Знаменні та пам’ятні дати в квітні 2010 року
| Вид материала | Документы |
- Про роботу автомобільного транспорту Тисменицького району у січні–квітні 2011 року, 5.31kb.
- України: аспекти дослідження, збереження І популяризації Матеріали Наукових читань, 634.67kb.
- Дмитро Грицай-Перебийніс, 399.34kb.
- Реферат на тему: Стан кредитних відносин між банками І підприємствами, 46.48kb.
- Підсумки роботи сільського господарства у січні-травні 2011 року, 77.75kb.
- Масару Ібука «Після трьох вже пізно», 1238.15kb.
- Державний комітет статистики україни, 239.11kb.
- Основні дати життя та діяльності Кащєєва Б. Л. Борис Леонідович Кащєєв, 245.99kb.
- Ірпінь: існують шляхи до наповнення місцевого бюджету додатковими фінансовими ресурсами, 27.37kb.
- А. С. Макаренка самостійна робота методичні рекомендації, 604.88kb.
Знаменні та пам’ятні дати в квітні 2010 року
| 1 квітня | Міжнародний день птахів День сміху |
| 2 квітня | Міжнародний день дитячої книги |
| 4 квітня | Світле Христове Воскресіння. Великдень |
| 4 квітня | День геолога |
| 7 квітня | Всесвітній день здоров’я |
| 10 квітня | День визволення м.Одеси від німецько-фашистських загарбників (1944) |
| 12 квітня | Всесвітній день авіації і космонавтики День працівників ракетно-космічної галузі України |
| 17 квітня | День довкілля |
| 18 квітня | Міжнародний день пам’ятників та історичних місць День пам’яток історії та культури |
| 22 квітня | Міжнародний день Землі |
| 23 квітня | Всесвітній день книги і авторського права |
| 24 квітня | Міжнародний день солідарності молоді |
| 25 квітня | Всесвітній день споріднених міст |
| 26 квітня | День Чорнобильської трагедії Міжнародний день інтелектуальної власності |
| 28 квітня | Всесвітній день охорони праці |
| 29 квітня | День открытия первого одесского памятника – памятник герцогу Ришелье (1828) |
Біографічна довідка тричі Героя Радянського Союзу
Кожедуба Івана Микитовича
Кожедуб Іван Микитович - командир ескадрильї 240-го винищувального авіаційного полку (302-я винищувальна авіаційна дивізія, 5-я повітряна армія, Степовий фронт); заступник командира 176-го гвардійського винищувального авіаційного полку (302-я винищувальна авіаційна дивізія, 16-я повітряна армія, 1-й Білоруський фронт).
Народився 8 червня 1920 року в селі Ображіївка нині Шосткінського району Сумської області в родині селянина. Закінчив хіміко-технологічний технікум і Шосткінський аероклуб. У Червоній Армії з 1940 року. В 1941 році закінчив Чугуєвську військову авіаційну школу льотчиків. Служив у ній інструктором.
З початком Великої Вітчизняної війни разом з авіашколою евакуйований у Середню Азію. Після численних рапортів із проханням відправити на фронт його бажання було задоволено. У листопаді 1942 року сержант Кожедуб прибув в Іваново в 240-й винищувальний авіаційний полк, що формується 302-й винищувальної авіаційної дивізії. У березні 1943 року в складі дивізії вилетів на Воронезький фронт.
Свій перший бойовий виліт зробив 26 березня, але невдало: його Ла-5 одержав ушкодження в бою, а при поверненні ще й був обстріляний радянською зенітною артилерією. На превелику силу Кожедуб довів винищувач до аеродрому й здійснив посадку. Місяць літав на старих машинах, поки не одержав новий Ла-5. Пізніше воював на Степовому фронті. Бойовий рахунок молодший лейтенант Кожедуб відкрив 6 липня на Курській дузі, збивши бомбардувальник Ju-87. Наступного дня збив другий, а 9 липня в повітряному бої збив відразу 2 винищувачі Me-109. У серпні призначений командиром ескадрильї.
Звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна й медалі "Золота Зірка" командирові ескадрильї 240-го винищувального авіаційного полку (5-я повітряна армія, Степовий фронт) старшому лейтенантові Кожедубу Іванові Микитовичеві привласнено Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 лютого 1944 року за 146 бойових вильотів і 20 збитих літаків супротивника.
Із травня 1944 року Іван Микитович воював на Ла-5ФН. Через кілька днів збив на ньому Ju-87. Протягом 6 наступних днів збив ще 7 літаків. Наприкінці червня він передав свій Ла-5ФН, а сам перейшов у навчальний полк. Однак уже в серпні був призначений заступником командира 176-го гвардійського полку. У цей час полк був переозброєний на винищувачі Ла-7. Кожедубу дістався літак за № 27, на якому він воював до кінця війни.
Другої медалі "Золота Зірка" заступник командира 176-го гвардійського винищувального авіаційного полку (302-я винищувальна авіаційна дивізія, 16-я повітряна армія, 1-й Білоруський фронт) гвардії капітан Кожедуб І.М. визнаний гідним Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 серпня 1944 року за 256 бойових вильотів і 48 особисто збитих літаків супротивника.
Один раз у повітряному бої над територією супротивника Ла-7 Івана Микитовича був підбитий. Коли стих двигун, Кожедуб, щоб не здаватися в полон, вибрав собі на землі ціль і почав на неї пікірувати. Коли до мети залишилося зовсім небагато, двигун раптом знову заробив. Тоді Кожедуб вивів літак з пікірування й благополучно повернувся на свій аеродром. 12 лютого 1945 року Кожедуб у парі лейтенантом В. А. Громаковским патрулював над переднім краєм. Виявивши групу з 13-и FW-190, наші льотчики негайно атакували їх і збили 5 літаків супротивника. Три з них на рахунку Кожедуба, а два - його веденого. 15 лютого над Одером Кожедуб збив реактивний винищувач Me-262.
До кінця війни гвардії майор Кожедуб зробив 330 бойових вильотів, в 120 повітряних боях збив 62 літака супротивника (сюди не входять 2 американських P-51, збитих їм навесні 1945 року, які першими напали на нього). Останній свій бій, у котом збив 2 FW-190, провів у небі Берліна. За всю війну жодного разу не був збитий. Він по праву вважається кращим асом авіації союзників.
Третьої медалі "Золота Зірка" гвардії майор Кожедуб визнаний гідним Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 серпня 1945 року за високу військову майстерність, особисту мужність і відвагу. Після війни відважний льотчик-винищувач продовжував служити у ПВС. Освоїв реактивні літаки. В 1949 році він закінчив Червонопрапорну Військово-повітряну академію, в 1956 році - Військову академію Генерального штабу. Під час війни в Кореї командував 324-й винищувальною авіаційною дивізією (64-й винищувальний авіаційний корпус). Але самому йому літати заборонили. За рік боїв льотчики дивізії збили 239 літаків супротивника. В 1964-1971 роках І.М. Кожедуб був першим заступником командуючого ПВС Московського військового округу. З 1971 року служив у центральному апарату ПВС, з 1978 року - у Групі генеральних інспекторів Міністерства Оборони СРСР. В 1985 році йому привласнене вище військове звання "Маршал авіації". Був членом Президії ЦК ДОСААФ. Почесний громадянин міст Бєльці, Чугуїв, Калуга, Купянск, Суми й ін. Автор книг «Служу Батьківщині», «Вірність Вітчизні».
Помер 8 серпня 1991 року. Похований 12 серпня в Москві на Новодівочому цвинтарі. Нагороджений 2 орденами Леніна (04.02.1944; 21.02.1978), 7 орденами Червоного Прапора (22.07.1943, 30.09.1943, 29.03.1945, 29.06.1945, 02.06.1951, 22.02.1968, 26.06.1970), орденом Олександра Невського (31.07.1945), Вітчизняної війни 1-й ступеня (06.04.1985), 2 орденами Червоної Зірки (04.06.1955; 26.10.1955), орденами «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» 2-й (22.02.1990) і 3-й ступеня (30.04.1975), медалями, іноземними орденами й медалями. а також Маршальською Зіркою (07.05.1985).
