Geum.ru

"Діяльність оун від створення до розколу"

Вид материалаРеферат

Содержание


2.Створення ОУН
3.Діяльність ОУН
4.Розкол ОУН
Подобный материал:
Міністерство освіти і науки України

ОНПУ


Реферат


на тему:”Діяльність ОУН від створення до розколу”


Виконав

Студент гр.ОЕ-061

Співаков О.Г.


Одеса

2007


План


1. Передумови створення ОУН.


2.Створення ОУН.


3.Діяльність ОУН.


4.Розкол ОУН.


5.Висновок.


6.Використана література.


1. Передумови створення ОУН


Трагічна доля українців під польсьскою та радянською владами, втрата віри в традиційні легальні методи боротьби, розчарування західними демократіями, які впродовж тривалого часу ігнарували заклики українців про допомогу й самі опинилися в глибокій кризі, спричинилися до формування поглядів , суть яких зводилися до того, що не слід миритися з існуючим станом речей, сподіватися на поступки окупаційних урядів, а необхідно посилювати боротьбу , вдаватися до радикальних заходів аби змінити існуючи колоніальни режими. Ці та інші погляди базувалися на ідеології та політиці українського інтегрального націоналізму, одним із теоретиків якого був Дмитро Донцов. У центрі його поглядів була нація, її він абсолютизовав, вважав найвищою цінністю й був переконаний в тому, що всі зусилля врто зусередити на її зміцненні. Кінцевою ж метою Донцов вважав побудову української самостійної держави. Невід’ємною частиною його ідеології було поняття "творчого насильства та ініціативної меншості як порядкуючих сил". Ішлося про групу людей, покликаних сформувати незрозумілу для несвідомої маси ідею, зробити її доступною цій масі й, нарешті, мобілізувати народ для боротьби за цю ідею.

Інтегральні націоналісти не мали чіткого уявлення про тип суспільства, яке вони хотіли побудувати після досягнення незалежності. Вони мало що могли сказати про його соціально-економічну організацію, заявляючи лише, що воно буде в основному аграрним і сприймається на співпрацю між державою, кооперативами та приватним капіталом. Політична система майбутньої держави мала грунтуватися на владі однієї націоналістичної партії. На чолі руху мав стояти верховний керівник, наділений необмеженою владою. Слід також зауважити, що український інтегральний націоналізм, цілком очевидно, містив елементи тоталітаризму.

Ідеї Донцова, передовсім його концепція інтегрального націоналізму, знайшли відгук у суспільстві. Особливо захоплювалися ними учнівська молодь, студенти вищих та середніх навчальних закладів. Вони почали об’єднуватися, створювати молодіжні організації, що стояли на самостійницьких позиціях. Молодь була розчарована у старшому поколінні, яке не змогло відстояти українську державність. До того ж вона зазнавала постійних утисків з боку польської влади, страждала від безробіття.


