План 2005 р., поз. Формат 60х84/16. Ум друк арк. Підп до друку Зам. № Обл вид арк. Папір офс. Друк офс

Вид материала

Документы

Содержание Здоров’я як філософська категорія і мета гігієни Феномен здоров'я, його компоненти і величина

Подобный материал:

• Программа, методические указания и контрольные задания по курсу «Техника высоких напряжений», 471.8kb.
• Обласної державної адміністрації від 17., 13.84kb.
• Список опублікованих праць бережнюка І. Г. Монографії, підручники І посібники, 74.5kb.
• Мероприятия по реализации Программы № п/п Мероприятия Срок исполне-ния Ответственные, 1765.43kb.
• Анализ состояния инвестиционной деятельности по городу Евпатория за 2008 год, 59.91kb.
• Норми витрат на копіювання або друк документів, що надаються Малинською районною державною, 24.11kb.
• Шкодування витрат запитувачем інформації на копіювання та друк Голопристанській міській, 62.72kb.
• Палій Олександр Андрійович, 190.15kb.
• Перелигін Микола Миколайович. Підвищення ефективності використання виробничих ресурсів, 71.45kb.
• Скрипник Галина Олексіївна. Обліково-аналітичне забезпечення виробничого менеджменту, 63.85kb.

Історія розвитку гігієни

Гігієна як галузь медицини має свою історію, яка розкриває особливості її розвитку і допомагає зрозуміти ті завдання, які стоять перед нею на сучасному етапі.

Гігієна виникла в далекому минулому з народної медицини. З метою збереження здоров’я люди використовували звички, примітивні знання та інтуїцію, які деякою мірою допомагали зберегти життя в несприятливих умовах довкілля. З часом накопичений за багато сторіч і широко використовуваний у житті досвід переріс в народну медицину.

Зрозуміло, що на початку виникнення медицини гігієна ще не могла бути наукою в нашому розумінні цього терміна. Існували лише початкові знання і примітивні правила охорони здоров’я. Але вже тоді було відомо, що лікування не запобігає поширенню масових хвороб. У стародавньому світі були поширені численні гігієнічні правила. Більше того, в античній Греції гігієнічні знання були вже не тільки накопичені, але й систематизовані. Засновник наукової медицини Гіппократ (460-370 рр. до н.е.) зробив спробу визначити значення навколишнього середовища для здоров’я людини. Особливу увагу Гіппократ звертав на клімат, місцеві умови, спосіб життя людини, працю, харчування, звички, фізичну активність. Він вперше написав суто гігієнічні трактати “Про повітря, воду і грунт”, “Про здоровий спосіб життя” та інші. Ці погляди Гіппократа мали великий вплив на подальший розвиток медицини в усьому світі.

У стародавньому Римі вперше у світі з’являються акведуки-водогони і канали (спочатку відкриті, а потім і закриті) для збирання і видалення міських стічних вод. В той самий час ні в Греції, ні у Римі гігієна як наука не існувала, а окремі заходи санітарного характеру не мали на меті охорону здоров’я суспільства. Середня тривалість життя на той час складала 25 років. Масові епідемії того часу були обумовлені відсутністю гігієнічних звичок і способів ефективної профілактики хвороб. В епоху Відродження в зв’язку з розвитком природознавства, кустарного виробництва і мануфактур знову зросла зацікавленість у розвитку гігієни.

Ще у стародавній Русі були відомі важливі правила будівництва і благоустрою населених місць. Так, у Новгороді вже у ХІ сторіччі були споруджені водогін і каналізація. Проводилося регулярне очищення площ і вулиць міста. У Москві з 1633 р. населення користувалося водогоном і каналізацією. З ХVI сторіччя регулярно з’являються спеціальні урядові постанови, які мають відношення до санітарії та гігієни. За часів правління Петра І у 1716 р. була заснована Медична канцелярія. У 1737 р. у Росії вперше започатковується нагляд за санітарним станом міст, а у 1742 р. виходить перший закон “Регламент”, в якому регламентувалися умови праці на суконних фабриках. Особливу роль у розвитку гігієни в Росії зіграв М.В.Ломоносов, з ініціативи якого у 1755 р. було засновано Московський університет. З його ж таки ініціативи через 10 років при університеті було відкрито медичний факультет. Праці М.В.Ломоносова “Рассуждения о размножении и сохранении российского народа” і “Первые основы металлургии или рудных дел” мали велике значення для розвитку гігієни праці, дітей і підлітків. Важлива роль у розвитку гігієни належить М.Я.Мудрову, який розробив систему гігієнічних заходів з попередження захворювань і вперше почав читати курс лекцій “О гигиене и болезнях обыкновенных в действующих войсках». У 1809 р. М.Я.Мудров виступив в університеті з промовою “Про користь і предмет військової гігієни, або науку збереження життя військовослужбовців”. Завдяки Мудрову вітчизняна медицина набула профілактичної спрямованості. Так, відомий клініцист Г.А.Захар’їн казав: “Ми вважаємо гігієну не тільки необхідною частиною шкільної медичної освіти, але й найважливішим предметом діяльності практикуючого лікаря. Чим кращий практикуючий лікар, тим більше він розуміє могутність гігієни і відносну слабкість лікування. Найпоширеніші і найстрашніші захворювання, проти яких поки безсила терапія, запобігаються гігієною. Самі успіхи терапії можливі лише за умови дотримання гігієни”. Великий вчений і хірург М.І.Пирогов писав: “Я вірю у гігієну. Ось де є справжній прогрес нашої науки. Майбутнє належить медицині запобіжній”.


