Geum.ru

Податки в системі державного регулювання економіки

Вид материалаДокументы

Содержание


Висновки до розділу 3
Подобный материал:
1   2   3   4


Цікаво, що всі фіскальні втрати від зазначених нововведень мають джерела компенсації (як за рахунок дії механізмів самого податку з доходів фізичних осіб, так і за рахунок обмежень у користуванні фіксованим прибутковим податком та спрощеною системою оподаткування фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності). Враховуючи викладене, ми схильні погодитися з даними пропозиціями як з такими, що, на нашу думку, доведені до рівня практичного впровадження та не потребують змін. За умови паралельного підсилення податкового контролю непрямими методами визначення податкових зобов’язань платників – фізичних осіб, вони слугують створенню умов для перенесення податкового тягаря на заможні верстви населення та легалізації надвисоких прибутків [117, с. 55-67]. Податковий перерозподіл, спрямований на вирівнювання доходів, сприятиме зростанню ринкового попиту за рахунок покращання платоспроможності низькодохідних груп населення та витрачання ними додаткових сум на споживання. Останнє – стимул для нарощування виробництва і пропозиції товарів.

Введення в дію охарактеризованих інструментів податкового регулювання соціально-економічних процесів матиме стимулюючі ефекти, однак для забезпечення максимального їх прояву та запобігання можливим втратам доходів бюджету (особливо у період тривання часового лагу змін в оподаткуванні) варто також паралельно модернізувати підсистему адміністрування податків. Відповідні пропозиції сформульовані у підрозділі 2.3 та у цьому підрозділі, однак, з огляду на практику, що склалася в Україні, їх реалізація зазвичай розтягується у часі. Тому, виходячи з наведеного в даній роботі, слід виокремити першочергові заходи, які на нашу думку потребують невідкладного впровадження синхронно із запропонованими змінами конструкції ПДВ, податку на прибуток підприємств та податку з доходів фізичних осіб. Ними мають бути наступні:
  • врівноваження відповідальності платників та фіскальних служб щодо податкових правопорушень;
  • посилення масово-роз’яснювальної та консультативної роботи податкової служби;
  • розмежування відповідальності за навмисні та випадкові порушення податкового законодавства;
  • запровадження непрямих методів визначення податкових зобов’язань.

Таким чином, вдосконалення податкових важелів регулювання розвитку господарських систем та соціальних процесів в Україні повинне включати комплекс реформаторських заходів щодо конструкції податків, організації і методики їх адміністрування.


