1 Підприємство І основи його організації

Вид материала

Содержание

Рисунок 4.1 - Склад оборотного капіталу
3 Витрати майбутніх періодів
Фонди обігу
4.2 Нормування обігових коштів
Приватні нормативи
4.3 Показники оборотності обігових коштів
Коефіцієнт оборотності обігових коштів
Тривалість одного обороту обігових коштів
4.4 Напрями прискорення оборотності обігових коштів
Перші спрямовані на безпосереднє зниження середнього залишку обігових коштів. Другі
5.1 Поняття собівартості продукції
5.2 Характеристика кошторису витрат
5.3 Групування витрат за статтями калькуляції
Виробнича калькуляція
5.4 Класифікація статей калькуляції

Подобный материал:

1 2 3 4 5

Рисунок 4.1 - Склад оборотного капіталу

2 Незавершене виробництво утворює продукція, що підлягає подальшій обробці. У складі незавершеного виробництва виділяють напівфабрикати власного виробницва, тобто предмети праці, що цілком закінчені в одному цеху і підлягають подальшій обробці в інших цехах того самого підприємства.

3 Витрати майбутніх періодів утворюють зазнані підприємством витрати на придбання необхідних для виробництва активів, які поки що не надійшли на підприємство. Прикладом є авансовані витрати підприємства на сировину, матеріали, напівфабрикати тощо. Після одержання підприємством цих елементів у натуральній формі величина відповідних оборотних фондів переходить із групи «витрати майбутніх періодів» у групу «виробничі запаси».

Фонди обігу становлять частину засобів підприємства, що перебувають у сфері обігу. До фондів обігу належать:

1 Готова продукція на складах підприємства.

2 Продукція, відвантажена покупцю, але неоплачена.

3 Вільні грошові кошти підприємства, що значаться на розрахунковому рахунку підприємства; грошові кошти, які перебувають в незакінчених розрахунках, готівка.

4.2 Нормування обігових коштів

Під нормативом (або лімітом) обігових коштів розуміється затверджена на підприємстві мінімальна, однак достатня для безперервної роботи підприємства сума обігових коштів.

У загальному вигляді норматив оборотних коштів з окремих елементів (запаси сировини, палива, покупних напівфабрикатів, запасних частин) визначається за формулою

, (4.1)

де q_д – середня потреба за одиницю часу, наприклад, середньоденна або середньотижнева потреба у певному матеріалі, грн/день (грн/тижд.); Т_норм – норма запасу, тобто часовий період, протягом якого передбачається робота на даному запасі (наприклад, норма запасу в днях, кількість днів забезпеченості матеріалом).

Норма запасу в днях складається з таких елементів:

- часу перебування матеріалу у вигляді складського запасу (норма поточного запасу);

- часу перебування матеріалів у формі норм гарантійного, чи страхового, запасу;

- часу перебування матеріалів упродовж перевезення після їх оплати (норма транспортного запасу);

- часу, необхідного для підготовки матеріалів до використання у виробництві (норма технологічного запасу).

Приватні нормативи розраховуються для таких елементів:

• запасів сировини, основних і допоміжних матеріалів, куповані напівфабрикатів;

• палива і мастил;

• тари;

• запасних частин;

• малоцінних і швидкозношувальних предметів;

• незавершеного виробництва;

• витрат майбутніх періодів;

• запасів готової продукції.

Окремі нормативи елементів матеріальних цінностей можуть поєднуватися в укрупнені нормативи (наприклад, виробничі запаси в цілому, незавершене виробництво, готова продукція). Сума цих укрупнених нормативів становить загальний (сукупний) норматив обігових коштів підприємства.

4.3 Показники оборотності обігових коштів

Найважливішими показниками ефективності використання обігових коштів є швидкість їхнього обороту (коефіцієнт оборотності) і тривалість одного обороту в днях.

Коефіцієнт оборотності обігових коштів показує кількість оборотів, що ці кошти здійснюють за плановий період. Даний коефіцієнт визначається за формулою

, (4.2)

де Р – обсяг реалізованої в плановому періоді продукції в діючих оптових цінах за рік (квартал), грн; О_об.с.з– середній залишок обігових коштів, тобто грошове обчислення суми обігових коштів, що перебувають одночасно на підприємстві у всіх шести формах, грн.

