Олександр Кучерук "хрест симона петлюри відзнака державного центру унр в екзилі"

Вид материала

Подобный материал:

Олександр Кучерук

"ХРЕСТ СИМОНА ПЕТЛЮРИ – ВІДЗНАКА ДЕРЖАВНОГО ЦЕНТРУ УНР В ЕКЗИЛІ"

У статті висвітлюється один з важливих епізодів нагородотворчої практики української діаспори - встановлення відзнаки Державного Центру УНР в екзилі «Хрест Симона Петлюри», подаються його опис, відомості про автора проекту, персоніфікується процес нагородження.

Хрест Симона Петлюри належить до системи українських нагород, що утворилася внаслідок розвитку національної нагородної традиції. До сьогодні українська фалеристика, особливо доби УНР та пов’язаного з нею еміграційного періоду діяльності Державного Центру УНР в екзилі вивчена недостатньо, зокрема це стосується і Хреста Петлюри.

До 1991 р. історія цієї нагороди фактично висвітлювалася на сторінках діаспорних видань, серед авторів варто назвати М.Битинського, Ю.Подлузького, Я.Семотюка.

У наш час історія Хреста Симона Петлюри висвітлювалася у періодиці, доповідях на наукових конференціях, зокрема, традиційних геральдичних конференціях у Львові, а також на сторінках видань «Нагороди України: історія, факти, документи» (1996) та «Українська фалеристика. З історії нагородної спадщини» (2004).

Думка заснувати нагороду на честь Голови Директорії і Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри виникла одразу після його смерті у 1926 р. Товариство імені С.Петлюри запропонувало заснувати новий вид відзнаки – перстень С.Петлюри для нагородження усіх хто воював чи працював у державних структурах УНР під його керівництвом. Однак цей задум був реалізований лише 1932 р. в іншій формі.

Нагорода УНР “Хрест Симона Петлюри” була встановлена 22 травня 1932 року Головною Командою Військ і Флоту УНР та затверджена Президентом УНР в екзилі М.Лівицьким. У наказі Головної Команди зокрема вказувалося: «Симон Петлюра Наказом Головної Команди від 19 жовтня 1920 року N 70, виданим в Кам'янці на Поділлю, встановив орден «Визволення» для відзначення старшини і козаків «за виявлені ними підчас упертої боротьби за волю і славу своєї Батьківщини вчинки хоробрости, мужности і розпорядливости».

Обставини дальшої боротьби та поневільне перебування на еміграції перешкодили свого часу нагородженню тим орденом наших лицарів відповідно до їхніх бойових заслуг, хоч ціле вояцтво як в часі минулої боротьби, так і виявленою витривалістю на еміграції безперечно заслужилося перед Україною.

Тому, у виконання так виразно виявленої ще на рідній землі волі покійного Вождя про відзначення наших вояків, встановлюється з нагоди 15-ої річниці існування Армії Української Народньої Республіки на вшанування світлої пам'яти її Творця і Вождя – Хрест Симона Петлюри.”[i]

Автором остаточного варіанту нагороди був відомий український історик і геральдист М.Битинський. Народився він 1893 р. в містечку Літин на Поділлі, тут отримав загальну початкову і середню освіту, навчався в Художньо-промисловій школі, яку закінчив 1912 року. З початком Світової війни був призваний до армії, навчався у школі прапорщиків, за участь у боях отримав російський орден Св. Анни IV ст. В українській армії брав участь у військових діях, закінчив службу в ранзі сотника. Кілька років перебував у таборах військовополонених у Польщі, брав активну участь у культурному житті. Згодом переїхав до Праги і у 1924 р. вступив до Українського високого педагогічного інституту ім. М.Драгоманова на підвідділ історії й суспільних наук історико-літературного відділу, який закінчив 1929 р. та отримав диплом вчителя середніх шкіл.

На празький період життя М.Битинського припадає його активна діяльність як геральдиста. Він виконує багато проектів емблем, гербів, печаток, прапорів для українських товариств і установ. Найважливішою справою М.Битинського стало виготовлення остаточного проекту відзнаки «Хрест Симона Петлюри».

М.Битинський багато працює над геральдичними таблицями. До кінця 1930-х рр. він підготував цілу низку таблиць, окремі з яких були видрукувані як поштівки: „Державні Відзнаки України”, “Соборний Герб України”, “Герби українських земель”, таблиці одностроїв Армії УНР тощо[ii].

