Geum.ru

Реферат з банківської справи

Вид материалаРеферат

Содержание


Діаграма 1. Кредити, надані комерційними банками юридичним і фізичним особам
Структура кредитного портфеля комерційних банків за галузями економіки за 2003р.
Подобный материал:
Реферат з банківської справи

Кредити в Україні


Історія розвитку кредитних відносин у незалежній Україні ще досить коротка. Але складалась вона на базі тих кредитних відносин, які існували в Радянському Союзі з його адміністративно-командною системою господарювання. Щоправда, у галузі кредитних відносин перехід від старої до ринкової системи господарювання здійснювався швидше, ніж в інших сферах життя нашої країни. Це пояснюється тим, що в основі цих відносин лежить наймобільніший ресурс — гроші. Але, на жаль, кредитні відносини в Україні після розпаду Радянського Союзу розвивались недостатньо, що негативно вплинуло на розвиток і стан економіки.

З переходом до ринкових умов господарювання змінювався склад як кредиторів, так і позичальників. Основними кредитора­ми стали комерційні банки, у тому числі колишні державні. А позичальниками дедалі більше ставали приватні та колективні підприємства, приватні підприємці та окремі громадяни. Звичайно, здійснювалось кредитування і підприємств державної форми вла­сності. Значні зміни стали відбуватись у формах і видах кредитів, особливо в методах кредитування. Від кредитування численних окремих об'єктів, передбачених банківськими інструкціями в ра­дянський час, комерційні банки перейшли до кредитування суб'єк­тів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення кредиту. 3амість досить складного порядку кредитування, який перед­бачав значні особливості для підприємств окремих галузей чи підгалузей економіки, кредитування почало здійснюватись в ос­новному па покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств.

Ще у 1991р. законами України „Про підприємства в Україні” і „Про цінні напери та фондову біржу” було легалізовано комерційний кредит, який з 1930 р. у Радянському Союзі був заборонений. У тому ж таки 1991р. було визнано, що вексельний обіг в Україні має здійснюватись відповідно до Женевської вексельної конвенції та Єдиного закону про переказі і прості векселі. У лютому 1993 р. На­ціональний банк України затвердив Порядок проведення банками операцій з векселями, яким були встановлені особливості застосу­вання вказаних документів міжнародного загальновизнаного вексе­льного права в Україні. Як уже зазначалося, комерційний кредит може надаватись як з оформленням векселем, так і без такого оформлення. Останнє переважає, бо спочатку в Україні не повністю було прийнято вексельне законодавство та й обізнаність працівників банків і їх клієнтів з вексельним правом була недостатньою. У подальшому поширенню вексельного обігу заважала платіжна криза.

З 1995р. після випуску облігацій внутрішньої державної позики, значних обсягів набув державний кредит. Причому через відсутність на той час надійних позичальників та у зв'язку з вигі­дними умовами державної позики (високий дохід на облігації, за­рахування сум, укладених у ці облігації, у рахунок обов'язкових мінімальних резервів комерційних банків, звільнення доходу на облігації від податку на прибуток тощо) комерційні банки в ці облігації вкладали значні ресурси. А це означало, що менше кош­тів вони спрямовували на кредитування суб'єктів господарюван­ня. Пізніше через погіршення умов державної позики та невиконання Урядом своїх обов'язків щодо своєчасного її погашення, до цих облігацій з боку банків дещо мала.

Якщо в перші, роки державної незалежності України кредитування населення на споживчі потреби було майже повністю припинено, то уже приблизно з 1996р. споживчий кредит почав поступово відновлюватись і набувати розвитку. В Україні після затвердження у вересні 1993 р. Указом Президента України Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні почали створюватися кредитні спілки, які стали займатися взаємокредиту­ванням громадян. Широко розгорнулось кредитування населення під заставу рухомого майна ломбардами та нерухомого — комерційними банками. Повільно, але все-таки зростав продаж торго­вельними організаціями товарів населенню з розстрочкою плате­жу. Все більшого розмаху отримувало кредитування будівництва і придбання житла населенням, у тому числі пільгового для окремих категорій населення, коли частину витрат брала на себе держава або місцеві органи влади. Щоправда, темпи такого кре­дитування стримувались відсутністю законодавства про іпотеку. У 2000р. уперше почали надаватись кредити талановитій молоді. На період навчання у вищих закладах освіти.

