Харківської державної академії культури Віват, Академіє! Дайджест Випуск 4 (2006-2008) Харків хдак 2009
| Вид материала | Документы |
- Міністерство культури України, 3172.71kb.
- Перспективний план роботи Управління культури І туризму Харківської обласної державної, 844.23kb.
- Стенограма (ідентична за змістом з фонограмою) засідання спеціалізованої вченої ради, 845.57kb.
- Розпорядженням голови районної державної адміністрації, 93.48kb.
- Харківської обласної державної адміністрації, 1352.08kb.
- Хмельницькому на базі Національної академії Державної прикордонної служби України імені, 124.58kb.
- Конспект лекцій з дисципліни Правознавство Харків − хнамг − 2006 Міністерство освіти, 3534.27kb.
- Програма "інформаційні та комунікаційні технології в освіті м. Харкова на 2009-2011, 254.63kb.
- Міністерство освіти І науки україни управління культури І туризму харківської обласної, 44.83kb.
- О. С. Вороніна Рецензент: зав кафедри управління будівництвом І міським господарством, 958.37kb.
М. Славко
Пути постижения Моцарта
В Харьковской государственной академии культуры с 6 по 8 декабря состоялась Международная научно-практическая конференция «Музыкальный мир Моцарта: пути постижения», посвященная 250-летию со дня рождения композитора.
<…>
…Как известно, причина успеха начинания всегда заключается в уровне любви, дарования, профессионализма. Конференция в Харьковской академии культуры получилась живой, обширной и содержательной. Видимо, потому, что идеологом и вдохновителем мероприятия, а точней, автором проекта и научным руководителем стала кандидат искусствоведения, доцент кафедры теории музыки и фортепиано ХГАК Оксана Александровна Верба, поддержанная не только руководством вуза, но и откликнувшимися на посыл устроителей известными и молодыми музыкантами, а также исследователями из Харькова и «окрестностей» — Киева, Одессы, Москвы, Воронежа, Курска и других городов Украины и России.
Осененные и объединенные моцартовым светом, в событии приняли участие десятки теоретиков, композиторов, педагогов и исполнителей.
На конференции было все как положено: и пленарные заседания, и научно-практические семинары, и творческие мастер-классы. В частности, член Национального союза композиторов Украины, лауреат международных конкурсов, композитор А. С. Щетинский провел мастер-класс на тему «Аутентичное исполнение произведений Моцарта», а народный артист Украины, профессор, лауреат международных премий В. А. Лукашов — на тему «Моцарт и «Черный человек» (режиссерская «увертюра» к постановке оперы Н. А. Римского-Корсакова «Моцарт и Сальери»).
<…>
К теме современного исполнения сочинений Моцарта не остались безучастными ни пианисты, ни скрипачи, ни кларнетисты, ни баянисты, ни вокалисты, посвятившие ей отдельную теоретическую секцию. Некоторых исполнительских аспектов интерпретации фортепианных произведений Моцарта представителями Харьковской фортепианной школы коснулась А. Ю. Румянцева, преподаватель кафедры теории музыки и фортепиано ХГАК.
<…>
В залах ХГАК и Харьковской областной филармонии в рамках конференции также состоялись концерты вокальной и камерно-инструментальной музыки Моцарта, где звучали произведения великого австрийского гения в исполнении студентов и выпускников Харьковского музыкального училища имени Лятошинского и Харьковского государственного института искусств имени Котляревского.
Нова демократія. — 2006. — № 40 (груд.). — С. 13.
2007
В. Заєць
Академія національного майбуття
На тлі розгорнутої експозиції мистецьких та наукових досягнень членів Академії мистецтв України відбулося розширене урочисте зібрання Президії АМУ, присвячене десятиріччю закладу. В Імпрезі взяли участь члени АМУ, представники Секретаріату Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради, Міністерства культури і туризму України, Київської міської державної адміністрації, видатні діячі науки і мистецтва.
