3 розділ I. Світоглядні передумови формування ідеї прав людини

Вид материала

Документы

Содержание Список використаних джерел

Подобный материал:

• Розділ I. …5  Передумови І формування, 922.42kb.
• «Загальна декларація прав дитини та прав людини: права, що належать Вам, права,, 60.93kb.
• Розділ теоретичні передумови формування граматичних, 504.21kb.
• План Природа прав людини та ґенеза їх правового закріплення. Природність та невід’ємність, 218.23kb.
• З м І с т, 469.94kb.
• Восьмий міжнародний конкурс учнівських та студентських творів есе «права людини моя, 57.19kb.
• Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 413.42kb.
• Зміст вступ розділ 1, 520.92kb.
• Зміст роль контрольного механізму Конвенції про захист прав І основних свобод людини, 279.04kb.
• 3 – 17 розділ перший ліберальна філософсько-правова парадигма гарантій прав І свобод, 1144.55kb.

ВИСНОВКИ


Обґрунтовані та узагальнені наукові результати, одержані в процесі дисертаційного дослідження, містяться у таких положеннях:

1. Здійснення дослідження генезису та розвитку ідеї прав людини від її зародження за доби Ренесансу та Реформації (XV–XVI ст.) до її змістовного політико-правового оформлення в міжнародних актах XX ст. уможливлює визначення соціальної та світоглядної ролі прав людини як наріжної основи конституювання і розвитку новоєвропейської (модерної) цивілізації протягом всього періоду її історичного існування. Права людини є стрижнем тієї політико-правової і соціальної моделі (узагальнено іменованої громадянським суспільством), яка протягом останніх двохсот літ набула універсальної соціальної значущості для всього людства. На сьогодні невід’ємні права людини стали юридично зафіксованим стандартом цивілізованості, що досяг всепланетного визнання. Таким чином, сенс прав людини не може бути осягнутий лише як зміст комплексу особливих правових норм. Вони є основою того політико-правового поля, на якому сучасне людство самовизначається щодо інтенцій і перспектив свого розвитку.

2. Аналіз світоглядних передумов формування ідеї прав людини дозволяє виокремити змістовну виключність цієї ідеї порівняно з характером регулятивності, властивої більшості інших політико-правових систем, в яких права не належать людині безпосередньо, а визначаються її місцем у соціальній структурі. Відтак носієм прав фактично є не особа, а соціальна спільнота, персоніфікована тим чи тим статусом. Натомість, ідея невд’ємних прав людини містить визнання виключного місця людської особи щодо форм соціального буття яке фіксується поняттям самоврядної особистості. Головні ознаки самоврядної особистості втілюються у принципах індивідуальності, свободної волі (свобода), рівності, невід’ємності її сутнісних (людських) прав. Соціальною формою інтеграції самоврядних особистостей стає модерна нація.

3. Існує взаємна кореляція і взаємообумовленість прав людини та певного порядку соціального буття, сукупність основних елементів якого визначається як громадянське суспільство. Останнє має дві головні історичні форми: закрите (станове громадянське суспільство античності) і відкрите громадянське суспільство модерної доби. Головною соціальною передумовою становлення обох цих форм є деструкція ієрархізованого суспільного ладу. Радикальна відмінність модерного громадянського суспільства від інших політико-правових систем визначається трьома головними чинниками: по-перше, народ стає сувереном влади, по-друге, сутнісно змінюється джерело прав, яке відтепер закорінено не у соціальній системі, а у сутності (природі) людської особи, і відтак, по-третє, людський індивід стає наріжним каменем соціального устрою, який вибудовується у відповідності до висхідних прав людини і на основі консолідованої волі всієї спільноти учасників суспільства.

4. Ідея прав людини не є окремим, абстрактним принципом. Свій сенс і регулятивно-внормовуюче значення вона отримує лише у системі похідних від неї і корелятивних їй політико-правових ідей, що складають сукупність взаємопов’язаних елементів правосвідомості. Це, передусім, ідеї природного закону, суспільного договору, верховенства і влади закону, народного суверенітету, примату суспільства над державою.

