені обласні цільові комплексні програми, взято жорсткий курс на безумовне дотримання технології вирощування, належного ведення насінництва, племінної справи в тваринництві, навчання кадрів, залучення в обробіток землі, яка раніше не оброблялася, нарощування обсягів виробництва продукції, зменшення кількості збиткових господарств, погашення заборгованості із заробітної плати, ефективне функціонування переробних підприємств, підвищення рівня добробуту селян. Минулого року область мала 164 нерентабельні господарства, зараз їх кількість зменшилась і становить 41. До обробітку додатково залучено понад 200 тисяч гектарів земель, які раніше не оброблялись. Загальна площа сільгоспкультур по всіх категоріях господарств склала майже 900 тисяч гектарів. Завдяки цьому збільшились площі під зерновими культурами. Їх валовий збір в 2007 році перевищив1,2 мільйона тонн. З одиниці площі вдалося зібрати значно кращий урожай, ніж торік. Приміром, зерна – 24,2 центнера, що на 4,3 центнера вище торішнього; соняшнику – 17,3 центнера на круг; непогані урожаї сої, ріпаку, цукрових буряків. Завдяки інвесторам піднімається галузь тваринництва в області. На сьогодні в області введено в дію 5 сучасних автоматизованих доїльних залів, у яких утримуються 2000 корів. Потужне ТОВ «Індустріальна молочна компанія» співпрацює з тваринниками Сумщини: уже досягнуті домовленості про будівництво 10-ти сучасних молочних комплексів на 1200 голів кожний. Інвестиційна компанія «Укрм’ясо» розпочинає спорудження комплексу на 1000 корів м’ясної породи (Шосткинський р-н), розпочнеться будівництво свинокомплексу на 54 тис. голів (Охтирський р-н). В Лебединському районі має стати до ладу свинотоварний комплекс на 16 тисяч свиней, де м’ясо буде вироблятися за сучасною європейською технологією. Протягом року на Сумщині всіма категоріями господарств виробляється близько 500 тис. тонн молока, 94 тисячі тонн м’яса, 385 млн. штук яєць. В області взято курс на оснащення молокоприймальних пунктів високотехнологічним сучасним обладнанням; в рослинництві – на застосування широкозахватних і комбінованих агрегатів з впровадженням технологічних операцій мінімального та нульового обробітку грунту. Завдяки застосуванню енерго- та ресурсозберігаючих технологій заощаджено майже 9 тисяч тонн умовного пального на суму 17 млн. грн. Фінансування державних цільових програм на розвиток АПК Сумщини збільшилося вдвічі і становить понад 93 млн. грн..

Для фахівців АПК, підприємців, фермерів, селян пропонуємо організувати в центральних бібліотеках виставку-консультацію на тему «Особливості аграрної реформи в Україні» за такими розділами:

• Державна підтримка національного аграрного товаровиробника і його захист;
  
• Ефективні форми господарювання в АПК;
  
• Механізація і автоматизація технологічних процесів в сільському господарстві;
  
• Формування ефективної виробничої та соціальної інфраструктури села;
  
• Підвищення конкурентноздатності аграрних підприємств;
  
• Впровадження маркетингу в АПК.
  

Сучасний агропромисловий комплекс України виробляє значну частину споживчих благ. Обсяги виробництва різних видів продукції в державі значні навіть за світовими критеріями: Україна входить до першої десятки країн за показниками виробництва зерна, зернобобових, цукрових буряків, цукру, соняшнику і соняшникової олії, картоплі, деяких видів молочної продукції, меду. В агропромисловому комплексі нашої держави зайнято понад 30% працівників сфери матеріального виробництва і виробляється близько 40% ВВП (внутрішнього валового продукту). АПК – це сукупність галузей національної економіки, зайнятих виробництвом сільськогосподарської продукції, її зберіганням, переробкою і доведенням до споживача.

В ринкових умовах неефективні види виробництв, до яких в нашій країні належать галузі сільського господарства, звужуються до тих пір, поки на ринку не залишаться лише виробники, які здатні конкурувати за жорсткої конкуренції. Саме тому зараз в державі приділяється велика увага підприємництву в АПК, фермерству та іншим новим формам господарювання.

