Geum.ru

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5

Дослідження особливостей та змісту норм цивільного процесуального права дало змогу сформулювати у дисертації теоретичні висновки та практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення механізму правового регулювання правовідносин, які виникають при застосуванні норм цієї галузі права, а також на розв’язання теретичних проблем, що торкаються питань удосконалення змісту норм цивільного процесуального права. Норми цивільного процесуального права здійснюють регулювання правовідносин, які виникають, змінюються і припиня-ються при здійсненні правосуддя, а також забезпечують втілення на практиці основоположних засад судочинства, реалізація яких сприяє пануванню законності, підвищує правосвідомість і виховує повагу до вимог законодавства в цілому.

Будучи текстуально пронизаними загальновизнаними керівними ідеями демократичного суспільства, норми цивільного процесуального права виступа-ють комплексним механізмом, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до міжнародних стандартів і справді ґарантує право особи на справедливий суд. На підставі проведеного дисертаційного дослідження здійснено наступні підсумки:


1. Сформульоване авторське визначення норм цивільного процесуального права – це встановлені або санкціоновані державою загальнообов’язкові, формальновизначені правила поведінки організаційно-процедурного характеру, які з метою регламентації порядку здійснення правосуддя в цивільних справах, закріплюють права й обов’язки учасників процесу та процедуру вчинення ними процесуальних дій, а також захищені від можливих порушень заходами державного примусу.

2. Серед ознак цивільно-процесуальних норм необхідно обов’язково виділити наступні характерні риси:
  1. встановлюються або санкціонуються компетентними органами держави Україна у вигляді правил поведінки самостійної галузі права;
  2. спрямовані на виконання завдань цивільного судочинства – таких як охорона прав чи законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави або вчинення окремих процесуальних дій; покликані забезпечувати своєчасність, неупередженість і повноту розгляду та вирішення цивільних справ;
  3. перебуваючи у тісному взаємозв’язку з іншими галузями права, цивільно-процесуальні норми виступають засобами реалізації на практиці та захисту порушених чи оспорюваних прав суб’єктів матеріально-правових відносин;
  4. цивільний процес, що виникає по конкретній справі, обслуговується не окремими нормами – щоразу залучається практично вся галузь цивільного процесуального права, тобто повністю задіюється складна, внутрішньо узгоджена і цілісно структурована нормативна система;
  5. характеризуються організаційно-процедурним характером, викладених у них приписів, які закріплюють детальну регламентацію (спосіб та послідовність вчинення, а також форму вираження результатів) усіх процесуальних дій учасниками судочинства, що розрахована на неодноразове використання в типових, повторюваних ситуаціях;
  6. є загальнообов’язковими для всіх осіб (громадян Україні, іноземних громадян та осіб без громадянства, юридичних осіб тощо), які вступають чи залучаються до цивільного процесу на засадах юридичної рівності;
  7. особливим адресатом норм цивільного процесуального права виступає судовий орган, який наділений владними (судовими) повноваженнями в процесі розгляду та вирішення цивільних справ;
  8. дотримання норм цивільного процесуального права забезпечується різними правовими заходами.

3. Проаналізувавши колізійність і невизначеність домінант при співвідношенні норм, що регулюють порядок здійснення правосуддя в цивільних справах, і закріплені в процесуальних або матеріальних нормативно-правових актах, вважаємо, що потрібно законодавчо закріпити принцип верховенства процесуальних норм, розміщених у ЦПК України, над нормами матеріального права, які стосуються окремих питань цивільного процесу, доповнивши ст. 3 ЦПК України положенням наступного змісту: «Норми, які містяться в матеріально-правових актах і стосуються здійснення правосуддя в цивільних справах, повинні відповідати нормам ЦПК України. У випадку суперечності цих норм положенням цивільного процесуального законодавства повинні застосовуватися норми цього Кодексу».