Комерційні банки „нової хвилі”, більшість з яких були; відомчи­ми, у перші роки переходу до ринкової економіки, розвиваючись са­мі, сприяли розвитку економіки. Вони надавали кредити як малим підприємствам, котрі в основному і могли існувати та швидко розви­ватись завдяки цим кредитам, так і великим підприємствам. Діяль­ність цих банків підтримувалася як Національним банком України, так і владними структурами. Так, ще у 1992 р. кожен із цих банків на розвиток своїх операцій мав можливість отримати кредит у цент­ральному банку держави в розмірі свого статутного фонду. Допомо­гу кредитними ресурсами надавали їм також державні та колишні державні банки — Ощадбанк України, Укрсоцбанк, АПБ „Україна” АК, які на той час мали значні вільні кошти, що формувались за ра­хунок коштів на рахунках клієнтів та кредитів центрального банку.

Однак державні і колишні державні банки почали відчувати фінансові труднощі через несвоєчасне повернення кредитів своїм клієнтами, на фінансовий стан яких негативно впливав досить тривалий документооборот, особливо при експортних операціях, та спровокований цим розрив господарських зв'язків з підприємс­твами, які перебували на території країн, що утворились після роз­паду Радянського Союзу. Ці труднощі були обумовлені ще й тим, що надані колишніми державними банками кредити числились на балансах тепер уже українських банків, а фонди довгострокового кредитування які формувались на союзному рівні, їм не були передані. Таким чином, вони були поставлені в умови, коли порушувалось так зване „золоте банківське правило”, за яким структура активів банків за термінами повинна відповідати їх пасивам.

При цьому доступ до кредитів центрального банку з другої половини 1992р. мали уже не всі, а лише окремі, як правило, великі банки. Мотивувалося це тим, що вони беруть участь у під­тримці державних цільових програм розвитку певних галузей економіки. Проте кризовий стан української економіки не під­тверджує цього; бо якби банківські кредити акумулювались на певних напрямах розвитку економіки, то економіка, галузь за га­луззю долала б кризовий стан.

Починаючи з 1994р. в Україні спостерігається процес моно­полізації кредиту, зосередження його в руках великих (за україн­ськими масштабами) банків та все більше використання кредит­них ресурсів країни в інтересах різних кланових угруповань, які здійснюють контроль над тим чи іншим банком. Це, у свою чер­гу, веде до диференціації умов доступу до банківського кредиту різних підприємницьких структур. Причому цей процес почав охоплювати й колишні державні, так звані системні банки.

В умовах дефіциту в українських банках кредитних ресурсів та переважання у їх складі короткострокових ресурсів вони на­дають, як правило, короткострокові кредити, причому переважно у сферу обігу.

Незважаючи на це, спочатку окремі підприємства, а потім й окремі підгалузі та галузі промисловості, спираючись на свої власні ресурси, кредити комерційних банків, кошти національних та іно­земних інвесторів, усе ж таки поступово почали виходити з кризи, відновлювати виробництво і навіть експортувати свою продукцію на зовнішній ринок. Першими з кризового становища вийшли підприємства галузей зі швидким оборотом капіталу — кондитерська промисловість, промисловість безалкогольних напоїв і з розливу мі­неральних вод, фармацевтична промисловість, швейна промисло­вість і деякі інші. Якщо Україна в умовах СРСР не виробляла, на­приклад, акумуляторів, магістральних електровозів, тролейбусів, зернових комбайнів, то в наш час вона їх виробляє. Поступово при­пинилось падіння обсягів виробництва, а з 2000 р. почалось його зростання, крива обсягів реального ВВП почала йти вгору. Очевид­но, настане час, коли Україна поступово почне наближатися до рівня економічного і соціального розвитку передових країн Європи і світу, хоч на це буде потрібно немало часу. Сприяти цьому має й розвиток кредитних відносин в Україні.

Роль кредиту як економічної категорії характеризують конкретні прояви його функцій у даному соціально-економічному середовищі.

У ринковій економіці роль кредиту проявляється в регуляції, тобто в оптимізації пропорцій суспільного відтворення. Кредитна форма перерозподілу ВВП та національного доходу є завершальною інстанцією. Вона охоплює, поряд з фінансовою також виробничу й невиробничу сфери, різні галузі виробництва й різні регіони. Отже, кредит певною мірою впливає на структурну перебудову економіки, на формування нових важливих пропорцій в економічній системі співвідношення між фондами відшкодовування, нагромадження і споживання. Сприяючи вирівнюванню норми прибутку в різних галузях, кредит впливає на галузеву структуру економіки, оскільки тимчасово вільні ресурси перерозподіляються в ті галузі, де забезпечується отримання високих прибутків.

