Geum.ru

Проблемне навчання: від шкільного матеріалу до наукової дедукції

Вид материалаДокументы

Содержание


Пошукова бесіда
Дослідницький метод
Яремчук Владислав
Подобный материал:


ПРОБЛЕМНЕ НАВЧАННЯ:

від шкільного матеріалу до наукової дедукції








(ОПИС ДОСВІДУ)

“Науку часто змішують зі знанням.

Це грубе непорозуміння. Наука є не лише знання,

але і свідомість, тобто уміння користуватися знанням як слід”

Василь Ключевський


“Звичаї і закони людські такі, що коли на початку зростання, в самому дитинстві,

в розквіті юних сил, коли розум і свідомість дуже сприйнятливі і не переобтяжені,

коли дарування і здібності в розквіті – якщо в цей час людина нічого

не досягає в науках, то не досягне і згодом протягом довгого життя”

Мухаммед Аззахірі Ас-Самарканді


Здобуття Україною незалежності викликало у суспільстві чимало економічних, соціальних, політичних, культурних, освітніх та багато інших проблем. Повне зруйнування централізованого управління поставило на порядок денний питання про ефективне функціонування усіх державних інститутів. Чи не найбільше питань виникло у ході реформування системи освіти і науки: українізація навчальних закладів, створення нових навчальних програм, забезпечення підручниками та посібниками, повернення до заборонених тем дослідження та “забутих імен” тощо. У цьому важкому процесі становлення української освіти і науки особливе місце належить історії, а головним чином, історії України. Причиною цього є фальшування радянською історіографією окремих подій, явищ, діяльності історичних постатей; спотворення, перекручування та замовчування фактів, які мали надзвичайно важливе значення для правдивого висвітлення історичного минулого Української держави.

В цих умовах у найгіршому становищі перебувала загальноосвітня школа, у якій, по-перше, була слабка забезпеченість підручниками й посібниками, а по-друге, їх інформаційний рівень на початок 90-х років вже не відповідав здобуткам академічної історичної науки. Тут варто згадати відомі слова давньоримського філософа Цицерона: “Перше завдання історії – утриматися від брехні, друге – не приховувати правди, третє – не давати жодного приводу запідозрити себе у пристрасті або в упередженій ворожості”. Тому вчитель змушений був звертатись до наукових видань для об’єктивного викладу навчального матеріалу у класі.

За 19 років незалежності ситуація значно покращилась: були створені нові програми, різними авторами (серед яких є представники історичної науки) написано багато нових підручників. І, здавалось, становище у загальноосвітніх школах повинно було б покращитись. Однак реальність виявилась дещо іншою. Виконавча влада у своєму бажанні максимально швидко забезпечити школярів підручниками повністю віддала на розсуд авторів формування змісту, концепції, інформативного матеріалу, висновків у відповідності із прийнятою програмою. Водночас, сама програма щодо окремих пунктів не відповідала тоді і не відповідає сьогодні здобуткам історичної науки. Головною причиною цього є відсутність єдиної загальноприйнятої концепції історії України для викладання у загальноосвітніх школах, яка б базувалась на академічних знаннях.

Враховуючи вищесказане, головною метою моєї педагогічної роботи є поєднання матеріалу, представленого у шкільному курсі історії України, із суто науковим. Такий підхід дає змогу одночасно вирішувати декілька важливих завдань на уроці історії, а саме: 1) об’єктивно висвітлювати історичний процес; 2) формувати в учнів здібності до наукового аналізу різних фактів та обґрунтування власних висновків при різному тлумаченні подій; 3) сприяти усвідомленню школярами необхідності безпосередньо звертатися до історичних джерел; 4) стимулювати бажання до особистого творчого пошуку; 5) створювати на уроці атмосферу дослідницької лабораторії для розв’язання проблемних ситуацій; 6) заохочувати дітей, особливо у старших класах, до дискусії, розвиваючи при цьому необхідні знання, уміння й навики.

Для вирішення поставленої мети та завдань я застосовую різноманітні методи і прийоми. Одним із найбільш дієвих, який використовую від 5-го до 11-го класів, є проблемне навчання. Правильна постановка проблеми пробуджує в учнів здатність до мислення, а проблемне завдання спрямовує мислення в потрібному напрямку. Наприклад, при вивченні теми “Виникнення та розвиток Київської Русі” у 7-му класі ставлю перед школярами декілька проблем, на які в підручнику немає відповідей, але вони є важливими для розуміння суті матеріалу:
  1. Чому саме Київ став головним містом Олега, а пізніше і всієї Русі (адже могли бути варіанти: Новгород, Ладога, Городище) і чи відповідає дійсності вислів Олега про Київ як “матір градам руським”?
  2. Чи мали успіх дипломатичні кроки княгині Ольги (особистий візит до Константинополя та направлення послів до германського імператора Оттона I) для Київської Русі?
  3. У “Повісті минулих літ” княгиня Ольга постає жорстокою та мстивою на початку свого правління і мудрою й поважною наприкінці свого князювання. Чи відповідає такий образ княгині вашим уявленням про неї? Яку оцінку можна дати її діяльності?
  4. Чи не викликає підозри твердження, що у Ольги та Ігоря був тільки один син Святослав, який у 2-річному віці брав участь у поході на древлян? Чому саме Святослав став князювати після свого повноліття?

Успішне розв’язання цих проблем на уроці, а також спрямовування у необхідному руслі мислення школярів – безпосередньо залежить від опрацювання вчителем наукової літератури, де шукаю потрібні дані, а вже у класі, повідомляючи конкретні факти, досягаю запланованого результату.