Весною 1939 р. він переїздить до Закарпаття і викладає українську мову у місцевих гімназіях. Тут він вступає в лави «Карпатської Січі» і бере участь у боротьбі проти угорських окупантів. Згодом повертається до Праги і працює у Музеї визвольної боротьби. 1942 року його арештовують німці і направляють на примусові роботи до військового заводу. З початком організації Української Національної Армії (УНА) навесні 1945 р. стає на військову службу при штабі. Тут він використовує свої знання і виконує печатки для штабу УНА. По закінченню війни інтернований до табору переміщених осіб у Баварії, де продовжив педагогічну роботу, зокрема читав лекції з геральдики. Мабуть найважливішим у той період (до часу від’їзду до Канади), можна уважати участь М.Битинського у діяльності Української Родовідної Установи (УРУ) та виданні фахового часопису “Рід та Знамено”.

Весною 1951 р. М.Битинський покинув Німеччину і прибув до Канади, де й прожив решту життя. Тут він бере участь у створенні Українського Генеалогічного і Геральдичного Товариства (голова О.Оглоблина), для якого він проектує емблему.

Так, як у празькому періоді життя найбільшим досягненням М.Битинського була праця над проектом Хреста Симона Петлюри, то у торонтському, мабуть, проектування і реалізація Воєнного Хреста Української Народної Республіки. Закон про цей орден був прийнятий Президією Української Національної Ради лише 8 березня 1958 р. і оформлений відповідним наказом міністра військових справ генерала А.Вовка. Практичне нагородження Воєнним хрестом розпочалося в 1962 р. Треба додати, що роком раніше М.Битинський очолив Крайову раду Воєнного Хреста і працював на цій посаді п’ять років.

В Канаді він інтенсифікує свою працю як геральдист, багато уваги приділяє живопису, переважно іконопису. Він досить тісно співпрацював з Військово-історичним інститутом, очолюваним генералом М.Садовським, котрий зібрав значну колекцію документів і матеріалів доби УНР. У 1965 р. в Торонто на основі цього зібрання було проведено велику виставку. Одним з організаторів, поруч з генералом М.Садовським і С.Голяшем був М.Битинський, саме він виконав афішу і інформаційний листок. Після смерті генерала М.Садовського у 1967 р. його обрали директором цього музею. Помер М.Битинський 1972 р., похований в Торонто.

      В основу форми Хреста Симона Петлюри він поклав проект знаку не здійсненого Ордена Визволення, авторами якого були художник сотник Юліан Буцманюк (галичанин, перед тим служив в УСС та УГА,) та керівник похідної канцелярії Військового міністерства Северин Краснопер, (галичанин, колишній вояк УСС). Саме тоді надано характерне скошення раменам хреста знаку ордена. Кольори стрічки Ордену Визволення – чорний з синьо-жовтими смужками -- були видозмінені у кольорах стрічки і знаку Хреста Симона Петлюри.

         Інформація про встановлення Хреста Симона Петлюри широко розповсюджувался через пресу. Так, часопис „Гуртуймося”, редакторами-видавцями якого були М.Битинський та В.Филонович вмістив „Умови набуття „Хреста Симона Петлюри”[iii]: „Хто рефлектує на нагородження хрестом, має переслати заповнену анкету [...] рівночасно належить вислати половину вартості хреста і грамоти [...] Хрест емальований, посеребрений, виготовлений з білого металю (томбаку) з накладним тризубом і мечем. Ціна хреста з шовковою стрічкою та грамотою з пересилкою – 6.50 зл. Ціна самої грамоти артистично виконаної артистом П.Холодним – 1 зл. Ціна срібної мініяюри хреста з шовкою стрічкою з пересилкою 6 зл. Запасова стрічка широка – 1 зл., вузька – 0,50 зл.”[iv]

Знак чинного Хреста Симона Петлюри це чотирьохраменний хрест чорного кольору з видовженим нижнім раменом. Всі рамена мають розширення від середини до кінців. На нижнє рамено накладено білий меч вістрям вгору, над ним, на верхньому рамені – білий тризуб. На звороті наносився номер знаку. З допомогою кільця хрест кріпився до стрічки синього кольору з чорною широкою смугою посередині та вузькими чорними смугами по краях стрічки. З обох боків середньої чорної смуги є по дві вузькі смуги жовтого кольору. До одягу знак кріпився за допомогою шпильки, в пізніших випусках гвинтом. В комплект знаку входила також мініатюра (фрачний варіант) Хреста, яка повторювала форму знаку Хреста. Особа нагороджена Хрестом Симона Петлюри отримувала Знак ордена, мініатюру та Грамоту. Автором проекту грамоти був художник П.Холодний.

