Н. С. Юзікова Судові та правоохоронні органи України

Вид материала

Документы

Содержание Повноваження КСУ Мовою документів Мовою документів Система судів загальної юрисдикції Становлення радянського суду Діяльність судових органів у період відбудови народного господарства (1925—1937 рр.) Організація і діяльність судових органів у період "завершення будівництва соціалізму" (1937—1958 рр.) Судові органи в період "будівництва комунізму" (1958—1970 рр.) Період 1970—90-х рр. Сучасний період організації і діяльності судової системи України

Подобный материал:

• Навчально-методичний комплекс з дисципліни «судові та правоохоронні органи україни», 727.41kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліни «судові та правоохоронні органи україни», 593.44kb.
• Комплексна програма профілактики злочинності у Білогірському районі Хмельницької області, 149.31kb.
• В законі україни «Про міліцію» говориться, що правоохоронні органи повинні забезпечити, 387.86kb.
• Відповідальність за невиплату заробітної плати, 13.11kb.
• Тема. Правоохоронні органи, 72.47kb.
• Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи,, 61.89kb.
• Верховною Радою України за роки незалежності прийнято понад 50 закон, 219.25kb.
• Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості, 672.69kb.
• Сімейний кодекс України, Закон України «Про органи І служби у справах дітей та спеціальні, 37.98kb.

Німеччина

У Німеччині завдання конституційного контролю здійснюють Федеральний конституційний суд (був створений у 1951 р. і діє у м. Карлсруе) та конституційні суди земель. Федеральний конститу­ційний суд вирішує питання тлумачення Конституції, спори щодо співвідношення з Конституцією федеральних законів і законів, що видаються органами влади земель. Цей суд наділений повноважен­нями зі скасування законів, що були прийняті парламентом ФРН і владою земель, будь-яких постанов уряду і рішень судових інстанцій, у тому числі й вищих федеральних судів у разі виявлення суперечностей їх Конституції. До компетенції суду належить визнання неконститу­ційною діяльності різних організацій та об'єднань громадян; розгляд скарг громад та окремих громадян на порушення органами влади їх конституційних прав. Компетенція конституційних судів земель об­межена тлумаченням положень конституцій земель і розглядом скарг про порушення закріплених у них правах. Рішення конституційних судів не підлягають оскарженню. 3.2. Організація і діяльність Конституційного Суду України

Конституцією визначено, що судочинство здійснюється КСУ і судами загальної юрисдикції. Так, законодавець уперше нор­мативно визначив, що конституційне судочинство (поряд з гос­подарським, цивільним, адміністративним та кримінальним) є однією із форм здійснення правосуддя.

КСУ— єдиний орган конституційної юрисдикції, який гаран­тує верховенство Конституції як Основного Закону держави на всій території України.

Виконуючи завдання конституційного контролю, КСУ визначає, чи відповідають закони і інші правові акти Конституції України. Організація і діяльність КСУ визначається Конституцією, Законом "Про Конституційний суд України", Регламентом КСУ.

У деяких країнах функція конституційного контролю покла­дена на суди загальної юрисдикції (Канада, Норвегія, СПІА). В інших (Австралія, Туреччина, Росія, Україна) ця функція покла­дена на спеціальний орган — Конституційний суд.

Основним завданням КСУ є гарантування верховенства Кон­ституції як Основного Закону держави на території України. Юрисдикція КСУ з питань конституційності поширюється на:

• закони України й інші правові акти Верховної Ради Украї­ни, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України,правові акти Верховної Ради АРК, що були прийняті після набрання
  чинності Конституцією 1996 р.
  
• закони України й інші правові акти Верховної Ради Украї­ни, її органів, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради АРК, що були прийняті до
  набрання чинності Конституцією 1996 р.;
  
• усі чинні міжнародні договори України чи ті міжнародні
  договори, що вносяться до Верховної Ради України для дачі згоди на їхню обов'язковість.
  

В основу діяльності суду, що здійснює конституційний конт­роль, були покладені вироблені теорією і практикою та закріплені в законі принципи:

• верховенства права;
  
• незалежності;
  
• колегіальності;
  
• рівноправності суддів;
  
• гласності;
  

• всебічного розгляду справ і обґрунтованого ухвалення рі­шення у них.
  

