Микола козакевич

Вид материала

Документы

Содержание Николай Козакевич

Подобный материал:

• Реферат на тему: " Російський цар Микола іі" Микола ІІ олександрович 05. 1868 17. 07., 65.98kb.
• Кагадій Микола Іванович, 239.56kb.
• Микола Вінграновський – поет, прозаїк – Божий дар для української літератури, 89.12kb.
• Національна академія наук україни біобібліографія вчених України микола григорович, 1854.39kb.
• Реферат Микола Костомаров, 52.49kb.
• Реферат Микола Куліш, 202.31kb.
• Реферат Микола Зеров, 144.25kb.
• Кафедра загальної фізики Член-кореспондент апн україни Микола Іванович Шут Біобібліографічний, 802.27kb.
• Україна Корчагін Микола Іванович, автор прикладної комп’ютерної програми "тест персонал",, 147.37kb.
• Зелінський Микола Дмитрович - (1861 - 1953) - український вчений, хімік-органік, академік, 32.32kb.

Епілог

Найважча робота у капітана Завірюхи почалася з того моменту, яким закінчується наша повість.

Тільки на початку листопада всі матеріали справи “Веста” — товсті томи протоколів допиту керівників банди і їхніх спільників, арештованих пізніше, різно­манітні акти — знайшли свій остаточний синтез у формі обґрунтованих доказів, що стали основою обвинуваль­ного висновку.

***

Увечері того самого дня, коли Завірюха одержав відпустку, Юрек В’юн — грошову премію, а Недєльський — офіцерські погони, до капітана зайшов профе­сор Верхар. Діти з веселим галасом, без церемонії ки­нулися обшукувати кишені старого психолога. Кожна знайдена в них цукерка викликала вибух радості.

— Ну, сарана, досить! — докоряв їм Завірюха. — Геть до своєї кімнати, дайте батькові порозмовляти.

Дружина забрала дітлахів, і Завірюха з Верхаром посідали у крісла. Радіо стиха грало легкі танцювальні мелодії. Професор поправив окуляри і вийняв з ки­шені товсту записну книжку.

— Невже ти змінив професію і хочеш взяти у мене інтерв’ю? — жартував Завірюха, спостерігаючи цю під­готовку.

— Можливо, й інтерв’ю, але не для преси, — відповів Верхар, гортаючи свою записну книжку. — Я хотів за­питати тебе про деякі подробиці у справі “Веста”. Мене дуже зацікавила ця справа, я в деякій мірі переживав її разом з тобою, тому й хотів би з’ясувати кілька питань.

— Тепер я можу тобі все розповісти, — мовив За­вірюха, зручніше вмощуючись у кріслі. — Слідство за­кінчено, справа в прокурора, ніяких таємниць уже не­має. Банда була організована майже ідеально. Рак нейтралізував органи безпеки. Ковальський і Згожельський — Бюро імпорту точних приладів, єдину устано­ву, яка могла б встановити, що в продаж надходить забагато імпортних годинників. Банда завдала державі збитків і тим, що штучно організувала офіціальний імпорт годинників, створюючи сприятливі умови для контрабанди, не кажучи вже про контрабанду під ви­віскою Бюро. Рем був єдиною людиною, яка напала на слід афери, і тому його вбили. Ну, а що ти хотів з’ясу­вати?

— Мені не дають спокою кілька питань. — Верхар машинально погладив борідку. — Перше: як же все-таки було з убивством Ремів? Адже з того все й почалося, а потім уже ти займався всім, крім цього вбивства. При­наймні, мені так здається, — поспішно застеріг про­фесор.

Капітан усміхнувся:

— Слушно здається. Після вбивства Чорної Ручки мені стало ясно, що ключ до розгадки смерті Ремів — у афері з годинниками. Я не міг би розплутати цієї таєм­ниці, не розплутавши самої справи “Веста”. Рак чудово розумів це і тому за всяку ціну хотів одібрати від мене справу і передати її в господарський відділ.

— О боже, на яку підлість ідуть деякі люди заради грошей! — зітхнув Верхар.

— Тут немалі гроші, — запротестував капітан. — “Веста” ввезла контрабандою з-за кордону годинників на двадцять два мільйони триста тисяч злотих! Дорого­цінності, срібло в машині Гомолякса плюс долари, які хотів вивезти за кордон інженер Згожельський, і те, що знайдено під час обшуку в монастирі та на квартирі Ковальського — це ще понад чотири мільйони злотих. Є люди, готові заради таких грошей рискувати своїми і чужими головами.