5. У своєму історичному генезисі феномен прав людини не є виключним витвором модерної свідомості, а має певні передувавши йому змістовні аналоги. Передусім це стосується комплексу означених у попередньому пункті політико-правових ідей, які дістають досить розгорнутого виразу вже за доби Ренесансу й навіть Середньовіччя. Головна відмінність полягає у трьох основних вимірах: по-перше, за середньовічної доби ці правові ідеї вписані у сутнісно інший світоглядний і соціальний контекст, що надає їм принципово відмінного змісту, ніж у Новий час. По-друге, з зазначеними ідеями співіснують і мають великий вплив зовсім інші світоглядні і правові настанови. Третя відмінність полягає у радикальному перетворенні юридичної і загалом соціальної практики під впливом цих ідей у модерну добу.

6. Права людини протягом модерної доби не залишаються тотожними за змістом, а еволюціонують; розширюються їх смислові межі, трансформується система світоглядного обґрунтування, переглядається їх соціальна роль і покликання. Проведене дослідження дозволило виділити та систематизувати п’ять основних етапів становлення модерної ідеї прав людини, простежити внутрішній логічний зв’язок між ними.

Цю послідовність можна представити наступним чином:

1). Етап формування світоглядних передумов ідеї прав людини, в якому вирішальну роль відіграли два рухи: по-перше, ренесансний гуманізм, що звільнив людину з-під влади природних визначень, перетворив її з частки світу у самоврядне суще – істоту, котра самовизначається і не має принципової перепони цьому самовизначенню з боку будь-якої якості оточуючого світу. По-друге, протестантська Реформація, завдяки якій було досягнуто деоцерковлення особи, що стало необхідною передумовою для власне соціальної емансипації людини, обгрунтованої вже за доби Просвітництва.

2). Гроцієвсько-гоббсівська вимога миру як фундаментальної засади існування суспільства і того онтологічного модусу, що відповідає потребі збереження людського життя.

3). Локківська концепція формування політичного порядку і системи урядування у відповідності до вимог людської природи.

4). Вольтерівсько-руссоїстська програма критичної та соціально-перетворюючої дії.

5). Етап здійснення програми соціальних перетворень, що постала на грунті концепції прав людини, у соціальних революціях кінця XVIII – I пол. XIX сторіччя.

Загальним вектором еволюції ідеї прав людини є перехід від вирішення за допомогою її загальносвітоглядних завдань, через вироблення соціально-політичної програми до системних суспільних перетворень.

7. Хоча права людини є ядром новоєвропейської політико-правової парадигми, протягом всієї модерної доби виникали різні форми їх світоглядно-правової критики. Головними у модерній думці є дві лінії критики концепту прав людини: утилітаристська та соціалістична. Перша з них, попри властиве їй відкидання деяких ключових концептів природно-правової парадигми, є розгортанням того ж політико-правового і соціального вибору в умовах модерного громадянського суспільства. Натомість, соціалістична критика призводить до формування альтернативного ідеї прав людини соціально-політичного проекту у вигляді тоталітарних утопій (фашистської та комуністичної).

8. Спроба деструкції громадянського суспільства і принципу прав людини як його основи у тоталітарній практиці XX століття виявила свою повну безплідність, оскільки вела до небезпечної руйнації підвалин само відтворення суспільства як такого. Історія XX століття містила також два фундаментальні виклики модерній ідеї прав людини. Перший з них – соціал-демократичні вимоги щодо перетворення буржуазного суспільства. Другий втілився у національно-визвольному русі. Відповіддю на ці виклики стала трансформація структури комплексу прав людини та поява нових категорій прав. Це, по-перше, соціальні права, по-друге – національні і культурні права.

