1. У другій половині двадцятого століття людство перейшло до нового етапу розвитку, який часто називають постіндустріальним. Це пов’язують із інтенсивним поступом наукових досліджень у різних сферах. Але, науково-технічній прогрес нерозривно пов’язаний із неминучим зростанням ймовірності проявів екологічної небезпеки, обумовленої збільшенням обсягів антропогенного впливу на довкілля. Тому протягом останніх десятиліть чітко проявилась потреба у забезпеченні екологічної безпеки в процесі здійсненні різних видів господарської діяльності. Екологічна безпека за своїм змістом є багатогранним, складним явищем, елементи якого можуть змінюватись та доповнюватись по мірі розширення обсягів застосування досягнень науково-технічного прогресу та появи нових суспільних відносин, які потребують належного впорядкування, в тому числі і за допомогою права.
Виникнення та поширення так званих новітніх технологій, серед яких слід виділити генну інженерію, може бути підтвердженням вищезазначеного. Використання досягнень генної інженерії відкриває значні перспективи у різних сферах життєдіяльності суспільства. Проте, відсутність даних тривалого моніторингу генетично-модифікованих організмів щодо їх впливу на довкілля та організм людини, переконливого наукового підтвердження безпеки їх використання вимагає особливої уваги до питань правової регламентації усіх видів діяльності у сфері поводження з ГМО.
2. Вчинення генетично-інженерної діяльності повинно відбуватись такими способами та методами, які б попереджали виникнення шкоди або зводили до мінімуму ризик можливого негативного впливу ГМО на збереження та стале використання біологічного різноманіття, здоров’я людини, тобто створювали умови для безпечного використання генетично-модифікованих організмів. Отже, розвиток такого напряму новітньої біотехнології як генна інженерія та практичне застосування її здобутків, обумовили появу ще одного складового елементу екологічної безпеки – біологічної безпеки. Аналіз норм міжнародно-правових актів та національного законодавства, а також відповідних науково-теоретичних положень дає підстави стверджувати, що біологічна безпека за всіма ознаками є невід’ємною складовою екологічної безпеки, а, таким чином, і національної безпеки країни в цілому.
3. Біологічна безпека у сфері здійснення генетично-інженерної діяльності являє собою стан, за якого попереджається виникнення небезпечних для здоров’я людини та навколишнього природного середовища наслідків використання генетично-модифікованих організмів, що обумовлено відсутністю недопустимого ризику. Досягнення такого стану можливе за умови застосування сукупності різнопланових заходів. Чільне місце серед них відводиться засобам правового характеру. При цьому правове регулювання забезпечення біобезпеки повинне здійснюватись із урахуванням особливостей, притаманних генетично-модифікованим організмам як носіям екологічної небезпеки та генетично-інженерній діяльності як джерелу екологічного ризику.
4. У системі засобів забезпечення біобезпеки при поводженні з генетично-модифікованими організмами важлива роль належить правовим засобам. Вони являють собою сукупність правових явищ, що виражаються у відповідних інструментах та діяннях, за допомогою яких забезпечується попередження, запобігання можливих шкідливих впливів генетично-модифікованих організмів та продукції з їх вмістом на стан здоров’я людини та навколишнє природне середовище.
Ефективність правового регулювання у сфері забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності залежить від оптимально підібраної сукупності відповідних правових засобів; визначення прозорих правил здійснення генетично-інженерної діяльності; належного виділення кола органів управління у сфері забезпечення біобезпеки у генно-інженерній галузі; чіткого визначення компетенції уповноважених суб’єктів з метою уникнення дублювань повноважень та попередження прогалин у правовому регулюванні відповідного кола суспільних відносин.
Правові засоби забезпечення біобезпеки можна об’єднати у три основні групи: регулятивні; організаційні (або організаційно-розпорядчі); превентивно-охоронні. Основу групи регулятивних засобів становлять, перш за все, правові норми, які закріпляють відповідні правила, стандарти, нормативи у сфері поводження з ГМО, а також визначають права та обов’язки суб’єктів генетично-інженерної діяльності, окреслюють коло повноважень органів управління у даній галузі.
