За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори, доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента апрн україни О

Вид материалаДокументы
Права і обов'язки
Права і обов'язк
Права і обов'язки
Права і обов'язки суб'є
Подобный материал:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   47
Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

19*4414

275

чих спілок України за використання на території України творів,

що стали суспільним надбанням.

При використанні творів, що стали суспільним надбанням, по­винні зберігатися право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а та­кож будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити

честі та реггутації автора.

Права виконавців, виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення. Права виконавців, розробників фонограм, відеограм та організацій мовлення в основному складаються із майнових прав. Істотною особливістю суміжних прав є те, що вони залежать від прав творців творів літератури і мистецтва. їх можна назвати також похідними від прав на твори літератури і мистецтва, оскільки вони є правами на способи реалізації творів літератури і мистецтва. Про­те не завжди суміжні права є похідними від прав на твори літерату­ри і мистецтва. Може мати місце виконання, запис на фонограму, відеограму, передача в ефір чи по кабелях таких творів, які за тих чи інших причин не мають правової охорони. Отже, в такому ви­падку суміжні права будуть мати самостійний, а не похідний харак­тер.

За загальним правилом виробник фонограми, відеограми, орга­нізація мовлення можуть діяти лише у межах тих прав, які їм на­дані договорами>з виконавцями і автором зафіксованого на фоно­грамі, відеограмі або автором твору, шо використовується організа­ціями мовлення. Права виконавців користуються правовою охоро­ною за умови дотримання ними прав автора твору, що виконується.

Особливістю суміжних прав є також те, що вони виникають із факту виконання твору, створення сронограми, відеограми чи про­грами мовлення. Виникнення і здійснення суміжних прав також не потребує виконання будь-яких срормальностей. Виробники фоно­грам, відеограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм, відеограм або на їх упаковках вико­ристовувати знак охорони суміжних прав, що позначається латинсь­кою літерею «Р» у колі І ®»іменем особи, яка має суміжні права, і зазначенням року першої публікації фонограми (відеограми).

ІДІЛ9

Права виконавців (ст. 452 ЦК України). Слід зазначити, що За-■ України «Про авторське право і суміжні права» надає охорону тільки виконавцям-професіоналам, а будь-якій особі, яка вико-: твір. При цьому Закон не проводить ніякої різниці між вико-вцями-професіоналами і простими любителями. Для надання орони виконанню не вимагається, щоб воно мало будь-які фор-Ільні ознаки, особливості чи певну оригінальність. Виконання ороняється незалежно від його якості і чеснот, оскільки останні суб'єктивними категоріями.

Права виконавців також можна поділити на дві групи: особисті майнові і майнові. Відповідно до п. 1 ст. 38 цього Закону вико-авцям належать особисті немайнові права на ім'я, охорону своїх иступів від спотворення і на згадування свого імені у зв'язку з ви-ористанням виконання там, де це можливо. Виконавець передусім іає право на захист свого виконання від будь-якого спотворення и іншого посягання на виконання, що здатне нанести шкоду честі репутації виконавця. Право на ім'я означає, що виконавець має іраво вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи пові-(омлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконан­ням (у разі, якщо це можливо).

Будь-які поправки, зміни чи доповнення до виконання можуть вноситися лише з дозволу виконавця.

Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав полягають у тому, що їх суб'єкт має:

1) право на використання об'єкта суміжних прав;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав;

3) право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені за­коном1.

Зазначені права належать відповідно виконавцеві, виробнику фонограми, виробнику відеограми чи організації мовлення, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Використанням визнається:

І) доведення виконання до відома публіки під час його здійс­нення;

_ Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

2) записування (фіксування) виконання під час його здійснення, якщо таке записування дає можливість сприйняття, відтворення та

передачі виконання за допомогою технічних засобів;

3) пряме чи опосередковане відтворення запису виконання будь-яким способом у будь-якій формі;

4) продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису

виконання;

5) оренда оригіналу чи примірника запису виконання;

6) забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання з місця та в час, обраних нею.

Використанням виконання є також інші дії, встановлені зако­ном. До цих інших дій можна віднести, наприклад, передачу в ефір і по кабелях їх виконань.

Виконавці можуть передавати на підставі договору іншим осо­бам право на використання виконання. У договорі мають бути ви­значені спосіб використання виконання, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконання тощо.

