Geum.ru

20 листопада 1989 року резолюцію 44/25 Генеральної Асамблеї ООН дитини була прийнята Конвенція про права. Документ ратифікований 193 країнами світу

Вид материалаДокументы
Подобный материал:

Матеріали до загальнообов’язкового

Дня інформування населення

29 червня 2010 року


Сімейні форми виховання як пріоритетна форма влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування


20 листопада 1989 року резолюцію 44/25 Генеральної Асамблеї ООН дитини була прийнята Конвенція про права. Документ ратифікований 193 країнами світу.

Ратифікувавши в 1991 році Конвенцію ООН про права дитини Україна не тільки поклала на себе зобов’язання щодо захисту прав дітей, але й визнала важливість і необхідність усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також пріоритетність сімейних форм влаштування дітей-сиріт перед, розповсюдженою до того часу, практикою передачі таких дітей на виховання до державних закладів.

Відповідно до п. 3 ст. 5 Сімейного кодексу України держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. Кожна дитина, яка тимчасово або назавжди позбавлена свого сімейного оточення, має право на захист і особливу допомогу з боку держави, зокрема діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Ознакою сучасної соціальної політики в галузі дитинства є наближення чинної системи опіки над дітьми до потреб дитини і створення нових соціальних інститутів, покликаних найкращим чином реалізовувати права та інтереси дітей.

Напрями соціальної політики в галузі дитинства:

- підтримка соціально незахищених категорій дітей та реабілітація їхньої біологічної сім’ї з метою поновлення здатності батьків турбуватися про дитину. Головний акцент у питанні розв’язання проблем дитинства потрібно робити саме на підтримці сім’ї з боку держави та на відповідальності батьків за виховання дитини;

- розвиток у державі сімейних форм утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (усиновлення, передача під опіку, передача до прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу).


Станом на 1 квітня 2010 року в Рівненській області зареєстровано 1812 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. З них 1384 дитини перебувають під опікою та піклуванням, 224 дитини зазначеної категорії виховуються у 45 прийомних сім’ях і 18 дитячих будинках сімейного типу.

На регіональному обліку з усиновлення перебуває 371 дитина-сирота та дитина, позбавлена батьківського піклування. Впродовж 2009 року було усиновлено 52 дитини, що, за останні 11 років, є найбільшим показником по Рівненській області. 204 дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, залишаються невлаштованими до сімейних форм виховання. Решта дітей не підлягаєх усиновленню у зв’язку з тим, що їхні батьки перебувають у місцях позбавлення волі, під слідством, у СІЗО або є недієздатними.


Існує декілька традиційних форм прийняття дитини на виховання у сім’ю, серед яких – усиновлення, опіка та піклування, прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу.

Усиновлення – прийняття усиновлювачем у свою сім’ю дитини на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини провjдиться в її інтересах для забезпечення стабільних і гармонійних умов її життя. Громадяни України, які бажають усиновити дитину, звертаються з письмовою заявою до служби у справах дітей за місцем свого проживання. До заяви додаються такі документи: копія паспорта або іншого документа, що посвідчує особу; довідка про заробітну плату за останні шість місяців або копія декларації про доходи за попередній календарний рік, засвідчена органами державної податкової служби; копія свідоцтва про шлюб, укладений в органах реєстрації актів цивільного стану, якщо заявники перебувають у шлюбі; висновок про стан здоров'я кожного заявника; засвідчена нотаріально письмова згода другого з подружжя на усиновлення дитини (у разі усиновлення дитини одним з подружжя), якщо інше не передбачено законодавством; довідка про наявність чи відсутність судимості для кожного заявника, видана органами внутрішніх справ за місцем проживання; документ, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням.

Служба у справах дітей впродовж 10 робочих днів після отримання від громадян України заяви про бажання усиновити дитину складає акт про обстеження їх житлово-побутових умов, розглядає питання про можливість заявників бути усиновлювачами та готує відповідний висновок. У разі прийняття позитивного рішення заявники ставляться на облік як кандидати в усиновлювачі. Їм видається висновок разом з прошнурованими, пронумерованими, скріпленими печаткою, завіреними підписом керівника служби у справах дітей документами.

Якщо кандидати в усиновлювачі за результатами ознайомлення з інформацією про дітей, які перебувають на місцевому обліку, не виявили бажання отримати направлення для знайомства з дитиною, вони можуть звернутися до Міністерства молоді, сім’ї та гендерної політики АР Крим, служби у справах дітей обласної, Київської та Севастопольської держадміністрацій для ознайомлення з інформацією про дітей, які перебувають на регіональному обліку, або за їх бажанням до Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини для ознайомлення з інформацією про дітей, які перебувають на централізованому обліку.

Після ознайомлення з інформацією про дітей зазначеної категорії, кандидатам в усиновлювачі, які виявили намір особисто познайомитись з дитиною, видається направлення до служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини для організації знайомства з нею.