Тривалість одного обороту обігових коштів (середній період оборотності) показує, протягом якого періоду (за скільки днів) обігові кошти здійснюють один оборот. Значення цього показника в днях може бути визначене:

, (4.3)

де Д – кількість днів у плановому періоді.

Формулу 4.3 можна подати в іншому вигляді:

. (4.4)

Тепер можна прирівняти праві частини обох виразів (4.3) і (4.4):

_. (4.5)

Отримана формула наочно ілюструє відомий не тільки економістам принцип: «Час – гроші!». У нашому випадку права частина формули містить час, а ліва – гроші.

4.4 Напрями прискорення оборотності обігових коштів

За своїм економічним змістом заходи для підвищення ефективності використання обігових коштів можна умовно диференціювати на дві групи: 1) ті, що пов’язані зі зміною чинників вартості; 2) ті, що зумовлені зміною чинників часу.

Перші спрямовані на безпосереднє зниження середнього залишку обігових коштів. Другі мають на меті скорочення тривалості перебування обігових коштів у різних фазах економічного процесу.

За стадіями циклу оборотності обігових коштів напрями підвищення ефективності їх використання можна виділити в три підгрупи, що представляють:

1) передвиробничу стадію;

2) виробничу стадію (незавершене виробництво);

3) реалізаційну стадію.

Передвиробнича стадія. Величина виробничих запасів і відносний розмір обігових коштів на їх утворення можуть бути зменшені за рахунок удосконалення матеріально-технічного забезпечення:

• прискорення і здешевлення перевезень;

• поліпшення організації складського господарства на основі його механізації та автоматизації;

• застосування більш точного нормування витрат матеріалів;

• скорочення невиробничих втрат матеріалів;

• повторного використання відходів виробництва.

Виробнича стадія. Незавершене виробництво і сума вкладених у нього коштів при існуючому обсязі виробництва залежать від тривалості виробничого циклу. Тривалість виробничого циклу може бути скорочена внаслідок:

• упровадження потокових (зокрема, конвеєрних) методів обробки;

• зменшення тривалості міжопераційних періодів за рахунок ретельної підготовки виробництва, останнє передбачає зменшення перебоїв і забезпечення ритмічної роботи підприємств;

• застосування автоматичного устаткування, верстатів із числовим програмним керуванням, гнучких виробничих систем;

• підвищення змінності виробництва.

Реалізаційна стадія. Скорочення перебування готової продукції на складі залежить від багатьох факторів. Одні з них безпосередньо пов'язані з роботою підприємств, інші – з організацією збуту продукції. До перших належать якість і номенклатура продукції, обґрунтоване планування асортименту, партій продукції та періодів їх випуску; до других – організація збуту продукції, вибір системи розрахунків, термінів доставки продукції до споживачів.

Висока якість продукції, точне дотримання планового асортименту, ритмічність роботи підприємств значно скорочують час реалізації продукції. Прискорюють реалізацію продукції постійний зв'язок із замовниками, своєчасне повідомлення їх про відвантаження продукції, швидка обробка необхідних документів, своєчасне забезпечення транспортними засобами. Скорочення проміжних ланок в апараті збуту, своєчасна рознарядка, чітка робота транспорту також сприяють скороченню тривалості оборотних циклів.

Важливе місце серед заходів заощадження матеріальних ресурсів займають соціальні й економічні методи управління:

- удосконалення нормування й обліку витрат матеріальних ресурсів, матеріального стимулювання, ціноутворення;

- розвиток творчої ініціативи, методів морального заохочення економії тощо (Прикладная, 1992).

Значною мірою знайти відповіді на запитання становлення шляхів підвищення ефективності використання обігових коштів дає можливість логістика (Кальченко, 1999; Крикавський, 1996; Крикавський, 1997).

У випадку ефективного управління своїми і чужими обіговими коштами підприємство може забезпечити раціональну економічну діяльність, збалансовану за витратами і доходністю.