Надзвичайно важлива роль кредиту в забезпеченні науково-тех­нічного прогресу та обслуговуванні інноваційного процесу. Кредит є важливим джерелом фінансування капітальних вкладень. Націлене на виробничий процес довгострокове кредитування стає однією з форм інвестицій в економіку країни. Безперервність і достатність таких - обов'язкові для нормального функціонування економіки. Ефективність кредитних важелів перспективного розвитку НТП ви­значається кредитною політикою. Для реалізації інвестиційної про­грами необхідно здійснювати пріоритетне кредитування проектів, спрямованих на стимулювання НТП. Однак за умов інфляції можливості кредиту щодо стимулювання НТП значно зменшуються, оскільки нова техніка стає надто дорогою для більшості підприємств, а можливі строки надання кредиту набагато менші, ніж період окупності, капітальних витрат.

За умов ринкової економіки дедалі більшої ваги набуває кредит в обслуговуванні інноваційного процесу, розвитку малих і середніх виробничих структур, у підготовці та перепідготовці наукових кадрів.

Кредит сприяє прискоренню концентрації та централізації капіталу через використання акцій та облігацій, корпоративної форми власності, якій нині належать провідні позиції в системі економічних відносин.

Нарешті кредит використовується як один із дійових інструментів розвитку процесів інтеграції національної економіки у світову економічну систему. Процес структурної перебудови та стабілізації вітчизняної економіки практично неможливий без кредитної допомоги світового співтовариства. З допомогою кредиту імпортуються нові технології, передова техніка, навіть за пасивного торгового балансу. При цьому кредит сприяє розвитку експорту традиційних товарів використовувався як засіб регулювання платіжного балансу країни.

В Україні позитивні функції кредиту реалізуються далеко не повністю. Цьому заважає недорозвиненість ринкових відносин. Зокрема тільки розпочався процес формування ринку позичкових капіталів, не завершено процес демонополізації та децентралізації економіки, робота комерційних банків з кредитними портфелями ще не відповідає ринковим принципам. Регулювальна роль кредиту ускладнюється також унаслідок економічної криз та інфляційних процесів. Високий рівень інфляції орієнтує комерційні структури на інвестиції в торгівлю, посередницьку діяльність та в такі проекти, що гарантують швидкий оборот капіталу і високу норму прибутку, тобто в галузі з високою ймовірністю втрати вкладених коштів. З одного боку, це погіршує якість кредитного портфеля банків, збільшуючи частку ризикованих кредитів з іншого - дає суб’єктам альтернативної економіки можливість легкої компенсації високих ставок процента за позичені кошти в разі успішного здійснення проекту. За таких умов „переливання” позичкових капіталів на вільній конкурентній основі значною мірою сповільнюється і мало сприяє вирівнюванню норми прибутку в різних галузях. Крім того, кредитування у великих розмірах дефіциту державного бюджету теж порушує оптимальну пропорцію між фондом нагромадження і фондом споживання.

Виконання кредитом ряду функцій дає можливість йому відігравати значну і багатогранну роль в економіці країни.

Відомо, що кредит об'єктивно служить необхідним джерелом формування основних та оборотних коштів господарюючих суб'єктів, тобто використання кредиту, поряд з власними коштами є звичайним моментом в діяльності підприємств.

Основним кредитодавцем у нашій країні, як і в багатьох інших виступають комерційні банки. Вони здійснюють кредитування як юридичних так і фізичних осіб. Загалом обсяги надання кредитів юридичним та фізичним особам у 1998 році можна побачити на діаграмі:


Діаграма 1. Кредити, надані комерційними банками юридичним і фізичним особам



Банківська справа. – 2003 - №2. с.: 23


За даними діаграми 1 видно, що кредити які надають комерційні банки фізичним особам складають 9% від загального об'єму наданих кредитів, тобто найбільша частка кредитів надається юридичним особам у розмірі 91%. Звідси випливає що кредит сприяє розвитку невеликих підприємств, тим самим він здійснює вплив на формування ринкової економіки України на засадах приватної власності та конкурентності на ринку товарів та послуг.

