Пояснювальна записка

Вид материала

Документы

Содержание Тема 1. Філософія і її роль у житті людини і суспільства. а) онтологічний аспект “основного питання” філософії та шляхи його вирішення Контрольні питання Теми рефератів Релігія – форма світогляду, яка заснована на вірі в єдиного Бога, який впливає на життя людини і навколишнього світу. Філософія Етика – філософське вчення про мораль. Естетика Ключові поняття теми Махабхарата і Рамаяна – Ян – чоловіча сексуальна енергія та Інь – Тема 3. Філософія Середньовіччя та епохи Відродження Суб’єктивний ідеалізм – Апостеріорне знання – Категоричний імператив” – Виробничі відносини – Суспільно-економічна формація Ключові поняття теми Протокольні речення” – Лібідо – сексуальний інстинкт, який, за Фрейдом, лежить у основі енергії несвідомого. Архетип Герменевтичний трикутник” Герменевтичні ситуації ... Полное содержание

Подобный материал:

• Реферат курсовий проект: пояснювальна записка сторінок, таблиць, 10.59kb.
• Програми для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання, 889.57kb.
• Пояснювальна записка, 584.46kb.
• Пояснювальна записка, 1142.65kb.
• Дипломна робота пояснювальна записка, 1244.36kb.
• Пояснювальна записка, 743.42kb.
• Фізична культура пояснювальна записка, 296.81kb.
• Програма зовнішнього незалежного оцінювання з в сесвітньої історії пояснювальна записка, 478.76kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів 7 9 класи пояснювальна записка, 286.52kb.
• Автори програми: д ф. м н., професор чалий о. В., к ф. м н., доцент цехмістер я. В.,, 149.19kb.

Пояснювальна записка

Курс „Філософія” дає можливість студентам отримати необхідну систему фундаментальних філософських знань відповідно до сучасного рівня осягнення дійсності, оволодіти вмінням застосовувати ці знання в безпосередній практичній і науковій діяльності, при аналізі нагальних проблем сьогодення.

Дані методичні рекомендації мають на меті допомогти студентам глибше оволодіти знаннями з основних тем курсу дисципліни „Філософія”. Вони містять деталізовані плани до всіх тем курсу, контрольні питання для самоперевірки знань, перелік можливих тем рефератів з кожної теми та невеличкий словник – ключові поняття до кожної теми, а також – список рекомендованої літератури.

Ця методична розробка може бути корисною при підготовці до семінарів та атестацій з філософії, самостійнім оволодінні знаннями з даного курсу та під час підготовки до іспиту.


Тема 1. Філософія і її роль у житті людини і суспільства.

1. Світогляд, його структура і типи.
   

а) визначення поняття “світогляд”;

б) типи світогляду: міфологія, релігія, філософія;

в) специфіка філософського світогляду.

2. Філософія, її об’єкт, предмет і місце в житті людини.
   

а) об’єкт філософії, його схожість і відмінність від

об’єктів інших гуманітарних наук;

б) “Головним пердметом філософії є людина” І.Кант;

в) основні розділи філософії: онтологія, гносеологія, аксеологія, праксеологія, філософська антропологія, філософія суспільства, філософія історії, культурологія тощо.

3. Функції філософії.
   
4. “Основне питання” філософії та його еволюція.
   

а) онтологічний аспект “основного питання” філософії та шляхи його вирішення;

б) гносеологічний аспект «основного питання» філософії та шляхи його вирішення;

в) сучасний стан «основного питання» філософії та його перспективи.

Контрольні питання

1. Які існують типи світогляду і у чому полягає специфіка кожного з них?
   
2. Яка роль філософії в системі інших наук і у житті людини?
   
3. У чому полягає відмінність функцій філософії від функцій інших гуманітарних наук?
   
4. У чому полягає зміст “основного питання” філософії, яка його історія, сучасний стан та перспективи?
   
5. Чому за тисячолітню історію існування філософія не вирішила жодного з своїх фундаментальних питань?
   

Теми рефератів:

1. Філософія в системі культури.
   
2. Філософія і наука.
   
3. Філософія і політика.
   
4. Філософія і світогляд.
   
5. Людське буття і його основні параметри.
   
6. Людина як вища цінність в системі філософського знання.
   

Ключові поняття теми:

Світогляд – цілісний погляд на світ і місце людини у ньому.

Міфологія – форма суспільної свідомості давнього суспільства, яка являє собою цілісне, художньо-наглядне сприйняття світу. Міфології властива персоналізація сил природи.

Релігія – форма світогляду, яка заснована на вірі в єдиного Бога, який впливає на життя людини і навколишнього світу.

Філософія (від греч. phileo-“люблю” та sophia-“мудрість” – любов до мудрості) – особливий погляд на світ, який розкриває сутність предметів та явищ, вивчає світ з точки зору найбільш загальних законів його розвитку. На відміну від міфології та релігії філософські погліди базуються на даних науки, спираються на докази й досвід.

Онтологія (onthos – суще) - філософське вчення про буття.

Гносеологія (gnosis – знання) – філософське вчення про пізнання.

Аксеологія (axios – цінний) – філософське вчення про цінності і їх роль у житті людини і суспільства.

Праксеологія (praksis – діло, діяння) – філософське вчення про практику і практичне існування людини.

Етика – філософське вчення про мораль.

Естетика – філософське вчення про прекрасне в житті та мистецтві, про творчість за законами краси.

Матеріалізм – напрямок у філософії, представники якого сприймають дійсність як реально існуючу, матерію – як первичну субстанцію, а свідомість – як породження, прояв матерії.

Ідеалізм – напрямок у філософії, представники якого визнають первинність духовного начала (субстанції). Вирізняється об’єктивний і суб’єктивний ідеалізм.

Гностицизм – напрямок у філософії, представники якого (як правило, матеріалісти) вважають, що можливості людини у пізнанні світу необмежені.

Агностицизм – напрямок у філософії, представники якого (як правило, ідеалісти) вважають, що до кінця світ познати неможливо.

Література

1. Горак Г.І. Філософія, 1998.
   
2. Надольний І.Ф. Філософія, 1999.
   
3. Лешкевич Т.Г. Философия. Вводный курс, 1998.
   