Склад КСУ формується законодавчою, судовою гілками влади та Президентом. Але це зовсім не означає, що кожний суддя буде захищати інтереси того органу, який його призначив на цю посаду. Суд повинен діяти як єдина організаційна державна структура конституційної юрисдикції. Визначальним у діяльності суддів повинні стати не інтереси однієї з гілок влади, а Конституція і за­кони. Кожна з гілок призначає рівну кількість суддів — по 6. Така практика формування конституційного корпусу існує в багатьох європейських країнах, де повноваження конституційного конт­ролю здійснює окремий орган, а не суд загальної юрисдикції.

КСУ створюється і діє в складі 18 суддів, які призначаються на посаду Президентом України, Верховною Радою України і з'їздом суддів України.

Президент при узгодженні й обговоренні кандидатур із Прем'єр-міністром України і Міністром юстиції України призначає на посаду суддів КСУ, про що видається відповідний указ. Верхов­на Рада призначає суддів КСУ таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Призначеними на посаду судді вважаються кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

З'їзд суддів України за пропозицією делегатів з'їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів визначає кандидатури на посаді суддів КСУ для того, щоб їхні кандидатури були включені в бюлетені для таємного голосування. Призначеним на посаду судді вважається кандидат, який в результаті таємного голосування одержав більшість голосів від числа обраних делегатів з'їзду суддів України.

У разі припинення повноважень судді КСУ, який був при­значений Президентом України або Верховною Радою України, Президент чи Верховна Рада призначає у місячний термін на цю посаду іншу особу. А якщо були припинені повноваження судді, який призначався з'їздом суддів, новий з'їзд суддів України у 3-місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

Суддею КСУ може бути громадянин України, який:

• на день призначення досяг 40 років;
  
• має вищу юридичну освіту і стаж роботи (практичної, пе­дагогічної чи наукової) за фахом не менше 10 років;
  
• проживає в Україні протягом останніх 20 років;
  
• володіє державною мовою.
  

Після призначення судді на посаду він складає присягу.

Присяга. Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати ви­сокі обоє 'язки судді Конституційного Суду України, забезпечу­вати верховенство Конституції України, захищати конститу­ційний лад держави, конституційні права і свободи людини і громадянина.

Термін повноважень суддів — 9 років, повторне призначення на посаду судді КСУ не допускається.

Повноваження КСУ

Повноваження КСУ визначаються Конституцією (ст. 150), Законом "Про Конституційний Суд України" (ст. 13) і актами КСУ. Відповідно до цих норм КСУ:

1.Вирішує питання про конституційність наступних правових актів:

• законів і інших правових актів Верховної Ради України;
  
• актів Президента України;
  
• актів Кабінету Міністрів України;
  
• актів Верховної Ради АРК. 2.Приймає рішення та дає висновки у справах щодо відповід­ності Конституції чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість. 3.За зверненням Верховної Ради України дає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з посади в порядку імпічменту в межах, визначених ст. ст. 111 і 151 Конституції.
  

Імпічмент (англ. — осуд, обвинувачення, від старофранц. етреесНетепі — перешкода, тортури) — це одна з форм консти­туційної відповідальності, що реалізується шляхом парламентсь­кої процедури, яка пов 'язана з позбавленням президента недотор­канності у зв 'язку зі вчиненням ним певного злочину.

4.Здійснює офіційне тлумачення Конституції і законів України.

Щоб уникнути втягнення КСУ в політичну боротьбу і розме­жувати його діяльність з діяльністю судів загальної юрисдикції у законодавстві закріплюються положення, що встановлюють ком­петенцію Суду. При здійсненні конституційного судочинства КСУ утримується від вирішення питань, що належать до компетенції судів загальної чи спеціальної юрисдикції або інших органів. Так, згідно зі ст. 14 Закону "Про Конституційний Суд України" він не вирішує питання конституційності актів органів державної влади, органів влади АРК і органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Підставою для висновку щодо неконституційності правових актів повністю або частково є: невідповідність Конституції; порушення встановленої Конституцією процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конститу­ційних повноважень при їх прийнятті.

Слід звернути особливу увагу, що КСУ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, послі­довно обстоює право громадянина на доступ до суду. Можна ствер­джувати, що рішення КСУ сприяють реалізації конституційних засад правосуддя (право на судовий захист, право на оскарження та інші). Як встановлено Рішенням КСУ від 25 грудня 1997 р. № 9-зп у справі за зверненням жителів міста Жовті Води, ч. 1 ст. 55 Конституції містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо він вважає, що його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав та свобод. Як вказано у Рішенні, зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду в прийнятті позовнихта інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до ст. 64 Конституції не може бути обмежено.