Використання виконання певних видів має свої особливості. Так, при використанні виконання в аудіовізуальному творі вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіо­візуального твору, або продюсеру всі майнові права. Але у договорі між виконавцем і користувачем виконання може бути передбачено й інше.

При першій фіксації виконання виконавець може надати право виробнику фонограми на її подальше відтворення. У такому разі відповідно до Закону виконавець передає виробнику фонограми та­кож право на її розповсюдження шляхом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння. Це правило поширюється також і на здавання у майновий найм, комерційний прокат та інші способи передачі. При цьому виконавець має право на винагороду за будь-який спосіб використання виконання через організації, що управляють майновими правами на колективній основі.

Слід зазначити, що майнові права на використання виконання можуть передаватися будь-якій особі. Часто користувачами висту­пають особи, які спеціалізуються у сфері комерційного викорис­тання об'єктів суміжних прав.

РОЗДІЛ 9

Проте виконавцю не надається охорона проти будь-якого наслі­дування чи імітації. Наприклад, будь-який виконавець, співак чи музикант не можуть заборонити іншим особам запозичувати їх ма­неру, форму чи стиль виконання.

Майнові права виробників фонограм і відеограм. Відповідно до ст. 454 ЦК України використанням майнових прав інтелектуальної власності на фонограми, (відеограми) визнається:

1) пряме чи опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі відеограми (фонограми);

2) продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника фоно­грами (відеограми);

3) оренда оригіналу чи примірника фонограми (відеограми);

4) забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до фонограми (відеограми) з місця та в час, обраних нею.

Використанням фонограми (відеограми) визнаються також й інші дії, встановлені Законом.

Відповідно до Закону виробники фонограм (відеограм) мають виключне право дозволяти чи забороняти вчинення щодо фоно­грам (відеограм) таких дій:

— відтворення і розповсюдження способом першого продажу;

— іншого відчуження;

— комерційний прокат фонограм (відеограм) і їх примірників, навіть після першого продажу, а також будь-яку видозміну й імпорт фонограм (відеограм).

Майнові права виробників фонограм (відеограм) можуть переда­ватися на підставі договору іншим особам. У договорі має бути ви­значено спосіб використання фонограм (відеограм), розмір і поря­док виплати винагороди, строк дії договору і строк використання

шограми (відеограми) тощо. Майнові права виробників фонограм (відеограм) виникають із мого факту першої фіксації звуків (зображень) за допомогою тех-чних засобів у яку-небудь матеріальну форму, що дозволяє здійс-овати їх сприйняття неодноразово, відтворювати або повідомляти незалежно від виконання виробником фонограми (відеограми) будь-яких формальностей. За виробником фонограми (відеограми) визнаються лише майнові права, у тому числі право на винагороду за будь-яке публічне використання фонограми (відеограми).

Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

Як уже зазначалося, виробник фонограми (відеограми) може за договором передати свої майнові права іншій особі. Перехід права власності на примірник фонограми (відеограми) сам по собі ще не спричиняє уступки яких-небудь суміжних прав, що належать ви­робнику фонограми (відеограми). Проте якщо примірники пра­вомірно опублікованої фонограми (відеограми) введені в цивільний обіг шляхом продажу, то можливе подальше розповсюдження без згоди виробника фонограми (відеограми) і без виплати йому вина­городи. Власник примірника фонограми (відеограми) може ним розпорядитися на свій розсуд. Проте й у цьому випадку право зда­вання таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм, комерційний прокат залишається виключно правом виробника фо­нограми (відеограми). Зазначене право виробник може передати іншій особі за спеціальним договором.

Майнові права організації мовлення. Згідно зі ст. 455 ЦК України використанням передачі (програми) організації мовлення є:

1) здійснення (трансляція, ретрансляція) передачі (програми) організації мовлення;

2) записування (фіксування) передачі (програми) організації мовлення, якщо таке записування дає можливість сприйняття, від­творення та здійснення її за допомогою технічних засобів;

3) відтворення запису передачі (програми) організації мовлення;

4) представлення передачі (програми) організації мовлення пуб­ліці у місці, де встановлено вхідну плату.

Використанням передачі (програми) організації мовлення є та­кож інші дії, встановлені законом.

Організації мовлення також мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції, фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення, публічне виконання своїх програм у місцях з платним входом. Зазначені організації мають право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.

Організації мовлення мають право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач.

