Geum.ru

Ресурсне забезпечення промислового відтворення в регіоні

Вид материалаДокументы

Содержание


Рисунок 1 – Механізм відтворення промислових ресурсів
Подобный материал:

УДК 330.15:338.45


Ресурсне забезпечення промислового

відтворення в регіоні


В.М. Лисюк, канд. екон. наук, доц.

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України


Однією з головних проблем відродження та подальшого розвитку промисловості в Україні є створення умов відтворення виробничих фондів.

Основу виробничих процесів, як відомо, складають матеріальні фактори (ресурси) виробництва, які послідовно набувають форми капіталу. Економічна трансформація виробничих факторів (ресурсів) у ході виробничого процесу має продовжену дію, коли капітал у своєму подальшому русі набуває речових (матеріальних) форм - матеріали, напівфабрикати, технологічне оснащення, інструменти, готові вироби (кінцеву продукцію) тощо, а для подальшого продовження виробництва цей трансформаційний процес повинен безупинно відновлюватись. Ефективно економічно організований виробничий процес повинен, з одного боку, враховувати ці трансформації виробничих фондів, тобто підтримувати просте їх відтворення, а з іншого, маючи на увазі економічний розвиток, - розширювати цей процес відтворення, залучаючи до нього нові ресурси. Саме у цьому і полягає економічний розвиток, що базується обов'язково на розширеному відтворенні виробничих ресурсів.

На жаль, сьогодні ми за невеликим винятком не можемо стверджувати, що в українській промисловості в цілому і в окремих регіонах чи галузях спостерігається розширене відтворення виробничих фондів. На це вказує і значний спад обсягів промислового виробництва, і старіння основних виробничих фондів, відсутність їх оновлення, незначні витрати на нове обладнання та технології тощо. І хоча дослідженню цієї проблеми присвячена чимала кількість наукових праць [1 - 6], є сенс вважати, що економічні механізми стимулювання відтворювальних процесів у промисловості сьогодні ще не досконалі. Тому українська промисловість потребує відповідних досліджень для визначення сучасних дійових економічних механізмів, які б стимулювали відтворювальні процеси та створювали сприятливі умови ефективного залучення до цих процесів фінансових ресурсів.

Під таким кутом зору автор досліджує означену проблему, виділяючи в ній регіонально-галузевий аспект, тобто процеси, що сьогодні відбуваються у регіональних промислових комплексах (РПК).

Дослідження визначили, що причиною промислового спаду, а одночасно і наслідком є втрата виробничих ресурсів (РПК). Щоб довести ці висновки автор розподілив виробничі ресурси РПК за чотирма групами, що відповідають факторам виробництва: основні виробничі фонди, обігові засоби, трудові ресурси та інноваційні (технологічні) ресурси, та послідовно проаналізував їх стан та процеси, що відбуваються при їх перетворенні.

У ході аналізу стану основних виробничих фондів (ОВФ) як основного ресурсу промисловості виділені головні причини втрат, що можуть мати як об'єктивну основу, пов'язану з природою проходження виробничих процесів, так і суб'єктивну, залежну від зовнішніх регулюючих впливів.

Об'єктивна причина втрати основних виробничих фондів, як доводить аналіз, – це їх знос. З огляду на сучасний склад і їх структуру варто підкреслити, що в умовах перехідної (нестабільної) економіки, які супроводжуються: зміною власників, спадом обсягів промислового виробництва, значними простоями підприємств, – характер плинності процесу зношення ОВФ інший, ніж в умовах рівноважної економіки і сталого виробництва. Отже, і механізми та характер процесу відтворення цієї частки виробничого ресурсу, втраченого шляхом зношення, у таких умовах так само відрізняються від рівноважного.

Розходження полягає, насамперед, у тому, що в кризові (перехідні) періоди, при значних простоях ОВФ за рахунок незначного завантаження їх активної частини, зношення відбувається в основному за рахунок старіння. При цьому не відбувається процес накопичення амортизації, тому що по суті фонди не працюють. Це також позначається на загальному фінансовому стані підприємства та конкурентоспроможності його продукції. Адже варто мати на увазі, що при значній вартості ОВФ, потужність яких була розрахована на випуск значно більшого обсягу продукції, ніж той, що сьогодні реально існує, амортизаційні відрахування, що, як відомо, покладаються на собівартість продукції, розподілялися на весь обсяг продукції, що випускається. Отже, при скороченні обсягів випуску, відбувається подорожчання одиниці продукції, що відповідно знижує її конкурентоспроможність насамперед за ціновим параметром на ринках збуту.

