Зміст вступ
| Вид материала | Документы |
- Зміст, 429.02kb.
- Зміст, 329.83kb.
- Зміст вступ, 361.97kb.
- Зміст, 242.29kb.
- Зміст, 384.58kb.
- Зміст, 410.71kb.
- Зміст вступ, 388.95kb.
- Зміст перелік скорочень, 569.12kb.
- Зміст вступ, 540.64kb.
- Зміст Вступ, 574.44kb.
ЗМІСТ
ВСТУП …………………………………..……………………………………….3
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БІОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ГЕНЕТИЧНО-ІНЖЕНЕРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ………………………………………………..14
1.1. Правове поняття біологічної безпеки як
складової екологічної безпеки …………………………………………………14
- Правові засоби забезпечення біобезпеки ..…………………………….34
Висновки до першого розділу ………………………………………………….58
РОЗДІЛ ІІ. СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БІОБЕЗПЕКИ У СФЕРІ ЗДІЙСНЕННЯ ГЕНЕТИЧНО-ІНЖЕНЕРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ ………………61
2.1. Правове регулювання забезпечення біобезпеки при здійсненні
генетично-інженерної діяльності в Україні: стан та тенденції розвитку ……61
2.2. Перспективи розвитку законодавства України у сфері
забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності ..91
Висновки до другого розділу …………………………………………………115
РОЗДІЛ ІІІ. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БІОБЕЗПЕКИ В ГАЛУЗІ ЗДІЙСНЕННЯ ГЕНЕТИЧНО-ІНЖЕНЕРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ…….………………………118
3.1. Міжнародно-правове регулювання питань
забезпечення біобезпеки в рамках природоохоронної діяльності ООН …...121
3.2. Тенденції та основні напрями розвитку законодавства
Європейського Союзу у галузі здійснення генетично-інженерної діяльності…………….144
Висновки до третього розділу ………………………………………………...166
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………...169
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………..178
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
В С Т У П
Актуальність теми дослідження. Остання чверть двадцятого століття характеризується переходом до нового постіндустріального етапу науково-технічного прогресу, який називають сучасною технологічною революцією. Даному періоду притаманні швидкі темпи розвитку новітніх технологій, до яких безумовно відноситься й біотехнологія. Одним з її сучасних напрямків є генна інженерія. За прогнозами науковців у ХХІ столітті саме за допомогою методів новітньої біотехнології буде вироблятись до двадцяти відсотків продуктів.
У розвинених країнах генна інженерія, як складова сучасної біотехнології, відноситься до одних із найбільш пріоритетних напрямів діяльності як у науковій, так і у виробничій сферах. У всіх програмних документах стратегічного характеру, що приймаються останніми роками ООН, ЄС, урядами окремих країн передбачені положення, які стосуються безпосередньо проблем дослідження генетично-модифікованих організмів (ГМО) та їх практичного застосування. В Україні генна інженерія як складова новітніх біотехнологій віднесена до пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки [40] та до стратегічних пріоритетів інноваційної діяльності [26].
Необхідність подальшого поглиблення наукових досліджень у даній сфері не викликає сумнівів. У свою чергу інтенсивний розвиток медицини, фармацевтичної галузі, сільського господарства, харчової промисловості, біологічних засобів знешкодження відходів, охорони навколишнього середовища тощо сьогодні мабуть вже неможливий без застосування досягнень сучасної біотехнології і, зокрема, методів генної інженерії.
Актуалізує тему, яка досліджується, також той факт, що інтенсивний розвиток генної інженерії, окрім безумовного прогресу в ряді випадків, може бути пов’язаний із ризиком негативного впливу на навколишнє природне середовище й людину. Саме тому не є випадковістю те, що поширення сфер застосування продукції із генетично-модифікованими складниками сприймаються досить неоднозначно і спеціалістами різних галузей науки та виробництва, і представниками управлінських державних структур, і широкими верствами населення. Негативне сприйняття частиною суспільства досягнень генної інженерії обумовлене, в першу чергу, відсутністю переконливих гарантій щодо безпеки ГМО для здоров’я людини та довкілля в цілому. Наявні на сьогодні наукові знання не дають можливості абсолютно точно спрогнозувати, який вплив (особливо віддалений у часі) на біологічне різноманіття, навколишнє природне середовище матиме поширення у відкритих системах трансгенних рослин та тварин. Збільшення у світі обсягів використання генетично-модифікованих організмів обумовлює підвищення рівня ризику забруднення довкілля. Занепокоєння перш за все викликає можливість перенесення чужорідних генів іншим організмам та поява у довкіллі нових токсинів та алергенів.