Юридичний діалог «Підприємництво – перспектива аграрної економіки» стане в нагоді підприємцям, фермерам, фахівцям і тим, хто ще тільки планує зайнятись підприємницькою діяльністю в сфері АПК. До його підготовки і проведення бібліотекам потрібно залучити юристів, державних службовців, спеціалістів агропромислових підприємств, фахівців сільськогосподарських дорадчих служб, фонду підтримки фермерських господарств, громадські організації. В ході підготовки заходу бібліотека може випустити публіцистичний дайджест «Підприємництво в АПК на сторінках періодичних видань», який стане у великій нагоді користувачам, допоможе їм підготуватись до зустрічі з юристами та вести більш предметну розмову. Діалог може вмістити такі проблеми для обговорення та консультацій правознавців:

• Державне регулювання підприємництва в Україні.;
  
• Організаційно-правові форми підприємницької діяльності;
  
• Економічна доцільність створення та функціонування підприємств;
  
• Менеджмент та маркетинг у підприємництві;
  
• Фермер. Хто він?
  
• Сучасне підприємництво в умовах ринку.
  

Сільськогосподарське виробництво України за останні роки зазнало великих змін. Загальна соціально-економічна криза спричинила значне зменшення обсягів виробництва в усіх галузях народного господарства. У важких економічних умовах опинилося і аграрне виробництво. Низькі ціни на продукцію галузі, фінансовий крах більшої частини сільськогосподарських підприємств не дали можливості їм отримувати ті обсяги виробництва, які складалися десятиліттями. З іншого боку, низький попит, неплатоспроможність більшої частини населення не дозволяють цінам на продукцію сільського господарства досягти того рівня, при якому могла б забезпечуватись рентабельність у добре керованих господарствах.

Наприкінці 90-х рр. рівень продовольчої безпеки України знизився до критично-небезпечної межі. Критично-небезпечним вважається рівень споживання продовольства у половинному обсязі від науково обґрунтованих норм. Насамперед це стосується м’яса, риби, яєць, молочних продуктів, плодово-ягідної продукції. Такий стан зумовлений падінням обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Наприклад, валова продукція сільського господарства 2000 р. становила приблизно 50% рівня 1990 р.

Недостатня купівельна спроможність населення зумовлена низькими реальними доходами, що призводить до нерівномірності розподілу та споживання продуктів харчування. Якщо нерівномірність посилюється і відповідно зростає чисельність найбідніших верств населення, то в суспільстві зменшуються обсяги споживання продовольчих товарів. Це негативно позначається на національному аграрному виробництві, тому що стає важливою причиною деградації, занепаду національної аграрної економіки, руйнування її потенціалу, зниження родючості грунтів, урожайності.

Крім того, половинчастий характер аграрної реформи, недоліки в організації виробництва не дозволяють створити ресурсоощадний тип виробництва. Відбулися процеси деінтенсифікації виробництва, примітивізації технологій. На канві цього виникла необхідність докорінної перебудови аграрного сектору, виходу його з кризового стану. Вихід з цієї складної ситуації можливий при поєднанні зусиль держави, наукових закладів, керівників і спеціалістів, працівників підприємств усіх форм власності і господарювання.

Саме цій меті центральні районні бібліотеки можуть присвятити організацію науково-практичної конференції за темою «Аграрне виробництво на сучасному етапі». Для успішного проведення її бібліотеками повинна бути здійснена досить серйозна підготовча робота: слід запросити керівників та фахівців управлінь сільського господарства райдержадміністрацій та агропромислових підприємств, юридичних служб, викладачів коледжів сільськогосподарського профілю, фахівців регіональних галузевих наукових установ Української Академії аграрних наук (наприклад, Глухівського Інституту луб’яних культур, Іванівської дослідної станції, Михайлівського племінного господарства і т.п.), сільськогосподарських дорадчих служб, підприємців, фермерів, орендаторів, працівників сільського господарства; з’ясувати коло питань, які будуть висвітлені в ході конференції; поінформувати учасників конференції про нові надходження видань до бібліотеки з тих проблем, за якими вони готуватимуть свої виступи; провести широку рекламну кампанію (зробити оголошення в місцевих засобах масової інформації, надіслати запрошення учасникам конференції, вивісити оголошення); підготувати інформаційне забезпечення проведення конференції (комп’ютерні програми, демонстрацію DVD та CD-дисків, вихід на сайти Міністерства аграрної політики України та наукових установ в Інтернеті і т. п.), підготувати наочні посібники тощо.

