Затвердити Методичні рекомендації з обліку нематеріальних активів кіновиробництва
| Вид материала | Методичні рекомендації |
- Облік нематеріальних активів облік нематеріальних активів, 423.45kb.
- План: Оцінка нематеріальних активів Облік надходження нематеріальних активів Облік, 164.02kb.
- Форма № вна-1 Відомість обліку нематеріальних активів, нарахованої амортизації (зносу), 25.75kb.
- Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджені наказом, 65.27kb.
- Кабінету Міністрів України від 2 січня 2001 року n 20484/46 наказу ю: Затвердити методичні, 250.28kb.
- Затвердити Методичні рекомендації з перевірки порівнянності показників фінансової звітності,, 682.34kb.
- Затвердити Методичні рекомендації з планування, обліку І калькулювання собівартості, 506.59kb.
- Методичні рекомендації з формування, 647.28kb.
- Рекомендації щодо удосконалення нарахування амортизації нематеріальних активів спд, 119.09kb.
- Методичні рекомендації щодо застосування спеціалізованих форм первинних документів, 1999.54kb.
3. Визначення вартості об'єктів права інтелектуальної власності
3.1. Оцінці підлягають всі об’єкти, що належать конкретному підприємству, незалежно від дати їх створення. При чому для ОПІВ кінопромисловості бажано, крім загальноприйнятих показників, які враховувалися при визначенні об'єктів, приймати до уваги історичну цінність, яка визначається моментом введення об’єкту в експлуатацію. При цьому слід керуватися методикою грошової оцінки документів Національного архівного фонду, затвердженого наказом Державного комітету архівів України та Фонду державного майна України № 34/683 від 28.03.2005 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 25.06.2005 за № 692/10972.
3.2. Для проведення оцінки ОПІВ та послідуючого взяття їх на облік необхідно виконати підготовчі роботи:
а) провести ревізію всіх наявних ОПІВ, що зберігаються у державних та приватних архівах, з тим, що дія законодавчих актів розповсюджуватиметься лише на ті з них, які належним чином оформлені і взяті на облік;
б) вважати, що дія Закону України „Про авторське право і суміжні права” розповсюджуватиметься на всі об’єкти інтелектуальної власності, які були створені у попередні роки і на які відсутні належним чином оформлені документи, якщо ОПІВ оцінені та взяті на облік при належному оформлені права використання.
3.3. Для первісної оцінки та взяття на облік ОПІВ, що вироблені у попередній період і належать підприємству, установі чи приватній особі, дозволяється застосовувати спрощений варіант документального оформлення оціночних операцій. Замість акту оцінки, що має складатися на кожен об’єкт, комісії дозволяється за певний день заповнювати відомість на групу однорідних об’єктів. У відомості мають бути зафіксовані дані по кожному об’єкту та підстави для обгрунтування його оцінки (Додаток А).
3.4. Основна мета оцінки - визначення основного потоку очікуваного доходу, який забезпечує використання передових високоефективних технологічних процесів та виробництва сучасної конкурентоспроможної продукції, а також введення бухгалтерського обліку нематеріальних активів.
3.5. Для оцінки ОПІВ застосовуються переважно три основних підходи - витратний, прибутковий та ринковий, кожному з яких притаманні свої методи.
3.5.1. Витратний підхід оцінки вартості інтелектуальної власності передбачає, що потенційний покупець (користувач) володіє відповідною інформацією (кошторисом витрат) про предмет купівлі. При цьому підході використовують:
3.5.1.1. Метод первісних витрат. Вартість ОПІВ, що визначається цим методом, базується на фактично здійснених витратах на їх створення, інформація міститься в бухгалтерській звітності підприємства. У разі необхідності раніш зроблені витрати можуть бути скориговані з урахуванням часу створення оцінюваного об'єкта та реальних умов господарської діяльності підприємства (метод приведених витрат).
(1)де:
- поточна вартість оцінюваного об'єкта;
- вартість первісних витрат на створення оцінюваного об'єкта;
- підприємницький прибуток;
- знос оцінюваного об'єкта.На практиці цей метод використовують за умов, що витрати на створення ОПІВ здійснювалися нещодавно й, відповідно, немає необхідності коригувати їх з урахуванням фактора часу.