На батьківщині - у селі Ображіївка встановлене бронзове погруддя Героя, пам'ятний знак на місці будинку, у якому народився І.М.Кожедуб. У місті Суми, на честь Героя, установлені пам'ятник і названий парк. 8 червня 2005 року в місті Шостка Сумської області, на честь 85-річчя від дня народження земляка, був відкритий музей І.М.Кожедуба. Меморіальні дошки відкриті: у місті Шостке на будинку Шосткінського хіміко-технологічного технікуму (нині коледжу) імені І.М.Кожедуба, у якому вчився Герой; у Москві на будинку, у якому він жив. Його "Ла-7" (бортовий № 27) експонується в музеї ПВС в Моніно.
ссылка скрыта
Інформаційна довідка
про хід Великої Вітчизняної війни ( 1941-1945 рр.)
На світанку 22 червня 1941 р. фашистська Німеччина та її союзники обрушили на Радянський Союз військовий удар небаченої сили. Угруповання військ агресора нараховувало 5,5 млн. чоловік, 190 дивізій, понад 4 тис. танків, більш 47 тис. бойових знарядь і мінометів, майже п'ять тис. літаків, до 200 кораблів, які почали бойові дії на величезній території від Чорного до Білого морей. Відповідно до розробленого в 1940 р. плану «Барбаросса» Німеччина планувала в найкоротший строк (за 6-10 тижнів) вийти на лінію Архангельськ – Волга – Астрахань. Так почалася Велика Вітчизняна війна.
Основні періоди Великої вітчизняної війни.
Перший період (22 червня 1941 р.-18 листопада 1942 р.) від початку війни до початку наступу радянських військ під Сталінградом. Це був найважчий для СРСР період.
Створивши багаторазову перевагу в людях і військовій техніці на головних напрямках наступу, німецька армія добилася істотних успіхів. До кінця листопада 1941 р. радянські війська, відступивши під ударами переважаючих сил супротивника до Ленінграда, Москви, Ростову-на-Дону, залишили ворогу величезну територію, втратили вбитими, зниклими безвісти й полоненими близько 5 млн. чоловік, більшу частину танків і літаків.
Основні зусилля німецьких військ восени 1941 р. були спрямовані на захоплення Москви. Битва за Москву тривала з 30 вересня 1941 р. до 20 квітня 1942 р. 5-6 грудня 1941 р. Червона Армія перейшла в наступ. Фронт оборони супротивника був прорваний. Фашистські війська були відкинуті від Москви на 100-250 км. План захоплення Москви провалився. Перемога під Москвою мала велике міжнародне значення. Японія й Туреччина втрималися від вступу у війну проти СРСР. Авторитет СРСР піднісся на світовій арені сприяв створенню антигітлерівської коаліції. Однак улітку 1942 р. Червона Армія зазнала ряд великих поразок, під Харковом і в Криму. Німецько-фашистські війська вийшли до Волги – Сталінграду й Кавказу. Завзята оборона радянських військ на цих напрямках, а також перехід економіки країни на військове положення, створення злагодженого військового господарства, розгортання партизанського руху в тилу ворога підготували необхідні умови для переходу радянських військ у наступ.
Другий період (19 листопада 1942 р. – кінець 1943 р.) – докорінний перелом у війні. Вимотавши й знекровивши супротивника в оборонних боях, 19 листопада 1942 р. радянські війська перейшли в контрнаступ, оточивши під Сталінградом 22 фашистські дивізії чисельністю більш 300 тис. чоловік. 2 лютого 1943 р. це угруповання було ліквідовано. У це ж час ворожі війська були вигнані з Північного Кавказу. Фашистські війська 5 липня 1943 р. перейшли в наступ під Курськом з метою повернути стратегічну ініціативу й оточити радянське угруповання військ на Курській дузі. У ході запеклих боїв наступ супротивника було зупинено. 23 серпня 1943 р. радянські війська звільнили Орел, Бєлгород, Харків, вийшли на Дніпро, 6 листопада 1943 р. був звільнений Київ.