Учасників ювілейних урочистостей щиро привітав зі святом президент Академії мистецтв України, ректор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, народний художник України, професор Андрій Чебикін. Він нагадав, що 14 грудня 1996 року було видано Указ Президента України «Про Академію мистецтв України». Збулася багатолітня мрія творчої інтелігенції про заснування в Україні своєї вищої науково-мистецької установи. <…>
Заснування Академії було актом великого державного, політичного і культурно-мистецького значення. Він став можливим лише в незалежній Україні.
Сьогодні в складі Академії працюють шість відділень і секція естетики та культурології, в яких діє 46 дійсних членів і 57 членів-кореспондентів.
Це відомі в Україні та за її межами члени відділення образотворчого мистецтва — академіки Василь Бородай, Тетяна Голембієвська, Віктор Гонтарів, Михайло Гуйда, Василь Гурін, Анатолій Кущ, Олександр Лопухов, Володимир Микита, Віктор Рижих, Віктор Сидоренко, Микола Стороженко, Андрій Чебикін, Володимир Чепелик, члени-кореспонденти Віра Баринова, Григорій Васецький, Олександр Губарев, Олександр Івахненко, Павло Маков, Василь Перевальський, Сергій Якутович… Члени секції естетики та культурології — академіки Юрій Богуцький, Любомир Медвідь, член-кореспондент, Герой України Борис Возницький, а також члени-кореспонденти Михайло Станкевич, Василь Шейко…
<…>
Культура і життя. — 2007. — 3 січ. — С. 1.
Культура: творческие премии
ХАРКІВСЬКА МІСЬКА РАДА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ. ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ
РІШЕННЯ
Від 20.12.2006 р. № 1177
Про присудження творчих премій міськвиконкому за творчі здобутки в галузі культури за результатами роботи у 2006 році.
Розглянувши пропозиції Координаційної художньої Ради м. Харкова (протоколи від 29.11.2006 р., 19.12.2006 р.), керуючись ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчий комітет Харківської міської ради
ВИРІШИВ:
Присудити творчі премії міськвиконкому за творчі здобутки в галузі культури за результатами роботи у 2006 році у розмірі 1000 грн. по напрямкам діяльності.
1.1. У ГАЛУЗІ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА:
Дмитру Головачову — телевізійному режисеру, завідувачу кафедри телебачення Харківської державної академії культури — премію імені Мар’яна Крушельницького за кращу режисерську роботу року — цикл телевізійних програм «Театральний салон»;
<...>
1.11. У ГАЛУЗІ ХОРЕОГРАФІЇ:
Борису Колногузенку — народному артисту України, професору хореографії, члену Української академії наук, голові Харківського обласного осередку Національної хореографічної спілки України — премію за вагомі досягнення у галузі хореографічного мистецтва.
<...>
Слобода. — 2007. — 5 янв. — С. 18–19.
Наступний тиждень в історії
<...>
11 січня
Постаті
<...>
55 років тому в Роздолі на Львівщині народився режисер Ігор Борис. 1975 року закінчив Київський інститут театрального мистецтва. Працював головним режисером драматичного театру у Івано-Франківську, з 1991 року — в Харківському українському драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка, де створив вистави за п’єсами В. Шекспіра, І. Франка, М. Коцюбинського, Л. Андрєєва.
Підготував В. Меліхов
Слобід. край. — 2007. — 6 січ. — С. 16.
А. Анничев
«Золотое сечение» таланта Ларисы Луниной
Накануне Рождества на сцене Харьковского Дома актера многочисленные поклонники таланта артистки Академического драматического театра им. Т. Г. Шевченко Ларисы Владимировны Луниной собрались на праздничный вечер, посвященный 30-летию творческой деятельности замечательного мастера сцены.