9. В історичних випробуваннях XX століття громадянське суспільство підтвердило своє значення як провідної форми соціального розвитку людства. За рахунок суттєвих трансформацій змісту прав людини і передусім збагачення їх комплексом „прав гідного життя”, вдалося подолати світоглядно-соціальну кризу ідеї прав людини і ствердити феномен невід’ємних людських прав в якості сучасної загальноцивілізаційної вимоги до суспільних устроїв. Разом з тим процес глобалізації створює нові проблематизації щодо ролі прав людини, які можуть бути розв’язані лише у подальшому поступі людства.

10. Подальші дослідження ідеї прав людини актуалізуються передусім процесом глобалізації, який вкрай загострює питання про соціокультурні та політико-правові засади, на яких може здійснюватися подальший продуктивний розвиток людства. З’ясування соціокультурної генези та історично набутого правами людини змісту, утворює світоглядну та теоретичну передумову для визначення їх цивілізаційних перспектив та можливих напрямків трансформації. Якщо соціальні і політичні процеси XX століття викликали до життя друге і третє покоління прав людини (соціальні та національно-культурні права), то можна прогнозувати, що процес становлення всепланетного людства призведе до створення четвертого покоління невід’ємних людських прав – прав солідарності та інтерсуб’єктивної єдності глобального людства.

11. Нагальним також вбачається ще один напрямок досліджень – аналіз тієї кризи прав людини, яку здатна спричинити ( і підспудно спричиняє) політика глобалізму. Дилема, що її висуває розвиток сучасної цивілізації, може бути сформульована таким чином: або в ідеї прав людини буде відкрито евристичний ресурс для подолання сучасної кризи національної держави, або права людини втратять своє універсальне регулятивне значення.

12. Потребує також ґрунтовного дослідження роль і потенціал прав людини у їх співвідношенні з важливими реаліями сучасності: права людини і права природи – нова оптика відповідальності; права людини і нові якості людської особистості, що оприявнюють себе в нових екзистенційних ситуаціях, як от добровільна евтаназія, гомосексуальні шлюби, феміністична критика соціальності, самовизначення у світі віртуальних реальностей тощо.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1. Адорно В., Хоркхаймер М. Диалектика Просвещения. – СПб.: Ювента, 1997. – 311 с.

2. Азаров А.Я. Права человека. Новое знание / Центр. Ин-т непрерывного образования общества „Знание” России. – М., 1995. – 255 с.

3. Алексеев С. С. Философия права. – М.: Норма, 1998.– 336 с.

4. Алексеева Л. Б. Право на свободу и личную неприкосновенность // Комментарий Российского законодательства/ Российская правовая академия М-ва юстиции РФ.– М., 1997.– С.41-62.

5. Алексеева Л. Б. Право на справедливое правосудие. Международные нормы и правоприменительная практика в области прав человека // Комментарий Российского законодательства / Российская правовая академия М-ва юстиции РФ.– М., 1997.– С.5-40.

6. Аляев Г. Критика идеи общественного договора Дж. Беркли и Д. Юмом // Sententiae-III. – К., 2001. – С.108–126.

7. Американские федералисты: Гамильтон, Мэдисон, Джей. – Vermont, 1990.– 327 с.

8. Андрусяк Т. Права людини в Україні. Проблеми і перспективи // Укр. варіан­ти. – 1997.– № 2.– С.62-66.

9. Анісімов В. І. Напрями сучасної правової реформи в Україні і проблема смертної кари // Вісн. Одеського ін-ту внутрішніх справ. – 1997. – № 3.– С.52-54.

10. Анісімова М. Право на свободу та особисту недоторканність: відповідність українського законодавства євростандартам // Право України. – 1999. – № 2. – С.26-29.

11. Анісімова М. Ф., Ковальчук І. В. Дотримання міжнародно-правових стан­дартів захисту прав людини у Конституції України (на прикладі права на свободу та особисту недоторканність) // Республиканская научно-практическая конференция „Всеобщая декларация прав человека как международный стандарт правового положения личности в Украине” (16-17 апр. 1999). – Луганск, 1999.– С. 134-138.