Найширший перелік правових засобів об’єднується у другій групі організаційно-розпорядчого характеру. Вони охоплюють собою реалізацію відповідними суб’єктами своїх повноважень. Зокрема до даної групи можна віднести наступне: державну реєстрацію суб’єктів, які планують вести або вже здійснюють відповідні види діяльності у досліджуваній сфері (наприклад, ведення лабораторних досліджень ГМО); ліцензування діяльності у сфері поводження з ГМО; видачу дозволів на використання генетично-модифікованих організмів; державну реєстрацію допущених на ринок ГМО; сертифікацію продукції із вмістом генетично-модифікованих складників тощо.
До групи превентивно-охоронних засобів відносяться перш за все дії, спрямовані на проведення оцінки та управління ризиком у сфері здійснення генетично-інженерної діяльності.
Правове регулювання у сфері поводження з генетично-модифікованими організмами здійснюється з метою збереження біологічного різноманіття, захисту довкілля та людини від впливу можливих небезпечних наслідків використання ГМО. Тому можна стверджувати, що сукупність правових засобів, які застосовуються для врегулювання різних видів генетично-інженерної діяльності виступає однією з гарантій права особи на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище.
7. Ефективність застосування даних засобів багато в чому залежить від того, наскільки чітко закріплені відповідні стандарти, правила, повноваження, процедури тощо у законодавстві. Тому належне забезпечення біологічної безпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності у значній мірі зумовлене рівнем розробки системи відповідних нормативно-правових актів та механізму їх реалізації.
На сьогодні в Україні сфера законодавчого регулювання в галузі біобезпеки генетично-модифікованих організмів практично відсутня. Поодинокі спроби нормативного врегулювання генетично-інженерної діяльності та забезпечення біобезпеки у цій сфері не створюють належних гарантій захисту довкілля та здоров’я людини. Безсистемне внесенні до окремих нормативно-правових актів різних галузей законодавства незначних змін та доповнень не вирішує проблему, а часом, внаслідок неузгодженості таких поправок, правове регулювання відповідних відносин ще більше ускладнюється.
8. В Україні на даний момент немає спеціального закону, дія якого була би спрямована на регулювання відносин у сфері поводження з генетично-модифікованими організмами та забезпечення при цьому біологічної безпеки. Незначна кількість приписів, стосовно ГМО, які містяться в різних нормативних актах, ускладнюють їх застосування та роблять невисокою ефективність такого регулювання. Ситуація ускладнюється низьким загальним рівнем поінформованості населення щодо проблем новітніх біотехнологій, незначною активністю громадськості в реалізації права на участь у прийнятті екологічно значимих рішень, а також нечіткістю нормативного визначення самого механізму здійснення даного права. Це часто унеможливлює забезпечення реалізації права особи на безпечне для життя та здоров’я довкілля та досягнення належного рівня біобезпеки.
Тому ключовим моментом у розв’язанні даного комплексу проблем повинне стати доопрацювання проекту та якнайшвидше прийняття спеціального закону, який би став базовим у системі нормативно-правового регулювання відносин у сфері поводження із генетично-модифікованими організмами в Україні та забезпечення при цьому біобезпеки.
9. Такий закон повинен містити положення, які б визначали загальні засади державної політики у сфері регулювання генетично-інженерної галузі; основні принципи здійснення генетично-інженерної діяльності; загальні підходи до оцінки ризику, пов’язаного із вчиненням генних маніпуляцій на усіх стадіях поводження з ГМО; структуру та компетенцію системи спеціально уповноважених органів у цій сфері; загальні положення щодо порядку видачі дозволів на відповідні види діяльності, пов’язаної із ГМО; умови вивільнення ГМО у довкілля, а також порядок імпорту, експорту, транзиту генетично-модифікованих організмів та продукції з їх вмістом тощо.
10. Як свідчить зарубіжний досвід прийняття спеціального закону є основою та сприяє формуванню і розвитку окремого інституту екологічного законодавства – інституту правового регулювання забезпечення біобезпеки при поводженні з генетично-модифікованими організмами. Метою застосування відповідних правових норм є збереження біологічного різноманіття, захист здоров’я людини і охорона навколишнього природного середовища від можливих негативних впливів та ризиків, пов’язаних із здійсненням генетично-інженерної діяльності.
