Податки в системі державного регулювання економіки

Вид материала

Содержание

Актуальність теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Мета і задачі дослідження
Об’єкт дослідження
Методи дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів
Практичне значення одержаних результатів.
Особистий внесок здобувача.
Апробація результатів дисертації.
Теоретико-методологічні засади податкового регулювання економіки
Аналіз і оцінка ефективності застосування податкових важелів державного регулювання економіки в україні
Вплив адміністрування податків на регулюючі ефекти оподаткування в Україні
Раціоналізація податкових важелів регулювання соціально-економічних процесів в україні
Спеціальний режим оподаткування підприємств та організацій громадських організацій інвалідів
Оподатковуваний середньомісячний дохід

Подобный материал:

1 2 3 4

ВСТУП

Актуальність теми. Являючи собою неперевершений інструмент вилучення частини приватних доходів на користь суспільних союзів, податки вважаються однією з основних рис сучасної цивілізації. За своїм первинним призначенням слугуючи забезпеченню фінансових основ діяльності держави через перерозподіл створеного у суспільстві продукту, вони апріорі є знаряддям впливу на поведінку окремих індивідів та господарюючих суб’єктів, напрямки розвитку та ефективність функціонування економічних систем цілих країн. «Податки диктують, як ми маємо розпоряджатися своїм часом та грошима під час перебування на цьому світі, і що ми маємо вказати у своїх заповітах перед відходом на той світ… [2, p. 74]»^{^}. Саме наявність такої особливості, розвиненої у ході тривалого історичного процесу становлення та розвитку перерозподільних відносин, об’єктивно дозволила податкам зайняти одне з чільних місць у системі державного регулювання економіки. Нині держава може за їх допомоги стимулювати бажані та обмежувати небажані соціально-економічні явища і тенденції, спрямовувати економічний розвиток у обране русло, управляти ринковими подіями.

Такі можливості, надані нам податками, є об’єктивними наслідками їх функціонування. Суспільство може застосувати їх на свою користь, або ж невдало розтратити наявний потенціал. Все залежить від рівня свідомого використання владними структурами регуляторних властивостей податків. Його підвищення диктує необхідність наукового обґрунтування управлінських та законодавчих рішень. Останнє ж у свою чергу вимагає дослідження відносин оподаткування з точки зору декількох наук одночасно: фінансової, управлінської, політичної, юридичної та ін. Викладене визначає актуальність обраної теми дисертаційної роботи.

Питання податкового регулювання економіки знаходили своє відображення у працях відомих науковців. Серед сучасних співвітчизників це В.Л. Андрущенко, О.Д. Василик, В.П. Вишневський, Т.І. Єфименко, Ю.Б. Іванов, А.І. Крисоватий, М.І. Крупка, І.О. Луніна, В.М. Мельник, П.В. Мельник, С.В. Михайленко, В.М. Опарін, А.М. Соколовська, Л.Л. Тарангул, В.М. Федосов, О.П. Чернявський, Л.М. Шаблиста та ін.. Присвячуючи свої роботи проблематиці оптимізації оподаткування в Україні, вони створювали науково-теоретичне підґрунтя підвищення ефективності податкової політики держави. На його основі стало можливим вдосконалення регулятивної моделі вітчизняної податкової системи та конструювання конкретного і взаємопов’язаного інструментарію, що дозволив би цілеспрямовано впливати на розвиток національної економіки і соціальні процеси в країні. Саме останнє і визначило основний зміст даного дослідження. При цьому слід зазначити, що застосування частини із розглянутих інструментів податкового регулювання не має прямих вимірних ефектів і втілюється у вирішенні важливих для суспільства соціально-політичних завдань.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася в рамках таких планових науково-дослідних тем:

кафедри аудиту та економічного аналізу Національного університету державної податкової служби України «Наукове обґрунтування методологічного забезпечення контролю, аудиту та економічного аналізу податкових надходжень» (№ державної реєстрації 0102U007041) (особисто автором у складі колективу виконавців здійснені наукові узагальнення стосовно історичних етапів розвитку оподаткування, використання суспільними союзами регулюючих властивостей податків, обґрунтовано окремі пропозиції щодо посилення прояву регулюючих ефектів оподаткування у сучасності, досліджено методику аналізу і прогнозування податкових надходжень до бюджету на регіональному рівні та у галузевому розрізі – довідка №3/01-12 від 13 грудня 2006 року));
Науково-дослідного фінансового інституту Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» «Визначення впливу зміни ставок на надходження до бюджету плати за ліцензії на певні види господарської діяльності» (№ державної реєстрації 0108U007871) (автором як співвиконавцем НДР досліджено питання розвитку ліцензування господарської діяльності та адміністрування плати за ліцензії, надано обґрунтування пропозицій стосовно вдосконалення організації та методики адміністрування плати за ліцензії в Україні – довідка №77000-020-3/875).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування регулюючої ролі податків та розробка практичних рекомендацій щодо реформування податкової системи України на основі конструювання інструментарію податкового регулювання соціально-економічних процесів, орієнтованого на забезпечення умов зростання національної економіки та підвищення рівня добробуту населення.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені та вирішені такі завдання:

провести теоретичний аналіз основних важелів державного регулювання економіки та регулюючих властивостей податків;
дослідити розвиток наукового обґрунтування податкового регулювання економічних і соціальних процесів;
уточнити дефініцію податкового регулювання і класифікацію його напрямків та інструментів;
проаналізувати вплив основних податків на економіку і соціальну сферу в Україні та його ефективність;
дослідити вплив адміністрування податків на регулюючі ефекти оподаткування в Україні;
проаналізувати зарубіжний досвід податкового регулювання;
обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення податкових важелів регулювання розвитку господарських систем та соціальних процесів в Україні.