Програмою конференції може стати висвітлення таких актуальних проблем:

• Сучасна політика держави в аграрному секторі економіки;
  
• Організаційно-правові форми господарювання в системі АПК;
  
• Земельні ресурси та їх використання;
  
• Використання засобів виробництва в аграрних підприємствах;
  
• Планування виробництва в аграрних формуваннях;
  
• Використання трудових ресурсів;
  
• Організація виробництва в галузях рослинництва;
  
• Виробничі процеси в садівництві і виноградарстві;
  
• Організація кормовиробництва;
  
• Технологія виробництва в тваринництві;
  
• Підсобні виробництва та промисли;
  
• Матеріально-технічне забезпечення сільськогосподарських підприємств;
  
• Організація зберігання, переробки та реалізації продукції аграрних підприємств;
  
• Формування ринкового середовища в АПК.
  

Проведення науково-практичної конференції бажано висвітлити в місцевих засобах масової інформації і з метою реклами бібліотеки підготувати та випустити тези або експрес-інформацію за матеріалами конференції.

В сільських бібліотеках-філіалах, які не мають можливості організувати таку ґрунтовну конференцію, пропонуємо провести для своїх читачів бесіду-роздум «Чому ми бідні?». Для її проведення можна використати нижче викладені матеріали.

З давніх-давен відомо, що найважливішою і нічим не замінною потребою людини є їжа. Незалежно від того, де людина вона живе й працює, яку роботу виконує, найпершим її інтересом було, є і буде забезпечення себе і сім’ї продуктами харчування. Одночасно ставало очевидним, що вирішити цю проблему, яка із збільшенням населення на земній кулі ускладнювалась, можна лише за рахунок прискореного ефективного розвитку сільського господарства.

На превеликий жаль і нашу загальну – держави і кожного її громадянина – біду, ця споконвічна істина в Україні ще й до цього часу не тільки не визнана, а й великою мірою ігнорується. Багаторічне нехтування інтересами селянства поставило сільськогосподарську галузь на межу виживання, а найбільшого трудівника – селянина – вкрай принизило. Селянин працює без вихідних і відпусток, не забезпечений нормальним лікуванням, не має елементарного відпочинку, працює тоді, коли місяцями не платять за продану продукцію, коли він, одержуючи за свою працю набагато менше, ніж працівники інших виробничих галузей, не тільки не страйкує, а навіть не погрожує страйками.

Але й за цих умов значна частина суспільства і, що особливо небезпечно, законодавців та урядовців не хоче або й не в змозі зрозуміти це і продовжує діяти по відношенню до селянина за споживацьким гаслом минулого: «Дай. Де хочеш візьми, яким хочеш чином вироби продукцію, але дай». А як він сам житиме при цьому, – то його справа. Ось і дожилися до того, що, маючи найкращі в світі чорноземи і відданого землі селянина, живемо з кожним роком все гірше. Якщо ж він вимагає найелементарнішого – платити йому за продукцію стільки, скільки вона коштує і скільки потрібно для розширеного відтворення галузі, його без будь-яких підстав звинувачують у спаді виробництва, в провокуванні інфляційних процесів та ще багато в дечому. Такі явища, на жаль, мають місце, але звинувачувати в цьому селянина – це або незнання реальних причин надміру складного сьогодення, або небажання чи невміння зрозуміти їх. Тому й обирають найлегший, найпростіший, але з самого початку безперспективний спосіб: поганяти того, хто тягне.