11. Отже, для виконання положень спеціального закону та підвищення ефективності реалізації приписів, що в ньому містяться, повинна бути розроблена система відповідних підзаконних нормативно-правових актів. За їх допомогою можна детальніше визначити адміністративні і організаційно-технічні аспекти таких питань, як: процедура надання попередньої згоди на транскордонне переміщення генетично-модифікованих організмів, в тому числі їх транзит; порядок проведення екологічної, санітарної та ін. експертиз генетично-модифікованих організмів і продукції, виробництво якої передбачає їх використання; умови та порядок отримання дозволів на здійснення видів діяльності, пов’язаних із ГМО; процедура державної реєстрації генетично-модифікованих організмів, діяльності у сфері поводження з ГМО, продукції з їх вмістом; порядок маркування генетично-модифікованих організмів та продукції, що містить генетично-модифіковані компоненти тощо.
12. Створення в Україні системи законодавства, спрямованого на врегулювання відносин у генетично-інженерній галузі, повинне здійснюватись із урахуванням напрацьованого міжнародного досвіду та практики правового регулювання даної сфери, виробленої в окремих зарубіжних країнах. Для цього існують як об’єктивні, так і суб’єктивні передумови.
По-перше, Україна ратифікувала Картахенський протокол з біобезпеки до Конвенції про біологічне різноманіття. Це покладає на нашу країну відповідні зобов’язання, які необхідно належним чином реалізовувати.
По-друге, Україна безпосередньо межує з державами, де офіційно дозволено використання генетично-модифікованих організмів та продукції з їх вмістом. Це зумовлює високу ймовірність неконтрольованого ввезення і поширення на митній території України генетично-модифікованої продукції.
По-третє, напрацювання зарубіжних країн у даній галузі, наприклад, членів Європейського Союзу, дозволяє швидше розробити та ввести в дію відповідне законодавство, уникнувши при цьому багатьох помилок, пов’язаних із відсутністю практики правового регулювання суспільних відносин у сфері здійснення генетично-інженерної діяльності.
13. Формування міжнародно-правових актів у сфері поводження з генетично-модифікованими організмами відбувалось протягом останніх десятиріч минулого століття, що обумовлено значними здобутками в цей час у сфері новітньої біотехнології, зокрема генній інженерії, і триває до тепер. Підґрунтям для прийняття таких правових приписів стали здобутки міжнародної природоохоронної діяльності попередніх років. Відлік можна вести починаючи із Стокгольмської конференції з питань оточуючого середовища (1972 р.), коли в основу міжнародної охорони довкілля були закладені ідеї збереження навколишнього природного середовища та його елементів на благо теперішніх і прийдешніх поколінь, а також відповідальності людини за збереження та використання живої природи і її середовища. Подальше наукове вивчення та практична реалізація принципів Стокгольмської декларації зробили можливим формулювання концепції сталого розвитку, яка покладена сьогодні в основу державної політики в галузі охорони довкілля в багатьох країнах світу.
14. Так як міжнародно-правове регулювання питань біобезпеки генетично-модифікованих організмів є складовою частиною охорони та збереження довкілля в цілому, то формування його основних засад відбувалось із обов’язковим урахуванням основоположних принципів охорони навколишнього природного середовища, напрацьованих у теорії і практиці міжнародного екологічного прав. Зокрема, мова йде про такі як принцип міжнародного співробітництва в галузі охорони довкілля; принцип відповідальності людини за збереження та дбайливе використання довкілля; принцип запобігання деградації і виснаженню природних ресурсів шляхом утримання від небезпечної для довкілля діяльності, а також принцип застереження; принцип доступу громадськості до екологічної інформації й участі у прийнятті екологічно значимих рішень; принцип оцінки впливу на навколишнє середовище.
15. Чинні на сьогодні міжнародно-правові акти, що врегульовують відносини у сфері забезпечення біобезпеки генетично-модифікованих організмів, в повній мірі врахували та використали згадані вище принципи. Наприклад, положення Картахенського протоколу з біобезпеки до Конвенції про біологічне різноманіття базуються на принципі застереження, який передбачає, що у разі наявності серйозної або невідворотної шкоди довкіллю, відсутність науково обґрунтованої інформації не повинна виступати причиною відкладення проведення ефективних, з точки зору витрат, заходів попередження погіршення стану навколишнього природного середовища. У процесі формування національного законодавства України з питань забезпечення біобезпеки при поводженні з генетично-модифікованими організмами ці принципи також повинні бути обов’язково враховані..