Список літератури

Кальченко А.Г. Основи логістики: Навчальний посібник. – К.: Товариство "Знання", КОО, 1999. – 135 с.
Крикавський Є. Логістика підприємства: Навч. посібник. – Львів: Державний університет "Львівська політехніка", 1996. – 160 с.
Крикавський Є. Економічний потенціал логістичних систем. – Львів: Державний університет "Львівська політехніка", 1997. – 168 с.
Прикладная экономика: Учебник для вузов / Пер. с англ. – М.: Просвещение, 1992. – 224 с.

Тема 5 Собівартість продукції

5.1 Поняття собівартості продукції

Собівартість продукції (виробів, робіт, послуг) – це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут.

Перелік включених у собівартість поточних витрат визначений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Витрати плануються і враховуються за двома напрямами:

1) економічними елементами, тобто економічно однорідними видами витрат (наприклад, матеріали, зарплата, амортизація ін.) – кошторис витрат;

2) калькуляційними статтями, тобто залежно від місця (сфер виробничої діяльності) виникнення витрат – калькуляція.

Слід підкреслити, що обидва види обліку витрат (як кошторис, так і калькуляція) необхідні в економічній діяльності підприємства, тому що виконують різні функції.

Кошторис витрат використовується для контролю загальних витрат підприємства або цеху за економічно однорідними елементами. Це необхідно при здійсненні платежів постачальникам відповідних видів ресурсів або аналізі поелементних складових виробничих витрат, зокрема, матеріаломісткості, енергоємності, трудомісткості, фондоємності продукції, що випускається.

5.2 Характеристика кошторису витрат

Кошторисом витрат називається повне зведення витрат на виробництво і реалізацію продукції, згруповане за економічно однорідними елементами.

Основними статтями кошторису витрат є:

1) матеріальні витрати;

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні заходи;

4) амортизація;

5) інші операційні витрати.

Це групування є єдиним для всієї промисловості.

Відповідно до "Методичних рекомендацій щодо формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості до складу "«Інші операційні витрати» відносяться:

витрати на відрядження фізичних осіб;
витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства;
витрати щодо сплати за участь у семінарах;
витрати на проведення аудиту;
витрати на транспортне обслуговування;
оплата за використання та обслуговування технічних засобів керування;
витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, що видані для ведення господарської діяльності;
витрати на охорону праці;
витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад;
витрати, пов’язані з виконанням робіт вахтовим методом;
витрати, пов’язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ;
витрати зі страхування ризиків;
витрати на гарантійний ремонт, гарантійне обслуговування або гарантійні заміни та витрати на утримання гарантійних майстерень;
витрати на проведення рекламних заходів;
витрати на організацію прийомів, презентацій і свят;
витрати на відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних, перевалочних робіт, пакувальних матеріалів;
витрати на оплату послуг транспортно-експедиційних, страхових та посередницьких організацій;
витрати на оплату експортного (вивізного) мита та митних зборів;
витрати, пов’язані з професійною підготовкою або перепідготовкою фізичних осіб підприємства;
податки, збори та інші обов’язкові платежі;
витрати підприємства, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення;
витрати на оприлюднення річного звіту;
сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними активами;
витрати підприємств – суб’єктів валютного ринку;
компенсації робітникам (за власний інструмент, особистий транспорт);
витрати підприємства, пов’язані з випробуваннями якості виробів, деталей, вузлів, встановленими стандартами або технічними умовами;
інші витрати (втрати від браку, витрати на операції зі скляною тарою, відшкодування заробітку внаслідок каліцтва та іншого ушкодження здоров’я працівника, відрахування на пенсійне забезпечення від вартості послуг сотового мобільного зв’язку тощо);
інші операційні витрати.

