О. А. Костюченко банківське право україни банківське право Національний банк Комерційний банк Розрахунки І кредитування Ринок цінних паперів Національне закон

Вид материалаЗакон

Содержание


Правове становище
Нормативи інвестування
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Глава III

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ


§ 1. Загальна характеристика правової природи Національного банку України


У системі центральних органів виконавчої влади України особливе місце посідає Національний банк України. Правове становище НБУ визначається Конституцією України (статті 99 і 100), Законом України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р., а також іншими нормативними актами.

Перехід України до ринкової економіки, створення ефек­тивного фінансово-кредитного механізму зумовив потребу у створенні в 1991 р. Національного банку України, який пови­нен відігравати важливу роль у здійсненні державної грошово-кредитної політики та стабілізації національної валюти, в організації та функціонуванні банківської системи в Україні. Відповідно до ст. 2 Закону України “Про Національний банк України” Національний банк України є центральним банком держави, особливим центральним органом державного уп­равління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються чинним законодав­ством.

Національний банк України як державний банк країни разом зі своїми філіями є першим рівнем банківської системи України і своєрідним “банком банків”, який виконує базові функції кредитної і резервної системи та обслуговує виконан­ня Державного бюджету країни.

Національний банк є емісійним центром держави, якому належить монопольне право на випуск грошей в обіг на тери­торії країни. Він провадить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту, валютного регулювання, забезпе­чення стабільності національної грошової одиниці, організовує міжбанківські розрахунки.

Національний банк забезпечує управління золотовалютни­ми резервами держави, є єдиним зберігачем державного золотовалютного запасу, а також дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, інших коштовностей, що належать дер­жаві. НБУ з метою безпеки і фінансової стабільності коорди­нує діяльність банківської системи в цілому, здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків, а також інших фінансово-кредитних установ, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом ви­падках.

Національний банк України приймає на зберігання кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів, ви­конує операції з обслуговування державного боргу, пов’язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і вип­латою доходу за ними, підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпе­ченню стабільності національної грошової одиниці. НБУ забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України. Відповідно до ст. 93 Конституції України НБУ має право законодавчої ініціативи, тобто право безпосереднього внесення до Верховної Ради України законопроектів з питань грошово-кредитної політики. Національний банк України представляє інтереси держави у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансо­во-кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво передбачено на рівні центральних банків, має право брати участь у формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій відповідно до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна.

Велике значення для характеристики правової природи НБУ має економічна самостійність центрального банку країни. Національний банк України функціонує як еко­номічний самостійний орган, який здійснює видатки за раху­нок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених чинним законодавством випадках також за ра­хунок Державного бюджету України. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.

Не допускається втручання органів законодавчої та вико­навчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і пов­новажень Ради Національного банку чи Правління НБУ інакше як у межах, визначених Законом України “Про Національний банк України”. НБУ не відповідає за зобов’язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов’язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов’язання.

Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також свої представництва за кор­доном. Національний банк, його установи, філії та представ­ництва мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. НБУ як суб’єкт права харак­теризується складною майновою і фінансовою структурою. Майно Національного банку складається із фондів, основних і оборотних коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображується в самостійному балансі Національного банку.

Джерелом формування майна Національного банку є ста­тутний фонд на момент створення банку, а також доходи, одержані від банківської діяльності. Статутний фонд Національного банку створювався за рахунок коштів держави і слугує забезпеченням його зобов’язань. Статутний капітал Національного банку є державною власністю і його розмір становить 10 млн гривень. Розмір статутного капіталу може бути змінений за рішенням Ради Національного банку. Джере­лами формування статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, а в разі потреби — Державний бюд­жет України.

Доходи НБУ утворюються за рахунок отримання відсотко­вих доходів за розміщення депозитів та вкладень, надання кре­дитів, операцій з банками, клієнтами та з цінними паперами, продажу валюти інших держав та проведення інших операцій.

Основним показником. госпрозрахункової діяльності Національного банку е прибуток, хоч одержання прибутку не е метою його діяльності. Заплановані доходи та витрати Національного банку відображуються в кошторисі його доходів і витрат. Кошторис доходів та витрат повинен забезпечувати можливість виконання Національним банком його функцій, встановлених Конституцією України і Законом України “Про Національний банк України”. Національний банк за підсумками року в разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України наступного за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету, а перевищення витрат над дохо­дами відшкодовується за рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року.

Планування й облік доходів та видатків, а також форму­вання фондів та резервів Національного банку на покриття фінансових ризиків, пов’язаних із виконанням його функцій, здійснюються згідно з положенням, що затверджується Радою НБУ.

Національний банк створює основні, фонди та фонди загального призначення.

Основними фондами Національного банку є статутний, резервний.

