Методика дослідження особистості 29 Висновки 34 Список використаних джерел 36 Вступ

Вид материала

Документы

Содержание Тема: «Теорія особистості». Мета 1. Теоретичні аспекти психологічної характеристики особистості 1.1. Психологічна характеристика особистості 1.3. Теорія відчуження Е. Фромма 1.4. Гуманістичні теорії особистості К.Роджерса і А.Маслоу 1.5. Диспозиційні теорії особистості 2. Практичне дослідження особистості у ракурсі рольової теорії 2.1. Порівняльний аналіз рольових теорій особистості 2.2. Концепція рольового конфлікту 2.3. Методика дослідження особистості Список використаних джерел

Подобный материал:

• Зміст вступ 2 висновки 17 список використаних джерел, 1573.28kb.
• Зміст вступ 2 висновки 10 Список використанИх джерел, 288.09kb.
• Дипломна робота, 1599.82kb.
• Самостійна робота для студентів з курсу «Фінанси підприємств», 31.82kb.
• Самостійна робота для студентів групи бс – 71 з курсу «Касові операції», 24.36kb.
• Аукову конференцію, скласти робочий план дослідження, здійснити інформаційний пошук, 143.42kb.
• Самостійна робота для студентів групи бс – 71 з курсу «Операції з пластиковими картками», 53.91kb.
• Висновки 196-204 список використаних джерел, 619.71kb.
• Зміст Вступ 2 Список використаних джерел, 530.73kb.
• Методика проведення аудиту операцій з товарними запасами Висновки Список використаної, 172.62kb.

Тема: «Теорія особистості»


Зміст

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що людська особистість є природною істотою. Але разом з тим особистість є суспільною істотою. Вона народжується і живе у суспільстві, в ньому дістає певне виховання і освіту. Психічні властивості людини не тільки виявляються в її відносинах з іншими людьми, а й формуються під провідним впливом цих відносин і через них. Тому правильно зрозуміти суть особистості можна лише розглядаючи її в зв’язках і відносинах з іншими людьми.

Особистість живе, діє і формується в певному колективі, який є складовою суспільства. Колектив є важливою життєвою умовою формування повноцінної особистості, її свідомості і самосвідомості. Тільки в тісному зв’язку з колективом особистість може виявити свої сили і достоїнства.

Суттєві властивості особистості полягають передусім у тому, на що спрямована їх діяльність, якими потребами та інтересами вона мотивується, якими ідеалами, поглядами, переконаннями керується людина в своїй поведінці. Суттєвими рисами особистості є також її здібності, темперамент і характер.

Не у кожній праці певного автора висвітлене актуальне питання: характеристика особистості. Наприклад, в працях Теплова Б. М. «Психология музыкальных способностей», Кирієнко В. І. «Психология способностей к изобразительной деятельности», дана характеристика особистості тільки певних нахилів і уподобань. Такі автори як Пелех П.М. Питання психології особистості, зб. „Радянська психологічна наука за сорок років” К., 1958. Ковальов А. Г., Мясищев В. П., „Психологические особенности человека», т. 11, Способности, М., 1959; широко висвітлюють різні аспекти характеристики особистості по різним психологічним напрямкам. Великого значення у цих роботах надано використанню досвіду навчання педології на початку століття в нашій країні. У працях наведено чимало випадків з психокорекційної, психотерапевтичної практики.

Тема: «Теорія особистості».

Мета: охарактеризувати теорії особистості.

Завдання роботи:

• розкрити теоретичні аспекти психологічної характеристики особистості;
  
• аналіз типів особистості за психологічними напрямками. Теорія З. Фрейда, теорія відчуження Е. Фромма, гуманістичні теорії особистості К.Роджерса і А.Маслоу, диспозиційні теорії особистості;
  
• визначити основні тенденції функціонування особистості у ракурсі рольової теорії;
  
• методика дослідження особистості (особистісний опитувальник FPI).
  

Об`єктом дослідження є особистість.