За час літньо-осіннього наступу була розгромлена половина дивізій супротивника, звільнені значні території Радянського Союзу. Почався розпад фашистського блоку, в 1943 р. вийшла з війни Італія.
1943 р. був роком докорінного перелому не тільки в ході бойових дій на фронтах, але й у роботі радянського тилу. Завдяки самовідданій праці тилу до кінця 1943 р. була здобута економічна перемога над Німеччиною. Воєнна промисловість в 1943 р. дала фронту 29,9 тис. літаків, 24,1 тис. танків, 130,3 тис. знарядь усіх видів. Це було більше, чим зробила Німеччина в 1943 р. Радянський Союз в 1943 р. перевершував Німеччину по виробництву основних видів бойової техніки, зброї.
Третій період (кінець 1943 р. – 8 травня 1945 р.) – завершальний період Великої Вітчизняної війни. В 1944 р. радянська економіка досягла найвищого підйому за весь воєнний час. Успішно розвивалися промисловість, транспорт, сільське господарство. Особливо швидко росло військове виробництво. Випуск танків і САУ в 1944 р. у порівнянні з 1943 р. збільшився з 24 до 29 тис., а бойових літаків – з 30 до 33 тис. одиниць. З початку війни до 1945 р. було введено в дію близько 6 тис. підприємств.
1944 р. ознаменувався перемогами Радянських Збройних Сил. Уся територія СРСР була повністю звільнена від фашистських окупантів. Радянський Союз прийшов на допомогу народам Європи – Радянська Армія звільнила Польщу, Румунію, Болгарію, Угорщину, Чехословаччину, Югославію, з боями пробилася до Норвегії. Румунія й Болгарія оголосили війну Німеччини. Фінляндія вийшла з війни.
Успішні наступальні дії Радянської Армії підштовхнули союзників 6 червня 1944 р. відкрити другий фронт у Європі – англо-американські війська під командуванням генерала Д. Ейзенхауера висадилися на півночі Франції, у Нормандії.
У ході зимового наступу 1945 р. Радянська Армія відкинула ворога більш ніж на 500 км. Майже повністю були звільнені Польща, Угорщина й Австрія, східна частина Чехословаччини. Радянська Армія вийшла до Одеру (60 км від Берліна). 25 квітня 1945 р. відбулася історична зустріч радянських військ з американськими й англійськими військами на Ельбі, у районі Торгау. Бої в Берліні носили винятково запеклий і завзятий характер. 30 квітня був піднятий прапор Перемоги над рейхстагом. 8 травня відбулося підписання акту про капітуляцію фашистської Німеччини. 9 травня – став Днем Перемоги.
З 17 липня по 2 серпня 1945 р. відбулася Третя конференція глав урядів СРСР, США й Великобританії в пригороді Берліна – Потсдамі, яка прийняла важливі рішення по післявоєнному миру в Європі, германській проблемі й іншим питанням. 24 червня 1945 р. у Москві на Червоній площі відбувся Парад Перемоги.
Перемога СРСР над гітлерівською Німеччиною була не тільки політичної й військової, але й економічної. Про це свідчить той факт, що в період з липня 1941 р. по серпень 1945 р. у нашій країні було зроблено значно більше бойової техніки й зброї ніж в Німеччині.
На радянсько-німецькому фронті було разгромлено та взято у полон - 607 фашистських дивізій, тоді як союзники за весь час війни розгромили і полонили 176 дивізій. Радянськими військами було знищено і захоплено більш 75% зброї та боєприпасів, військової техніки врага. Друга світова війна стала гігантської кривавої бойнею. Розв'язана фашистської Німеччиною й мілітаристської Японією війна забрала життя 60 млн. людей. Втрати Німеччини перевищили 16 млн. людей, зокрема 13,6 млн. на фронтах і 2,5 млн. цивільного населення від бомбардувань. 12 млн. людей замучено гітлерівцями в концтаборах, зокрема 6 млн. євреїв. Найбільше постраждав радянський народ, втративши більш 20 млн. людей загиблими на фронтах, замучених у ворожому полоні, в фашистських таборах і гетто, полеглих від бомбардувань і мертвих з голоду.
