Geum.ru

Дмитро Мирон-„Орлик”

Вид материалаДокументы

Содержание


Iii. філософічні основи українського націоналізму філософія життя як філософія чину, зусилля та творчості
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

III. ФІЛОСОФІЧНІ ОСНОВИ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ




ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ ЯК ФІЛОСОФІЯ ЧИНУ, ЗУСИЛЛЯ ТА ТВОРЧОСТІ



Духовно-світоглядова і національно-політична революція націоналізму проявляється не тільки в рішучому запереченні існуючої духової, культурної, суспільної, політичної й економічної дійсності, у вста­новленні нових вартостей, нових понять, ідей та підстав цілого життя духово-культурного, морально­го, громадянського, суспільно-політичного, еко­номічного, але також у повороті до глибин духа, до волевої субстанції життя. Український націоналізм дає героїчно-волюнтаристичну, ідеалістично-активістичну концепцію життя, що означає творчий син­тез минулого, сучасного і майбутнього у динаміч­ному розвиткові, що дає творчий синтез нерозривності, тяглості, життєво-історичного ставання й роз­витку та наростання нових сил у постійній творчості, в постійному чині; воля — ідея — чин і життя злива­ються в одну течію постійної творчості й чинності, немов рух води або електромагнітних хвиль.

Філософія націоналізму — це філософія актив­ного повного життя, філософія чину, боротьби, твор­чості. Націоналізм не сягає до відірваних від життя абстракцій, але виходить з безпосередньої життє­вої дійсності. Засадою Націоналізму є: хто хоче пізнати життя — мусить його пережити, мусить діяти й творити, мусить бути його співтворцем; митець найкраще розуміє мистец­тво, бо сам є його творцем. Націоналізм протистав­ляється чистому раціоналізмові, який каже: «КОГІ-ТО ЕРГО СУМ» (думаю, отже, я існую; думка є підставою існування), та скостенілому інтелектуал­ізмові, який хоче схопити підстави й суть життя в теоретичних поняттях і дефініціях крізь призму хо­лодного розуму, так, наче б бліді тіні фільму, витво­ри уяви в мистецьких творах ототожнювалися з ки­пучим барвистим життям, а засушені гербарії розу­му з багатою природою. Життя більше подібне до музики. Націоналізм протиставляється, з одної сто­рони, спекулятивному раціоналізмові, що уважає, немов би думка, чиста ідея і буття-існування то­тожні, немов би зовнішній світ — це лише образ і зміст свідомості, а з другої сторони, протиставляєть­ся радикальному емпіризмові, емпіріокритицизмові, що за дійсність уважає те, що ми пізнаємо на підставі безпосередніх вражень. Чи одержуємо враження такої сили й якості під впливом зовнішнього світу як на нього реагує наша воля, почування та свідомість?

І саме чинна зустріч волі з окружаючим світом є підставою сили й якості наших вражень, уяви, свідо­мості й сили почувань. Чинність волі є вихідним заложенням пізнання окружаючого світу, починаючи від стихійних самородних рухів і чинності немовля­ти. Враження, смислові спостереження, свідомість і почування служать до того, щоби рух і чинність волі не діяли сліпо. Чим більш чинне є наше життя, тим багатші наші переживання, багатша наша свідомість, бо зустрічаються нові справи у внутрішньому й зов­нішньому світі, які треба розв'язати й оприділити. Коли б не було зміни руху й чинності волі, тоді б наші враження, почування та свідомість засклепи­лися, немов муха в янтарі або китайці у своїй пасивності за китайським муром. Наша свідомість за­синає, коли діють на нас одні й ті самі враження, коли нема руху, зміни й чинності волі. Не відповіда­ють дійсності спекулятивний, абстрактний раціо­налізм, що суть життя бачить у поняттях і чистих ідеях, ані радикальний емпіризм, що бачить тільки враження, ані натуралістичний біологізм, — лише ідеалістичний активізм, що бачить суть життя в чин­ності волі в супроводі свідомості, синтезі волі, ідеї — свідомості і чину, в постійній творчості.