Перший випуск Хреста було виготовлено у Варшаві. Згодом у Парижі здійснили другий випуск, а у 1970-х рр. у США зроблено третій випуск. Відрізняються знаки різних випусків малопомітно, найголовніші відмінності полягають у дещо різній товщині металу, у другому і третьому випуску меч і тризуб не накладні, як у першому, а відлиті з масивом знаку. Нумерація знаків у третьому випуску виконана методом гравірування.

Для організації нагородження Хрестом у 1936 р. наказом по Військовому міністерству УНР від 25 березня за підписом міністра військових справ генерал-хорунжого В. Сальського було утворено Головну раду та Місцеві ради Хреста Симона Петлюри.

Закон визначав, що «Головна Рада складається з президії та членів Ради: Склад президії: голова — ґенеральното штабу ґенерал-хорунжий В. Кущ, 1-й заступник голови — ґенерального штабу ґенерал-хорунжий В. Змієнко, 2-й заступник голови — полковник О.Вишнівський: члени президії Ради — підполковник В. Дітель, сотник, інженер В. Шевченко, поручник І.Чудненко, хорунжий М.Отрешко-Арський.

Члени Головної Ради: командири дивізії – 1-ї Запорозької ґенерал-хорунжий Г.Базильський, 2-ї Волинської ґенерал-хорунжий О.Загродський, 3-ї Залізної ґенерал-хорунжий П.Шандрук, 4-ї Київської полковник М.Шраменко, 5-ї Херсонської ґенерал-хорунжий А. Пузицький, 6-ї Січової ґенерального штабу ґенерал-хорунжий М.Безручко, Окремої Кінної ґенерал-хорунжий І.Омельянович-Павленко» […]

Місцеві Ради становлять: а) у Франції — управа Товариства Вояків Армії УНР на чолі з головою управи ґенерального штабу ґенерал-хорунжим 0.Удовиченком, б) у Чехословаччині — управа Товариства Вояків Армії УНР на чолі з головою управи підполковником інженером В.Проходою, в) у Румунії — управа Товариства Вояків Армії УНР на чолі з головою управи підполковником Г.Порохівським, г) у Польщі — а) Управа Спілки Воєнних Інвалідів на чолі з головою управи ґенерал-хорунжим О.Загродським, б) Управа Товариства Вояків Армії УНР в Каліші на чолі з головою Управи ґенерального штабу ґенерал-хорунжим М.Безручком; начальники Шкільних Груп творять Місцеві Ради з трьох осіб, рахуючи в тім і себе»[v].

Для отримання нагороди необхідно було заповнити наступну анкету:

АНКЕТА для одержання „Хреста Симона Петлюри".

1. Ранґа, прізвище, імення, імена батьків.

2. Коли і де народився.

3. Коли вступив до Армії, до якої частини, установи, повстанчого відділу.

4. В яких боях, операціях та в складі яких саме частин брав участь у визвольній боротьбі (вказувати дати).

5. Прізвища тогочасних командирів: сотні, куреня, полку, бригади,

дивізії тощо.

6. В якій знаходився частині перед звільненням у безтермінову відпустку.

7. Прізвища двох щонайменше начальників чи товаришів по службі, що можуть ствердити участь у визвольній боротьбі.

8. Чи був судово караний і за що.

9. Сучасний фах чи рід праці.

10. Адреса.

1936 р.           (власноручний підпис)[vi]

         Місцеві ради Хреста перевіряли правдивість інформації анкети і пересилали зі своїми висновками в Головну раду, яка приймала остаточне рішення щодо нагородження, а сам акт вручення покладався на управу Воєнно-історичного Товариства, яке розсилало хрести і грамоти.

10 травня 1937 р. у Варшаві відбулося перше засідання Головної Ради Хреста Симона Петлюри, яка прийняла рішення Хрест № 1 покласти на могилу Симона Петлюри в Парижі[vii]. Тоді ж прийнята ухвала про вручення нагороди усім членам Головної ради, Президенту УНР А.Лівицькому, військовому міністрові В.Сальському, а також генералам О. Галкіну, С. Дельвігу, В. Сінклєру, В.Петріву, С.Кульжинському, О.Козьмі, С.Біленькому, М.Янчевському, В. Савченкові-Більському, В.Шепелеві, М.Яшниченку, Є.Бачинському, Й. Білевичу, М.Пересаді і В.Сікевичу та померлим в останні роки генералам: М. Юнакову, Ф. Колодієві, М. Коваль-Медзвецькому, С.Дядюші, П.Кудрявцеву, О.Чеховичу, О.Пилькевичу, Н.Никонову, Є.Мєшківському, Є.Мошинському, В. Ольшевському і В. Гудимі.