Велика Вітчизняна війна була важливою складовою частиною Другої світової війни. Радянський народ і його Збройні Сили винесли на своїх плечах основний тягар цієї війни й добилися історичної перемоги над гітлерівською Німеччиною і її союзниками.
ссылка скрыта
10 квітня - визволення Одеси від фашистських загарбників
Південний фронт (командувач генерал І.В. Тюленєв) за людськими ресурсами та технічною озброєністю в червні 1941-го був одним з найпотужніших в Червоній армії. Сформований 22 червня на базі Одеського військового округу він одразу ж зіткнувся з 11-ю німецькою, 3-ю та 4-ю румунськими арміями та окремим угорським корпусом. Від початку війни на лівому фланзі Південного фронту разом з Дунайською військовою флотилією успішно тримає оборону та навіть проводить операції Приморська група військ фронту. Саме їй згодом судилося захищати Одесу. 18-20 липня 1941 р. ці сили відтягуються за Дністер. Німці 5 серпня виходять до Дніпра. В цей же день вони вперше атакують Одеські рубежі – починається запекла оборона міста. Тим часом знекровлені частини Південного фронту виявляються втягнутими у бої з величезним фронтом як на захід, так північ, від Дунаю до Дніпра. Організувати оборону з півночі у міжріччі степових річок було особливо складно, тож німці, шалено атакуючи на південь вздовж Бугу, загрожують Червоній армії оточенням між Бугом та Дністром. Зважаючи на це, ще до середини серпня наші війська відходять на Буг.
Одеса готується до тривалої оборони. Одесити встигли побудувати три смуги оборони. В 6-10 км від міста було зведено запасний рубіж, а в самому місті шість поясів барикад на вулицях: перший – на околицях, а останній – біля самого порту. 19 серпня було створено Одеський район оборони (ООР). Для полегшення координації усіх частин, що обороняли Одесу, район її оборони було поділено на сектори: Східний, Західний та Південний. Фортифікаційні роботи доводилося закінчувати вже в умовах перших серйозних атак ворога в Східному секторі, через який пролягав найкоротший шлях до міста.
Одесу намагалися захопити одинадцять дивізій 4-ої румунської армії, підсилені окремими німецькими частинами. Втім, коли частини Приморської армії зустріли ворога на добре підготованих позиціях, румуни зрозуміли, що швидкої перемоги не буде. Перший штурм одеських рубежів провалився. Поновивши сили, румуни та німці випробовують на міцність стик Південного та Західного секторів району оборони. В ході розгортання сил Чорноморського флоту для оборони міста, було створено спеціальний загін кораблів північно-західного району, що мав у своєму складі крейсер «Комінтерн», дивізіон канонерських човнів, два есмінці, бригаду торпедних катерів, тральщики, сторожовики та ін. Кораблі ескадри, що базувалися у Севастополі, здійснювали морські переходи та підтримували захисників Одеси артилерійським вогнем. На захисті міста стояли рухомі та стаціонарні батареї берегової оборони та морська авіація. В першій половині вересня ворогу все ж таки вдалося просунутися в усіх секторах району оборони. Втім, найсерйозніші наслідки для оборони загалом, мав вихід ворога до моря між Великим Аджаликським та Аджаликським лиманами. Встановивши тут далекобійні гармати, німці почали обстріл порту.
Внаслідок цього кораблі могли з’являтися у порту тільки вночі чи під прикриттям димових завіс. В таких умовах, з перекинутих морем поповнень формується нова 421 стрілецька дивізія. Їй та прибулій з Новоросійська 157-й дивізії ставиться завдання нанести контрудар та повернути втрачені позиції. Військова рада флоту вирішує підтримати контрудар десантом з моря. 21 вересня з Севастополя вийшло з’єднання кораблів, яке після артобстрілу з корабельних гармат вночі 22-го несподівано для ворога висаджує на берег в районі Григор’ївки морських піхотинців. Їх шалений удар та стрімкі дії висаджених тієї ж ночі парашутистів дезорганізували ворога. А вранці в наступ перейшли частини Східного сектору району оборони. Вони прорвали ворожу оборону біля Фонтанки та до кінця дня разом з десантниками повністю розгромили велике німецько-румунське угруповання між лиманами.