Об’єкт дослідження

Предмет дослідження

Методи дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів

вперше:

обґрунтовано зміст та запропоновано класифікацію організаційно-управлінських інструментів податкового регулювання економіки (у складі яких контролюючі заходи фіскальних підрозділів, механізми застосування фінансових санкцій і штрафів за порушення податкового законодавства), що дозволяє у майбутньому враховувати вплив адміністрування податків на регулюючі ефекти оподаткування, спричинений наслідками діяльності державних служб з питань управління процесом справляння;
з'ясовано троїсту природу відхилення функціонування податків від принципів справедливості та послаблення регулюючої дії оподаткування, яка полягає у недосконалості конфігурації податкової системи, вадах конструкції окремих податків, неналежній організації та застосуванні недосконалих методів адміністрування податків. Зазначене дозволяє визначити напрямки вдосконалення податкової системи держави та систематизувати заходи з її реформування;

удосконалено:

методичні підходи до проектування податку на нерухомість в Україні на основі застосування деклараційного способу справляння з фізичних осіб, використання площі об’єктів при оподаткуванні фізичних осіб та балансової вартості об’єктів при оподаткуванні юридичних осіб, забезпечення недоторканості права громадян на житло (шляхом використання неоподатковуваного мінімуму площі житла на одну особу, що дорівнює показнику середнього житлового забезпечення в Україні), застосування на початкових етапах мінімальних ставок з метою подолання соціального опору та забезпечення психологічного звикання платників;
підходи до конструювання регуляторного інструментарію податку на додану вартість в Україні на основі: обґрунтування диференціації ставок податку за товарними групами, що дозволяє врегулювати умови внутрішньогалузевої конкуренції виробників, стимулювати платоспроможний попит споживачів та досягти певних соціальних ефектів в результаті перенесення податкового тягаря на заможних громадян; обґрунтування та розробки проекту спеціального режиму оподаткування підприємств та організацій громадських об’єднань інвалідів, що дозволяє стимулювати розширення попиту на продукцію зазначених підприємств та створення додаткових робочих місць для людей з обмеженими фізичними можливостями;
методичні підходи до посилення регуляторного потенціалу податку на прибуток підприємств в Україні шляхом розробки механізмів встановлення знижених ставок оподаткування суб’єктів малого бізнесу, надання інвестиційного податкового кредиту на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи та прискореної амортизації основних засобів, які слугують фізичною основою новітніх енергозберігаючих та інших інноваційних технологій;

дістали подальший розвиток:

дефініція податкового регулювання економіки, зміст якої подано як сукупність заходів впливу держави на активність господарюючих суб’єктів та громадян, що застосовуються у процесі податкового перерозподілу створеного продукту з метою обмеження чи стимулювання розвитку відповідного напрямку діяльності та передбачають використання інструментів економічної і організаційно-управлінської дії;
обґрунтування системи заходів щодо нівелювання негативних ефектів організаційно-управлінської дії оподаткування в Україні, яка включає: збалансування морально-етичного та карального впливу; унормованість використання методичних прийомів здійснення податкових перевірок; модернізацію процесів звітування платників та погашення ними податкових зобов’язань.

Практичне значення одержаних результатів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, одноосібно виконаною науковою працею. З робіт, опублікованих у співавторстві, в ній використано лише ті ідеї та положення, які є результатом особистих досліджень здобувача.

Апробація результатів дисертації.

Публікації.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПОДАТКОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

Сутність, необхідність та основні важелі державного регулювання економіки

Необхідність втручання держави в економічну сферу найвідчутніше виявила себе на початку ХІХ століття під час кризи перевиробництва у Великій Британії. Для багатьох обстоювачів повної свободи ринку стала зрозумілою недосконалість механізмів саморегулювання останнього.

Хоч ідеї регулювання ринку з боку держави далеко не зразу запанували в умах економістів, все ж наявність проблеми товарного перенасичення породжувала сприйняття відповідної діяльності спочатку як тимчасової міри, а потім – як постійної необхідності. Навіть в умовах далеко не передової (з економічної точки зору) країни ХІХ століття – Росії – з’являються твердження безальтернативності впливу держави на економіку. Зокрема, М.Г. Чернишевський писав: «…які б не були економічні теорії суспільства та держави, все ж держава має величезний вплив на економічну діяльність і не може його не мати. …Питання не в тому, чи буде приватна економічна діяльність піддаватися сильному і прямому втручанню держави: інакше і бути не може, допоки існує держава; питання лише в тому, свідомо чи несвідомо буде здійснюватися таке втручання. [123, с. 728]»^{^}.

Пізніше викладене лише отримувало підтвердження. За наслідками великої депресії ХХ століття розкрився також факт, що саморегульований ринок не лише не може попереджати кризи, а й не здатен забезпечувати автоматичний вихід з них. У.Черчіль, підкреслюючи неперевершеність ринкової організації економіки, поряд відмічав, що вона має і багато вад. Зокрема, посилення міжнародної конкуренції стає важливим чинником розвитку. Це вимагає від держави гарантій дотримання національних інтересів та необхідного рівня економічної безпеки. Роль держави у таких умовах вже розглядається не тільки з позицій ступеня втручання в економіку, а й з огляду на забезпечення атмосфери функціонування останньої. Необхідність зазначеного підкреслюють і сучасні вітчизняні науковці, акцентуючись, крім іншого, на проблемі монополізації економіки. Монополії обмежують конкуренцію, загрожуючи таким чином існуванню самого ринку [20, с. 7]. Російські ж представники інституціоналізму, на додаток до висловленого, звертають увагу на те, що ринкову конкуренцію не можна розглядати лише з точки зору здатності автоматично відсортовувати найкращі результати господарювання. Механізмам ринку важливо не заважати в цьому, однак слід пам’ятати, що відкриття можливостей розвитку для одних одночасно означає закриття для інших господарських систем. Тому важливо адекватно оцінити результати конкуренції для суспільства у конкретний момент часу і визначити, що переважає: частка відкритих можливостей розвитку чи частка закриття. Врахувавши всі вигоди і втрати, необхідно корегувати конкурентний процес з метою підвищення його ефективності. І це може бути завданням лише держави. «Конкуренцію необхідно організовувати та управляти нею. …. Конкуренція як процес «відкриття» нового і «закриття» форм, що «програли», є невизначеним процесом, коли видно результати окремих дій, але важко передбачити, наскільки вони бажані з точки зору розвитку економіки і соціуму в цілому. Державна політика буде програшною, якщо за мету обирається стимулювання конкуренції будь-якими способами, оскільки конкуруючі механізми нехтують індивідуальними, груповими, громадськими та іншими інтересами. Держава повинна обирати фіскальну, грошову політику, регулювати валютний курс та здійснювати політику доходів таким чином, щоб забезпечити організацію конкурентного режиму функціонування економіки з найменшими втратами від конкуренції та з необхідністю досягнення компромісу індивідуальних і громадських інтересів. [105, с. 155-157]»^{^}.

У сучасності не лише не уявляється зменшення ролі держави в економіці, а й розглядається притаманність їй економічних функцій, у виконанні яких (поряд з іншими) вбачається призначення політичної організації суспільства. До таких функцій відносять:

- забезпечення атмосфери функціонування ринку (правової та суспільної);

- захист конкуренції;

- коригування розподілу ресурсів;

- перерозподіл доходів і багатств;

- стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості та інфляції, стимулювання економічного зростання [46, с. 94].

Економічні функції держави являють собою основні напрямки її економічної діяльності. Однак, вони представляють не лише регулювання приватного сектора, а й здійснення власне державного підприємництва.