Строк дії направлення становить 10 робочих днів від дати видачі. У разі потреби строк дії направлення може бути продовжений органом, що його видав, але не більше як на 10 робочих днів. Направлення видається особисто кандидатам в усиновлювачі.

Знайомство з дитиною відбувається у присутності працівників закладу та служби у справах дітей за місцем проживання дитини. Після встановлення контакту з дитиною кандидати в усиновлювачі звертаються до служби у справах дітей за місцем проживання дитини із заявою про бажання усиновити її. Служба у справах дітей за місцем проживання дитини на підставі заяви кандидата в усиновлювачі та вищезазначених документів впродовж 10 робочих днів готує громадянам України висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини для подання до суду. Для прийняття рішення про усиновлення кандидати в усиновлювачі звертаються із заявою про усиновлення до суду за місцем проживання (перебування) дитини. Усиновлення дітей проводиться на підставі рішення суду.

Усиновлювачі мають право: приховувати від дитини факт усиновлення та вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення нею повноліття; приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам; на відпустку тривалістю 56 календарних днів (відповідно до статті 18-1 Закону України «Про відпустки» особі, яка усиновила дитину віком старше трьох років, надається одноразова оплачувана відпустка у зв’язку з усиновленням дитини тривалістю 56 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (якщо усиновлювачами є подружжя – одному з них на їх розсуд). Особа, яка усиновила дитину, має право на відпустку у зв'язку з усиновленням дитини за умови, якщо заява про надання відпустки надійшла не пізніше трьох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду про усиновлення. Крім того, право на допомогу має усиновлювач, який є громадянином України, постійно проживає на її території та усиновив дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування. Процедура виплати допомоги при усиновленні дитини визначається Порядком призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1751 зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2009 № 59. Допомога призначається і виплачується органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації усиновлювача. За умови подання довідки про неодержання зазначеної допомоги в органах праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації, вона може бути призначена також за місцем фактичного проживання усиновлювача.

Усиновлювачі зобов’язані особисто забрати дитину із закладу чи сім’ї, в якій вона виховується, в присутності представника служби у справах дітей після пред’явлення копії рішення суду про усиновлення; надавати можливість представникам служби у справах дітей за місцем свого проживання спілкуватися з дитиною та здійснювати нагляд за умовами проживання і виховання; у разі зміни місця проживання усиновленої дитини повідомляти про це службу у справах дітей.

Встановлення опіки та піклування – це влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, у сім’ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку, захисту їх прав та інтересів. Опікуни (піклувальники) є законними представниками інтересів дитини без спеціальних на те повноважень. До їх обов’язків належить виховання дитини, піклування про її здоров’я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечення одержання дитиною повної загальної середньої освіти, здійснення повного медичного обстеження підопічного двічі на рік.

Сімейним і Цивільним кодексами України регулюються оформлення над дитиною опіки (піклування), права та обов’язки опікунів (піклувальників). Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли чотирнадцяти років, а піклування – над дітьми віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, опіка (піклування) встановлюється органами опіки та піклування або судом.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» органами опіки та піклування є райдержадміністрації, виконавчі комітети міських рад. Безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладено на служби у справах дітей.

Опікуном (піклувальником) може бути повнолітня дієздатна особа. При призначенні опікуна (піклувальника) враховуються особисті якості особи, її ставлення до дитини (ст. 244 Сімейного кодексу). Однією з умов оформлення опіки є бажання самої дитини щодо призначення певної особи її опікуном (піклувальником). Переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікунами чи піклувальниками щодо однієї й тієї самої дитини, надається: її родичам незалежно від місця їх проживання; особам, у сім’ї яких проживає ця дитина на момент, коли виникають підстави для встановлення над нею опіки або піклування.

Не може бути опікуном (піклувальником) особа, яка зловживає алкоголем, наркотичними засобами, позбавлена батьківських прав, а також інтереси якої суперечать інтересам дитини. Якщо дитина постійно проживає в дитячому закладі або закладі охорони здоров’я, то відповідно до статті 245 Сімейного кодексу України функції опікуна та піклувальника щодо неї здійснюються адміністрацією закладу.

Дитина, над якою встановлено опіку (піклування), не втрачає статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, що, у свою чергу, передбачає державні пільги, передбачені для такої категорії дітей. Так, за такими дітьми зберігається право на аліменти, пенсії, на відшкодування у зв’язку з втратою годувальника, інші соціальні виплати. Відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, становить два прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку (з 01.01.2009 року).

До прав опікунів (піклувальників) віднесено самостійне визначення методів виховання дитини, причому це право обмежене — відповідно до статті 249 Сімейного кодексу України має також враховуватися думка дитини й рекомендації органу опіки та піклування. Контроль за умовами утримання, виховання, навчання дитини, над якою оформлено опіку (піклування) покладається на органи опіки та піклування.

