Міжнародне право вступ

Вид материалаДокументы

Содержание


Основні поняття міжнародного права
Функції міжнародного права
Поняття міжнародно-правових відносин
Предмет міжнародного права
Джерела міжнародного права
Система основних принципів міжнародного права
Концепції співвідношення міжнародного права і внутрішньодержавного права
Співвідношення міжнародного публічного права і міжнародного приватного права
Норми міжнародногоправаіїхкласифікація
Норми міжнародного права
Суб'єктиміжнародногоправа. інститутиміжнародно-правового визнання іправонаступництво держав
Визнання вміжнародному праві
Визнання в міжнародному праві
Декларативна теорія
Дискримінаційна теорія
Підстави виникнення правонаступництва
Види правонаступництва
Поняття відповідальності у міжнародному праві
Форма відповідальності
Види і форми міжнародно-правової відповідальності
...
Полное содержание
Подобный материал:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18



МІЖНАРОДНЕ ПРАВО


ВСТУП

Зміни, що відбулися у світі, зокрема після завершення "холодної війни", яка була фактором протистояння між державами, започатку­вали нові підходи до врегулювання відносин у світі. Своєю чергою, нові підходи до розвитку спілкування і співробітництва між народа­ми зумовили підвищення ролі міжнародного права та застосування його норм у внутрішньому правопорядку кожної країни. Важливими аргументами стали більша відкритість і налагодження зв'язків між країнами. Для України цей етап характеризувався активною діяль­ністю держави на міжнародній арені — станом на 1 грудня 2000 р. вона уклала дипломатичні відносини із 166 країнами, має 80 пред­ставництв за кордоном і зобов'язання за більш як 2000 міжнародних угод для реалізації у внутрішньому правопорядку. Ці зміни й зумо­вили нагальність впровадження нового підходу до вивчення міжна­родного права в закладах освіти України.

За часів існування СРСР вважалося, що вивчати міжнародне пра­во необхідно лише тим, хто працював у системі дипломатичних або консульських установ.

На сучасному етапі в період кардинальних політичних і економіч­них зрушень в українському суспільстві та історичних змін у системі міжнародних відносин розкрилися нові можливості галузі міжнарод­ного права в урегулюванні не лише міждержавних, а й внутрішньо­державних відносин, які випливають з міжнародних, зокрема зобо­в'язання кожної країни дотримуватися прав людини. Захист прав людини здійснюють такі європейські структури, як Європейський суд з прав людини, Європейський комітет із запобігання тортурам, де вже відбуваються слухання про відповідальність уряду України за взяті зобов'язання.

Міжнародні організації приділяють значну увагу подальшому вдосконаленню міжнародного права. У 1989 р. Генеральна Асамб­лея Організації Об'єднаних Націй (ООН) ухвалила спеціальну резо-

люцію, в якій проголосила 90-ті роки XX ст. "Десятиріччям міжна­родного права". На сучасному етапі діє розгорнута програма забез­печення прав людини.

З огляду на викладене можна стверджувати, що вивчення дисцип­ліни "Міжнародне право" сприяє поглибленню знань і розширенню світогляду кожної освіченої людини. Галузь міжнародного права є особливою системою принципів і норм, які регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права. Нині, коли юридичні й фізичні особи різних країн можуть вільно спілкуватися, відносини між дер­жавами набувають іншого змісту, що свідчить про значення міжна­родного права як однієї з найактуальніших галузей юриспруденції.

Такий підхід до дисципліни потребує глибшого опанування й во­лодіння інструментарієм міжнародно-правового регулювання відно­син між державами, регламентації діяльності міжнародних структур, захисту порушених прав тощо.

Україна, яка є членом ООН, Ради Європи та інших впливових міжнародних організацій, у своїй практиці дотримується принципу сумлінного виконання всіх своїх міжнародних зобов'язань і вважає належним чином ратифіковані міжнародні договори частиною внут­рішнього права, що закріплено у ст. 9 Конституції України. Норми міжнародного права у практичній діяльності використовують юрис­ти, посадові особи, державні діячі, а також громадські організації, окремі громадяни в разі оскарження порушених прав і свобод люди­ни в міжнародному суді відповідно до ст. 55 Конституції України.

Міжнародне право як навчальна юридична дисципліна виріз­няється специфічною термінологічною мовою, динамічністю змін у правовідносинах та іншими положеннями. З огляду на це викладе­ний матеріал пропонується як експериментальний, який певною мірою може істотно доповнити, оновити наявний фактичний мате­ріал міжнародного права.

Пропонований посібник стимулює також самостійне вивчення курсу міжнародного права.

У посібнику подано матеріал з основних понять міжнародного права і його галузей, зі структури і напрямків діяльності міжнарод­них організацій; словник юридичних термінів і юридичні терміни українською і латинською мовами, які використовує міжнародне право, витяг з Конституції України й основні законодавчі акти, що стосуються міжнародно-правових відносин.