Обороняючи Одесу, радянське командування до кінця розраховувало використати її як плацдарм для визволення захопленого ворогом Правобережжя. Втім, коли 51 армія у осінніх боях на Перекопі не втримала оборону, стало зрозумілим, що подальша оборона Одеси не має перспектив. Обороняти тепер необхідно було Севастополь. Було прийнято остаточне рішення евакуювати війська з Одеси. Евакуацію почали 1 жовтня. Для того щоб приховати її від ворога, окремі частини наших військ турбували ворога атаками. На передній край було привезено багато пічок для ілюзії запланованої зимівлі військ. Тим часом в нічний час на транспорти та бойові кораблі вантажили людей та техніку. В стислі строки і майже без втрат було перевезено усі війська (біля 86 тис. людей.), 15 тис. цивільних, 19 танків та броньованих машин, біля 500 гармат, більше 1 тис. автомашин, близько 25 тис. т. різноманітних вантажів. Відхід останніх частин ООР для посадки на судна прикривали партизани. Тільки ввечері 16 жовтня передові частини ворога увірвалися в Одесу. Почалася румунська окупація…
До 9 квітня 1944 року місто було окуповане ворогом, але боротьба не припинялася. В Одесі та передмісті діяло 6 партизанських загонів та 45 підпільних груп. Їхньою базою в часи окупації були одеські катакомби. Катакомби були непереможною фортецею під землею. Нині в катакомбах біля села Нерубайського створений підземний музей, який відтворює партизанський табір часів війни.
Одеська наступальна операція була здійснена весною 1944 року силами військ 3-го Українського фронту (командуючий - одесит, генерал армії Радіон Малиновський) при сприянні сил Чорноморського флоту. Подвиг визволителів неможливо забути: за одну ніч було знищено і захоплено близько 450 танків, 950 гармат різного калібру, 12 тисяч автомашин; ворог залишив на полі бою 27000 солдатів та офіцерів, 10680 чоловік було узято у полон. Подолавши опір ворога, радянські війська з допомогою партизанів і підпільників визволили Одесу. До ранку 10 квітня над знаменитим будинком оперного зметнувся прапор свободи. 1 травня 1945 року місту Одесі було надано звання ГЕРОЯ.
ссылка скрыта
26 квітня – день Чорнобильської трагедії
Серед усіх трагедій, що пережило людство, чорнобильська катастрофа не має аналогів за масштабами рукотворного забруднення екологічної сфери, негативного впливу на здоров’я, психіку людей, їх соціальні, економічні та побутові умови життя.
Рішенням технічної ради Міністерства енергетики і електрофікації колишнього Радянського Союзу від 15 березня 1966 року пунктом будівництва Чорнобильської АЕС було визначено село Копачі Чорнобильського району. У травні 1971 року будівельники ЧАЕС розпочали підготовку котловану під головний корпус І-го енергоблока. Паралельно розгорнулися роботи по зведенню міста енергетиків – Прип’яті. У ході будівництва І-го, ІІ-го, а потім ІІІ-го і ІV-го реакторів масштаби робіт збільшувалися. Визріло рішення про розширення ЧАЕС і доведення її потужності до шести, а в перспективі і до дев’яти атомних реакторів. Спорудження ЧАЕС і м. Прип’яті було оголошено Всесоюзною ударною комсомольською будовою. У серпні 1977 року запрацював перший реактор, у грудні 1978-го був введений в дію 2-й енергоблок. Через три роки було здійснено пуск 3-го енергоблоку ЧАЕС, а ще через два – 4-й енергоблок почав давати перші кіловати електроенергії. Будівництво атомної електростанції і м.Прип’яті проводилося поспішно, що призвело до зниження якості проектних та будівельних робіт.
