Зміст вступ. Розділ 1
| Вид материала | Документы |
- Зміст вступ Розділ І, 1790.74kb.
- Зміст вступ розділ 1, 429.88kb.
- Зміст 2 Вступ 3 Розділ І. Необережність як форма вини в кримінальному праві, 572.24kb.
- Зміст вступ, 376.7kb.
- Зміст Стор. Вступ 4, 438.28kb.
- Зміст вступ, 1122.5kb.
- Зміст вступ розділ 1, 520.92kb.
- М. О. 2005 р. Зміст вступ Розділ, 4832.11kb.
- Литвак Олег Михайлович доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент апрн україни, 1177.67kb.
- Зміст вступ с. 3-18 розділ 1 Історіографія та теорії правового, 419.23kb.
ЗМІСТ
Вступ.
Розділ 1. Поняття, критерії та сутність обмеженої осудності.
1.1. Витоки та історичний нарис обмеженої осудності.
1.2. Поняття, порівняльна та історико-правова характеристика обмеженої осудності.
1.3. Критерії обмеженої осудності.
Розділ 2. Спеціальні питання категорії обмеженої осудності.
2.1. Співвідношення обмеженої осудності з осудністю та неосудністю.
2.2. Використання даних судово-психологічної та судово-психіатричної експертиз при розгляді конкретної справи щодо притягнення до кримінальної відповідальності обмежено осудних осіб.
Розділ 3. Особливості притягнення до кримінальної відповідальності, призначення та відбування покарання обмежено осудними особами.
3.1. Особливості кримінальної відповідальності обмежено осудних осіб.
3.2. Особливості призначення та відбування покарання обмежено осудними особами.
2.3. Проблеми застосування примусового лікування щодо обмежено осудних осіб.
Висновки.
Список використаних джерел.
Додатки.
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Демократичні перетворення, що відбуваються у суспільстві, прагнення правосуддя до максимальної індивідуалізації покарання, вимагають подальших наукових розробок у галузі юриспруденції. Одним із важливих і досить складних напрямів таких розробок на сьогодні є дослідження нової кримінально-правової категорії - обмежена осудність.
Актуальність проблеми обмеженої осудності визначається такими обставинами:
по-перше, особа, яка є об’єктом застосування кримінального права, може мати психічні розлади, що не позбавляють її здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. Майже 40% осудних осіб із числа тих, кому призначено судово-психіатричну експертизу виявляють ознаки психічних порушень непсихотичного рівня (так звані психічні аномалії), внаслідок яких може бути суттєво обмежена здатність особи усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.
Хворобливі розлади психічної діяльності самі по собі як такі, не можуть виступати як обставини, що пом’якшують відповідальність (покарання). Такими вони можуть бути лише у випадку, коли будуть зменшувати законну підставу відповідальності вину. Будучи психічним ставленням суб’єкта до своєї кримінально караної поведінки та її юридичних наслідків, вина, а точніше її ступінь, суттєво залежить від обсягу усвідомлення суб’єкта злочину суспільної небезпечності вчинюваного діяння, характеру регуляції кримінальної поведінки, передбачення й бажання суспільно небезпечних наслідків. У свою чергу обсяг усвідомлення суспільної небезпечності вчиненого діяння та довільна регуляція протиправної поведінки залежать від ступеня вираженості психічних аномалій. З цього випливає, що психічні аномалії як обставини, що пом’якшують відповідальність (покарання), можуть бути реалізованими лише через правову категорію обмеженої осудності.
Включення в Кримінальний кодекс поняття обмеженої осудності буде регулювати правове положення цієї категорії осіб;
по-друге, невпинна тенденція до індивідуалізації міри покарання підвищує увагу до суб’єкта злочину. Тому нехтування проблемою обмеженої осудності веде до порушення одного з головних принципів кримінального права індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання;
по-третє, співвідношення обмеженої осудності зі ступенем вини зумовлює її співвідношення і з кримінальною відповідальністю, покаранням (його видом і розміром). Наявність психічних аномалій (звичайно, за умови, що вони впливали на механізм злочину) майже не враховувалась при призначенні покарання до набрання чинності новим Кримінальним кодексом (надалі – КК), за винятком випадків застосування статей 95, 96 та 103 КК 1960 року.
Досконала розробка проблеми обмеженої осудності, деталізація її ознак (критеріїв), вироблення пропозицій щодо її застосування тощо необхідні для того, щоб уникнути можливих зловживань та суб’єктивних помилок при врахуванні обмеженої осудності судом при призначенні покарання, та для обгрунтування того, що злочин, вчинений обмежено осудною особою, визнається вчиненим за пом’якшуючих покарання обставин.
Поєднання цих обставин визначає головну мету введення категорії обмеженої осудності: визначення юридичних підстав і механізму, через які судово-психіатрична експертиза може зробити зрозумілим для суду значення хворобливих розладів психічної діяльності особи, що не виключають осудності, для вирішення питання щодо її вини та відповідальності.
Протягом багатьох років існування проблема обмеженої осудності швидше декларувалась, ніж піддавалась глибокому науковому аналізові. Ставлення до обмеженої осудності висловлювали у своїх роботах такі провідні юристи та учені-психіатри дореволюційного періоду, як А.А.Жижиленко, В.Х.Кандинський, О.Ф.Кістяківський, Є.Я.Немировський, С.В.Познишев, В.П.Сербський, Л.З.Слонимський, В.Спасович, М.С.Таганцев та інші. Наукові позиції щодо розв’язання проблеми обмеженої осудності також викладені відомими вченими як радянського періоду, так і цього часу, серед яких можна назвати Ю.М.Антоняна, А.М.Бобрищев-Пушкіна, Ю.С.Богомягкова, С.В.Бородіна, С.Будзинського, Л.І.Глухарьову, Н.П.Грабовську, П.С.Дагеля, М.М.Ісаєва, Н.С.Лейкину, Д.Р.Лунца, А.В.Михеєву, Р.І.Михеєва, А.А.Музику, Б.С.Никифорова, В.С.Орлова, Б.Ошеровича, В.Б.Первомайського, А.Плюшкова, С.Ф.Семенова, Ю.К.Сущенко, С.І.Тихенка, В.С.Трахтерова, І.М.Фарбера, Н.І.Фелінську, О.Є.Фрейєрова та інших науковців.