План 2005 р., поз. Формат 60х84/16. Ум друк арк. Підп до друку Зам. № Обл вид арк. Папір офс. Друк офс

Вид материала

Документы

Содержание Гігієнічне забезпечення ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій і техногенних катастроф Класифікація техногенних аварій за масштабами Фази аварії Персонал в умовах техногенної аварії Населення в умовах комунальної аварії Види контрзаходів Виправданість втручання Рівні втручання та рівні дії для термінових і невідкладних контрзаходів Гігієна повітряного середовища Будова земної атмосфери. Гігієнічне значення фізичних властивостей повітря Температура повітря Вологість повітря Рухливість повітря

Подобный материал:

• Программа, методические указания и контрольные задания по курсу «Техника высоких напряжений», 471.8kb.
• Обласної державної адміністрації від 17., 13.84kb.
• Список опублікованих праць бережнюка І. Г. Монографії, підручники І посібники, 74.5kb.
• Мероприятия по реализации Программы № п/п Мероприятия Срок исполне-ния Ответственные, 1765.43kb.
• Анализ состояния инвестиционной деятельности по городу Евпатория за 2008 год, 59.91kb.
• Норми витрат на копіювання або друк документів, що надаються Малинською районною державною, 24.11kb.
• Шкодування витрат запитувачем інформації на копіювання та друк Голопристанській міській, 62.72kb.
• Палій Олександр Андрійович, 190.15kb.
• Перелигін Микола Миколайович. Підвищення ефективності використання виробничих ресурсів, 71.45kb.
• Скрипник Галина Олексіївна. Обліково-аналітичне забезпечення виробничого менеджменту, 63.85kb.

ГІГІЄНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ І ТЕХНОГЕННИХ КАТАСТРОФ


Види аварій

У відповідності до загальноприйнятих визначень незапланована подія на будь-якому об’єкті з фізичною, хімічною або радіаційною чи радіаційно-ядерною технологією кваліфікується як техногенна аварія, якщо при виникненні цієї події виконуються дві необхідні і достатні умови:

- втрата регулюючого контролю над джерелом;

- реальне (або потенційне) нанесення шкоди здоров’ю

людей, пов’язане із втратою регулюючого контролю над

джерелом.

Під визначення техногенної (антропогенної) аварії підпадає широкий спектр таких подій, як крадіжки чи втрати поодиноких джерел гамма-випромінювання, небезпечних хімічних сполук, неконтрольовані розгерметизації ємностей з токсичними, хімічними матеріалами або джерел, що містять гамма-, бета- і альфа випромінювачі, включаючи радіонуклідні нейтронні джерела.

Будь-яка подія, яка відповідає вищезазначеним умовам і виникла на енергетичному, транспортному, дослідницькому чи промисловому об’єкті, також кваліфікується як техногенна аварія.

Усі аварії поділяються на дві групи:

• аварії, які не супроводжуються забрудненням виробничих приміщень, проммайданчика, об’єкта та навколишнього середовища;
  
• аварії, внаслідок яких відбувається забруднення середовища виробничої діяльності і проживання людей.
  

У результаті аварії першої групи втрата регулюючого контролю над небезпечною установкою чи джерелом може супроводжуватися лише зовнішнім впливом на людину (наприклад, опроміненням НВЧ-полем або іонізуючою радіацією).

До аварій другої групи належать:

• аварії на об’єктах, де проводяться роботи з радіоактивними та хімічними небезпечними речовинами у відкритому вигляді, які супроводжуються локальним забрудненням об’єктів виробничого середовища;
  
• аварії, пов’язані з розгерметизацією устаткування, внаслідок чого відбувається забруднення виробничого та навколишнього середовища.
  

Класифікація техногенних аварій за масштабами

Масштаб аварії визначається розміром територій, а також чисельністю персоналу і населення, які втягнені у неї. За своїм масштабом аварії поділяються на два великих класи: промислові і комунальні.

До класу промислових відносять такі аварії, наслідки яких не поширюються за межі територій виробничих приміщень і проммайданчика об’єкта, а аварійне отруєння чи опромінення може отримувати лише персонал.