Висновки до розділу 3


Наведене у цьому розділі дозволяє зробити певні висновки та запропонувати варіанти вирішення проблем податкового регулювання соціально-економічних процесів в Україні. Головними з них (виходячи з контексту цієї роботи) є такі:
  • в різних країнах (зокрема, європейських) застосовуються подібні за своєю сутністю інструменти податкового регулювання соціально-економічних процесів, що спричинене історичними, географічними та економіко-глобалізаційними чинниками. Даний факт надає можливість використати надбання зарубіжного досвіду і в Україні, адаптувавши окремі його елементи до вітчизняних умов та врахувавши особливості розвитку національної економіки і специфіку обставин формування податкової системи нашої держави;
  • передумовою посилення регуляторного потенціалу податкової системи України має стати реальне втілення принципів справедливості в оподаткуванні. Адже недооподаткування одних платників та переоподаткування інших, з яких би причин воно не було допущене, призводить до порушення конкурентних умов функціонування ринку та згортання ділової активності. Останнє зведе нанівець будь-які зусилля у питанні досягнення позитивних регулюючих ефектів податкового впливу на економіку та соціальні процеси у суспільстві;
  • порушення принципів справедливості в оподаткуванні та відповідні негативні ефекти, в тому числі послаблення регулюючої дії, мають троїсту природу: виникають внаслідок недосконалої конфігурації податкової системи; спричинюються вадами конструкції окремих податків; утворюються в результаті неналежної організації та застосування недосконалих методів адміністрування податків;
  • недосконалість конфігурації податкової системи України спричинена несформованістю підсистеми майнового оподаткування, в якій відсутня ланка податку на нерухоме майно. Сучасні прибуткові податки є досить складними з точки зору методики справляння (особливо в частині обліку об’єктів оподаткування та контролю за дотриманням діючого законодавства), а тому не виключена можливість ухилень від їх сплати. Відповідно, виникає потреба у застосуванні своєрідного фіскального компенсатора, що дозволяв би вилучати частину несплаченого до бюджету. У такій ролі виступають саме майнові податки (стосовно нерухомого та рухомого майна). Вони є додатковим потужним інструментом перерозподілу доходів, не охоплених прибутковим оподаткуванням з будь-яких причин та трансформованих у майнові об’єкти, слугують забезпеченню справедливості в оподаткуванні та протидії розшаруванню населення;
  • запровадження податку на нерухомість в Україні наштовхується на низку проблем, пов’язаних із забезпеченням інформаційної бази адміністрування податку, визначенням об’єкту оподаткування, ставок податку, пільг. У тексті розділу обґрунтовано один з варіантів вирішення означених проблем, заснований на: деклараційному способі справляння податку з фізичних осіб; використанні площі об’єктів при оподаткуванні фізичних осіб та балансової вартості об’єктів при оподаткуванні юридичних осіб; забезпеченні недоторканості права громадян на житло (шляхом використання неоподатковуваного мінімуму площі житла на одну особу, що дорівнює показнику середнього житлового забезпечення в Україні); застосуванні на початкових етапах мінімальних ставок, які дозволяють компенсувати лише витрати на адміністрування податку (з метою подолання соціального опору та забезпечення психологічного звикання платників);
  • з метою вдосконалення інструментарію податкового регулювання соціально-економічних процесів в Україні також доцільно здійснити модернізацію конструкції ПДВ, податку на прибуток підприємств та податку з доходів фізичних осіб (на основі використання зарубіжного досвіду);
  • задля забезпечення зростання регулюючої ролі ПДВ в Україні необхідними є такі зміни будови його основних елементів: запровадження спеціального режиму оподаткування підприємств та організацій громадських об’єднань інвалідів, що ґрунтується на накопиченні сум ПДВ, отриманого від покупців продукції, та цільовому їх використанні на фінансування створення нових робочих місць для людей з обмеженими фізичними можливостями, передбачає особливі умови бюджетного відшкодування податку, обліку і контролю платників – користувачів спеціального режиму оподаткування (проект законодавчих змін розроблено та викладено у тексті підрозділу 3.2); встановлення диференційованих податкових ставок наступного рівня: на продукти харчування та медикаменти – 11%, на друковані засоби масової інформації та книги – 12% (крім товарів освітнього призначення, на які доцільно зберегти чинне звільнення), на предмети розкошу – 32-33%, на інші товари та послуги – 20%;
  • посилення регуляторного потенціалу податку на прибуток підприємств в Україні перш за все вимагає: встановлення знижених ставок оподаткування суб’єктів малого бізнесу (обороти яких не перевищують 1 млн. грн. на рік а чисельність працюючих знаходиться у межах, визначених вітчизняним законодавством для малих підприємств) на рівні 15-20% з паралельним скасуванням спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності; введення в дію механізму надання інвестиційного податкового кредиту на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, що передбачає використання прирістного методу визначення обсягу преференції, застосування норм 50% і 30% (залежно від тривалості фінансування відповідних витрат) та вимог щодо продовження періоду інвестування, встановлення відповідальності платників податку за порушення правил користування кредитом; запровадження прискореної амортизації основних засобів, що слугують фізичною основою новітніх енергозберігаючих та інших інноваційних технологій, шляхом підвищення удвічі норм амортизації на відповідні види пристроїв, машин і обладнання (до 12% та 30% залежно від облікової групи, оскільки мова йде переважно про складові третьої та четвертої груп основних фондів) (обґрунтування у тексті підрозділу 3.2);
  • з метою залучення до податкового перерозподілу надвисоких доходів фізичних осіб та вивільнення коштів немаєтних громадян для задоволення основних потреб індивідів варто скористатися вже опублікованими рекомендаціями інших авторів щодо модернізації регуляторного інструментарію податку з доходів фізичних осіб, зокрема: додатково до існуючого порядку вставити мінімальні суми податкового кредиту та дозволити автоматично враховувати їх в деклараціях платників, доходи яких не перевищують визначеного рівня (для покриття витрат найманих працівників на транспорт, затрат громадян на охорону здоров’я і вітамінізоване харчування); замість відповідних соціальних пільг запровадити систему сімейних скидок з оподатковуваних доходів (на непрацюючого члена подружжя та на кожну дитину в сім’ї); ввести неоподатковуваний мінімум у розмірі прожиткового та прогресивну шкалу ставок з двох зон, розроблених на основі врахування розподілу населення України за рівнем доходів (див. підрозділ 3.2);
  • введення в дію додаткових інструментів податкового регулювання соціально-економічних процесів матиме стимулюючі ефекти, однак для забезпечення максимального їх прояву та запобігання можливим втратам доходів бюджету (особливо у період тривання часового лагу змін в оподаткуванні) варто також паралельно реформувати підсистему адміністрування податків.

