Geum.ru

Онкович Г. В. Медіаосвіта й освітні перспективи     творців християнських медіа // Нові технології навчання: в 2-х ч. Київ Вінниця, 2011. Вип. 69. Ч  С. 18 22

Вид материалаДокументы

Содержание


Ключевые слова
Чернівецький православний богословський інститут
Одеський Християнський Гуманітарно-Економічний Відкритий Університет
Київський Християнський Університет
Донецькому християнському університеті
Асоціація християнських видавців України
Подобный материал:
Онкович Г.В. Медіаосвіта й освітні перспективи     творців християнських медіа // Нові технології навчання: В 2-х ч. Київ - Вінниця, 2011. Вип. 69. Ч.1.  С.18 - 22.


УДК 378.070

Онкович Г.В., д.п.н., проф., академік МАНПО,

завідувач відділу теорії та методології гуманітарної освіти

Інституту вищої освіти НАПН України (Київ)


МЕДІАОСВІТА Й ОСВІТНІ ПЕРСПЕКТИВИ ТВОРЦІВ ХРИСТИЯНСЬКИХ МЕДІА


Медиаобразование, провозглашенное ЮНЕСКО одним из приоритетных направлений в педагогике ХХІ столетия, достаточно уверенно входит в круг современных гуманитарных наук как интегративная дисциплина. Об этом свидетельствуют теории медиаобразования, создатели которых представляют разные отрясли научного знания.

Ключевые слова: медиаобразование, медиадидактика, медиадидактическая теория образования, медиадидактическая теория медиаобразования, технологии медиаобразования, средства массовой коммункации, християнские медиа.

Media Education, declared by UNESCO as one of the priority directions in the pedagogy of the XXI century, is confident enough in terms of modern humanities as an integrative discipline. This is evidence of media education theories, the creators of which represent various fields of science.

Keywords: media education, theory of education, theory of media education, theory of media didactics, technologies of media education, mass communication, Christian media.


Медіаосвіта (англ. media education) – напрям у педагогіці, спрямований на вивчення масовокомунікативної й інформаційної природи ЗМІ (преси, телебачення, радіо, кіно, відео тощо) та принципів їх використання для актуалізованого оволодіння основами знань. Основні завдання медіаосвіти: підготувати нове покоління до життя в сучасних інформаційних умовах, до сприйняття різноманітної інформації, навчити людину протистояти впливові на психіку, оволодівати засобами спілкування на основі вербальних та невербальних форм комунікації за допомогою технічних засобів. Попри те, що поняття „медіаосвіта” вперше було сформульовано 1973 року на спільній нараді сектора інформації ЮНЕСКО та Міжнародної ради з кіно та телебачення, дослідники досі повертаються до визначення цього складного міждисциплінарного явища [15]. Російський дослідник О.В.Федоров розглядає медіаосвіту як процес розвитку особистості (а ми додаємо – і саморозвитку – Г.О.) з допомогою і на матеріалі засобів масової інформації (медіа) з метою формування культури спілкування з медіа, творчих, комунікативних здатностей, критичного мислення, вмінь повноцінного сприйняття, інтерпретації, аналізу й оцінки медіатекстів, навчання найрізноманітніших форм самовираження за допомогою медіатехніки. Набута і результаті цього процесу медіаграмотність допомагає людині активно використовувати можливості інформаційного поля телебачення, радіо, відео, кінематографа, преси, Інтернет [12 – 14], допомагає краще зрозуміти мову засобів соціальної комунікації.

Інша російська дослідниця І.А. Фатєєва під терміном „медіаосвіта” розуміє „всі цілеспрямовані і систематичні дії, призначені для задоволення освітніх потреб, котрі породжені фактом існування мас-медіа” [11], а І.В. Жилавська вважає, що медіаосвіта – це „сукупність системних дій суб’єктів медіаосвітньої діяльності, спрямованих на формування особистості, котра володіє культурою спілкування з засобами масової комунікації на основі гуманістичних ідеалів і цінностей” [4]. При цьому дослідниця наголошує, що в цивілізованому суспільстві метою медіаосвіти може бути винятково виховання особистості на гуманістичних, духовних ідеалах, інакше це – антиосвіта. Під медіаосвітньою діяльністю І.В. Жилавська рекомендує розуміти цілеспрямовані дії як медіапедагогів, так і журналістів, інших членів медіаспільноти, котрі забезпечують реалізацію завдань медіаосвіти, а культура спілкування з засобами масової комунікації (медіакультура) - це показник рівня розвитку особистості, її здатності засвоювати нові знання в галузі медіа (додамо – і не тільки в цій галузі – Г.О), сприймати, оцінювати, аналізувати медіатекст, взаємодіяти з каналами масової комунікації, займатися медіатворчістю. Зауважимо, що цей медіаосвітній напрям освіти нині став предметом підвищеної уваги не тільки педагогів і журналістів, а й багатьох фахівців гуманітарної сфери. Досить звернутися для прикладу до переліку теорій як медіа, так і медіаосвіти [1; 2; 5; 10; 11; 13].