До класу комунальних відносяться аварії, наслідки яких не обмежуються приміщеннями об’єкта і його проммайданчиком, а поширюються на навколишні території, де проживає населення. Останнє стає, таким чином, об’єктом реального чи потенційного аварійного отруєння чи опромінення.

У свою чергу, за масштабом комунальні техногенні аварії більш детально поділяються на:

- локальні, якщо в зоні аварії проживає населення загальною чисельністю до десяти тисяч чоловік;

- регіональні, при яких в зоні аварії опиняються території декількох населених пунктів, один чи декілька адміністративних районів і навіть областей, а загальна чисельність утяненого в аварію населення перевищує десять тисяч чоловік;

- глобальні – це комунальні аварії, внаслідок яких утягується значна частина (чи уся) території країни і її населення.


Фази аварії

У розвитку комунальних техногенних аварій виділяють три основних часових фази:

- рання (гостра) фаза аварії;

- середня фаза аварії, чи фаза стабілізації;

- пізня фаза аварії, чи фаза відновлення.


Персонал в умовах техногенної аварії

В умовах техногенної аварії усі роботи виконуються аварійним персоналом, до складу якого входять:

- персонал аварійного об’єкта, а також члени спеціальних заздалегідь підготовлених аварійних бригад – основний персонал;

- особи, залучені до аварійних робіт, – залучений персонал, який також має бути заздалегідь навчений та інформований про можливий розвиток ситуації в місцях виконання робіт.

До робіт з ліквідації наслідків промислової аварії залучається лише основний персонал як з робітників об’єкта, так і професійно підготовлені робітники аварійних бригад.

Якщо мова йдеться про комунальну радіаційну аварію, то обмеження опромінення основного персоналу, зайнятого на аварійних роботах, виконується таким чином, щоб не були перевищені встановлені НРБУ-97 значення регламентів першої групи для категорії А.

На час робіт в умовах комунальної радіаційної аварії залучений персонал прирівнюється до категорії А. Причому залучений персонал має бути забезпечений однаковою мірою з основним персоналом усіма табельними і спеціальними засобами індивідуального і колективного захисту (спецодяг, засоби захисту органів дихання, зору і відкритих поверхонь шкіри, засоби дезактивації та ін.), а також системою вимірювання і реєстрації отриманих у ході робіт доз опромінення.


Населення в умовах комунальної аварії

При виникненні комунальної радіаційної аварії, крім термінових робіт щодо стабілізації радіаційного стану (включаючи відновлення контролю над джерелом), мають бути одночасно здійснені заходи, спрямовані на:

• зведення до мінімуму кількості осіб з населення, які зазнають аварійного впливу (опромінення);
  
• запобігання чи зниження індивідуальних і колективних доз опромінення населення;
  
• запобігання чи зниження рівнів радіоактивного забруднення продуктів харчування, питної води, сільськогосподарської сировини і сільгоспугідь, об’єктів довкілля (повітря, води, грунту, рослин тощо), а також будівель і споруд.
  

Протирадіаційний захист населення в умовах радіаційної аварії базується на системі протирадіаційних заходів (контрзаходів), які практично є втручанням в нормальну життєдіяльність людей, а також у сферу нормального соціально-побутового, господарського і культурного функціонування територій.

При плануванні і реалізації втручань, спрямованих на мінімізацію доз, і чисельності осіб з населення, які потрапили у сферу дії аварійного опромінення, слід керуватися трьома головними принципами протирадіаційного захисту в умовах радіаційної аварії.


Види контрзаходів

Усі захисні контрзаходи, які застосовуються в умовах радіаційної аварії, поділяються на прямі і непрямі. До прямих належать контрзаходи, реалізація яких призводить до запобігання чи зниження індивідуальних і/або колективних доз аварійного опромінення населення. До непрямих відносять усі види контрзаходів, які не призводять до запобігання індивідуальних і колективних доз опромінення населення, але зменшують (компенсують) величину збитку для здоров’я, пов’язаного з цим аварійним опроміненням.

Залежно від масштабу і фаз радіаційної аварії, а також від рівнів прогнозних доз опромінення контрзаходи умовно поділяються на термінові, невідкладні і довгострокові.

До термінових відносять такі контрзаходи, проведення яких має на меті відвернення таких рівнів доз гострого та/або хронічного опромінення або отруєння, яке створює загрозу виникненню радіаційних ефектів або отруєння, що виявляються клінічно.