ВИСНОВКИ


В даній дисертаційній роботі представлено варіант вирішення важливого наукового завдання, пов’язаного з модернізацією податкового інструментарію регулювання соціально-економічних процесів в Україні, орієнтованого на забезпечення умов зростання національної економіки та підвищення рівня добробуту населення. Проведене дослідження дозволило обґрунтувати такі основні висновки науково-теоретичного характеру:

- у сучасності існує об’єктивна необхідність державного регулювання економіки та соціальних процесів. Податки є одним з найефективніших методів регулювання;

- регулювання економіки не може розглядатися окремо від регулювання соціальних процесів. Це обґрунтовується тим, що регулювання соціальних процесів – потужний попитоформуючий чинник, а без впливу на попит економічне регулювання є суттєво обмеженим у своїх можливостях;

- наукове обґрунтування податкового регулювання соціально-економічних процесів провадилося з різних позицій: від формулювання принципів оподаткування та дослідження функцій податків до розробки конкретних заходів держави. Для вітчизняної фінансової науки характерним є формування пропозицій щодо регулюючої політики на основі досліджень регулюючої функції податків;

- до сьогодні в Україні не до кінця вирішеною є проблема дефініції терміну «податкове регулювання», що значно обмежує коло досліджуваних питань. Виходячи з необхідності врахування мети та конкретних засобів впливу на діяльність суб’єктів господарювання і становище (в тому числі доходне) громадян, нами пропонується таке визначення: податкове регулювання – це сукупність заходів впливу держави на активність господарюючих суб’єктів та громадян, що застосовуються у процесі податкового перерозподілу створеного продукту з метою обмеження чи стимулювання розвитку відповідного напрямку діяльності та передбачають використання інструментів економічної і організаційно-управлінської дії;

- відповідно до дефініції, всі відомі інструменти податкового регулювання можна поділяти на економічні та організаційно-управлінські. При цьому економічні включають: податкові ставки, податкові пільги (в т.ч. амортизація), механізми податкового кредиту та податкових скидок. До організаційно-управлінських відносяться контролюючі заходи фіскальних служб, механізми застосування фінансових санкцій і штрафів;

- ефективність застосування інструментарію податкового регулювання соціально-економічних процесів піддається впливу відлагодженості податкової системи. У зв’язку з цим актуалізується питання дотримання принципів побудови останньої. Поєднання висновків різних науковців дозволяє відносити до складу найбільш актуальних на сучасному етапі такі принципи: стабільності податкової системи в цілому та окремих її елементів; доступності для розуміння; нейтральності; рівномірності податкового тиску; співвідношення рівня податкових вилучень з обсягами створеної вартості; гнучкості;
  • в різних країнах (зокрема, європейських) застосовуються подібні за своєю сутністю інструменти податкового регулювання соціально-економічних процесів, що спричинене історичними, географічними та економіко-глобалізаційними чинниками. Даний факт надає можливість використати надбання зарубіжного досвіду і в Україні, адаптувавши окремі його елементи до вітчизняних умов та врахувавши особливості розвитку національної економіки і специфіку обставин формування податкової системи нашої держави;
  • передумовою посилення регуляторного потенціалу податкової системи України має стати реальне втілення принципів справедливості в оподаткуванні. Адже недооподаткування одних платників та переоподаткування інших, з яких би причин воно не було допущене, призводить до порушення конкурентних умов функціонування ринку та згортання ділової активності. Останнє зведе нанівець будь-які зусилля у питанні досягнення позитивних регулюючих ефектів податкового впливу на економіку та соціальні процеси у суспільстві;
  • порушення принципів справедливості в оподаткуванні та відповідні негативні ефекти, в тому числі послаблення регулюючої дії, мають троїсту природу: виникають внаслідок недосконалої конфігурації податкової системи; спричинюються вадами конструкції окремих податків; утворюються в результаті неналежної організації та застосування недосконалих методів адміністрування податків.