Одним із чинників, за допомогою яких можна попередити або зменшити ймовірні негативні наслідки здійснення генетично-інженерної діяльності, уникнути порушення прав особи (наприклад, права на життя, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на достовірну екологічну інформацію тощо), є належним чином організоване та здійснюване правове регулювання відносин у сфері поводження із генетично-модифікованими організмами. Саме правові приписи можуть бути тим фактором, який, впорядкувавши суспільні відносини, що виникають у зв’язку з розвитком генної інженерії та застосуванням її досягнень, з одного боку – не обмежують (а в окремих випадках і стимулюють) подальший розвиток даної галузі, з іншого – допомагають уникнути можливих несприятливих для людини та довкілля наслідків використання генетично-модифікованих організмів. Це досягається шляхом чіткої регламентації порядку ведення науково-дослідних робіт щодо ГМО у закритих системах, встановлення правил вивільнення генетично-модифікованих організмів у довкілля, проведення їх польових випробувань, запровадження ГМ-продукції на ринок, здійснення постійного багаторівневого контролю за дотриманням та виконанням відповідних нормативно-правових положень.
Швидке поширення здобутків генної інженерії в світі не може не стосуватись і України. Проте в нашій державі на даному етапі фактично відсутня належним чином сформована нормативно-правова база, на основі якої можна було би регулювати процеси дослідження, виробництва та використання генетично-модифікованих організмів та продукції з їх вмістом. У той же час у багатьох країнах світу на сьогодні таке законодавство вже переважно сформоване, вироблена певна практика його застосування. Активно створюються норми міжнародного права, покликані врегульовувати досліджувану сферу суспільних відносин. Підтвердженням цього є, наприклад, той факт, що 11 вересня 2003 року набув чинності Картахенський протокол з біобезпеки до Конвенції про біологічне різноманіття.
Україна не повинна залишатись осторонь як розвитку наукових досліджень у галузі генної інженерії, так і у сфері формування нормативно-правової бази, покликаної регламентувати порядок здійсненні генетично-інженерної діяльності. Саме за допомогою правового регулювання даної сфери можливо забезпечити захист прав людини, збереження біологічного різноманіття, охорону довкілля в цілому. Розробити та прийняти відповідне законодавство в Україні необхідно якнайшвидше, враховуючи при цьому зарубіжний та міжнародний досвід. В іншому випадку наша країна може опинитись перед загрозою неконтрольованого ввезення, випробування та поширення на ринку генетично-модифікованих організмів.
Отже, перед Україною та світовим співтовариством в цілому стоїть завдання створення цілісної системи правових гарантій забезпечення безпеки у сфері розвитку і застосування досягнень новітніх біотехнологій, зокрема генної інженерії. Актуальність та важливість даних питань, а також незначний науковий доробок з цієї проблематики в Україні, відсутність впорядкованої системи нормативно-правових актів у цій сфері обумовили вибір даної теми дисертаційного дослідження.
При підготовці дисертації був проведений аналіз праць провідних як українських, так і зарубіжних вчених. Наукові дослідження В. І. Андрейцева, Г. І. Балюк, М. М. Брінчука, С. Б. Гавриша, А. П. Гетьмана, О. К. Голіченкова, О. Л. Дубовік, М. І. Єрофеєва, І. І. Каракаша, Н. Р. Кобецької, О. С. Колбасова, В. В. Костицького, С. М. Кравченко, М. В. Краснової, Н. Р. Малишевої, М. І. Малишка, В. Л. Мунтяна, В. К. Попова, Б. Г. Розовського, Н. І. Тітової, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги з питань теорії екологічного права допомогли сформулювати основні положення, на яких повинні базуватись загальні підходи до правового регулювання забезпечення біологічної безпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності.