Предметом дослідження є теоретичні основи вивчення теорій особистості.

1. Теоретичні аспекти психологічної характеристики особистості

1.1. Психологічна характеристика особистості

Особистість характеризується цілим рядом психічних властивостей. Властивості, що виявляються в окремих формах психічної діяльності особистості: чутливість, спостережливість, якості пам’яті, мислення, емоціональні та інші риси. Однак психологічна характеристика не вичерпується цими властивостями. Вони є складовими елементами суттєвих синтетичних її рис, які характеризують особистість в цілому.

Як уже зазначалось вище, корінною рушійною силою дійових відношень людини до зовнішнього світу і до інших людей є потреби, первинні: природні і вторинні: суспільні за своїм походженням. Спрямованість особистості характеризується передусім співвідношенням первинних і вторинних потреб в її житті. З цим співвідношенням пов’язаний зміст і характер тих цілей, на досягнення яких спрямована діяльність особистості, їх суспільна значущість.

Потреби людини, їх зміст і різноманітність залежать від суспільних умов життя кожної людини, від місця яке вона посідає в цьому житті і ступеня її розвитку. Спрямованість особистості характеризується також співвідношеннями в її житті матеріальних і духовних потреб. Це співвідношення виявляється в змісті і характері тих видів діяльності, якими зайнята людина, в тому, як вона використовує своє дозвілля і т. д. З потребами тісно зв’язані звички людини. Природа ж їх така ж сама, що й навичок. Звичка переживається людиною як потреба, що спонукає її до певних дій. Цим звичка відрізняється від навички. Спрямованість особистості виявляється також в її інтересах. Інтерес являє собою особливість людини, яка виявляється в її спрямованості на певні об’єкти, прагненні ближче їх пізнати і оволодіти ними. Інтерес особистості тісно пов’язаний з її мисленням. Надзвичайно важливу роль відіграють в інтересі і вольові його риси, прагнення особистості вступити в контакт з об’єктом, розгортати пов’язану з ним діяльність. Інтереси людини виникають під впливом суспільних умов її життя, в процесі діяльності, спрямованої на задоволенні тих чи інших її потреб. Інтереси людей дуже різноманітні за своїм змістом і особливостями вияву. За змістом інтереси поділяють на навчальні, читацькі, трудові, професійні, естетичні, наукові, громадські та інші. Інтереси диференціюються також за їх тривалістю, глибиною, широтою і дієвістю. Інтереси відрізняються і за їх глибиною. Глибокі інтереси тісно пов’язані з усім життям особистості, її потребами, прагненнями, її діяльністю [8, с. 95]. Наявність центрального глибокого інтересу у людини не виключає кола інших інтересів. Тривалість, глибина і дієвість інтересу в більшості випадків тісно пов’язані. Чим глибший інтерес, тим він сильніший і триваліший.

Спрямованість особистості характеризується тим, які за змістом інтереси переважають у неї, на скільки вони є суспільно важливими, як в інтересах особистості поєднується суспільне й індивідуальне. Поруч з інтересами та потребами особистості важливу роль в характеристиці в її спрямованості відіграють життєві цілі, які вона ставить перед собою, ідеали, якими вона керується. Життєві цілі людини щільно пов’язані з її потребами та інтересами. Без цього зв’язку вони втратили б своє життєве значення. Життєві цілі особистості складаються під впливом того суспільства , в якому вона живе. Вони є суспільними і водночас особистими. З життєвими цілями особистості тісно пов’язані її ідеали. Ідеали людей теж формуються під впливом суспільних умов їх життя. Вони мають конкретно – історичний характер. Ідеали формуються в процесі життя і діяльності людини. Ідеали людей визначаються тими економічними і політичними умовами, в яких люди живуть. Спрямованість особистості характеризується і її переконаннями. Переконання – це певні знання, в правильності і життєвій важливості, в яких людина глибоко впевнена і які служать їй керівництвом до дії [8, с. 97]. Сила і твердість переконань спирається не тільки на логічну обґрунтованість цих знань, всебічно їх продуманість, а й на розуміння їх життєвої важливості, життєвого смислу, ствердженого досвідом людини. Перетворення знань на переконання є тривалим і складним процесом. Знання не зразу стають переконаннями людини. Формуючись, переконання щільно пов’язуються з інтересами людини, її почуттями, стають для неї близькими і дорожчими. В переконанні думка виступає в єдності з почуттям. Переконання є дуже цінною рисою особистості. Здатність особистості мати тверді і глибокі переконання є однією з найкращих її якостей (М. Г. Чернишевський) [8, с. 97].