Поряд з наведеним, в дисертації отримано висновки та сформульовано пропозиції практичного характеру:
  • недосконалість конфігурації податкової системи України спричинена несформованістю підсистеми майнового оподаткування, в якій відсутня ланка податку на нерухоме майно. Сучасні прибуткові податки є досить складними з точки зору методики справляння (особливо в частині обліку об’єктів оподаткування та контролю за дотриманням діючого законодавства), а тому не виключена можливість ухилень від їх сплати. Відповідно, виникає потреба у застосуванні своєрідного фіскального компенсатора, що дозволяв би вилучати частину несплаченого до бюджету. У такій ролі виступають саме майнові податки (стосовно нерухомого та рухомого майна). Вони є додатковим потужним інструментом перерозподілу доходів, не охоплених прибутковим оподаткуванням з будь-яких причин та трансформованих у майнові об’єкти, слугують забезпеченню справедливості в оподаткуванні та протидії розшаруванню населення;
  • запровадження податку на нерухомість в Україні наштовхується на низку проблем, пов’язаних із забезпеченням інформаційної бази адміністрування податку, визначенням об’єкту оподаткування, ставок податку, пільг. У тексті розділу 3 обґрунтовано один з варіантів вирішення означених проблем, заснований на: деклараційному способі справляння податку з фізичних осіб; використанні площі об’єктів при оподаткуванні фізичних осіб та балансової вартості об’єктів при оподаткуванні юридичних осіб; забезпеченні недоторканості права громадян на житло (шляхом використання неоподатковуваного мінімуму площі житла на одну особу, що дорівнює показнику середнього житлового забезпечення в Україні); застосуванні на початкових етапах мінімальних ставок, які дозволяють компенсувати лише витрати на адміністрування податку (з метою подолання соціального опору та забезпечення психологічного звикання платників);
  • з метою вдосконалення інструментарію податкового регулювання соціально-економічних процесів в Україні також доцільно здійснити модернізацію конструкції основних податків в Україні (на основі використання зарубіжного досвіду);

- пільги з ПДВ в Україні потребують оптимізації за кількістю та складом. Їх надмірність знижує регулюючу ефективність цього податку. Це спричинюється тим, що податкові стимули є відносними: вони справляють позитивну дію на суб’єктів, які виявилися у виграші в порівнянні з іншими учасниками ринку. Якщо перелік пільг надто широкий, то відносні стимули не спонукають капітал переливатися у сфери своєї дії, бо замало залишається інших сфер (донорів);

- незважаючи на зростання суми отриманих пільг з ПДВ протягом аналізованого періоду (2005-2007р.р.), позитивним є продовження тенденції до скорочення кількості отриманих пільг та чисельності пільговиків в Україні. Останнє свідчить про те, що зростання суми пільг частково сталося за рахунок нарощування обсягів бізнесової діяльності користувачами;

- застосування податкових пільг з ПДВ буде ефективним лише за об’єктною ознакою (за товарними групами) та за умови розповсюдження на весь процес виробництва і обігу відповідних товарів (аж до кінцевого споживача). Надання ж пільг з цього податку за суб’єктною ознакою (організаціям) є елементом дискримінації інших учасників ринку у відносинах з покупцями продукції;

- аналіз чинного законодавства в Україні показує, що ряд пільг з ПДВ все-таки передбачено за суб’єктною ознакою (зокрема, звільнення від оподаткування організацій, які використовують працю інвалідів). Даний механізм не є ефективним, оскільки ускладнює відносини названих суб’єктів з покупцями і замовниками, не дозволяючи їм обліковувати у себе податковий кредит. Прагнення ж забезпечити стимули стосовно створення робочих місць для людей з обмеженими фізичними можливостями краще реалізувались би через механізм, аналогічний застосованому у сільському господарстві (коли підприємство включає ПДВ до ціни, але не сплачує державі, а накопичує на спеціальному рахунку та інвестує у розвиток власного виробництва). Останнє не лише позитивно вплинуло б на маркетингову ситуацію щодо підприємств інвалідів, а й слугувало б розширенню кількості робочих місць на них через запровадження вимоги цільового використання накопиченого ПДВ (проект законодавчих змін розроблено та викладено у тексті підрозділу 3.2);

- звільнення від оподаткування ПДВ доцільно застосовувати в умовах наднизького платоспроможного попиту населення. За досягнення сталих тенденцій його зростання ефективніше використовувати знижені ставки податку на окремі товари, стимулюючи таким чином виробників до підвищення ефективності використання власного капіталу. Адже відомо, що відсутність податку призводить до переважно екстенсивних сценаріїв розвитку;