Статутний фонд є забезпеченням зобов'язань Національного банку, резервний — використовується для покриття ба­лансових втрат Національного банку. Відрахування до резерв­ного фонду здійснюються за рахунок прибутку Національного банку до досягнення ним розміру статутного фонду. Якщо ре­зервний фонд частково або повністю буде використано на Покриття збитків, то відрахування до цього фонду поповню­ються і здійснюються до досягнення ним установленого розміру.

До фондів загального призначення НБУ належать:

а) спеціальний резервний фонд переоцінки активів і пасивів золотовалютного резерву;

б) резерв для переоцінки власності банку;

в) резерв на покриття змін обмінного курсу;

г) інші фонди (в тому числі фонди пенсійного забезпечення та медичного страхування).

Відповідно до ст. 72 Закону України “Про Національний банк України” Національний банк сплачує податки згідно з законами України з питань оподаткування.

Національний банк України забезпечує ефективність та надійність платіжної системи, встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб, відіграє провідну роль у процесі створення та впровад­ження національної системи масових електронних платежів (СЕП). Із січня 1994 р. Національний банк України запрова­див автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з ви­користанням прогресивних комп’ютерних технологій, до якої нині залучена вся банківська система України. Очолює цю сис­тему Центральна розрахункова палата в Києві, а на місцях діють регіональні рахункові палати, які об’єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, Ця система обслуговується комплексом програмно-технічних засобів; що забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз, захист від несанкціонованого втручання.

Одночасно слід зазначити, що Національний банк України в своїй діяльності мас деякі обмеження. Зокрема, йому заборо­няється бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, установ і здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов’язані із забезпеченням діяльності Національ­ного банку та його установ; займатися торговельною, вироб­ничою, страховою та іншою діяльністю, що не відповідає функціям Національного банку.

Чинним законодавством встановлено, що Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень, однак у сис­темі органів виконавчої влади він має автономний статус, діє самостійно і не залежить від органів державної влади при вирішенні питань, що належать до компетенції центрального банку. Такий правовий статус Національного банку забезпе­чує йому самостійність у здійсненні єдиної державної грошо­во-кредитної політики, сприяє запобіганню неконтрольованій емісії грошей, забороні фінансування дефіциту державного бюджету.

Отже, Національний банк України має подвійну правову природу. З одного боку, Національний банк має широкі владні повноваження щодо управління грошово-кредитною політикою держави (статті 24 і 25 Закону України “Про Національний банк України”), аз іншого виступає еко­номічно самостійним органом, є юридичною особою (ст. 4 за­значеного Закону), має право укладати цивільно-правові дого­вори з комерційними банками і державою і як учасник цивільних відносин несе цивільну відповідальність. Діяльність Національного банку України спрямована насамперед на за­безпечення єдиної державної політики в сфері грошового обігу, кредитування, валютного регулювання, здійснення фінансування і розрахунків у народному господарстві України.


§ 2. Основи взаємовідносин Національного банку України з вищими органами держави


Особливість правового статусу, завдання і функції Національного банку України визначають характер взаємовідносин його з Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України. Діючи в єдиній соціальній системі, виступаючи особливим централь­ним органом державного управління в системі органів держа­ви, НБУ має автономність, його діяльність характеризується оптимальною самостійністю щодо управління грошово-кредитною системою України.

Стаття 4 Закону України “Про Національний банк України” передбачає, що Національний банк як економічно самостійний орган здійснює свої функції та повноваження не­залежно від виконавчо-розпорядчих органів держави і не відповідає за політику уряду.

Вищі органи держави й Національний банк з метою забез­печення розвитку ринкової економіки в державі будують свої взаємовідносини на основах всебічного співробітництва. Свою діяльність щодо виконання державної політики в сфері грошового обігу, кредиту, валютного регулювання, забезпе­чення стабілізації фінансового стану в державі вони здійсню­ють у тісному взаємозв’язку і взаємодії.

Одночасно чинне законодавство передбачає, що НБУ підзвітний як Президенту України, так і Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень.

Національний банк двічі на рік надає Президентові України інформацію про стан грошово-кредитного ринку в країні. Президент України вносить Верховній Раді України пропозиції щодо кандидатури Голови Національного банку України, призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку України прийняттям відповідного Указу. Голова НБУ одноосібне несе відповідальність перед Президентом України за діяльність Національного банку.

Взаємовідносини НБУ з Верховною Радою України вияв­ляються в різноманітних проявах. Зокрема, Верховна Рада України, за поданням Президента України, призначає на поса­ду та звільняє з посади Голову Національного банку, полови­ну складу Ради Національного банку прийняттям відповідної постанови; затверджує розмір статутного капіталу та кошто­рис Національного банку та звітність про виконання кош­торису.