4. Якушев Р.А. Философия. Конспект лекций, 2000.
   
5. Щерба С.П. Вступ до філософії, 2002.
   
6. Спиркин А.П. Философия. Учебное пособие для вузов, 2003.
   
7. Горський В.С. Історія української філософії, 1997.
   
8. Фролов И.Т. Философский словарь, 1980.
   

Тема 2. Філософія Стародавнього світу.

1. Умови формування та загальні риси філософії Стародавнього світу. Синкретичний (нерозділений) характер знання.
   
2. Філософія у Стародавній Індії.
   

а) джерела філософської думки Стародавньої Індії: Веди, Упанішади, Махабхарата, Рамаяна;

б) філософські школи Індії;

в) онтологія давньоїндійської філософії;

г) гносеологія давньоіндійської філософії;

д) буддизм як філософська течія.

3. Філософська думка у Стародавньому Китаї.
   

а) проблема людини у філософії Китаю;

б) основні школи давньокитайської філософії: конфуцианство, даосизм, легізм;

4. Давньогрецька філософія.
   

а) загальне поняття і періодизація давньогрецької філософії;

б) пошук першопочатку буття філософами досократичного періоду (Мілетська школа, Геракліт, Піфагор, Демокріт);

в) філософія Сократа і його метод “майєвтики”;

г) теорія пізнання, проблема людини і держави у філософії Платона;

д) вчення Арістотеля про буття. Арістотель про мистецтво.

5. Проблема існування людини в еллінській та римській філософії.

а) роль історичного фактору у змінах, які відбулися після IV ст. до н.е. у античній філософії;

б) провідні філософські течії еллінського і римського періоду (кініки, стоїки, тощо).

Конторольні питання:

1. У чому полягає відмінність теорії пізнання у філософії Давної Індії, від європейської традиції?
   
2. У чому полягає специфіка філософської думкм Давнього Китаю?
   
3. Як змінювався основний предмет філософських роздумів у творчості мислителей античності.
   
4. Яка є роль античного періоду у становленні і розвитку філософії як галузі знань?
   

Теми рефератів.

1. Людина як міра всіх речей (Проблема людини і суспільства у давньогрецькій філософії).
   
2. Арістотель про мистецтво.
   

Ключові поняття теми:

Синкретичність – неподільність на галузі, міфологічність знання у Давньому світі.

Веди (дослівно-“знання”) – релігійно-філософські трактати Давньої Індії, які створювалися племенами арійців, що прийшли в Індію після XV століття до н.е. з Середньої Азії та Ірану.

Упанішади (дослівно-“сидіння навколо ніг вчителя”) – коментарі до Вед, у яких дається філософська трактовка їх змісту.

Махабхарата і Рамаяна – епоси Давньої Індії, одні з джерел філософського знання.

Веданта, міманса, санкх’я, н’яя, вайшешика, йога – індійські філософські школи, які підтримують авторитет Вед.

Чарвака (локаята) – індійська філософська школа, яка скептично відноситься до Вед і спрямована до матеріалізму.

Буддизм – релігійно-філософське вчення, яке поширилося в Індії (після V століття до н.е.), Китаї, Південно-Східній Азії (після ІІІ століття н.е.), а також інших регіонах. Головна ідея буддизму – “Серединний шлях” життя між двома крайніми: “шляхом задоволення” і “шляхом аскетизму”. Це шлях знання, мудрості, розумного обмеження, кінцевою метою якого є Нірвана – вища благодать.

Ян – чоловіча сексуальна енергія та Інь – жіноча сексуальна енергія – властивий китайській філософії поділ всього сущого на два протилежних начала. Це стосується як живої, так і неживої природи. Наприклад, китайська філософія відносить до активного чоловічого начала “ян” Сонце, небо, день, сухість, легкість, а до пасивного жіночого начала “інь” – Луну, Землю, рівнину, ніч, вологу та ін.

Даосизм – найдавніше філософське вчення Китаю, яке намагається пояснити підвалини побудови та існування навколишнього світу і знайти шлях, яким повинні йти людина, природа і космос. Дао (“шлях”) – основне поняття даосизму. Засновник вчення – Лао Цзи (кінець VI – початок V ст. до н.е.).

Конфуціанство – найдавніша філософська школа Китаю, яка розглядає людину передусім як учасника соціального, суспільного життя. Засновник школи – Конфуцій (551-479 рр. до н.е.).

Мімезис – одне з філософських понять Арістотеля про мистецтво: мистецтво наслідує природу.

Катарсис – одне з філософських понять Арістотеля про мистецтво: очищувальний, облагороджувальний вплив мистецтва на людину.

Калокагатія – одне з філософських понять Аристотеля про мистецтво: “прекрасно добре” – єдність Краси і Добра у мистецтві як чинник виховання моральності.

Кініки – течія у античній філософії, прибічники якої відстоювали ідею асоціальної свободи, життя людини поза суспільством.

Стоїки – течія у античній філософії. Стоїки відстоювали ідею звільнення від впливів зовнішнього світу, визнавали прагнення до щастя за вищу мету існування людини, досягти якого можна лише через самовдосконалення, піднявшись над марнотою буття.

Література:

1. Горак Г.І. Філософія, 1998.

2. Надольний І.Ф. Філософія, 1999.

3. Лешкевич Т.Г. Философия. Вводный курс, 1998.

4. Якушев Р.А. Философия. Конспект лекций, 2000.

5. Щерба С.П. Вступ до філософії, 2002.

6. Спиркин А.П. Философия. Учебное пособие для вузов, 2003.

7. Горський В.С. Історія української філософії, 1997.

8. Фролов И.Т. Философский словарь, 1980.

Тема 3. Філософія Середньовіччя та епохи Відродження

1. Визначальні риси філософії Середньовіччя: теоцентризм, традиційність, догматизм, увага проблемі добра і зла.
   
2. Патристика. Августин Блаженний про взаємовідносини Церкви і Держави.
   
3. Схоластика. Фома Аквінський і його п’ять доказів буття Бога.
   
4. Загальне поняття і передумови філософії епохи Відродження.
   