Сьогодні в умовах економічної кризи, що виникла через спотворення супроводжуваного гіперінфляцією суспільного відтворення, кредит починає відігравати значну роль у переорієнтації виробництва на потреби народу — на збільшення випуску товарів народного споживання та обсягу послуг, котрі надаються населенню. Світовий та вітчизняний досвід показує, що радикальні зміни тут можуть відбутися, якщо прискореними темпами розвиватимуться малі та середні підприємства особливо на ґрунті приватної власності. Вони більш мобільні, ніж великі підприємства. Тому надання кредитної допомоги в становленні таких підприємств допоможе швидко збалансувати ринок, звести нанівець інфляцію. Звичайно, паралельно треба розвивати великі підприємства по випуску побутової техніки (холодильників, пральних машин, телевізорів, відеотехніки, легкових автомашин тощо).

Мобільність кредиту, за допомогою котрого швидко перерозподіляються загальні ресурси — гроші, дає можливість у стислі строки здійснити переорієнтацію виробництва й оздоровити економіку.

Надзвичайно важливою є роль кредиту у використанні досягнень науково-технічного прогресу: в технічному переоснащенні або реконструкції діючих підприємств і впровадженні прогресивної техніки на нових підприємствах, що вимагає значних коштів. Особливо це стало відчутним в умовах переходу до ринкової економіки Механізм безповоротного виділення на капітальні вкладення бюджетних чи відомчих асигнувань відійшов у минуле. Головним інструментом у таких умовах може бути тільки кредит, особливо так званий ризиковий (венчурний), що функціонує переважно з державною допомогою.

Велику роль відіграє кредит у становленні ринкової інфраструктури: організації і функціонуванні фондових та товарних бірж, бірж нерухомого майна та результатів інтелектуальної праці, посередницьких контор, торгових домів лізингових і факторингових компаній.

Також значну роль кредит відіграє у розвитку різних галузей України. Одна з провідних позицій в цьому належить комерційним банкам Так значна частина коштів спрямовується на розвиток промисловості, торгівлі, сільського господарства, будівництво та на розвиток транспорту. Загальні обсяги кредитування цих галузей комерційними банками можна побачити у таблиці:


Структура кредитного портфеля комерційних банків за галузями економіки за 2003р.


ГАЛУЗЬ
млн.грн.
%

Промисловість
2846
37

Торгівля
2369
31

Сільське господарство
313
4

Будівництво
210
3

Транспорт
202
3

Фізичні особи
454
6

Інші
1240
16

Всього:
7634
100


За цією таблицею видно, що комерційні банки значну частину кредитних ресурсів вкладують у сферу матеріального виробництва, тим самим кредит сприяє розвитку багатьох галузей господарського виробництва, а отже і економіки України в цілому.

Дослідження кредитної діяльності комерційних банків України показує, що поряд із кредитуванням за сукупним об'єктом використовуються разові кредити. Із загального обсягу кредитів, що надані банками в сферу матеріального виробництва станом на 01.12.03р., 80,6% припадає на матеріальні запаси й виробничі витрати, 15,3% — на накопичення товарно-матеріальних цінностей і запасів в торгівлі. Кредити, надані для здійснення розрахунків, становлять — 40,8 від загальної суми кредитів, строк погашення яких не настав. У цілому в теперішній час налічується близько тридцяти напрямків використання позичок комерційних банків суб'єктами господарювання.

Кредит сприяє прискоренню роздержавлення власності зокрема шляхом її акціонування, приватизації, передачі в оренду. Це забезпечить підвищення ефективності діяльності підприємств та господарських організацій тощо.

З точки зору суб'єктів кредитування аналітичні дані свідчать про тенденцію зростання обсягів кредитів підприємствам державної форми власності. За2003 — 2004 роки загальний обсяг кредитування державного сектора економіки збільшився майже в 0,2 раза.

У 2003 році 63% загальної суми кредитів були спрямовані у державний сектор економіки і тільки 33% — у недержавний, у 2004 році це співвідношення становило відповідно 64% і 31%.

Аналіз структури кредитних вкладень за галузями народного господарства показує, що найбільші залишки заборгованості за короткостроковими кредитами мають підприємства промисловості — 23,7% від загального обсягу кредитів у 2003 році. 12% припадає на торгівлю і громадське харчування.