Загальнотеоретична юридична література відомих дослідників питань теорії держави та права, зокрема праці С. С. Алєксєєва, А. І. Бобильова, В. І. Гоймана, Д. А. Кєрімова, М. Н. Марченка, Б. І. Мінца сприяли обґрунтуванню окремих дисертаційних положень.
Науковий доробок С. О. Балашенка, Г. Грабовскої, Д. Є. Димова, М. Журека, С. М. Кравченко, Т. І. Макарової, Н. Р. Малишевої, Є. Рушковскі, С. Г. Харченка з питань міжнародного правового регулювання охорони навколишнього природного середовища дав можливість, із урахуванням досвіду напрацьованого міжнародними організаціями у даній сфері, практики природоохоронної діяльності окремих зарубіжних держав, визначити основні підходи до формування відповідного законодавства в Україні та механізму його реалізації на практиці.
Ґрунтовні дослідження загальнотеоретичних основ проблеми правового забезпечення екологічної безпеки та окремих аспектів даної проблеми таких авторів, як В. І. Андрейцев, І. Бакай, Г. І. Балюк, Н. В. Барбашова, Л. О. Бондар, П. А. Ваганов, Г. Вінтер, М. Н. Копилов, Л. Кремер, О. С. Тимошенко, М. О. Фролов дозволили виділити характерні ознаки біологічної безпеки як складової екологічної безпеки, окреслити коло правових засобів, застосування яких сприятиме забезпеченню біобезпеки при поводженні з генетично-модифікованими організмами.
В еколого-правовій літературі в Україні питання забезпечення біологічної безпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності практично не досліджувались. Проте, можна виділити, наприклад, окремі публікації, в яких у загальному окреслювалась проблема необхідності здійснення правового регулювання генетично-інженерної галузі (М. Медведєва, Н. Мельничук) та аналізувались окремі положення міжнародних документів з даної проблематики (І. В. Тустановська). Дослідженню проблем правового регулювання охорони довкілля та захисту людини при здійсненні генетично-інженерної діяльності сприяли праці зарубіжних вчених з даних питань, зокрема, Л. Крістоферсона, О. А. Красовського, В. Стеца, Т. Твардовскі, Р. Токарчука, А. Г. Тонєвицького та ін.
Формуванню комплексного розуміння досліджуваної проблеми допомогло використання надбань інших, не юридичних наук, а саме біології, економіки, екології, філософії тощо. Серед авторів відповідних праць можна виділити: Т. А. Акімову, А. А. Воробйова, О. С. Граніна, В. І. Данілова-Данільяна, Л. П. Жиганову, М. Ч. Заліханова, Д. М. Колотило, І. Б. Лєщінську, К. С. Лосєва, Г. Міллєра, В. М. Новікова, П. Г. Олдака, Т. Є. Попову, М. Ф. Реймерса, А. Сассона, В. Сойфера, В. В. Хаскіна, Т. А. Хоружу та інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрям наукового дослідження належить до одного із пріоритетних у галузі екологічного права. Проблема забезпечення екологічної безпеки та її складових входить до планових тем відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України (“Проблеми реалізації екологічного і космічного права” № РК 0101V000378)
Мета та задачі дослідження. Метою роботи є аналіз положень чинного національного екологічного законодавства, міжнародно-правових актів з питань регулювання здійснення генетично-інженерної діяльності та визначення на основі цього основних напрямів та тенденцій формування і розвитку нормативно-правової бази України у галузі забезпечення біологічної безпеки у сфері поводження з генетично-модифікованим організмами. Мета дисертаційного дослідження конкретизується та досягається шляхом вирішення наступних завдань:
- дослідити характерні ознаки поняття біологічна безпека як складового елементу загального поняття екологічна безпека та дати його авторське визначення;
- виділити та охарактеризувати основні правові засоби забезпечення біологічної безпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності;
- провести аналіз чинного законодавства України і визначити основні тенденції його розвитку щодо забезпечення біобезпеки при поводженні з генетично-модифікованими організмами;
- виявити та охарактеризувати можливі перспективи формування національної нормативно-правової бази у галузі регулювання здійснення генетично-інженерної діяльності як однієї з базових гарантій захисту екологічних прав особи, збереження біологічного різноманіття та охорони довкілля в цілому;
- проаналізувати положення міжнародно-правових актів, прийнятих у ході здійснення природоохоронної діяльності ООН та виділити основні принципи охорони довкілля, покладені в основу забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності;
- дослідити норми права навколишнього середовища Європейського Союзу у сфері забезпечення біобезпеки при поводженні з генетично-модифікованими організмами і виділити можливі напрямки гармонізації національного законодавства з міжнародним та європейським правом у досліджуваній галузі.