Національний банк надає Верховній Раді України двічі на рік інформацію про стан грошово-кредитного ринку в дер­жаві, звіт про свою роботу, баланс своєї діяльності і зведений баланс банківської системи держави, подає на розгляд Вер­ховній Раді України щороку розроблені Радою НБУ Основні засади грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх реалізацією; голова Національного банку доповідає Вер­ховній Раді України про діяльність Національного банку.

Верховна Рада України здійснює нормотворчу діяльність з питань встановлення виключно законами України засад ство­рення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків. У свою чергу, НБУ, здійснюючи право законодавчої ініціативи, має право вносити на розгляд Верховної Ради України проекти законів щодо грошово-кре­дитної політики, функціонування банківської системи тощо.

Велике значення для нормального й ефективного функціонування Національного банку України має, з одного боку, чітке розмежування повноважень між урядом і Національним банком, а з іншого тісний взаємозв’язок і взаємодія з Кабінетом Міністрів України

Національний банк та Кабінет Міністрів України прово­дять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної еко­номічної програми

Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію щодо монетарних процесів, вносить реко­мендації Кабінету Міністрів України щодо впливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошо­во-кредитної сфери України.

Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит Національного банку на­дають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу. Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України Голова НБУ або за його дорученням один із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом до­радчого голосу, а члени Кабінету Міністрів у засіданнях Правління НБУ з правом дорадчого голосу.

Важливою формою взаємодії Кабінету Міністрів України і Національного банку є нормативні акти, що приймаються Кабінетом Міністрів України, з питань здійснення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, а з низки особливо важливих питань банківської сфери ними видаються спільні постанови. Постанови Кабінету Міністрів України, бу­дучи обов’язковими для виконання, визначають державну політику в сфері грошового обігу, кредитування, здійснення фінансування та платежів у народному господарстві. Проекти законодавчих та інших нормативних актів, що розробляються НБУ і безпосередньо стосуються діяльності суб’єктів господа­рювання та е обов’язковими до виконання останніми, узгод­жуються з Кабінетом Міністрів України.

Для правильного з’ясування місця НБУ в системі органів держави, належної організації взаємовідносин НБУ з вищими органами держави велике значення має законодавче закріплення в ст. 53 Закону України “Про Національний банк України” положення про гарантії невтручання в статус НБУ, тобто не допускається втручання органів законодавчої та ви­конавчої влади, їх посадових осіб у виконання функцій і пов­новажень Ради Національного банку чи Правління Національного банку інакше як у межах, визначених зазначе­ним Законом. Тим самим підвищено правовий статус НБУ і забезпечується самостійність у здійсненні ним єдиної державної грошово-кредитної політики, запобіганні неконтрольо-ваній емісії грошей.


§ 3. Функції та операції Національного банку України


Зміст діяльності Національного банку України розкри­вається через систему його функцій, в основних напрямах функціонування. Для виконання завдань, покладених на цей особливий центральний орган державного управління Зако­ном України “Про Національний банк України” (статті 6 і 7), передбачено такі функції.

Насамперед, ст. 99 Конституції України та ст. 6 Закону України “Про Національний банк України” визначають, що основною функцією Національного банку є створення таких грошово-кредитних механізмів, які спроможні забезпечити стабільність національної грошової одиниці (гривні) з метою цінової стабільності, стримування інфляції, платоспромож­ності, що створює передумови для економічного зростання в країні. Стабільність грошової одинці, як відомо, пов’язана зі стабільністю споживчих цін і курсовою політикою держави. На виконання своєї основної функції НБУ сприяє забезпечен­ню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, цінової стабільності, тобто утриманню систе­ми цін на певному рівні підтриманням стабільного курсу гро­шової одиниці України. Основною метою цінової стабільності і є забезпечення купівельної спроможності національної гро­шової одиниці, яка досягається завдяки підтриманню низько­го рівня інфляції.

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про Національний банк України” Національний банк виконує й інші функції.

1. Відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та провадить грошово-кредиту політику

2. Монопольне здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг.

3. Виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування.

4. Встановлює для банків правила здійснення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна

5. Організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інфор­мації та статистики платіжного балансу.

6. Визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками.

7. Визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює систему електронних платіжних засобів, платіжних систем, ав­томатизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації.

8. Здійснює банківське регулювання та нагляд.

9. Веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом ви­падках.

10. Складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування.

11. Представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних уста­новах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків.

12. Здійснює відповідно до визначених спеціальним зако­ном повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими уста­новами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій.

13. Забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими мета­лами.

14. Аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин.

15. Організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та переве­зення банкнот, монет та інших цінностей.