Нині зростає роль кредиту в сфері міжнародних економічних відносин. Ті істотні зміни, що відбуваються в нашій країні внаслідок демонтажу адміністративно-командної системи і переходу до ринкової економіки, практично неможливі без кредитної допомоги світового співтовариства. Для стабілізації нашої економіки передусім потрібен імпорт товарів народного споживання, передової техніки, який сьогодні можливий лише через надання кредиту західними країнами.

Загальний обсяг кредитних вкладень банківської системи в економіку України на кінець 2003р. становив 18,3 млрд. грн.

Безумовно, весь обсяг кредитних операцій не можна віднести до інвестиційної діяльності комерційних банків, але довгострокове кредитування й кредитування поточної діяльності суб'єктів господарювання в частині придбання основних фондів цілком логічно віднести до реальних інвестицій останніх в економіку України.

Питома вага довгострокових кредитів суб'єктам господарювання, які найбільш активно сприяють інвестиційній діяльності останніх, за 2002—2004 рр. у загальному обсязі практично не змінилася (близько 10—11%), а вкладення в іноземній валюті порівняно з національною грошовою одиницею навіть збільшилися з 23,0% у 2003 році до 28,8% у 2004 році. У 2003 році на ринку кредитних ресурсів відбуваються як позитиві, так і негативні процеси. Серед позитивних відзначимо найбільшу позитивну зміну за тринадцять років діяльності банківської системи, а саме, значне збільшення протягом 2003 року довгострокового кредитування комерційними банками. Їхня питома вага в загальному обсязі наданих кредитів у вересні 2003р. становила 16,5% порівняно з 10,6% у 2002 році. За умов приборкання інфляційних процесів і досягнення відносної стабілізації економіки України серед негативних процесів слід відзначити стрімке збільшення частки кредитів в іноземній валюті. Так, якщо у 2002 році їхня питома вага в загальному обсязі становила 28,8% , то у вересні 2003 року — вже 45,7% . Це є пов'язано не стільки з недовірою банків до національної грошової одиниці, скільки з розгортанням процесу кредитування комерційними банками модернізації виробничого процесу за рахунок придбання суб'єктами господарювання іноземних технологій та обладнання гривні в серпні — вересні 1998 року.

На особливу увагу заслуговує аналіз наданих комерційними банками довгострокових кредитів суб'єктам господарювання за секторами національної економіки. Зазначимо, що банківські кредити виступають не тільки одним із джерел залучених коштів для підприємств, а є і певним економічним індикатором, за допомогою якого можна говорити про переважний розвиток того чи іншого сектора національної економіки. Протягом семи років, незважаючи на численні програми підтримки агропромислового комплексу, лідируюче місце посідають кредити в промисловість, хоча питома вага їх із 2000 до 2003р значно скоротилася і тримається на першому місці фактично за рахунок вкладень у харчову промисловість. Натомість, із 2003 року постійно збільшуються обсяги вкладень у торгівлю та громадське харчування Крім того підтверджується думку щодо пріоритетності довгострокового кредитування комерційними банками в іноземній валюті порівняно з національною грошовою одиницею.

У антиципаційній (емісійній) функції кредит на сучасному етапі розвитку економіки передусім повинен відігравати антифляційну роль. Для цього сьогодні не досить здійснити кредитну рестрикцію. Скоріше потрібна кредитна експансія, але кумулятивне спрямована на збалансування ринку. Підвищення купівельної спроможності грошей вимагає, щоб кредитно-грошова та податкова політика більш жорстко примушувала комерційні банки, виробників спрямовувати кошти, в тому числі позичені, на розвиток аграрно-промислового комплексу, прискорення науково-технічного прогресу збільшення виробництва товарів та надання послуг населенню. Для цього використовуються такі методи, як надання Національним банком України кредитів комерційним банкам на перелічені цілі, компенсація з бюджету процентних скидок, наданих при довгостроковому кредитуванні деяких з указаних цілей. Доцільно надавати і податкові пільги банкам і їх боржникам, якщо вони за допомогою кредиту сприяють зміцненню купівельної спроможності національних грошей.