Щоб ефективно користуватися медіаресурсом, треба знати принципи, за якими діють ЗМІ, а це потребує розгляду основних теорій в галузі мас-медіа. На формування багатьох з них значно вплинули класичні праці Г. Лассуела и М. Маклюена – засновників теорії медіа. Аналіз наукової літератури демонструє наявність досить широкого розмаїття теорій медіа, що засвідчує: практичними підходами відзначаються майже усі концепції медіаосвіти, а відтак на часі вести мову про збалансованість медіаосвітнього процесу. Важко переоцінити потенціал медіаосвіти в плані розвитку людської особистості: емоцій, інтелекту, самостійного творчого й критичного мислення, світогляду, естетичної свідомості (сприйняття, умінь художнього аналізу тощо), активізації знань, набутих у процесі вивчення традиційних дисциплін гуманітарного циклу [3; 5]. Тож – без перебільшення – коло гуманітарних наук, дотичних до медіаосвіти, надто широке.

Можна з успіхом розглядати медіаосвіту й в колі інших наук. Для початку бодай назвемо теорії медіаосвіти, які досить докладно проаналізували й представили російський дослідник О.В. Федоров, представники його наукової школи, інші дослідники [12; 6; 2]: «ін’єкційна» («захисна», «протекціоністська», «прищеплювальна»); теорія медіаосвіти як джерела задоволення потреб аудиторії; ідеологічна; семіотична;культурологічна; «практична»; теорія медіаосвіти як формування «критичного мислення»; естетична (художня;) соціокультурна; теологічна/релігійна.

До цього переліку ми додавали медіадидактичну та педагогічну теорії медіаосвіти [8]:

Теоретичною базою теологічної/релігійної теорії медіаосвіти (Theological Approach), за О. Федоровим, є близька до етичної теологічна теорія медіа. Передбачається, що медіа здатні формувати певні духовні, етичні/моральні, ціннісні принципи аудиторії (особливо це стосується неповнолітніх). Із цього випливає головна мета теологічної медіаосвіти: прилучити аудиторію до тієї або іншої моделі поведінки, до ціннісних орієнтацій, що відповідає тим або іншим релігійним догматам. Педагогічна стратегія базується на вивченні теологічних, світоглядних і етичних аспектів медіа й медіатекстів [13]. Зрозуміло, що ціннісні орієнтації в цьому випадкові залежать від конкретного релігійного контексту, з істотними відмінностями для християнської, мусульманської, буддистської або іншої віри. На думку О.В. Федорова, дана теорія цілком може бути синтезована не тільки з етичної, але й з ідеологічної, естетичної, екологічної, запобіжної теорій медіаосвіти й з теорією розвитку критичного мислення.

Прибічники різних медіатехнологій у педагогіці виходять з того, що в центрі уваги при цьому має бути особистість. Щонайперше слід враховувати її інтереси та смаки, а відтак слід дати можливість аудиторії розвивати не тільки критичне мислення, а й уміння користуватися інтелектуальним багатством медіа. Будь-яка теорія у навчальному сенсі не може обійти педагогічні технології, котрі – через опертя на мас-медіа - стають медіаосвітніми технологіями. В залежності від того, на який канал набуття знань навчителі спрямовують споживача, говоримо про пресодидактику, теледидактику, кінодидактику, інтернетдидактику тощо. Це – складові медіадидактики. Саме вона розробляє теорії медіалогії як науки про медіа, науково обґрунтовує зміст медіаосвіти, вивчає закономірності, принципи, методи й організаційні форми навчання із залученням медіапродуктів та опертям на мас-медіа.

Медіаосвітні технології в поєднанні з іншими технологіями втілюють принципи гуманізації освіти, сприяють підвищенню професійного, інтелектуального, культурного, духовного, морального рівня фахівця [8; 9]. Їх виокремлення в окрему частину педагогіки – медіадидактику, дає нам право говорити про дидактичну (медіадидактичну) теорію освіти та медіаосвіти і орієнтувати дослідників на перспективу роботи в цьому напрямкові. Продемонструємо це на прикладах підготовки фахівців для роботи у християнських мас-медіа.