- запровадження диференціації ставок теж слід здійснювати за об’єктною, а не суб’єктною ознакою. Оподаткування за зниженими ставками окремих товарних груп забезпечує споживачам можливість розширення власного платоспроможного попиту (за умов конкурентного ринку). Виробники отримують прибутки на рівні середньої норми і галузь не програє у привабливості для інвестування. При цьому також не порушуються умови внутрішньогалузевої конкуренції, як могло б статися при диференціації ставок за суб’єктною ознакою;

- для України реальним є впровадження диференційованих ставок ПДВ за такими товарними групами: продукти харчування та медикаменти першої необхідності; друковані засоби масової інформації та книги (крім товарів освітнього призначення, на які доцільно зберегти чинне звільнення); предмети розкошу; інші товари та послуги. Щоб убезпечитися від надвисоких втрат бюджету за наслідками таких змін та запобігти різкому скороченню надходжень (особливо на ранніх стадіях впровадження рішення, коли суб’єкти ринку ще не відреагували на його стимулюючу дію), можна рекомендувати застосування знижених ставок до перших двох товарних груп, і стандартної – до четвертої групи. Третя ж група може оподатковуватися за підвищеною ставкою, частково покриваючи втрати держави від застосування знижених. У тексті підрозділу 3.2 обґрунтовано встановлення такого рівня ставок: по першій товарній групі – 11%, по другій – 12%, по третій – 32-33%, по четвертій – 20%;

- диференціація ставок ПДВ в Україні є необхідною і з огляду на її соціальний ефект, що полягатиме у перенесенні податкового тягаря на багатших громадян, які і формують попит на предмети розкошу. Таким чином держава зробить реальний крок до забезпечення участі надвисоких доходів у податковому перерозподілі;

- при застосуванні індивідуальних акцизів в Україні важливо не допустити порушення умов ринкової конкуренції. Це означає неприйнятність використання галузевих пільг, орієнтованих на виробника, а не споживача. Останні призводять до деякої консервації структури економіки та дестимулюють технічне і технологічне оновлення виробництва;

- роль мита в Україні як інструме­нту регулювання зовнішньоекономічних відносин обмежується у зв’язку з участю держави у діяльності міжна­родних економічних організацій, спрямованих на зниження митних бар’єрів у міжнародній торгівлі. Однак, очікування на поглиблення інтеграційних процесів, що в цілому мають позитивно позначитися на розвитку національної економіки, виправдовують дані втрати;

- серед прямих податків найпотужнішими інструментами регулювання соціально-економічних процесів у сучасності відрізняються податок на прибуток підприємств та податок з доходів фізичних осіб;

- відміна низки пільг з податку на прибуток в Україні у 2004-2005р.р. не справила негативного впливу на економіку, що свідчить про їх необґрунтоване запровадження. Після скасування пільг кількість збиткових підприємств продовжувала скорочуватися, обсяги виробництва продукції не зменшилися, адже відмінені пільги не мали ні інвестиційного, ні інноваційного спрямування;

- позитивним є те, що переважна більшість практикованих в Україні звільнень від оподаткування податком на прибуток передбачає цільове використання вивільнених коштів. Однак, наявні розриви у часі між фактами отримання пільги та використання коштів не завжди дозволяють податковій службі здійснити відповідні контролюючі заходи в рамках податкових перевірок. Вирішення проблеми ми вбачаємо у запозиченні досвіду розвинених країн, в яких податкові пільги прирівнюються до витрат бюджету. У такому випадку контрольна-ревізійна служба могла б на повністю легітимній основі здійснювати ревізії цільового характеру витрачання коштів, вивільнених в результаті користування пільгами, поза обмеженими у часі і кількості податковими перевірками;

- значним недоліком українського законодавства є повна відсутність інвестиційних податкових скидок та кредитів, широко практикованих у регулюванні економічної активності в розвинених країнах. У підрозділі 3.2 цієї роботи розроблено механізм надання інвестиційного податкового кредиту на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, що передбачає використання прирістного методу визначення обсягу преференції, застосування норм 50% і 30% (залежно від тривалості фінансування відповідних витрат) та вимог щодо продовження періоду інвестування, встановлення відповідальності платників податку за порушення правил користування кредитом;