ЛЕКЦІЯ 2

ЗДОРОВ’Я ЯК ФІЛОСОФСЬКА КАТЕГОРІЯ І МЕТА ГІГІЄНИ

Будь-яку науку в її початковому вигляді можна розглядати як одну із форм діяльності людини. Відомо, що будь-яка форма такої діяльності, а тим більше її вищий варіант, яким є наука, повинна мати якісь основні, властиві будь-якій діяльності ознаки. До таких ознак належать об'єкт дослідження, предмет інтересу в об'єкті, мета цього інтересу і метод, яким досягається мета. З цього випливає, що наука, якщо вона претендує на самостійність, повинна мати принаймні одну або декілька з названих ознак, які властиві тільки їй. Крім того, вона повинна мати реальну нагоду виділення не тільки на науковому рівні, але і на рівні практики та викладання. Це істотна вимога до самостійності наук, що обмежує нескінченність їх диференціації.

Як відомо, об'єктом уваги і вивчення медицини є людина і людська популяція у цілому. Проте цей об'єкт вивчають і багато інших науки, наприклад, антропологія, юриспруденція, комплекс так званих суспільних наук і т.д. Відмінність медицини полягає не в об'єкті дослідження, а в предметі, меті і методі. Предметом інтересу, а звідси і дослідження в об'єкті, тобто в людині, для медицини є здоров'я людини, метою — збереження, зміцнення і примноження цього здоров'я, методи досягнення мети — профілактика хвороб і передчасного зношування організму здорових людей і лікування хворих. Ці ознаки є специфічними для медицини, властивими тільки їй, і саме це дає їй право і можливість самостійного існування у системі природознавства взагалі і у комплексі наук про людину і суспільство зокрема.

Що ж виділяє гігієну в медицині, яке її місце в цій науці? Для цього, мабуть, спочатку слід проіндексувати за згаданими вище ознаками ту її частину, що вже склалася, а точніше існувала з самого початку зародження, тобто гігієну взагалі: який її об'єкт, предмет, мета і метод дослідження.

Об'єктом дослідження гігієни перш за все є людська популяція. Гігієна проводить дослідження на рівні популяції і лише в плані так званої особистої гігієни може давати поради окремим людям, але навіть це часто роблять лікарі лікувального профілю на підставі гігієнічних розробок. Це досить різко відрізняє гігієну від медичних дисциплін лікувального профілю, які проводять дослідження на індивідуальному, а точніше – рівні організму.

Предметом інтересу і дослідження гігієни є здоров'я людей і перш за все його позитивна компонента, його рівень, величина, тоді як предметом інтересу і дослідження медичних дисциплін лікувального напрямку є хвороба, тобто негативна компонента здоров'я. Слід зазначити, що гігієна її також вивчає, але знову-таки на популяційному рівні з метою встановлення величини втрати здоров'я даною популяцією.

Мета гігієни збігається з метою всієї медицини, тобто збереження, зміцнення і примноження здоров'я людей, що цілком природно, оскільки спорідненість наук, як правило, визначається єдністю мети. Що стосується методу її досягнення, то з двох згаданих вище, притаманних медицині методів гігієна використовує метод профілактики, тобто попередження виникнення хвороб і передчасного зношування організму.

Проте гігієна в даний час не є чимось єдиним, реалізованим у науці, у практиці і у викладанні однією спеціальністю і в одних установах. Як і лікувальний напрямок вона розподілилася на усіх трьох згаданих рівнях на ряд самостійних наукових, навчальних дисциплін та галузей практичної діяльності.