Голова КСУ обирається таємним голосуванням на спеціальному пленарному засіданні КСУ з числа суддів КСУ не пізніше 2-місячного терміну з дня, коли посада Голови стала вакантною. Термін повнова­жень Голови Суду — 3 роки без права повторного переобрання.

Повноваження Голови КСУ визначаються Законом "Про Консти­туційний Суд України" і Регламентом Конституційного Суду України, затв. Рішенням КСУ від 5 березня 1997 р.) і іншими актами КСУ, що регламентують організацію його внутрішньої роботи. Голова КСУ:

—очолює КСУ і займається організацією його роботи і діяльності;

—скликає і проводить засідання, пленарні засідання КСУ;

• уповноважений розпоряджатися бюджетними коштами на утримування і забезпечення діяльності КСУ. У зв'язку з цим: подає на затвердження КСУ проект витрат на кожний наступний рік;
  подає на затвердження план роботи суду на кожен квартал року;
  
• призначає на посади радників і помічників Голови, наукових консультантів і помічників суддів, заступників керівника Секре­таріату, керівників самостійних структурних підрозділів Секретаріа­ту, кандидатури яких затверджуються на засіданнях КСУ;
  
• виступає представником КСУ у відносинах з органами державної влади і міжнародних організацій.
  

Пленарні засідання КСУ можуть бути скликані з ініціативи Голови, заступників, колегій судців і постійних комісій КСУ чи не менше 3 суддів.

На пленарних засіданнях КСУ:

• розглядаються справи, провадження у яких відкрито за конституційним поданням чи конституційним зверненням;
  
• затверджується положення про постійні комісії;
  
• приймаються рішення про створення тимчасових комісій, при цьому визначається персональний склад і призначається голова.
  

На засіданнях КСУ:

• затверджується Регламент КСУ (при цьому на засіданнях до нього можуть вноситися зміни і доповнення);
  
• розглядаються питання про відкриття провадження у справі в КСУ й у випадку прийняття Колегією суддів КСУ процесуального визначення про відмовлення у відкритті такого провадження;
  
• затверджуються положення про секретаріат, архів, бібліотеку;
  
• призначається, за поданням Голови КСУ, керівник Сек­ретаріату;
  
• приймають рішення про створення постійних комісій і затверджують їхній склад;
  
• затверджують структуру і штатний розклад КСУ;
  
• приймають рішення про дострокове звільнення з посади Голови, заступника Голови КСУ.
  

Колегії суддів КСУ, що входять до складу КСУ, розглядають питання про відкриття провадження у справах за конституційними поданнями та конституційними зверненнями. Конституційне подання — це письмове клопотання до КСУ про визнання правового акту (або його окремих положень) не­конституційними, про визнання конституційності міжнарод­ного договору або про необхідність офіційного тлумачення Кон­ституції та законів України.

Законодавчо визначається, що конституційним поданням є звернення Верховної Ради про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усу­нення Президента з посади в порядку імпічменту. Перелік суб'єктів, які мають право на конституційне подання визначено ст. 40 Закону "Про Конституційний Суд України". До них належать:

• Президент України;
  
• Верховна Рада України;
  
• Кабінет Міністрів України;
  
• не менше 45 народних депутатів України;
  
• Уповноважений Верховної Ради з прав людини;
  
• ВСУ;
  
• інші органи державної влади;
  
• Верховна Рада АРК;
  
• органи місцевого самоврядування.
  

У конституційному поданні суб'єкти (орган чи службова особа), які направляють конституційне подання, зазначають: по-перше, повне найменування, номер, дату прийняття правового акту, конституційність якого в цілому або окремих його положень запе­речується чи який потребує офіційного тлумачення; по-друге, на­водять правове обгрунтування тверджень щодо неконституційності правового акту або необхідності в офіційному тлумаченні; по-третє, зазначають дані інших документів, на які вони посилаються, та наводять перелік матеріалів та документів, що додаються.

МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ

КСУ на пленарному засіданні розглянув справу за конституцій­ним поданням Верховної Ради АРК щодо відповідності Конституції (конституційності) положень ч. 7 ст. З Закону від 12 лютого 1998 р. "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим" з підстав наявності спірних питань щодо відповідності Конституції положень зазначеного Закону. Верховна Рада АРК — суб'єкт консти­туційного подання — звернулася до КСУ з клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції положень ч. 7 ст. З Закону "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим", відповідно до якої військовослужбовці Збройних Сил, Прикордонних військ, Служби безпеки України, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, судді і прокурори, державні службовці можуть бути зареєстровані кандидатами в депутати, якщона момент реєстрації вони подадуть до окружної виборчої комісії особисте зобов'язання про припинення виконання службових пов­новажень на період виборчої кампанії. Верховна Рада АРК вважає ці положення такими, шо порушують принцип рівності конституційних прав і свобод громадян, закріплений ч. 1 ст. 24 Конституції, і є не­конституційними.

Вирішуючи справу, Суд послався на попереднє Рішення від 26 лю­того 1998 р. № ]-рп/98, в якому він сформулював свою правову пози­цію щодо неприпустимості обмежень конституційного права громадян балотуватись на виборах. Орган конституційної юрисдикції зазначив, що встановлення ч. 7 ст. З Закону "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим" обмежень щодо реалізації певними категоріями громадян права балотуватися на виборах депутатів Верховної Ради АРК є порушенням вимог ч. І ст. 24 Конституції, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і свободи.

Отже за Рішенням положення ч. 7 ст. З Закону "Про вибори депу­татів Верховної Ради Автономної Республіки Крим" визнані такими, що не відповідають Конституції.

Конституційне звернення — це письмове клопотання до КСУ про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конститу­ційних прав та свобод фізичної та юридичної особи.

Закон визначає, що суб'єктами права на конституційне звер­нення є:

• громадяни України;
  
• громадяни інших держав (іноземці);
  
• особи без громадянства (апатриди);
  
• юридичні особи.
  

У конституційному зверненні вищезазначені суб'єкти зазна­чають: дані особи, яка звертається; статті Конституції чи закону, тлумачення яких має бути дано КСУ; обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції чи законів; дані щодо документів та матеріалів, на які посилається суб'єкт конс­титуційного звернення, і перелік документів, що додаються.

МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ

10 квітня 2003 р. КСУ прийняв Рішення № 8-рп/2003 у справі про поширення відомостей, порушеною за конституційним звер­ненням громадянина України В.А. Сердюка з клопотанням про офіційне тлумачення положення ч. 1 ст. 7 ЦК УРСР — "поширив такі відомості". В.А. Сердюк зазначав, що його заяву щодо неправо­мірних дій інспектора державної податкової інспекції до Державної податкової адміністрації місцевий суд визнав такою, що поширює відомості, які не відповідають дійсності, порочать честь, гідність та ділову репутацію працівника державної податкової інспекції. Своїм рішенням суд зобов'язав заявника спростувати заявлені відомості шляхом направлення заяви до відповідного відділу зазначеної ад­міністрації, а також відшкодувати збитки за заподіяну моральну шкоду цій службовій особі. КСУ наголосив на тому, що звернення громадян до правоохоронного органу, які містять певні відомості про недодер­жання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадсь­кості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу.

За висновком КСУ положення ч 1 ст. 7 ЦК УРСР "поширив такі відомості" в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особа­ми цього органу при виконанні функціональних обов'язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб. Викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою відповідальність передбачену чинним законодавством України.Рішення про відкриття провадження за конституційним подан­ням чи зверненням ухвалюється колегією суддів КСУ або Судом на засіданні. Справа, провадження в якій відкрито за конституційним поданням та конституційним зверненням, по суті розглядається на пленарному засіданні Суду. Пленарне засідання є повноважним, якщо на ньому присутні не менше 12 судців. Строк провадження у справах за конституційним зверненням не повинен перевищувати 6 місяців, а за конституційним поданням — 3 місяці з моменту винесення ухвали про відкриття конституційного провадження у справі.

Важливою стадією конституційного провадження є прийняття рішення або дача висновку КСУ. Рішення приймається у справі з питань про неконституційність актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України. Висновки даються у справах з питань про відповідність Конституції чинних міжнарод­них договорів України або тих міжнародних договорів, що вно­сяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість, а також щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з посади у порядку імпічменту. Рішення та висновки мотивуються, підписуються суд­дями, що голосували "за" або "проти" їх прийняття, та оприлюд­нюються. Рішення є остаточними і оскарженню не підлягають.

Порядок організації і внутрішньої роботи КСУ визначається Конституцією, Законом "Про Конституційний Суд України", актами КСУ.