У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року в ході проведення на 4-му реакторі ЧАЕС експериментів, пов’язаних з режимами роботи турбогенератора, виникла широкомасштабна з глобальними довготривалими наслідками аварія. О 1 год 23 хв 40 сек 26 квітня перший, а слідом за ним другий вибух зруйнували реактор, у якому знаходилось 200 т урану. Ланцюгова реакція ділення, яка виникла відразу ж після вибуху, зупинилась. Почався процес плавлення тепловиділяючих збірок і всіх елементів активної зони. Утворився багатокомпозиційний розплав металу.
Ситуація набирала ще більш загрозливого характеру внаслідок того, що на тих ділянках зруйнованого реактору, котрі були доступні для попадання зовнішнього повітря з киснем і мали температуру 1200-1500оС, загорівся графіт. Усього графітове завантаження складало 1800 т. Після вибуху водню в реакторі залишилося близько 800 т графіту.
Таким чином, утворилась вкрай небезпечна ситуація, коли горіння графіту і виникнення під реактором потужної теплової колони породили небачений в історії людства штучний радіаційний вулкан фантастичної сили. Потужні вітряні потоки, що створилися саме в цей час у Чорнобильському районі, підхопили радіаційний циклон, який смертельним вихром пронісся над Україною, Білоруссю, Литвою, Латвією, Польщею, Швецією, Норвегією, а далі він поніс ядерні хмари в Німеччину, Нідерланди та Бельгію. Близько 200 радіоактивних ізотопів елементів переміщувались на відстані у тисячі кілометрів від ЧАЕС і спостерігались в усіх країнах північної півкулі, на акваторіях Тихого, Атлантичного та Північного Льодовитого океанів.
Радіонукліди проникали в землю, воду, рослини, вражали людей та все живе. Аварія призвела до забруднення більше 145 тисяч кв. км території України, Республіки Білорусь та Російської Федерації. Внаслідок Чорнобильської катастрофи постраждало біля 5 мільйонів людей, забруднено радіоактивними нуклідами близько 5 тисяч населених пунктів Республіки Білорусь, України та Російської Федерації. З них на Україні – 2218 селищ та міст з населенням приблизно 2,4 млн. людей. Чорнобильська катастрофа призвела до безпрецедентного опромінення населення зазначених держав.
Радіоактивного забруднення зазнали величезні території. Проведені згодом обстеження показали, що лише в Україні забруднення плутонієм-239 становило 700 квадратних кілометрів; стронцієм-90 і цезієм-137 – понад 3420 кв. км. Значного забруднення зазнали водні джерела, особливо річки, що протікають неподалік від ЧАЕС і Київське водосховище, а також водозбірні площі басейнів рік Дніпро і Прип'ять. Сліди радіоактивності відразу після аварії були виявлені в усіх водосховищах Дніпровського каскаду, водою яких користуються понад 30 мільйонів жителів в Україні. Всього в Україні забруднено територію площею понад 50 тис. кв. км у 74 районах 12 областей (Київська, Житомирська, Чернігівська, Рівненська, Вінницька, Черкаська, Хмельницька, Івано-Франківська, Волинська, Чернівецька, Сумська, Тернопільська). У цілому в Україні потерпілих від Чорнобильської катастрофи налічується понад 3,2 мільйона чоловік, серед них – близько 1 мільйона дітей. Після Чорнобильської катастрофи Україну оголошено зоною екологічного лиха. Чорнобильська трагедія заподіяла багато лиха Україні, сюди можна віднести й виведені з сільськогосподарського обігу родючі колись українські землі, і покинуті міста та села, і величезні кошти, витрачені на спорудження "Саркофага" і багато чого іншого. Але найбільшого удару аварія завдала по здоров'ю українців, що не можна оцінити в грошовому еквіваленті, це стосується не тільки наших сучасників, але й багатьох (може й багатьох десятків) поколінь.
adm.rv.ua/RivnePortal/ukr/20080416_02.doc