Звільнення опікуна (піклувальника) здійснюється рішенням органу опіки та піклування за його бажанням або в разі невиконання ним його обов’язків, при влаштуванні вихованця до державного закладу або коли стосунки між вихователем та вихованцем не дозволяють здійснювати піклування. У випадку невиконання опікунами, піклувальниками обов’язків і за умови настання тяжких наслідків винні особи несуть кримінальну відповідальність. Згідно зі ст. 250 Сімейного кодексу України опіка (піклування) над дитиною припиняється у випадках, встановлених статтями 76, 77 Цивільного кодексу України: опіка припиняється у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам), досягнення підопічним 14 років (у цьому разі особа, яка здійснювала обов’язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього); піклування припиняється у разі досягнення фізичною особою повноліття; реєстрації шлюбу неповнолітньої особи; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.

Однією з форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування є прийомна сім’я. Це сім’я або особа, що не перебуває в шлюбі, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання. Порядок прийому дітей в сім’ю встановлено Положенням про прийомну сім’ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 565.

Дитячий будинок сімейного типу – окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних дітей. Порядок створення дитячих будинків сімейного типу та влаштування в них дітей регулюється Постановою Кабінету Міністрів України № 564 від 26 квітня 2002 року «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу». У першу чергу до дитячого будинку сімейного типу влаштовуються діти, які перебувають між собою у родинних стосунках, за винятком випадків, коли за медичними показаннями або з інших причин вони не можуть виховуватися разом.

Рішення про створення прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу приймається районною держадміністрацією, виконавчим комітетом міської ради на підставі заяви осіб або особи, які виявили бажання створити таку сім’ю (дитячий будинок), з урахуванням результатів навчання, подання відповідного центру соціальних служб для сім'ї, дітей і молоді та висновку служби у справах дітей про наявність умов для їх створення.

Усиновлена дитина приймається в сім’ю на правах біологічної дитини з усіма правовими наслідками: у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу – до досягнення ними повноліття (18 років); у разі продовження навчання – до 23 років або до закінчення ними відповідного навчального закладу. За прийомними дітьми, дітьми-вихованцями дитячих будинків сімейного типу зберігається статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Це передбачає збереження за дитиною раніше призначених аліментів, пенсій та інших державних виплат.

Прийомними батьками, батьками-вихователями може стати як подружжя, так і особа працездатного віку, яка не перебуває в шлюбі. Середньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім'ї, обчислений за останні шість календарних місяців, не може бути менший ніж рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум), встановлений законодавством. Особи, які виявили бажання стати прийомними батьками (батьками-вихователями) в обов’язковому порядку мають пройти навчання, організоване обласними центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Влаштування дітей у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу проводиться з урахуванням віку прийомних батьків, батьків-вихователів і дітей, для того, щоб на час досягнення обома прийомними батьками (батьками-вихователями) пенсійного віку всі прийомні діти (діти-вихованці) досягли віку вибуття з прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, тобто повноліття.

Не можуть бути прийомними батьками, батьками-вихователями особи, які були засуджені за злочини проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних  речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість  за вчинення інших злочинів. Також не можуть створити прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу громадяни, які мають вади фізичного чи психічного здоров’я (інваліди I і II групи, які за висновком медико-соціальної експертної комісії потребують стороннього догляду, особи, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та наркотичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства). Відповідні вимоги висуваються й до членів родини прийомних батьків, батьків-вихователів.

Держава надає постійну соціальну підтримку прийомним сім’ям, дитячим будинкам сімейного типу. Для здійснення соціального супроводження за прийомною сім'єю, дитячим будинком сімейного типу закріплюється соціальний працівник відповідного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Прийомні батьки, батьки-вихователі є законними представниками прийомних дітей на підприємствах, в установах та організаціях. Вони несуть персональну відповідальність за життя, здоров’я, фізичний і психічний розвиток дітей, а також за дотримання принципу конфіденційності інформації щодо ураження прийомних дітей ВІЛ-інфекцією.

Розмір щомісячної державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного віку.

Одному з прийомних батьків виплачується грошове забезпечення за надання послуг у прийомній сім`ї у розмірі 35% від розміру соціальної допомоги на дитину, але не більше півтора прожиткових мінімумів для працездатної особи. Батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу виплачується грошове забезпечення, що визначено у розмірі 35% від соціальної допомоги на кожну дитину-вихованця, але не більше п’яти прожиткових мінімумів для працездатної особи. При цьому грошове забезпечення може отримувати один із батьків-вихователів або за їх спільною згодою сума грошового забезпечення розподіляється між ними рівними частинами.

Законодавством передбачено відрахування страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за непрацюючих прийомних батьків, батьків-вихователів на суми їх грошового забезпечення на рахунки управлінь Пенсійного фонду України, відкриті в установах уповноваженого банку.