Сьогодні це досить серйозна проблема української економіки, структура якої, як відомо, налічує значну кількість промислових підприємств з великою вартістю ОВФ, що завантажені менш ніж на 50% (суднобудівні і судноремонтні заводи, верстатобудівні й ін. підприємства).

Аналіз стану обігових засобів промислових підприємств виявив, що в цілому сьогодні вони стали дорожчими порівняно з попередніми періодами. Це обумовлено насамперед тим, що в їх вартісній структурі відбулося зрушення у бік збільшення позикової частини. У результаті загального зниження обсягів виробництва і реалізації продукції на більшості промислових підприємств значно знизився обсяг власних обігових коштів і прирівняних до них так званих стійких пасивів. Оскільки ця частина обігових коштів утворюється зі статутного фонду підприємств і отриманого ними прибутку, то зниження обсягу виробництва і реалізації продукції підриває основне джерело поповнення і відтворення обігових коштів – прибуток. Відомо, що для підтримки процесу виробництва на підприємстві необхідно зберігати визначений рівень – норматив обігових коштів. У разі нестачі обігових коштів для їх поповнення підприємства змушені звертатися до банків за кредитами, що збільшує частку позикової частини обігових коштів. Крім того, за рахунок внесення до цієї частини витрат на обслуговування цих кредитів збільшується в цілому їх обсяг.

Криза неплатежів, що вразила нашу економіку в середині 90-х років ХХ ст., призвела до «вимивання» власних обігових коштів підприємств. Лавина неплатежів при повній безвідповідальності поставила в критичне становище і банківську систему, і державний бюджет. Державна система управління в цей період виявила повну неспроможність і була наче ізольована від економіки.

Промисловці і підприємці в пошуках будь-яких механізмів реанімації виробництва звернулися до бартерних взаєморозрахунків. Замінюючи значною мірою механізм грошових взаєморозрахунків, бартер сприяв скороченню бюджетних платежів підприємств, а отже, й ослабленню державної економічної системи. Це змусило уряд шукати термінові заходи боротьби з бартеризацією економіки.

У розрізі розглянутої проблеми негативний вплив бартеру проявився в повному ігноруванні процесу підтримки механізмів накопичення і відтворення грошової частини власних обігових коштів. Слід звернути увагу, що в цей період набрало гіпертрофованих розмірів явище повсюдної передоплати. Розповсюджене явище неплатежів – так звана платіжна криза - призвело до цілковитої недовіри до партнерів і договірних зобов'язань. Це, в свою чергу, породило нову, чи точніше, перекручену форму взаєморозрахунків між підприємствами - передоплату, у багатьох випадках до 100%. Певна провина в цьому покладається і на банківську систему, завдяки якій платежі, як правило, надходили зі значним запізненням. У відповідь на це постачання також затримувалося. Це породило хаос у товарно-грошових відносинах між підприємствами і стало серйозною причиною підриву їх обігових коштів. «Вимиванню» власних обігових засобів промислових підприємств активно сприяли й інфляційні процеси в країні та недосконала банківська система. Таким чином, на кінець 2001 року сумарний обсяг власних обігових фондів усіх промислових підприємств Одеської області знизився до 3925,7 млн. грн, і тільки 0,1% з них складала грошова частина.

Утворилося замкнуте коло, - втративши власні обігові кошти і не маючи можливості їх у повній мірі наповнити позиковими, з огляду на непосильні кредитні ставки, підприємства втратили і друге джерело їх поповнення - прибуток. І навіть у тому випадку, якщо підприємствам вдається сьогодні працювати з прибутком, діюча жорстка система оподаткування майже не залишає в їх розпорядженні необхідних засобів на поповнення обігових фондів [2].

Світовий досвід свідчить, що важливе значення в промисловому розвитку має якісний рівень розвитку трудових ресурсів і досконалість механізму регулювання їх відтворення, тому що як ніяка інша галузь промисловість має потребу у висококваліфікованій робочій силі.