І це тоді, коли з незалежних від сільського господарства причин ми все більше, якщо не буде вжито невідкладних заходів по надійному ресурсному забезпеченню галузі, зможемо розраховувати на природний потенціал родючості грунтів, який навіть на наших землях не менше 20 ц/га у зерновому еквіваленті. Якби наш селянин хоч трохи зрадив хліборобському покликанню і своїй майстерності працювати на землі, ми вже давно були б у продовольчій безодні. Адже і за надміру несприятливих умов останніх років одержано по 700 кг зерна на одного жителя України; що, як переконує світова практика, достатньо не тільки для повного забезпечення внутрішніх потреб у ньому, але й дає змогу його експортувати. Але нав’язана селу за попередні десятиліття структура зернового клину з надмірним захопленням вирощування пшениці при недостатніх обсягах виробництва кормових культур, насамперед кукурудзи і сої, при невмінні виробляти високоцінні комбікорми, зумовлює штучну нестачу зерна. А звинувачують у цьому селянина, сільське господарство.

Настав час усвідомити: над Україною нависла продовольча небезпека. Усвідомимо це і зробимо правильні висновки – швидко станемо на ноги, вийдемо за продовольчим достатком на світовий рівень, будемо годувати не тільки себе, але й інші країни. Це очевидна реальність, нехтування якою загрожує Україні політичним і економічним катаклізмом.

В складі колишнього Радянського Союзу Україна змушена була діяти в межах відповідної тим умовам аграрної політики, яка, як відомо, не завжди відповідала її інтересам. Як не прикро, але за час незалежного існування Україна не виробила ефективної власної аграрної політики. Ті кроки, які проводяться в агропромисловому комплексі України, – земельна реформа, розширення і поглиблення приватизаційних процесів в АПК, створення нових форм господарювання на селі, ціноутворення, оподаткування, соціальне відродження села та ін., – поки що є недієвими і не дають очікуваних результатів. Як би не вирішувались в державі питання власності і форм господарювання, зрушень в АПК не відбудеться, якщо не зміниться економічний механізм господарювання на державному рівні, з його теперішнім тиском на село, насамперед, через ціни і податки. Досвід більшості країн ринкової економіки свідчить, що товар іде до вищої ціни. При низьких цінах на продукцію сільського господарства значна кількість необхідних товарів (трактори, комбайни, добрива тощо) до землі ніколи не прийдуть, технічне переозброєння галузі не відбудеться. Якщо на вході до сільського господарства будуть високі ціни, як сьогодні, то природно, повинні бути високі ціни на сільгосппродукцію і на виході. Вимагає нових підходів податкова і фінансово-кредитна політика щодо сільського господарства, яка поки що працює не на користь села. На жаль, не всі усвідомлюють, що промисловість і сільське господарство розвиваються на різних підвалинах і тому механічне співставлення рівнів рентабельності цих галузей в умовах інфляції не може бути показником ефективності виробництва. Саме тому диспаритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію, система оподаткування в агропромисловому комплексі найбільш негативно впливають на ефективність сільськогосподарського виробництва і – в кінцевому результаті – на рівень життя сільського населення.

Проблеми розвитку сільського господарства і формування ринку його продуктів в умовах перехідної економіки перестає бути чисто технологічною чи економічною. Це також проблема соціальна. Вона пов’язана з удосконаленням виробничих відносин, формуванням нового типу працівника-власника, а також формуванням життєвого рівня, добробуту як працівників галузі, так і всіх громадян країни.

Соціальне відродження села – важливий аспект аграрної політики. Підхід тут єдиний: буде жити село – буде жити держава. Проте, з відомих причин, соціальний розвиток дуже багатьох сіл загальмувався, має дуже низький рівень. За рівнем і розвитком соціальної інфраструктури між селом і містом утворилися великі диспропорції. Загальний рівень матеріально-технічної бази сільської соціальної інфраструктури становить лише 30% від нормативу. Умови життя селян погіршуються. Півтора десятка років поспіль на високому законодавчому і виконавчому рівнях не втомлюються виголошувати патетичні промови і заклики про необхідність сприяння та допомоги вітчизняному товаровиробнику і пріоритетність соціального розвитку села. Як свідчить практика, у нашій державі між наміченими планами та їх виконанням завжди існує глибока прірва. Єдиний шлях до подолання соціальної занедбаності села – надати в аграрній політиці пріоритет державним актам, уже прийнятим з метою соціального відродження села, терміново розробити необхідні та невідкладно почати їх практичну реалізацію.