Об’єктом дисертаційного дослідження виступає біологічна безпека як невід’ємний елемент екологічної безпеки, а також правовідносини, що виникають у процесі забезпечення біобезпеки при вивченні, використанні у закритих та відкритих системах, розміщенні на ринку генетично-модифікованих організмів і продукції з їх вмістом.
Предметом дисертаційного дослідження є екологічне законодавство України, зокрема ті його положення, що закріплюють загальні принципи охорони довкілля, регулюють забезпечення екологічної безпеки та порядок поводження з генетично-модифікованими організмами, а також норми міжнародного права у сфері охорони навколишнього природного середовища, вироблені в ході природоохоронної діяльності ООН, екологічне законодавство Європейського Союзу з питань забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності.
Методи дослідження. При написанні дисертаційної роботи використовувались як загальнонаукові методи пізнання (діалектичний, метод системного аналізу, формально-логічний), так і спеціальні правові методи дослідження (метод тлумачення правових норм, порівняльно-правовий тощо). Обрання методологічною основою діалектичного методу наукового пізнання правових явищ та процесів, дозволило розглянути їх у розвитку та зв’язку між собою, виявити основні напрями формування правових засобів забезпечення біобезпеки як невід’ємної складової екологічної безпеки. Даний метод застосовувався також при дослідженні тенденцій та перспектив розвитку національного законодавства у сфері регулювання ведення генетично-інженерної діяльності.
Використання порівняльно-правового методу дало можливість проаналізувати положення міжнародно-правових актів, екологічного законодавства Європейського Союзу, окремих зарубіжних країн з питань регулювання генетично-інженерної діяльності. Для з’ясування системи правового регулювання забезпечення біобезпеки генетично-модифікованих організмів застосовувався також метод тлумачення правових норм. Дані методи дослідження ґрунтуються на вимогах об’єктивного та всебічного аналізу процесів та явищ суспільного розвитку, що відбуваються у генно-інженерній галузі. Все це дозволило проаналізувати та охарактеризувати такий правовий інститут як правове регулювання забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності, дати оцінку стану національного законодавства у даній галузі, виявити тенденції та перспективи його розвитку в Україні з урахуванням досвіду зарубіжних країн і здобутків міжнародно-правового регулювання.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у комплексному дослідженні юридично значимих ознак біологічної безпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності як складової екологічної безпеки та правових засобів її забезпечення, проведеному на основі аналізу чинного законодавства України, норм міжнародно-правових актів, положень законодавства окремих зарубіжних країн та практики їх реалізації.