РОЗДІЛ 9

Організаціями мовлення є радіо- і телестудії, а також інші орга­нізації, шо розповсюджують звуки і (або) зображення засобами без-провідного зв'язку (організації ефірного мовлення) або за допомо­гою того чи іншого виду наземного, підземного чи підводного ка­белю провідникового, оптоволоконного чи іншого виду (організації кабельного мовлення).

Обмеження прав виконавців, виробників фонограм, відеограм і ор­ганізацій мовлення. Обмеження суміжних прав полягає в тому, що:

— допускається використання виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення без згоди виконавців, виробників фонограм, ві­деограм і організацій мовлення і без виплати їм винагороди;

— їх фіксація, відтворення, передача в ефір і по кабелях;

— доведення іншими способами до загального відома виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення.

Таке використання виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення може мати місце без згоди виконавців, виробників фоно­грам, відеограм та організацій мовлення і без виплати їм винагоро­ди за умови, що це не завдає шкоди нормальному використанню виконань, фонограм, відеограм і передач організацій мовлення і не обмежує безпідставно законних інтересів виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення.

Такі обмеження допускаються у тих самих випадках, що перед­бачені Законом України «Про авторське право і суміжні права» про вільне використання творів науки, літератури і мистецтва (стат­ті 21—25 Закону).

Зазначені обмеження суміжних прав (вільне використання вико­нань, фонограм, відеограм та програм мовлення) зумовлено тими самим чинниками, що й обмеження авторських прав. Обмеження суміжних прав має місце в інтересах суспільства, яке заінтересова­не у вільному розповсюдженні інформації, сприянні розвитку на­уки, освіти тощо. Зазначені обмеження встановлені Законом і не підлягають будь-якому розширеному тлумаченню.

Подібні обмеження передбачаються законодавством багатьох за­рубіжних країн, а також Римською конвенцією 1961 р.

Допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фоно-грами (відеограми) яких опубліковані для використання з комер­

_ Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

шиною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фо­нограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:

1) публічне виконання фонограми (відеограми);

2) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі, в ефір;

3) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі, по проводах (через кабель).

Збір, розподіл і виплата винагороди здійснюється однією з ор­ганізацій, що управляє майновими правами виробників фонограм, відеограм і виконавців на колективній основі, відповідно до угоди між цими організаціями. У зазначеній угоді має бути визначений розмір винагороди та її розподіл. Якщо цією угодою не передбаче­но інше, то винагорода поділяється між виробниками фонограм, відеограм і виконавцями порівну. Зазначена угода укладається між організацією, що управляє майновими правами виробників фоно­грам, відеограм і виконавців на колективній основі, і організація­ми, що використовують фонограму чи відеограму.

Розмір винагороди і умови її виплати визначаються угодою між користувачем фонограми, відеограми чи об'єднанням таких корис­тувачів, з одного боку, та організаціями, що управляють майнови­ми правами виробників фонограм, відеограм і виконавців, з іншого боку.

Строки чинності майнових прав виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення. Майнові права виконавців охороня­ються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Май­нові права виробників фонограм (відеограм) охороняються протя­гом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеогра­ми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу. Організації мовлення користуються наданими їм правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі.

Визначені строки охорони суміжних прав починаються з 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце юридичні факти, передбачені Законом.

1дІЛ9_

Цо спадкоємців виконавця та правонаступників виробників фо­рам, відеограм і організацій мовлення переходить право дозво-:и чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм,

іедачі в ефір і по проводах (через кабель). До зазначених осіб пе-одить і право на одержання винагороди. Зазначені права пере-іять у межах частини строків, що залишились. Права суб'єктів промислової власності, що випливають з охоронних документів

Права суб'єктів промислової власності щодо результатів їх на-сово-технічної творчості виникають лише на підставі державної ієстрації. Остання визнає заявлений результат об'єктом правової <орони і стверджує цей юридичний факт виданням охоронного окумента (патенту чи свідоцтва). Охоронний документ визнає за іявником пріоритет заявленої пропозиції, авторство особи, яка її озробила, і право інтелектуальної власності на об'єкт правової охо-они. Права, визначені охоронним документом, виникають у його ласника від дати публікації про видачу охоронного документа.

Права власників патентів поділяються на дві групи: особисті не-гайнові і майнові права. До особистих немайнових прав патенто-ласників належать право на авторство, право на назву об'єкта про-сислової власності і право на ім'я.