Контрзаходи кваліфікуються як невідкладні, якщо їх реалізація спрямована на відвернення детерміністичних ефектів.

До довгострокових належать контрзаходи, спрямовані на відвернення доз короткочасного або хронічного опромінення, значення яких, як правило, нижче порогів індукування детерміністичних ефектів.


Втручання

Оновою для прийняття рішення стосовно доцільності (недоцільності) проведення того чи іншого контрзаходу є оцінка і порівняння збитку, завданого втручанням, викликаним даним контрзаходом, з користю для здоров’я за рахунок дози, відверненої цим втручанням. При реалізації контрзаходу, як правило, відвертається не вся доза від даного аварійного джерела, а деяка її частина так, що залишається залишковий (невідвернений) рівень дози.


Виправданість втручання

У відповідності до принципів виправданості і оптимізації будь-яке втручання, пов’язане з цим контрзаходом, може бути кваліфіковане як:

- невиправдане;

- виправдане;

- безумовно виправдане.

Втручання є невиправданим, якщо величина дози, відверненої внаслідок такого втручання, менше рівня, визначеного як найнижча межа виправданості. Межі виправданості відповідає така величина відверненої дози, при якій користь від проведеного контрзаходу дорівнює величині завданого цим втручанням збитку.

Втручання кваліфікуються як безумовно виправдані, якщо значення відверненої дози настільки великі, що користь для здоров’я від подібних втручань безумовно перевищує той сумарний збиток, яким ця акція супроводжується.

Між найнижчою межею виправданості втручання (і відповідними їй рівнями дії), з одного боку, і рівнями безумовного втручання – з іншого, знаходяться такі значення відвернених доз, при яких введення контрзаходу потребує процедури оптимізації. Хоча всі ці контрзаходи виправдані, розгляд рішення про їх проведення (чи непроведення) є важливим і абсолютно необхідним кроком, який включає врахування усіх видів збитку при різних видах контрзаходів.


Рівні втручання та рівні дії для термінових і невідкладних контрзаходів

До термінових і невідкладних захисних заходів гострої фази аварії належать:

• укриття населення в безпечних місцях;
  
• обмеження у режимі поведінки (обмеження часу перебування на відкритому повітрі);
  
• евакуація;
  
• фармакологічна профілактика опромінення щитовидної залози радіоактивними ізотопами йоду за допомогою препаратів стабільного йоду (йодна профілактика);
  
• тимчасова заборона вживання окремих продуктів харчування місцевого виробництва і використання води з місцевих джерел.
  

До довгострокових контрзаходів, які можуть здійснюватися і на ранній і на пізній фазах аварії, належать:

• тимчасове відселення;
  
• переселення (на постійне місце проживання);
  
• обмеження вживання забруднених води і продуктів харчування;
  
• дезактивація території;
  
• різноманітні сільськогосподарські контр-заходи;
  
• інші контрзаходи (гідрологічні, включаючи протиповеневі, обмеження, пов’язані з лісокористуванням, полюванням, рибною ловлею та ін.).
  

ЛЕКЦІЯ 8


ГІГІЄНА ПОВІТРЯНОГО СЕРЕДОВИЩА


Повітряне середовище - газоподібна оболонка, що оточує земну кулю, необхідна умова підтримки життя на Землі. Без повітря немислиме скільки-небудь тривале збереження життєвих функцій організму. Повітряне середовище дозволяє людині орієнтуватися в просторі, через неї органами чуття сприймаються зорові, слухові сигнали, що дозволяють судити про стан навколишнього середовища. Повітряне середовище істотно впливає на багато енергетичних і гідрологічних процесів, що відбуваються на поверхні Землі. Стан повітряного середовища значною мірою визначає кількість і якість сонячної радіації й поверхні Землі. В атмосфері утворюються опади, які поряд з вітрами сприяють механічному руйнуванню гірських порід, їх вивітрюванню. Крім того, атмосфера є одним із головних факторів кліматоутворення, циркуляційна діяльність якої сприяє формуванню погоди в конкретному географічному регіоні. Атмосфера слугує джерелом деяких видів сировини, з повітря добувають азот, кисень, аргон і гелій.