Разом з тим різкий обвал промисловості на тлі приватизаційних процесів у 90-х роках викликав таке явище, як масове вивільнення зайнятих у різних її сферах. У першу чергу, це торкнулося інтелектуальної частини працівників інженерно-технічного персоналу як самих виробничих підприємств, так і працюючих для них різних галузевих СКТБ, НДІ, КБ та ін. Потім почалося вивільнення і робочих, у тому числі і висококваліфікованих. Але для збереження працівників і в очікуванні можливого розгортання виробництва значну кількість працівників формально не звільняли - їх відправляли у відпустку без збереження утримання до кращих часів. Звідси виникло таке явище, як приховане безробіття.

Могутнім фактором розвитку промисловості й економіки регіону в цілому є інноваційна діяльність. Інноваційний, або технологічний ресурс – це стратегічний ресурс промисловості, від якого, в першу чергу, залежить рівень як конкурентоспроможності продукції, що випускається, так і самого підприємства. Досконалість дизайну, самої конструкції виробу, її експлуатаційно-споживчі властивості, технологічне виконання, в першу чергу, є запорукою купівельного попиту і гарантією реалізації цієї продукції на ринку.

Існуюча система відтворення інноваційного ресурсу раніше опиралася, крім академічної і вузівської наукової бази, на розвинуту інфраструктуру, що включала безліч галузевих НДІ, СКТБ, КБ, НПО, заводських конструкторських і технологічних служб, відділів і лабораторій. У поєднанні такого симбіозу наукових, проектних і заводських підрозділів створювалися нові вироби і технології, здійснювалося їх відпрацьовування і доведення до серійного виробництва. Відповідно здійснювалося і фінансування їх робіт на кожному з етапів процесу створення – освоєння – виробництва нових виробів або технологій.

І ця система виявилася зруйнованою. З ліквідацією більшості галузевих міністерств зникли джерела фінансування галузевих НДІ і КБ; неефективна, навіть більше, – збиткова діяльність багатьох промислових підприємств виключила із статей їх витрат фінансування КБ, лабораторій і дослідних виробництв, що входили до їх складу, а отже, і роботи зі створення і впровадження нової техніки і технології.

Реально можливим шляхом відновлення втраченого промислового потенціалу, яким володіли регіони і країна в цілому, є його реанімація, тобто просте відтворення на колишньому рівні, а в подальшому - створення досить керованої системи, що змогла б забезпечити розширене відтворення основних фондів, трудового і технологічного ресурсів.

У той же час необхідно підкреслити, що відновлення колишньої системи (механізму) відтворення основних фондів не має сенсу, тому що ми маємо справу з іншою економікою – економікою ринкового типу.

Для підприємств, що втратили свій технологічний (інноваційний) та трудовий ресурси, актуальним сьогодні є вирішення двох проблем:
  • відновлення процесу простого відтворення;
  • створення ефективного механізму, який дозволив би забезпечити розширене їх відтворення.

Якщо просте відтворення основних фондів може здійснюватися за рахунок амортизаційного фонду, у формуванні якого можуть брати участь і відрахування з прибутку, то розширене відтворення цих засобів у нинішніх умовах господарювання, практично неможливе. Виняток складають високорентабельні потужні підприємства - в Одеському регіоні, такі, як: припортовий завод, морські порти, ВАТ "Мікрон", кабельний завод й ін. Мова йде про те, що при здійсненні у стабільному режимі виробничого процесу з рентабельністю виробництва не нижче 15% підприємству, за відсутності заборгованості, під силу вирішувати завдання простого відтворення. Інша справа - розширене відтворення, на якому ми акцентуємо увагу тому, що основним фондам в існуючому сьогодні їх стані просте відтворення не допоможе. На підтвердження цієї думки ми довели, що сьогодні зношення ОВФ досягло критичної межі і що відновлення цього ресурсу можливо тільки на основі розширеного відтворення. У зв’язку з цим звернемося до джерел фінансування процесу розширеного відтворення промислових ресурсів. Очевидно, що в основу його покладено фінансові ресурси суспільства (держави), що й є рушійною силою самого процесу. Бідне суспільство (держава) не володіє, як правило, дорогими промисловими ресурсами, а також засобами їх відтворення. Більш того, а це саме випадок України, коли держава, володіючи спочатку досить могутніми промисловими ресурсами, їх втрачає через невміння організувати їх відтворення й, у першу чергу, концентрувати для цієї мети фінансові засоби.

Відомо, що одним із джерел відтворення виробничих ресурсів на підприємстві є прибуток. Чому ми виділяємо саме прибуток? Тому що частина прибутку спрямовується не тільки на відновлення ОВФ, але й на формування різних, у тому числі державних, інвестиційних фондів, які призначені для розширеного відтворення.