2.Створення ОУН


ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ (ОУН) - український політичний рух, що ставив собі за мету встановлення незалежної Української держави. ОУН виникла внаслідок об'єднання Української Військової Організації (УВО) та декількох студентських націоналістичних спілок - Групи Української Національної Молоді, Ліги Українських Націоналістів, Союзу Української Націоналістичної Молоді. Дві конференції українських націоналістів, що відбулися відповідно 3-7листопада1927 у Берліні та 8-9квітня1928 у Празі, підготували грунт для проведення установчого конгресу 28.січня-3лютого1929 у Відні. Конгрес обрав Провід Українських Націоналістів (ПУН) у складі 9 осіб - Є. Коновалець (голова), члени - Д. Андрієвський, Ю. Васияна, Д. Димчук, М. Капустянський, П. Кожевників, Л. Костарів, В. Мартинець, М. Сціборський, Я. Дуб (гол. суддя), Я. Моралевич (гол. контролер) та прийняв статут та розробив основні засаби політичної лінії ОУН. Згідно з первісними заявами, головною метою ОУН було встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території. Ця мета мала досягатися через національну революцію та встановлення диктатури, яка би витіснила окупаційну владу та запровадила уряд, що репрезентував би всі регіони та соціальні групи України. Економіка держави планувалася як поєднання приватної, націоналізованої та кооперативної форм власності. ОУН відкидала будь-який партійний чи класовий поділ та представляла себе як домінуючу силу українського суспільного життя як вдома, так і за кордоном. Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала легальні українські партії Галичини як колабораціоніські. Звинувачуючи соціалістичний та ліберальний табори у поразці української революції 1917-1920, ОУН наголошувала на важливості формування сильної політичної еліти, національної солідарності та опори на “свої власні сили”, її приваблював фашистський режим Б. Муссоліні, що ніби-то врятував Італію від анархії. На поч. 1930-х рр. в ОУН проявилися розбіжності у поглядах: Є. Коновалецьта більшість членів ПУН були прагматичними реалістами, що уявляли свою діяльність у руслі традиційного військового авторитаризму; тоді як молодші члени руху були інтергральними націоналістами, які відзначалися романтично-ірраціональною відданістю. Ці ідеологічні розбіжності у кінцевому рахунку привели до розколу організації.


3.Діяльність ОУН


ОУН сприйняла насильство як політичне знаряддя проти зовнішніх та внутрішніх ворогів. Основна частина діяльності організації була спрямована проти польського режиму. Під керівництвом Крайової Екзекутиви на західноукраїнських землях (КЕЗУЗ, заснована у лютому 1929) ОУН здійснила в Галичині й на Волині сотні акцій саботажу, включно із підпалами маєтків польських землевласників (що спровокувало “Пацифікацію” 1930), бойкотів державних шкіл та польської тютюнової й горілчаної монополії, десятки експропріаційних нападів на урядові установи з метою здобуття капіталів для своєї діяльності, а також бл. 60 вбивств. Найвизначнішими жертвами організації були польські високопоставлені чиновники Т. Голувко та Б. Перацький, чиновник радянського консулату А. Майлов (вбитий у помсту за голодомор 1932-1933 у Радянській Україні) та І. Бабій, директор Української академічної гімназії у Львові (українець, звинувачений у співробітництві з польською поліцією).Членами ОУН були переважно студенти та молодь. Немає достовірних даних про чисельність організації, але згідно найвищих оцінок, вона сягала 20 тис, чол. (1939). Проте впливи ОУН значно перевищували кількість її членів. Властивий організації дух самовідданості, що доходив до фанатичної самопосвяти національній справі, виявився надзвичайно привабливим для молодих людей. Можна сказати, що ідеологія ОУН зформувала політичний світогляд цілого покоління західних українців.

Найголовнішими виданнями ОУН були легальний журнал “Розбудова Нації” та нелегальні “Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ”, “Сурма”, “Юнак”, “Націоналіст” та “Український націоналіст”. Певна кількість легальних газет на Західній Україні перебували під сильним національним впливом.

Наслідки виклику Польщі осбливо помітні в сфері освіти та в

економічному житті. У 1918 р. на Західній Україні було 3600 українських

шкіл. За польського режиму їх кількість упала до 461, з яких 41 була

приватною. Українські школи заміняли на двомовні. Щоб зашкодити цій

жахливій ситуації, українці за допомогою товариства "Рідна школа" розвинулиприватну освіту.

Українці значно розвинули економічне, соціальне і культурне життя:

створювали банки, кооперативи, культурні товариства і товариства

взаємодопомоги. Найважливішим українським банком був "Центробанк".

Культурне товариство "Просвіта" в 1936 р. налічувало 275000 членів.

Наукове товариство імені Шевченка проводило колоквіуми, видавало наукові

роботи з української історії і культури.Слід відзначити, що в Польщі виходило 83 українські газети, 21 з якихбула політичною.