Враховуючи труднощі економічної ситуації, в якій опинилась Україна в кінці 1998 року, НБУ проводить грошово-кредитну політику, основним завданням якої є стабілізація грошового і кредитного ринків та можливість використання їхнього стабілізуючого впливу на реальний сектор економіки. Перш за все це проявилося в заходах боротьби з дестабілізацією цін на кредитні ресурси, у збільшенні кредитоспроможності комерційних банків при одночасному підвищенні їхньої ліквідності. Відбулися позитивні зміни і в структурі пасивів та активів комерційних банків, зросла частка залучених коштів населення й підприємців та частка надання кредитів у виробничу сферу.

Основна мета грошово-кредитної політики НБУ в 2003 році була пов'язана з необхідністю подолання кризових явищ у грошово-кредитній сфері, забезпечення стабільності національної валюти, внутрішніх цін та стабільності грошово-кредитного ринку. Пріоритетними сферами грошово-кредитної політики НБУ можна визначити: 1) кредитну політику; 2) регулювання грошової маси; 3)валютну політику; 4) банківський нагляд і контроль.

Починаючи з 2003 року характерним є зростанням активності банківської системи й обсягів кредитних вкладень. Значно зростали залишки кредитної заборгованості, які на 01.03.03 становили 17,1 млрд. грн., а вже на 01.10.03 залишки заборгованості за кредитами банківської системи України в національній та іноземній валюті (без урахування міжбанківських позичок) становили 20.2 млрд. грн. На жовтень 2003 року заборгованість за кредитами в іноземній валюті становила 10,5 млрд. грн., або 52,1% від загальної суми залишків заборгованості за банківськими позичками, решта 9,7 млрд. грн., або 47,9% , —у національній валюті. Тенденція до зростання частки заборгованості за кредитами в іноземній валюті, що (в обчисленні у національній валюті) за 9 місяців - 2003 року зросла на 33,1%, пов'язана з процесом подальшої девальвації гривні, її нестабільністю й очікуванням падіння курсу, насамперед напередодні президентських виборів в Україні.

Для 2003, року характерним було зростанням кредитної активності НБУ. Збільшення кредитних вкладень НБУ відбувалося в основному за рахунок кредитів, наданих в іноземній валюті. Стратегія такого кредитування не тільки активізувала кредитний ринок, а й одночасно підтримувала його стійкість та сприяла стабільності національної грошової одиниці. Кредитні вкладення НБУ в національній та іноземній валюті (без урахування рефінансування комерційних банків) за три квартали 2003р. становили 9 млрд. грн., з яких 39,7% — кредитні вкладення в національній валюті, а 60.3% — в іноземній. Таке співвідношення є наслідком того, що з початку року заборгованість за позичками в іноземній валюті зросла на 30,3% але таке зростання зумовлене лише зниженням обмінного курсу гривні щодо долара США, тоді як реальні кредитні вкладення скоротилися на 0.1 %.

Особливе занепокоєння викликає використання наданих кредитів. Основна маса кредитів — це короткострокові кредити, які фінансують торговельно-посередницькі операції підприємств колективної форми власності та дають миттєвий прибуток. Так. частка короткострокових кредитів у 2003 році перевищувала 80% у загальному обсязі всіх кредитних вкладень. Зменшення обсягів кредитування підприємств державної форми власності, перш за все, пов'язане з цільовими факторами використання кредитних ресурсів. Названі підприємства сьогодні потребують насамперед довгострокових кредитів для оновлення виробничих потужностей і впровадження нових технологій. Але надання таких позик можливе лише в умовах стабільності кредитного ринку й за умови значно нижчого процента за кредитом.

Важливу роль у процесі стабілізації грошово-кредитного ринку відіграє активізація політики НБУ в посиленні банківського нагляду й контролю за діяльністю фінансово-кредитних установ. Цьому сприяє стабільне застосування інструментів грошово-кредитної політики. Так відбулося поступове зниження і стабілізація облікової ставки НБУ, що сприяло становленню ставок кредитного, депозитного ринків та ставки міжбанківського кредитного ринку. З 01.02.2003 НБУ зменшив облікову ставку до 35%, а ломбардну—до 40% .У середньому протягом 2002 року процентна ставка за кредитами дорівнювала 53,4% . Активізація кредитного ринку сприяла зростанню активності в сфері обміну, а також у деяких галузях реальної економіки, перш за все, в промисловості.