Під час підготовки навчального посібника було використано на­укові розробки відомих вітчизняних юристів-міжнародників В. Бут-кевича, М. Буроменського, В. Василенка, О. Висоцького, С. Голова­того, В. Денисова, А. Дмитрієва, С. Ісаковича, В. Євінтова, В. Муравйова, К. Сандровського, Л. Тимченка, а також юристів Ро­сійської Федерації — М. Богуславського, Г. Ігнатенка, Ю. Колосова, І. Лукашука та ін.

Автор висловлює подяку за рецензії, а також за консультативну і практичну допомогу у підготовці посібника провідним співробітни­кам відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної ака­демії наук України, практичним працівникам Міністерства закор­донних справ і Міністерства юстиції України, Національного цент­рального бюро Інтерполу в Україні, Української правничої фундації та Асоціації міжнародного права України.

Автор з вдячністю сприйме пропозиції щодо поліпшення викла­деного у посібнику матеріалу і конструктивну критику.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО П РАВА

І МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХВІДНОСИН.

ДЖЕРЕЛА,ПРИНЦИПИІНОРМИ

МІЖНАРОДНОГОПРАВА

Міжнародне право — особлива правова система, що складається з принципів і норм, які регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права. Такі принципи і норми створюються за допомогою узгодження позицій учасників цих відносин і забезпечуються у разі необхідності індивідуальним або ко­лективним примусом.

Функції міжнародного права


Функція

Зміст функції


Координуюча

Регулююча

Забезпечувальна

Охоронна

Держави встановлюють загальноприйнятні стандарти поведінки у різних сферах відносин за допомогою норм міжнародного права

Прийняття державами твердо встановлених правил, без яких неможливі їх спільне існування і спілкування

Норми міжнародного права спонукають держави дотримуватися певних правил поведінки

Існування механізмів захисту прав та інтересів суб'єктів міжнародного права

ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН

Об'єкт міжнародного права — міжнародні відносини, що регулю­ються принципами і нормами міжнародного права, тобто право­відносини суб'єктів міжнародного права, які можуть складатися у процесі реалізації ними своїх прав і обов'язків.

Предмет міжнародного права — матеріальні й нематеріальні бла­га, дії або утримання від дій, які не належать виключно до внутріш­ньої компетенції держави, щодо яких суб'єкти міжнародного права можуть вступати у правовідносини.



Міжнародно-правові відносини































Визначення

Завдання

Класифікація

Сукупність економічних,

• Забезпечення миру • Зміцнення співробіт-

• Міждержавні відносини

ПОЛІТИЧНИХ,

ідеологічних, правових, дипло­матичних, вій-




ництва держав • Розширення міжнародних відносин • Підвищення ролі




урядового характеру • Міждержавні відносини неуря-

ськових та шших зв'язків між державами,




науково-технічного прогресу • Посилення інтерна-




дового характеру • Внутрішньо­державні

основними




ціоналізації

господар-




відносини, що

соціальними, еко­номічними і гро-




ського життя • Підвищення ролі




належать до сфери

мадськими




міжнародних




міжнародно-

рухами, які діють на міжнародній арені, тобто між народами в ши­рокому розумінні цього




організацій • Розв'язання якісно нових міжнародних проблем, що виникають • Запобігання ядерній війні




правового регулювання








Джерела міжнародного права




Міжнародний договір

Угода між суб'єктами міжнародного права, що створює для них взаємні права й обов'язки

Акти міжнародних організацій

Рішення міжнародних

судових і арбітражних

органів


Міжнародно-правовий звичай

Правило, що склалося в результаті тривалої міжнародної практики і за яким суб'єкти міжнародного права визнають юридично-обов'язковий характер, тобто сприймають його як правову норму

Загальні принципи права

Доктрини спеціалістів у галузі міжнародного

Внутрішньодержавні

закони і рішення національних судів

Державна правова

практика застосування

міжнародного права

ПРИНЦИПИМІЖНАРОДНОГОПРАВА

22 жовтня 1970 р. на XXV ювілейній сесії Генеральної Асамблеї ООН в урочистій обстановці було прийнято Декларацію про прин­ципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співро­бітництва між державами відповідно до Статуту ООН.

