Geum.ru

За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори, доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента апрн україни О

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   ...   47
Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної ііігиспі

про охорону літературних і художніх творів. На базі об'єднання Міжнародних бюро зазначених конвенцій було створене Об'єднане

міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності. У грудні 1974 р. ВОІВ стала однією із 16 спеціалізованих установ ООН. Чле-нами ВОІВ на 1 листопада 1999 р. є 161 держава світу, в тому числі

Й Україна.

Активна діяльність ВОІВ здійснюється у напрямах реєстраційної діяльності, забезпечення міжурядового співробітництва з питань ін­телектуальної власності і програмної діяльності.

Усі ці напрями діяльності ВОІВ своїм основним завданням ма­ють всіляко сприяти зростанню уваги до ролі і значення інтелекту­альної власності в соціально-економічному розвитку суспільства, сприяти всіма доступними засобами розвитку науки, культури і тех­ніки в усьому світі через стимулювання творчої діяльності, а також широкому обміну між народами досягненнями науки, культури і техніки.

ВОІВ через свої органи здійснює реєстраційну діяльність у галузі промислової власності. Вона надає необхідні послуги заявникам і власникам прав на промислову власність, одержує та обробляє між­народні заявки відповідно до Договору про патентну кооперацію (РСТ). веде міжнародну реєстрацію знаків і промислових зразків.

Адміністративна діяльність ВОІВ спрямована на виконання адміністративних функцій основних Міжнародних конвенцій і до­говорів — всього понад два десятки різних угод і договорів. ВОІВ також здійснює керівництво роботою фондів патентних документів, шо використовуються для проведення пошуку, розробки нових тех­нологій обробки патентної документації та інформації та іншу діяльність шодо удосконалення необхідної документації та її уні­фікації. Важливою ділянкою ВОІВ є накопичення і постійне онов­лення законодавства з промислової власності й авторського права

Програмна діяльність ВОІВ полягає в залученні більшої кіль­кості договорів у свою орбіту, постійному оновленні існуючих до­говорів, а також в організації співробітництва між державами з ме­тою розвитку інтелектуальної власності.

Вищим органом ВОІВ є Генеральна асамблея, що складається з усіх держав-членів ВОІВ, які також є членами Бернського або Па­

РОЗДІЛ 16

ризького союзів. Керівними органами ВОІВ є також Конференція, Координаційний комітет і Міжнародне бюро ВОІВ (або секре­таріат).

До компетенції Генеральної асамблеї і Конференції належать питання визначення основних напрямів діяльності ВОІВ та їх змісту. Координаційний комітет є одночасно консультативним ор­ганом з питань, що становлять загальний інтерес і виконавчим ор­ганом Генеральної асамблеї і Конференції. Четвертим органом є Секретаріат, який веде документацію та організаційні питання.

ВОІВ є одним із найважливіших міжнародних органів, який до­сить успішно впливає на розвиток інтелектуальної власності у світі. ВОІВ розробляє і приймає широкомасштабні програми організації і розвитку співробітництва між різними державами у сфері промис­лової власності шляхом надання конкретної допомоги в організації цієї роботи, заохочення раціоналізаторської і винахідницької діяль­ності. Допомога країнам надається шляхом надання патентної ін­формації, програм для законодавців і працівників судової системи, юридичних консультацій, підготовки кадрів тощо.

У сфері авторського права і суміжних прав ВОІВ розробляє По­стійні програми розвитку авторського права і суміжних прав за за­питами всіх країн, які цього потребують, у тому числі і тих, що роз­виваються, надає допомогу в цій справі регіональним організаціям ВОІВ, консультує з цих питань. ВОІВ активно сприяє розвитку на­ціонального законодавства з авторського права і суміжних прав.

ВОІВ та її органи надають країнам, які цього потребують, ефек­тивну допомогу в підготовці кадрів, необхідних для організації ро­боти з удосконалення авторського права і суміжних прав. Прово­дяться тематичні зустрічі, семінари та інші форми навчання і пере­підготовки кадрів. Велика допомога надається законодавчій діяль­ності у цій сфері.

