Geum.ru

Державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва про стан та перспективи розвитку підприємництва в україні національна доповідь

Вид материалаДокументы

Содержание


ЧАСТИНА 4. ДЕРЖАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВО 4.1. Державне рулювання підприємницької діяльності
Подобный материал:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19

ЧАСТИНА 4. ДЕРЖАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВО




4.1. Державне рулювання підприємницької діяльності



4.1.1. Система державної реєстрації суб’єктів господарювання



Державна реєстрація суб'єктів підприємництва як процедура документального оформлення наміру юридичної чи фізичної особи здійснювати систематичну, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею з метою одержання прибутку вперше була регламентована Законом України “Про підприємництво”, прийнятим Верховною Радою України 7 лютого 1991 року.

Якщо розглянути розвиток законодавства, що регулює державну реєстрацію суб’єктів підприємництва в Україні, то його умовно можна розділити на декілька етапів.

На першому етапі процес державної реєстрації суб’єктів підприємництва регулювався фактично тільки статтею 8 Закону України “Про підприємництво”. Цією статтею визначались органи державної реєстрації, термін її проведення (місяць), встановлювалася необхідність плати за реєстрацію, розмір якої визначався Радою Міністрів України. При цьому, цей розмір залежав від організаційної форми підприємництва та виду діяльності і становив від 1,5 до 5 мінімальних заробітних плат.

Визначений статтею перелік документів, що подавався для реєстрації, був дуже нечіткий та мав відсильний характер до чинного законодавства для окремих організаційних форм підприємництва. Відповідно, при проведенні державної реєстрації органи реєстрації керувались не тільки законами, а ще й різноманітними підзаконними актами, в тому числі і актами місцевих органів влади.

Підтвердженням факту реєстрації було посвідчення про реєстрацію, що видавалось органом, який здійснював реєстрацію. Однак форма посвідчення не була визначена на законодавчому рівні і часто встановлювалася актами самих місцевих органів влади.

Ряд проведених відтоді заходів дозволив дещо стабілізувати ці процеси. Однак, так і не було створено цілісної системи державної реєстрації суб’єктів господарювання, яка б дозволяла оперативно здійснити відповідні реєстраційні дії, забезпечувала фізичних та юридичних осіб адміністративними послугами (наприклад, достовірною інформацією про зареєстрованих суб’єктів підприємницької діяльності).

Крім того, починаючи з 1991 року, прийнято низку Законів України „Про підприємства в Україні”, „Про господарські товариства”, „Про селянське (фермерське господарство”, „Про банки і банківську діяльність”, „Про об’єднання громадян” тощо, які регулювали створення та діяльність окремих юридичних осіб. При цьому, частина таких юридичних осіб належала не тільки до організаційних форм підприємництва, а до непідприємницьких організацій, закладів, установ.

Суб’єкти господарювання, в тому числі підприємці, та органи реєстрації відразу стикнулися з рядом проблем при проведенні реєстрації суб’єктів підприємництва, а саме:
  • відсутністю чітко встановленого переліку документів, що подаються для державної реєстрації суб’єктів підприємництва та встановленої форми посвідчення про реєстрацію;
  • відсутністю процедур реєстрації змін до установчих документів юридичних осіб та припинення підприємницької діяльності суб’єктів господарювання;
  • значним терміном реєстрації (місяць);
  • встановленням, фактично, дозвільного характеру самої реєстрації тощо.

Така ситуація призвела до стримування розвитку підприємництва в державі, створення бар’єрів для підприємців саме в органах реєстрації, що, в свою чергу, викликала велику кількість скарг підприємців на посадових осіб органів реєстрації і на саму процедуру її проведення.

Наступним етапом становлення системи реєстрації в Україні стало подальше законодавче врегулювання проблем, пов’язаних з процедурами державної реєстрації. Тому протягом 1993-1998 років до названої вище статті 8 Закону України „Про підприємництво” були внесені досить суттєві зміни, які дозволили врегулювати найбільш наболілі проблеми в цій сфері.

Було введено заявницький принцип реєстрації; зменшено строки реєстрації (спочатку до 15-ти, а потім до 5-ти днів); запроваджено процедури перереєстрації та скасування державної реєстрації; встановлено переліки документів, що подаються для державної реєстрації, в тому числі для реєстрації змін до установчих документів, перереєстрації, скасування державної реєстрації.