— Нічого не вдієш, — сумно погодився Верхар, — факти свідчать про те, що ти маєш рацію. А звідки, власне, у Чорної Ручки взялися дорогоцінні камені?

— Вкрадено у держави. Мирослав Згожельський пе­редав їх Чорній Ручці, щоб той відшліфував, бо в сво­є­­му магазині він не хотів цього робити. Адже Згожель­ський був тільки хазяїном, а шліфувати камені дове­лося б доручити робітникам. Чорна Ручка мав занадто великий “досвід”, щоб не догадатися, яке майбутнє його чекає: згортаючи свою діяльність, банда не зали­шила б у живих такого небезпечного свідка. Тому він вирішив заздалегідь вийти з гри, забравши собі доро­гоцінності. Але банда стежила за ним.

Настала пауза. Потім капітан вів далі:

— Ти питав про вбивство Ремів. Банда вирішила вбити їх тоді, коли Рак перехопив у міліції листа Августа Рема: доведений до відчаю батько Теофіла не міг більше мовчати і доповідав про аферу з годинниками. Це був той “вихід”, про який він казав синові під час останнього побачення. Бандити, видаючи себе за пра­цівників Головного управління міліції, по телефону до­мовилися з Ремом зустрітися в готелі “Ексцельсіор”… Августа Рема неважко було переконати, що коли він прийде в міліцію, то це може насторожити членів банди, тому, мовляв, працівник управління хоче заздалегідь поговорити з ним у такому місці, яке не привертає нічиєї уваги. Представником міліції був Рак, якого Рем доти ніколи не бачив. Рак міг пред’явити своє посвід­чення і цим завоювати повне довір’я Рема. Чорна Ручка не був постійним членом банди. Злочинці були надто обережні, щоб приймати рецидивістів, зареєстро­ваних у міліції. Він тільки час від часу виконував до­ручення банди. Плануючи якесь “діло”, Чорна Ручка почав працювати в “Ексцельсіорі” як кочегар, і банди­ти вирішили скористатися з цього. Рак досить часто зустрічався з Августом Ремом, кожного разу в іншому місці, вивідуючи, що знає Рем про банду, чи ділився з ким-небудь своїми підозрами. І тільки тоді, коли впев­нився, що лист Рема до Головного управління міліції був першим кроком, Рак затягнув його знову в “Ексцельсіор”, пішов з ним чогось у підвал, а там Чорна Ручка завершив своє діло. Через кілька хвилин після вбивства в котельній сталася аварія, і, поки йшов ре­монт, бандитам довелося ховати труп у кімнаті кочега­ра. Там він пролежав близько дванадцяти годин. Тим часом схвильована Вільгельміна Рем подзвонила вран­ці Мирославу Згожельському, вона знала, що з ним у чоловіка були якісь таємничі справи. Згожельський заспокоїв її, сказавши, що пришле людину, яка все пояснить, застеріг, щоб не чинила паніки і, боронь боже, не заявляла в міліцію, бо то зашкодить і чоловікові, і Теофілу. Людиною, яку обіцяв прислати Згожельський, був Чорна Ручка. Тільки після смерті Вільгельміни, пе­реглядаючи папери Рема, вони вирішили використати листи Теофіла, щоб інсценувати вбивство і самогубство через ревнощі.

Професор знову заглянув у свою записну книжку і, підвівши очі на приятеля, запитав:

— Слухай, а чому вони не покінчили з тобою тоді, у квартирі Ремів? Пробач, що питаю про це так грубо, але…

— Нічого, нічого, — заспокоїв його капітан. — Я й сам задавав собі це питання. Думаю, що причин було кілька. Насамперед, бандити ще не знали тоді, що я для них такий небезпечний і що мені досить швидко пощастить розкрити їхню діяльність. Тому їм не було потреби рискувати. Рак сподівався припинити слідство. До того ж зустріч зі мною була випадковою. Побачивши мене в квартирі Ремів, бандити самі були захоплені зненацька. Коли б не спішне завдання, то, можливо, вони взагалі пішли б геть, не чіпаючи мене. Так, між іншим, свідчив Ян Галка.

— Яке ж то завдання? — поцікавився Верхар.