Значною є видавнича діяльність ВОІВ. Видаються численні інст­рукції, проспекти, програми, підручники, навчальні посібники то­що, а також зразки проектів відповідних законів та підзаконних ак­тів. Значна допомога надається усім країнам шляхом видання текс­тів міжнародних угод, договорів та конвенцій мовами світу та їх тлу­мачення. Видаються глосарії термінів, що використовуються в зако­

_Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власти ті

нодавствах з авторського права і суміжних прав, збірника тексти за­конів і нормативних актів з авторського права і суміжних прав

При ВОІВ працює Академія інтелектуальної власності, в якій проходять перепідготовку фахівці з інтелектуальної власності

ВОІВ надає також істотну матеріально-технічну допомогу краї­нам, шо розвиваються, особливо оргтехнікою, необхідною для ор­ганізації успішної роботи національних органів з інтелектуальної власності. Працівники ВОІВ виїжджають на місця для надання конкретної допомоги в організації роботи національних відомств.

Діяльність ВОІВ цілеспрямована, достатньо ефективна і корис­на. Вона заслуговує на всіляке схвалення. Доречно підкреслити, шо одним з основних завдань ВОІВ є сприяння зростанню поваги до інтелектуальної діяльності в різних країнах. Саме поваги до творчої діяльності в багатьох країнах якраз і не вистачає. Доводиться дово­дити необхідність стимулювання творчої діяльності будь-якими способами, оскільки без творчості будь-який прогрес просто не­можливий.

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС)

Угода ТРІПС є складовою частиною Угоди СОТ (Світової ор­ганізації торгівлі), яка набрала чинності з 1 січня 1995 р.

Угода ТРІПС — це угода про торговельні аспекти інтелектуаль­ної власності, об'єкти якої часто стають об'єктами торгівлі, у тому числі і міжнародної.

Члени Угоди зобов'язані дотримуватися ЇЇ положень і застосову­вати режим, передбачений нею, до осіб інших держав, яких в Угоді прийнято називати «громадяни». Цим терміном позначаються фі­зичні і юридичні особи.

До інтелектуальної власності за Угодою належать усі категорії ін­телектуальної власності, що є предметом авторських і суміжних прав, товарних знаків, географічних зазначень, промислових зразків, па­тентів, компонування інтегральних мікросхем і закритої інформації.

Основним принципом Угоди є принцип національного режиму, за яким громадяни однієї країни-члена користуються в іншій краї-ні-члені таким самим правовим режимом як і її громадяни щодо

РОЗДІЛ 16

охорони права інтелектуальної власності. До уваги беруться лише ті винятки, що встановлені міжнародними угодами.

Другим принципом Угоди є принцип найбільшого сприяння, який встановлює, що будь-які переваги, пільги, привілеї або імуні­тет, надані членом Угоди громадянам будь-якої іншої держави (не­залежно від членства), надаються невідкладно і безумовно громадя­нам усіх країн-член і в за можливими окремими винятками.

Угодою встановлені обов'язкові стандарти параметрів окремих об'єктів інтелектуальної власності. Ці стандарти мінімальні, але держави, що приєдналися до Угоди, нижче зазначених у ній пара­метрів опускатися не можуть. Частина II Угоди ТРІПС якраз і ви­значає ці стандарти, що стосуються наявності, обсягу і використан­ня прав інтелектуальної власності. Це означає, що в країні-члеці Угоди громадяни мають бути наділені передбаченими Угодою пра­вами. Обсяг зазначених прав має бути не вужчим за визначений Угодою. Чинне законодавство країни-члена Угоди має забезпечити реальне виконання зазначених прав. Зрозуміло, що йдеться про права у сфері інтелектуальної власності.

Угода ТРІПС визначає конкретні параметри щодо восьми об'єк­тів інтелектуальної власності: 1) авторського права і суміжних прав; 2) товарних знаків; 3) географічних зазначень; 4) промислових зраз­ків; 5) патентів; 6) топологій інтегральних мікросхем; 7) охорони закритої інформації; 8) контролю за антиконкурентною практикою через договірні ліцензії.