Право авторства полягає в тому, шо автор заявленої пропозиції винахідник, автор промислового зразка, селекціонер тощо) має іраво вимагати від будь-кого визнавати себе єдиним творцем об'єкта правової охорони. Право авторства виникає не з охоронно­го документа, що лише засвідчує наявність цього права, а з момен­ту створення об'єкта, що охороняється Законом. Тобто право ав­торства виникає ще до кваліфікації заявленої пропозиції об'єктом правової охорони. Саме з цього моменту виникає небезпека пору­шення права авторства. У сфері науково-технічної діяльності це інколи буває. Право авторства є абсолютним і виключним правом. Це право є також невідчужуваним, оскільки воно є суто особистим правом і не може бути передане будь-якій особі. Зазначене право належить творцю довічно і припиняється його смертю. Після смер­ті автора охороняється уже не право, а лише авторство як суспільно

_ Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

значимий інтерес, що полягає у визнанні творцем науково-техніч­ного досягнення того, хто є дійсним його розробником.

Творець науково-технічного досягнення має право на ім'я, яке полягає в тому, що розробник цього досягнення має право вимага­ти, щоб його ім'я згадувалося кожного разу при використанні цьо­го досягнення. Ім'я дійсного автора зазначеного досягнення мас бути обов'язково вказане у патенті незалежно від того, хто буде за­явником. Проте автор науково-технічного результату має право просити, щоб його ім'я не зазначалося в публікаціях про заявку та видачу патенту. Безперечно, патентовласник має право вимагати усунути помилки чи перекручення, що стосуються його імені.

Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» винахідник має право на присвоєння свого імені створеному ним винаходу (корисній моделі). На наш погляд, винахідник має право також і на присвоєння винаходу, ко­рисній моделі спеціальної назви. Принаймні таке прохання не су­перечить Закону. -

За Законом України «Про охорону прав на сорти рослин» се­лекціонер сорту рослини (чи інший заявник) у заявці на видачу па­тенту на сорт обов'язково зазначає Його назву. Назва має давати можливість ідентифікувати сорт, не повторювати назви або від­різнятися від назви вже існуючого сорту такого самого або близь­кого ботанічного виду. Назва сорту не може складатися лише з цифр, за винятком випадків, коли це відповідає усталеній практиці найменування сортів, чи складатися виключно зі знаків чи зазна­чень, що вказують на вид, групу стиглості, якість, призначення, цінність, походження або технологію вирощування. Вона не повин­на вводити в оману щодо властивостей, походження та значення сорту або щодо особи автора сорту, суперечити принципам су­спільної моралі. У разі подання заявки на видачу патенту на один і той самий сорт в Україні і в інших державах назва сорту має бути однаковою.

При будь-якому використанні сорту будь-якою особою обов'яз­ково має зазначатися назва сорту, під якою сорт занесено до Дер­жавного реєстру сортів рослин України.

РОЗДІЛ 9

Майнові права суб'єктів промислової власності, що випливають з охоронного документа. Зазначені права досить чітко регламентовані патентними законами України.

Майнові права винахідників та авторів промислових зразків, що випливають із патенту, досить близькі між собою, тому їх доцільно розглядати разом. Перш за все слід зазначити, шо ці права виника­ють у патентовласників від дати наступної за датою їх державної реєстрації (ст. 465 ЦК України). Права, що випливають з патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи з деклараційно­го патенту на секретну корисну модель, діють від дати внесення ін­формації про нього до відповідного Реєстру.

Патент надає його власнику право використовувати об'єкт про­мислової власності на свій розсуд, якщо таке використання не по­рушує прав інших власників патентів. Патенти України мають чинність лише у межах території України.

Використання секретного винаходу чи корисної* моделі власни­ком патенту має здійснюватися з додержанням вимог Закону Украї­ни «Про державну таємницю» та за погодженням із Державним експертом.

Патент, як відомо, може бути виданий кільком заявникам, якщо об'єкт промислової власності був створений їх спільною працею. У такому разі їх взаємовідносини щодо використання об'єкта про­мислової власності визначається угодою між ними. У разі відсут­ності такої угоди кожен співвласник патенту може використовува­ти об'єкт промислової власності на свій розсуд. Проте жоден із них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання об'єкта промислової власності та передавати право інтелектуальної власності на цей об'єкт іншій особі без згоди інших співвласників патенту.