— Злочинці мали забрати з тайника портрет Теофіла, листи до батьків, акт всиновлення та інші його особисті документи. Бандити поспішали, бо розуміли, чим загрожує розкриття справжньої особи Теофіла. Ну, а штампи, які мені підсунув раніше Ковальський, вони забрали з власної, досить дурної ініціативи Мирослава Згожельського, якому добре влетіло від шефа, бо це дало мені можливість впевнитися, що договори на прізвище Рема фальшиві.

— А як же годинники ввозили до Польщі — тільки автомашинами?

— Ні, ще й при допомозі тих комбінацій, що їх намагалися приписати Рему. Тільки одержували без­митні посилки інші — Ян Галка, Жанна Шміт і Ми­рослав Згожельський, — хоч вони й прибували на ви­гадані прізвища. Але ці люди мали документи: Рак не­легально видав їм бланки паспортів. До паспорта на ім’я Августа Рема, наприклад, було приклеєно фото Яна Галки. Саме за допомогою цього паспорта Галка одер­жував посилки, надіслані на прізвище Рема.

— Видно, цей Рак робив їм колосальні послуги, — вигукнув професор. — І як це сталося, що така мерзота могла сидіти в міліції, та ще й так високо?

Капітан нахмурився. Ця сторона справи була для нього найболючішою.

— Бачиш, — коротко відповів Завірюха, — це відго­лосок тих часів, коли всі справи апарату органів без­пеки, особливо персональні, були покриті таємницею. Тільки тому Рак, змінивши прізвище на Решкевич, міг знову опинитися в міліції і до того ж просунутися вперед. Справа Рака ще раз показує, як слушно і ро­зумно зробили наші власті, піддавши органи безпеки нормальному контролю державних і політичних органі­зацій. Не хочу про це більше говорити. Додам тільки, що після справи “Веста” Рака судитимуть ще за шпи­гунство, але то вже парафія майора Риделя. Бандит за­платить за все!

І в голосі спокійного та веселого капітана почулася ненависть. Професор Верхар побачив раптом перед собою іншого Завірюху, якого ще не знав. Він уже хотів було припинити розмову про це, однак Завірюху, видно, дуже хвилювала справа Рака, бо він сам почав говорити далі.

— Офіцер міліції, хай йому чорт! Де взяла банда кільканадцять пістолетів “Веста”? Чому Товстий Казек так легко віддав дорогоцінності Чорної Ручки? Хто по­відомив Галку про те, що його чекає обшук? Як машина, де везли Теофіла, уникла нашої облави? Все це робота Рака.

— Останнього не розумію, — перебив Верхар.

— Не розумієш? А який же міліціонер насмілиться обшукати машину, де їде людина з посвідченням офі­це­­ра Головного управління міліції? Рак організував на центральній телефонній станції підслухування наших розмов, використавши для цього своє становище. Мер­зотник! Я певен, що тільки завдяки йому банда могла так довго діяти.

— Що стало неможливим тільки тоді, коли справу “Веста” взяв до своїх рук геніальний капітан Роман За­вірюха, — закінчив жартом професор Верхар і закрив записну книжку.

— Ну, ну, без жартів, професоре! — весело запро­тестував Завірюха. — Спочатку мучиш мене півгодини питаннями, а потім така вдячність!

Верхар схопив його за плечі і струсонув, сміючись так голосно, що з другої кімнати висунулась постать у коротких штанцях:

— Уже можна, дядю професор?



Художнє оформлення В.Пойди

Николай Козакевич

“Веста” не знает пощады

(На украинском языке)

Редактор В.Р.Лихогруд

Художній редактор Р.Ф.Ліпатов

Технічний редактор И.Л.Тимчишина

Коректор С.А.Соболь

*

Здано на виробництво 31.V.1962 р. Підписано до друку 17.VII.1962 р. Формат 84108¹/₃₂. Фіз. друк. арк. 8,125. Умовн. друк. арк. 13,3. Обл.-вид. арк. 13,77. Тираж 65 000. Зам. 479.

Ціна 84 коп.

Видавництво ЦК ЛКСМУ “Молодь”. Київ, Пушкінська, 28.

*

Надруковано з матриць Львівської книжко­вої друкарні на Книжково-журнальні фабриці Головполіграфвидаву Міністерства культури УРСР.

Київ, Воровського, 24.