План Грошово-кредитні методи регулювання інвестиційної сфери Структура джерел фінансування інвестицій підприємства Література Грошово-кредитні методи регулювання інвестиційної сфери

Вид материала

Документы

Содержание 2. Структура джерел фінансування інвестицій підприємства

Подобный материал:

• Механізм реалізації грошово-кредитної політики, 112.17kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми, 647.64kb.
• Внутрішні джерела фінансування підприємств класифікація внутрішніх джерел фінансування, 199.74kb.
• Реферат на тему, 205.97kb.
• Курс "Грошово-кредитні системи зарубіжних країн" відноситься до числа спеціальних базових, 148.1kb.
• Роль європи в грошово банківській системі україни, 37.12kb.
• 1. Основні риси І елементи грошово-банківської системи Європи, 712.73kb.
• Удк 658. 152 Ткаченко, 156.65kb.
• 1. виникнення центральних банків, їх задачі та функції, 719.67kb.
• Комплекс взаємопов’язаних, спрямованих на досягнення певних цілей та заходів щодо регулювання, 289.51kb.

План

1. Грошово-кредитні методи регулювання інвестиційної сфери

2. Структура джерел фінансування інвестицій підприємства

Література

1. Грошово-кредитні методи регулювання

інвестиційної сфери


Інвестиції мають особливе значення як для соціально-економічного розвитку країни в цілому, так і для діяльності суб'єктів господарювання. Економічний ріст визначається безліччю факторів, найважливіший з яких - нарощування обсягу інвестицій і підвищення їхньої ефективності. Значення набуває реальне інвестування, без якого неможливе відновлення й розвиток основних виробничих фондів господарюючих суб'єктів.

Процеси становлення ринкових відносин в України істотно змінили характеристики й умови інвестиційної діяльності. Реформування економіки пов'язане з необхідністю осмислення накопиченого досвіду, розкриття сутності процесів освоєння ринкових форм, методів й інструментів грошово-кредитного регулювання розвитку інвестиційної діяльності. Проблема фінансово-кредитного регулювання інвестиційного процесу особливо актуальна в Україні в цей час. Фінансово-кредитний механізм є однією з базисних умов ефективного здійснення інвестицій в Україні. Дана проблема має й іншу сторону: цей механізм сам повинен бути ефективним, що припускає відповідне керування. Керування це розкривається в механізмах і методах грошово-інвестиційного планування, аналізу, діагностики, які актуалізуються у зв'язку з швидкозмінючимися умовами функціонування ринкової економіки.

Існують наступні підходи до оцінки змісту поняття «інвестиції». Інвестиції характеризуються як конкретний економічний процес, як частина активу бухгалтерського балансу, як ряд грошових потоків або як специфічний прийом фінансового менеджменту.

Тобто, узагальнюючи - інвестиції – економічні відносини, що виникають між суб'єктами інвестиційної діяльності із приводу перетворення інвестиційних ресурсів у вкладення в різні (матеріальні, нематеріальні, фінансові) активи на певний період часу з певним ризиком з метою досягнення певного економічного, соціального або іншого ефекту в майбутньому.

Для розуміння економічної сутності інвестицій треба звернути увагу на зміст їхніх функцій. Найбільш важливі функції, що відповідають цілям розвитку суспільства, на мій погляд, їхній зміст представлений у схематичній моделі. (Рис.1.1).

Для розуміння практики грошово-кредитного регулювання економіки ми звернулися до вивчення теоретичних основ державного регулювання економіки й представили авторське бачення методів державного впливу на економічні процеси.



Рис 1.1 Вплив інвестицій на економічні процеси

Схематично представлені три форми впливу держави на економічні процеси: адміністративна, економічна й змішана. (Таблиця 1.1).


Таблиця 1.1 - Методи державного регулювання економічних процесів

Форми впливу	Тип впливу	Інструменти впливу
Адміністративна	Заборонний, дозвільний	Правові норми карального характеру, підзаконні акти, норми, правила, положення, інструкції й ін.
Економічна	Стимулюючий, попереджувальний	Порядок і ставки оподатковування, процентні ставки, митні тарифи й ін.
Змішана	Змішані методи регулювання є по змісту економічними, за формою доведення - адміністративними, що виникає в результаті недосконалості законодавства, відсутності політичної волі, незрілості суспільної свідомості.

Слід зазначити, що розгляд фінансово-кредитного регулювання в економічній літературі носить, як правило, відособлений характер відносно складових даного регулювання. Беручи до уваги думки вчених-економістів щодо визначень грошово-кредитного регулювання, можна сформувати визначення грошово-кредитного регулювання наступним чином.