Аналіз стану кредитного ринку України в 2003 році дає змогу визначити позитивні тенденції в його розвитку та функціонуванні як наслідок певних успіхів грошово-кредитної політики Національної о банку України Кредитний ринок має відігравати роль стимулятора національної економіки, але той факт, що вперше за три останні роки в 2003 році обсяг кредитів, наданих комерційними банками суб'єктам господарювання був меншим від обсягів депозитів, висвітлює дві його основні проблеми: по-перше, високий ступінь ризиковості кредитних операцій у реальному секторі економіки; по-друге, можливість та ризик знецінення гривні, що стимулює комерційні банки використовувати свої активи в короткострокових операціях на міжбанківському ринку. Сьогодні грошово-кредитну політику НБУ має бути спрямовано не тільки на стабілізацію та ефективність функціонування кредитного ринку, а й на створення механізму впливу кредитного ринку на окремі галузі виробничої сфери, підприємства, що при додатковому фінансуванні можуть бути конкурентоспроможними на національному та міжнародному ринках.

Сфера дії контрольної функції кредиту, з одного боку, зменшується, бо в умовах комерційного розрахунку звужується коло питань, які на підприємствах повинні контролювати банки на підставі кредиту. З іншого боку, на ґрунті кредиту посилюється контроль за діяльністю підприємств, бо коли він не буде вчасно повернутий, підприємства оголошуватимуться банкрутами.

Найповніше кредит виконуватиме свою роль, коли одночасно поліпшуватиметься виконання його функцій всіма установами кредитної системи України.

Отже виходячи з усього цього можна сказати, що кредит відіграє значну роль у формуванні ринкової економіки України.

По-перше він сприяє розвитку дрібних приватних підприємств, тим самим здійснює значний вплив на розвиток ринкової структури на конкурентних засадах.

По-друге кредит спрямовується майже в усі галузі нашої економіки, а тому грає стимулюючу роль в їх розвитку.

По-третє кредит через систему грошово-кредитної політики впливає на стабілізацію та ефективне функціонування кредитного та грошового ринків, а отже допомагає подолати кризові явища в економіці України.

Опрацювавши дану інформацію можна зробити висновок, що при переході на ринкові відносини в Україні відбулося значне зниження добробуту народу та його різке розшарування за рівнями прибутків, і тому для більшості версти населення головною турботою стала складна боротьба за економічне виживання. Усвідомлюючи важливість екологічних проблем, вони змушені основну увагу приділяти насущним матеріальним питанням сьогоднішнього дня. Але досить складні, несприятливі екологічні умови життя у кінцевому підсумку призводять до зниження можливості реалізації повною мірою фізичного та інтелектуальною потенціалу людини, підвищення рівня захворюваності населення й негативно позначаються на генофонді не лише сучасних, а й особливо майбутніх поколінь нації. До того ж зменшення соціальної захищеності найменш забезпечених верств населення і різке зростання вартості охорони здоров'я уже створили реальну загрозу сімейному бюджету. Усе це, як не прикро, призводить не тільки до загострення соціально-економічної напруги й суспільстві, а й істотно знижує кількість для банківських установ потенційних клієнтів, які мають вільні кошти для інвестування у вітчизняну економіку.

Одним із пріоритетних напрямів кредитної діяльності Національного банку України і фінансових установ усіх форм власності могло б стати сприяння становленню і розвитку ринку екологічних робіт і послуг — екологічного підприємництва. До цієї важливої сфери варто віднести такі основні напрями соціальної та господарської діяльності:

— розробка і широке практичне впровадження екологічно безпечних і ресурсозберігаючих технологій, виробничих процесів, обладнання;

— масове виробництво природоохоронної техніки і приладів для контролю і підвищення якості довкілля у цілому, в тому числі навколишнього природного-середовища;

— створення і випуск екологічно сприятливих споживчих товарів;

— широке використання у народному господарстві вторинних ресурсів;

— подальший інтенсивний розвиток і використання рекреаційних ресурсів — курортних, спортивно-оздоровчих, туристичних;

— прискорення розвитку сфери надання екологічних послуг (екологічний моніторинг, екологічне аудитування, екологічне виховання, екологічне просвітництво й освіта).

Закордонний (міждержавний) досвід у цьому зв'язку переконує, що за до­помогою екологічних фірм багато підприємств змогли розв'язати проблеми використання відходів, перетворивши їх на потрібну сировину для інших галузей, розробили ефективні методи їхнього очищення, переробки чи утилізації.

Щорічно екологічними фірмами надається послуг на 200—230 млрд. дол., і цей показник має стійку тенденцію до зростання на 4 — 15% щорічно залежно від видів наданих послуг.