Основною перевагою патентних законів України є те, що вони чітко й однозначно проголошують право інтелектуальної власності на об'єкт правової охорони. Стаття 41 Конституції України прого­лошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджа­тися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Цей конституційний принцип дістав своє відображення

_ Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

і

в ЦК України і в Законі України «Про охорону прав на винаходи і

корисні моделі».

Вшповідно до Конституції України зміст права промислової влас­ності характеризується тими самими правомочиостями, що і зви­чайне право власності. Деякі фахівці вважають, що результат інте­лектуальної діяльності не може бути об'єктом права власності, оскільки він не матеріальний, інші стверджують, що той самий ре­зультат творчої діяльності не може бути об'єктом права власності тому, що цим об'єктом не можна володіти. Не вникаючи у сутність цієї дискусії, відзначимо, що вона відображає лише різні підходи світової практики до цієї проблеми. Законодавство одних країн визнає результати інтелектуальної діяльності лише об'єктом ви­ключного права на використання, інших — об'єктом права влас­ності. Слід зазначити, що ті країни, законодавство яких визнає творчі результати об'єктами права власності, нічого від цього не втрачають (США, Франція та ін.). Тому варто визнати позицію за­конодавця про визнання результатів науково-технічної діяльності об'єктами права власності виправданою. Творець має бути впевне­ним у тому, що творіння — це його власність.

Отже, за Конституцією України суб'єкт промислової власності має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатом своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Але ж результат творчої діяльності — це не матеріальна річ, а Конституція надає право творцю володіти цим результатом. І в цьому немає помилки — об'єктом цивільного права може бути і безтілесна річ, тобто річ, що не має матеріальної субстанції. Таку конструтсцію знало ще старо­давнє римське приватне право. Нема чого її боятися і в наш час, адже під об'єктом цивільних прав розуміють матеріальні та нема­теріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідноси­ни. Творчі результати і є ті самі нематеріальні блага. Якщо резуль­тати інтелектуальної, творчої діяльності можуть бути об'єктами ци­вільного права, то вони можуть бути також і об'єктами права влас­ності — одного із інститутів цивільного права.

Якщо ж творчий результат може бути об'єктом права власності, то, безперечно, він може бути й об'єктом володіння. Але особ­ливість об'єкта інтелектуальної власності полягає в тому, що він

РОЗДІЛ 9

має здатність до тиражування і його копією можуть володіти треті особи, шо дає привід прихильникам теорії виключного права ствер­джувати, шо цим результатом можуть володіти всі, хто забажає.

Є вдалим розв'язання цієї проблеми новим ЦК України, який визнав на творчі результати право інтелектуальної власності.

Результат творчої діяльності стає об'єктом правової охорони ли­ше після його кваліфікації відповідним державним органом і лише після цього він може бути матеріалізований у певний матеріальний носій і сповіщений невизначеному колу осіб. До цього моменту творчий результат є об'єктом володіння тільки його творця, адже іншим особам він просто недоступний. Після його публікації ним може володіти будь-яка третя особа, але якщо вона володіє цим ре­зультатом правомірно, то лише від імені патентовласника. Інша правова ситуація буде суперечити цивільно-правовим засадам. Слід зазначити, що будь-яка третя особа може володіти творчим резуль­татом без дозволу його творця, але користуватися не може. Проте і серед технічних рішень є такі, якими володіє виключно сам автор цього рішення. Йдеться про секрети виробництва (ноу-хау). Під цим поняттям розуміють знання та досвід науково-технічного, ви­робничого, організаційного, фінансового, торговельного чи іншого характеру, які, як правило, не можуть бути загальновідомими і при­датними для використання у будь-якій сфері діяльності. Користу­ватися цим секретом може або сам його власник, або інша особа лише за його дозволом. Те ж саме і з володінням: ним володіє лише його власник.

Ноу-хау не є загальновідомим, якщо його зміст не розкритий настільки для невизначеного кола осіб, що настає можливість його використання. Отже, власником цієї інформації завжди є сам її ав­тор. Він також може передати цей секрет третім особам і тоді вони здійснюють володіння від його імені.

Отже, об'єкти промислової власності (не матеріальні носії) мо­жуть бути й у фактичному володінні їх творця. Суб'єкт права про­мислової власності позбавляється володіння лише тоді, коли науко­во-технічне досягнення гине, перестає існувати фізично, або він ус­тупає його іншим особам.

_