16. Реалізує державну політику з питань захисту держав­них секретів у системі Національного банку.

17. Бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України.

18. Здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку.

19. Веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем.

20. Визначає особливості функціонування банківської сис­теми України в разі введення воєнного стану чи особливого реріоду.

21. Здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Велике значення для ефективності банківського регулю­вання має нормотворча функція Національного банку України.

Національний банк видає нормативно-правові акти з пи­тань, віднесених до його повноважень, які е обов’язковими для органів державної влади і місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм влас­ності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку (інструк­ції, положення, правила) видаються і затверджуються у формі постанов Правління НБУ. Вони не можуть суперечити зако­нам та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом’якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку підляга­ють обов’язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набувають чинності відповідно до законодавства України.

Нормативно-правові акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України. В прак­тиці нормотворення НБУ набули поширення і такі види доку­ментів, як листи і телеграми, які не можуть мати нормативно­го характеру і не відповідають вимогам, встановленим Єдиною державною системою діловодства.

При здійсненні НБУ функцій щодо здійснення єдиної дер­жавної грошово-кредитної політики передбачається, що ос­новні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на ос­новних критеріях та макроекономічних показниках загально-державної програми економічного розвитку та Основних па­раметрах економічного і соціального розвитку України на відповідний період, що охоплюють прогнозні показники обся­гу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Щороку Національний банк інформує Верховну Раду України про напрями грошово-кредитної і валютної політики, розробленої Національним банком на наступний рік і на більш триваліш період.

Основними напрямами державної грошово-кредитної політики є:

а) аналіз та прогноз економічної кон’юнктури, яка скла­дається у державі;

б) обґрунтування обсягу грошової маси, що перебуває в обігу на початок і кінець року;

в) методи грошово-кредитного регулювання;

г) шляхи регулювання рівня облікової та відсоткових ста­вок банківських та інших фінансово-кредитних установ;

д) засади валютної політики;

е) заходи щодо забезпечення стабільності купівельної спро­можності грошової одиниці та стїйкості її курсу щодо інозем­них валют.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

2) відсоткову політику;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами;

5) операції з цінними паперами, крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права, у тому числі з казначейсь­кими зобов’язаннями на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу;

7) емісію власних боргових зобовєязань та операції з ними.

Національний банк встановлює банкам нормативи обов’язкового резервування коштів, при цьому:

а) норматив обов’язкового резервування встановлюється спиним для банків у відсотковому відношенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті;

б) для різних видів зобов’язань можуть встановлюватися різні норми обов’язкового резервування;

в) рішення про підвищення нормативу обов’язкового ре­зервування набуває чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування.

Національний банк виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування, якою визначаються форми, порядок, умови та ліміти кредиту­вання банків. Національний банк надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою, не нижчою від ставки рефінансування Національного банку, та в порядку, визначеному ним. З метою впливу на грошовий обіг та креди­тування Нацїональний банк встановлює облікову та лом­бардні відсоткові ставки, розмір яких визначається залежно від рівня інфляції, попиту і пропозицій на кредит на кредитних аукціонах, міжбанкївського ринку. Облікова ставка НБУ — це той. відсоток, які комерційні банки сплачують при купівлі коштів на кредитних аукціонах НБУ (на 4.12.2002 вона стано­вила 7% річних).

Національний банк України, виступаючи емісійним цент­ром держави, має виключне право на введення в обіг (емісїю) гривні і розмінної монети, організовує їх обіг і вилучення з обігу Готівка перебуває в обігу, у вигляді грошових знаків банкнот і монет. Для друкування банкнот і карбування монет в Україні діють фабрика банкнотного паперу і Банкнотно-монетний двір. Національний банк України визначає систему за­хисту, платіжні ознаки та дизайн грошових знаків.

Банкноти і монети, які вводяться в обіг НБУ, є безумовни­ми зобов’язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами. Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, при­ймається всіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами пла­тежів; а також для зарахування на рахунки, вклади, акредити­ви та для переказів. Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його.

На Національний банк, комерційні банки України покла­дено обов'язок вилучати фальшиві, підроблені або такі, що не мають необхідних ознак, платіжності, грошові знаки. Порядок вилучення таких грошових знаків встановлюється Національ­ним банком і регулюється відповідними нормативними акта­ми. Виготовлення з метою введення в обіг або введення в обіг підроблених грошових знаків тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 199 Кримінального кодексу України.

До функцій Національного банку України належить Організація розрахунків та бухгалтерського обліку. Націо­нальний банк встановлює правила, форми і стандарти розра­хунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в еко­номічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інстументів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків.

Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їхні власні розрахун­кові системи.