16. Увесь комплекс правових актів, прийнятих з метою забезпечення біологічної безпеки та збереження біологічного різноманіття при здійсненні генетично-інженерних робіт, за сферою дії можна поділити на кілька груп. Зокрема, на нашу думку, доцільно виділити групу документів, прийнятих в рамках природоохоронної діяльності ООН та її підрозділів (перша група); законодавство Європейського Союзу (друга група) і законодавство окремих зарубіжних країн (третя група).
17. Перша група нормативно-правових актів включає документи загального характеру, в яких поряд з іншими містяться окремі статті, що стосуються генетично-модифікованих організмів (наприклад, Конвенція про біологічне різноманіття (м. Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (м. Орхус, 1998 р.), та спеціального характеру (наприклад, Протокол з біобезпеки до Конвенції про біологічне різноманіття (м. Монреаль, 2000 р.).
18. В межах Європейського Союзу і країн-учасниць правове регулювання відносин у сфері поводження з генетично-модифікованими організмами здійснюється переважно спеціальними директивами. Зокрема це Директива 2001/18/ЄEC від 12 березня 2001 року про умисне вивільнення у довкілля генетично-модифікованих організмів та Директива 90/219/ЄЕС про використання генетично-модифікованих мікроорганізмів у закритих системах (із доповненнями, внесеними Директивою 98/81/ЕЕС від 5 грудня 1998 року). Ці основні документи визначають загальні засади поводження з ГМО, порядок їх вивільнення у довкілля і розміщення на ринку. Крім них прийняті та діють ряд нормативно-правових актів, що стосуються генетично-модифікованого насіння, продуктів харчування, дерев тощо.
19. В цілому у законотворчій політиці Європейського Союзу у досліджуваній сфері спостерігається тенденція до запровадження більш жорстких правил, які регламентують діяльність, пов’язану із вивченням та використанням ГМО порівняно із відповідним законодавством інших країн. Метою таких нововведень є забезпечення біологічної безпеки навколишнього природного середовища, захист здоров’я людини і збереження біологічного різноманіття.
Аналіз Директиви 2001/18/ЄЕС свідчить, що на території ЄС запроваджується обов’язкове проведення оцінки ризику ГМО, у тому числі і віддалених наслідків їх застосування, яка повинна передувати видачі дозволу на здійснення будь-якої діяльності щодо генетично-модифікованих організмів. Конкретизовані вимоги щодо порядку маркування продукції, яка складається з ГМО або містить генетично-модифіковані компоненти.
20. Обов’язковою умовою будь-якого транскордонного переміщення генетично-модифікованих організмів (експорт, імпорт, транзит) має стати застосування процедури попередньої згоди. Тобто усі держави, яких дане переміщення ГМО може стосуватись, повинні бути повідомлені про це до початку таких дій і повинні дати дозвіл на таке переміщення. Причому ці вимоги повинні дотримуватись щодо усіх країн, незалежно від того чи є вони Стороною Картахенського протоколу або членом Європейського Союзу.
21. З метою розвитку співпраці у галузі забезпечення біобезпеки при поводженні з генетично-модифікованими організмами, слід поглиблювати практику обміну інформацією стосовно ГМО. Особливо важливим є налагодження системи оперативного інформування на випадок аварій з метою попередження осіб, які можуть зазнати впливу таких аварій та вироблення адекватних заходів реагування. На сьогодні дана процедура є обов’язковою для країн-членів ЄС. Проте коло учасників цих відносин доцільно було би розширити і Україна також могла би долучитись до такої системи інформування.
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Нормативні акти
Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст.141.
Стокгольмская декларация по окружающей среде (1972 г.) // Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. – 2-е вид., доп. – Львів: Норма, 2002. – С.10-13.
Декларация Рио-де-Жанейро по окружающей среде и развитию (14 июня 1992 г.) // Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. – 2-е вид., доп. – Львів: Норма, 2002. – С.14-17.
Конвенція про охорону біологічного різноманіття (Ріо-де-Жанейро, 5 червня 1992 р.) // Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. – 2-е вид., доп. – Львів: Норма, 2002. – С.329-342.
Конвенция о доступе к информации, участии общественности в процессе принятия решений и доступе к правосудию по вопросам, касающимся окружающей среды (Орхус, 25 июня 1998 г.) // Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. – 2-е вид., доп. – Львів: Норма, 2002. – С.101-118.