Крім того, повітря використовується у промисловості як хімічний агент у різних технологічних процесах (горіння палива, виплавлення металу, процеси окиснювання), як фізичне середовище для перенесіння тепла (повітряне опалення, сушіння).

Велике значення повітряного середовища як розріджувача газоподібних продуктів життєдіяльності тварин і людини, а також різноманітних відходів виробничої та господарської діяльності. Через повітряне середовище відбуваються процеси теплообміну, відбувається віддача тепла конвекцією і потовипарюванням, завдяки чому забезпечується тепловий комфорт людини. Зміна властивостей ґрунту, одягу, житла тісно пов'язана зі станом повітряного середовища. У процесі розвитку людського організму між ним і повітряним середовищем створюються тісні взаємодії, порушення яких може призвести до несприятливих змін в організмі. Різкі зміни фізичних і хімічних властивостей повітряного середовища, забруднення токсичними речовинами і патогенними мікроорганізмами можуть сприяти розвитку в організмі змін, що призводять до порушення здоров'я і зниження працездатності. Гігієна покликана розробити заходи щодо оздоровлення повітряного середовища з метою захисту організму від порушень і змін, пов'язаних з несприятливим станом повітряного середовища.

З гігієнічної точки зору повітряне середовище неоднорідне. Розрізняють атмосферне повітря, повітря промислових приміщень, повітря житлових і громадських будівель. Це пов'язано з умовами формування і забруднення повітряного середовища конкретної категорії.

Будова земної атмосфери. Нижньою межею атмосфери є поверхня землі, верхня межа точно не встановлена, вважають, що вона досягає 1300 км. Атмосфера має виражену шарову будову і включає тропосферу, стратосферу, іоносферу.

Тропосфера — це найбільш щільні повітряні шари, що прилягають до земної поверхні. Її товщина над різними широтами земної кулі неоднакова: у середніх широтах 10 – 12 км над рівнем моря, на полюсах – 7 – 10 км, над екватором – 16 - 18 км.

Тропосфера пронизана вертикальними конвекційними струмами повітря з відносно постійним хімічним складом і нестійкістю фізичних властивостей — коливаннями температури, вологості, атмосферного тиску і т.д. Сонце нагріває поверхню ґрунту, від якої прогріваються нижні шари повітря. Внаслідок цього температура повітря з висотою знижується, що, у свою чергу, приводить до вертикального переміщення повітряних шарів, конденсації водяної пари, утворення хмар і випадання опадів. З підняттям на висоту температура повітря знижується в середньому на 0,65°С на кожні 100 м. Ця величина називається вертикальним температурним градієнтом атмосфери. У вологу безвітряну погоду цей градієнт може порушуватися, тоді тепле повітря залишається біля поверхні землі, вертикальні конвекційні повітряні потоки слабшають. Токсичні викиди підприємств накопичуються в приземному повітряному шарі.

До 40 км вище тропосфери простирається стратосфера. У стратосфері значна розрідженість повітря, незначна вологість, майже повна відсутність хмар і пилу земного походження. Стратосфера має особливий температурний режим. У середніх широтах температура повітря на межі тропосфери й стратосфери наближається до -56°С, на екваторі — до -70-80^оС. Така температура у стратосфері залишається незмінною до висоти 30 км. Вище починається збільшення температури повітряних мас, і на висоті 40 км температура повітря досягає -40-50^оС. Вище 50 км температура повітря знову знижується.

У стратосфері під впливом космічного випромінювання й короткохвильової сонячної радіації молекули повітря, у тому числі кисню, іонізуються, внаслідок чого утворюються молекули озону. 60 % загальної кількості озону знаходиться в шарі від 16 до 32 км, його максимальна концентрація визначена на рівні 25 км від поверхні землі.

До 80 км вище стратосфери простирається мезосфера, що містить у собі лише 5% маси всієї атмосфери. Далі іде іоносфера, висота якої коливається залежно від часу доби і року і становить від 500 до 1000 км.

В іоносфері повітря сильно іонізоване, іонізація і температура повітря підвищуються з висотою.