Під грошово-кредитним регулюванням слід розуміти вплив держави в особі Центрального банку й Уряду України на діяльність грошово-кредитної системи з метою регулювання ділової активності в економіці.

Зважаючи на те, що грошово-кредитна політика невіддільна від стану реального сектора економіки, її метою є не просто контроль грошового обігу й підтримка ліквідності банківської системи, а вплив на реальний сектор економіки через керування ліквідністю банківської системи. (Рис. 1.2).

Держава в особі Центрального банку має можливість впливати на рівень ділової активності в країні, а виходить, сприяє досягненню певних макроекономічних показників.



Рис. 1.2 Вплив грошово-кредитної політики держави на економічний ріст

Про ефективність грошово-кредитної політики держави можно судити по досягнутих макроекономічних параметрах - обсягу виробництва, темпам інфляції, зайнятості, платіжному балансу. Проміжними індикаторами виступають такі показники, як обсяг грошової маси в обігу, золотовалютні резерви, рівень процентних ставок, курс національної валюти.

На сьогодні актуальною є концепція грошово-кредитного регулювання інвестиційної сфери в Україні на основі виділення стратегічних напрямків впливу на розвиток інвестиційної діяльності. Пріоритети вибудувані в такий спосіб:

• розвиток інструментів грошово-кредитного регулювання;
  
• заходи щодо розвитку банківської системи.
  

Відповідно до даних пріоритетів поставлені завдання:

• згладжування динаміки валютного курсу;
  
• створення ефективного механізму рефінансування;
  
• рішення завдання «подовження» банківських ресурсів;
  
• зміцнення капітальної бази банківського сектора.
  

2. Структура джерел фінансування інвестицій підприємства

У фінансах підприємства під внутрішніми й зовнішніми джерелами фінансування розуміють відповідно власні й притягнуті (позикові) кошти. Відомі різні класифікації джерел коштів.

Основним елементом наведеної схеми є власний капітал. Джерелами власних коштів є:

• статутний капітал (кошти від продажу акцій і пайові внески учасників);
  
• резерви, накопичені підприємством;
  
• інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, пожертвування, благодійні внески й ін.).
  

Щоб довідатися, скільки потрібно коштів для реалізації передбачуваного проекту (програми) необхідно звернутися до фінансового плану (бюджету) підприємства, у якому відображаються його доходи й витрати. Бюджет являє собою фінансовий документ, що є інструментом планування й контролю за майбутніми операціями підприємства. Базою для визначення прогнозних статей витрат бюджету служать намічені стратегічні цілі розвитку підприємства й способи їхнього досягнення.

Прогнози дохідної частини бюджету складаються з обліком всіх можливих джерел доходів:

• виторгу від продажу товарів і послуг;
  
• виторгу від реалізації майна;
  
• позареалізаційних доходів (за винятком витрат).
  

На практиці нерідкі випадки затримки платежів за відвантажену продукцію (зроблені послуги) або взаємозаліку зустрічних платежів. У такій ситуації фактична дохідна частина консолідованого (зведеного) бюджету зменшується. Тому для ліквідації дефіциту бюджету доцільно оперативно переглядати (коректувати) його дохідні й видаткові статті. Коректування бюджету - прерогатива керівництва підприємства.

Питання, з яких джерел передбачається дістати грошові кошти й у якій формі, варто розглянути більш докладно, оскільки підприємство повинне вирішити, чи буде воно фінансувати свій розвиток за рахунок власних коштів або притягнутих джерел або за рахунок їхнього сполучення.

В умовах формування ринкової економіки зростає роль власних коштів як джерела розвитку підприємств. З одного боку, власні кошти служать джерелом капітальних вкладень на технічне переозброєння, реконструкцію й розширення виробництва, освоєння й організацію випуску конкурентноздатної продукції, що користується попитом на ринку. З іншого боку - реалізація такої продукції приводить до росту виторгу й прибутку, збільшенню можливостей відтворення основного капіталу.

Як відомо, інвестиції в основний капітал підприємств тісно пов'язані з категорією валового внутрішнього продукту (ВВП), що являє собою суму первинних доходів у сфері виробництва товарів і послуг.

Власні джерела формуються в процесі розподілу загального прибутку й валових змішаних доходів. Крім того, частина загального прибутку економіки й змішаних доходів направляються в бюджет і в позабюджетні фонди, а з них підприємствам можуть бути виділені асигнування на інвестиції в основний капітан.

У сфері промисловості найбільш висока частка власних коштів у лісовій, деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості, хімічній і нафтохімічній промисловості, кольоровій металургії, машинобудуванні й металообробці.