У Львові цьогоріч стартувала ссылка скрыта. Освітня програма для журналістів, де «вчитимуть не лише писати й монтувати, але й бути людиною». Не тільки практичні знання з основних видів сучасної журналістики, але й глибинне розуміння цінностей, світогляду та етики професії, її місії та місця в суспільстві (ссылка скрыта). Ректор університету отець Борис Ґудзяк зазначав: «Ми дійшли консенсусу, що журналістика – це професія, яка потребує попередньої загальної, а деколи ще й спеціальної освіти. Це чимале методологічне зміщення». До участі в програмі було запрошено бакалаврів, спеціалістів та магістрів будь-яких, не лише гуманітарних, спеціальностей. Так УКУ зробив крок у бік західної моделі журналістської освіти, наголошує проректор університету зі стратегічного розвитку ссылка скрытай [16], адже після запровадження в Україні двоступеневої вищої освіти перед студентами відкрилися нові можливості. З погляду мотивації, особа, котра здобула диплом бакалавра, є набагато зрілішою та відповідальнішою у виборі магістерської програми. Зростає мобільність цієї групи студентів, тобто можливість і бажання продовжувати студії в іншому місті, в іншому університеті, з новими викладачами. «Сама можливість працювати із зрілими молодими людьми, які формувалися в різних культурних, мовних та релігійних середовищах, а під цим оглядом Україна є справді великою країною, є дуже і дуже цікавою». До того ж додалося прагнення готувати «віртуозів у комунікаційній сфері, які зможуть поширювати навколо себе кола взаємної довіри, поваги та відповідальності». ссылка скрытай наголошує, що сучасні технології та мегакомунікаційна платформа Інтернету дають змогу практично кожному на цій планети стати «журналістом» і вийти у публічний простір. „Світові експерти в ділянці масових медіа говорять нам про те, що на початку 21 століття, журналістика, яку ми звикли сприймати у класичному форматі минулого століття, поступово змінюється і трансформується, шукаючи нові форми та методи комунікації. На цьому зламі можуть відкриватися дуже цікаві нагоди і для української журналістики». І продовжує: «Журналістика – це така професія, яка необхідним чином передбачає певну зрілість, розуміння відповідальності за те, що ти робиш, з ким працюєш, як комунікуєш, вагу сказаного і написаного слова. Це речі, які треба прожити, це не є просто теорія. Тому студенти цієї програми фактично стануть нашими партнерами, співрозмовниками і співтворцями школи сучасних комунікацій. На таких осіб ми розраховуємо і саме їх запрошуємо до участі у програми». Для педагогів буде важливим виховувати і вишколювати журналістів, які матимуть власну критичну позицію, проникливе розуміння тем, які вони піднімають. Так само важливо, щоб магістранти, котрі навчатимуться журналістиці, вже мали певний моральний стрижень. «Той, хто будуватиме медійний простір на принципах довіри та поваги до іншого, повинен налаштувати себе на хвилю своєрідної моральної чуттєвості та відкритості до цінностей і етичних стандартів, а це майже автоматично означає, особливо в українському контексті, – готовність на служіння аж до жертви”, тому у виші прагнуть працювати над тим, „щоб і загальне університетське середовище, сама група і викладачі програми шліфували і плекали моральний вимір наших стосунків».

Творці магістерської програми зазначають, що УКУ готуватиме світських, а не релігійних журналістів, тож було б дивно не скористатися нагодою познайомити студентів зі специфікою взаємин церкви та медіа через курси «Християнська духовність у постмодерну добу» та «Церква і соціальна комунікація», а також через такі світоглядні дисципліни, як «Вступ до журналістики», «Медіа і мораль», «Західна цивілізація», «Історія ідей» та «Новітня українська журналістика», і 14 фахових, серед яких «Медіакритика», «Медіапсихологія», «Медіариторика», «Західні моделі журналістики», «Есеїстка», «Медіа і політика», «Медіа і релігія» та ін. Вивчатимуть також іноземну мову. Благодатний вплив на душі студентів справлять не лише відповідні дисципліни, але й навчання в одному приміщенні з богословами.