5. Основні напрямки філософії епохи Відродження:
   

а) гуманізм (Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка);

б) філософія Реформації (Лютер, Кальвін, Мюнцер та ін.);

в) неоплатонізм (Микола Кузанський);

г) натурфілософія (Леонардо да Вінчі, Микола Коперник, Галілео Галілей, Джордано Бруно).

Контрольні питання:

1. Дайте порівняльний аналіз філософської думки Середньовіччя і Античності.
   
2. Як у середньовічній філософії відбувалося пізнання світу?
   
3. Який вплив мала філософія Августина Блаженного на взаємовідносини церкви і держави?
   
4. Чому роздуми про буття Бога Фома Аквінський пропонував саме у формі доказів?
   
5. Дайте порівняльну характеристику філософії Середньовфччя і Відродження.
   
6. Що є спільного у філософських напрямках епохи Відродження?
   

Теми рефератів:

1. проблема добра і зла у Середньовічній теологічній філософії.
   
2. Проблема взаємовідносин церкви і держави у філософії Августина Блаженного.
   
3. Філософія Фоми Аквінського і її історичне значення.
   
4. Натурфілософія епохи Відродження, її представники і історичне значення.
   
5. Гуманізм епихи Відродження і сьогодення.
   

Ключові поняття теми:

Догмат – істина, яка не потребує доказу і сприймається на віру.

Теоцентризм – (від. лат. Tео – Бог) – тип філософського світогляду епохи Середньовіччя, в основі якого лежить пояснення оточуючого світу, явищ природи через панування надприродної сили – Бога.

Патристика – (від лат. pater – отець) – визнаний офіційною церквою напрямок у філософії, який розроблявся отцями церкви.

Схоластика – (від лат. schola – школа) – “шкільна філософія”, пануючий напрямок у середньовічній теологічній філософії, який характеризує відірваність від реальної дійсності, замкнутість, консерватизм, догматизм. Схоластика мала за мету філософськи обгрунтувати релігійне вчення і догмати Церкви.

Реформація – соціально-політичний та релігійний рух у XVI столітті, який мав за мету реформу католицизму, демократизацію церкви, перегляд взаємовідносин між церквою і віруючими.

Неоплатонізм – напрямок у філософії епохи Відродження, представники якого розвивали вчення Платона, намагалися пізнати природу, космос і людину з позицій ідеалізму.

Антропоцентризм – тип філософського світогляду, в центрі якого стоїть проблема людини. Отримав поширення в епоху Відродження, Нового та новітнього часу та у деяких сучасних філософських школах.

Гуманізм – напрямок у філософії Відродження, який у центр уваги (і у центр Всесвіту) ставив людину, її гідність, велич, могутність і творчий потенціал.

Література:

1. Надольний І.Ф. Філософія, 1999.

2. Якушев Р.А. Философия. Конспект лекций, 2000.

3. Щерба С.П. Вступ до філософії, 2002.

4. Спиркин А.П. Философия. Учебное пособие для вузов, 2003.

5. Фролов И.Т. Философский словарь, 1980.


Тема 4. Філософія Нового часу.

1. Основні риси філософії XVII – XVIII століть.
   

а) особливості епохи (розвиток капіталізму, науки, відокремлення державної влади від церковної та ін.) і їх відбиття у філософії;

б) раціоналізм як напрямок у філософії Нового часу;

в) сутність філософського напрямку емпіризму.

2. Філософські погляди Ф.Бекона, Т.Гоббса і Д.Локка.
   

а) метод, шляхи та “примари“ пізнання за філософією Френсіса Бекона;

б) проблема суспільства і держави у філософії Томаса Гоббса;

в) теорія пізнання Джона Локка.

3. Філософські погляди Р.Декарта, Б.Спінози, Г.Лейбница.
   

а) філософський метод і вчення про субстанцію Рене Декарта;

б) вчення про єдину субстанцію і ступені пізнання Бенедикта Спінози;

в) “монадологія” Готфріда Лейбница.

4. Суб’єктивний ідеалізм Д.Берклі та Д.Юма.
   
5. Філософія французького Просвітництва: Ф.Вольтер, Ж.-Ж.Руссо, Д.Дідро та ін.
   

а) деїстичний напрямок у філософії французького Просвітництва та його представники Франсуа Вольтер і Жан Жак Руссо;

б) атеїстично-матеріалістичний напрямок у філософських поглядах Дені Дідро, Поля Гольбаха, Клода Андріана Гельвеція, Жюльєна Офре де Ламетрі.

Контрольні питання:

1. Як вирішувалась проблема методу пізнання у філософії Нового часу?
   
2. У чому полягає особливість філософії суб’єктивного ідеалізму?
   
3. У чому полягає сутність філософських систем Ф.Бекона і Р.Декарта?
   
4. Окресліть характерні риси пантеїзму Б.Спінози.
   

Ключові поняття теми:

Раціоналізм (від лат. ratio – розум) – напрямок у філософії, згідно якому основою як буття, так і пізнання є розум.

Емпіризм (від лат. empirio – досвід) – напрямок у філософії, прихильники якого стверджують, що у основі пізнання лежить досвід.

Індукція – метод пізнання “від окремого до загального”. Узагальнення багатьох окремих явищ і отримання на їх оснлві загальних висновків.

Дедукція – метод пізнання, протилежний індукції: “від загального до окремого”. Спираючись на цілковито певні факти, за допомогою розуму і перевірених логічних прийомів виводити нові, також певні знання.

Субстанція – згідно філософії Декарта та ін. це все, що існує, не потребуючи для свого існування нічого, крім самого себе.

Дуалізм – філософський напрямок, започаткований Декартом, згідно якому існують дві незалежні субстанції – матеріальна і духовна, як дві протилежні і поєднані сторони єдиного буття. Виходячи з цієї точки зору, “основного питання” філософії (що є первинним – матерія чи свідомість) не ісеує, тому що і матерія і свідомість взаємодоповнюють одне одного та існують завжди.

Монада – згідно теорії Лейбница, це проста, неподільна, нематеріальна субстанція, з великої кількості яких складається світ.

Деїзм – напрямок у філософії, послідовники якого припускають існування Бога тільки як першопричини, Творця всього сущого, однак відкидають його наступний вплив на світ, виступають як проти персоніфікації Бога, так і проти ототожнення його з природою.