4. Дослідивши існуючі твердження про структурну будову норм цивільного процесуального права, встановлено, що вони можуть бути об’єднані в чотири великі групи, зміст кожної з яких полягає в такому:

1) суть висловлювань І групи (класичний підхід) зводиться до традиційного розуміння структурної будови норми права будь-якої галузі права, відповідно до якого правова норма в любому випадку складається з трьох елементів, що викладено в такій логічній схемі: «якщо – то – інакше». Це означає, що норма передбачає в якості своїх основних частин не тільки правило поведінки (диспозицію), але ще й умови своєї дії (гіпотезу), а також наслідки за невиконання (санкцію);

2) зміст тверджень ІІ групи (дуалістичний підхід) зводиться до того, що в класичній тричленній формулі міститься не одне, а два правила поведінки. Одне з них розраховано на такий порядок суспільних відносин, який законодавець визнає нормальним. Ідеться про регулятивну норму. Інше правило є протилежністю першого і розраховано на різного роду відхилення від нормального перебігу повсякденних відносин. Оскільки таке правило направлене на охорону регулятивної норми та відповідного їй правовідношення, її називають охоронною;

3) до ІІІ групи (комплексний підхід) належать такі висловлювання, котрі обґрунтовують відсутність єдиної, універсальної структури, притаманної всім нормам цивільного процесуального права;

4) до останньої IV групи висловлювань (факультативний підхід) входять найменш поширені, неординарні пропозиції або про доповнення структури будь-якої норми цивільного процесуального права четвертим складовим елементом, або взагалі про заперечення виділення в будові такої норми окремих частин.

5. Встановлено, що чітке законодавче закріплення особливостей дії норми цивільного процесуального права в часі, просторі та за колом осіб є запорукою реальної ефективності правил цивільного процесуального законодавства. При цьому доведено, що дія норми цивільного процесуального права в часі та просторі за характером реалізації належить до об’єктивних критеріїв, що не залежать від волі і свідомості людини, а дія за колом осіб – суб’єктний фактор, що перебуває у прямій залежності від суб’єктивних ознак особи, які перетворюють її на адресата нормативного припису цивільного процесуального права. Тому здійснено розмежування об’єктивного (дія в часі та просторі) і суб’єктного (дія норми за колом осіб) критеріїв меж чинності норми цивільного процесуального права, головна відмінність між якими виражається у ступені та формі можливого впливу учасника цивільного процесу на реалізацію норми цивільного процесуального права.

У зв’язку з цим запропоновано доповнити ЦПК України статтею 21 «Чинність цивільно-процесуального закону» такого змісту:
  1. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, а також виконання судових рішень. Цивільний процесуальний закон зворотної сили не має, окрім випадків прямо передбачених у нормативно-правовому акті.
  2. Норми цивільного процесуального права поширюють свою дію на всю територію України. До спірних правовідносин, що виникли, змінилися чи припинилися за межами України, але підлягають розгляду на території України, норми цивільного процесуального права України застосовуються у випадках, встановлених цим Кодексом.
  3. Норми цивільного процесуального права поширюють свою дію на всіх осіб, що на законних підставах перебувають на території України і застосовуються до громадян України, іноземців та осіб без громадянства під час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, а також виконання судових рішень.

6. Доведено, що ефективність кожного нормативного припису залежить від того, у який спосіб і наскільки повно він реалізовується на практиці. Норми цивільного процесуального права мають чимало особливостей, що обумовлені змістом та шляхами їх реалізації на практиці. Обґрунтовано, що реалізація норм цивільного процесуального права – це законодавчо закріплена, узгоджена, послідовна діяльність суду та учасників цивільного процесу, яка з метою захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод і інтересів, полягає у втіленні приписів норми цивільного процесуального права в цивільних процесуальних правовідносинах і здійснюється за допомогою різних форм і способів.