Если быть до конца точным, то обозначенное 30-летие — только период работы актрисы на сценах двух харьковских театров, а ведь до этого были пять лет в Днепропетровском Театре юного зрителя и годы учебы на театральном отделении Харьковского института искусств. Как ни крути, получается — почти сорок...
<…>
Сейчас в творческой судьбе актрисы наступил очень ответственный момент, Лариса Владимировна преподает специальные предметы на одном из актерских курсов Харьковской академии культуры и ведет уроки сценического мастерства в Харьковском училище культуры. Щедро делится своими знаниями со студентами, решившими, как и она, посвятить себя театру или просветительской работе в сфере культуры и искусства.
<…>
<…> Провалов и неудач Лариса Лунина, слава Богу, не знала на своем творческом пути. Будем надеяться, что не познает их никогда.
Время. — 2007. — 10 янв.
Д. Куклин
Тема любви
В один из январских вечеров двери Дома актера распахнулись для почитателей таланта актрисы театра им. Т. Г. Шевченко Ларисы Луниной — праздновался ее юбилей.
Ларисе грех жаловаться на творческую судьбу. Численность ролей актрисы скоро достигнет отметки «100». С теплотой она вспоминает годы учебы в Харьковском институте искусств на курсе народного артиста Украины Владимира Ненашева. <...>
<...>
— Юбилейные поздравления от харьковских театров, прозвучавшие на сцене Дома актера, «прослаивались» забавными интермедиями ваших студентов из академии культуры под музыку Азнавура «Вечная любовь». Ведь это не случайно?
— Я очень люблю Азнавура, а на тему любви — к людям, к жизни, к театру — «откликаются» все мои персонажи, будь-то Баба Яга или сегодняшние сценические героини. Собственно говоря, передать эту «вечную любовь» я считаю самым необходимым в своей педагогической работе.
Слобода. — 2007. — 19 янв. — С. 22.
А. Анничев
Народная, но ещЕ не заслуженная артистка
Ведущей актрисе Харьковского академического театра кукол им. В. А. Афанасьева, мастеру сцены Валентине Рычаговой в день 35-летия творческой деятельности коллеги посвятили веселый капустник, героями которого стали годы работы и роли, созданные на сцене этого театра.
<…>
Особое место в творческой жизни Валентины занимает работа на телевидении и в кино. Долгое время она была соавтором и участником программ для детей — «Плохие советы» и «Спать пора». Ни один телевизионный сериал, снимавшийся в Харькове, не вышел на экраны без ее участия, она является троекратным обладателем главной награды всеукраинского телеконкурса «Золотая эра».
В прошлом году два харьковских творческих вуза — Университет искусств и Академия культуры — пригласили Валентину Николаевну на преподавательскую работу. В первом она ведет актерское мастерство, а во втором читает курс лекций по технике речи на телевидении. В том, что ею будет воспитана достойная смена, никто не сомневается. Только вот хватит ли у Валентины Николаевны сил и мужества не оставлять сцены театра, которому отдано столько лет творческой жизни? Будем надеяться, что хватит. Пожелаем ей новых успехов на актерском и педагогическом поприще!
Время. — 2007. — 24 янв. — С. 4.
О. Макаренко
Культура — його доля
Далекий 1947 рік, повоєнна розруха, недоїдання, жага відновлення та відродження. У міських скверах і на сільських майданах такі модні тоді духові оркестри зі щемливими героїчними мелодіями... І найбільша радість у світі — народження дитини. Саме в романтичному та нелегкому 1947-му народився герой нашої оповіді.
На благословенній Вінниччині, у селі Безводному Ямпільського району живуть співучі, музично обдаровані люди. Природно, що й малого Толика вабив чарівний світ музики. А ще хлопець був товариський, привітний, готовий прийти на допомогу слабшому, завжди захистити. Таких нині називають природженими лідерами. А тоді в селі по-народному казали: добрий козак буде. Тож не дивно, що після закінчення Вінницького музичного училища 1965 року Анатолій Левицький залюбки працював педагогом у дитячій музичній школі. Згодом закінчив Харківський інститут культури за фахом — клубний працівник вищої кваліфікації, керівник оркестру духових інструментів. А від вересня 1997-го і дотепер — обіймає посаду начальника управління культури і туризму облдержадміністрації.