Шар атмосфери, що лежить вище іоносфери і простирається до висоти 3000 км, становить екзосферу, щільність якої майже не відрізняється від щільності безповітряного космічного океану. Ще більше розрідженість у магнітосфері, до складу якої входять пояси радіації. За останніми даними, висота магнітосфери становить від 2000 до 50 000 км, за верхню межу земної атмосфери можна взяти висоту 50 000 км від поверхні землі. Це відносна межа газової оболонки, що оточує нашу планету.

Гігієнічне значення фізичних властивостей повітря

При оцінці повітряного середовища варто враховувати всі її властивості. Фізичні властивості - температура, вологість, рухливість повітря, барометричний тиск, електричний стан; хімічні - вміст складових частин повітря й різних газоподібних домішок, бактеріологічний склад і наявність у повітрі різноманітних механічних домішок у вигляді пилу, сажі. Дія повітряного середовища на організм комплексна, але один з істотних впливів пов'язаний з фізичними властивостями повітря, оскільки вони значною мірою визначають теплообмін організму з навколишнім середовищем.

Як відомо, теплообмін організму підтримується шляхом урівноважування процесів хімічної і фізичної терморегуляції.

Хімічна терморегуляція визначається здатністю організму змінювати інтенсивність обмінних процесів. Нагромадження тепла в організмі відбувається як у результаті окиснювання харчових речовин і вироблення тепла при м'язовій роботі, так і від променистого тепла сонця й нагрітих предметів, теплого повітря і гарячої їжі. Організм віддає тепло шляхом проведення, конвекції, випромінювання та випарювання поту. Тепловіддача проведенням здійснюється при зіткненні з холодними поверхнями. Конвекційна віддача тепла відбувається при нагріванні повітряних мас. Віддача тепла випромінюванням можлива поблизу предметів і огорож, що мають температуру нижчу, ніж шкіра людини. При випарюванні поту організм також віддає тепло. Невелика кількість тепла виводиться з організму з видихуваним повітрям і фізіологічними відходами. Теплорегуляційні механізми функціонують під контролем центральної нервової системи, і залежно від її стану можлива зміна процесів як теплопродукції, так і тепловіддачі. У стані спокою і теплового комфорту тепловтрати конвекцією становлять 15,3 %, випромінюванням - 55,6 %, випаровуванням - 29,1 %.

Віддача тепла проведенням залежить від різниці температури поверхні тіла людини і предметів, а також від теплопровідності цих предметів. Теплопровідність повітря незначна, тому віддача тепла проведенням через нерухоме повітря виключена. Інтенсивність віддачі тепла конвекцією залежить від площі поверхні тіла людини, різниці температури повітряного середовища і тіла та від швидкості руху повітря. Посилені конвекційні струми сприяють найшвидшому охолодженню організму. При одній і тій самій температурі повітря підвищена рухливість повітря сприяє більш швидкому охолодженню шкіри людини, ніж у нерухомому повітрі. Наприклад, при температурі повітря 18°С різниця температури шкіри при нерухомому повітрі і при вітрі становить 7°С. Чим вище температура повітря, тим слабший охолоджувальний ефект вітру, при температурі повітря 34^оС температура шкіри при нерухомому повітрі і вітрі залишається однаковою і становить близько 34°С, тобто теплий вітер сприяє перегріванню організму.

У процесах теплообміну організму із зовнішнім середовищем велике значення має променевий (радіаційний) теплообмін. Відповідно до фізичних законів усяке тіло при температурі вище абсолютного нуля випромінює тепло в навколишній простір. Тепловипромінювання залежить тільки від теплового стану нагрітого предмета і не залежить від температури повітряного середовища.

З підвищенням температури випромінюючого тіла довжина хвиль зменшується, тобто спектр випромінювання зрушується у бік більш коротких хвиль. Наприклад, метал червоного розжарювання випускає довгохвильові інфрачервоні промені. При подальшому нагріванні металу і переходу його в стан білого розжарення спектр випромінювання зрушується у бік більш коротких хвиль, включаючи хвилі світлового випромінювання. Поряд з тепловим впливом метал починає світитися. Отже, знаючи довжину хвилі з максимальною енергією випромінювання, можна передбачити той або інший фізіологічний вплив і розробити конкретні міри захисту.