3.5.1.2. Метод вартості заміщення передбачає вибір об'єкта, еквівалентного до оцінюваного за своїми функціональними можливостями та варіантом використання. Вважається, що максимальна вартість ОПІВ визначається мінімальною ціною, яку варто заплатити під час купівлі об'єкта з аналогічною споживчою вартістю.
3.5.1.3. Метод вартості відтворення передбачає визначення поточної вартості витрат на створення нової точної копії такого ж самого ОПІВ у цінах на дату до вирахування всіх видів зношення та є найбільш прийнятним під час оцінки вартості унікальних об'єктів. Варто зауважити, що ОПІВ на відміну від матеріальних об'єктів, не мають фізичного, функціонального, економічного та морального зносу.
3.5.1.4. У цілому витратний підхід передбачає встановлення реальної вартості ОПІВ шляхом визначення первісної вартості оцінюваного об'єкта (з урахуванням усіх удосконалень за час його використання). Цей підхід досить об'єктивний, коли можливо точно оцінити витрати на створення аналогічного продукту за обов'язкової умови відносної рівноваги попиту та пропозицій на ринку.
3.5.1.5. Витратний підхід обов'язково використовується, якщо розробники виконували розробки за угодою із замовником за плату.
3.5.2. Прибутковий підхід означає, що покупець ОПІВ очікує у майбутньому одержати від його використання певний прибуток. Оцінка вартості ОПІВ за прибутком виходить з уявлення, що вартість оцінюваного об'єкта в грошовому виразі можна ототожнити з капіталом (інвестицією) визначених розмірів, який спроможний "генерувати" додатковий прибуток підприємства, за умови ефективного використання цього об'єкта.
3.5.2.1. В основу прибуткового підходу покладено прогнозування майбутніх показників ефективності використання оцінюваного об'єкта, а саме: прибутку підприємства, рентабельності тощо.
3.5.2.2. Майбутні вигоди підприємства переводять у сьогоденну вартість ОПІВ методами прямої капіталізації прибутку від його використання, дисконтування чистих грошових потоків прибутків чи звільнення від роялті, які відображають послідовність одержання прибутків, їх зміну та відповідну норму віддачі.
3.5.2.3. Метод прямої капіталізації прибутків полягає в тому, що загальна вартість капіталу й одержуваний від його використання прибуток пов'язані між собою позиковим відношенням, яке передбачає повернення капіталу (амортизацію) та одержання прибутку від його використання. Завдяки капіталізації прибуток від використання оцінюваного об'єкта включаються у його вартість.
Згідно з цим методом поточна вартість оцінюваного об'єкта визначається шляхом ділення щорічного прибутку, що одержується від комерційного використання оцінюваного об'єкта, на так звану "норму капіталізації":
(2)де:
- поточна вартість оцінюваного об'єкта; 
- грошовий потік щорічного прибутку; 
- норма капіталізації.3.5.2.3.1. Норма капіталізації розраховується за допомогою коефіцієнта дисконтування шляхом вирахування очікуваних середньорічних темпів зростання прибутку або грошового потоку (залежно від того, яка величина капіталізується). Якщо відомий коефіцієнт дисконтування (1), норма капіталізації визначається за формулою:
(3)де:
- норма капіталізації;
- коефіцієнт дисконтування;
- довгострокові темпи зростання прибутку або грошового потоку.3.5.2.3.2. Метод прямої капіталізації прийнятний у випадках, коли прибуток від використання оцінюваного об'єкта протягом тривалого терміну є більш-менш стабільним (або темпи його зростання є постійними). Отже, цей метод найбільш прийнятний під час оцінки вартості вже функціонуючих об'єктів зі стабільними і такими, що добре прогнозуються, величинами прибутків. Враховуючи, що ці методичні рекомендації стосуються бюджетних установ УААН, цей метод оцінки повинен використовувати у виняткових випадках.
3.5.2.4. Метод дисконтування чистих грошових потоків базується на аналізі грошових потоків за весь період володіння ОПІВ. Співвідношення між поточною та майбутньою вартістю активу визначають за формулою:
(4)де:
- поточна вартість оцінюваного об'єкта; 
- щорічні майбутні грошові потоки; - коефіцієнт дисконтування; 
- час.Визначення ставки дисконтування — найскладніше місце цього методу, оскільки падіння вартості грошей у часі є універсальною властивістю, яка пов'язана з певними ризиками, нестійкістю, протиріччями, властивими виробничим відносинам як об'єктивному фізичному явищу. Безперечно, що на безризикові капіталовкладення ставка дисконтування буде мінімальною, а на високоризикові - максимальною.