Пантеїзм – “все є Бог”, ототожнення Бога і природию

Атеїзм – напрямок у філософії, послідовники якого відкидають існування Бога у будь-яких проявах, а також релігію.

Суб’єктивний ідеалізм – напрямок у філософії, представники якого (Д.Берклі, Д.Юм) відкидали існування світу поза свідомістю окремої людини.

Об’єтивний ідеалізм – напрямок у філософії, представники якого (Платон, Г.Лейбниц, Г.В.Ф.Гегель та ін.) вважали, що первинною є ідея (абсолютний дух, Бог), яка існує об’єктивно, поза свідомістю окремої людини, і породжує навколишній світ.

Література:

1. Надольний І.Ф. Філософія, 1999.

2. Якушев Р.А. Философия. Конспект лекций, 2000.

3. Спиркин А.П. Философия. Учебное пособие для вузов, 2003.


Тема 5. Просвітництво і німецька класична філософія.

1. Філософія І Канта.
   

а) докритичний період у творчості І.Канта: “Коперниківський переворот як система революційних поглядів на проблему розвитку Всесвіту, природи та

людини;

б) критичний період у філософії І.Канта: агностицизм.

2. Система і метод Г.Гегеля.
   

а) Гегель як представник об’єктивного ідеалізму. Абсолютна ідея і абсолютний дух.

б) діалектика Гегеля як загальний закон роззвитку і існування абсолютного духу.

3. Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха.
   
4. Філософські погляди Фіхте і Шеллінга.
   

а) “Я-концепція” І.Г.Фіхте – оригінальний погляд на навколишній світ;

б) натурфілософія, практична філософія і ірраціоналізм Ф.В.Й. Шеллінга.

Контрольні питання:

1. Чому відкриття І Канта у сфері природознавства отримали назву саме “коперниківського перевороту”?
   
2. Як І.Кант доказував, що адекватне пізнання неможливе? У чому полягає відмінність його поглядів від агностицизму інших філософів?
   
3. Що таке “категоричний імператив” І.Канта? Дайте характеристику двох типів ставлення однієї людини до іншої: або як до мети, або як до засобу.
   
4. Як ви розумієте тезу Фіхте: “Свобода є добровільне підкорення загальній необхідності”?
   
5. Назвіть і дайте характеристику основних етапів розвитку філософії Шеллінга.
   
6. У чому полягає прогресивний, а у чому реакційний характкр філософських поглядів Гегеля?
   

Теми рефератів:

1. Специфіка і своєрідність німецької філософської думки.
   
2. Агностицизм І.Канта.
   
3. Вчення І.Канта про мораль і етичні погляди сьогодення.
   
4. Ототожнення буття і мислення у філософії Г.Гегеля.
   
5. Ірраціоналізм Шеллінга.
   

Ключові поняття теми:

Антиномії – протилежні судження, протиріччя, які неможна розв’язати.

Апріорне знання – знання переддосвідне, існує у розумі спочатку і не потребує ніякого доведення досвідом.

Апостеріорне знання – знання, отримане у результаті досвіду.

“Річ у собі” – одне з центральних понять філософії І.Канта: внутрішня сутність речі, яка ніколи не буде пізнана розумом.

Категорія (грец. – висказування) – найбільш загальні поняття, за допомогою яких можна описати і до яких звести все суще. Немає таких речей або явищ світу, котрі не мали б ознак, які характеризуються філософськими категоріями.

“ Категоричний імператив” – загальний моральний закон, сформульований І.Кантом: “Вчиняй так, щоб максима твоєї волі повсякчас могла би стати і нормою загального законодавства” (не роби іншим того, чого не бажаєш собі).

Ірраціоналізм – заперечення будь-якої логіки і закономірності у бутті, сприймання дійсності як хаосу.

Література:

1.Надольний І.Ф. Філософія, 1999.

2. Якушев Р.А. Философия. Конспект лекций, 2000.

3. Спиркин А.П. Философия. Учебное пособие для вузов, 2003.


Тема 6. Посткласичний розвиток світової філософії.

1. Марксистсіка філософія (К.Маркс, Ф.Енгельс)
   

а) причини винекнення, поширення і популярності марксизму і марксистської філософії у кінці ХІХ – першій половині ХХ століть;

б) історичний матеріалізм як матеріалістичне розуміння історії. Суспільно-економічні формації;

в) економічні погляди Маркса і Енгельса;

г) діалектичний матеріалізм.

2. Позитивізм (Огюст Конт).
   
3. Некласична ідеалістична філософія (ф.Ніцше. А.Шопенгауер).
   

а) іррайіоналізм Артура Шопенгауера: воля як основна рушійна сила навколишньої дійсності;

б) “Філософія життя” Фридріха Ніцше.

4. Російська філософія (П.Флоренський, С.Булгаков, В.Соловйов, М.Бердяєв).
   

а) загальні риси і проблеми російської філософії, філософські напрямки;

б) релігійний напрямок і його предстівники П.Флоренський, С.Булгаков;

в) проблеми свободи і творчості у філософії М.Бердяєва;

г) ідея всеєдності В.Соловйова.

Контрольні питання:

1. Які є об’єктивні причини популярності марксизму і марксистської філософії у кінці ХІХ – першій половині ХХ століть?
   
2. Назвіть основні ідеї філософії марксизму.
   
3. Які можна назвати позитивні і які негативні сторони філософії Ніцше? Чому думки саме цього філософа були прийняті за основу націонал-соціалістами Німеччини у першій половині ХХ століття? Чи можна звинувачувати Ніцше у злочинах фашизму?
   
4. Що зближує філософські погляди Ніцше і Шопенгауера?
   
5. Які проблеми хвилювали російських філософів у ХІХ – на початку ХХ століть?
   

Теми рефератів:

1. Еволюція філософії марксизму: західні та східноєвропейські концепції.
   
2. Російська філософія космізму.
   
3. Російська релігійна філософія кінці ХІХ – першої половини ХХ століть.
   
4. Загальна характеристика російської філософії.
   
5. “Філософія життя” Фридріха Ніцше.
   
6. Філософія Артура Шопенгауера (ірраціоналізм).
   