Променеве тепло і тепло повітряних мас (конвекційне тепло) викликають однакове суб'єктивне відчуття тепла, але механізм і шляхи впливу цих видів тепла на організм різні. Променеве тепло – проникаюче, конвекційне тепло впливає на поверхню тіла людини і не проникає настільки глибоко, як променеве тепло.

Між людиною і навколишніми предметами відбувається безперервний обмін променевим теплом. Якщо поверхня тіла людини випромінює стільки тепла, скільки приймає від навколишніх предметів, радіаційний баланс дорівнює нулю. Якщо середня температура навколишніх предметів і огорож вище температури шкіри людини, то людина одержує більше променевого тепла від навколишніх предметів, ніж випромінює сама, тобто радіаційний баланс позитивний. Негативний радіаційний баланс створюється тоді, коли людина віддає випромінюванням більше тепла, ніж одержує від навколишніх предметів. У разі різкого порушення радіаційного балансу спостерігається перегрівання або охолодження. Наприклад, у гарячих цехах можливе перегрівання робітників не тільки через високу температуру повітря, але й у результаті інтенсивного променевого тепла від нагрітих поверхонь, розпеченого металу і т.д. Холодні та вологі стіни створюють умови для негативного радіаційного балансу, людина охолоджується, інтенсивно випромінюючи тепло у бік холодних огорож. При цьому, незважаючи на сприятливу температуру повітря, людина часто відчуває тепловий дискомфорт. При сполученні радіаційного охолодження і низької температури повітря спостерігається більш швидке і більш глибоке охолодження організму.

Температура повітря є постійно діючим фактором навколишнього середовища. Людина піддається дії коливань температури повітря в різних кліматичних районах, при зміні погодних умов, при порушенні температурного режиму в житлових і громадських будівлях.

Вплив несприятливої температури повітря на організм найбільш виражений у виробничих умовах, де можливі дуже високі або дуже низькі температури повітря. Крім того, значна кількість людей працюють на відкритому повітрі – це будівельники, робітники кар’єрів, лісової промисловості, сільського господарства, війська в польових умовах і т.д.

При дії на організм високої температури повітря (вище 35°С) порушується в першу чергу віддача тепла конвекційним шляхом. Нагріті поверхні зменшують або припиняють радіаційну віддачу тепла, організм звільняється від зайвого тепла переважно потовипарюванням.

На величину втрати тепла потовипарюванням істотно впливають вологість і рухливість повітря. Так, при температурі повітря вище 35^оС і помірній вологості втрата вологи потовипарюванням може досягати 5-8 л/добу.

У виняткових випадках ця втрата може досягати 10 л/добу. Разом з потом з організму виділяються солі, серед яких найбільшу частку становлять хлориди. З потом виділяються водорозчинні вітаміни С і групи В. Втрата солей плазми крові веде до підвищення в'язкості крові, що утруднює роботу серцево-судинної системи. При тривалому впливі високої температури повітря порушується діяльність шлунково-кишкового тракту. Виділення з організму хлору-іона, вживання великої кількості води ведуть до пригнічення шлункової секреції і зниження бактерицидності шлункового соку, що створює сприятливі умови для розвитку запальних процесів у шлунково-кишковому тракті.

Вплив високої температури повітря негативно позначається і на функціональному стані центральної нервової системи, що проявляється ослабленням уваги, порушенням точності і координації рухів, уповільненням реакцій. Це сприяє зниженню якості роботи і збільшенню виробничого травматизму.

У робітників, що постійно піддаються дії високої температури повітря, знижується імунобіологічна активність із підвищенням загальної захворюваності. Різке перегрівання організму може привести до теплового удару (хворобливість м'язів, сухість у роті, нервово-психічні порушення). Такі явища найчастіше виникають при тяжкій фізичній праці в жаркому вологому кліматі.

Крім високої температури повітря, людина часто піддається впливу низьких температур в умовах Крайньої Півночі або в особливих виробничих приміщеннях. При дуже низьких температурах повітря значно зростають тепловтрати радіацією і конвекцією, знижуються тепловтрати випаровуванням. У цьому випадку загальні тепловтрати перевищують теплопродукцію, що приводить до дефіциту тепла, зниження температури шкіри і охолодження організму.