Енергетичній будові фізичного світу і енергетично-вітальній силі живої природи відповідає активістична вольова творча сторона життя, дух творчості, немов дрижання електромагнітних хвиль, що про­являються у різних формах: у світлі, силі, гравітації, теплі, русі, як воля й думка проявляються в словах — писаних і друкованих — і в чинах. Український націоналізм приймає синтез психологічно-суспіль­ного волюнтаризму і чинного ідеалізму в ідеалі­стичнім активізмі, в повноті творчого життя, духового й історичного розвитку та ставання. Не сама дум­ка, чиста ідея, як у Платона чи Гегеля, ані не сама воля, як у Шопенгавера чи Ніцше, Не сама біологія творить буття й історію, але чин волі та ідея, вартість і дух творчості становлять смисл життя. Українсь­кий націоналізм розуміє життя як постійне зусилля, чин, працю й боротьбу, як історичне завдання й зма­гання до дальшого творчого розвитку і за нові вар­тості. Український націоналізм дає історично-твор­чу концепцію життя й людини, бо людина своїми чинами, змаганнями, боротьбою та працею врізуєть­ся в процес історичних дій та змін.

Український націоналізм є за повним, активним, небезпечним твердим і героїчним життям, а протиставляється вигідному, спокійному, плоскому й пасив­ному життю травоїда — споживача чи бездіяльного спостерігача. Якщо ти хочеш направду жити й фор­мувати життя власним зусиллям волі, так ставай до життєвого змагу, до боротьби й праці, щоби не тяг­тися позаду інших і не бути м'ячем, киданим хвиля­ми життя! Треба сприймати життя так могучо й владно, як лев і орел, коли кидаються на свою здобич. Треба впро­вадити у нас культ чину, культ активного повного життя, культ праці, культ труду, героїчного змагу і культ сили. Треба плекати сильну, невсипущу волю могучості, владарності й творчості, треба плекати енергію чину. Саме український націоналізм зродився з історичних переживань і з чину визвольних змагань.

Щоби життя пізнати, треба самому бути життєтворчим, треба бути співтворцем життя, брати його з середини, активно. Волюнтаристично-героїчна концепція життя українського націоналізму не ви­черпується волюнтаризмом Шопенгавера, ані з на­туралістичним волюнтаризмом Ніцше, хоча корис­тується їхнім досвідом. Націоналізм будує свою власну філософічну систему. Волю розуміє як пси­хологічну, духову, вітальну активність, зусилля і силу пожадання, концентрації рішення й діяння. Націо­налізм цілковито виключає матеріалізм, зокрема його консеквенцію — історичний матеріалізм, що вважає життя і суспільно-історичний розвиток як гру матеріально-економічних процесів на підставі зал­ізних фізичних законів детермінізму, фізично-економічні процеси, фізичні обставини, зміни форм продукції настільки мають вплив на людське жит­тя, наскільки ставиться до них чинно людина, людсь­ка психіка, воля і свідомість, як перетворює їх на образ свого духа й чинної ідеї. Не об'єкт — матерія, визначають відносини і творять свідомість, але на­впаки, чинність людської волі змінює обличчя світу та творить суспільно-історичне життя. Коли б усе залежало від матерії і коли б не діяла воля, дух, тоді не було б історії й розвитку, тоді не було б дій та творчості. І також людина є не тим, що вона їсть (Фейєрбах), в яких матеріальних відносинах вона живе, але яка в неї сила волі й духа, яка сила ха­рактеру й енергія чину. Найкращим доказом проти історичного матеріалізму е саме большевизм, що всупереч усяким матеріально-економічним відноси­нам залізною волею здобув владу й нагинає життя до штучної доктрини. Чи ж не залежить розвиток господарського життя, розвиток і зміна форм про­дукції, господарська експансія, шукання сирівців і нових ринків збуту, здобування і осушування земель, переміна їх на ріллю, закладання сіл і міст, врешті всі технічні здобутки від сили й енергії життя і від вічно чинної волі, творчого духа народів і людей?!