Система основних принципів міжнародного права

Принцип подання допомоги ООН у діях, які вона здійснює

Принцип співробітництва держав

Принцип територіальної цілісності держав

Принцип незастосування сили і загрози силою

Принцип мирного вирішення міжнародних спорів

Принцип самовизначення народів і націй

Принцип непорушності кордонів

Принцип суверенної рівності держав

Принцип загальної поваги прав і основних свобод людини

Принцип невтручання у внутрішні справи держав

Принцип екологічної безпеки

Повага державного суверенітету

Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань

Концепції співвідношення міжнародного права і внутрішньодержавного права

Моністичні концепції

Дуалістична концепція

Концепція примату міжнародного права

Концепція примату

внутрішньодержавного

права


Міжнародне право

і внутрішньодержавне

право є окремими

правопорядками,

самостійними

галузями права,

що впливають

на створення окремого

правопорядку

(Г. Трипель, Д. АнцелоттІ)

Виходячи з "чистої теорії права" співвідношення міжнародного правопорядку і національних правопорядків "нагадує співвідно­шення національного правопорядку і внутрішніх норм корпорації"

(Г. Кельзен)

Держава може з власної волі створювати і зміню­вати не лише норми внутрішньодержавного права, а й норми "зовнішньодержавного" (міжнародного) права

(Г. Гегель)

Міжнародне право юридичне є правом лише тоді, коли воно є правом державним

(А. Цорн)

Співвідношення міжнародного публічного права і міжнародного приватного права

Ознака

Міжнародне публічне право

Міжнародне приватне право


Сфера дії

Спосіб регулювання Суб'єкти

Об'єкти регулювання

Відповідальність

Глобальна на загально­світовому рівні Волевиявлення суб'єктів Держави, нації і народи, які борються за свої права; державоподібні утворення; міжнародні міжурядові організації Міждержавні відносини

Міжнародно-правова

Внутрішньодержавне регулювання Подолання колізій Фізичні та юридичні особи

Міжнародні приватні (гро­мадянські, сімейні, трудові, цивільні та інші) відносини

Цивільно-правова

10

НОРМИ МІЖНАРОДНОГОПРАВАІЇХКЛАСИФІКАЦІЯ

Норма міжнародного права — правило поведінки, яке створюєть­ся державами та іншими суб'єктами міжнародного права узгоджен­ням своїх позицій і визнається ними як юридичне обов'язкове.

Норми міжнародного права

Універсальні

За сферою дії (колом учасників)

Партикулярні (локальні або регіональні)


За юридичною силою (способом правового регулювання)

Диспозитивні

Імперативні

Загальні

За обсягом і змістом приписів

Спеціальні

Звичаєві

За способом створення і формою існування

Договірні


За функціями в системі

Норми рішень міжнародних

Матеріальні

Процесуальні

11

СУБ'ЄКТИМІЖНАРОДНОГОПРАВА. ІНСТИТУТИМІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО ВИЗНАННЯ ІПРАВОНАСТУПНИЦТВО ДЕРЖАВ

Суб'єкти міжнародного права — учасники міжнародних відносин, врегульованих нормами міжнародного права, які є незалежними і здатні самостійно здійснювати обов'язки, визначені цими нормами.






Суб'єкти міжнародного права
















,—















ОВНІ

инні)

Учасники окремих видів міжнародно-правових відносин (за згодою держав)

Пох (втор

Держави

Нації і народи, які реалізують право

на самовизна­чення (борються за незалежність)

Уряд у вигнанні

Повстала сторона

Воююча сторона

Міжнародні міжурядові ор­ганізації

Державоподібні

утворення

(вільні міста,

Ватикан тощо)

ВИЗНАННЯ ВМІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Міжнародно-правове визнання — визнання відповідно до міжна­родного права існуючими державами нових держав або урядів чи інших органів з метою встановлення з ними офіційних або нео­фіційних, повних або неповних, постійних або тимчасових відносин.

12

Визнання в міжнародному праві

Конститутивна теорія, згідно з якою вирішального значення набуває акт, тобто якщо є акт визнання — є і повний суб'єкт міжнародного

а о

О

Н

Декларативна теорія, згідно з якою міжнародне визнання не

створює нового суб'єкта міжнародного права, держава стає

суб'єктом міжнародного права внаслідок свого існування,

наявність акта визнання не впливає на її міжнародну

Дискримінаційна теорія, згідно з якою відбувається разове визнання за офіційного невизнання держави, що можливо у разі необхідності укласти контракт з економічних, спортивних або

Визнання держави

Визнання уряду

Визнання воюючої або повсталої сторони

Визнання організацій або рухів опору

Визнання народів, які реалізують право на самовизначення, або національно-визвольних рухів

Встановлення дипломатичних відносин

Укладення міжнародного договору

ю

о о о

U

Встановлення консульських відносин тощо

Надсилання дипломатичної ноти

Визнання де-юре (de jure) — повне й остаточне визнання.

З державами і урядами встановлюються дипломатичні,

консульські, торгово-економічні та інші офіційні відносини, тобто

наявний комплекс юридичних наслідків

І І

Визнання де-факто (de facto) — сторони встановлюють консульські відносини і розвивають торгово-економічне

співробітництво. Ця форма є перехідною до визнання de jure і може бути

Визнання в режимі ad hoc можливе при разових відносинах за

офіційного невизнання. Разові визнання з конкретного питання

супроводжуються заявою тієї чи іншої сторони, що ці відносини

з новою державою не означають її визнання

13