Geum.ru

На великій площі міста Осло, столиці Норвегії, височіє величний пам'ятник. По гранітній глибі, що круто підіймається, молода людина з натхненним обличчям крокує увись, переступаючи через двох огидних чудовисьок

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
На великій площі міста Осло, столиці Норвегії, височіє величний пам'ятник. По гранітній глибі, що круто підіймається, молода людина з натхненним обличчям крокує увись, переступаючи через двох огидних чудовисьок. Це пам'ятник знаменитому норвезькому математику Нільсу Хенріку Абелю. Що повинні символізувати ці чудовиська? Математики, жартома, говорять, що вони зображають рівняння п'ятого ступеня і еліптичні функції, переможені Абелем. Інші стверджують, що це алегорія. Горе-скульптор хотів утілити в цьому образі соціальну несправедливість, з якою все життя боровся Абель. Але тут автор пам'ятника схибив проти істини: не Абель переміг ці чудовиська, а вони погубили його.

Нескінченно сумна історія життя геніального норвежця надзвичайно типова не тільки для його країни і його часу. У ній, як сонце в краплі води, відображена доля вихідця з народу, обдарованого живою душею і талантом, що зіткнувся з соціальною несправедливістю і лютими законами капіталістичного суспільства.

Абель Нільс Хенрік (05.08.1802 - 06.04.1829) народився на північно-західному побережжі Норвегії в невеликому рибальському містечку Фінней, де не було ні математиків, ні потрібних йому книг. Про перші роки його дитинства майже нічого не відомо. Тринадцяти років він поступив в школу в Осло. Пастор Абель, мабуть, непогано підготував сина. Спочатку він займався без зусиль і одержував хороші відмітки, а по математиці іноді відмінні. Любив грати в шахи, відвідувати театр. Але серед перших учнів він не значився. Проте через три роки шкільного життя у долі 16-річного Нільса наступив перелом. Замість жорстокого вчителя математики, що бив учнів, в школу приїхав новий вчитель Хольмбоє, що добре знав свій предмет і умів зацікавити учнів. Хольмбоє дав можливість кожному учню діяти самостійно і заохочував тих, хто робив перші кроки в оволодінні математикою. Дуже скоро Абель не тільки щиро захопився цією наукою, але і зрозумів, що в змозі здолати такі завдання, які іншим не під силу.

У останні два шкільні роки Абель починає серйозно пробувати свої сили в самостійному дослідженні. З властивим юності оптимізмом він береться за найбільш складні завдання. Одне з них особливо привертало загальну увагу. Йдеться про рішення рівнянь п'ятого ступеню або рівнянь навіть вищих ступенів. Формули для вирішення рівнянь нижчих ступенів відомі: другого ступеня - з незапам'ятних часів, третього ступеня - завдяки роботам Кардано. Правило рішення рівнянь четвертого ступеня в радикалах дав юний учень Кардано - Феррарі. Це трапилося в XVI столітті. Але далі справа застопорилася: нікому не вдавалося вивести формулу для вирішення рівнянь п'ятого ступеня.

У тому, що така формула існує, математики у той час не сумнівалися. Всім здавалося, що справа лише в тому, щоб знайти цю формулу, скласти, чарівну комбінацію з коефіцієнтів рівняння, знаків арифметичних дій і радикалів, по якій можна буде вирішити будь-яке рівняння п'ятого ступеня. Але проходили сторіччя, а таку комбінацію нікому не вдавалося скласти, хоча деякі цьому присвятили все життя.

Абель перепробував багато шляхів, поки йому не здалося, що він знайшов те, що потрібне. Проте незабаром довелося розчаруватися в результатах: була допущена прихована помилка. Але завдання він не кинув.

Будучи студентом, він сам виправив свої міркування в брошурі, виданій у 1824 р. Це була знаменита стаття, в якій Абель довів неможливість розв'язання за допомогою радикалів загального рівняння 5-го ступеня. Тепер Абель дістав стипендію, яка дала йому змогу подорожувати до Берліну, відвідати Італію, Францію. Перебування в Берліні, Парижі і в інших крупних математичних центрах того часу викликало до життя цілий ряд його блискучих робіт. Проте всі його відкриття так далеко заглядали вперед в порівнянні з наукою того часу, що роботи молодого математика не зрозуміли і оцінені сучасниками.

За кордоном, як і на батьківщині, Абель перебував у жорстоких злиднях і постійно відчував нестерпну самоту. Спроби добитися визнання ні до чого не привели: його роботи, послані в Паризьку академію і передані на відгук найбільшому французькому математіку Коші, були втрачені, лист знаменитому німецькому математику Гаусу залишився без відповіді.

Молодий математик, що зробив переворот в науці, повернувся на батьківщину тим же бідним, нікому невідомим "студіозіусом" Абелем, яким виїхав. Повертаючись на батьківщину, він давав приватні уроки, у 1828 обійняв посаду доцента в університетській інженерській школі Осло.

Хворий на туберкульоз, "бідний, як церковна миша", за його власними словами, 26-річний Абель в стані найчорнішої меланхолії помер.

У 1830 Паризька АН присудила йому (посмертно) і німецькому математику К. Якобі премію за розвиток еліптичних функцій.

Існує звичай, по якому нові результати і відкриття називають на ім'я того, ким вони зроблені. Зараз кожен, кому трапиться узяти в руки книгу по вищій математиці, побачить, що ім'я Абеля увічнене в самих різних областях цієї науки: існує цілий ряд теорем, що носять ім'я Абеля, є абельови інтеграли, абельови рівняння, абельови групи, формули Абеля, перетворення Абеля...

Як би здивувався Нільс Абель, якби дізнався, що його роботи зробили такий величезний вплив на розвиток математики.
Ім'ям Абеля названо кратер на оберненій стороні Місяця.