12. Античная Греция. Т.1 – М.: Наука, 1983. – 424 с.

13. Антонович М. М. Проблеми уніфікації юридичної термінології з прав людини// Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІІІ регіональної наук. конф. (лютий 1997 р.)/ Львів. держ. ун-т ім. І.Франка. – Львів, 1997. – C.58-61.

14. Антонович М. М. Термінологічні проблеми впровадження норм Європейсь­кої конвенції щодо прав людини у законодавство України // Права людини і громадянина: проблеми реалізації в Україні / Академія правових наук. Львівська лабораторія прав людини. – К., 1998. – С.45-50. – (Серія І. Дослідження і реферати; Вип. 1).

15. Антонюк 3. Права людини у відкритому суспільстві // Вітчизна. – 1996.– №9/10. – С.13-16.

16. Антонюк 3., Маринович М. Щодо питання прав людини в Україні // Право України. – 1995. – № 2. – С.44-48.

17. Апель К.-О. Дискурсивна етика: політика і право / пер. з нім. А. Єрмоленко. – К.: Стилос, 1999. – 74 с.

18. Аренд Х. Становище людини / пер. з англ. М.Зубрицька. – Львів: Літопис, 1999. – 254 с.

19. Аренд Х. Джерела тоталітаризму. – К.: Дух і літера, 2002. – 539 с.

20. Арістотель. Політика. – К.: Основи, 2000. – 239 с.

21. Арон Р. Демократия и тоталитаризм. – М.: Текст, 1993. – 303 с.

22. Бакай І. М., Костицький В. В. Поважати в людині людину / Ін-т законодавчих передбачень і правової експертизи. – К.: ЗАТ „Нічлава”, 1997. – 82 с.

23. Бандура О. О. Єдність цінностей та істини у праві / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2000. – 200 с.

24. Бандурка О. М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: Теорія, досвід, шляхи удосконалення. – X.: Основа, 1999. – 440 с.

25. Баткин Л. М. Итальянские гуманисты: стиль жизни и стиль мышления. – М.: Мысль, 1978. – 234 с.

26. Баткин Л. М. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности. – М.: Мысль, 1989. – 272 с.

27. Бачинин В. А. Морально-правовая философия. – Харьков: Консум, 2000.– 206 с.

28. Бачинин В. А. Философия права и преступления: для студ. юрид. вузов. – Харьков: Фолио, 1999.– 607 с.

29. Бачинин В. А., Панов Н. И. Философия права. Хрестоматия.: Учеб. пособ. для студентов вузов. / Н.И. Панов и др. – К.: Видавничій дім „Ін Юре”, 2002. – 692 с.

30. Берлин И. Философия свободы. Европа / [Пер.] И. Берлин. – М. : Новое лит. обозрение, 2001. – 440 c. – (Либеральное наследие).

31. Бигун В. А. Международная подсудность гражданских дел и защита прав человека// Права людини і правова держава: (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доп. та наук. повідомлень наук. конф… Харків, 10-11 груд. 1998 р./ М.-во освіти України; Нац. Юридична академія ім. Я. Мудрого.– Х., 1998.– С.120-122.

32. Бистрицький Є. К. Політична філософія посткомунізму: горизонти методології // Політична думка. – 1995. – № 1 (5).– С. 3-12.

33. Бойко В. Нова Конституція і судова влада // Право України. – 1997. – № 1. – С.16-18.

34. Бойцова В.В. Служба защиты прав человека и гражданина: мировой опыт.– М.: Изд-во БЕК, 1996.– 408 с.

35. Большаков В. В. Бизнес на правах человека. – М.: Мысль, 1983. – 380 с.

36. Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації // Право України. – 2001. – №12. – С. 32-34.