Цим проблемам бібліотечні працівники можуть присвятити прес-калейдоскоп «Соціальне відродження села: сучасний погляд». На ньому мають бути представлені періодичні видання юридичного, економічного, сільськогосподарського напрямку, в яких оперативно висвітлюються найновіші думки і пропозиції фахівців з цього питання. З метою реклами заходу та залучення користувачів необхідно вивісити в бібліотеці, біля приміщень правлінь сільськогосподарських підприємств, біля селищних і сільських рад яскраві оголошення про захід, помістити їх в місцевій пресі, оголосити по радіо. На підприємствах, в установах та організаціях села проводити прес-огляди представлених на калейдоскопі статей.

На початку 90-х у багатьох країнах було схвалено екологічні стандарти на державному рівні, в 1991 році – в Євросоюзі, в 2002 році – в Америці. Постало питання про біологізацію сільського господарства, скорочення застосування агрохімікатів або ж заміну їх на біологічні препарати та засоби захисту рослин. У світі популяризуються ідеї біоорганічного рільництва, за якого застосування хімічних добрив та пестицидів – мінімальне або зовсім не допускається. Нині світовий ринок біотехнологій для сільського господарства та харчової промисловості оцінюється майже в 50 млрд. американських доларів і щороку зростає на 20-30%.

Основними факторами біологічного (альтернативного) землеробства є: відмова від використання легкорозчинних мінеральних добрив і, насамперед азотних, а також хімічних засобів захисту рослин; стимулювання біологічної активності грунту застосуванням органічних відходів тваринного походження, компостів, зелених добрив, ефективних мікроорганізмів; фіксації атмосферного азоту бульбочковими бактеріями. Кінцева мета альтернативного землеробства – екологічно збалансоване землеробство і тваринництво з метою забезпечення людини екологічно чистими продуктами харчування.

В зв’язку з тим, що в сучасному світі проблеми екологізації виробництва взагалі та біологізації сільськогосподарського виробництва набули надзвичайно важливого значення, бібліотекам треба активізувати пропаганду видань і публікацій з цих питань. Цьому сприятиме створення в бібліотеках клубу «Альтернативного землеробства», до участі в засіданнях якого слід залучити агрономів, фахівців із захисту рослин, економістів, керівників, інших спеціалістів агроформувань та сільськогосподарських дорадчих служб, фермерів, городників-любителів, селян. На засіданнях клубу бажано обговорити такі питання:

• Основи біологічного землеробства;
  
• Продуктивність сівозмін за умов біологізації землеробства;
  
• Біологічний спосіб боротьби з бур’янами;
  
• Біологічні способи зниження життєздатності насіння бур’янів у грунті;
  

• Бобові культури як фактор біологізації сівозмін.
  

Пропонуємо також для членів клубу провести презентацію книги

Ґудзь В.П. та ін. «Адаптивні системи землеробства» / Ґудзь В.П., Примак І.Д., Рибак М.Ф., Ермантраут Е.Р., Юник А.В., Рихлівський І.П., Міщенко Ю.В., Маліновський А.С. – К., 2007. – 336 с.

Під час підготовки до засідань слід використовувати актуальні статті з періодичних видань: «Пропозиція», «Фермерське господарство», «Агроном», «Земледелие», «Овощеводство», «Плодородие», «Дім. Сад. Город», «Огородник», «Пропозиція+плюс» та ін., адже найновіші технології оперативно знаходять своє відображення саме в них.

Рослина живе в оточенні корисних мікроорганізмів, і лише вони здатні відтворювати природне середовище, підтримувати потрібний для комфортного існування живих істот баланс поживних речовин. Існує технологія, запропонована на початку 90-х рр. японським ученим-мікробіологом др. Теро Хіга, яка одержала назву ЕМ-технології – ефективні мікроорганізми. В основі методу – застосування складних мікробіологічних комплексів з кількох (навіть декількох десятків) мікроорганізмів, які б доповнювали один одного. Сьогодні сільськогосподарська мікробіологія може запропонувати виробничникам достатньо широкий спектр біопрепаратів для підвищення врожайності, захисту рослин від фітопатогенної мікрофлори, зниження норм мінеральних добрив і пестицидів, підвищення якості врожаю та відтворення родючості землі. ЕМ-технології, як одному з нових методів біологічного землеробства, присвячено ряд статей в журналах і газетах. По одній з них на засіданнях клубу можна провести прес-діалог «Великі можливості мікроскопічних організмів» (вона була опублікована в журналі «Пропозиція», 2006, №9, с. 64-67).