Відповідно до чинного законодавства всі юридичні особи всіх форм власності та видів діяльності, а також громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які є суб’єктами підприємницької діяльності, зобов’язані зберігати свої кошти на рахунках в установах банків. В Україні у струк­турі загальної грошової маси на готівку, яка перебуває в обігу значною мірою поза банками, припадає сьогодні 41,5% усієї готівки, тоді як у розвинених країнах світу обсяг готівки в складі загальної грошової маси не перевищує 10 відсотків. Держава в особі Національного банку вживає заходів до мак­симального зменшення в обігу грошової маси.

Усі розрахунки в господарському обігу України юридичні та фізичні особи здійснюють як готівкою, так і у безготівково­му порядку через установи банків відповідно до правил здійснення розрахункових і касових операцій, затверджених НБУ. Порядок ведення касових операцій підприємств усіх форм власності передбачає, що підприємства можуть мати готівку в своїх касах у межах лімітів залишку готівки в касі і використовувати її у межах зазначених норм. Перевірка касо­вої дисципліни суб’єктами господарювання здійснюється органами державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, органами Міністерства внутрішніх справ України, фінансовими органами та комерційними банками. За порушення касової дисципліни до винних осіб застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу.

Національний банк також встановлює обов’язкові для банків стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і звітності, що відповідають вимогам законодавства України.

Особливе місце Національний банк України посідає в про­веденні валютної політики держави і йому належить активна роль щодо операцій з валютними цінностями.

Національний банк діє як уповноважена державна устано­ва при застосуванні законодавства України про валютне регу­лювання і валютний контроль.

До компетенції Національного банку в сфері валютного регулювання та контролю належать:

1) видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій;

2) видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю за діяльністю банкїв та інших установ, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;

3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту;

4) застосування заходів відповідальності до банків, юри­дичних та фізичних осіб за порушення правил валютного регу­лювання і валютного контролю.

Національний банк визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства про валютне регулювання.

З метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці Національний банк провадить дисконтну та девізну валютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження.

Національний банк здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулю­вання руху капіталу та балансування платіжних зобов’язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іно­земних валют.

Національний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до іно­земних валют купівлею та продажем іноземної валюти на фінансових ринках.

Національний банк України здійснює валютні інтервенції купівлею-продажем валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні. Валютні цінності та інше майно резидентів, які перебувають за межами України, підлягають обов’язковому декларуванню у Національному банку. Порядок і терміни декларування вста­новлюються Національним банком. Національний банк га­рантує таємницю зазначеної інформації.

Визначаючи валютну політику, Національний банк України здійснює заходи, спрямовані на забезпечення поступової лібералізації і децентралізації валютного ринку України.

За сучасних умов дедалі більшого розвитку набуває міжна­родне співробітництво в галузі правового регулювання банківської діяльності. У зв’язку з цим Національний банк представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, з міжнародними фінансовими організаціями.

НБУ тісно співпрацює з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком та Європейським банком реконструкції і ро­звитку, Банком міжнародних розрахунків у Базелі, централь­ними та провідними комерційними банками Західної Європи та США з питань монетарної політики, організації банківського нагляду, банківської статистики, складання платіжного балансу, впровадження прийнятих у міжнародній практиці систем розрахунків та міжнародних стандартів бух­галтерського обліку.

З метою виконання своїх зовнішньоекономічних функцій Національний банк має право відкривати кореспондентські рахунки і свої представництва за кордоном. На сьогодні Національний банк України встановив кореспондентські відносини з понад 40 зарубіжними банками.

Останнім часом в Україні реалізується стратегія інтеграції її до Європейського Союзу, спостерігається процес гар­монізації національного законодавства, приведення його у відповідність з нормами права ЄС. Розвиток міжнародних зв’язків, реалізація програми інтеграції України до ЄС у банківській сфері сприяють плідному співробітництву Національного банку з міжнародними фінансовими організаціями та співпраці з центральними банками й фіна­нсовими установами розвинених країн.

Національний банк має право брати участь у формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій відповідно до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, а також відповідно до угод між ним та іноземними центральними бан­ками (ст. 43 Закону України “Про Національний банк України”).

Нормальне функціонування банківської системи України, налагодження ефективної банківської діяльності багато в чому залежать від організації банківського регулювання і нагляду. Закон України “Про Національний банк України” містить спеціальний розділ 10 (статті 55-63), присвячений питанням банківського регулювання і банківського нагляду, в якому визначені механізми і засоби забезпечення надійності банківської системи.

Основною метою банківського регулювання і нагляду є за­безпечення безпеки та фінансової стабільності банківської сис­теми, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк України виконує важливі функції щодо здійснення банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків. При здійсненні державою пруденційного регулювання банківської діяльності велике значення має організація ефек­тивного нагляду за роботою кредитних установ. Ці завдання вирішуються таким способом.