Що ж до приватного бізнесу, то сучасні західні вчені серед причин, через які держава повинна сприяти його розвитку, виділяють наступні:

підтримка економіки;
створення нових робочих місць;
підтримка в особливих умовах [16, с. 196-197].

Таким чином, сьогодні держава розглядається як активний діяч з регулювання економічних процесів у суспільстві. З цією метою використовується механізм державного регулювання економіки, який являє собою сукупність важелів та інструментів економічної діяльності держави. У розвинених країнах застосовуються функціональні економічні системи, які є саморегульованими та призначаються для підтримки макроекономічної рівноваги, створення оптимальних умов для обміну, тощо. Вони об’єднують окремі елементи ринкової інфраструктури, інституціональні заклади (включаючи органи влади), державні структури, громадські організації [67, с. 12]. Держава при цьому виступає координатором господарської системи.

Світовий досвід доводить, що у сучасності не існує країн з ефективною економікою, де б держава не відзначалася активною регулюючою роллю. Навіть у тих країнах, де офіційно проголошено принцип невтручання держави у справи бізнесу, насправді справляється доволі потужний вплив на розвиток господарства [6; 13; 14; 15; 21; 22; 23; 24; 47; 52]. Можна впевнено стверджувати, що державне регулювання ринкової економіки стало обов’язковою умовою її ефективного розвитку.

Сутність та призначення державного регулювання економіки проявляються у його функціях, серед яких основними прийнято вважати наступні:

- цільову (визначення цілей та напрямків розвитку економіки країни);

- нормативну (визначення правого поля та правил діяльності суб’єктів господарювання);

- стимулюючу (формування засобів заохочувального впливу на діяльність суб’єктів господарювання та забезпечення бажаного для суспільства напрямку розвитку);

- коригуючу (зміна параметрів розподілу ресурсів і доходів з метою усунення негативних чинників і забезпечення розвитку прогресивних процесів у житті суспільства);

- соціальну (забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій індивідам);

- контролюючу (нагляд за дотриманням визначених норм поведінки, правил гри та стандартів).

Для реалізації зазначених функцій держава використовує певну комбінацію способів впливу на ринок. Вони являють собою методи державного регулювання економіки. За змістом їх зазвичай поділяють на економічні, адміністративні, інституційні та соціально-психологічні.

Кожна група методів у свою чергу включає конкретні інструменти впливу. Так, економічні методи у загальному викладі включають інструменти бюджетної, податкової, грошово-кредитної, митної, цінової політики; адміністративні – контроль над монополіями, ліцензування, квотування, сертифікацію, планування, державні замовлення, регламентацію діяльності підприємств; інституційні – формування та фінансування різноманітних інституцій, регулювання форм власності, сприяння інтеграційним процесам, надання інформаційної, юридичної та фінансової підтримки створенню і адаптації підприємств; соціально-психологічні – встановлення мінімальних соціальних стандартів, індексація доходів громадян, сприяння зайнятості, формування громадської думки.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта.

Ці правила використовуються на етапах подолання економічних криз, коли існує необхідність підйому рівня виробництва. В умовах же стабільного розвитку та максимальної зайнятості податкова політика держави не повинна орієнтуватися на розширення сукупного попиту, а слугує засобом його утримання у визначених межах. За умов максимального використання факторів виробництва всі заходи, спрямовані на зміни сукупного попиту, матимуть своїм наслідком зростання цін, а не обсягів виробленого. У таких умовах більш прийнятними є рекомендації неокласичної економічної школи щодо економічного регулювання та застосування його податкових механізмів:

скорочення державних витрат;
пониження впливу держави на економіку;
нейтралізація податкового впливу на суб’єктів господарювання та громадян шляхом скорочення податкових ставок та відміни пільг;
стимулювання конкуренції.

Таким чином, сучасна економічна теорія розглядає можливості забезпечення зростання економіки шляхом поєднання економічного лібералізму, який передбачає пріоритетне використання елементів ринкового господарювання, з обмеженнями стихії вільного ринку. У такій змішаній системі макрорегулювання ринок зберігає вплив на рівень цін та прибутковість виробництва. У свою чергу, він потребує розробки правил гри, контролю за їх дотриманням.

Викладене дозволяє не тільки впевнено стверджувати про беззаперечне визнання науковцями та урядовцями необхідності податкового регулювання економіки, а й про активну розробку та застосування відповідних важелів.

Вітчизняна фінансова думка кінця ХХ – початку ХХІ століття даному питанню приділяє особливу увагу. Однак, специфіка підходів українських дослідників полягає у ґрунтуванні висновків на з’ясуванні функцій одних суспільних явищ відносно інших [55, с. 61]. Це наслідок спільного розвитку російського та українського теоретичних відгалужень протягом тривалого історичного періоду (як згадувалося вище, дана риса зароджувалася ще в працях науковців Російської Імперії). Функціоналізм у застосуванні до оподаткування дає можливості відслідковувати вплив на процеси розвитку суспільства в тому числі на логіко-інтуїтивному рівні, що у поєднанні з розрахунковими прикладними розробками може, за нашим переконанням, слугувати зростанню рівня обґрунтованості рішень.

Українські вчені розглядають регулюючі властивості податків через свідоме використання державою їхньої регулюючої функції. Незважаючи на спільну основу підходів, трактування конкретних ефектів оподаткування у різних авторів суттєво відрізняються. Так, В. М. Федосов, В.М. Опарін та Г.О. П’ятаченко характеризують регулюючу функцію як здатність податків впливати на діяльність платників. При цьому вони акцентують увагу на її об’єктивності, тобто незалежності від волі держави, що встановлює податки [85, с. 15]. Автори одночасно визнають потужність податкових механізмів впливу на соціально-економічні процеси та застерігають від непередбачуваності наслідків невмілого користування ними.

Ю.Б. Іванов, А.І. Крисоватий та О.М. Десятнюк інтерпретують згадану функцію як «розподільчо-регулюючу», підкреслюючи тим самим, що податкове регулювання відбувається у процесі перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту. «Змінюючи пропорції функціонування ресурсів в економіці, оподаткування суттєво впливає на процес виробництва, нагромадження капіталу, інвестування, платоспроможний попит і пропозицію. …. Маніпулюючи пропорціями та режимами вилучення в суб’єктів господарювання або домогосподарств частки їх доходів, податок може відповідно міняти напрямки їхньої діяльності [36, с. 28]»^{^}.