Ключові поняття теми:

Марксизм – соціально-політичний напрямок, який набув поширення у кінці ХІХ – першій половині ХХ століть. Поряд з філософією поєднує у собі економічні погляди (політекономію) і соціально-політичну проблематику (науковий комунізм).

Історичний матеріалізм – складова частина марксистської філософії, матеріалістичне розуміння історії.

Виробничі відносини – об’єктивні відносини між людьми задля забезпечення їх життєдіяльності.

Базис – згідно з термінологією марксизму. Економічна система суспільства.

Надстройка – згідно з термінологією марксизму це система державних і суспльних інститутів, які залежать від базису, тобто економічної системи.

Суспільно-економічна формація – згідно з термінологією марксизму, тип співвідношення базису і надстройки. Вирізняються первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, соціалістичний, комуністичний.

Позитивізм – напрямок у філософії, суттю якого є бажання поставити філософію на тверду наукову основу.

Література:

1. Надольний І.Ф. Філософія, 1999.

2. Якушев Р.А. Философия. Конспект лекций, 2000.

3. Спиркин А.П. Философия. Учебное пособие для вузов, 2003.


Тема 7. Сучасна світова філософія.

1. Особливосі філософської думки у сучасному світі.
   
2. Основні напрямки сучасної позитивістської філософії. Американський прагматизм.
   

а) неопозитивізм і його головні ідеї;

б) звернення до історії науки представниками філософського напрямку постпозитивізму;

в) Джон Дьюі та американський прагматизм.

3. Психоаналіз і неофрейдизм.
   

а) перша та друга психоаналітичні теорії Зигмунда Фрейда. Його головні відкриття: несвідоме, сублімація, лібідо;

б) Карл Густав Юнг і його теорія архетипів.

4. Герменевтика.
   
5. Екзістенціалізм (філософія Хайдеггера, Ясперса, Сартра, Камю)
   

а) своєрідність і специфічність філософії екзистенціалізму;

б) релігійний напрямок у філософії езистенціалізму. Карл Ясперс;

в) проблема людини і сенсу життя у філософії Хайдеггера, Сартра. Камю.

6. Еволюція релігійної філософії у ХХ столітті.
   

а) неотомізм і його головний принцип гармонії віри і розуму;

б) тейярдизм як напрямок у сучасній релігійній філософії. Принцип еволюції.

Контрольні питання:

1. Зробіть порівняльний аналіз картин світу у класичній і сучасній філософії.
   
2. У чому полягає головна ідея позитивізму і як вона еволюціонувала з часом?
   
3. Чи є екзистенційна філософія гуманістичною?
   
4. Які відкриття у філософії були зроблені З.Фрейдом? У чому причина популярності філософії психоаналізу у наш час?
   
5. Що таке “герменевтична ситуація”? Які трактовки має термін “герменевтика у наш час? Розкрийте їх значення.
   

Теми рефератів:

1. Проблема раціонального та ірраціонального у філософії ХХ століття.
   
2. Загальне та особливе у напрямках позитивізму.
   
3. Проблема людини та її свободи у філософії екзистенціалізму.
   
4. Концепція переоцінки цінностей у філософії Ф.Ніцше.
   
5. Трактовка суспільства і культури у філософії психоаналізу.
   
6. Сучасна релігійна філософія: неотомізм, тейярдизм.
   
7. Герменевтика: від теорії тлумачення текстів до мистецтва осягнення індивідуальності іншого.
   
8. Карл Густав Юнг і його теорія архетипів (роль архетипів у кольтурі людства).
   

Ключові поняття теми:

Неопозитивізм – напрямок у філософії першої половини і середини ХХ століття, представники якого займалися логічним аналізом мови науки.

Верифікація – головний принцип неопозитивізму, який вимагав порівняння всіх положень науки з фіктами досвіду.

“ Протокольні речення” – на думку представників неопозитивізму всі положення науки і філософії у тому числі повинні бути виражені у реченнях за таким зразком: “У такий-то час, у такому-то місці, при виконанні таких-то умов спостерігається те-то”.

Постпозитивізм – напрямок у філософії другої половини – кінця ХХ століття, головною метою якого є дослідження історії розвитку наукового знання.

Прагматизм – напрямок у філософії, головною метою якого є не знаходження абстрактної істини при вивченні філософських питань, а розкриття низки конкретних засобів, які допоможуть людям вирішувати їх конкретні життєві завдання на практиці (вирішувати “проблематичні ситуації”). Особливий внесок у розвиток сучасного прагматизму зробив американський філософ Джон Дьюї.

Психоаналіз – напрямок у сучасній філософії, який пояснює роль несвідомого, інших психічних процесів у житті людини і суспільства. Засновником цього напрямку є австрійський вчений-психіатр Зигмунд Фрейд.

Реакція витиснення – одне з головних понять психоаналізу. Способ психологічного захисту, коли негативні емоції, асоціальні, сексуальні бажання, неприйнятний досвід витискуються психікою їз свідомості у сферу несвідомого.

Сублімація – процес перетворення витиснених у несвідоме бажань і думок в інші, „дозволені” форми соціальної діяльності і культурної творчості.

Лібідо – сексуальний інстинкт, який, за Фрейдом, лежить у основі енергії несвідомого.

Архетип – універсальний образ, загальнолюдський культурний „код” витисненої у несвідоме життєвої енергії.

Герменевтика – напрямок у філософії, який досліджує теорію і практику тлумачення, інтерпретації і розуміння. У сучасній філософії термін „герменевтика” має наступні трактовки: а) мистецтво тлумачення текстів; б) теорія осягнення змісту; в) мистецтво розуміння чужої індивідуальності.

„ Герменевтичний трикутник” – взаємовідношення між автором тексту, самим текстом і читачем.

„Герменевтичне коло” – циклічний характер процесу розуміння.

Герменевтичні ситуації – випадки, коли необхідно правильне тлумачення і розуміння.

Екзистенціалізм (філософія існування) – напрямок у філософії ХХ століття, головним предметом вивчення якого стала людина, її проблеми і трудності існування у навколишньому світі.

Неотомізм – напрямок у сучасній релігійній філософії і офіціальна філософська доктрина Ватикану. Центральною ідеєю неотомізму є принцип гармонії віри і розуму.