Активно і цілеспрямованою має стати позиція банківських установ у процесі приватизації в Україні, що дає унікальну можливість поліпшити екологіч­ні характеристики не тільки багатьох суб'єктів виробничої діяльності, а й навіть цілих секторів, ланок, функціональних підрозділів економіки. Врахування екологічного чинника у процесі приватизації і роздержавлення майна могло б сприяти розв'язанню суперечностей, що полягають у докорінному вдосконален­ні природоохоронної діяльності й суттєвому поліпшенні в цілому стану навко­лишнього середовища при недопущенні неприйнятних для майбутніх власників непередбачених витрат. До процесу безпосередньої приватизації, поки права власності перебувають у держави, варто всебічно з'ясувати причини і ступінь виниклої екологічної кризи на кожному конкретному підприємстві й конкрет­но вирішити питання про міру і методи відповідальності усіх причетних. Ви­рішення питання про компенсацію природоохоронних витрат і (або) сприяння у розв'язанні цієї не простої проблеми повинно відбуватися індивідуально залеж­но-від масштабів підприємств, методів приватизації, екологічного стану регіону та на підставі результатів екологічного аудитування щодо реальної і потенційної небезпеки для довкілля об'єкта приватизації.

У цьому аспекті нами пропонується орієнтовний механізм врахування екологічного чинника у процесі приватизації, що містить такі концептуальні підходи залежно від характеру постприватизаційної діяльності підприємства:

— створення цільового фонду для якнайшвидшого розв'язання невідклад­них екологічних проблем, із включенням затрат на їх реалізацію у ціну приватизовуваного об'єкта при збереженні після приватизації на підприємстві ви­пуску традиційного асортименту продукції на основі існуючих технологій, матеріалів, обладнання та сировини;

— зменшення величини вартості підприємства на суму збитку (фактичного і потенційного), що завдавався (чи міг би завдатися) навколишньому середови­щу, шляхом узаконення обов'язковості вжиття необхідних природоохоронних заходів у зазначені терміни в комплексі зі здійсненням технічного вдосконален­ня підприємства в цілому.

Дослідження і розрахунки, проведені на прикладі конкретних промислових підприємств різних регіонів України, засвідчили, що застосування запропонованих підходів до врахування екологічного: чинника може привести до зміни оцін­ної вартості приватизованого комплексу в межах 1-2%. От­же, на ринкову вартість підприємства такі зміни істотно не вплинуть, проте слугуватимуть збільшенню кількості потенційних покупців, яким буде гарантоване сприяння у розв'язанні існуючих екологічних проблем і мінімізації ймовірності екологічних катастроф у майбутньому. Тому поряд із такими традиційними завданнями державної політики щодо приватизації, як одержання прибутків від продажу підприємств, забезпечення зайнятості, сприяння регіональному економічному розвитку, очікування податкових надходжень у майбутньому, ця політика має включати й удосконалення природоохоронної діяльності та раціонального природокористування, запобігання техногенним аваріям, катастрофам.

Отже, фінансово-кредитна система останніми роками піддалася процесу інтернаціоналізації. Адаптація до цього процесу через впровадження міжнародних банківських принципів і стандартів дасть змогу вітчизняній банківській системі краще вписатися у світову фінансово-кредитну систему, підвищити довіру з боку закордонних партнерів, тим самим полегшити доступ і створити сприятливі умови використання міжнародною ринку позичкового капіталу.

Варто наголосити при цьому, що екологічні проблемі; актуальні не лише для розвитку банківського бізнесу, а й для забезпечення соціально-економіч­ного прогресу в цілому. Проаналізовані й запропоновані нами основні кон­цептуальні напрями формування еколого-економічної стратегії і тактик фінансово-кредитних установ, що ґрунтуються на використанні досвіду і досягнень передових країн світу та адаптовані до складних і специфічних умов переходу суспільства від адміністративно-командної системи до цивілізованих ринкових відносин, націлені на те, щоб виключити додаткове навантаження на державний бюджет у процесі реалізації конкретних екологічних програм. сприяти не тільки стабілізації й поліпшенню стану навколишнього середовища, а й рішучому і послідовному подоланню в нашій країні глибокої соціально-економічної кризи, входженню у світове співтовариство на правах не сателіта, сировинного додатку до всесвітнього господарства, а рівноправного партнера дружніх держав із різних континентів.