Але переконання є цінною рисою людини тільки тоді, коли воно істинне, відповідає об’єктивній дійсності. Серед переконань особистості особливо важливе значення мають моральні переконання, які скеровують її суспільну поведінку. Це є поняття про відносини людей, їх вчинки і якості, про норми і правила поведінки, в істинності і важливості яких особистість глибоко пересвідчилася, які вона прийняла, пережила, з якими вона зжилася. Переконання особистості є складовою частиною її світогляду, який являє собою не тільки сукупність її поглядів на світ, на життя людей, а й характеризує ідейне, духовне обличчя людини і визначає її загальну спрямованість. Переконання, світогляд – це ідеологічна характеристика особистості. Разом з тим вона є й психологічною характеристикою. Важливу роль у формуванні спрямованості особистості відіграє її самосвідомість. Самосвідомість – це усвідомлення людиною себе самої у своїх відношеннях до зовнішнього світу та інших людей [8, с. 98]. Основні форми прояву самосвідомості особистості тісно пов’язані з усіма сторонами її життя і діяльності. Однією з суттєвих рис людської особистості є її здібності. Це є стійкі властивості людини, що виявляються в її навчальній, виробничій та іншій діяльності і являють собою необхідну умову її успіху. Кожна здібність людини є складною її властивістю. Здібності людини спираються на наявні у неї знання, вміння і навички, на ті системи тимчасових нервових зв’язків, що лежать в їх основі. Вони розвиваються в процесі формування цих зв’язків, набування людиною знань, умінь і навичок. Між здібностями людини та її життєвим досвідом існує складний взаємозв’язок. Здібності залежать від цього досвіду [4, с. 77]. Здібності людини включають не тільки різноманітні її пізнавальні, а й емоціональні властивості.

Здібності людей – продукт їх суспільно – історичного розвитку. Провідну роль у формуванні здібностей людей відіграють суспільні умови їх життя. В здібностях виявляється індивідуальна своєрідність кожної людини, її індивідуальні особливості. Найвищий ступінь розвитку здібностей, що виявляється в творчій діяльності, результати якої мають історичне значення в житті суспільства, в розвитку науки, літератури і мистецтва, називають геніальністю. Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини і є тим, що називають її обдарованістю. Проте природні можливості людини самі не визначають наперед розвитку її здібностей. Для розвитку здібностей потрібні відповідні суспільні умови, потрібна взаємодія індивіда з його середовищем, різностороння його діяльність. Індивідуальна своєрідність особистості проявляється не тільки в її спрямованості, здібностях, а і в динаміці її психічної діяльності. Індивідуальні особливості людини, що виявляються в певній її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості і швидкості перебігу її психічної діяльності, називаються її темпераментом. Він являє собою динамічну характеристику поведінки людини. На основі експериментальних даних Павлов встановив наявність таких чотирьох основних типів нервової системи: 1) Сильний, неврівноважений тип нервової системи. 2) Сильний, врівноважений, рухливий. 3) Сильний, врівноважений, малорухливий. 4) Слабкий, що характеризується слабкістю як процесів збудження так і гальмування [4, с. 79]. Павлов пише, що життя виразно вказує на дві категорії людей: художників і мислителів. Між ними велика різниця. Одні художники в усіх їх родах. Інші – мислителі – саме дроблять дійсність і тим ніби умертвляють її. Є чотири типи темпераменту: холерики, сангвініки, флегматики і меланхоліки. Ці види темпераменту в чистому вигляді зустрічаються дуже рідко. У більшості людей поєднуються риси різних темпераментів. Кожна людина індивідуально – своєрідна. При вій її важливості важливо чим керується людина в своїй поведінці, як вона ставиться до своїх обов’язків, до інших людей і до себе самої. Це і є характер людини. Темперамент органічно поєднаний з різними властивостями характеру. Характер становить собою цілісне утворення. Проте це ціле складається з певних компонентів, які характеризують ті чи інші риси поведінки людини. Павлов вказував на те, що визнання цілісності характеру не перешкоджає виділенню в ньому окремих рис, одні з яких висуваються, інші – маскуються. В сукупності ці риси дають нам цей характер.