Тейярдизм – напрямок у сучасній релігійній філософії. Його засновник, французький теолог П’єр Тейяр де Шарден, вважав, що релігія і наука – дві нерозривно пов’язані фази одного й того ж повного акту пізнання. Центральним методологічним принципом сучасного мислення він оголосив еволюціонізм.


Література:

1. Надольний І.Ф. Філософія, 1999.

2. Якушев Р.А. Философия. Конспект лекций, 2000.

3. Спиркин А.П. Философия. Учебное пособие для вузов, 2003.

4. Щерба С.П. Вступ до філософії, 2002.


Тема 8. Філософська думка в Україні.

1. Джерела української філософської культури. Філософія давніх слов’ян.

2. Філософська думка у Київській Русі.

а) діалог етнонаціонального (поганського) і християнського (греко-візантійського) світоглядів як специфіка філософії києворуського періоду;

б) пам’ятки філософської думки києворуського періоду:„Повість временних літ”, „Слово про закон і благодать”, „Слово о полку Ігоревім”;

в) становлення українського неоплатонізму;

3. Філософія періоду братських шкіл, Острозького культурно-просвітницького центру і Києво-Могилянської академії.

а) ідеї західноєвропейського Відродження, Реформації, барокко в українській культурі. Юрій Дрогобич і Станіслав Оріховський;

б) мета діяльності братських шкіл і завдання полемічної літератури. Іван Вишенський;

в) сутність філософської думки у діяльності представників Острозького науково-просвітницького центру: Й. Княгиницький, К.Острозький, Х.Філарет та ін.;

г) ідеї пантеїзму, натурфілософії, антропоцентризму, гуманізму і дуалізму у творчоті діячів Києво-Могилянської академії: І.Борецький, Є.Плетенецький, П.Могила, С.Яворський, І.Гізель, Л.Баранович та ін.

4. Г.С.Сковорода – засновник філософії українського духу.

5. Українська філософія ХІХ – початку ХХ століть.

а) філософські аспекти соціально-політичної думки Т.Г.Шевченка;

б) антимонархічні, антиклерикальні, просвітницькі ідеї представників Кирило-Мефодіївського товариства: М.Костомаров, П.Куліш, М.Гулак;

в) „філософія серця” П.Юркевича;

г) філософсько-лінгвістичні праці О.Потебні;

д) ідеї еволюції і просвітництва М.Драгоманова;

е) матеріалізм І.Франка.

6. Українська філософія ХХ ст.

а) харківський і київський центри філософської думки: Д.Багалій, М.Сумцов, М.Грушевський, В.Вернадський;

б) ідеологізація філософії у 30-50-ті роки ХХ ст. і пом’якшення політичного клімату у 60-ті роки;

в) філософія української діаспори. Д.Донцов, В.Липинський.


Контрольні питання:

1. Який вплив мав світогляд давніх слов’ян на наступний розвиток української філософії?
   
2. У чому полягає головна відмінність українського православ’я від візантійського?
   
3. Схарактеризуйте модель історичного розвитку, подану у творі митрополита Іларіона „Слово про закон і благодать”
   
4. Які завдання вирішували братські школи і породжувана ними полемічна література? Який вплив це мало на українську культуру і філософію?
   
5. Що таке неоплатонізм і які його прояви в українській філософії?
   
6. У чому полягає відмінність української філософії від філософії інших країн?
   
7. У чому полягає парадокс гносеології Г.Сковороди?
   
8. Які є спільні риси у філософії Д.Донцова і Ф.Ніцше?
   

Теми рефератів:

1. Своєрідність філософії України у контексті світової культури.
   
2. Християнство і філософія у Київській Русі.
   
3. Філософські мотиви „Слова о полку Ігоревім”.
   
4. „Український дух” філософії Г.Сковороди.
   
5. Філософськи принципи „Кобзаря” Т.Шевченка.
   
6. Національний характер філософії І.Франка.
   
7. Філософія просвітництва в Україні.
   
8. Особливості українського національного менталітету.
   

Ключові поняття теми:

Братства, братські школи – релігійно-національні організації православного населення міст, які вели широку культурно-просвітницьку діяльність. Відомі Львівське, Київське братства.

Кордоцентризм – „філософія серця”, провідна ідея української філософії усіх часів. Серце розуміється як центр людського єства.

Полемічна література – джерело української філософської думки періоду братських шкіл. Мала за мету подолання наступу католицизму шляхом обгрунтування і удосконалення того ідейного потенціалу, котрий був наявний у православному богослов’ї та у попередній українській культурній традиції.

Макрокосм, мікрокосм, символічний світ – згідно з філософією Г.С.Сковороди. це три взаємодіючі світи, відповідно: великий світ, в якому живе все народжене; людина, або маленький світ; Біблія – третій світ.

Інтегральний націоналізм – філософська теорія Д.Донцова. Коло його політичних інтересів окреслено проблемами націо- та державотворення. Червоною ниткою проходить ідея прагнення до влади, „жадоба панування”. Волюнтаризм та ірраціоналізм, культ сили і жадоба влади, романтизм і фанатизм, свавілля і агресія – основні постулати теорії націоналізму Д.Донцова.

Література:

1. Горський В.С. Історія української філософії, 1997.
   

2. Надольний І.Ф. Філософія, 1999.

3. Щерба С.П. Вступ до філософії, 2002.


Тема 9. Філософська онтологія. Проблема буття.

1. Загальне поняття онтології. Основні форми буття. Буття та небуття.
   
2. Світ як єдність об’єктивної дійсності та людських сутнісних сил.
   
3. Категорія матерії, її структура і властивості.
   
4. Філософський зміст поняття „дух”.
   

Контрольні питання:

1. Як формуються уявлення про світ?
   
2. Які є теоретичні моделі світу?
   
3. Які форми має людське буття?
   
4. Що таке духовне, психіка, духовність?
   
5. Які існують проблеми створення цілісної картини світу?
   

Теми рефератів:

1. Буття і небуття.
   
2. Буття і сутність.
   
3. Проблематичність людського буття.
   
4. Діалектика буття світу і людини.
   

Ключові поняття теми:

Буття – це поняття, яке характеризує осмислення дійсності з точки зору її цілісності.