Не дивлячись на багаточисельність публікацій за виробництво в Україні біопалива з ріпаку та інших сільськогосподарських культур, підготовлених читачів – фахівців, керівників, економістів, фермерів, підприємців – можна запросити на годину-застереження присвячену публікації проблемної статті в газеті «Пропозиція+плюс» «Тернистою дорогою гріха», (2007, №11, с. 12).

На одній з останніх конференцій ООН прозвучав тверезий погляд провідних вчених світу на зміну клімату на планеті і констатація того очевидного факту, що від використання біопалив шкоди значно більше, ніж користі. Проти його виробництва свідчать такі факти:

• під час спалювання біодизелю збільшуються викиди окислів азоту;
  
• побічним продуктом виробництва біодизелю є гліцерин, який може забруднювати довкілля отруйним метанолом;
  
• виробництво етанолу з кукурудзи, цукрових буряків є економічно збитковим;
  
• використання біопалива приведе до зростання цін на продукти харчування;
  
• біопалива жодним чином не вирішують проблеми заміни палив із вуглеводних джерел – у сукупному споживанні палив біопалива у будь-якому разі займатимуть лічені відсотки.
  

Навіть найбагатші на вуглеводневі ресурси країни, насамперед країни Перської затоки, починають активно інвестувати в альтернативні джерела енергії – ядерну, водневу, вітрову та сонячну енергетику, але зовсім не в створення штучних оазисів, де вирощували б «енергетичні» культури. Біопаливне лобі в Україні для проштовхування своїх інтересів використовує найбрудніші методи: 1) паразитування на чорнобильській проблемі – вирощування ріпаку в зоні ЧАЕС без урахування наслідків; 2) будівництво від початку нерентабельних біопаливних заводів, а потім «вибивання» державних коштів на їхню підтримку. Використання біодизелю обов’язково спричинить подорожчання проїзду в транспорті плюс неминуче отруєння населення. Розширення виробництва біопалива означатиме розширення площ під енергетичними культурами (а Україна й без того займає перше місце в світі за розораністю земель), задля цього доведеться винищувати ліси і вирощувати на його місці ріпак. Окрім того, дуже ефективний метод залучення державних коштів у власну кишеню – державні програми підтримки певних галузей, де «улюбленим» підприємствам надаються усілякі преференції. Отже, майбутнє АПК – не за виробництвом біопалива із сільськогосподарських культур, а за впровадженням нових енергоощадних технологій, що дало б можливість скоротити витрати пального в декілька разів замість декількох відсотків.

Організовуючи роботу на допомогу агропромисловому виробництву, бібліотекам слід приділяти належну увагу поповненню своїх фондів новими виданнями, які б ознайомили працівників галузі з новими технологіями. Для цього можна залучати не тільки обмежені державні кошти, а й ресурси недержавних підприємств та установ, благодійних організацій. Стане в нагоді користувачам бібліотек і довідково-бібліографічний апарат, в якому будуть відкриті нові рубрики: «Нові технології в сільськогосподарському виробництві», «Інформаційне забезпечення АПК», «Сучасна сільськогосподарська техніка та пристрої», «Продуктивні породи сільськогосподарських тварин», «Формування ринкового середовища в АПК», «Державне регулювання економіки в АПК», «Правове забезпечення діяльності агропромислових формувань», «Ветеринарний бізнес в Україні», «Аграрний маркетинг», «Аграрний менеджмент», «Ефективність діяльності аграрних формувань», «Районовані сорти сільськогосподарських культур» та ін.