Основні джерела власних коштів підприємств, що направляють на фінансування інвестицій в основний капітал, формуються за рахунок амортизаційних відрахувань і прибутку.

Нарахування амортизаційному відрахуванні по об'єктах основних коштів провадиться одним з наступних способів: лінійним; способом зменшуваного залишку; способом списання вартості по сумі чисел років строку корисного використання; списанням вартості пропорційно обсягу продукції (робіт).

Методи й порядок розрахунку амортизаційних відрахувань для оподаткування прибутку визначені Податковим кодексом Російської Федерації.

Амортизуємим майном визнається майно, результати інтелектуальної діяльності й інші об'єкти інтелектуальної власності, які перебувають у платника податків на праві власності, використаються ним для витягу доходу й вартість яких погашається шляхом нарахування амортизації. Амортизуєме майно розподіляється по амортизаційних групах у відповідності зі строками його корисного використання. Строком корисного використання зізнається період, протягом якого об'єкт основних коштів й (або) об'єкт нематеріальних активів служать для виконання цілей діяльності платника податків. Цей строк визначається платником податків самостійно на дату уведення в експлуатацію того або іншого об'єкта амортизуємого майна на підставі класифікації основних коштів, обумовленої Урядом України.

Амортизуєме майно поєднується в наступні амортизаційні групи: перша група - все недовговічне майно зі строком корисного використання від 1 року до 2 років включно; друга група - майно зі строком корисного використання понад 2 років до 3 років включно; третя група - майно зі строком корисного використання понад 3 років до 5 років включно; четверта група - майно зі строком корисного використання понад 5 років до 7 років включно; п'ята група - майно зі строком корисного використання понад 7 років до 10 років включно; шоста група - майно зі строком корисного використання понад 10 років до 15 років включно; сьома група - майно зі строком корисного використання понад 15 років до 20 років включно; восьма група - майно зі строком корисного використання понад 20 років до 25 років включно; дев'ята група - майно зі строком корисного використання понад 25 років до 30 років включно; десята група - майно зі строком корисного використання понад 30 років.

У складі власних коштів, спрямованих в 2005 р. на фінансування інвестицій в основний капітал, прибуток, що залишається в розпорядженні підприємств, склав у цілому по економіці 48,3%, у промисловості - 52,6, на транспорті - 23, у тому числі в магістральному газопровідному транспорті - 54,7, у зв'язку - 51,3, у будівництві - 51,6, у сільському господарстві - 43,4%.

У цілому на інвестування в основний капітал було спрямовано 23,1% прибутку (до оподатковування), отриманої прибутковими організаціями. Нижче середнього показника використання прибутку на інвестиції в будівництві й на транспорті, а також у ряді галузей промисловості: в електроенергетиці, машинобудуванні й металообробці, легкій промисловості.

Загальна величина використаного прибутку в паливній промисловості - понад 100 млрд. руб., що склало більше половини всього прибутку, використаного на інвестиції в основний капітал у промисловості.

Резервом збільшення прибутку є реструктуризація великих і середніх підприємств із виділенням з їхнього складу самостійних спеціалізованих підприємств, розширення мережі яких повинне сприяти формуванню конкурентного середовища на ринку товарів і послуг.

Слід зазначити, що в окремих галузях промисловості інвестиції в основний капітал в 2006 р. збільшилися в порівнянні з попереднім роком, тому доцільно зробити в майбутньому структурний аналіз джерел інвестицій і причин їхній ріст.

Таким чином, власні кошти підприємств є найважливішим джерелом ресурсів, інвестуємих в основний капітал.

Що стосується прибутку, як джерела інвестицій, те її збільшення пов'язане з ростом обсягів виробництва й продажів конкурентноздатної продукції, обмеженням експорту добутих корисних копалин і поглибленням їхньої переробки на вітчизняних підприємствах; зниженням собівартості продукції, зокрема, за рахунок реструктуризації й технологічної модернізації виробництва.

Література

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 версня 1991 р. // Закони України. – К., 1996.- Т.2.
   
2. Бочаров В.В. Управление денежным оборотом предприятий и корпораций. – М., 2002.
   
3. Гитман Лоренс Дж., Джонк Иайкл Д. Основы инвестирования: Пер. с англ. – М.: Дело, 1997
   
4. Пересада О.О. Основи інвестиційної діяльності. – К., 1996.
   
5. Пещанская И.В. Краткосрочный кредит. – М., 2003.
   
6. Практикум по финансам предприятий / Под ред. П.И. Вахрина. – М., 2002.
   
7. Ричард Х. Холл Организации: структуры, процессы, результаты. – С.-П., 2001.
   
8. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятий: Учебное пособие. – М., 1998.