На жаль, безпосередньо сам порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності так і залишився під сферою врегулювання актів, що носили підзаконний характер. Законом лише було передбачено необхідність прийняття Кабінетом Міністрів України окремого Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, яке і було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1994 № 276.

Цим Положенням додатково до процедур державної реєстрації були встановлені єдині форми свідоцтв про державну реєстрацію, реєстраційних карток (які являлись одночасно заявою про реєстрацію), плату за проведення реєстраційних процедур, вимоги до оформлення установчих документів, які подаються для державної реєстрації.

Згодом, враховуючи стрімкі темпи зростання кількості законодавчих та інших нормативно-правових актів, що також певним чином були пов’язані із реєстрацією суб’єктів господарювання, постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.1996 № 125 дане Положення було викладено в другій редакції, а 25.05.1998 постановою Кабінету Міністрів України №740 – в третій.

Ці документи з подальшими змінами та доповненнями до них діяли аж до 1 липня 2004 року.

Проведені заходи усунули найбільш суттєві перепони щодо створення суб’єктів підприємницької діяльності та дозволили більш-менш стабілізувати ситуацію у сфері підприємництва.

Однак, цілісної системи державної реєстрації суб’єктів господарювання в Україні, яка б дозволяла оперативно здійснювати відповідні реєстраційні дії та забезпечувати фізичних і юридичних осіб, в тому числі й органи державної влади, актуальною та достовірною інформацією про всіх існуючих в країні суб’єктів господарювання створено так і не було.

Зокрема, не існувало єдиної інформаційної бази про таких суб’єктів, а суб’єкти, що не відносились до підприємницьких, взагалі не підпадали під дію вищезгаданих актів. Для них встановлювались окремі порядки проведення реєстрації (наприклад, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.93 № 302 Порядок реєстрації адвокатських об’єднань). Крім того, не було визначено посадових осіб, які могли здійснювати реєстрацію, їхніх повноважень, обов’язків тощо.

Але, при цьому, почалося також і збільшення кількості органів державної влади, на які покладалися функції реєстрації тих чи інших суб’єктів господарювання

Звісно, така ситуація аж ніяк не могла сприяти розвитку підприємництва в державі. Певні бар’єри для суб’єктів підприємницької діяльності залишались існувати також і на цьому етапі, тому 15 травня 2003 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, який набрав чинності з 1 липня 2004 року (далі – Закон про реєстрацію).

Задля зменшення адміністративних бар’єрів при реєстрації бізнесу 15 травня 2003 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” (далі – Закон про реєстрацію), який набрав чинності з 1 липня 2004 року.

Цей Закон став фундаментом для побудови в Україні найсучаснішої національної системи реєстрації суб’єктів господарювання, яка забезпечила запровадження реєстрації та постановки на облік суб’єктів господарювання за принципом „єдиного вікна”. Тобто, протягом 4-5 днів проводиться не тільки процедура державної реєстрації суб’єкта господарювання, а і постановка його на облік у податкових органах, органах статистики та фондів соціального страхування в автоматичному режимі без необхідності звернення новоствореного підприємця до цих органів.

Крім того, впровадження Закону про реєстрацію дозволило надати можливість підприємцям подавати документи для реєстрації поштою (як елемент захисту прав громадян на здійснення підприємницької діяльності), запровадити Єдиний державний реєстр юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців (далі – Єдиний державний реєстр) та забезпечити можливість відкритого оперативного доступу всіх без винятку учасників господарського обороту до його даних, створити умови інтеграції України у світовий інформаційний простір, зокрема, приєднання до Європейського Бізнес Реєстру.

Крім того, Закон про реєстрацію відтепер регулює порядок проведення державної реєстрації всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців.

Здійснюють зазначену реєстрацію в Україні 1323 визначені законом посадові особи – державні реєстратори в 678 реєстраційних органах.

Все це стало можливим також завдяки постійному відслідковуванню проблемних моментів роботи реєстраційної системи, завжди вчасному і оперативному її корегуванню та внесенню до нормативно-правої бази, що регламентує діяльність системи, необхідних змін.