Картахенский протокол по биобезопасности к Конвенции о биологическом разнообразии (Монреаль, 29 января 2000 г.) // Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. – 2-е вид., доп. – Львів: Норма, 2002. – С.343-357.
Декларація про державний суверенітет України, проголошена 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. - № 31. – Ст.429.
Закон України від 12 травня 1991 року “Про захист прав споживачів” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 30. – Ст.379.
Закон України від 25 червня 1991 року “Про охорону навколишнього природного середовища” // Голос України. – 1991. – 24 липня.
Закон України від 16 листопада 1992 року “Про основи містобудування” // Голос України. – 1992. – 9 грудня.
Закон України від 24 лютого 1994 року “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 27. – Ст.218.
Закон України від 10 листопада 1994 року “Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 46. - Ст.415.
Закон України від 9 лютого 1995 року “Про екологічну експертизу” // Голос України. – 1995. – 16 березня. - № 49.
Закон України від 21 травня 1997 року “Про місцеве самоврядування” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 24. – Ст. 170.
Закон України від 23 грудня 1997 року “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 19. – Ст.98.
Закон України від 6 липня 1999 року “Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 34. – Ст.296.
Закон України від 14 січня 2000 року “Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 12. – Ст.95.
Закон України від 18 січня 2001 року “Про об’єкти підвищеної небезпеки” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 15. – Ст.73.
Закон України від 17 травня 2001 року “Про підтвердження відповідності” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 32. – Ст.169.
Закон України від 13 грудня 2001 року “Про тваринний світ” // Голос України. – 2002. – 16 січня.
Закон України від 10 січня 2002 року “Про внесення змін до Закону України “Про захист прав споживачів” // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 17. - Ст.120
Закон України від 7 лютого 2002 року “Про внесення змін до Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 29. - Ст.190.
Закон України від 7 лютого 2002 року Про приєднання України до Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття: // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 44. – Ст.320.
Закон України від 24 жовтня 2002 року “Про внесення змін до Закону України “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” // Голос України. – 2002. – 15 листопада.
Закон України від 28 листопада 2002 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 4. – Ст.31.
Закон України від 16 січня 2003 року “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №13. - Ст.93.
Закон України від 19 червня 2003 року “Про основи національної безпеки України” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 39. - Ст. 351.
Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, затверджено постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 10. – Ст.85.
Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 2002 року № 122-ІV “Про порядок денний другої сесії Верховної Ради України четвертого скликання” // ссылка скрыта
Постанова Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року № 270-ІV “Про прийняття за основу проекту Закону України про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні та практичному використанні генетично модифікованих організмів” // ссылка скрыта
Угода про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною, підписана 14 червня 1994 року, ратифікована 10 листопада 1994 року // ссылка скрыта
Розпорядження Президента України від 5 квітня 2001 року № 93/2001-рп “Про уповноваження В. Кучинського на підписання Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про охорону біологічного різноманіття” // ссылка скрыта
Розпорядження Президента України від 30 травня 2001 року № 146/2001-рп “Про уповноваження В.Кучинського на підписання Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття” // ссылка скрыта
Указ Президента України від 14 вересня 2000 року № 1072/2000 “Про програму інтеграції України до Європейського Союзу” // Офіційний вісник України. – 2000. - № 39. – Ст.1648.
Указ Президента України від 15 вересня 2003 року № 1039/2003 “Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів” // Офіційний вісник України. – 2003. - № 38. – С.25. – Ст. 2023.
Постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року № 554 “Про перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку” // Збірник нормативних актів України про охорону навколишнього природного середовища. Т.2. – Чернівці: Зелена Буковина, 1996. – С.173-174.
Постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 року № 1304 “Про Тимчасовий порядок ввезення, державного випробування, реєстрації та використання трансгенних сортів рослин в Україні” // Урядовий кур’єр. – 1998. – 10 вересня. – С.11-12.
Постанова Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2001 року № 345 “Про затвердження плану дій щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу у 2001 року” // Офіційний вісник України. – 2001. - № 15. – С.39
Постанова Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2001 року № 1689 “Про утворення Міжвідомчої ради з питань новітніх біотехнологій” // Офіційний вісник України. – 2002. – № 51. – Ст.22 94.