Національний банк здійснює постійний нагляд за додер­жанням банками банківського законодавства, нормативних актів Національного банку й економічних нормативів, прова­дить державну реєстрацію банків, філій і представництв та інших кредитних установ і ліцензування банківських операцій, встановлює для банків правила здійснення банківських опе­рацій, бухгалтерського обліку, звітності тощо.

Для здійснення своїх функцій Національний банк має право безоплатно одержувати від банків інформацію про їх діяльність та пояснення щодо отриманої інформації і проведе­них операцій.

Для підготовки банківської та фінансової статистики, аналізу економічної ситуації Національний банк має право безоплатно одержувати необхідну інформацію від органів дер­жавної влади і місцевого самоврядування та суб’єктів господа­рювання всіх форм власності.

Отримана інформацію не підлягає розголошенню, за ви­нятком випадків, передбачених чинним законодавством України.

Одним з найважливіших елементів пруденційного регулю­вання банківської діяльності є економічні нормативи. До них належать показники відрахування кредитних ресурсів, інших відрахувань, достатності капіталу, платоспроможності і ліквідності кредитних установ тощо.

Відповідно до ст. 58 Закону України “Про Національний банк України” з метою захисту інтересів вкладників та креди­торів і забезпечення фінансової надійності банків Національ­ний банк встановлює для них обов’язкові економічні нормати­ви, які є методом управління грошовим обігом і банківською діяльністю. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов’язаними з капіталом, ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсот­ковим та валютним ризиком. Про подальші зміни нормативів та методики розрахунку їх Національний банк офіційно повідомляє не пізніше ніж за місяць до набуття ними чинності. Докладніше визначення економічних нормативів і порядок їх застосування регулюються Інструкцією про порядок регулю­вання діяльності банків в Україні, затвердженою 28.08.2001 постановою Правління Національного банку України.

Національний банк України встановлює такі нормативи, що е обов’язковими до виконання всіма банками.

Нормативи капіталу:

мінімального розміру регулятивного капіталу;

адекватність регулятивного капіталу;

адекватність основного капіталу.

Нормативи ліквідності:

миттєва ліквідність;

поточна ліквідність;

короткострокова ліквідність.

Нормативи кредитного ризику:

максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента;

великих кредитних ризиків;

максимального розміру кредитів, гарантій та поручи­тельств, наданих одному інсайдеру;

максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам.

Нормативи інвестування:

інвестування в цінні папери окремо за кожною установою;

загальні суми інвестування;

ризику загальної (довгої) короткої валютної позиції банку.

Одним із важливих економічних нормативів е мінімальний розмір регулятивного капіталу, який встановлюється для діючих банків диференційовано, а для знову створених банків має становити:

а) для місцевих кооперативних банків — 1 млн евро;

б) для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, — 3 млн євро;

в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, — 5 млн євро (ст. 31 Закону України “Про банки і банківську діяльність”) .

Перерахування розміру регулятивного капіталу у гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день укладен­ня установчого договору.

Національний банк України має право встановити для ок­ремих банків залежно від спеціалізації їх диференційований мїнімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче від розмірів, передбачених ст. 31 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Нацюнальний банк України визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валют­них, відсоткових та інших фінансових ризиків банків.

Для здійснення своїх наглядових та регулятивних функцій, які виконуються НБУ безпосередньо або через створений ним орган банківського нагляду, він має такі повноваження:

1) здійснює всі види перевірок на місцях банків в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами при реєстрації банків та ліцензуванні банківських операцій;

2) може вимагати від банків проведення загальних зборів акціонерів (учасників) і визначає питання, за якими мають бути прийняті рішення;

3) може брати участь у роботі зборів акціонерів (учас­ників), засідань спостережної ради, правління і ревізійної комісії банку.

Національний банк пред’являє вимоги щодо здійснення обов'язкових аудиторських перевірок банків, отримує виснов­ки незалежних аудиторських організацій про результати діяль­ності банків.

Нагляд за комерційними банками Національний банк України здійснює двома методами: безвиїзним наглядом та виїзним інспектуванням банків. Безвиїзний нагляд полягає в аналізі звітності, що надається установам НБУ на регулярній основі. Інспекційні перевірки банків на місцях провадяться кваліфікованими спеціалістами служби банківського нагляду НБУ.