Розумові риси особистості становлять істотну сторону в структурі її характеру. Не тільки розумові, а й емоціональні риси людини стають складовим моментом її характеру.


1.2. Аналіз типів особистості за психологічними напрямками. Теорія З. Фрейда і К. Юнга


Особистість є об’єктом вивчення різних наук – філософії, соціології, етики, біології, педагогіки, психології тощо. Розумінню природи особистості сприяють література, музика, образотворче мистецтво. Особистість відіграє значну роль у вирішенні політичних, економічних, культурних, наукових, технічних проблем, загалом у піднесенні рівня людського буття. Категорія особистості посідає в сучасних наукових дослідженнях і в суспільній свідомості одне з центральних місць. Завдяки категорії особистості постають можливості для цілісного підходу, системного аналізу та синтезу психічних функцій, процесів, станів, властивостей людини. У психологічній науці не існує загальноприйнятого визначення природи особистості. Епоху активного наукового вивчення проблем особистості можна умовно розділити на два етапи. Перший охоплює період з кінця ХІХ до середини ХХ ст. і приблизно збігається з періодом становлення класичної психології. У цей час були сформульовані фундаментальні положення про особистість, закладені головні напрями психологічних досліджень особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині ХХ ст. Розглянемо основні теорії особистості.

Одна з найвидатніших теорій особистості була створена З. Фрейдом. Відомий австрійський психоаналітик виділяв дві основні природжені інстинктивні потреби, які визначають психічну діяльність людини, - лібідозну (інстинкт самозбереження, потяг до життя, любов) та агресивну ( потяг до руйнування, смерті, війни). Задоволення цих потреб стикається з перешкодами з боку навколишнього світу, суспільства, тому вони витискуються і створюють сферу „несвідомого”. Однак інстинктивні потреби все ж прориваються, обходячи „ цензуру” свідомого, і виявляються у вигляді символів. Все, що виробляє людина – твори мистецтва, літератури , - це , символізація витиснених у „підпілля” несвідомих потреб. З. Фрейд вважав міфи, народні звичаї, снобачення також наслідком символізації біологічних потреб. Відповідно до цих поглядів структуру особистості, за З. Фрейдом, утворюють три основних компоненти: „ Воно”, „ Я” і „ Над – Я”. У сфері „Воно” домінують витиснені несвідомі інстинкти, вона підкоряється принципу задоволення. „Я” підпорядковується, з одного боку, несвідомим інстинктам, а з іншого – нормам і вимогам дійсності. „Над – Я” – це сукупність моральних норм суспільства, які виконують роль „ цензора” []. Отже, „Я”, за З. Фрейдом ,звичайно перебуває у конфлікті, поскільки вимоги „Воно” і „Над – Я” несумісні. Тому „Я” постійно звертається до механізмів психологічного захисту, роль яких виконують сублімація, проекція , заміщення , витиснення [11, с. 151].