Постанова Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 року № 1716 “Про затвердження переліку державних наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002-2006 роки” // Офіційний вісник України. – 2002. - № 52. – Ст.2342.
Постанова Кабінету Міністрів України від 20 січня 2003 року № 100 “Про затвердження орієнтовного плану законопроектної роботи на 2003 рік” // Офіційний вісник України. – 2003. - № 4. – С.339. – Ст.140.
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 року № 131-р “Про створення Міжвідомчої ради з питань регламентації випробування, реєстрації і використання трансгенних рослин в Україні” //ссылка скрыта
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 січня 2002 року № 34-р “Про заходи щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу в 2002 році” //ссылка скрыта
Орієнтовний план законопроектної роботи на 2003 рік, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2003 року № 100 // Офіційний вісник України. – 2003. - № 4. – С.339. – Ст.140.
Перелік державних наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002-2006 роки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 року № 1716 // Офіційний вісник України. – 2002. - № 52. – Ст.2342.
План дій щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу у 2001 році, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2001 року № 345 // Офіційний вісник України. – 2001. - № 15.
План дій щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу у 2002 році, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 січня 2002 року № 34-р //ссылка скрыта
План роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу у 2001 році, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2001 року № 345 // Офіційний вісник України. – 2001. - № 15.
Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1109 від 22 червня 1999 року // Офіційний вісник України. – 1999. - № 25. – С.127.
Положення про Державний департамент ветеринарної медицини, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 641 від 8 червня 2001 року // Офіційний вісник України. 2001. - № 24. – С.46.
Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля, затверджене наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 27 лютого 2002 року № 88 // Збірник законодавчих актів України про охорону навколишнього природного середовища. – Чернівці: Зелена Буковина, 2002. – Т.8. – С.314-316.
Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1218 від 19 серпня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. - № 34. – Ст.1613.
Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затверджене указом Президента України від 10 лютого 2004 року № 176/2004 // Офіційний вісник України. – 2004. - № 6. – С.31. – Ст.308.
Національний план дій з гігієни довкілля на 2000-2005 роки, схвалений постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2000 року № 1556 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 42. – С.165. – Ст.1793.
Тимчасовий порядок ввезення, державного випробування, реєстрації та використання трансгенних сортів рослин в Україні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 року № 1304 // Урядовий кур’єр. – 1998. – 10 вересня. – С.11-12.
Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 9 липня 1997 року № 204 “Про затвердження методичних вказівок “Медико-біологічна оцінка нетрадиційної продовольчої сировини і нових харчових продуктів” // ссылка скрыта
Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 199 від 5 серпня 1999 року “Про створення Державного Реєстру харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів та Реєстру висновків санітарно-гігієнічної експертизи” // ссылка скрыта
Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 9 жовтня 2000 року № 247 “Про затвердження Тимчасового порядку проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи” // Офіційний вісник України. – 2001. - № 3. – С.274.
Наказ Міністерства аграрної політики України та Української академії аграрних наук від 24 жовтня 2001 року № 318/92 “Про затвердження Програми “Сільськогосподарська біотехнологія – 2001-2005 рр.” // ссылка скрыта
Методичні вказівки “Медико-біологічна оцінка нетрадиційної продовольчої сировини і нових харчових продуктів”, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 9 липня 1997 року № 204 // ссылка скрыта
Програма “Сільськогосподарська біотехнологія – 2001-2005 рр.”, затверджена наказом Міністерства аграрної політики України та Української академії аграрних наук від 24 жовтня 2001 року № 318/92 // ссылка скрыта
Тимчасовий порядок проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 9 жовтня 2000 року № 247 // Офіційний вісник України. – 2001. - № 3. – С.274.
Письмо Государственного комитета стандартизации, метрологии и сертификации Украины № 4-10/13-3135 от 25 апреля 2002 года относительно разъяснения Закона Украины “О защите прав потребителя” // Бухгалтерская газета. – 2002. – 26 мая.
Проект Закону України від 14 липня 2000 року “Про державну Систему біобезпеки під час здійснення генетично-інженерної діяльності” // Громадська протидія поширенню в Україні генетично-модифікованих організмів. – Харків: Центр громадської екологічної адвокатури “ЕкоПраво-Харків”, 2001.- С.217-233.