- регулюючий потенціал податку на прибуток підприємств в Україні послаблюється повною відсутністю градації ставок податку залежно від організаційно-правових форм та обсягів оборотів підприємств (існує лише незначна диференціація за видами економічної діяльності та статусом відповідно до територіальної приналежності платників (стосовно нерезидентів)). У тексті підрозділу 3.2 даної дисертації обґрунтовано встановлення знижених ставок оподаткування суб’єктів малого бізнесу (обороти яких не перевищують 1 млн. грн. на рік а чисельність працюючих знаходиться у межах, визначених вітчизняним законодавством для малих підприємств) на рівні 15-20% з паралельним скасуванням спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності;

- амортизаційний інструментарій податку на прибуток підприємств в Україні також має низку недоліків, серед яких: недостатній рівень відрахувань щодо високотехнологічного обладнання (завдяки цьому факту термін окупності такого обладнання в Україні значно триваліший, ніж в розвинених країнах. Відповідно, відсутні стимули технологічного оновлення); відсутність механізмів прискореної амортизації (що також суттєво впливає на відносне подовження термінів окупності високотехнологічного обладнання та дестимулює технічне переозброєння підприємств); занадто укрупнена класифікація основних фондів на амортизаційні групи (що не дозволяє справляти диференційований регуляторний вплив на процеси технологічного оновлення виробництва). В дисертації сформульовано пропозицію щодо запровадження прискореної амортизації основних засобів, які слугують фізичною основою новітніх енергозберігаючих та інших інноваційних технологій, шляхом підвищення удвічі норм амортизації на відповідні види пристроїв, машин і обладнання (до 12% та 30% залежно від облікової групи, оскільки мова йде переважно про складові третьої та четвертої груп основних фондів) (обґрунтування у тексті підрозділу 3.2);

- вітчизняні механізми оподаткування доходів фізичних осіб мають вади в частині регуляторного інструментарію, спрямованого на життєзабезпечення та відтворення робочої сили. Це дозволяє робити висновки про їхню недосконалість у контексті впливу на формування ринку праці та регулювання розвитку економіки країни. Крім того, відповідні ефекти справляють попитоформуючий вплив на ринку товарів і послуг (через споживання), що також позначається на розвитку виробництва;

- основним шляхом реформування податку з доходів фізичних осіб у напрямку посилення його регуляторного потенціалу є запровадження скидок, неоподатковуваного мінімуму та прогресивної шкали ставок, що одночасно дозволить залучити до перерозподілу надвисокі доходи та вивільнити кошти немаєтних громадян для задоволення основних потреб індивідів. У даному контексті варто скористатися вже опублікованими рекомендаціями інших авторів щодо модернізації податку з доходів фізичних осіб, зокрема: додатково до існуючого порядку вставити мінімальні суми податкового кредиту та дозволити автоматично враховувати їх в деклараціях платників, доходи яких не перевищують визначеного рівня (для покриття витрат найманих працівників на транспорт, затрат громадян на охорону здоров’я і вітамінізоване харчування); замість відповідних соціальних пільг запровадити систему сімейних скидок з оподатковуваних доходів (на непрацюючого члена подружжя та на кожну дитину в сім’ї); ввести неоподатковуваний мінімум у розмірі прожиткового та прогресивну шкалу ставок з двох зон, розроблених на основі врахування розподілу населення України за рівнем доходів (див. підрозділ 3.2);

- загальні регулюючі ефекти оподаткування можуть як посилюватися, так і послаблюватися внаслідок організаційно-управлінської дії. Держава сприяє посиленню прояву регулюючої функції податків, справляючи морально-етичний та каральний вплив на недобросовісних платників через підсистему адміністрування податків. Поряд з цим, через суб’єктивність управління як такого окремі механізми чи інструменти адміністративного впливу за певних умов можуть спричинювати негативні ефекти, які протидіють максимізації суспільної корисності згаданої функції;

- подоланню негативних ефектів організаційно-управлінської дії оподаткування в Україні можуть слугувати такі заходи: унормованість використання методичних прийомів здійснення податкових перевірок; розмежування покарань за помилки та навмисні дії по ухиленню від оподаткування; подовження термінів подання податкових декларацій і розрахунків; запровадження механізму короткочасного перенесення термінів погашення податкових зобов’язань за обґрунтованим зверненням платника; збалансування юридичної відповідальності платників податків і контролюючих служб; посилення сегменту масово-роз’яснювальної роботи (та досягнення таким чином законослухняності платників, забезпечення рівності умов господарювання та конкуренції без застосування каральних заходів).