В. В. Буряковський, В. Я. Кармазін, С. В. Каламбет та О. А. Водолазська висловлюють необхідність розрізняти вплив податків на соціальну та економічну сфери життя суспільства. Вони розглядають окремо соціальну та регулюючу функції [11, с. 14-20]. Перша, на їх думку, слугує вирівнюванню доходів платників. Фактично, з економічної точки зору, це регулювання доходів. (Воно має соціальні наслідки, однак такі ефекти вторинні. Тому, на нашу думку, особливої необхідності розділення двох функцій не існує). Регулююча ж функція трактується як вплив податків на економічну активність. Оскільки віє є досить різноманітним, то запропоновано виділення стримуючої, стимулюючої та відтворювальної підфункцій. Роль першої вбачається у обмеженні (через підвищене оподаткування) діяльності, що має негативні наслідки для суспільства та окремих його членів. Друга надає можливості заохочення розвитку окремих галузей господарства. Третя полягає у забезпеченні відновлення спожитих ресурсів.

В.М. Мельник наполягає на нарізному розгляді обмежуючої та стимулюючої функцій податків. «Регулювання соціально-економічних процесів розглядається сучасними податковими фінансами через призму двох основних ефектів: обмеження чи стимулювання окремих галузей національного господарства, напрямків та видів економічної діяльності, соціального розвитку та доходного становища окремих груп населення. При цьому, слід особливу увагу звернути на те, що об’єктивно стимулююча та обмежуюча дія одного і того ж податку не співпадає ні у часі, ні у просторі. Тобто, стимулюючі та обмежуючі заходи спрямовуються відносно не одних і тих же, а різних видів діяльності та на абсолютно різних проміжках часу (якщо їх все-таки розглядати відносно одного і того ж конкретного виду діяльності). Це дає можливість нам стверджувати про одночасне виконання податками двох різних функцій – обмежуючої та стимулюючої. Вони є об’єктивними та проявляються в один і той же момент часу відносно різних видів діяльності. Їхня дія протягом того ж моменту часу, оцінена як сукупний вплив на економіку та соціальну сферу країни в цілому, є взаємно протилежною. [55, с. 65-66]»^{^}

При цьому згаданий автор також досліджує наслідки, характерні риси використання податків суспільством, які називає домінантами оподаткування. Їх три: фіскальна, соціально-економічна, організаційно-управлінська. Соціально-економічна домінанта, на думку В.М. Мельника, одночасно знаходить свій прояв і в обмежуючій, і в стимулюючій функціях. Щоправда, організаційно-управлінська домінанта теж відзначається обмежуючими ефектами, однак з точки зору наслідків суб’єктивної діяльності державного апарату.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта.

- до сьогодні в Україні не до кінця вирішеною є проблема дефініції терміну «податкове регулювання», що значно обмежує коло досліджуваних питань. Виходячи з необхідності врахування мети та конкретних засобів впливу на діяльність суб’єктів господарювання і становище (в тому числі доходне) громадян, нами пропонується таке визначення: податкове регулювання – це сукупність заходів впливу держави на активність господарюючих суб’єктів та громадян, що застосовуються у процесі податкового перерозподілу створеного продукту з метою обмеження чи стимулювання розвитку відповідного напрямку діяльності та передбачають використання інструментів економічної і організаційно-управлінської дії;

- відповідно до дефініції, всі відомі інструменти податкового регулювання можна поділяти на економічні та організаційно-управлінські. При цьому економічні включають: податкові ставки, податкові пільги (в т.ч. амортизація), механізми податкового кредиту та податкових скидок. До організаційно-управлінських відносяться контролюючі заходи фіскальних служб, механізми застосування фінансових санкцій і штрафів;

- ефективність застосування інструментарію податкового регулювання соціально-економічних процесів піддається впливу відлагодженості податкової системи. У зв’язку з цим актуалізується питання дотримання принципів побудови останньої. Поєднання висновків різних науковців дозволяє відносити до складу найбільш актуальних на сучасному етапі такі принципи: стабільності податкової системи в цілому та окремих її елементів; доступності для розуміння; нейтральності; рівномірності податкового тиску; співвідношення рівня податкових вилучень з обсягами створеної вартості; гнучкості.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ І ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПОДАТКОВИХ ВАЖЕЛІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ

Регулюючі механізми непрямих податків в Україні: позитиви та недоліки

Як відомо, підходів до класифікації податків існує досить багато. При цьому різні автори використовують низку класифікаційних ознак: в залежності від суб’єктів (з фізичних осіб, з юридичних осіб, змішані), за сферою використання надходжень (загального призначення, спеціальні, змішані), за повнотою прав використання надходжень (власні (закріплені), регулюючі), за економічним змістом об’єкта оподаткування (на доходи (прибуткові), майнові, ресурсні, рентні, на споживання), за формою сплати (готівкові, безготівкові), за способом справляння (кадастрові, за декларацією, що утримуються у джерела виплати), за рівнем державних структур, що впроваджують податки (загальнодержавні, місцеві), за джерелом сплати (з доходів, з виручки, за рахунок фінансових результатів, за рахунок виробничих витрат, із заробітної плати), за способом встановлення податкових зобов’язань (розкладні, окладні), за формою оподаткування (прямі, непрямі), за методом встановлення ставок (регресивні, прогресивні, пропорційні, тверді, кратні суми), за періодичністю сплати (регулярні, разові) [36, с. 52].

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта.

Рішення про застосування в Україні єдиної ставки цього податку було прийняте саме з огляду на необхідність легалізації доходів. Однак, за висновками В.М. Мельника, динаміка доходів громадян свідчить про те, що «…зміна шкали ставок прибуткового оподаткування населення не призвела до легалізації доходів та не стимулювала їх зростання. … Однією з причин ситуації, що склалася, є стримування легалізації заробітної плати надвисоким рівнем зборів до соціальних фондів, платником яких визначено роботодавця, а об’єктом оподаткування – фонд заробітної плати. [55, с. 104]»^{^}.

У державах з більш розвиненими економіками, де проблема легалізації доходів не стоїть так гостро, також сьогодні лунають пропозиції переходу до плоскої шкали оподаткування громадян. Результати досліджень окремих вчених (У. Вікрі) дають можливість стверджувати про поділ постіндустріального суспільства на активних та неактивних членів. Схильність неактивної частини населення до неробства позбавляє державу фіскальних надходжень та призводить до перекладання основного тягаря податків на високоталановитих і працьовитих людей. Саме останні рухають прогрес. У зв’язку з цим існує необхідність вилучати через податки однакову частку доходів незалежно від їх розміру.