Саме в цих умовах безпрецедентного розвитку набув свого розвитку

український націоналізм. ОУН збільшувала число актів саботажу, збройних

нападів, замахів. У період з 1931 по 1939 рр. відбулося багато процесів над

украйнськими націоналістами. Найбільш відомим був процес над членами ОУН,які були причетні до вбивства польського міністра внутрішніх справ

Броніслава Пєрацького в червні 1934 р.Незважаючи на репресії, ОУН швидко поширила свій вплив на різні верстви населення і, особливо, на молодь. Ця революційна організація стала найголовнішою політичною силою, що діяла на українських землях у Румунії та Чехо-Словаччині. Чималі зусилля були докладені для того, щоб поширити вплив ОУН на землі Радянської України.

Німецькі й польські апетити щодо Східної Європи ні для кого не були

таємницею. Газета "Le Temps" в 1933 р. писала, що певні німецькі кола

думають про експансію в країни Балтики і Східної Європи і водночас

заохочують напад Польщі на Україну. Хоч нічого і не вказувало на те , що Берлін провадитиме політику,сприятливу для українців, протягом усього 1933 р. польська преса розгорнула широку програму дискредитації та звинувачення українців, особливо ОУН. Так,наприклад, у травні 1933 р. внаслідок конфлікту, що виник в Українському науковому інституті в Німеччині, польська преса твердила, що голова ОУН Євген Коновалець знаходиться на утриманні німців.Але на справді ця справа виглядала таким чином. У травні 1933 р. ОУН зробила спробу взяти під контроль Український інститут в Берліні, очолюваний прибічниками Скоропадського. Один із впливових членів ОУН, Ріко Ярий спробував увійти до ради управління Інституту. Його кандидатура була підтримана представником міністра культури, який тиснув на генерала Гренера. Але генерал Гренер,

маючи сильну підтримку з боку націонал-соціалістичної партії, рішуче

відкинув кандидатуру Ярого. Розголошений українськими політичними противниками ОУН, цей інцидент, який говорив лише про боротьбу двох українських політичних течій за контроль над науковим закладом, був інтерпретований польською пресою як доказ, що Є. Коновалець і Р. Ярий є німецькими агентами. Польські газети стверджували що ОУН керує Берлін, що ОУН запозичила свою ідеологію і програму у нацистів і отримує фінансову допомогу з Берліна.

У відповідь на ці твердження офіційний орган ОУН "Розбудова нації" у

січні 1934 р. написав, що загарбнику потрібні не тільки закони, тюрми і

армія, а ще й брехня.

Українські націоналістичні кола, зокрема голова ОУН Є. Коновалець та

більшість членів головного Проводу (ПУН), усвідомлювали, що політика

націонал-соціалістичної Німеччини не сприятиме вирішенню українського

питання. З 1933 р. Коновалець вирішив посилити свою діяльність в Англії, бо

вважав , що для вирішення проблеми Східної Європи було б бажано мати

підтримку Англії та співробітничати з нею.Представник ОУН у Лондоні Є. Ляхович досяг там певного успіху. У квітні 1934 р. британський журналіст Л. Лотон привернув увагу англійських політиків до того факту, що Гітлер, на відміну від своїх попередників, не дивиться одночасно на Схід і на Захід, а лише на Схід. "Жоден, хто дивиться на карту Європи, не сумнівається, що існують великі можливості для німецько-польського компромісу",- писав Л. Лотон. Але "проникнення німців в Україну зашкодить економічним і стратегічним інтересам Великобританії". Лотон наполягав, що треба спробувати включити Україну в систему Західної Європи.Демократична незалежна Україна може увійти до числа тих держав, з якими Великобританія встановлює дружні зв'язки.