3.5.2.4.1. Практичний інтерес має метод звільнення від роялті, який ґрунтується на припущенні, що ОПІВ, який використовує підприємство, нібито йому не належить, а додатковий прибуток, призначений для сплати у вигляді роялті власникам цього об'єкту як винагороди, залишається на підприємстві. При розрахунках визначають: розміри щорічних надходжень додаткового прибутку (роялті) як певний відсоток від планованих обсягів промислової реалізації ліцензійної продукції за гіпотетичною ліцензійною угодою; щорічні дисконтовані (капіталізовані) на дату оцінки грошові потоки додаткового прибутку (роялті); встановлюють як основу ціни гіпотетичної ліцензії ринкову вартість ОПІВ у вигляді їх суми за формулою:
(5)де:
- поточна вартість грошових потоків додаткового прибутку (роялті);
- прогнозовані грошові потоки додаткового прибутку (роялті);
- ціна одиниці ліцензійної продукції за гіпотетичною ліцензією;
- щорічний обсяг виробництва ліцензійної продукції;
- ставка роялті;- коефіцієнт дисконтування;- час.3.5.2.4.2. На розмір ставок роялті впливатимуть такі обставини: економічна ефективність гіпотетичної ліцензії; наявність та обсяг правової охорони; обсяг прав, які передаються за гіпотетичною ліцензією; обсяг документації та ноу-хау, що передаються за гіпотетичною ліцензією; інжиніринг; кон'юнктура ринку; конкурентні пропозиції.
Масштаби використання цього методу прямо залежатимуть від наявності інформації про угоди з подібними активами, або, як мінімум, про ставки роялті у досліджуваній галузі.
3.5.2.5. Ринковий (експертний) підхід до оцінки вартості ОПІВ передбачає використання ознак ринкової привабливості. Для реалізації цього підходу застосовується метод порівняльного аналізу продажу, що ґрунтується на порівнянні оцінюваного інтелектуального продукту з іншими, еквівалентними йому за своєю якістю, призначенням і корисністю та проданими на аналогічному сегменті ринку останнім часом.
3.5.2.5.1. Даний метод вимагає від експерта-оцінювача:
виявити недавні за часом угоди купівлі-продажу на відповідному сегменті ринку об'єктів, що еквівалентні оцінюваному об'єкту за своєю якістю, призначенням і корисністю (об'єктів-аналогів) та інформацію про їх вартість;
вибрати критерії співставлення та здійснити порівняльний аналіз;
визначити ринкову вартість шляхом порівняння і коригування вартості найближчого об'єкта-аналога.
3.5.2.5.2. Для обґрунтованого визначення ринкової вартості ОПІВ необхідно здійснити великий обсяг підготовчої роботи щодо збору та аналізу інформації про оцінюваний об'єкт, можливі варіанти використання продукту, економічні характеристики, норми капіталізації (або коефіцієнти дисконтування) тощо.
Отже, ринковий підхід може застосовуватися за таких умов:
наявність інформації щодо продажу подібних за призначенням і корисністю об'єктів;
повнота, доступність та достовірність інформації про ціни та умови угод із об'єктами-аналогами на відповідному сегменті ринку;
компетентність при оцінці впливу відмінних від об'єктів-аналогів рис на вартість оцінюваного об'єкта.
3.5.2.6. При визначеності вартості ОПІВ може застосовуватися метод річного рейтингу кожного інтелектуального продукту як числового показника оцінки вигоди, які очікується одержати від використання IВ.
Річний рейтинг визначається за формулою:
(6)де:
річний рейтинг ОПІВ, грн/рік; 
- річний обсяг використання ОПІВ, тис.глядачів;
- плата за єдиного глядача, грн.3.5.2.6.1. Первісна вартість у запропонованому методі відображає потенціальну окупність ОПІВ доходами від використання об’єкту за весь термін дії охоронного документа, тобто:
(7)де:
- первісна вартість ОПІВ, грн; - річний рейтинг ОПІВ, грн/рік;
- строк чинності охоронного документа, років.Визначена за формулою (7) на підставі реальних економічних показників окупності первісна вартість ОПІВ може бути відображена у бухгалтерському обліку установи.