Однак, викладене стосується постіндустріальної стадії розвитку, якої Україна поки-що не досягла, а тому навряд чи може стосуватися нашої держави. Невдача з легалізацією доходів населення потребує залучення надвисоких статків до оподаткування. Знаходження ж переважної більшості громадян на межі бідності вимагає перерозподілу на їхню користь. Оскільки вони мають великий обсяг незадоволених потреб, які з часом лише накопичуються, то можна говорити про значні резерви зростання попиту, що може бути досягнуте за допомогою застосування перерозподільних можливостей прогресивної шкали податку на доходи фізичних осіб. Щоправда, Україна вже практикувала її використання, але отримала ефект у вигляді подальшої тінізації доходів. Секрет, на нашу думку, у конструкції шкали та методиці адміністрування податку. Відповідні пропозиції будуть сформульовані нами у наступному розділі цієї роботи.

Пільги з податку на доходи фізичних осіб характеризуються аналогічними соціально-економічними ефектами. В Україні існує два основних типи даних пільг:

звільнення окремих видів доходів від оподаткування (не включення до бази оподаткування);
виключення з розрахунку частини сукупного доходу (шляхом надання соціальної пільги) [31].

Неоподатковуваний мінімум та скидки з доходів або сум податку в Україні, на відміну від європейських держав, не застосовуються.

Слід принагідно відзначити, що не всі податкові звільнення, передбачені українським законодавством, можуть вважатися пільгами. Це пов’язано з тим, що ряд звільнень надано з метою уникнення подвійного оподаткування і стосується вже оподаткованих раніше сум (чи тих, що оподатковуватимуться у майбутньому), ряд являють собою компенсацію витрат та понесених втрат. До перших слід відносити повернення банками основної суми вкладів на депозитні рахунки, отримання громадянами кредитів, отримання коштів або майна за рішеннями судів чи за добровільними рішеннями у зв’язку з розірванням шлюбу, подарунки між членами подружжя у межах спільної власності, надходження товарів у порядку гарантійної заміни, суми сплачених резидентами податків за кордоном, оподатковані за спрощеним порядком доходи самозайнятих осіб, страхові виплати та викупні суми. До других же відносяться суми, отримані у підзвіт, суми страхових відшкодувань, допомога на поховання, тощо.

Як пільги можуть розглядатися податкові звільнення таких доходів: сум пенсій та довічного грошового утримання; сум коштів, сплачених працедавцем за навчання громадянина; коштів чи товарів, наданих роботодавцем на лікування та медичне обслуговування; вартості путівок на відпочинок, оздоровлення та лікування, наданих профспілкою або за рахунок державного соціального страхування; сум стипендій; знижень одноразової страхової виплати за договором довгострокового страхування життя; сум виплат пенсій на визначений термін з недержавного пенсійного фонду; сум регулярних та послідовних виплат (ануїтетів) за договором довгострокового страхування життя, пенсійних виплат за договором пенсійного вкладу, виплат довічної пенсії; сум доходів від розміщення коштів у цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України; сум виграшів у державну лотерею; сум дивідендів, нарахованих у вигляді акцій (часток, паїв); сум, отриманих за здану вторинну сировину та побутові відходи; доходів від продажу сільськогосподарської продукції, вирощеної в особистому селянському господарстві; виплат, спрямованих на встановлення соціальної справедливості (допомога жертвам переслідувань, репресій, тощо).

Виключення з розрахунку податкового зобов’язання частини сукупного доходу платника (шляхом надання соціальної пільги) в нашій країні запроваджені замість неоподатковуваного мінімуму та скидок, практикованих європейськими державами. Однак, даний регуляторний інструментарій має менші потенційні можливості забезпечення впливу держави на соціально-економічні процеси з таких причин:

соціальні пільги, на відміну від неоподатковуваного мінімуму, стосуються не всіх громадян, а тому не можуть вважатися засобом гарантування недоторканості прожиткового мінімуму з метою підтримання життєздатності індивідів;
можливість отримання соціальної пільги залежить від обсягу доходу індивідуального платника, а не сім’ї, що не стимулює розширене відтворення робочої сили у суспільстві;
повна відсутність механізму компенсації витрат, пов’язаних з трудовою діяльністю та харчуванням, не сприяє покращанню життєзабезпечення працюючої особи.

Оскільки переважна більшість зазначених недоліків вітчизняного регуляторного інструментарію податку з доходів фізичних осіб стосується життєзабезпечення та відтворення робочої сили, то можна говорити про його недосконалість у контексті впливу на формування ринку праці та регулювання розвитку економіки країни. Крім того, відповідні ефекти справляють попитоформуючий вплив на ринку товарів і послуг (через споживання), що також позначається на розвитку виробництва. Можливості вирішення означених проблем будуть наведені в розділі ІІІ цієї роботи.

Вплив адміністрування податків на регулюючі ефекти оподаткування в Україні

В розділі 1.3 цієї роботи ми звертали увагу на те, що серед інструментів податкового регулювання економіки слід виділяти організаційно-управлінські (контролюючі заходи фіскальних служб, фінансові санкції, штрафи). В умовах демократичних держав вони виявляють себе скоріше як побічні наслідки функціонування відповідних структур державного управління (фіскальних служб). Однак, в країнах, що порівняно недавно стали на шлях демократизації суспільства і становлення ринкових відносин, названі інструменти почасти свідомо використовуються для справляння впливу з боку держави на темпи і напрямки розвитку бізнесу. Чи завжди такий вплив є законним – питання площини права. За нашим переконанням, спроби його справити одночасно поєднували і заходи, обґрунтовані з точки зору закону, і суб’єктивні рішення, засновані на політичній доцільності, емоційних налаштуваннях окремих верств населення та чиновницьких кіл. Тим не менш, сам факт відповідного впливу має місце, а тому підлягає дослідженню.

В Україні одна з перших спроб вивчення та наукового аналізу даного питання належить В.М. Мельнику. У монографії «Оподаткування: наукове обґрунтування та організація процесу» цей автор висвітлює, крім інших, питання впливу адміністрування податків на ефективність податкової системи. При цьому основну увагу він приділяє фіскальній ефективності, тобто спроможності забезпечувати доходи бюджету. Однак, не рідко автор звертає увагу на можливий обмежуючий (стосовно розвитку економічної активності) вплив адміністрування податків. У контексті нашого дослідження останнє являє собою найбільший інтерес. Серед основних аспектів впливу адміністрування податків на ефективність податкової системи, що можуть бути піддані розрахунково-економічному аналізу, у згаданій праці названі затратність підсистеми адміністрування та її контролюючий вплив [55, с. 165]. Також автор акцентує увагу на інших аспектах, які розрахункам не піддаються, однак логіко-інтуїтивні методи дозволяють встановити їх вплив на ефективність функціонування податкової системи (зокрема, це площини урегульованості взаємовідносин з платниками, обґрунтованості та адекватності методики адміністрування, тощо).

З виділених нами трьох можливих інструментів організаційно-управлінської дії оподаткування на соціально-економічні процеси, зосередимося спочатку на контролюючих заходах фіскальних служб.