Лише до Закону про реєстрацію протягом останніх двох років зміни були внесені тричі зокрема,:
  • Законом України „Про внесення змін до деяких законів України” від 09.02.2006 № 3422, яким врегульовано питання включення до ЄДР відомостей про фінансову звітність підприємств;
  • Законом України „Про внесення змін до деяких законів України” від 22.02.2006 № 3456, яким передбачено, крім запровадження реєстрації та постановки на облік суб’єктів господарювання за принципом „єдиного вікна” протягом одного дня (з квітня 2007 року запрацював електронний взаємообмін інформацією про зареєстрованих суб’єктів господарювання між державним реєстратором та органами ДПА, Держкомстату, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування), ще й спрощення процедур припинення юридичних осіб та припинення підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців, а також суттєве зменшення витрат громадян на здійснення зазначених реєстраційних процедур;
  • Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 16.03.2006 № 3575, що спрямований на усунення суперечностей в законодавстві та регулює порядок легалізації і набуття прав юридичної особи неприбутковими організаціями, унормовує питання державної реєстрації об’єднань громадян та інших непідприємницьких організацій.

Крім того, функціонування Єдиного державного реєстру забезпечило можливість відкритого оперативного доступу всіх без винятку учасників господарського обороту до його даних та створило умови інтеграції України у світовий інформаційний простір, зокрема до Європейського Бізнес Реєстру.

Так, Україна одна з не багатьох європейських держав, яка запровадила подання фінансової звітності в електронному вигляді. Натомість запроваджена в Україні технологія дозволяє за лічені хвилини сформувати фінансову звітність та направити її до Єдиного державного реєстру, натиснувши для цього одну кнопку. Крім того, технологія подання фінансової звітності в електронному вигляді до Єдиного державного реєстру дозволяє також подавати таку звітність відповідним державним органам.

Можливість подання документів в електронному вигляді з використанням електронного цифрового підпису є значним кроком до полегшення документообігу для підприємців і логічним продовженням державного курсу на спрощення процедур ведення бізнесу і покращення підприємницького клімату.

Запровадження електронного документообігу сприятиме вирішенню основної стратегічної задачі національної системи державної реєстрації суб’єктів господарювання – запровадження електронної реєстрації на базі найсучасніших інформаційних технологій, забезпечення високого рівня прозорості відносин у сфері господарювання, а також можливості дієвого контролю над цими відносинами на предмет попередження та виявлення фактів використання суб’єктами господарювання такого свого статусу в цілях, що суперечать закону.

Важливим досягненням України є також приєднання до Європейського Бізнес Реєстру, що дозволило розширити коло споживачів інформації з Єдиного державного реєстру та можливості для іноземних компаній більшості країн Європи отримувати актуальну інформацію щодо українських підприємців.

А найближчим часом і українці будуть мати можливість дізнатись необхідну їм інформацію про підприємців країн-учасниць Європейського Бізнес Реєстру, серед яких Німеччина, Франція, Італія, Великобританія, Швеція, Данія, Нідерланди, Австрія, Фінляндія, Сербія, Франція та інші. Коло учасниць Європейського Бізнес Реєстру постійно зростає.

Таким чином, в Україні функціонує сучасна національна система державної реєстрації суб’єктів господарювання, про що, в тому числі, можуть свідчити висновки відомих міжнародних правових інституцій.

Наприклад, Група держав Ради Європи проти корупції (GREGO) так відзивається про стан законодавчого врегулювання відносин у сфері створення суб’єктів господарювання в Україні:

„Юридичні особи добре визначені у законодавстві, і всі вони повинні проходити процес реєстрації. Реєстраційна система є належною, і у центральному державному реєстрі міститься адекватна і відповідна інформація про юридичних осіб. Корпоративної відповідальності не існує, однак, Україна на шляху до її впровадження” (пункт 244 Оціночного звіту по Україні по результатам Спільних першого та другого раундів оцінки, затвердженого GREGO на його 32-му пленарному засіданні 19-23 березня 2007 року).

Проведення низки досліджень, наприклад дослідження, яке було проведено в Україні Міжнародною Фінансовою Корпорацією, також підтверджують, що процедури державної реєстрації суб’єктів господарювання вже перестали бути бар’єром при започаткуванні бізнесу в Україні. Особливо це важливо в секторі малого та середнього підприємництва.

Такі можливості виводять Україну на новий етап економічних відносин з країнами Європи та допомагають налагодженню прозорих зв’язків з іноземними партнерами, що сприяє поглибленню європейської інтеграції України та розвитку економіки в цілому.