Не треба забувати і про інформаційно-бібліографічне обслуговування працівників аграрної галузі: непідготовленим користувачам-працівникам сільськогосподарських підприємств запропонувати рекомендаційні списки літератури, а керівників агропромислових формувань, фахівців, фермерів, підприємців, юристів, економістів залучити до індивідуального інформаційного обслуговування з актуальних питань агропромислового виробництва. Питанням роботи бібліотек на допомогу агропромисловому виробництву слід приділяти належну і постійну увагу на заняттях по підвищенню кваліфікації бібліотечних кадрів. Проблеми сприяння бібліотеками організації виробництва в аграрних формуваннях потребують постійної уваги бібліотечних працівників, тісної координації роботи бібліотек з державними органами, керівниками та фахівцями АПК, підприємцями, фермерами.

Сподіваємось, що дані методико-бібліографічні матеріали та рекомендаційний список літератури надасть вам суттєву допомогу в популяризації видань сільськогосподарської тематики, залученні нових користувачів до бібліотек, дозволить відчути ефективність своєї роботи серед сільських працівників.


Література

Аграрне виробництво та аграрний бізнес в Україні // Пропозиція. – 2004. – №12. – С. 6-10.

Адаптивні системи землеробства / Ґудзь В.П., Примак І.Д., Рибак М.Ф., Ермантраут Е.Р., Юник А.В., Рихлівський І.П., Міщенко Ю.В., Маліновський А.С. – К., 2007. – 336 с.

Белочкина Ю. В. Искусство ландшафтного дизайна. Мастер-класс специалиста. – Ростов н/Д: Феникс; Харьков: Фолио, 2006. – 320 с., ил.

Березівський П. С., Михалюк Н.І. Організація виробництва в аграрних формуваннях. – К., 2005. – 560 с.

Бондар В. С., Фурса А.В. Особливості складання бізнес-проекту виробництва цукрових буряків // Економіка АПК. – 2007. – №6. – С.35-41.

Ветеринарія в Україні: Нормативні документи. / Роїна О.М. – К.: КНТ, 2007. – 496 с.

Галич О. А., Сосновська О.О. Сільськогосподарське дорадництво. – К.; 2007. – 368 с.

Ганаба М. Д. Якість як основний критерій виробництва конкурентоспроможної продукції // Економіка АПК. – 2006. – №9. – С. 108-113.

Гетьман Т. Стратегічні перспективи плодоовочевого бізнесу в Україні: у чому наші переваги та недоліки // Агроогляд. – 2007. – №1-2. – С.13-16.

Гордієнко К. Д. Аграрний маркетинг: Нормативно-правове регулювання. Зразки документів. – К.: КНТ, 2007. – 376 с.

Господарський кодекс України: Науково-практичний коментар. / О. І. Харитонова, Є. О. Харитонов, В.М. Коссак та ін.: За ред.. О. І. Харитонової. – Х.: Одіссей, 2007. – 832 с.

Губені Ю. Е. Стратегічні напрями розвитку сільського господарства України // Економіка АПК. – 2006. – №11. – С. 18-27. .

Ґудзь О. Є. Страхування агроризиків та напрями розвитку агрострахування в Україні // Економіка АПК. – 2006. – №8. – С. 72-76.

Данилів Б. В. Економічний механізм і міжгалузеві економічні відносини в агроформуваннях // Економіка АПК. – 2007. – №2. – С. 49-56.

Дергач І. В. Інтенсифікація та інтенсивність розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні // Економіка АПК. – 2007. – №3. – С. 43-45.

Дергач І. В. Розвиток зернового виробництва та його адаптивної інтенсифікації в умовах ринку // Економіка АПК. – 2007. – №5. – С. 100-104.

Зубець М. В. Роль сільськогосподарської науки в розвитку АПК України // Економіка АПК. – 2006. – №12. – С. 18-29.

Інвестиційна привабливість підприємства: які складові її визначають // Тваринництво України. – 2007. – № 4. – С. 38-40.

Канінський П. К. Особливості розвитку спеціалізації аграрного виробництва в умовах ринкових відносин // Економіка АПК. – 2006. – №10. – С. 43-47.

Копілевич С. В. Антикризовий менеджмент персоналом на основі використання ресурсу знань // Вісник аграрної науки. – 2006. – №11. – С. 82-85.

Кравченко М. С. та ін. Землеробство. / М.С.Кравченко, Ю.А.Злобін, О.М.Царенко. – К.: Либідь, 2002. іл. – 496 с.; іл..