Український католицький університет – не єдиний серед духовних вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку за напрямком християнська (церковна/релігійна) журналістика в Україні. У цьому контексті можна назвати:

- Чернівецький православний богословський інститут. Серед інших спеціальностей, інститут готує фахівців з спеціальності «Церковна журналістика», одночасно надаючи богословську освіту;

- Одеський Християнський Гуманітарно-Економічний Відкритий Університет (ХГЕУ). З 1997 р. підготовка журналістів на базі вищої освіти здійснюється за 4 роки, середньої – 6. Тут пропонують навчання за спеціальностями: «Журналістика друкованих ЗМІ» та «Веб-журналістика». Богословську освіту й професійну освіту в сфері журналістики заклад надає паралельно.

- Київський Християнський Університет (КХУ). 2008 р. започаткував програму «Журналіст, редактор християнських ЗМІ» розраховану на три роки навчання. Крім спеціальних та гуманітарних курсів, необхідних для розвитку журналіста, студенти отримують базові знання з історії церкви та ЄХБ України, доктрини баптистського братства, деяких спеціалізованих богословських дисциплін, що можуть допомогти майбутньому журналістові адекватно та професійно працювати як в християнських, так і в секулярних ЗМІ, грамотно висвітлювати духовні питання.

Проте, як зазначала в своїй дипломній роботі молода українська дослідниця Олена Кучерова з НТУ України «КПІ», найсучаснішою та найновішою є програма підготовки за спеціальністю «Журналістика» саме Українського католицького університету (УКУ) у Львові. Завданням дворічної магістерської програми тут є підготовка універсального журналіста. Розробники програми наголошують, що, на відміну від традиційного підходу, навчальний план магістерської програми в УКУ містить великий блок світоглядних дисциплін, спрямованих на розуміння журналістами-магістрами етичних і моральних принципів обраної професії, місії та відповідальності журналіста в сучасному світі. Випускники матимуть змогу здобути практичні знання та навички, потрібні в журналістській професії та отримають ширше теоретичне бачення того, чим є медіа в суспільстві, які виклики постають перед ними у країні в час переходу до повноцінної демократії, чим медіа мають бути в зрілій демократичній державі, на які міжнародні стандарти та взірці варто орієнтуватися в сучасній журналістській практиці.

Журналістські дисципліни читаються і в інших релігійних навчальних закладах України. Зокрема, до 1998 р. в Донецькому християнському університеті діяла програма «Християнське радіомовлення», спрямована «виключно на місіонерську діяльність у галузі засобів масової інформації». З 2006 по 2008 рр. журналістів готувала також Східноукраїнська теологічна семінарія.

У своїй дипломній роботі Олена Кучерова виділяла громадські релігійні організації як ще одну категорію реалізації християнської медіа освіти. Так, з метою підтримки різних видів культурної та просвітницької діяльності, пов’язаної з популяризацією в суспільстві християнських духовних цінностей, у 1995 р. було створено Міжнародний благодійний фонд «Християнська медіа-асоціація». Його заснували кілька християнських організацій, які бачили необхідність оновлення християнських ЗМІ з використанням сучасного технічного обладнання.

У лютому 2004 р. в Києві почали проходити щотижневі зустрічі християн, що працюють у засобах масової інформації. Уже тоді була поставлена мета створити асоціацію християнських медіа-працівників. Установча конференція Асоціації журналістів, видавців, журналістів які здійснюють телерадіомовлення християн «Новомедіа» пройшла в Києві 13 червня 2004 р., а невдовзі Асоціація, створена для об’єднання журналістів, видавців, вістівників різних ЗМІ для утвердження християнських біблійних принципів у суспільстві, одержала посвідчення про державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України. Того ж таки 2004 р. розпочалося проведення щорічних конференцій Асоціації, які включали семінари з двох основних напрямків: практичних аспектів масово-комунікаційної діяльності та перспектив церковної роботи в/через ЗМІ. Проведено національні та регіональні конференції, форуми «Християнство online», «круглі» столи для співробітників світських ЗМІ. Реалізація аудіо- та відеозаписів цих заходів, тематикою яких були: «Телевиробництво», «Газетна журналістика та верстка», «PR для церков і релігійних організацій», зробила їх популярними посібниками.

Аналіз О.Кучерової засвідчив, що Асоціація християнських видавців України (АХВУ), створена у січні 2008 року, наразі об’єднує видавництва: «Ездра», «Богомыслие», «Тюльпан», «Християнська просвіта», «Свічадо», «Світло на сході», «Рука допомоги», «Маджуга», «Християнська зоря», «Варух», «Нова Надія». АХВУ є учасником та ініціатором багатьох заходів, спрямованих на популяризацію християнської літератури, проведення навчальних семінарів з питань журналістики, видавничої діяльності, маркетингу та фінансів, проведення зустрічей з представниками закордонних видавництв і асоціацій.