Проект Закону України від 2 лютого 2002 року “Про біобезпеку генетично змінених організмів і продуктів, отриманих на їх основі” // ссылка скрыта
Проект Закону України від 23 липня 2002 року “Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні та практичному використанні генетично модифікованих організмів” // ссылка скрыта
Доповідна записка Колегії Міністерства екології та природних ресурсів України з питання “Про стан біобезпеки генетично змінених організмів в Україні” від 1 березня 2002 року // ссылка скрыта
Інформаційне повідомлення щодо законопроекту “Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні та практичному використанні генетично модифікованих організмів” (№ 2017 від 23 липня 2002 року) // ссылка скрыта
Закон Российской Федерации “О безопасности” от 5 марта 1992 года № 2446-1.
Закон Российской Федерации “О государственном регулировании в области генно-инженерной деятельности” от 5 июня 1996 года // Сборник федеральных конституционных законов и федеральных законов. – 1996. – Вып. 10. – С.11-16.
Закон “О биологической безопасности”, принятый парламентом Молдовы 21 декабря 2001 года № 755-ХV //ссылка скрыта
Постановление Государственного санитарного врача Российской Федерации от 26 сентября 1999 года № 12 “О совершенствовании системы контроля за реализацией сельскохозяйственной продукции и медицинских препаратов, полученных на основе генетически модифицированных источников”.
Положение о проведении гигиенической экспертизы и регистрации пищевой продукции, полученной из генетически модифицированных источников, утвержденное Постановлением Главного Государственного санитарного врача Российской Федерации от 6 апреля 1999 г. № 7 // Экологический вестник России. – 2001. - № 7. – С.17-18.
Санитарно-противоэпидемические правила “Безопасность работы с рекомбинантными молекулами ДНК”. Утверждены 18 января 1989 года. – М., 1989. – 22 с.
Регламент Ради (ЄС) № 258/97 про генетично-модифіковані (новітні) продукти харчування // OJ L 43, 14.02.1997.
Регламент Ради (ЄС) № 1946/2003 від 15 липня 2003 року про транскордонне перевезення генетично модифікованих організмів // Збірник нормативно-правових актів Європейського Союзу у сфері охорони навколишнього середовища. – Львів, 2004. – С.168-186.
A Model Act for the Comprehensive Regulation of Gene Technology. doc 16/3/2001. – 84 p. //ссылка скрыта
Dyrektywa Rady 90/219/EWG z dnia 23 kwitnia 1990 roku w sprawie kontrolowanego wykorzystania genetycznie zmodyfikowanycz mikroorganizmów // Prawo Ohrony środowiska Wspólnoty Europejskiej. T.3. Chemikalia, zagrożenia przemysłowe i biotechnlogie. – Warszawa, Ministerstwo Ochrony środowiska, Zasobów Naturalnych i Leśnictwa. – 1994. – S.296-355.
Dyrektywa Rady 90/220/EWG z dnia 23 kwitnia 1990 roku w sprawie zamierzonego uwolnienia do środowiska genetycznie zmodyfikowanycz organizmów // Prawo Ohrony środowiska Wspólnoty Europejskiej. T.3. Chemikalia, zagrożenia przemysłowe i biotechnlogie. – Warszawa, Ministerstwo Ochrony środowiska, Zasobów Naturalnych i Leśnictwa. – 1994. – S.326-396.
Directive 2001/18/EC of the European Parliament and of the Council of 12 March 2001 on the deliberate release into the environment of genetically modified organisms and repealing Council Directive 90/220/EEC – Commission Declaration // Official Journal L 106. - 17/04/2001. - P. 0001 – 0039.
Ustawa z dnia 18 maja 1991 r. o zmianie ustawy o ochronie i kształtowaniu środowiska // Dziennik Ustaw. – 1991. – № 114. – Рoz.492.
Ustawa z dnia 12 października 1993 r. o zmianie ustawy o wynalazczości i Urzędzie Patentowym RP // Dziennik Ustaw. – 1993. – № 4. – Рoz.14.
Ustawa z dnia 29 sierpnia 1997 r. o zmianie ustawy o ochronie i kształtowaniu środowiska oraz o zmianie niektórych ustaw // Dziennik Ustaw. – 1997. – № 133. – Рoz.885.
Ustawa z dnia 22 czerwca 2001 r. o organizmach genetycznie zmodyfikowanych // Dzennik Ustaw. – 2001. - 25 lipca.