Вирішення проблеми формування механізму відтворення ресурсів промисловості та механізму фінансового забезпечення цього процесу починається зі структуризації джерел фінансування і можливого їх розподілу за видами ресурсів. Цей процес може бути зображений схематично (див. рис.1).





Рисунок 1 – Механізм відтворення промислових ресурсів


Ми вже відзначали, що фінансування відтворення ОВФ, тобто модернізація, відновлення, будівництво, створення, придбання нових технологій тощо, може здійснюватися з 6 джерел: три з них власні (прибуток, амортизація й емісія власних акцій) і три – позикові (державні асигнування, банківські кредити й інвестиції, у тому числі іноземні).

Відтворення обігових коштів (їх відновлення, поповнення і збільшення) можливо за рахунок валового доходу, прибутку, банківського кредиту, державних замовлень, субсидій (пільг), інвестицій тощо.

Відтворення трудових ресурсів – це соціально-економічний процес, тому фінансування його повинне лягати не тільки на плечі підприємства, але й регіону й у значній мірі - держави. Фінансування таких заходів, як створення робочих місць, формування ФЗП і соціальних фондів, підготовка кадрів і підвищення їх кваліфікації тощо, - може здійснюватися за рахунок прибутку або кредитів, а також використання фонду зайнятості.

І, нарешті, відтворення технологічного або інноваційного ресурсу, що полягає в: удосконаленні технології виробництва, проведенні НДР і ДКР, розробленні і придбанні нових технологій, ліцензій, патентів тощо – може фінансуватися з таких джерел, як прибуток, банківські кредити, залучення інвестицій.

Окремо зупинимося на такому джерелі фінансування, як іноземні інвестиції, які найчастіше зводяться в нас у ранг панацеї від усіх лих, незважаючи на те, що надходять вони до вітчизняної економіки в мізерних обсягах і ефективність їх використання незначна. Очікувати припливу іноземних інвестицій до виробництв, що прийшли в занепад, було б наївно. Вже якщо вони здійснюються, то тільки у високотехнологічні та високорентабельні виробництва, що й самі в змозі справитись з економічними негараздами, як правило, це монопольні структури.

Отже, до загальної схеми розподілу джерел фінансування відтворення промислового ресурсу за його видами іноземні інвестиції можна вносити лише умовно, узгоджуючи з реаліями сьогодення. Більш доцільно спрямовувати їх у створення нових підприємств з новими технологіями (електроніка, автомобілебудування, побутова техніка тощо), продукція яких має масовий попит. Але реальних надій на масовий приплив портфельних і прямих – реальних інвестицій з метою підйому збанкрутілих, але важливих для економіки підприємств сьогодні мало через відсутність відповідного для цього інвестиційного клімату як у країні в цілому, так і в галузях промисловості.

Сьогодні практично всі країни з розвинутою економікою проводять політику інтенсифікації амортизаційних відрахувань. Це обумовлює зростання обсягів власного валового самофінансування і зміну його структури в напрямку збільшення питомої ваги амортизаційних відрахувань і зниження частки неподільного прибутку. На жаль, попередня практика, що мала місце в Україні, призвела до зниження амортизаційних відрахувань у результаті несвоєчасної і неповної індексації вартості основних фондів у період високих темпів інфляції, застосування необґрунтованих понижуючих коефіцієнтів до амортизаційних норм, відмови від прискореної амортизації тощо. Підприємства позбавилися можливості фінансуватися за рахунок амортизаційних засобів не тільки відновлення основних фондів, але й витрати на підтримку в робочому стані діючих основних фондів. Очевидно, що амортизаційна політика окремого підприємства відбиває амортизаційну політику держави і базується на встановлених принципах, методах, нормативах амортизаційних відрахувань. При цьому збалансована амортизаційна політика сприяє зростання нагромаджень власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел [3].

Відомо, що формування і нагромадження власних фінансових ресурсів здійснюється двома шляхами:
  • шляхом формування амортизаційного фонду підприємства за рахунок амортизаційних відрахувань;
  • непрямим шляхом зменшення податкових платежів із прибутку.

Слід зазначити, що в Україні недостатньо уваги приділяється цільовому використанню амортизаційних відрахувань. Їх вилучення (10%) для централізованого перерозподілу, як це практикувалося, тільки ускладнило ситуацію. Використання прискореної чи змішаної форми амортизації у поєднанні з лізингом може стати ефективним інструментом відновлення основних виробничих ресурсів [4].