Податковий контроль – це система дій і заходів, спрямованих на забезпечення дотримання господарюючими суб’єктами і населенням чинного податкового законодавства з метою наповнення фінансовими ресурсами бюджетів і державних цільових фондів [120, с. 22]. Одним з головних методів його здійснення є податкові перевірки. Вони дозволяють відстежити за документами всю фінансово-господарську діяльність платника за визначений період та проаналізувати її на відповідність діючому податковому законодавству. Нині у вітчизняній практиці податкового контролю використовуються камеральні (невиїзні, кабінетні) та виїзні перевірки. У ході камеральних перевірок досліджуються в основному звітні документи з використанням інформації про реєстрацію платника, про динаміку сплачених ним сум до бюджету та окремих даних, отриманих у ході перевірок інших господарюючих суб’єктів чи громадян (якщо вони мали фінансово-господарські контакти та договірні відносини з даним платником). Виїзні перевірки дозволяють вивчити всю фінансово-господарську документацію платника (договори, первинні документи, регістри обліку, звітність та ін.), а також здійснити співставлення зафіксованих в ній даних (за всіма наявними джерелами) [8; 78; 86; 124].

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта.

РОЗДІЛ 3

РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ПОДАТКОВИХ ВАЖЕЛІВ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

Зарубіжний досвід як еталон модернізації податкового регулювання соціального та економічного розвитку в Україні

Результати досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців засвідчують, що кожна держава має свою неповторну податкову систему та механізми податкового регулювання соціально-економічного розвитку. Податкові системи суттєво різняться за кількістю податків та їх конструкцією, організацією та методикою адміністрування. Поряд з цим, не можна заперечувати і значну подібність основних податків у країнах, що територіально наближені одна до одної, мають спільні політичні та економічні інтереси, історично взаємодіють у вирішенні глобальних питань розвитку [71; 134]. Зокрема, для держав Європи такими податками є ПДВ, індивідуальні акцизи, податок на прибуток підприємств (корпорацій), податок з доходів фізичних осіб, тощо. Така подібність механізмів оподаткування дозволяє стверджувати про можливість запозичення і адаптування до національних умов зарубіжного досвіду податкового регулювання економічних та соціальних процесів.

Прийняття рішень щодо пільг та ставок ПДВ є правом урядів і парламентів європейських держав. На рівні ЄС діють Директиви, що здебільшого носять рекомендаційний характер. Однак, країни – члени ЄС використовують ці інструменти податкового регулювання у своїй економічній політиці на основі гармонізованих принципів, визначених Директивами.

Досить розповсюдженою є практика диференціації ставок цього універсального акцизу. Загалом стандартні ставки ПДВ в країнах ЄС варіюються у межах від 15% до 25% [35, с. 317]. Одними з найвищих вони є у Швеції і Данії (25%). У Люксембурзі – 15%, Німеччині, Іспанії – 16%, Великій Британії – 17,5%, Греції – 18%, Нідерландах, Португалії – 19%, Франції – 19,6%, Австрії, Італії – 20%, Бельгії, Ірландії – 21%, Фінляндії – 22%, . На рівні ЄС погоджено, що стандартна ставка не може бути нижчою 15% [99, с. 69]. При цьому більшість країн використовує знижені ставки податку на продовольчі товари (за визначеним переліком), продукцію сільського господарства, медикаменти, книжково-журнальну та газетну продукцію, послуги з перевезення, інколи – туристичні та готельні послуги, безалкогольні напої. Раніше у деяких випадках також існували підвищені ставки на тютюнові вироби, автомобілі, ювелірні вироби, хутро. Однак, останнім часом уряди відмовилися від їх використання.

Застосування знижених ставок також регламентується узгодженими на рівні ЄС документами. Ним передбачено три можливих види таких ставок:

перша і друга знижені ставки – не менше 5%: застосовуються до продуктів харчування та безалкогольних напоїв, тваринних кормів, тварин, насіння, рослин, складників для приготування продуктів харчування, послуг водопостачання, фармацевтичних товарів (включно із засобами гігієни та ветеринарними препаратами), медичних та стоматологічних послуг, медичного обладнання для інвалідів та послуг з його ремонту, книг, газет, журналів (крім рекламних видань), послуг пасажирських перевезень, квитків на культурно-масові та спортивні заходи, послуг письменників, композиторів, виконавців, операцій з житловим фондом соціального призначення (зокрема, його будівництва, надання, реконструкції, перебудови), товарів і послуг, призначених для використання у сільському господарстві (крім машин, будівель і споруд), послуг з надання номерів у готелях та кемпінгах, використання спортивних споруд, товарів і послуг, що постачаються благодійним організаціям, які займаються соціальним забезпеченням і соціальним захистом, ритуальних послуг та ритуальних товарів, послуг з прибирання вулиць, вивезення та переробки сміття;
третя знижена ставка – не менше 12%: застосовується членами ЄС, які за станом на 01.01.1991 року використовували знижені ставки до товарів і послуг, не передбачених наведеним вище переліком.

Перша знижена ставка має найнижчий рівень у Великій Британії (5%), Франції (5,5%), Бельгії, Люксембурзі, Нідерландах (по 6%). У Німеччині та Іспанії вона складає по 7%, у Греції – 8%, в Австрії та Італії – 10%, у Швеції та Португалії – 12%, в Ірландії – 13,5%, у Фінляндії – 17%.

Друга знижена ставка може бути і меншою за 5%, якщо для країни не закінчився період застосування перехідного порядку (тобто не настала дата переходу на загальний (остаточний) порядок та не прийнято рішення на рівні ЄС щодо цього порядку). Тому у Франції ця ставка складає 2,1%, у Люксембурзі – 3%, у Греції, Іспанії та Італії – 4%, у Ірландії – 4,3%, в Португалії – 5%, у Швеції – 6%, у Фінляндії – 8%. Варто відзначити, що ряд держав не використовує другу знижену ставку (наприклад, Австрія, Бельгія, Велика Британія, Нідерланди, Німеччина).

Третя знижена ставка запроваджена лише в кількох країнах і її рівень складає в Австрії, Бельгії та Люксембурзі – 12%, в Ірландії – 13,5%.

Перелік товарів і послуг, що оподатковується за тією чи іншою з наведених ставок, визначається на рівні внутрішнього законодавства країн в межах, окреслених Директивами ЄС. Так, наприклад, Данія прийняла рішення взагалі не застосовувати знижені ставки ПДВ. Окремі ж країни застосовують їх не до всіх допустимих товарних груп чи товарів.