Світ – це єдність природної і суспільної дійсності, обумовленої практичною діяльністю.

Матеріальне буття – існування матеріальних речей (тих, що мають масу, об”єм, площу), або явих навколишньої дійсності.

Ідеальне буття – існування ідеального як самостійної реальності у вигляді індивідуалізованого і об”єктивованого буття;

Людське буття – існування людини як єдності матеріального і духовного;

Соціальне буття – буття людини у суспільстві і буття самого суспільства;

Ноуменальне буття – буття, яке реально існує, незалежно від свідомості того, хто його спостерігає;

Феноменальне буття – буття, яким його сприймає суб”єкт пізнання.

Небуття – стан, єдиний з буттям, але протилежний йому.

Матерія – основа, яка складає нерозривну єдність і цілісність конкретних речей і явищ. Існує незалежно від волі та свідомості людини;

Відображення – властивість матеріальних систем залишати у собі сліди від взаємодіючих з ними інших матеріальних систем. Існує фізичне, хімічне, механічне, біологічне відображення. Вищій рівень відображення – свідомість;

Філософський зміст поняття „дух” – властивість людини мислити, відчувати, виявляти вольові зусилля, ставити цілі та творчо діяти. Використовується також для характеристики суспільних явищ: дух народу, нації.

Література:

1. Горак Г.І. Філософія, 1998.
   
2. Надольний І.Ф. Філософія, 1999.
   
3. Лешкевич Т.Г. Философия. Вводный курс, 1998.
   
4. Якушев Р.А. Философия. Конспект лекций, 2000.
   
5. Спиркин А.П. Философия. Учебное пособие для вузов, 2003.
   
6. Фролов И.Т. Философский словарь, 1980.
   

Тема 10. Діалектика та її альтернативи.

1. Розвиток уявлень про діалектику в історії філософії.
   
2. Діалектика як вчення про зв’язок і розвиток.
   
3. Діалектика як система категорій.
   
4. Основні закони діалектики.
   
5. Альтернативи діалектики.
   

Контрольні питання:

1. З’ясуйте сутність основних категорій, що характеризують діалектику як теорію розвитку.
   
2. Розкрийте поняття закону.
   
3. У чому полягають особливості закону взаємного переходу кількісних змін у якісні?
   
4. Що відображає закон єдності та боротьби протилежностей?
   
5. Прозкрийте сутність діалектичного заперечення.
   
6. Назвіть основні принципи діалектики.
   
7. Розкрийте сутність альтернативних концепцій діалектики.
   

Теми рефератів:

1. Категорії діалектики як універсальні форми мислення.
   
2. Метафізика – альтернатива діалектики як теорії розвитку.
   
3. „Негативна діалектика”: сутність основні положення і принципи.
   
4. Софістика і еклектика – альтернативи діалектики як логіки.
   
5. Догматизм і релятивізм – альтернативи діалектики як теорії пізнання.
   

Ключові поняття теми:

Діалектика – сучасна загальна теорія розвитку всього сущого.

Категорії діалектики – відображення найбільш загальних, сутнісних ознак, зв’язків, відношень речей, які існують в об’єктивній дійсності.

Абстрагування – процес відволікання уваги від одних якостей речей і концентрація уваги на інших.

Метафізика – вчення про недоступні досвіду начала буття; метод пізнання, який розуміє світ без загального зв’язку і розвитку.

„ Негативна діалектика” – (автор Теодор Адорно) – діалектика тільки тоді сприяє розвиткові, коли вона знищує і критикує. Заперечення – джерело розвитку.

Софістика – судження, засноване на навмисном порушенні законів логіки.

Еклектика – алогічна концепція, заснована на випадковом поєднанні різних сторон речей, вчень, концепцій, школ.

Догматизм (положення, яке сприймається на віру, без доказів) – характеристика консервативного мислення, виходить з незмінних, раз і назавжди даних формул і істин (істина є вірною за будь-яких обставин).

Релятивізм – перевершення моменту відносності істини.

Література:

1. 
   Горак Г.І. Філософія, 1998.
   
2. Надольний І.Ф. Філософія, 1999.
   
3. Лешкевич Т.Г. Философия. Вводный курс, 1998.
   
4. Якушев Р.А. Философия. Конспект лекций, 2000.
   
5. Спиркин А.П. Философия. Учебное пособие для вузов, 2003.
   
6. Фролов И.Т. Философский словарь, 1980.
   

Тема 11. Філософська антропологія. Людина та її буття.

1. Проблема походження природи і людини.
   
2. Біосоціальна пророда людини.
   
3. Багатоманіття визначень поняття „людина”.
   
4. Зміст і співвідношення понять „людина”, „індивід”, „індивідуальність”, „особистість”.
   
5. Якості особистості.
   
6. Етноантропологія.
   

Контрольні питання:

1. Чим пояснити актуальність філософської проблеми людини у сучасну епоху?
   
2. Вкажіть на співвідношення понять „людина”, „індивід”, „індивідуальність”, „особистість”.
   
3. У чому полягає значення соціальних норм у житті особистості?
   
4. Що таке життєва позиція особистості?
   
5. Як співвідносяться поняття „діяльність” та „активність”?
   
6. Назвіть основні фактори виховання особистості.
   

Теми рефератів:

1. Проблема особистості як одна з центральних проблем філософії.
   
2. Діалектика взаємодії особистості та суспільства.
   
3. Соціальна зумовленість проблем особистості.
   
4. Людина як природна і соціальна істота.
   
5. Сутність і мета гуманістичного виховання особистості.
   

Ключові поняття теми:

Антропологія – вчення про людину.

Людина – особлива істота, явище природи, яке має, з однієї сторони, біологічні начала, а з іншої – духовні, для неї характерна висока здатність до навчання, засвоєння досягнень культури, високий рівень суспільної організації. Родове поняття, в якому відображені загальні риси, властиві всьому людському роду.

Індивід – окрема людина, якій наряду з загальними властиві і особливі якості, які відрізняють його від інших.

Індивідуальність – виявляється у більш складних, різносторонніх природних і психологічних якостей людини.