З урахуванням того, що амортизаційна політика підприємства є складовою частиною загальної державної політики формування власних фінансових ресурсів, то, крім висловлених пропозицій, з метою її вдосконалення варто було б передбачити реалізацію таких напрямків, як обґрунтований вибір методів амортизації і забезпечення цільового використання амортизаційного фонду (їх облік і контроль). У цілому наша промисловість має потребу в новій амортизаційній політиці, що створила б умови максимізації власних засобів, їх накопичення й ефективного реінвестування у виробничу діяльність.

Прибуток як основне джерело формування власних засобів підприємства й засобів відтворювальних процесів у виробництві одночасно є основним фінансовим джерелом формування інвестиційних ресурсів держави. Але очевидно, що отримувати значний прибуток у сучасних умовах за наявності високої конкуренції на ринку та майже повної відсутності державної підтримки та власних обігових коштів на застарілих виробничих фондах неможливо.

Підприємства, в умовах задушливої податкової системи, по - своєму намагаються вирішити цю проблему; їх методи в основному зводилися обо до ухилення від сплати податків з різних причин, обо до приховування прибутку (відома, але офіційно не визнана, система "подвійної бухгалтерії").

Не секрет, що існуюча система оподаткування і взагалі державна промислова політика не сприяють вирішенню цієї проблеми – швидше навпаки загострює її. А разом з тим є ряд цікавих пропозицій, що дозволяють вирішити її в законодавчому порядку і створити в країні сприятливий економічний клімат для прибуткової роботи підприємств [2, 3, 4].

Підсумовуючи вищезазначене, ми фіксуємо увагу на таких моментах [5]:
  • у сучасних умовах в Україні підприємствам, що втратили свої ресурси, безперспективно очікувати допомоги ззовні – розраховувати приходиться тільки на себе;
  • більшість підприємств, за станом промислових ресурсів перебуває в критичній зоні, коли їх відродженню вже не допоможе просте відтворення;
  • аналіз джерел фінансування розширеного відтворення промислових ресурсів підприємств показує, що власних ресурсів для цієї мети в сьогоднішніх умовах в Україні підприємствам не вистачить з огляду на те, що більшість з них працюють з дуже низьким рівнем рентабельності (менше 5%);
  • державна амортизаційна політика і політика оподаткування промислових підприємств не сприяє накопиченню засобів для розширеного відтворення і має потребу в істотному вдосконаленні.

Отже, для вирішення окреслених проблем державі та регіональним органам влади необхідно, в першу чергу, вирішити коло питань щодо стимулювання механізмів інвестування та фінансового забезпечення розширеного відтворення виробничих ресурсів промислових підприємств.


SUMMARY

In clauses the analysis of process reproduction of industrial resources of the industry is resulted. The carried out classification of resources by kinds of factors of manufacture has allowed to open real mechanisms of resource losses, processes of their reproduction and to offer a way of their improvement.


Список літератури
  1. П. Фроломов. Деформации в промышленности Украины и пути их устранения
    // Экономика Украины. №10-2001. – С. 88-90.
  2. Лысюк В.М., Исаченко Д.А., Захарченко В.И. Регулирование экономики переходного периода. - Одесса: ИПРЭЭИ НАН Украины, 2000. - 264 с.
  3. Буркинський Б.В., Котлубай М.І. Амортизація як джерело інвестування у морський транспорт. – Одеса: ІПРЕЕД НАН України, 2001. – 122 с.
  4. Цыбулько Т.Л. Организационно-технические особенности воспроизводства производственных фондов в процессе их превращения в капитал // Економіка промисловості. - 1999. - №2(4). – С. 106-109.
  5. Буркинский Б.В., Лысюк В.М., Пивоварчук Н.Д., Гурченков А.П., Белаковский Л.М., Гриневецкий С.Р. Потенциал регионального производственного комплекса
    // Политика мобилизаций интегрального ресурса региона / Рук. чл.-кор.
    НАН Украины д-р экон. наук, проф. Б.В. Буркинский, д-р экон. наук,
    проф. С.К. Харичков. - Одесса: ИПРЭЭИ НАН Украины, 2002. - Кн. 1. - С. 197-236.
  6. Кулиш Е.В. Финансовое обеспечение производства: проблемы оценки и анализа
    // Економіка промисловості. – 1999. - № 4 (6). - С. 96 - 103.