Далі Головна Рада прийняла рішення про нагородження першої групи вояків Армії УНР у числі 136 осіб. На другому засіданні Ради, що відбулося 18 травня, ухвалено нагородити ще 143 осіб, серед яких генерал О.Алмазов і перший із військових священиків о. П.Пащевський.[viii] Наступне засідання Ради відбулося 29 листопада того ж року, на якому посмертно нагороджено 359 героїв Базару.[ix] Подальші нагородження вже не мали такого масового характеру.

Нещодавно нами виявлений новий документ, що містить перелік складу Головної Ради від часу її заснування до кінця 1950-х років. Отож головами Ради були у хронологічному порядку від 1936 р. до 1958 р.:

генерал-хорунжий В.Кущ -- 1936-1946;

генрал-хорунжий В.Савченко-Більський --1946;

генерал-хорунжий М.Садовський -- 1946-1947;

генерал-хорунжий В.Савченко-Більський -- 1947-1958;

полковник М.Шраменко з 1958 р.[x]

Серед членів Головної ради зустрічаємо, зокрема автора проекту Хреста М.Битинського та брата С.Петлюри полковника Олександра Петлюру.

Розуміючи важливість нагороди еміграційний український уряд 1937 р. передав на затвердження Президенту УНР підготовлений полковником М.Стечишиним проект „Закону про встановлення воєнного ордена імені Симона Петлюри”.[xi] Він же був й автором статуту нагороди, яний визначав статус ордена, регламентував порядок нагородження тощо[xii].

У статуті відзначалося, що знаки ордену „є видимими ознаками вдячності Українського народу ... в минулому так і в біжучому часі”. За „минулий період” брався період від 9 травня 1917 р., тобто від дня початку роботи 1-го військового з’їзду у Києві, котрий обрав С.Петлюру головою Українського Генерального Військового Комітету, і до 25 травня - дня смерті С.Петлюри, а далі – „біжучим часом”. Всі нагороджені орденом (незалежно від ступеня) „користають з почесної назви: „Лицар Хреста Симона Петлюри”, отримували право, серед іншого, вносити зображення знаку ордена до родового герба, першочергового забезпечення земельним наділом з правом його передачі у спадок.

У першому розділі подано визначення ордену - „воєнний орден ... має назву: „Хрест Симона Петлюри”. Орден мав три ступені, третя ступінь - нижча. Хрест першого ступеня мав „значення вищої бойової нагороди”, він складається: „Великий Хрест, Срібна звізда, Широка орденська перепаска”, другий – має „значення бойової нагороди” і складається: „Середній Хрест і нашийна орденська стрічка”, третій – має „значення пам’яткової нагороди”, знаки: „Малий Хрест і нормальна орденська стрічка зі срібною лавровою гилкою чи срібним паском-окуттям, в залежності від потреби”.

З певних обставин Закон і Статут Хреста Симона Петлюри не було затверджено, його функціонування регламентувалося і далі на підставі «Наказу Головної Команди Війська і Флоту Української Народньої Республіки № 1» від 22 травня 1932 року.

Готуючись до відзначення 125-ї річниці від дня народження С.Петлюри громадськість клопоталася перед Президентом України про внесення Хреста Симона Петлюри до системи державних нагород України, але пропозиція не дістала підтримки. Це питання залишається відкритим й досі.

[i] Тризуб. 25 травня 1933 р. – С. 2-3.

[ii] Центральний державний архів вищих органів влади України (далі - ЦДАВО України). - Ф. 4018, - Оп.1, - Спр. 2113, - Ар. 16-17.

[iii] Гуртуймося. Ч. 1-11 (17-18). Червень,1936, - С.2.

[iv] Там само.

[v] Табор. № 28/29. 1936. – С. IV-VI.

[vi] Там само. – С. VI.

[vii]Цей орден до Другої світової війни зберігався у музеї при Бібліотеці ім. С.Петлюри, а потім разом з усім майном Бібліотеки був реквізований гітлерівцями і вивезений. Після війни це майно потрапило в руки радянських спецслужб, які перевезли його до СРСР.

[viii] Тризуб. - 1936. -14 червня – С.30-31.

[ix] Табор. -1938. –№36. -С. 34.

[x] Цей документ знаходиться в Архіві ОУН, що перебуває в стадії опрацювання і немає відповідних реквізитів.

[xi] ЦДАВО України. – ф.5235, оп. 1, спр. 1902, арк. 5.

[xii] Там само. - арк. 1-16.

Blog

Олександр Кучерук "хрест симона петлюри відзнака державного центру унр в екзилі"