3.5.2.7. Справедлива вартість ОПІВ має характер винагороди за право на їх застосування і визначається при передачі чи наданні прав власності на договірних засадах, використанні права як пайового внеску до статутного капіталу спільного підприємства, передачі права під заставу тощо. У таких випадках справедлива вартість визнається первісною вартістю, за якою ОПІВ оцінюється як нематеріальний актив. Очевидно, що величина справедливої вартості залежить від рейтингу об'єкта, обсягу й терміну його використання та узгоджених відсотків винагороди (роялті):
(8)де:
- справедлива вартість ОПІВ, грн;- річний рейтинг ОПІВ, грн/рік;
- запланований (або прогнозований) обсяг використання ОПІВ, грн;
- запланований (або прогнозований) термін використання ОПІВ або несанкціонований строк його застосування, років;- розмір відсотків роялті за право використання ОПІВ.3.5.2.8. Приймаючи до уваги те, що одні і ті ж ОПІВ можуть створюватися різними авторами, при їх оцінці можуть використовуватися додаткові коефіцієнти, наприклад ті, що запропоновані методикою грошової оцінки документів Національного архівного фонду, затвердженого наказом Державного комітету архівів України від 28.03.2005 р., в частині, що стосується часу створення ОПІВ.___
3.5.2.9. Запропоновані методи визначення первісної і справедливої вартості ОПІВ на основі рейтингу кожного об'єкта грунтується на реальних показниках їх економічної окупності. Методи теоретично обгрунтовані, зручні у користуванні і можуть широко застосовуватися у сфері нормативного регулювання оцінки вартості будь-якого виду ОПІВ.
3.5.2.10. Як різновидність дохідного методу оцінки ОПІВ можна застосовувати оцінку об'єкта по величині доходу, одержаного в останній рік його використання.
4. Використання прав на об’єкти інтелектуальної власності
4.1. Згідно з чинним законодавством України щодо охорони прав на інтелектуальну власність, комерційну реалізацію результатів інтелектуальної діяльності власник охоронного документа здійснює шляхом передачі прав власності або видачі дозволу на його використання в повному обсязі або частково на основі ліцензійного договору.
4.2. При наданні прав за ліцензійним договором застосовується тріада правочинностей: володіння, користування, розпорядження.
Право володіння передбачає:
визначення власника (або кількох співвласників) ОПІВ;
вирішення питання про підтримку його чинності;
порядок сплати мита.
Право користування передбачає:
право використання ОПІВ за патентом у власному виробництві;
право використання іншими підприємствами;
право рекламно-комерційної розробки винаходу;
право використання винаходу за патентом при створенні підприємств будь-якої організаційно-правової форми;
право виплати винагороди авторам і особам, що сприяють створенню, охороні і використанню об'єктів інтелектуальної власності.
Право розпорядження передбачає:
право надання дозволу на використання іншим особам;
право на передачу права власності на патент;
право продажу патенту;
право укладати ліцензійні договори з різним обсягом переданих прав;
право передачі власності на патент у статутні фонди інших підприємств, під заставу, в кредит тощо.
4.3. Законодавством визначені обов'язкові умови та реквізити ліцензійного договору. В ньому повинні бути зазначені:
сторони договору (повне найменування та юридична адреса — для юридичної особи; прізвище, ім'я по батькові та адреса — для фізичної особи);
номер патенту;
назва винаходу;
предмет договору;
обсяг прав, що передаються;
права та обов'язки сторін;
вид ліцензії;
територія дії ліцензійного договору;
підписи сторін;
дата укладення договору.
4.4. Ліцензійний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Ліцензійний договір вступає в дію тільки після його реєстрації в Департаменті інтелектуальної власності.
4.5. При укладенні ліцензійного договору сторонам необхідно намагатись якомога ширше відображати правові, технічні та економічні умови з урахуванням специфіки та терміну дії договору, базуючись на взаємних інтересах. Сторони повинні узгодити між собою таку побудову договору, яка б охоплювала повністю всі питання, що підлягають врегулюванню.