37. Бруни Л. Введение в науку о морали //Сочинения итальянских гуманистов эпохи Возрождения (XV век). – М.: Изд-во МГУ, 1985. – 384 с.

38. Бубенцова О. В. Функціональний та організаційний підходи до реформування системи правоохоронних органів України на засадах Загальної декларації прав людини // Республиканская научно-практическая конфе­ренция „Всеобщая декларация прав человека как международный стандарт правового положения личности в Украине” (16-17 апр. 1999). – Луганск, 1999. – С.270-276.

39. Букреев В. И., Римская И. Н. Этика права: От истоков этики и права к мировозрению: Учеб. пособие. – М.: Юрайт, 1998.– 336 с.

40. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. – К.: Основи, 1998. – 534 с.

41. Виклик глобалізації. – К.: Стилос, 2001. – 206 с.

42. Вольтер Ф. Метафизический трактат //Философские сочинения. – М.: Наука, 1989. – С.227-274.

43. Всеобщая декларация прав человека //Права человека: Сборник международных документов. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – С. 28–34.

44. Габермас Ю. До легітимації через права людини/ пер. з нім. М. Култаєвої та Л. Ситниченко // Ціпеліус Р. Філософія права. Ю. Габермас. До легітимації через права людини. – К.: Стилос, 1999.– С.52-62

45. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості. – Львів: Літопис, 2000. – 318 с.

46. Габермас Ю. Філософський дискурс модерну. – К.: Четверта хвиля, 2001. – 424 с.

47. Гарник А. В. Философия права: предметная специфика, место и значение в системе социально-гуманитарного знания/ Днепропетровский гос. ун-т. – Днепропетровск: Видавництво Дніпропетровського ун-ту, 1998.– 160 с.

48. Гвоздік О. І. Раціональність: загальна теорія та логіка історії: Монографія. / МВС України. – К.: УАВС. – 1994. – 176 с.

49. Гірма-Сихай Т. Х. Міжнародно-правове регулювання співробітництва держав у забезпеченні прав людини у галузі відправлення правосуддя. Автореферат дис. ... канд. юрид. наук. – К.: КДУ ім. Т.Г.Шевченка, 1993. – 23 с.

50. Гоббс Т. Левіафан. – К.: Дух і літера, 2001. – 606 с.

51. Гоббс Т. О гражданине //Сочинения в 2-х тт. – Т.1 – М., 1989. – С.270–506.

52. Гом’єн Д. Короткий путівник європейською конвенцією з прав людини. – Львів: Кальварія, 2000.– 178 с.

53. Горелик А. С. Уголовно-правовая охрана основных прав человека // Современные тенденции развития уголовной политики и уголовного законодательства: [Материалы. конф.] / РАН. Ин-т государства и права. – М., 1994. – С. 76-77.

54. Городецький Н., Кінаш О., Соловйов Л. Громадянські права в Україні: процедура судового захисту. Випуск II. Міжрегіональна економіко-правова академія. – Львів. 1998. – 19с.

55. Грохольський В. Проблеми конституційного принципу верховенст­ва права та практика його реалізації // Вісн. Одеського ін-ту внутрішніх справ. – 1999. – № 1. – С. 36-43.

56. Гроций Г. О праве войны и мира. – М., 1948. – 204 с.

57. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. – М.: Искусство, 1984. – 350 с.

58. Гусейнов Л. Г. Международные обязательства государств в области прав человека.– Баку, 1998.– 188 с.

59. Данильян А. Г. Социальные противоречия. Сущность, типология, формы проявления. – Х.: Основа, 1998. – 143 с.

60. Данте А. Малые произведения/ [Перевод]; составитель И.Н.Голенищев-Кутузов.– М.: Наука, 1968. – 651 с.

61. Дворкін Р. Серйозний погляд на права/ А.Фролкін (пер.) – К.: Основи, 2000 – 520 с.

62. Декларация независимости США //Американские федералисты. – Vermont, 1990. – С.273–278.