5.3 Групування витрат за статтями калькуляції

Калькуляція (від лат. сalculatio – рахунок, підрахунок) – це поданий у табличній формі розрахунок витрат на виробництво і збут одиниці продукції (виробів, робіт, послуг) або групи однорідних видів продукції. Як і кошторис витрат, калькуляція складається в грошовій формі. На відміну від кошторису витрат калькуляційні статті групуються не за економічно однорідними елементами, а за сферами виробничої діяльності. Тому до калькуляційної статті можуть належати кілька економічно однорідних видів витрат (наприклад, матеріальні витрати, заробітна плата, амортизація).

Калькуляція є основою для визначення середніх витрат виробництва і реалізації одиниці продукції. На основі цієї величини формується на кожний вид продукції базова ціна підприємства.

Виробнича калькуляція містить у собі такі статті витрат:

1) сировину і матеріали;

2) купівельні напівфабрикати, комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

3) паливо й енергію на технологічні цілі;

4) зворотні відходи (вираховуються);

5) основну заробітну плату основних виробничих робітників;

6) додаткову заробітну плату основних виробничих робітників (у % від основної заробітної плати);

7) відрахування на соціальні заходи (у % від основної та додаткової заробітної плати);

8) витрати на утримання та експлуатацію устаткування (в % від основної заробітної плати);

9) загальновиробничі витрати (у % від основної заробітної плати);

10) втрати внаслідок технічно неминучого браку;

11) інші виробничі витрати (у % від основної заробітної плати);

12) попутну продукцію (вираховується).

Крім наведених витрат виробничої собівартості при формуванні ціни важливо враховувати такі статті витрат:

а) адміністративні витрати (у % від основної заробітної плати);

б) витрати на збут (у % від виробничої собівартості);

в) інші операційні витрати.

«Відрахування на соціальні заходи» вміщують відрахування від суми основної і додаткової зарплати за встановленими ставками:

• на обов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням дитини і похованням (1,5%);

• на державне (обов'язкове) пенсійне страхування (у пенсійний фонд), а також відрахування на додаткове пенсійне страхування (33,2%);

• на обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (1,3%);

• на державне (обов'язкове) страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, що викликали втрату працездатності. Страхові тарифи встановлюються у розмірі від 0,2% до 13,8% залежно від класу професійного ризику виробництва. (Наприклад, підприємства машинобудування належать до 15-го класу небезпеки, і страховий тариф відповідно становить 2,55%; підприємства харчової промисловості мають відповідно 10-й клас і 1,3%).

«Витрати на утримання і експлуатацію устаткування» вміщують:

• витрати на повне відновлення основних виробничих фондів і капітальний ремонт у вигляді амортизаційних відрахувань;

• суму сплачених орендарем відсотків (винагороди) за використання наданих в оперативну і фінансову оренду основних фондів технологічного призначення;

• витрати на проведення поточного ремонту, технічного огляду і технічне обслуговування устаткування, у тому числі, взятого в тимчасове користування за угодами оперативної оренди (лізингу), за винятком його реконструкції і модернізації;

• витрати на утримання цехових транспортних засобів;

• знос малоцінних необоротних матеріальних активів;

• інші витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією устаткування (зарплата допоміжного персоналу, витрати на електроенергію тощо).

«Загальновиробничі витрати» вміщують:

• витрати, пов'язані з управлінням цеху;

• витрати на службові відрядження у межах норм, передбачених законодавством;

• амортизаційні відрахування від вартості основних виробничих фондів загальноцехового призначення;

• суму сплачених орендарем відсотків (винагороди) за використання наданих в оперативну і фінансову оренду основних фондів загальновиробничого призначення;

• витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технологій і організацією виробництва, поліпшенням якості продукції та ін.;

• витрати допоміжного характеру на обслуговування виробничого процесу;

• податки, збори, пов'язані з виробничим процесом;

• комунальні витрати цеху;

• витрати на підготовку і перепідготовку працівників.