В основу зазначених стандартів були покладені основні принци­пи і засади Паризької конвенції про охорону промислової власності і Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Наприклад, Угодою ТРІПС передбачається, що охорона авторсько­го права і суміжних прав має здійснюватися протягом не менше як 50 років від дати першої публікації, здійсненої за згодою автора. Щодо суміжних прав Угода приписує своїм членам надавати право виконавцям забороняти будь-який запис, якщо виконання не при­значене для фонограми. Виробники фонограм повинні мати право дозволяти чи забороняти пряме чи опосередковане відтворення їх фонограм. Строк охорони суміжних прав повинен бути не менше 50 років від кінця календарного року, в якому було зроблено запис або здійснено виконання, і для організацій мовлення — не менш як

_Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності

364-414

561

20 років, рахуючи від кінця календарного року, в якому відбулася

передача.

Стандарти встановлені щодо кожного із перерахованих об'єктів інтелектуальної власності. Слід лише звернути увагу на окремий об'єкт промислової власності, який в Угоді позначений терміном «патенти». Цим терміном в Угоді позначаються об'єкти промисло­вої власності, які у чинному законодавстві України позначаються термінами «винаходи» і «корисні моделі».

Україна має приєднатися до Угоди ТРІПС. Чинне законодавст­во України про інтелектуальну власність відповідає вимогам зазна­ченої Угоди.

Значна частина Угоди присвячена захисту прав інтелектуальної власності. У ній передбачені загальні цивільно-правові і криміналь­но-правові способи захисту прав інтелектуальної власності. Стат­тя 41 Угоди проголошує, що законодавства всіх країн-членів Угоди мають обов'язково у своїх національних законодавствах передбачи­ти ті засоби і способи захисту прав інтелектуальної власності, що передбачені Угодою. При цьому передбачаються запобіжні та тер­мінові і невідкладні заходи.

Угода проголошує, що процедури, які стосуються захисту прав інтелектуальної власності, мають бути справедливими і рівними для всіх. Вони мають бути достатньо демократичними і доступними.

Органи судової влади повинні мати право вимагати від поруш­ника відшкодування завданих його порушенням збитків у розмірі, який би повністю компенсував заподіяну шкоду. Порушник права інтелектуальної власності повинен бути зобов'язаний компенсува­ти власнику інтелектуальної власності витрати, які він поніс на оп­лату юридичних послуг. Угода передбачає також можливість у від­повідних випадках дозволяти судовим органам стягнення прибутку та (або) відшкодування встановлених раніше збитків навіть у ви­падках, коли порушник несвідомо або маючи достатні підстави шоб знати, брав участь у порушенні.

З метою створення ефективного запобіжного засобу проти пору­шення прав інтелектуальної власності судові органи повинні бути наділені правом:

— без будь-якої компенсації виводити з комерційних каналів то­вари, щодо яких були допущені порушення;

РОЗДІЛ 16

— якщо це не суперечить конституційним засадам, виносити рішення про знищення товарів, вироблених з порушенням прав ін­телектуальної власності;

— виведення з комерційних каналів без будь-якої компенсації матеріалів та обладнання, які були значною мірою використані для: виготовлення контрафактних товарів, що порушують право інте­лектуальної власності.

При розгляді таких справ слід враховувати адекватність пору­шення та застосованих до порушника санкцій, а також інтереси третіх осіб.

Викликає заінтересованість така вимога Угоди. Країни-члени Угоди можуть передбачати у своєму національному законодавстві право судів вимагати від порушника інформації про третіх осіб, які зддіяні у виробництві та розповсюдженні товарів і послуг, що по­рушують право власності на знак, а також про їхні канали розпо­всюдження.

Цікавою є норма Угоди про відшкодування відповідачу. Відпо­відно до цієї норми відповідач, до якого на вимогу власника об'єкта інтелектуальної власності були вжиті запобіжні заходи, шо безпід­ставно обмежили відповідача в його правах або зовсім позбавили їх, внаслідок чого йому були завдані певні збитки, має право вимага­ти компенсацію за шкоду, заподіяну внаслідок такого зловживан­ня, у тому числі витрати на адвоката.

Угода також передбачає певні адміністративні процедури захис­ту прав інтелектуальної власності.

Зазначені норми передбачені ЦК України та іншими законами про інтелектуальну власність.

16.2. Міжнародні конвенції про охорону авторського права і суміжних прав

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р.