7. Встановлено, що форми реалізації норми цивільного процесуального права – це шляхи такої діяльності, які характеризуються загальним, зовнішнім проявом втілення в цивільних процесуальних відносинах приписів норм цієї галузі права у вигляді:

1. Виконання норм цивільного процесуального права – це зовнішня форма реалізації норм цивільного процесуального права, що полягає у практичному втіленні її приписів у цивільні процесуальні правовідносини шляхом здійснення адресатом норми обов’язків, закріплених у ЦПК України;

2. Використання норм цивільного процесуального права – це зовнішня форма реалізації норм цивільного процесуального права, що полягає у практичному втіленні її приписів у цивільні процесуальні правовідносини шляхом здійснення адресатом норми прав, закріплених у ЦПК України;

3. Дотримання норм цивільного процесуального права – це зовнішня форма реалізації норм цивільного процесуального права, що полягає у практичному втіленні її приписів у цивільні процесуальні правовідносини шляхом утримання адресатом норми від вчинення, заборонених у ній дій;

4. Застосування норми цивільного процесуального права – це зовнішня форма реалізації норм цивільного процесуального права, що полягає у практичному втіленні її приписів у цивільні процесуальні правовідносини шляхом здійснення судом своїх повноважень з метою справедливого, неупередженого і своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ.

8. Розмежовано форми та способи реалізації норм цивільного процесуального права. При цьому способи реалізації норм цивільного процесуального права – це конкретні шляхи такої діяльності, які характеризуються внутрішнім втіленням в цивільних процесуальних відносинах приписів норм цієї галузі права у чітко визначений законодавством спосіб – вчиненням активних дій чи у вигляді бездіяльності. У зв’язку з цим пропонується серед способів реалізації норм цивільного процесуального права виділити два різновиди: активний і пасивний.

Доведено, що якщо порівнювати форми та способи реалізації норм цивільного процесуального права як різнопланові прояви одного правового явища, то вони співвідносяться між собою як загальне і окреме, де форми реалізації нормативних приписів – це загальне регулювання, що обумовлюється метою правозастосування і в цілому відповідає на питання: «Яким чином, як відбувається реалізація цивільної процесуальної норми?», а способи такої реалізації – це окреме, що залежить від конкретних заходів, до яких вдаються суд або учасники цивільного процесу (які саме дії вчиняються?). Зв’язок цих правових категорій очевидний, адже багаточисленність процесуальних норм породжує при їх реалізації множинність комбінаційних утворень, в яких одна ланка правореалізаії нерозривно пов’язана з іншою і кожна з них при втіленні в життя вимог процесуальної норми виконує свою функціональну роль у правореалізації. Інакше кажучи, форми реалізації норм цивільного процесуального права – це зовнішній прояв цієї діяльності, що здійснюється шляхом застосування, виконання, використання та дотримання; а способи реалізації норм цивільного процесуального права – це конкретний внутрішній зміст окремих форм правореалізації, який знаходить своє вираження у вчиненні активних чи пасивних дій.

9. Встановлено, що застосування норм цивільного процесуального права має дворівневу структуру, що проявляється в одночасному залученні внутрішньої структури правової норми і структури галузі права в цілому. При цьому вирішальне значення має, чи виконуються законодавчі приписи добровільно (регулятивні правовідносини), чи коли адресата норми цивільного процесуального права зобов’язують виконати вимоги процесуальної норми (охоронні правовідносини). Застосування норм цивільного процесуального права призводить до виникнення, зміни чи припинення процесуальних правовідносин у ході реалізації норм матеріального права, здійснюється в процесуальних формах, об’єктивується в процесуальних актах.

10. Акт застосування цивільних процесуальних норм – це виданий компетентним органом держави в процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, проголошений іменем України і наділений законною силою цивільно-процесуальний документ, що містить державно-владний, індивідуально-конкретний припис щодо реалізації норм цивільного процесуального права для захисту, відновлення чи визнання прав, свобод чи інтересів та обов’язків суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин.

11. Доповнено перелік стадій правозастосування контролем за виконанням акта застосування норми цивільного процесуального права, що дозволяє сформулювати послідовні етапи застосування норми цивільного процесуального права таким чином:
  1. встановлення фактичних обставин справи;
  2. вибір і аналіз норм цивільного процесуального права;
  3. постановлення акта застосування норми цивільного процесуального права;