Зниження температури і ослаблення тактильної чутливості шкіри стають першою реакцією організму на зміну теплового стану при охолодженні. При цьому відбувається зміна функціонального стану центральної нервової системи, що проявляється у своєрідній наркотичній дії холоду, що веде до ослаблення м'язової діяльності; різкому зниження реакції на болючі подразнення, адинамії і сонливості.

Місцеве охолодження, особливо охолодження ніг, сприяє розвитку простудних захворювань, що пов'язане з рефлекторним зниженням температури слизової оболонки носоглотки. Це явище враховується при гігієнічній оцінці температурного режиму житлових і громадських будівель шляхом регламентації перепадів температури повітря по вертикалі, які не повинні перевищувати 2,5^оС на 1 м висоти. Відомі випадки відмороження нижніх кінцівок у солдатів при температурі повітря, близької до нуля, коли тривале змушене положення в окопах приводило до порушення кровообігу в кінцівках. Ноги швидко охолоджувалися у результаті інтенсивної тепловіддачі випромінюванням у бік холодних і сирих стін окопу. Переохолодження кінцівок збільшувалося при зволоженні одягу, який ставав більш теплопровідним, що приводило до великої втрати тепла (окопна, або траншейна, стопа). Найбільша кількість відморожень і навіть смертей від переохолодження спостерігається при поєднанні низької температури, високої вологості і великій рухливості повітря.

Вологість повітря має велике значення, оскільки впливає на теплообмін організму з навколишнім середовищем.

Абсолютна вологість повітря свідчить про абсолютний вміст водяних парів у грамах в 1 м³ повітря, але не показує ступінь насичення повітря парами. Наприклад, при одній і тій самій абсолютній вологості насичення повітря водяними парами буде різним при різній температурі повітря. Чим нижче температура повітря, тим менше водяної пари необхідно для його максимального насичення, і навпаки, для максимального насичення повітря при високій температурі абсолютна вологість має велике значення.

У гігієнічній практиці враховують відносну вологість повітря і дефіцит його насичення, тобто різницю максимальної і абсолютної вологості повітря. Ці величини впливають на процеси тепловіддачі людини шляхом потовипарювання. Чим більший дефіцит вологості, тим сухіше повітря, тим більше водяної пари воно може сприймати, отже, тим інтенсивніше може бути віддача тепла потовипарюванням. Висока температура переноситься легше, якщо повітря сухе. При температурі повітря, близькій до температури шкіри, тепловіддача випромінюванням і конвекцією різко знижена, але можлива тепловіддача через потовипарювання. При поєднанні високої температури повітря і високої відносної вологості (більше 90 %) випар поту практично виключений, піт виділяється, але не випаровується, поверхня шкіри не охолоджується, настає перегрівання організму. При високих температурах повітря низька і помірна відносна вологість (до 70 %) сприяє посиленому потовипарюванню, що виключає перегрівання. При низьких температурах сухе повітря зменшує тепловтрати внаслідок поганої теплопровідності.

Несприятливий вплив сухого повітря проявляється тільки при крайніх ступенях його сухості. Надмірно сухе повітря при низькій відносній вологості (менше 20 %) висушує слизову оболонку носа, глотки та рота. На слизових оболонках утворюються тріщини, які легко інфікуються, що сприяє розвитку запальних явищ. Дія на організм сухого повітря збільшується при його великій рухливості. Гарячий вітер не тільки викликає перегрівання, але й погіршує самопочуття людини, знижує працездатність.

Рухливість повітря впливає на тепловтрати організму шляхом конвекції і потовипарювання. При високій температурі повітря його помірна рухливість сприяє охолодженню шкіри. Мороз у тиху погоду організмом переноситься легше, ніж при сильному вітрі, навпаки, узимку вітер викликає переохолодження шкіри у результаті посиленої віддачі тепла конвекцією і збільшує небезпеку обморожень. Підвищена рухливість повітря рефлекторно впливає на процеси обміну речовин, із зниженням температури повітря і збільшенням його рухливості підвищується теплопродукція.

Сильний вітер (більше 20 м/с) порушує ритм дихання, механічно перешкоджає виконанню фізичної роботи і пересуванню. Помірний вітер підбадьорює, сильний, тривалий вітер різко пригнічує людину. Найбільш сприятлива рухливість атмосферного повітря в літню пору становить 1 - 5 м/с.