Цей розподіл відбувся за методологічними чинниками, професійними, віковими та іншими ознаками. Так сформувалися загальна гігієна, соціальна гігієна, комунальна гігієна, гігієна харчування, гігієна праці, гігієна дітей і підлітків, радіаційна гігієна, гігієна надзвичайних станів з військовою гігієною, морська гігієна, авіаційна гігієна, санітарна токсикологія, санітарна мікробіологія, епідеміологія тощо. Усі вони об'єднані загальною метою, методом її досягнення і об'єктом дослідження. Що стосується предмета дослідження, то він, залишаючись загальним (здоров'я популяції), розрізняється залежно від чинника, що викликає його зміну. Так, комунальна гігієна вивчає зміну здоров'я під дією чинника розміщення людей у географічних регіонах, містах і інших населених пунктах, житлових і громадських будівлях; гігієна праці — зміни здоров'я під дією трудового процесу, умов праці і т. п.; гігієна харчування — під дією їжі і харчування; соціальна гігієна — під дією соціальних чинників, включаючи такі, як суспільно-політична система, економічний добробут, професійна належність та ін.; радіаційна гігієна — під дією іонізуючих випромінювань; епідеміологія — під дією мікроорганізмів тощо.


Феномен здоров'я, його компоненти і величина

Гігієну можна розглядати як вчення про здоров'я людей планети, способи його збереження, зміцнення і примноження. Виходячи з цього визначення, до гносеологічних проблем гігієни, які слід вирішувати як в методологічному, так і в методичному аспекті, слід віднести здоров'я, профілактику, навколишнє середовище і спосіб життя.

Значущість здоров'я як критерію оцінки стану суспільства і значущість зусиль, прикладених для його збереження і примноження, було давно усвідомлено у державах, що стали на шлях цивілізованого розвитку, про що свідчать висловлення і практична діяльність багатьох політичних діячів, перш за все Європи і, особливо, Англії. Так, наприклад, прем'єр-міністр уряду Його Величності лорд Б. Дизраелі на мітингу у Манчестері у 1873 р. говорив: «Поліпшення стану народного здоров'я, на мою думку, є така соціальна задача, яка стоїть попереду усіх інших і яка перш за все повинна звертати на себе увагу державної людини і політичного діяча кожної партії. Велич і сила держави залежать насамперед від фізичного розвитку її громадян, а все, що робиться для поліпшення стану здоров'я її народу, служить разом з тим також і основою для величі і слави нації». У зв'язку з такою значущістю здоров'я у системі цінностей людини та суспільства і місця його у системі атрибутивних ознак гігієни, дослідження названого соціально-біологічного феномена є ключовою проблемою цієї науки.

Відомо, що здоров'я можна розглядати і вивчати з різних позицій, на різних рівнях і характеризувати різними показниками. З філософських позицій здоров'я є і вивчається як співвідношення категорії якості, властивості об'єкта, що має свою власну суть і стан, які можна виразити певними параметрами. Задача полягає у виявленні цієї суті, у якій іпостасі вона стає перед нами і якими категоріями її можна виразити і визначити. З соціоюридичних позицій здоров'я можна розглядати як право кожної особи і суспільства у цілому на володіння і розпорядження ним. З соціально-економічних — як критерій фізичного і інтелектуального потенціалу суспільства, його можливості створювати матеріальні і духовні цінності. Більш вузькими аспектами є ергономічний і інженерно-психологічний, які вивчають цей феномен у плані фізичної і розумової працездатності індивіда у процесі використання інженерно-технічних систем.

Є підстави вважати, що наявність безлічі дефініцій здоров'я, на яких ми не зупинятимемося, пов'язана не тільки з складністю феномена, але і з відмінністю цілей, для досягнення яких пропонується та або інша дефініція. З цієї причини, мабуть, немає необхідності у критиці більшості з них. Проте для використання безпосередньо у практиці необхідно, щоб у дефініції не закладалися такі положення, які утрудняють або зовсім виключають будь-яку можливість виміряти цей феномен кількісно. Необхідність такого вимірювання абсолютно очевидна, оскільки не можна до кінця зрозуміти суть феномена, а тим більше прогнозувати його зміну і будувати раціональне управління ним, не знаючи кількісної сторони цієї суті і не уміючи її виміряти. До положень, які утрудняють таке вимірювання, можна віднести, наприклад, уявлення про здоров'я як про процес на тій підставі, що воно весь час змінюється. Процеси як такі складніше піддаються вимірюванню, значно легше вимірюється стан процесу у кожний даний момент часу. З цих дискретних станів потім складається уявлення про процес. У даному випадку процесом є життя, а здоров'я — стан цього процесу, його зріз у даний конкретний момент часу.