63. Декларация прав человека и гражданина //Документы истории Великой французской революции. Т.1. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – С.112–141.

64. Денежкин А. «Фактичность и значимость» Ю.Хабермаса: Новые исследования по теории права и демократического правового государства // Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность: Московские лекции и интервью/ РАН; Ин-т философии {Москва}/ Н.В.Мотрошилова ( отв. ред.). – М.: АО „КАМІ”; Academia, 1995. – 252 с. – (Первые публикации в России). – С. 181-207.

65. Документы истории Великой французской революции. Т.1. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 528 с.

66. Доповідь України ООН по Міжнародному пакту про громадянські та політичні права // Укр. часопис прав людини. – 1996.– №2. – С.46-73.

67. Енциклопедія політичної думки / за ред. Д.Міллера, Д.Коулмен, В.Конноллі, А.Райана; пер. з англ. Н.Лисюк. – К.: Дух і літера, 2001. – 472 с.

68. Євінтов В. Зарубіжний досвід: французький посередник з прав людини // Укр. часопис прав людини. – 1995. – № 2. – С.36-39.

69. Євінтов В. Пряме застосування міжнародних стандартів прав людини у внутрішньому правопорядку України // Вісн. Укр. Центру прав людини. – 1998. – № 1. – С.10-11.

70. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика / пер. с англ. – М.: Изд-во МНИМП, 1998. – 600 с.

71. Ермоленко А. Н. Этика ответственности и социальное бытие человека (современная немецкая практическая философия) / НАН Украины; Институт философии {Киев}. – К.: Наукова думка, 1994. – 200 с.

72. Жданова В.Д. Исторические вехи становления института прав че­ловека и реализация его идей в международно-правовых актах// Республиканская научно-практическая конференция „Всеобщая декларация прав человека как международный стандарт правового положе­ния личности в Украине” (16-17 апр. 1999). – Луганск, 1999. – С.15-21.

73. Жоль К. К. Философия и социология права: Учеб. пособие.– К.: Юринком Интер, 2000. – 480 с. – (Bibliotheca Studiorum).

74. Загальна декларація прав людини / Українська правнича фундація. – К.: Право, 1995 .– 12 с.

75. История политических и правовых учений. – М.: Юрид. лит., 1983. – 720 с.

76. История политических и правовых учений XVII–XVIII вв. – М.: Наука, 1989. – 448 с.

77. Исаев И. А. Политико-правовая утопия в России: конец ХІХ – нач. ХХ вв. – М.: Прогресс, 1991. – 266 с.

78. Кант И. К вечному миру //Сочинения в 8-ми тт. – Т.7 – М., 1994. – С.5–56.

79. Кант И. Основоположение к метафизике нравов //Сочинения. – Т.3 – М., 1997. – С.39–275.

80. Калюжний Р. А., Павловський В. Д., Цимбалюк В. С. Проблеми боротьби з порушеннями права інтелектуальної власності в Україні // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. Бюлетень КІВС. – К. 2002. – Вип.. 7. – С. 104 -110.

81. Калюжний Р. А., Шкарупа В. К., Горобець Г. Т. Пенітенціарна політика (історико-правовий огляд виникнення і розвитку). // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Бюлетень КІВС. – К., 1996. – Вип. 1. – С. 55-67.

82. Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія права ( з схемами, кросвордами, тестами): Підручник / НАВСУ. – Київ: Кондор, 2002. – 353 с.

83. Карпачова Н. І. Забезпечення прав людини в процесі державно-правової реформи в Україні // Державно-правова реформа в Україні. – К., 1997. – С. 60-64.

84. Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права).– М.: Аванта+, 2000.– 215 с.

85. Кимлика У. Либеральное равенство // Современный либерализм: Ролз, Бёрлин, Дворкин, Кимлика, Сэндел, Тейлор, Уолдрон. Пер. с англ. Макеевой Л. Б. – М.: Дом интеллектуальной книги, 1998. – С. 138-190.