Ця Конвенція багато разів переглядалася і останній раз — у Па­рижі 24 липня 1971 р. зі змінами від 2 жовтня 1979 р. Багаторазо­вий перегляд Конвенції зумовлювався і буде зумовлюватися роз­

_Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності

36*4-414

витком суспільних відносин у сфері літературно-художньої діяль­ності. Це об'єктивний і закономірний процес удосконалення між­народної охорони творів науки, літератури і мистецтва.

У преамбулі Бернської конвенції проголошується її мета: охоро­няти настільки ефективно і однаково, наскільки це можливо, пра­ва авторів на їхні літературні і художні твори. Держави, що підпи­сали Конвенцію чи приєдналися до неї, утворили Союз для охоро­ни прав авторів на їхні літературні і художні твори.

Основними засадами зазначеної Конвенції є:

1) національний режим, відповідно до якого твори, створені в одній із країн-членів Союзу, повинні одержувати у всіх інших країнах-членах Союзу таку саму охорону, яку ці країни надають своїм власним громадянам;

2) принцип автоматичної охорони, відповідно до якого націо­нальний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, тоб­то охорона надається автоматично і не зумовлюється формальними умовами реєстрації, депонування тощо. Тобто твір українського письменника, виданий у Франції, підлягає такій самій охороні як і твори французьких письменників, оскільки обидві країни є члена­ми Паризького Союзу;

3) принцип незалежності охорони, відповідно до якого права іноземного автора із країни-члена Союзу охороняються в іншій країні-члені Союзу, незалежно від того, чи вони охороняються на батьківщині походження твору.

Об'єктом правової охорони Бернська конвенція проголошує будь-які твори літератури, науки і мистецтва незалежно від форми і способу їх вираження. Перелік творів, що мають охоронятися на­ціональним законодавством і яким надається охорона даною Кон­венцією, невичерпний. Це можуть бути твори будь-якого науково­го чи художнього рівня, жанру, призначення тощо. Стаття 2 Кон­венції проголошує, що терміном «літературні і художні твори» охоплюються усі твори у сфері науки, літератури і мистецтва.

Проте національні законодавства можуть містити певні категорії творів, які не охороняються законом. Національні законодавства мають навести чіткий і вичерпний перелік творів, яким правова охорона не надається.

РОЗДІЛ 16

Похідні твори за Конвенцією охороняються нарівні з оригіналь­ними творами. Національні законодавства мають визначати право­вий режим офіційних текстів законодавчого, адміністративного і судового характеру. Збірники літературних і художніх творів, на­приклад, енциклопедії і антології, що є результатом інтелектуальної творчості за підбором і розташуванням матеріалів, охороняються як твори без шкоди правам авторів творів, що ввійшли до зазначених збірників. Усі ці твори користуються охороною в кожній із країн-членів Союзу.

Бернська конвенція визначає чіткі критерії для надання право­вої охорони. Одним із важливих положень Конвенції є положення, що стосується творів фольклору, хоча цього терміна Конвенція не вживає. Вона передбачає, що у разі, коли невідомо, хто є автором твору, але є підстави гадати, що автором цього твору є громадянин країни-члена Союзу, законодавець цієї країни може призначити відповідний компетентний орган, який має здійснювати захист прав такого автора.

Суб'єктами прав на твори науки, літератури і мистецтва визна­ються автори та їх правонаступники. Авторами можуть бути будь-які фізичні особи. Правовій охороні підлягають як випущені, так і не випущені у світ твори за умови, що їх автори є громадянами однієї із країн-членів Союзу або вони мають постійне місце прожи­вання у ній.

Під випущеними у світ творами слід розуміти такі, що випущені зі згоди автора, яким би не був спосіб виготовлення примірників, за умови, що ці примірники випущені в обіг у кількості, придатній задовольнити розумні потреби публіки, враховуючи характер твору.

Не є випуском твору представлення драматичного, музично-дра­матичного чи кінематографічного твору, виконання музичного тво­ру, публічне читання літературного твору, сповіщення по проводах або передача в ефір літературних чи художніх творів, показ творів мистецтва і спорудження твору архітектури.

Твір вважається випущеним у світ одночасно в кількох країнах, якщо він був випущений у двох або більше країнах протягом трид­цяти днів після першого його випуску.