Не сприяє задачі кількісного вираження здоров'я і внесення до складових його критеріїв таких понять, як спосіб життя, вплив навколишнього середовища і т.п. Ці чинники впливають на здоров'я і часом є визначальними, але вони знаходяться зовні організму людини і не можуть характеризувати його суть. Не можна, мабуть, закладати у визначення здоров'я лише максимальний його рівень, як це робиться майже у всіх дефініціях. Здоров'я має безліч рівнів, і в житті вимагається вимірювати частіше за все не його максимум, тобто ідеал, до якого треба прагнути, а той, який даний нам як об'єктивна реальність сьогодення. До визначення здоров'я, мабуть, слід ставити такі самі вимоги, як і до будь-яких інших дефініцій. Воно повинне відображати найголовніші зв'язки, що становлять його суть, і бути гранично коротким. Далі, мабуть, слід все ж таки розрізняти у дефініціях здоров'я взагалі як соціально-біологічний феномен, здоров'я індивідуальне і здоров'я суспільне. Частіше за все трапляються визначення здоров'я взагалі. Класичним прикладом цього може бути відоме визначення ВООЗ. Воно не розраховане на можливість вимірювання здоров'я, а тому включає дуже невизначені критерії, у тому числі навіть соціальне благополуччя, яке явно знаходиться за межами здоров'я і не може бути його частиною. Швидше, навпаки, здоров'я може служити частиною названого критерію.

З метою задоволення названих вище вимог до визначення здоров'я у нього слід вміщувати лише суттєві категорії живого, у тому числі і людини. До таких належать перш за все структура, функція і адаптація. З цього випливає, що здоров'я на індивідуальному рівні є таким станом структури, функції і адаптаційних резервів, яке забезпечує людині життя зараз і в даному конкретному середовищі. Природно, що цей стан може бути різним. Задача полягає у тому, щоб виміряти цей стан і по можливості визначити його єдиним показником, оцінити ступінь його оптимальності, спрогнозувати подальший перебіг процесу життя і скорегувати його у бік досягнення максимуму здоров'я. Спроби вирішення цієї задачі робляться давно, проте дотепер вони реалізуються за допомогою використання негативної компоненти здоров'я, тобто за допомогою хвороби. При цьому вимірюється не кількість здоров'я, а величина його втрати, а здоров'я практично визначається як відсутність хвороби, чим порушується один із методологічних принципів пізнання, згідно з яким не можна довіряти визначенням, заснованим на віддзеркаленні негативних категорій суті.

Останніми роками з'явилися роботи, у яких, зокрема, пропонується процес життя індивіда подати у вигляді кривої величини здоров'я на графіку, де на осі абсцис відкладається вік людини від народження до смерті, а на осі ординат –загальноприйняті градації рівнів здоров'я, а саме: «повне здоров'я», «практично здоровий», «передхвороба», «виражене захворювання» і «важка хвороба з повною інвалідністю». У різні періоди життя ця крива проходить через різні рівні такої градації і у цілому показує динаміку здоров'я за прожите життя. Проте і тут в основі градації величини здоров'я знову-таки лежить наявність або відсутність хвороби («повне здоров'я», «виражене захворювання», «тяжка хвороба»), або її попередників. Крім того, і, мабуть, найголовніше, ця крива відображає ретроспективу, а для індивіда важливі сьогочасна оцінка і прогноз на майбутнє життя. Іншими словами, потрібна не величина здоров'я як така, а його потужність, тобто кількість здоров'я на даному відрізку часу. Пропонуються різні критерії оцінки цієї величини. Для оцінки структури здоров'я використовуються показники фізичного розвитку, для оцінки функції — показники фізичної і розумової підготовленості, адаптаційні резерви оцінюються за численними біохімічними і імунологічними показниками. Їх вибір ще не стандартизований і багато у чому залежить від позиції дослідника, його підготовленості і методичних можливостей. Не можна, мабуть, скидати з рахунку при визначенні потужності здоров'я і показники його негативної компоненти, тобто показники хворобливості або морбідності. Вони можуть додаватися до позитивної компоненти, даючи суму алгебраїчної потужності здоров'я індивіда. Методику цього додавання необхідно розробляти, використовуючи відповідний математичний апарат і визначивши значущість показників позитивної і негативної компонентів здоров'я (рис.1).

Потужність здоров’я Фізичний статус Нервово-психічний статус Фізичний Фізична Психічний Психічна розвиток підготовленість розвиток підготовленість Морбідність Захворюваність Госпіталізація Інвалідизація Працевтрати