В рамках ЄС також визначена узгоджена позиція країн-членів щодо звільнень від оподаткування ПДВ. При цьому знову ж таки рішення про звільнення конкретних операцій, товарів чи товарних груп в межах визначеного Директивами переліку приймається кожною державою виходячи з національних традицій оподаткування, потреб врегулювання економічних і соціальних проблем на конкретному етапі розвитку. Тому існують рішення національних урядів, згідно яких операції і товари, визначені Директивами ЄС як потенційно пільгові, на території окремих країн оподатковуються ПДВ за зниженими або й стандартними ставками. Щоправда, це не стосується експортно-імпортних операцій, міжнародних перевезень та операцій у межах міжнародних договорів, щодо яких звільнення від оподаткування запроваджені всіма членами ЄС з метою забезпечення вільного функціонування системи міжнародної торгівлі та спільного ринку (адже, саме це і було найпершою метою створення співтовариства).

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта.

Досвід розвинених країн щодо використання інвестиційних податкових скидок та інвестиційних податкових кредитів засвідчує також необхідність паралельного запровадження окремих обмежень користувачам цих преференцій. Такі обмеження спрямовані як на посилення стимулюючої дії податку на прибуток, так і на попередження можливого зниження його фіскальної ефективності та надлишкових втрат бюджету. У цьому питанні також існують значні варіації рішень відповідно до національних особливостей розвитку економіки і традицій оподаткування. Так, можуть обмежуватися: часові періоди користування преференціями, граничні суми преференцій (в абсолютних або відносних показниках), суми інвестиційних витрат (виходячи з яких визначається сума преференції), території застосування преференцій, перелік галузей – користувачів преференцій, розміри підприємств – користувачів (малі, середні).

Податкові канікули – ще один потужний інструмент стимулювання економічного розвитку, що, як правило, використовується у складі податку на прибуток. Однак, він характеризується також наявністю суттєвого недоліку: можливістю використання з метою ухилення від оподаткування. Так, господарюючі суб’єкти можуть спеціально створювати нові структури, на які розповсюджується режим податкових канікул, та проводити через них свої операції з метою зменшення загальних сум податкових зобов’язань. Очевидно, саме з цієї причини у сучасних умовах більшість розвинених країн Європи відмовилися від використання даної податкової преференції. Зберегли її Італія (у застосуванні до господарюючих суб’єктів південної і центральної частин країни, а також північних гірських регіонів) та Франція (у застосуванні до новостворених акціонерних товариств, для яких обов’язок повної сплати податку на прибуток настає лише з шостого року функціонування. До того часу вони у перші два роки можуть не сплачувати даний податок, на третій – сплаті підлягає лише 25% належного за цей рік, на четвертий – 50%, на п’ятий – 75%). Також Португалія застосовувала податкові канікули до кінця 2001 року, однак про продовження терміну дії цієї преференції загальнодоступна інформація відсутня (у всякому разі, з джерел, доступних в Україні).

Інструменти податкового регулювання, що використовуються у складі податку з доходів фізичних осіб, також відзначаються потужною дією на соціально-економічні процеси в цілому та соціально-трудові зокрема, а тому зарубіжний досвід їх застосування є не менш цікавим у контексті нашого дослідження. Даний податок як цілісна система об’єднує у своєму складі механізми, що дають можливість державі впливати на людей як суб’єктів економічної діяльності, індивідів, особистостей, визначаючи їх поведінку через дохідне становище. Адже «основою формування прибуткового оподаткування населення в світі є соціально-трудові відносини. Вони характеризують економічні, правові та психологічні аспекти взаємозв’язків між окремими людьми та соціальними групами у процесах, обумовлених трудовою діяльністю. Центральною підсистемою названих відносин вважається ринок праці, представлений у сукупності об’єктивних законів, функціональних механізмів та чинників впливу [117, с. 8]»^{^}.

Справляючи податок з доходів фізичних осіб, розвинені країни, як правило, застосовують прогресивну шкалу ставок. Рівень прогресії залежить від конкретних соціально-економічних умов кожної держави та одночасно дозволяє і регулювати споживацький попит, і протидіяти розшаруванню населення за доходами, перерозподіляючи суми, отримані індивідами з різних джерел. Хоча, до окремих видів доходів застосовуються пропорційні (плоскі) ставки (зокрема, до процентів, доходів від капіталу, від акцій, паїв, часток), що дозволяє стимулювати залучення накопичень фізичних осіб в економічний оборот. В цілому ж ставки є досить високими (у порівнянні з українськими), досягаючи в окремих країнах 50% і більше.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта.

По-закінченню адаптаційного періоду слід також застерегти від надмірної фіскалізації даного податку. Зокрема, його ставки не повинні бути високими, оскільки майно – це уречевлений доход, що вже оподаткований (по крайній мірі в ідеалі) прибутковими податками. Відтак, високий розмір майнового податку може дестимулювати процес накопичення капіталу. Найбільша проблема полягає в тому, що завчасно спрогнозувати рівень ставок цього податку таким чином, щоб він гармонійно доповнював прибуткове оподаткування, надзвичайно важко. На нашу думку, єдиним способом залишається вивчення досвіду найближчих сусідів та проведення експериментів на базі окремих регіонів країни. Так, по країнах СНД ставки варіюються переважно від 0,1% до 1%. Поряд з цим, в Молдові мінімальний рівень ставок складає 0,02%, а максимальний – 0,5%; в Росії мінімальний – 0,1%, максимальний – 2%. Грузія і Казахстан при оподаткуванні нерухомого майна фізичних осіб використовують прогресивну шкалу ставок (Грузія – від 0,05% до 0,8%, Казахстан – від 0,05% до 0,5%).

Розробляючи механізми справляння податку на нерухоме майно, важливо також забезпечити недоторканість права громадян на житло. З цією метою слід передбачити пільги у формі неоподатковуваного мінімуму площі житла. Серед фахівців немає єдиної думки щодо того, яким саме він має бути. Житловий кодекс України, що діє ще з радянських часів, законсервував застарілу норму житлового забезпечення у розмірі 13,65м² на одну особу, яка навряд чи є обґрунтованою у сучасних умовах. Середній показник житлового забезпечення громадян України за даними 2006 року склав 22,2м² на одну особу [102, с. 431]. Враховуючи тенденції до його збільшення на 0,2м² за рік, можна запропонувати неоподатковуваний мінімум житла 23м² у розрахунку на особу власника, членів його сім’ї та утриманців (по закінченню адаптаційного періоду після запровадження податку на нерухомість буде досягнуто приблизно такого середнього рівня забезпечення громадян житлом).

Що ж до інших пільг, то, на нашу думку, краще уникати їх використання, встановивши помірний рівень ставок податку. Таким чином забезпечуватиметься дотримання принципів рівності і справедливості в оподаткуванні.