У межах проведеного дисертаційного дослідження одержано такі результати, які складають наукову новизну:
- авторське визначення поняття біологічної безпеки у сфері здійснення генетично-інженерної діяльності як стану, за якого попереджається виникнення небезпечних для здоров’я людини та навколишнього природного середовища наслідків використання генетично-модифікованих організмів, що пов’язується із відсутністю недопустимого ризику. Такий стан досягається тільки у разі чіткої правової регламентації проведення досліджень генетично-модифікованих організмів, порядку їх використання у закритих та відкритих системах, а також запровадження контролю за їх виконанням, визначення оптимальних рівнів допустимих ризиків, пов’язаних із здійсненням генетично-інженерної діяльності;
- забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності можливе за умови застосування сукупності правових засобів, об’єднаних у такі групи: регулятивні; організаційні; превентивно-охоронні, зміст кожної з яких розкрито в дисертації;
- здійснення генетично-інженерної діяльності повинне відбуватись лише на основі принципу застереження, що обумовлено науковою невизначеністю стосовно можливих шкідливих наслідків використання генетично-модифікованих організмів для сталого використання біологічного різноманіття, навколишнього середовища та здоров’я людини;
- фактична відсутність на сьогодні в Україні структурованого спеціального законодавства у сфері забезпечення біобезпеки при поводженні з ГМО, обумовлює необхідність його створення; пропонується модель майбутньої законодавчої бази, системоутворюючим елементом якої повинен стати базовий спеціальний закон про біобезпеку генетично-модифікованих організмів. Окрім того, нагальним є якнайшвидше розроблення та прийняття низки підзаконних нормативно-правових актів з метою розвитку основних положень цього закону, зокрема щодо порядку здійснення генетично-інженерної діяльності, оцінки ризику, умов використання генетично-модифікованих організмів у відкритих системах та обігу на ринку продукції із вмістом генетично-модифікованих складників;
- прийняття та впровадження у життя спеціального законодавства України у сфері генетично-інженерної діяльності з метою захисту людини, збереження біологічного різноманіття, охорони довкілля доцільно проводити з урахуванням зарубіжного досвіду, зокрема в частині організації та функціонування дозвільної системи, здійснення моніторингу ГМО, оцінки ризику генетично-модифікованих організмів для довкілля та людини, маркування продукції із вмістом генетично-модифікованих складників та ряду інших;
- розвиток законодавства України з питань біобезпеки ГМО необхідно здійснювати за умови обов’язкової його гармонізації з відповідними вимогами європейського права, яке сформувалось в даній сфері як окремий інститут права навколишнього середовища ЄС. З метою адаптації нормативно-правової бази України у сфері забезпечення біобезпеки ГМО доцільно в процесі її розробки врахувати вимоги Директиви 2001/18/ЄЕС про умисне вивільнення у довкілля ГМО та Директиви 90/219/ЄЕС про використання генетично-модифікованих мікроорганізмів у закритих системах.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що автор здійснив теоретичне узагальнення питань формування та розвитку правового регулювання забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані: а) для подальшого науково-теоретичного дослідження проблем забезпечення біобезпеки при поводженні з генетично-модифікованими організмами; б) у законотворчій діяльності, зокрема при доопрацюванні проекту та прийнятті Закону України “Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні та практичному використанні генетично-модифікованих організмів”; в) при подальшому формуванні нормативно-правової бази у сфері регулювання забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності; г) при розробці змін до чинного законодавства (зокрема, Законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про рослинний світ”, “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”; Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та ін.) та підзаконних нормативно-правових актів з питань забезпечення екологічної безпеки в цілому та біобезпеки зокрема.
Основні висновки, окремі пропозиції, викладені у дисертації, можуть бути використані при підготовці навчально-методичної літератури та у навчальному процесі вищих учбових закладів при викладанні курсу “Екологічне право”, ряду спецкурсів еколого-правового спрямування.
Апробація результатів дослідження. Теоретико-практичні положення, викладені у дисертаційному дослідженні, розглядались на засіданні відділу аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького, застосовувались у навчальному процесі юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, доповідались на наукових та науково-практичних конференціях. Зокрема основні положення та висновки дисертації доповідались на: Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (м. Хмельницький, 29-30.04.2002 р., тези опубліковані); Міжрегіональній науково-практичній конференції “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 19.04.2002 р., тези опубліковані); ІХ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, (м. Львів, 13-14.02.2003 р., тези опубліковані); Міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (м. Тернопіль, 20.02.2003 р., тези опубліковані); Міжрегіональній науково-практичній конференції “Забезпечення екологічної безпеки – обов’язок Української держави” (м. Івано-Франківськ, 24-25.09.2004 р., тези опубліковані).
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображені у 4-х статтях та 5-х тезах доповідей.
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php