Освітні ініціативи журналістів-християн можна проілюструвати на прикладі подій 2010 р., котрий став особливо плідним для розвитку християнської журналістики. 17-18 лютого 2010 р. в Національному університеті «Острозька академія» проводилася сертифікатна програма «Релігійна журналістика», лектором якої виступив президент «Новомедіа» Р. Кухарчук. Під час програми розглядалися особливості діяльності релігійного журналіста, актуальні релігійні теми сьогодення у ЗМІ, обговорювалася методика підготовки статей релігійного змісту, а також відбулася презентація діяльності Всеукраїнської Асоціації журналістів-християн «Новомедіа», створеної для об’єднання журналістів, видавців, мовників, різних ЗМІ для утвердження християнської етики у суспільстві, також для захисту прав та інтересів своїх членів. Про діяльність організації докладно йдеться на сайті ссылка скрыта, де також можна ознайомитись із сучасними тенденціями розвитку новітніх медіа, інтернет-журналістики та технологічними новинками на телебаченні та радіо. (Зауважимо принагідно, що 18-10 листопада цього року в Києві відбудеться черговий Міжнародний форум «Новомедіа». Організатори розглядають його як майданчик для спілкування професіоналів у сфері засобів масової інформації. Представники релігійних та світських ЗМІ з країн ближнього і далекого зарубіжжя, відомі фахівці з різних каналів телебачення, радіомовлення, газетно-журнального сектора, веб-проектів і нових медіа обговорюватимуть проблеми медіасектора, який спеціалізується на прохристианській та соціальній тематиці).

На початку жовтня торік відбулась медійна конференція «Християнські цінності перед викликами інформаційної доби», яку організувала в Івано-Франківську Федерація українських католицьких академічних і студентських товариств «Обнова». 6 листопада, у Центрі імені Йоана Павла ІІ при Вінницькій парафії Божого Милосердя, відбулося перше заняття у медіашколі CREDO, створеної з метою збільшення грамотності, зменшення впливу маніпуляцій та залежностей у сфері медіа, а також залучення віруючих до медіаслужіння у Церкві. Заняття провів головний редактор ссылка скрыта о. М. Мишовський. Школа наразі має два напрямки: медіаосвіту та основи журналістики. Перша організіційна зустріч-семінар відбулася й у рамках створення Асоціації католиків-журналістів 16-17 грудня у Львові в монастирі Святого Альфонса. Організатором заходу виступила Комісія мирян УГКЦ у співпраці з РІСУ та Відділом інформації УКУ. Мета Асоціації, яка не є закритою для медійників різних конфесій, – об’єднання зусиль журналістів, які працюють як в світських, так і в спеціалізованих релігійних ЗМІ чи в конфесійних мас-медіа, щоб якомога ефективніше доносити голос Церкви суспільству. Окрім того, серед завдань, поставлених перед учасниками зустрічі, – налагодження комунікації між журналістами, які пишуть на релігійну тематику, а також з колегами та представниками Церков і релігійних організацій, що б уможливило ефективніший діалог та покращення якості релігійної інформації в українських ЗМІ. Проте чи не найбільш знаковою подією 2010 року стала християнська конференція Media Mobilization 15-16 листопада, в якій взяли участь журналісти, блогери, студенти журналістських факультетів, працівники церковних прес-центрів, лідери християнських служінь не лише з різних міст України, але й з-за кордону: Росії, Німеччини, Казахстану. Обговорювалися найважливіші питання й тенденції в медіа. Конференція мала чотири тематичні блоки: тренди та виклики сучасності, мобілізація та лобіювання, інноваційне благовістя та журналістська майстерність. Учасники дізнавалися про світові тренди, можливості використання соціальних медіа для лобіювання своїх ініціатив у політиці, інноваційні форми євангелізації, проведення інформаційних кампаній, а також підвищували свій журналістський рівень. Відміною цієї конференції від інших стала міжконфесійна аудиторія медійників та високий рівень семінарів і спікерів. Сказане вище засвідчує, що основними формами освітніх ініціатив журналістів-християн України є навчально-практичні курси й семінари, спрямовані на підвищення професійного рівня й обмін досвідом між журналістами та редакторами видань різних конфесій.