4.6. Ліцензійний договір має постатейну структуру і містить наступні розділи: преамбула; визначення термінів, які використовуються в тексті; предмет договору; права і обов'язки ліцензіара, права й обов'язки ліцензіата; технічна документація; гарантії та відповідальність; платежі; технічна допомога; збори і податки; конфіденційна інформація та документація; реклама; інформація і звітність; технічні удосконалення та права на нові об'єкти; захист прав, що передаються; термін дії та умови розірвання договору; наслідки припинення дії договору; форс-мажорні обставини; арбітраж (вирішення спорів, умовна підсудність); інші умови.
4.7. Договір розпочинається з його назви, яка повинна вказувати на вид ліцензії, а також зазначається об’єкт, який передається за договором.
4.8. При реєстрації ліцензійних договорів подаються: заява; три екземпляри договору; документ про сплату збору; копія патенту чи свідоцтва; доручення на ведення справ.
4.9. На практиці можуть застосовуватися ліцензійні платежі: паушальний платіж, роялті та комбіновані.
4.10. При паушальному платежу більша частина комерційного ризику припадає на ліцензіата, зобов'язаного виплачувати винагороду до того, як придбане нововведення принесе реальну комерційну віддачу.
4.11. При роялті ліцензіат, одержуючи реальний дохід від переданого йому об'єкта і прав, має поділитися з ліцензіаром частиною, яка становить певний (передбачений угодою) відсоток.
4.12. При визначенні розміру ставки роялті необхідно враховувати технічні характеристики предмета ліцензії; період його морального старіння; характер і швидкість освоєння; ступінь готовності до впровадження у виробництво.
4.13. Способи використання прав на кінопродукцію включають кінотеатральний показ, публічний показ з цифрових носіїв, телевізійні права (публічне сповіщення для наземного, супутникового та кабельного телебачення як платного, так і безкоштовного), права на відтворення та розповсюдження фільмів та інших видів продукції для домашнього відео (продаж, прокат), на оптичних носіях у різних форматах та магнітних носіях різного формату, а також передачу фільмів та інших видів продукції мережам «Інтернет».
4.14. Автор або інша особа, що має авторське право, можуть надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору на засадах: виключного права, якщо автор чи інша особа, що має авторське право, передає іншій особі використання твору певним способом і у встановлених межах, дозволяючи чи забороняючи передавати ці права іншим особам, та залишаючи за собою право на використання твору в частині прав, що не передаються; невиключного права, якщо автор чи інша особа, що має авторське право, зберігає за собою право на використання твору певним способом і у встановлених межах та на передачу невиключного права на використання твору іншим особам.
4.15. Права на використання твору, вважаються невиключними, якщо у договорі не передбачена передача виключних прав на використання твору.
4.16. Органи колективного управління, яким суб’єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами, мають право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання твору.
4.17. Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передане право, розміру і порядку виплати авторської винагороди та ін.).
4.18. Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, одержаного від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином.
4.19. Договір на публікацію по суті є ліцензією, яка видається власником авторського права видавництву. Щоб мати якусь значиму цінність для видавництва, ліцензія повинна дозволяти захищати йому свою видавничу діяльність від третіх осіб.
4.20. Обсяг єдиного видання визначається в договорі шляхом уточнення кількості екземплярів у накладі. При узгодженні обсягу окремого чи першого видання беруть до уваги необхідність задовольняти попит споживача при вартості, яка дозволить продавати кожний примірник за звичайними для даного книжкового ринку цінами порівняно з подібними публікаціями. Надання "права на дайджест" (права на публікацію в скороченій формі твору) частіше є предметом дозволу в кожному конкретному випадку, враховуючи зацікавленість автора в цілісності його твору.
4.21. Видавництво для оповіщення про свої суміжні права може на всіх примірниках проставляти знак їх охорони, що складається з літери Р у колі, найменування видавництва і року першої публікації твору.
4.22. Немайнове суміжне право видавництва охороняється безстроково, а майнове суміжне – 50 років. Термін охорони починається з 1 січня року, наступного за роком, у якому було перше опублікування твору. Закінчення строку захисту суміжних прав настає 1 січня, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені законом строки захисту.