Велике значення для забезпечення надійності комерційних банків має застосування Національним банком України заходів впливу згідно зі ст. 73 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського зако­нодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Національ­ний банк України адекватно вчиненому порушенню має право застосовувати такі заходи впливу:

1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшен­ня невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано ви­соких відсоткових виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій;

2) скликання загальних зборів учасників, спостереженої ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реор­ганізації банку;

3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов’язується вжити заходів для усу­нення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

4) видавати розпорядження щодо:

а) припинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

б) встановлення для банку підвищених економічних нор­мативів;

в) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;

г) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окре­мих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ри­зику;

д) заборони надавати бланкові кредити;

е) накладення штрафів на: керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; банки відповідно до положень, затверджених Правлінням Націо­нального банку України, але у розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду;

є) тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі у банку використовувати право голосу придба­них акцій (паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог цього Закону або нормативно-правових актів Національного банку України;

ж) тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи система­тичного порушення цією особою вимог цього Закону або нор­мативно-правових актів Національного банку України;

з) реорганізації банку;

й) призначення тимчасової адміністрації.

У разі порушення банківського законодавства, що спричи­нило значну втрату активів або доходів, і настання ознак не­платоспроможності банку Національний банк України має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку згідно зі статтями 87-93 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Якщо в діях керівника банку або фізичної особи чи представника — юридичної особи — влас­ника істотної участі, якій пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, не встановлено складу злочину, але має місце порушення вимог цього Закону або нормативно-правових актів Національного банку України або якщо таку особу виз­нано винною у, вчиненні корисливого злочину із призначенням покарання без позбавлення волі. Національний банк України має право видати банку розпорядження про звільнення такої особи з посади або заборону користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв).

Види і вибір заходів впливу до комерційних банків та інших осіб за порушення банківського законодавства, порядок їх застосування закріплено в Положенні про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженому постановою Правління НБУ від 28.08.2001.

Заходи впливу застосовуються Національним банком на підставі:

результатів інспекційних (плановик і позапланових перевірок діяльності банків чи їх філій;

результатів аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо;

результатів перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно до чинного зако­нодавства на їх здійснення.

Заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу НБУ має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень, причин, які зумовили виникнення виявле­них порушень, загального фінансового стану банку та рівня достатності капіталу.

Банк або інші особи мають право оскаржити в суді рішення про застосування заходів впливу. Оскарження не зу­пиняє виконання оскаржуваного рішення.

Важливим засобом банківського нагляду є ліцензування банківських операцій. Ліцензування — це порядок видачі бан­кам, які з часу реєстрації НБУ набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських опе­рацій, якщо умови діяльності комерційних банків від­повідають чинному законодавству України та нормативним актам НБУ, а також діяльність яких не загрожує інтересам клієнтів.

На здійснення банківських операцій Національний банк видає комерційним банкам ліцензії (п. 9 ст. 7, п. 2 ст. 44 Закону України “Про Національний банк України”, статті 19 і 20 За­кону України “Про банки і банківську діяльність”).

Банківська ліцензія — це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визна­чених законодавством, на підставі якого банки мають право здійснювати банківську діяльність.

Ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою залучення на ринок банківських послуг України комерційних банків та банківських установ, умови діяльності яких відповідають встановленим НБУ обов’язковим вимогам та діяльність яких не загрожує інтересам їх клієнтів.

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про банки і бан­ківську діяльність” банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без от­римання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати од­ночасно діяльність із залучення вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і надання кредитів, а також вести ра­хунки.

Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно з законами України.

Банківська ліцензія видається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності доку­ментів, що підтверджують:

наявність оплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється цим Законом;

забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням, примі­щенням відповідно до вимог Національного банку України;

наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.

Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені вище умови не виконані банком про­тягом одного року з дати державної реєстрації банку. В тако­му разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.

Чинними правилами НБУ встановлено різні умови і доку­менти, необхідні для отримання банківських ліцензій, письмо­вих дозволів банками.

Так, для отримання банківської ліцензії банки подають до територіального управління НБУ такі документи:

— клопотання банку про видачу банківської ліцензії за підписом голови Правління банку;

— інформацію про керівників банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління, кандидатури яких відповідають кваліфікаційним вимогам;

— відомості про забезпеченість банку належним бан­ківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням та комунікаційними засобами, що відповідають вимогам НБУ;

— документ про право власності на приміщення (свідоцт­во про власність, цивільно-правові угоди, що підтверджують право власності) або договір оренди на приміщення, у якому буде розміщено банк на строк не менше ніж п’ять років;

— відомості про відповідність технічного стану та організації охорони приміщень банку вимогам нормативно-правових актів Національного банку.

Крім зазначених вище документів, також подаються спеціальні документи:

план (бізнес-план), опис банківських операцій з обґрунту­ванням їх економічної доцільності, економічне обґрунтування прогнозних показників розрахунків балансового звіту та звіту про фінансові результати, опис та дані про управління й організаційну структуру банку, внутрішні положення про правління (раду директорів) банку, розрахунку балансового звіту та прибутковість усієї діяльності банку тощо.