Дослідники, котрі переймаються проблемами використання мас-медіа, безперечно, є медіадидактами. Викладачі, котрі працюють у вишах, де готують медійників, в силу навчальних обставин, – медіадидакти. Пресодидакти – якщо вони навчають творити пресові видання, теледидакти - навчають творенню телепродуктів, інтернетдидакти занурюють учнів в простір комп’ютерних технологій і т. ін. Тобто навчителі готують фахівців для роботи в інформаційному просторі й використовують для цього різні технології. Проте медіаосвітні технології нині все частіше використовуються у навчальному процесі з іншою метою. Їх залучають для поглиблення фахових знань з обраного фаху. Засоби масової інформації сьогодні присутні у професійному становленні спеціалістів різних галузей й орієнтують на підвищення професійного рівня упродовж життя. Можна наводити безліч прикладів цьому. Ми проілюстрували це на прикладі ставлення до медіаосвіти діячів релігійного простору.

Як висновок, можемо зазначити, що нова інтегративна наука – медіаосвіта – може бути представлена як навчальна дисципліна не тільки у вищій педагогічній чи богословській школі. Знання з медіаосвіти сприятимуть розвиткові особистості, задовольнятимуть її інформаційні потреби, підвищуватимуть загальнокультурний, освітній та фаховій рівень. Саме через розвиток медіадидактичної теорії і практики освіти та медіаосвіти медіа стають звичним засобом освіти й самоосвіти особистості впродовж життя, що й засвідчує наш приклад щодо підготовки творців і споживачів християнської журналістики.


Література:
  1. Бакулев Г.П. Новые медиа: теория и практика. – Москва: Изд-во КЛМ, 2008.
  2. Баришполець О. Медіаосвіта: зарубіжний досвід / [Електронний ресурс]. – Спосіб доступу :ik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=6&n=84&c=2072
  3. Жижина М.В. Медиакультура: культурно-психологические аспекты. / Жижина М.В. – Москва: Вузовская книга, 2009. – 188 с.
  4. Жилавская И.В. Интерактивная (журналистская) модель медиаобразования // Медиаскоп, 2008. № 2. [Електронний ресурс]. – Спосіб доступу: http:www.mediascope.ru/node/229
  5. Информационная грамотность и медиаобразование gram.ru
  6. Кириллова Н.Б. Медиакультура как интегратор среды социальной модернизации: Кириллова Н.Б. Автореф. дис. … докт. культурлогии. – М., 2005.
  7. Медиаобразование в развитии науки, культуры, образования и средств массовой коммуникации. Томск, 20-21 ноября 2007 / Сост. И.В. Жилавская. Томск. 2007. [Електронний ресурс]. – Спосіб доступу : ссылка скрыта
  8. Онкович Г.В. Медіадидактична теорія освіти й медіаосвіти // Онкович Г.В. Проблеми освіти: наук. збірник/ Ін-т інноваційних технологій і змісту освіти МОНМС, 2001. – Ч.66. – Т.2. – С. 181 – 186.
  9. Онкович Г.В. Медіаосвітні технології і компетентнісний підхід / Онкович Г.В. - Реалізація європейського досвіду компетентнісного підходу у вищій колі України: матеріали методологічного семінару. – К.: Педагогічна думка, 2009. – С. 206 – 217.
  10. Почепцов Г.Г. Медіа: теорія масових комунікацій; навч. посібник для студентів і аспірантів/ Почепцов Г.Г. – К.: Альт прес, 2008. – 403 с. – Рос. мовою
  11. Фатеева И.А. Медиаобразование: теоретические основы и практика реализации: монография / И.А.Фатеева. - Челябинск: Челяб. гос. ун-т, 2007. – 270 с.
  12. Федоров А.В. Медиаобразование: история, теория и методика/Федоров А.В. – Ростов, 2001. – 708 c.
  13. Федоров А.В. Теологическая теория медиаобразования / Федоров А.В Инновации в образовании. 2007. - № 11. - C.96-101.
  14. Федоров А.В. Современное массовое медиаобразование в России: поиски новых теоретических концепций и моделей / Федоров А.В. - Инновации в образовании. 2009. - № 9. – С. 1- 16.
  15. Paris Agenda or 12 Recommendations for Media Education, 2007 [Електронний ресурс]. – Спосіб доступу : ссылка скрыта
  16. Володимир Турчиновський: Один із пріоритетів УКУ – магістерка з журналістики [Електронний ресурс]. - Спосіб доступу : ссылка скрыта

Довженко Отар. Журналістська магістерка УКУ: повернення до етики [Електронний ресурс]. - Спосіб доступу : ссылка скрыта