Важливим елементом адміністрування податку на нерухоме майно, за нашим переконанням, є запровадження обов’язку декларування своїх статків фізичними особами. Розуміючи проблеми літніх людей, можна передбачити на адаптаційний період створення територіальних волонтерських служб, що надавали б допомогу стосовно заявлення майна. Дане рішення видається нам більш оптимальним, ніж прийняте в Російській Федерації, де податок сплачується на основі врученого платнику платіжного повідомлення, виписаного податковою службою. Практично російський варіант на визначеному етапі призвів до перевантаження податкових підрозділів, які в умовах постійного зростання кількості власників не справляються з підготовкою повідомлень. Крім того, величезні труднощі в реалізації свого обов’язку податкові інспектори відчувають в організації стосунків з власниками дач, садових будинків, гаражів (оскільки останні значний період часу не перебувають за місцем знаходження об’єкта нерухомості). Названі проблеми як в Росії, так і в Україні, можуть бути повністю зняті лише в одному випадку: за умови створення єдиної бази даних по об’єктах нерухомості. До того часу запропонований нами механізм може слугувати вирішенню окремих проблем справляння, хоча він також не є абсолютно досконалим.

Таким чином, введення податку на нерухоме майно найближчим часом (як того хоче уряд) можливе. Питання лише в розробці оптимальних механізмів справляння, які враховували б реалії сьогодення та інформаційно-технічні проблеми. Прийняття ж відповідного рішення дозволило б виправити вади конфігурації чинної податкової системи та забезпечити вихідні умови посилення її регуляторного потенціалу через запровадження фіскальних компенсаторів ухилень від сплати прибуткових податків та сприяння дотриманню принципів справедливості. Необхідність цього підтверджується не лише зарубіжним досвідом [88, с. 480], а й результатами аналізу проблеми, здійсненого вітчизняними науковцями [12, с. 400].

Після впровадження наведеного в Україні доцільно, на нашу думку, здійснити модернізацію конструкції окремих податків, спрямовану на вдосконалення інструментів регулювання соціально-економічних процесів. Виходячи з розглянутого у попередньому підрозділі, джерелом новацій може слугувати зарубіжний досвід оподаткування, адаптований до вітчизняних умов. Запровадити всі його елементи, що мали позитивні ефекти, неможливо з огляду на неминучість суттєвих втрат бюджету. Тому зосередимося лише на тих заходах, які доцільно вводити на нинішньому етапі як першочергові.

Проведений у другому розділі цієї роботи аналіз застосування податкових важелів державного регулювання економіки в Україні показує, що реформуванню перш за все мають бути піддані ПДВ, податок на прибуток підприємств та податок з доходів фізичних осіб.

Вище (підрозділ 2.1) говорилося про недоцільність збереження в існуючому вигляді пільги для організацій, які використовують працю інвалідів та засновані громадськими організаціями інвалідів. Будучи звільненими від ПДВ, дані підприємства дещо обмежені у виборі партнерів при реалізації продукції, оскільки оптові покупці виробленого втрачають право на податковий кредит. В умовах звуженого кола покупців нерідко складаються неконкурентні ситуації. В результаті пільга не приносить очікуваного ефекту. Тому варто замінити даний вид звільнення від оподаткування на пільговий режим, аналогічний застосованому у сільському господарстві. Включення ПДВ до ціни, накопичення його сум на спеціальному рахунку та цільове використання (у даному випадку – на створення додаткових робочих місць для людей з обмеженими фізичними можливостями) дозволило б досягти більш вагомих результатів державного регулювання діяльності підприємств, що використовують працю інвалідів. Впровадження запропонованого можливе шляхом доповнення Закону України «Про податок на додану вартість» статтею такого змісту:

« Спеціальний режим оподаткування підприємств та організацій громадських організацій інвалідів

Право на застосування цього режиму оподаткування мають підприємства та організації громадських організацій інвалідів, які засновані громадськими організаціями інвалідів і є їх власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва.

Зазначені підприємства застосовують спеціальний режим оподаткування стосовно поставок товарів (крім підакцизних товарів) та послуг (крім грального і лотерейного бізнесу та послуг з поставки підакцизних товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари), що безпосередньо виготовляються ними.

Безпосереднім вважається виготовлення товарів, унаслідок якого сума витрат, понесених на переробку (обробку, інші види перетворення)сировини, комплектуючих, складових частин, інших покупних товарів, які використовуються у виготовленні таких товарів, становить не менше 8 відсотків продажної ціни таких виготовлених товарів.

Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цей режим оподаткування за наявності реєстрації у відповідному податковому органі, яка здійснюється на підставі подання позитивного рішення міжвідомчої Комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів та відповідної заяви платника податку про бажання скористатися таким режимом.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта.

Що ж до третього з названих податків, які першочергово потребують реформування, – податку з доходів фізичних осіб, то основним завданням змін його конструкції має стати залучення до перерозподілу надвисоких доходів та вивільнення коштів немаєтних громадян для задоволення основних потреб індивідів. У зв’язку з цим на часі запровадження скидок, неоподатковуваного мінімуму та прогресивної шкали ставок.

Існує низка підходів та пропозицій стосовно конструювання названих інструментів податкового регулювання. Один з найновіших у застосуванні до України опублікований 2007 року у журналі «Фінанси України» [56, с. 38-48]. Автор публікації пропонує 4-річну реформу, у ході якої радить поступово переглянути податковий кредит, запровадити нові податкові скидки, змінити склад пільг та шкалу ставок.

Зокрема, пропонується:

додатково до існуючого порядку вставити мінімальні суми податкового кредиту та дозволити автоматично враховувати їх в деклараціях платників, доходи яких не перевищують визначеного рівня (для покриття витрат найманих працівників на транспорт, затрат громадян на охорону здоров’я і вітамінізоване харчування);
замість відповідних соціальних пільг запровадити систему сімейних скидок з оподатковуваних доходів (на непрацюючого члена подружжя та на кожну дитину в сім’ї);
ввести неоподатковуваний мінімум у розмірі прожиткового та прогресивну шкалу ставок з двох зон, розроблених на основі врахування розподілу населення України за рівнем доходів.

При цьому у згаданій статті обґрунтовано таку шкалу податку:

Оподатковуваний середньомісячний дохід	Ставки податку
До одного прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня року, за який провадиться розрахунок	----
Від одного до 5,2 прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня року, за який провадиться розрахунок	15% з суми доходу, що перевищує 1 прожитковий мінімум
Поверх 5,2 прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня року, за який провадиться розрахунок	15% з суми доходу, що перевищує 1 прожитковий мінімум + 20% з суми доходу, що перевищує 5,2 прожиткового мінімуму

Blog

Податки в системі державного регулювання економіки

Содержание