Бернська конвенція чітко визначає особисті немайнові і майнові права авторів. До особистих немайнових прав за Конвенцєю на­

Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власнім 11

лежить право авторства і право протидіяти будь-якому перекручен­ню твору, Його спотворенню, а також будь-якому посяганню на

твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

Майновими правами авторів є право на переклад, право на від­творення творів будь-яким способом і в будь-якій формі (шо вклю­чає будь-який звуковий або візуальний запис (ст. 9 Конвенції), пра­во на публічне виконання драматичних, музично-драматичних і му­зичних творів (ст. 11), право на передачу в ефір або публічне спо­віщення засобами бездротового і дротового зв'язку, за допомогою гучномовця або іншого подібного апарата (ст. 11 ), право на публічне читання (ст. 11,ег), право на переробку, аранжування та інші зміни твору (ст. 12), право на кінематографічну переробку і відтворення творів (ст. 14). Так зване право «часткової участі», пе­редбачене ст. 14,ег (щодо оригіналів творів мистецтва і оригіналів рукописів), є факультативним і застосовується лише тоді, коли це допускається законодавством країни, до якої належить автор.

Передбачена охорона може бути витребувана в будь-якій країні Союзу за умови, шо законодавство країни, до якої належить автор, це дозволяє в обсязі, що допускається законодавством країни, в якій витребовується ця охорона.

Бернська конвенція передбачає також випадки використання творів без дозволу автора і без виплати йому певної винагороди. Тобто права автора можуть бути обмежені на користь третіх осіб. Це так зване «вільне використання».

Паризький акт Бернської конвенції. Бернська конвенція, незважа­ючи на численні ЇЇ перегляди, у певних своїх принципових поло­женнях не відповідала тим соціально-економічним і політичним змінам, що сталися у світі. Тому в 1971 р. до Бернської конвенції був розроблений і доданий додатковий розділ, який передбачає певні пільги для країн, що розвиваються. Країн, що стали незалеж­ними, стало багато і з ними не можна було не рахуватися. Пере­дусім був полегшений вступ цих країн до Бернського союзу, тобто приєднання до Конвенції. Зазначеним країнам були надані пільги шодо перекладу і відтворення творів іноземних авторів. Додатковий розділ до Конвенції істотно розширив перелік виключень із загаль­ного правила про виключність прав автора. Були передбачені

РОЗДІЛ 16

обов'язкові невиключні ліцензії на переклад і відтворення творів іноземних авторів з метою освіти, які не могли передаватися іншим особам.

Всесвітня конвенція про авторське право

Конвенція підписана в Женеві 6 вересня 1952 р., переглянута в Парижі 24 липня 1971 р.

Бернська конвенція в основному була розрахована на розвинені країни Західної Європи. її членами не були США та ряд інших країн. США з їх потужною поліграфічною промисловістю та вели­чезним книжковим ринком, таким чином, випадали з орбіти Берн-ської конвенції. Тому відразу після закінчення другої світової війни почалися пошуки шляхів охоплення США та інших країн міжна­родною конвенцією з авторського права.

Принципової різниці між Бернською і Женевською конвенціями немає. Є істотні відмінності в окремих положеннях. Всесвітня (Же­невська) конвенція не містить широкого переліку творів науки, лі­тератури і мистецтва, що підпадають під її охорону. Немає у цій Конвенції і детальної регламентації щодо охорони окремих об'єктів авторського права. У ст. 1 наводиться лише примірний перелік тво­рів науки, літератури і мистецтва, що підпадають під правову охо­рону. Всесвітня конвенція нічого не говорить про твори приклад­ного мистецтва і фотографії.

Всесвітня конвенція також базується на принципі національно­го режиму. Кожна держава-член Всесвітньої конвенції надає іно­земним авторам таку саму охорону, як і власним авторам. Ця Кон­венція містить специфічні норми щодо формального оформлення авторських прав, виходячи з того, що багато країн у своїх націо­нальних законодавствах містять норми щодо формальностей. Кон­венція прийняла компромісне рішення, за яким формальності, пе­редбачені національним законодавством (депонування примір­ників, реєстрація, виробництво або випуск у світ твору на території даної держави тощо), вважаються виконаними щодо будь-якого твору, що користується конвенційною охороною, якщо будуть до­тримані формальності, встановлені самою Конвенцією.