<…>
Варто перелічити державні відзнаки і нагороди Анатолія Івановича, які є доказом — віддане служіння українській культурі... залишає свій виразний слід на культурологічній мапі України.
За вагомий особистий внесок у духовне збагачення людей, відродження і збереження українських народних традицій, розвиток професійного та аматорського мистецтва у 1995 році А. І. Левицькому було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».
За значні досягнення в галузі культури його відзначено урядовими нагородами — орденами «Знак Пошани» та «За заслуги» III ступеня.
2005 року у міжнародному академічному рейтингу «Золота фортуна» нагороджений Міністерством культури і мистецтв України дипломом та медаллю «За вагомий внесок у розвиток культурно-просвітницької роботи, бібліотечної справи та аматорського мистецтва».
За організацію та проведення низки культурно-мистецьких заходів, присвячених 60-річчю Великої Перемоги, А. І. Левицький став переможцем обласного конкурсу на звання «Людина року» в номінації «Діяч культури і мистецтв».
Культура і життя. — 2007. — 31 січ. — С. 2.
А. Анничев
Снежная королева без снежного человека, или Почему не выстрелило ружье
Давно, очень давно Харьковский театр для детей и юношества мечтал поставить для маленьких зрителей сказку Ганса Христиана Андерсена «Снежная королева».
Мечту труппы воплотил в жизнь дипломник Харьковской государственной академии культуры, молодой режиссер Андрей Лебедь в роскошных декорациях театрального художника Аркадия Чадова.
<…>
Время. — 2007. — 3 февр. — С. 4.
О. Авдєєв, С. Двояшкіна
Танці з зірками
Так сталося, що вони зустрілися в Харкові. Він, Олександр Авдєєв, із Севастополя, вона, Світлана Двояшкіна, з Шостки, яка запропонувала потанцювати Олександрові в парі. Він високий, спокійний, вона — тендітна, здається, занадто енергійна. Сьогодні дуетові «Міпарті» виповнюється 7 років. «Сім — число містичне, отож сподіваємося, що воно принесе нам удачу — творчу й спонсорську», — розпочинає першою розмову, як я й чекав, Світлана.
Кор.: — Чому свій дует ви назвали саме так — «Міпарті»?
С. Д.: — Ця назва в нас виникла ще з перших днів існування «Міпарті». Це — студентські роки, коли головним капіталовкладенням у дует була стипендія, коли костюми доводилося шити з чорної та білої тканин для підкладок. Щоб нас не дорікнули в однаковій стилістиці костюмів, ми запозичили термін «Міпарті», запозичений із теорії костюма, що означає одяг із вертикальною смугою, яка розділяє гаму костюма.
О. А.: — Це ще можна розуміти як контраст — дві протиборчі сили: чорне і біле, чоловік і жінка, добро і зло... Це внутрішній зміст і сила наших постановок.
<...>
Кор.: — З проектом англійської компанії ВВС «Танці з зірками» в Україні, здається, розпочався танцювальний бум. Чи докотиться він до Харкова?
С. Д.: — Нещодавно нас запросили на телепередачу, де обговорювалося це питання. Ми вважаємо, що цей проект рекламний і пропагує більше бальні танці. Стосовно народного танцю, то ситуація тут особливо не змінилася. Ми «народники» за освітою. Щоб він, цей танець, був цікавий глядачеві, потрібно його показати в сучасній інтерпретації. Ми хочемо, щоб він ішов у ногу з часом. Бачимо, що там є можливість застосовувати «підтримки», акробатичні трюки. Звичайно, народному танцю це не властиво, але народ хоче бачити шоу. Хоча в народних гуляннях трапляється всяке: вхопити дівчину на плече, понести її... Наше ж завдання, щоб це мало красивий вигляд.