Висновок щодо можливості видачі банку ліцензії готує те­риторіальне управління НБУ після отримання повного пакета документів протягом 10 робочих днів з дня їх отримання від банку.

У разі позитивного рішення територіальне управління надсилає пакет документів із своїм висновком та клопотан­ням банку Генеральному департаменту банківського нагляду НБУ.

Висновок про надання комерційному банку банківської ліцензії, письмового дозволу, ліцензій на виконання окремих операцій готує Генеральний департамент банківського нагля­ду НБУ та передає його і проект відповідного рішення на роз­гляд Комісії Національного банку, яка приймає рішення про­тягом одного місяця з дня отримання повного пакета доку­ментів. Банківська ліцензія набуває чинності з дня прийняття відповідного рішення Комісією НБУ та оформлення її належ­ним чином на спеціальному бланку за підписом заступника Голови НБУ. За видачу банкам ліцензій встановлена плату у розмірі 130 неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян.

Національний банк України може відмовити банку у видачі банківської ліцензії, якщо за результатами розгляду поданого пакета документів установлено, що надано недо­стовірну або неповну інформацію, або якщо банк протягом одного року з дати реєстрації не виконав умови, передбачені правилами НБУ. Рішення про відмову у видачі банківської ліцензії НБУ повідомляє банк у письмовій формі протягом місяця із зазначенням причин відмови.

Банківська ліцензія може бути відкликана НБУ в таких ви­падках:

1) якщо було виявлено, що документи, надані для отри­мання ліцензії, містять недостовірну інформацію;

2) якщо банк не виконав жодної банківської операції про­тягом року з дня отримання банківської ліцензії;

3) у разі порушення банківського законодавства, що спри­чинило значну втрату активів і настання неплатоспромож­ності банку;

4) на підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення банку у правову відповідність з ви­могами банківського законодавства;

5) недоцільності виконання плану тимчасової адмі­ністрації щодо реорганізації банку.

Національний банк України негайно повідомляє банк про відкликання у нього банківської ліцензії. Банк упродовж трьох днів з моменту отримання рішення зобов’язаний повернути Національному банку України свою банківську ліцензію.

У день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії з підстави про виявлення недостовірних даних у доку­ментах банк припиняє здійснення всіх банківських операцій та вчиняє дії, що забезпечують виконання банком своїх зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами відповідно до укладених договорів та положень Закону.

Рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії публікується в газеті “Урядовий кур’єр” або “Голос України” і е підставою для звернення до суду з по­зовом про ліквідацію банку.

Рішення про відкликання ліцензії на право здійснення банківських операцій є крайнім заходом НБУ, якому мають передувати інші заходи запобіжного характеру відповідно до чинного законодавства.

Рішення Національного банку України про відкликання ліцензії на право здійснення всіх банківських операцій повідомляється всім банкам України.

Чинне законодавство України передбачає, що основною метою будь-якого банку є здійснення ним банківських опе­рацій.

Відповідно до ст. 42 Закону України “Про Національний банк України” НБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює такі операції:

— надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче від ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національ­ним банком;

— здійснює дисконтні операції з векселями і чеками в по­рядку, визначеному Національним банком;

— купує та продає на вторинному ринку цінні папери порядку, передбаченому законодавством України;

— відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів;

— купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;

— зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінні метали й каміння та інші кош­товності, пам'ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотуван­ня і ліцензування;

— розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення валютних операцій, ви­конує операції із золотовалютними резервами України з бан­ками, рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче від категорії А;

— приймає на зберігання та в управління державні цінні папери та інші цінності;

— видає гарантії і поруки відповідно до положення, за­твердженого Радою Національного банку;

— веде рахунок Державної скорбниці України без оплати і нарахування відсотків;

— виконує операції з обслуговування державного боргу, пов’язані із розміщенням державних цінних паперів, їх пога­шенням і виплатою доходу за ними;

— веде особові рахунки працівників Національного банку;

— веде рахунки міжнародних організацій;

— здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів відповідно до законодавства України, в тому числі за рішенням суду;

— надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заставу цінних паперів за ціною не нижче інфляції терміном на 5 років.

Національний банк має право здійснювати й інші операції, необхідні для забезпечення виконання своїх функцій. У разі порушення Національним банком договорів при здійсненні банківських операцій він несе цивільну відповідальність перед комерційними банками та іншими фінансово-кредитними ус­тановами.

Отже, банківські операції, що здійснюються Національним банком України, створюють передумови державного регулю­вання грошового ринку, а їх перелік наближається до міжнародних стандартів, тобто це операції, які фактично проводять центральні банки розвинених країн.