Кудрявцева Л. Великі можливості мікроскопічних організмів // Пропозиція. – 2006. –№9. – С. 64-67.

Кузнєцова Є. Органічна увертюра // Агробізнес сьогодні. – 2007. – №5. – С. 34-35.

Кучеркова С. О. Фактори формування прибутку в сільськогосподарських підприємствах //Економіка АПК. – 2004. – № 7. – С. 70-74.

Лучин І. та ін. Ефективність виробництва свинини в малих фермерських господарствах //Тваринництво України. – 2007. – №5. – С. 5-8.

Майовець Є Й. Теорія аграрних відносин: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 276 с.

Малік М. А., Шпикуляк О. Г. Розвиток підприємництва в аграрному секторі економіки //Економіка АПК. – 2006. – № 4. – С. 3-10.

Месель-Веселяк В.Я. Розвиток форм господарювання в аграрному секторі України // Економіка АПК. – 2006. – № 12. – С. 34-41.

Микитюк Д. та ін. Молочне скотарство: складові рентабельного виробництва // Пропозиція. – 2007. – № 4. – С. 24-26.

Микитюк Д. та ін. Сучасні технології у свинарстві // Пропозиція. – 2007. – №10. – С. 118, 120-121.

Михайлов Ю. Слава українській аграрній статистиці – джерелу добробуту українського народу! // Пропозиція. – 2004. – № 4. – С. 109.

Михайлов Ю. Тернистою дорогою гріха // Пропозиція плюс. – 2007. – № 11. – С. 12.

Нормативно-правові акти землекористування: Довідник / Уклад. Бодюк А.В., Ковальчук М.К., Петриченко О.О. – К.: Академвидав, 2007. – 320 с.

Пабат В. Резерви нарощування виробництва продукції тваринництва у ринкових умовах // Тваринництво України. – 2006. – № 1. – С. 2-4.

Павлик В. П. Оцінка виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств для прийняття управлінських рішень // Економіка АПК. – 2006. – № 6. – С. 44-51.

Петров В. М. Розвиток агротехнологій і технічна політика у сільському господарстві //Економіка АПК . – 2006. – № 8. – С. 36-40.

Потабенко М. В., Корніцька О. І. Особливості та передумови розвитку органічного землеробства // Агроекологічний журнал. – 2007. – № 2. – С. 34-37.

Саблук П. Т. Особливості аграрної реформи в Україні. – К.: ЗАТ «Нічлава», 1997. – 304 с.

Сайко В. Системи обробітку грунтів: у пошуках оптимального // Агроперспектива. – 2007. – № 5. – С. 38-40.

Селу допомагають вимирати. – Фермерське господарство. – 2007. – №41. – С.2.

Соловйов І. О. Науково-практичні засади створення системи маркетингу в аграрному підприємстві // Економіка АПК. – 2006. – № 7. – С. 112-118.

Старчевський І. П. Нова стратегія комплексної біологізації рослинництва в Україні // Вісник аграрної науки. – 2006. – № 3-4. – С. 172-174.

Сучасні методичні підходи до кормовиробництва та кормоприготування // Ефективні корми та годівля. – 2006. – № 5. – С. 23-25.

Топалов А.Д., Скоробогатько С.В., Ильяшенко В.А. Організація виробництва в підприємствах АПК. – К.: 2006. – 384 с.

Чабан В. Г. Інновації як умова підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору // Економіка АПК. – 2006. – № 7. – С. 68-72.

Черевко Г.В. Державне регулювання економіки в АПК. – К.: Знання, 2006. – 339 с.

Черемха Б. Зберегти родючість і зупинити деградацію грунтів // Агроном. – 2006. – № 1. – С. 14-15.

Чмирь С. М. Напрями підвищення ефективності зерновиробництва // Економіка АПК. – 2007. – № 8. – С. 21-24.

Шепета С. NO-TILL: вибір за вами // Баланс-агро. – 2007. – № 11. – С. 1-2.

Юхновський І. Р., Третяк А. М. Землекористування в Україні: ефективність управління //Вісник аграрної науки. – 2005. – №7. – С. 5-10.


Матеріал підготувала Стрельченко О. Г., зав. відділом

обслуговування працівників сільського господарства