О. А.: — До речі, якби в Києві придумали щось подібне з народною хореографією, то проект мав би успіх. Були б пари, змагальність.
Кор.: — А чи потрібний цей бум?
С. М.: — Потрібний, адже що бачимо нового в репертуарі балетної трупи. Так, в опері щось нове ставиться, запрошуються сучасні режисери. А балетна трупа? Усі розбігаються. Запитайте, куди діваються цікаві балетні обдаровання з балетної школи. Там такі дівчата шикарні є. Ми б хотіли їх зацікавити: основа — класична хореографія плюс можемо запропонувати їм щось з оригінального жанру. Уже замислили поставити виставу.
О. А.: — Сьогодні в Харкові, на жаль, немає ніякого хореографічного руху. Які професійні колективи є в нас? Їх немає. Лише трупа ХАТОБу. «Заповіт» — аматорський колектив навчального закладу. Це при тому, що населення в Харкові — близько двох мільйонів. І візьмемо Севастополь — чотири професійних колективи, серед яких ансамблі Військово-морських сил України та Росії... Щороку академія культури дає путівку в життя близько тридцяти балетмейстерам. На випускних екзаменах можна бачити хореографічні сюїти з народної, класичної і сучасної хореографії... Хтось із керівників театру зацікавився цим? А серед них дуже творчі балетмейстери. Ніхто не приходить, не цікавиться. Нікому нічого не потрібно.
С. Д.: — Велика проблема зі спонсорами через законодавство. Ми студентами знайшли казино «Спліт». Воно хотіло на наш рахунок перерахувати гроші в академію культури, бути спонсорами. Але, окрім сплати податків, потрібно було ще й додатково звітувати, що ти цих грошей не вкрав. Люди не розуміють, що фінансування культури свідчить про їхню престижність.
<...>
Бесіду вів Л. Логвиненко
Слобід край. — 2007. — 3 лют. — С. 22.
Л. Логвиненко
«VIVAT, КОРОЛЬ, VIVAT!»
<…>
<…> Хто знає Юрія Михайловича Пояркова, говорить про нього як про яскраву, сонцесяйну людину. <…>
— Сьогодні ювілей людини, яка є зразком інтелігента, зразком людини, про яку складають легенди і яка достойна легенди, — сказав, вітаючи ювіляра, голова облдержадміністрації Арсен Аваков.
<…>
Прислав привітання ювіляру й Президент України Віктор Ющенко, нагородивши Юрія Михайловича орденом «За заслуги» II ступеня. Як було зазначено, за вагомий особистий внесок у розвиток фізичної культури і спорту, підготовку спортсменів високого класу, педагогічних працівників, багаторічну сумлінну працю.
<…>
Поздоровляли також із команди «Планета знань»: ректор педуніверситету Іван Прокопенко, де сьогодні працює Юрій Поярков, ректор ХПІ Леонід Товажнянський, ректор ХНУ Віль Бакіров, ректор академії культури Василь Шейко...
<…>
Слобід край. — 2007. — 13 лют. — С. 2.
И. Можейко
Жизнь Бурсацкая
«Раклы» — сугубо харьковское словечко, доставшееся нам в наследство от бурсаков.
Статус Харькова как студенческой столицы воплотился даже в топонимике: улица Технологическая (ныне Фрунзе) названа в честь технологического института, Ветеринарная (ныне Иванова) — в честь ветеринарного института, Семинарская (ныне Володарского) — потому что там располагалась семинария. А главный «образовательный» перекресток Харькова расположен в самом его центре, там, где улица Университетская берет свое начало от Бурсацкого спуска. Весьма символично и исторически верно: образование в нашем городе начиналось с бурсы.