На початку січня 1934 р. 14 членів англійського парламенту і 6

особистостей звернулися до Ліги націй з петицією про гоніння українців

польськими властями і в травні того ж року в Лондоні було створено Англо-

український комітет. В червні 1935 р. Є. Коновалець надіслав представнику

ОУН в Лондоні листа, в якому точно визначив політику та сподівання своєї

організації. Голова ОУН в листі висловив переконання, що Україна стала б

важливим фактором у регулюванні ситуації в Європі. Далі він зазначив, що

укладені останнім часом між європейськими державами угоди порушують

природнє право українців на самовизначення. Серед цих угод згадувалась і

польсько-німецька угода від 26 січня 1934 р. Ця угода, оскільки вона

посилювала владу Польщі на Західноукраїнських землях, суперечила інтересам

українського народу.

Коновалець також критикував франко-російську угоду, в котрій, як він

вказав, Франція ігнорує прагнення українців до незалежності. ОУН,

продовжував Коновалець, робитиме все, аби через інтереси інших держав не

пролилася кров українського народу.


4.Розкол ОУН


Сталінський режим був настільки стурбований потугою ОУН, що організував вбивство Є. Коновальця в Роттердамі у 1938.Смерть Є. Коновальця призвело до кризи, хто має бути його правонаступником. Вона викрила фундаментальні розбіжності між членами ОУН у Західній Україні та членами ПУН, як жили за кордоном. За боротьбою за владу стояли теологічні розбіжності та розходження між поколіннями. Краєві кадри, які витримували головний тягар підпільної боротьби, складалися з молодих людей, що прагнули до керівництва та без-критично переймали авторитарні ідеї та методи. Сильний вплив на їх світогляд мав Д. Донцов, який пропагував культ волі та сили. Старші провідники ОУН проявляли схильність до більшого консерватизму. Є.Онацький та М. Сціборський, наприклад, наголошували на позитивних рисах італійського фашизму, але засуджували нацизм.

Другий Великий Конгрес ОУН, що проходив у Римі 27серпня1939, вибрав головою організації А. Мельника і надав йому титул “вождя”, проголосивши його відповідальним лише “перед Богом, нацією і своїм власним сумлінням”. З допомогою такого різкого відходу від своєї консервативної орієнтації ПУН намагався запобігти виклику авторитетові А. Мельника з боку крайових кадрів. Ця міра несподівано привела до протилежного наслідку: С. Бандера, який був випущений з ув'язнення після краху Польщі у 1939, разом зі своїми послідовниками, зформу-вав 10лютого1940 Революційний провід і проголосив своє право спадкоємності. А. Мельник марно намагався розв'язати кризу через переговори. У квітні 1941 фракція С. Бандери провела свій власний Другий Надзвичайний Конгрес у Кракові, який проголосив Римський конгрес незаконним, вибрав С. Бандеру головою. Більшість крайових членів визнали повноваження С. Бандери, і невдовзі розлам став незворотним. Дві новостворені фракції, за іменами своїх лідерів, стали відомі як ОУН (Б) -“бандерівці” та ОУН (М) - “мельниківці”. Впродовж війни ОУН (Б) прийняла назву Революційна ОУН [ОУН (Р)].


5.Висновок


З цього моменту починається паралельне існування двох українських націоналістичних партій: ОУН-Р (революційна) чи ОУН-Б (бандеревці) та ОУН-М (мельниківці). Залишаючись вірними інтегральному націоналізму, обидві організації ставили перед собою однакову мету – створити незалежну Українську державу. Проте шляхи її досягнення, політичні орієнтації суттєво відрізнялися. Мельниківці розраховували на підтримку Німеччини у вирішенні українського питання, зокрема, вважали, що визволення України від більшовиків можливе лише в союзі з Німеччиною. Прихільники Бандери вважали, що Українська держава може бути утворена лише в результаті національної революції, власними силами українського народу. Не виключали бандерівці й можливість боротьби з Німеччиню.


6.Використана література.


1. Книш З. "Становлення ОУН."


2. Шаповал "Україна 20-50-х років: сторінки неписаної історії."