Одним із учнів австрійського психоаналітика є К. Г. Юнг (1875- 1961) – швейцарський психолог, засновник аналітичної психології. За К. Г. Юнгом, психіка людини має три рівні: свідомість, особисте несвідоме і колективне несвідоме. Визначну роль у структурі особистості відіграє колективне несвідоме, яке утворюється із слідів памяті, що залишається від усього минулого людства і впливає на особистість людини, визначає її поведінку з моменту народження [11, с. 155]. Особисте несвідоме складається з переживань, що були колись свідомими, але потім стали забутими або витисненими із свідомого. За певних умов вони стають усвідомленими. Структурні одиниці особистого несвідомого являють собою констеляцію почуттів, думок та спогадів, що певним чином організовані у так званих „комплексах”. Центральну роль серед архетипів Юнг відводив архетипу „самості” як потенційному центру особистості на відміну від „Его” („Я”) як центру свідомості. Інтеграція змісту колективного несвідомого – мета прогресу становлення особистості ( самореалізації, індивідуації). Головна мета психотерапії – відновлення порушених зв’язків між рівнями психіки [11, с. 155]. К. Г. Юнг створив типологію особистості, в основі якої лежить спрямованість людини на себе або на зовнішнє. Відповідно до цього він розподіляв людей на інтровертів та екстравертів. Відомим учнем З. Фрейда, який виступив проти біологізаторських тенденцій свого вчителя, був А. Адлер (1870 – 1937). Він заснував індивідуальну психологію. А. Адлер підкреслював , що основне в людині - не її природні інстинкти , „суспільне почуття” або „почуття спільності”. Це почуття є природженим , але має розвиватися впродовж життя [11, с. 159]. На думку А. Адлера, структура особистості єдина і тому не може бути розчленованою на три інстанції ( „Воно” , „Я” та „Над – Я” ). Детермінантою розвитку особистості є потяг до вищості , прагнення влади самоствердження. Однак цей потяг не завжди здійснений, наприклад через дефекти у розвитку або несприятливі соціальні умови. Тоді може виникнути почуття неповноцінності. Людина тягнеться до пошуку засобів подолання почуття неповноцінності і застосовує різні види компенсації , які лежать в основі всієї людської діяльності.

За А. Адлером, нормальна особистість прагне не тільки до власної могутності, а й до блага того суспільства, в якому вона живе. Отже, „соціальне почуття” є неминучою компенсацією будь – якої природної слабкості індивідуальних людських існувань. Учений виділяв різні види компенсації: 1. Успішна компенсація почуття неповноцінності, що є наслідком збігу потягу до вищості з соціальним інтересом. 2. Надкомпенсація, яка означає однобічне пристосування до умов життя внаслідок надмірного розвитку якоїсь однієї риси або здібності. 3. „ Вихід у хворобу”, при якій людина не може звільнитися від почуття неповноцінності, не може прийти до компенсації „нормальними” засобами і тому виробляє симптоми хвороби, щоб виправдати свою невдачу. Так з`являється невроз [11, с. 160]. Індивідуальна психологія А. Адлера заперечує фатальний зв’язок психічного розвитку особистості з органічними інстинктами, вона стверджує, що цей розвиток підкоряється логіці суспільного життя. Представниця неофрейдизму К. Горні (1885- 1952) також виходила із заперечення положень З. Фрейда про пансексуалізм. Основу суті людини вона вбачала в природженому почутті неспокою. Згідно з К. Горні, людиною керують дві головні тенденції: потяг до безпеки ( корінна тривога ) і потяг до задоволення своїх бажань. Ці потяги часто суперечать один одному , і тоді може виникнути невротичний конфлікт, який людина буде намагатися подолати, виробляючи „стратегії” поведінки [11, с. 163]. Цих стратегій три:

1) потяг до людей;

2) намагання віддалитися від людей ;

3) намагання діяти проти людей (агресія). Названі типи стратегії виступають і передумовою „споконвічного конфлікту”, і захисними механізмами. Ці засоби психологічного захисту породжують чотири „ великих неврози” нашого часу: 1) невроз прив’язаності – пошуки любові та схвалення за будь – яку ціну; 2) невроз влади – гонитва за владою; 3) невроз покори – конформізм; 4) невроз ізоляції – втеча від суспільства.