Строк охорони об'єктів авторського права Всесвітня конвенція встановляла не менше 25 років після смерті автора. На відміну від

__Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності

Бернської ця Конвенція не передбачає охорони особистих немая-нових прав. На Паризькій конференції 1971 р. з приводу цієї про­блеми точилася тривала дискусія. Проте позитивного рішення не було прийнято, оскільки ряд держав, у тому числі і США, не виз­нають особистих немайнових прав.

Досить детально Всесвітня конвенція регламентує право на пе­реклад. Стаття V Конвенції проголошує: «Права, згадані в статті І, включають виключне право автора перекладати, випускати в світ переклади і дозволяти переклади і випуск у світ перекладів творів, що охороняються на підставі цієї Конвенції».

Проте кожна держава, що є членом Конвенції, може своїм внут­рішнім законодавством обмежити право перекладу письмових тво­рів відповідно до умов, визначених Конвенцією.

Якщо автор протягом семи років від дня першого виходу в світ свого твору не випустив у світ перекладу і не дав дозволу на випуск у світ перекладу твору однією із мов даної держави, то компетент­ний орган цієї держави має право видати будь-якому громадянино­ві цієї держави ліцензію на переклад твору відповідною мовою. Пра­во на переклад підлягає охороні в усіх державах-членах Конвенції.

На Паризькій конференції було прийнято рішення включити до Всесвітньої конвенції правила щодо обмеження права на переклад. Суть цього нововведення полягає у тому, що відповідно до поба­жань країн, які розвиваються, обмежується право на переклад авто­ра твору і на розповсюдження шляхом видачі примусових ліцензій.

Під випуском у світ Всесвітня конвенція визнає відтворення в матеріальну форму примірників твору і надання необмеженому ко­лу осіб можливості читати його або знайомитися з ним шляхом зо­рового сприйняття.

Статус країни, що розвивається, надається ООН за клопотанням цієї країни.

Норми Всесвітньої конвенції не застосовуються і правова охоро­на не надається творам, які на момент набуття чинності Конвен­цією, перестали охоронятися або взагалі ніколи не охоронялися на території держави-члена Конвенції. Конвенція встановлює спеці­альний режим щодо невипущених у світ творів. Автори таких творів користуються в державах-учасницях Конвенції, в яких вони про-

розділ ?6

сять надати охорону їхнім творам, такими самими правами, що і вітчизняні автори неопублікованих творів. Проте охорона твору та­кого автора надається за умови, що автор є громадянином держа­ви, яка приєдналася до Конвенції. Водночас кожна держава-учас-ннця Конвенції може у своєму національному законодавстві при­рівняти таких авторів на своїй території до власних громадян.

Правила Конвенції опубліковані твори поділяють на дві групи. Першу групу складають твори за принципом громадянства автора: твори, автор яких є громадянином держави-учасниці Конвенції, підлягають охороні незалежно від того, де вони опубліковані. Охо­роні підлягають також твори, які вперше були опубліковані на те­риторії країни, що не є учасницею Конвенції.

Другу групу складають твори за принципом місця випуску у світ. Твори авторів, які є громадянами держави-учасниці Конвенції, охороняються незалежно від того, де вони були вперше випущені, навіть якщо це мало місце в країні, яка не є учасницею Конвенції.

Якщо твір випущений на території держави-учасниці Конвенції, то він підлягає охороні на території кожної держави-учасниці Кон­венції незалежно від того, громадянином якої держави є автор. Цим Всесвітня конвенція відрізняється від Бернської.

Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення («Римська конвенція»)

Бурхливий розвиток звуко- і відеозаписувальної техніки та тех­нічних пристроїв для передачі звуків і зображень на далекі відстані зумовили виникнення ринку аудіо- і відеопродукції. Цей ринок до­сить інтенсивно і успішно розвивається і вже приносить великі прибутки його учасникам. Шоу-бізнес на ринку посідає одне із са­мих прибуткових місць.

Зазначені чинники зумовили необхідність створення системи правової охорони як на національному, так і на міжнародному рівні нових об'єктів інтелектуальної власності — об'єктів суміжних прав.

Проблема охорони об'єктів суміжних прав на міжнародному рівні з середини минулого століття постала настільки гостро, що вже у 1961 р. була підписана Конвенція, яку стали називати Римсь­кою конвенцією. Особливість суміжних прав полягає у тому, що

____