Секретаріат КСУ здійснює організаційне, науково-експертне й інформаційно-довідкове забезпечення роботи Суду. Додатковими робочими органами з питань організації і внут­рішньої діяльності Суду є постійні комісії КСУ:

1. з питань регламенту й етики;
   
2. з питань бюджету і кадрів;
   
3. з питань наукового й інформаційного забезпечення;
   
4. з міжнародних зв'язків.
   

Для додаткового дослідження питань, що пов'язані з конститу­ційним провадженням, і забезпечення участі фахівців відповідних галузей права створюються тимчасові комісії.

Для збереження матеріалів КСУ створюються архіви. Тер­мін збереження матеріалів в архіві визначається Законом "Про Конституційний Суд України". Так, матеріали справ, у яких приймається рішення чи дається висновок КСУ, зберігаються 100 років. Оригінали рішень і висновків КСУ зберігаються без­строково. Інші документи зберігаються відповідно до загальних термінів, визначених законодавством України.

З метою забезпечення КСУ нормативно-правовими актами, спеціальною і науковою літературою створюється бібліотека.


Суддя — це закон, який говорить.

А закон — це німий суддя.

Цицерон — оратор Стародавнього Риму

Розділ IV

СИСТЕМА СУДІВ ЗАГАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ

Глава 1

Основні етапи розвитку судової системи України

Історія розвитку судової системи є складовою частиною іс­торії держави і суспільства в цілому. На різних етапах розвитку держави суди відображають її політику і здійснюють її функції. Розвиток судової системи України умовно можна поділити на декілька етапів.

Становлення радянського суду

Після Жовтневої революції в багатьох містах і навіть селах України були організовані нові суди. Першим документом На­родного Секретаріату про суд була постанова від 4 січня 1918 р. "Про введення народного суду на Україні", якою була передбачена ліквідація старої судової системи (окружні суди, судові палати, військові і морські суди, комерційні суди м. Одеси, волосні та мирові суди). На Україні були організовані дільничні народні суди з розрахунку один суд на 10000 осіб. Вироки виносилися ім'ям народу України більшістю голосів членів суду, були остаточними і не підлягали оскарженню, тому суди другої інстанції (для апе­ляційного та касаційного перегляду справ не організовувалися. Вирок суду підлягав негайному виконанню. А у разі виявлення "нових істотних обставин" у справі, вона могла бути переглянута тим же судовим органом.

Попереднє розслідування у кримінальних справах проводив один з постійних народних суддів, а накази про затримку, арешт за­тверджувалися всім складом народного суду протягом 12 годин.

Організація судових органів, відповідно до реформи 1922 р. завершилася створенням двох рівнозначних систем: революційних трибуналів і народних судів. Поряд з єдиною судовою системою діяла система тимчасових спеціальних судів:

• у справах про злочини, що загрожують Червоній Армії —
  військові трибунали;
  
• у справах про особливо небезпечні злочини, що загрожують
  транспорту, — транспортні трибунали;
  
• у справах про злочини і порушення Кодексу законів про
  працю — особливі трудові сесії народних судів.
  

Діяльність судових органів у період відбудови народного господарства (1925—1937 рр.)

Цей етап відзначається суттєвим впливом на судову систему адміністративно-командних принципів і відходом від демокра­тичних принципів правосуддя, що почали впроваджуватися на першому етапі. Процес формування незалежних судів надовго призупинився. На зміну прийшов етап "інтеграції" судів у систему виконавчих органів влади і створення репресивних органів. Вели­кого поширення і резонансу набували процеси проти духовенства. Були порушені справи про закриття Києво-Печерської лаври, а також Фролівського монастиря і виселення звідти монахів.

З 1926 р. починають діяти позасудові органи, що були наді­лені повноваженнями розглядати політичні справи і справи про господарські злочини в особливо великих розмірах. Постановою ГПУ У РСР від 9 червня 1926 р. "Про уточнення функцій органів Державного політичного управління УРСР" слідство у справах про службові і господарські злочини, крадіжки державного і колек­тивного майна і проти порядку управління провадилося надзви­чайними сесіями; вони також приймали рішення у цих справах. Ці органи були організовані в Україні як тимчасові революційні суди для боротьби з контрреволюційними проявами і проіснували 12 років (з 17 липня 1922 р. до 10 липня 1934 р.).

25 вересня 1931 р. постановою ВУЦВК і РНК УРСР було за­тверджене Положення про судоустрій Української РСР. Особлива увага приділяється боротьбі зі спробами протистояти соціаліс­тичному будівництву. У результаті створення в 1932 р. 5 облас­тей — Харківської, Київської, Вінницької, Дніпропетровської, Одеської — виникають обласні суди, що були судами першої і касаційної інстанцій.