Слово «бурса» переводится с латыни как «карман» или «кошелек». В средневековой Франции так называли общежития студентов с общей кассой. В Украину это слово пришло в первой половине XVII века — бурсой именовали помещение для нуждающихся воспитанников Киево-Могилянской академии. Когда в Харькове в 1727 году был открыт духовный коллегиум, название «бурса» перекочевало в наш город. Сам коллегиум располагался на территории Покровского монастыря и сыграл огромную роль в развитии образования, науки и культуры. При этом сам коллегиум бурсой никто никогда не называл. Впрочем, бурса к коллегиуму имела самое непосредственное отношение и находилась неподалеку.
Вскоре после открытия руководство коллегиума принимает подарок — участок земли на северной стороне ложбины, отделяющей город от Покровского монастыря. На нем находились тогда две деревянные избы. Купив несколько смежных дворов, здесь разместили общежитие для детей-сирот духовного звания, учившихся в коллегиуме. Его-то и называли сиропитательным домом, или бурсой. Сначала воспитанники жили здесь в старых деревянных избах, и только в 1773 году для них был построен каменный дом. Правда, положение самих бурсаков не стало намного лучше — 80 воспитанников жили по 15–20 человек в одной комнате, которую отапливали крайне редко. Старшие спали на лавках у стен, младшие — на полу. На содержание всех этих 80 человек расходовалось 8 рублей в год — это и на питание, и на одежду, и на дрова, и на свечи. Для сравнения: ректор коллегиума получал 100 рублей, а учителя — от 60 до 80 рублей в год каждый. К концу XVIII века положение, правда, несколько изменилось — на одного бурсака приходилось уже целых 5 рублей в год.
Из воспоминаний воспитанника Харьковского коллегиума Я. В. Толмачева: «Бурса, находившаяся при Харьковском коллегиуме, была одноэтажное каменное строение, ни внутри, ни снаружи не беленное. Она имела два поперечных коридора, в которых по правую и левую стороны было по две обширные комнаты... Они в зимнее время редко отапливались...
<…>
Несмотря на такие экстремальные условия, вечно голодная и оборванная толпа бурсаков, не унывая, в свободное от учебы время старалась прокормиться любым способом. Бурсаки не брезговали ничем: они ходили по домам обывателей с пением кантонов и чтением стихов, служили в церквях, а по ночам обносили окрестные сады и огороды. Свои набеги на базар они, как люди ученые, называли «подвигами Геракла». Харьковские торговки, завидев бурсаков, вышедших на промысел, кричали «Спасайтесь, раклы идут!», переиначивая имя греческого героя в слово, имеющее хождение только в Харькове и обозначающее «хулиган», «вор», «грабитель». Но, каким бы способом ни была добыта еда, она шла в общий котел и делилась поровну.
<…>
С открытием в 1805 году Харьковского университета нужда в коллегиуме, дававшем среднее светское и духовное образование, отпала. В 1817 году его преобразовали в семинарию третьего разряда, открыв при нем приходское и уездное духовные училища. В 1851 году семинария переехала в новое помещение на Холодной Горе, и в зданиях на Бурсацком спуске осталось только Харьковское уездное духовное училище, за которым по традиции закрепилось название «бурса». Само это место, называемое Семинарской горой, благоустроили только в 60-е годы XIX века. До того здесь была просто ложбина, по которой во время ливней текла вода, а внизу, на месте нынешнего перекрестка с улицей Клочковской, было топкое болото. После благоустройства территории и капитальной перестройки в 1885 году старых зданий бурсы спуск приобрел современный вид и получил название Бурсацкий. Правда, в бурные 20-е годы его переименовали в спуск 12 ноября, но что это за дата — указать забыли: то ли восстание на крейсере «Очаков», то ли стачка рабочих ХПЗ. После войны все вернулось на круги своя: спуск по-прежнему называется Бурсацким, здание