«Адміністративні витрати» вміщують:

• витрати на пожежну і сторожову охорону;

• поточні витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією фондів природоохоронного призначення, платежі за викиди і скидання забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів і інших небезпечних речовин у межах лімітів;

• витрати, пов'язані з управлінням підприємства;

• витрати на службові відрядження у межах, передбачених законодавством;

• витрати, пов'язані з підготовкою (навчанням) і перепідготовкою кадрів;

• витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад;

• витрати на сплату відсотків за фінансові кредити, а також відсотків за товарні і комерційні кредити; витрати, пов'язані зі сплатою відсотків за користування матеріальними цінностями, взятими в оренду (лізинг);

• витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків і інших кредитно-фінансових установ;

• податки, відрахування;

«Витрати на збут» вміщують витрати на реалізацію продукції, зокрема:

• на компенсацію складських, вантажно-розвантажувальних, перевалочних, пакувальних, транспортних і страхових витрат постачальника, що включаються у ціну продукції відповідно до базису постачання, передбачених угодою сторін;

• на оплату послуг транспортно-експедиційних, страхових і посередницьких організацій (включаючи комісійну винагороду), вартість яких включається в ціну продукції відповідно до базису постачання, передбачених угодою сторін;

• на сплату експортного (вивізного) мита і митних зборів;

• на рекламу і передпродажну підготовку товарів.

«Інші операційні витрати» вміщують (Положення, 2001):

• витрати на наукові дослідження;

• суму безнадійної дебіторської заборгованості;

• собівартість реалізованих виробничих запасів;

• витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

• штрафи, пені, недоутримання.

5.4 Класифікація статей калькуляції

За складом видатків статті калькуляції поділяються на елементні (прості) і комплексні. Елементні складаються тільки з одного однорідного економічного елемента і не підлягають подальшому розчленовуванню (сировина і матеріали, основна зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальне страхування тощо). Комплексні складаються з декількох економічно різнорідних елементів, які мають однакове виробниче призначення (витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі/цехові витрати тощо).

За способом перенесення витрат на собівартість продукції при її калькулюванні вони поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати пов'язані з виробництвом лише даного виду виробу і можуть бути розраховані безпосередньо (прямо), виходячи з обсягу виробленої продукції. Найбільш характерними статтями цього виду витрат є основні матеріали, купівельні комплектуючі вироби, основна зарплата основних виробничих робітників. Непрямі витрати, як правило, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (наприклад, загальновиробничі й адміністративні витрати). Їх облік у собівартості даної продукції здійснюється побічно: вони беруться у процентному відношенні від прямих видів витрат, неначебто накладаються на них. Не випадково непрямі витрати називаються іще накладними, а прямі – основними.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень видатків витрати поділяються на змінні і постійні.

Змінні витрати – це ті види витрат, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням.

До змінних витрат належать витрати на сировину і матеріали, купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо та енергію, на оплату роботи працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг) з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші види витрат.

Постійні – це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється.

До постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням операцій та управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Список літератури

Ерухимович И.Л. Ценообразование: Научно-метод. пособие. – К.: МАУП, 1998. – 104 с.
Закон Украины «О внесении изменений в некоторые законы Украины по вопросам обязательного государственного социального страхования» от 17.01.2002 № 2980-ІІІ.
Методические рекомендации по формированию себестоимости продукции (работ, услуг) в промышленности. – К.: 2001. – 175 с.
Мокий М.С., Скамай Л.Г., Трубочкина М.И. Экономика предприятия: Учеб. пособие / Под ред. проф. М.Г. Лапусты. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 264 с.
Положение (стандарт) бухгалтерского учета 16 «Расходы» № 318 от 31.12.99 / Бухгалтерія № 52/2 (467), 27 грудня 2001 р. – С. 72-76.
Раицкий К.А. Экономика предприятия: Учебник для вузов. – М.: Информ. внедр. центр «Маркетинг», 1999. – 693 с.
Статистичний щорічник України за 2000 рік. – К.: Техніка, 2001. – 598 с.
Финансы предприятий: Учебник / Под ред. проф. Н.В. Колчиной. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 413 с.
Шмален Г. Основы и проблемы экономики предприятия: Пер. с нем. / Под. ред. проф. А.Г. Поршнева. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 512 с.

Blog

1 Підприємство І основи його організації

Содержание

Рисунок 4.1 - Склад оборотного капіталу