Для розвитку здібностей до наукової дедукції найбільш дієвим методом у моїй педагогічній практиці є залучення дітей до творчо-пошукової діяльності, стимулювання їх до самостійного вирішення тих чи інших завдань. Проблемна ситуація, яку створюю на уроці, сприяє формуванню духу пошуку, вмінню аналізувати і систематизувати, з’являється особиста відповідальність за якість набутих знань та зроблені висновки.

Серед методів проблемного навчання я використовую такі:
  1. Проблемний виклад
  2. Пошукова бесіда
  3. Дослідницький метод

У першому випадку самостійність учнів незначна, вони лише слідкують за викладом, який здійснює вчитель. Однак мова йде не лише про повідомлення фактів і формулювання висновків, а про показ процесу розмірковування, руху думки до кінцевої мети, її логічну послідовність. При цьому важливим моментом є складність розповіді залежно від вікової категорії учнів. Скажімо, при вивченні теми “Окупаційний режим і розгортання руху опору в Україні” спочатку змальовую загальну картину окупаційної України, розповідаю про складність формування як комуністичних, так і націоналістичних партизанських загонів, на конкретних фактах показую їх діяльність. Далі ставлю декілька проблемно-логічних питань: 1) Чи можемо вважати бійців ОУН–УПА та радянських партизан борцями за незалежність України?; 2) Як ви думаєте, у якій формі ОУН співпрацювала з Німеччиною і чи можна їх вважати нацистами? 3) Якщо сталінізм визнано злочином проти людства, то чи можемо ми вважати бійців Червоної армії також злочинцями за аналогією з нацизмом, який також мав власні збройні сили, а його ідеологію визнано злочином проти людства? Такі проблемні ситуації я часто використовую на уроках у різних класах, вони стимулюють пізнавальну активність учнів, викликають інтерес до предмета, розвивають логічне мислення. Найбільш доцільними типами уроку в цьому випадку будуть: урок-лекція, урок-подорож, урок проблемних пошуків тощо.

Пошукова бесіда – це найпоширеніша форма розвитку логічного, історичного та наукового мислення. При її використанні самостійність учнів значно зростає. Найчастіше метод пошукової бесіди використовую при поясненні нової теми чи перевірці домашнього завдання, звертаючись до класу із запитаннями: “Як ви думаєте?”, “Чим можна підтвердити?”, “Наведіть приклади…”, “Порівняйте…” тощо. Вибір запитань повинен сприяти формуванню у школярів умінь і навичок аналізу суті явищ, розкриттю причинно-наслідкових зв’язків, тенденцій розвитку, порівняння фактів, розвивати вміння оцінювати історичну подію чи діяльність конкретних осіб. Надзвичайно важливими є чіткість та лаконічність питань. Цікавими при цьому є питання провокаційного характеру, або з неточними відомостями, що спонукає дітей до ведення дискусії з вчителем. Під час відповідей я вношу необхідні корективи, а по завершенні роботи узагальнюю та даю оцінку діяльності учнів. Пошукову бесіду можна застосовувати на уроці будь-якого типу незалежно від тематики, тому вона і є найбільш популярною.

Дослідницький метод передбачає залучення школярів до самостійної праці з історичними документами та науковою літературою. Найбільш дієвим він є при вивченні тих тем, щодо яких сьогодні існують різні тлумачення. Особливо це стосується історії України. Наприклад, щоб дати оцінку українсько-московській угоді 1654 р., дітям потрібно не тільки знати його положення, а й зрозуміти політичні обставини, за яких він укладався, порівняти його з іншими подібними документами (Зборівський та Білоцерківський договори). Схожа ситуація із укладенням українсько-шведського союзу в 1708 р. та переходом гетьмана Івана Мазепи на бік Карла XII. Важливим для мене є те, щоб на основі фактів та аналізу учні спробували зробити самостійні висновки. При використанні цього методу я: 1) підбираю необхідні джерела, наукову літературу та роздаю учням (групі учнів) для самостійного опрацювання; 2) на уроці заслуховую повідомлення, вношу, при потребі, корективи та підводжу підсумок. Доцільними тут будуть такі інтерактивні методи навчання, як “ажурна пилка” та “мікрофон”.

Дослідницький метод є найскладнішим у процесі проблемного навчання як для вчителя, так і для учнів. Тому його використання не повинно бути домінуючим. Він повинен стимулювати самостійне мислення учня, розвивати навики дослідницької роботи та здатності розв’язувати наукові проблеми.

Успішне виконання поставлених завдань на уроках та позаурочних заходах підтверджено учнівськими результатами. Зокрема, Яремчук Владислав у 2009-2010 навчальному році посів III місце на міській олімпіаді з історії серед учнів 10-х класів, у 2010-2011 н. р. – II місце на міській олімпіаді з історії серед учнів 11-х класів. Учениця 11-го класу Середюк Наталія у 2011 р. посіла ІІ місце на ІІ етапі конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАН України.

Отже, впровадження проблемного навчання на уроках історії розвиває розумові здібності учнів як суб’єктів навчання; викликає у них інтерес до учіння і, відповідно, сприяє виробленню мотивації навчально-пізнавальної діяльності; пробуджує їхні творчі нахили; виховує самостійність, активність і креативність учнів; сприяє формуванню всебічно розвиненої особистості, спроможної вирішувати майбутні професійні та життєві проблеми. Водночас, проблемне навчання має і певні недоліки, зокрема його не завжди можна використовувати через складність матеріалу, що вивчається, та непідготовленість суб’єктів навчального процесу.