Особистість – більш високий (порівняно з попередніми) ступінь характеристики соціальних якостей людини. Основу особистості складає стійка система соціально-важливих рис, що виявляється у активній участі в суспільно-економічному та культурному житті і вплив на події у суспільстві. Особистість – це носитель визначеної системи цінностей.

Життєва позиція – відношення людини до навколишнього світу, що знаходить вираження у його думках і діях.

Виховання – залучення індивіда до соціальних норм, духовної культури, підготовка його до праці у самостійному житті.

Мова – матеріальна форма, в якій закріплюється розумова діяльність людей.

Література:

1. Горак Г.І. Філософія, 1998.
   
2. Надольний І.Ф. Філософія, 1999.
   
3. Лешкевич Т.Г. Философия. Вводный курс, 1998.
   
4. Якушев Р.А. Философия. Конспект лекций, 2000.
   
5. Спиркин А.П. Философия. Учебное пособие для вузов, 2003.
   
6. Фролов И.Т. Философский словарь, 1980.
   

Тема 12. Людина і її свідомість.

План.

1. Підходи до аналізу природи свідомості.
   
2. Структура свідомості.
   
3. Функції свідомості.
   
4. Свідомість і самосвідомість.
   
5. Проблема природи ідеального.
   
6. Свідомість і несвідоме.
   

Контрольні питання:

1. Чи можливо зрозуміти природу людської свідомості, якщо вивчати тільки мозок?
   
2. Що означає положення про те, що свідомість не тільки відображає світ, а й створює його?
   
3. Як потрібно розуміти суспільно-історичну сутність свідомості?
   
4. Якими якісними ознаками відрізняється психіка людини від психіки тварини?
   
5. Яку роль у житті людини відіграє несвідоме?
   

Теми рефератів:

1. Відображення як всезагальна властивість матерії.
   
2. Відображення та інформація.
   
3. Виникнення та розвиток психіки фк форми відображення дійсності.
   
4. Структура свідомості, її основні рівні.
   
5. Проблема „діалогу” людини і комп’ютерних систем.
   

Ключові поняття теми:

Онтологічний аспект свідомості – свідомість є властивість мозку.

Гносеологічний аспект свідомості – змістом свідомості є процес відображення об’єктивної дійсності.

Генетичний аспект свідомості – свідомість є продуктом розвитку біологічної і соціальної форм руху матерії. Умова становлення свідомості – суспільно-предметна діяльність суб’єкта.

Функціональний аспект свідомості – призначенням свідомості є управління поведінкою і діяльністю людини.

Відчуття, сприйняття, пам’ять, уявлення, мислення, емоції – основні елементи структури свідомості.

Самосвідомість – інтерес людини до самої себе, свого ”я”, цілісна оцінка самого себе.

Ідеальне - об’єктивні кордони досконалості природних і соціальних речей і процесів.

Несвідоме – сукупність психічних явищ, станів і дій, які не представлені у свідомості людини, знаходяться поза сферою розуму і не підлягають контролю.

Література:

1. Горак Г.І. Філософія, 1998.
   
2. Надольний І.Ф. Філософія, 1999.
   
3. Лешкевич Т.Г. Философия. Вводный курс, 1998.
   
4. Якушев Р.А. Философия. Конспект лекций, 2000.
   
5. Спиркин А.П. Философия. Учебное пособие для вузов, 2003.
   
6. Фролов И.Т. Философский словарь, 1980.
   

Тема 13. Філософська гносеологія.

1. Проблема пізнання в філософії.
   
2. Основні принципи сучасної гносеології.
   
3. Категорії „об’єкт”, „суб’єкт” та їх взаємодія. Результати процесу пізнання.
   
4. Проблема істини в пізнанні.
   
5. Єдність чуттєвого і раціонального в пізнанні.
   
6. Практика як специфічно людський спосіб освоєння світу. Гуманістичний зміст практики.
   
7. Філософська концепція творчості.
   
8. Специфіка наукового пізнання.
   

Контрольні питання:

1. У чому полягає специфіка донаукового, стихійно-емпіричного пізнання?
   
2. Які характерні риси наукового пізнання?
   
3. У чому полягає єдність, відмінність і взаємозв’язок філософії і методології науки?
   
4. Які Ви знаєте сучасні концепції творчості?
   
5. Яка відмінність між поняттями практика і виробництво?
   

Теми рефератів:

1. Наукове пізнання як вид духовної діяльності.
   
2. Основні проблеми сучасної філософії та методології науки.
   
3. Свобода творчості – основа формування демократичних відносин у суспільстві.
   
4. Психологічні особливості творчої особистості.
   
5. Співвідношення практики і праці.
   

Ключові поняття теми:

Пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності у свідомості людини, обумовлений суспільно-історичною практикрю людства.

Суб’єкт пізнання – реальна людина, суспільний індивід, наділений свідомістю.

Об’єкт пізнання – це те, на що спрямована на підставі практики пізнавальна діяльність суб’єкта.

Гносеологічний образ - суб’єктивний образ дійсності, який є діалектичною єдністю суб’єктивного і об’єктивного.

Істина – відповідність наших знань дійсності (вихзначення Аристотеля). Сучасне розуміння істини: це адекватне відображення об’єкта суб’єктом, яке відображає об’єкт таким, який він є незалежно від свідомості суб’єкта пізнання.

Об’єктивна істина – таки зміст людських знань про дійсність, який не залежить ні від суб’єкта, ні від людини, ні від людства.

Відносна істина – таке знання, яке в принципі правильно, але не повно відображає дійсність, не дає її всебічного, вичерпного образу.

Абсолютна істина – такий зміст людських знань, який не буде заперечений подальшим розвитком пізнання і практики.

Конкретна істина – моксимально повне і точне виявлення тих границь, в яких знання характеризується об’єктивною дійсністю.

Заблудження – такий зміст людського знання, в якому дійсність відображається неадекватно і який обумовлений історичним рівнем розвитку суб’єкта та його місцем у суспільстві.

Інтуїція – такий спосіб отримання нового знання, коли по незбагненним у даний момент ознакам, суб’єкт робить наукове відкриття.

Практика – діяльність, за допомогою якої людина змінює світ, критерій істинності пізнання.

Творчість – діяльність, спрямована на створення духовних і матеріальних цінностей.