Організація і діяльність судових органів у період "завершення будівництва соціалізму" (1937—1958 рр.)

Відповідно до Закону про судоустрій УРСР 1938 р. судові органи складалися з:

• військових трибуналів;
  
• лінійних судів залізничного транспорту (по одному на кожній залізниці);
  
• водно-транспортних лінійних судів (Азово-Чорноморський і Дніпровський басейни).
  

Вони складали систему спеціальних судів, що діяли в УРСР. До основної судової системи входили наступні органи: народні суди; обласні суди; Верховний Суд УРСР.

Характерною рисою цього періоду було явне підпорядкування всіх судів єдиному центральному судовому органу — Верховному Суду СРСР, що не мав ніяких обмежень у своїх повноваженнях, перевіряючи законність і обґрунтованість вироків і рішень усіх судів країни без урахування інтересів вищих органів судової влади республіки.

Судові органи в період "будівництва комунізму" (1958—1970 рр.)

На цьому етапі відбувалось становлення судової системи з ура­хуванням інтересів республіки, відмирання репресивної структури. У цей період було прийнято Закон "Про судоустрій УРСР" 1960 р. який зберіг судову систему, що існувала раніше, розширивши компетенцію судів; затверджені нові КК та КПК УРСР (введені в дію 1 квітня 1961 р.); прийняті нові ЦК та ЦПК УРСР 1963 р. У цей же час створюються товариські суди, що діють на підставі Положення про товариські суди, затвердженого Президією Вер­ховної Ради УРСР 1961 р. Замість дільниць народного суду Закон "Про судоустрій УРСР" передбачив створення єдиного народного суду району чи міста, що не має районного поділу.

Всі ці заходи дозволили значною мірою демократизувати органи правосуддя: посилити процесуальні гарантії прав обви­нуваченого і потерпілого, розширити права захисту шляхом до­пущення захисника не тільки на етапі судового розгляду, а й на етапі попереднього слідства, підвищити роль народних засідателів. Нове кримінальне законодавство відмовилось від "аналогії зако­ну", були декриміналізовані ряд діянь, скасовані такі додаткові види кримінального покарання: оголошення ворогом трудящих з позбавленням громадянства СРСР, вигнання за межі СРСР та позбавлення виборчих прав. Було підвищено загальний вік, з якого настає кримінальна відповідальність — з 14 до 16 років, а з 14-річного віку особи притягались до відповідальності лише за тяжкі злочини, за які раніше каралися з 12 років.

Період 1970—90-х рр.

Прийняття Конституції УРСР 1978 р. сприяло перегляду цілого ряду законодавчих актів, у тому числі й тих, що регулювали органі­зацію та діяльність судових органів. Основний напрям діяльності судів цього періоду був пов'язаний з реабілітацією жертв сваволі і беззаконня. Однак у результаті реабілітації відновлювалися тільки цивільні права і скасовувалися незаконні рішення репресивних органів, а майнові і моральні права не відновлювалися.

У цей період істотно оновлюється судова система, відбувається повернення до демократичного принципу — здійснення право­суддя виключно судами.

Сучасний період організації і діяльності судової системи України

Сучасний етап характеризується новими підходами до проблем законності, правопорядку, охорони і захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Перший крок був зроблений внесенням змін до Конституції 1978 р.: збільшені терміни повноважень суддів з 5 до 10 років, підвищена відповідальність за неповагу до суду, чітко визначений статус суддів; передбачалася організація з'їздів і конференцій суддів, створення кваліфікаційних комісій суддів.

Наступний крок був зроблений після прийняття Конституції 96 р., яка визначає порядок обрання суддів, терміни пов-ноиажень суддів (уперше на посаду професійного судді особи призначаються Президентом терміном на 5 років, всі інші судді обираються Верховною Радою безстроково в порядку, установ­леному законодавством України), значно підвищений соціальний статус суддів.

Сьогодні створена національна система правосуддя, основи якої закріплені на конституційному і законодавчому рівнях; ут-норений орган конституційної юрисдикції, прийняті нові кодифі­ковані процесуальні акти; відбувається гармонізація українського законодавства з нормами міжнародного права. Це свідчить про сталу тенденцію гуманізації усіх складових судово-правової сис­теми України.