Geum.ru

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте

Вид материалаДокументы

Содержание


Список використаних джерел
Подобный материал:
1   2   3   4

Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

ВИСНОВКИ

У роботі наведено теоретичне узагальнення і подається нове вирішення наукової проблеми, стосовно особливостей доказування, досудового слідства і судового розгляду справ про незаконний обіг вогнепальної зброї, бойових припасів та вибуховими речовин, а також незаконне з ними поводження. На підставі дисертаційного дослідження можна дійти таких висновків:

1. Предмет доказування — це передбачена законодавством сукупність обставин, які підлягають дослідженню та обов’язковому встановленню по кожній кримінальній справі з метою її правильного вирішення. З урахуванням зазначеного пункт 1 ст. 131 проекту КПК, яка називається „Предмет доказування у кримінальній справі”, необхідно викласти у такій редакції: „наявність чи відсутність передбаченого суспільно небезпечного діяння, час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення”.

2. При розгляді судами наведеної категорії справ для всебічного повного й об’єктивного з’ясування всіх обставин злочину особливо велике значення має саме виявлення джерел викрадення, придбання, виготовлення зброї та бойових припасів, встановлення мети і мотивів винних осіб, що дозволить у майбутньому запобігти вчиненню зазначеної категорії злочинів.

3. Об’єкт злочину необхідно розглядати у двох площинах: а) як нормативно-правову категорію, оскільки злочин насамперед порушує норму, кримінально-правову заборону; б) як благо, яке охороняється цією нормою (правове благо) і якому злочин спричиняє шкоду. Таке розуміння об’єкта посягання найбільш повно відповідає самій суті кримінального права: охороні від небезпечних посягань конкретних і об’єктивно існуючих проявів реального світу.

Родовим об’єктом, передбаченим у розділі IX Особливої частини КК України, необхідно вважати безпеку населення, тобто стан захищеності населення від злочинів, що загрожують насамперед правам і інтересам невизначеного кола осіб або соціальному укладу і життєздатності суспільства в цілому. Основним безпосереднім об’єктом розглянутих складів злочинів, пов’язаних з незаконним обігом предметів озброєння, є безпека населення від їхнього застосування, використання і дії.

Об’єктивна сторона у злочинах щодо незаконного поводження зі зброєю, боєприпасами або вибуховими речовинами полягає у вчиненні хоча б однієї з вказаних дій: носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових речовин без передбаченого законом дозволу.

4. Необхідно розділити зброю на два основних види з відповідною градацією покарання: 1) зброя з невисоким ступенем вражаючої здатності і 2) особливо небезпечна зброя (з високим ступенем, що випливає з великої убійної сили, можливості застосування зі значної відстані, стрільби чергами і т. п.). Такий підхід буде дійовим утіленням принципу справедливості.

Слід дозволити громадянам мати право на придбання нарізної вогнепальної зброї для самозахисту, обмежити кількість одиниць зброї, що може перебувати у власності громадян, двома одиницями, а також встановити обмеження відносно габаритів, швидкострільності, калібру вогнепальної зброї, яка може перебувати у власності громадян.

Диференціювати також кримінальну відповідальність залежно від кількості небезпечних предметів.

5. У Законі України «Про зброю» необхідно дати таке визначення вогнепальної зброї: „Зброя — це пристрої, прилади і предмети, які спеціально виготовлені, конструктивно призначені і технічно придатні для ураження живої або іншої цілі і не мають іншого виробничого чи господарсько-побутового призначення; основні частини зброї — це прилади, що визначають її функціональне призначення, підлягають клеймуванню та нумеруванню на виробництві; вогнестрільна зброя — це зброя, призначена для ураження цілі на віддалі метальним снарядом, що приводиться в рух миттєвим вивільненням хімічної енергії заряду пороху чи іншої речовини”.

6. У Законі України «Про зброю» подати таке визначення незаконного поводження зі зброєю та основними її частинами: „це виробництво зброї, торгівля зброєю, продаж, колекціонування, експонування, облік, збереження, носіння, перевезення, транспортування, використання, вилучення, знищення, ввезення зброї на територію держави і вивезення її за межі держави. ”

7. Криміналістична характеристика є засобом для наповнення предмета доказування певним змістом з метою розкриття, розслідування і профілактики злочину. Предмет доказування і криміналістична характеристика злочинів тісно пов’язані між собою, бо до них належать ті ж самі елементи, але висвітлюють вони різні сторони. Виходячи з цього, вважаємо за необхідне подати таке визначення криміналістичної характеристики злочинів: це система відомостей (інформації) про криміналістично значущі ознаки злочинів даного виду, яка відтворює закономірні зв’язки між ними і служить побудові і перевірці слідчих версій у розслідуванні конкретних злочинів. Основні елементи криміналістичної характеристики злочину: а) спосіб злочину; б) місце та обстановка; в) час учинення злочину; г) знаряддя та засоби; ґ) предмет посягання; д) особа потерпілого; е) особа злочинця; є) сліди злочину (у широкому розумінні).

8. Мотиви визначають мету. Їх різноманітність і специфіка в основному обумовлені характером предметів розглядуваних злочинів. Особливість досліджуваної категорії злочині — множинність цілей, які може ставити перед собою винний, коли вчиняє діяння, пов’язане з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами. Як правило, особа не лише має намір досягти основної мети — одержати ці предмети, а при збуті чи передачі — звільнитися чи позбавитися їх, але й переслідує інші цілі, для здійснення яких вчиняє дії, передбачені ст. 263 КК України. При цьому основна мета виступає як кінцева мета, яка, як правило, пов’язується з використанням зброї, бойових припасів або вибухових речовин. У сучасних умовах необхідно зменшити вік притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 263 КК України до 14 років.

9. У процесі доказування велике значення має принцип всебічності, повноти й об’єктивності дослідження обставин справи.

10. Необхідно удосконалювати процесуальну форму збирання доказів, оскільки по справах, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, слідчим діям повинна приділятися особлива увага.

11 Доказування в кримінальній справі полягає у збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці й відповідній оцінці та отриманні таким чином висновків по справі. Доказування в кримінальному процесі являє собою два взаємопов’язаних аспекти єдиного поняття: з одного боку, як процесуальна діяльність по збиранню, аналізу, перевірці доказів і з другого — обґрунтування висновків по справі.

У структурі доказування незмінно присутні і поєднуються пізнавальні (пошукові та інформаційні процеси), комунікативні (фіксація та забезпечення передачі фактичних даних у часі та просторі), засвідчувальні (закріплення підтвердження достовірності фактичних даних) та обґрунтовуючі (використання доказів у встановленні істини) елементи. Разом з розшуковими діями слідчого оперативно-розшукова діяльність може розглядатися як форма процесуального пізнання, хоча вона і випереджає діяльність слідчого, і це базується на положеннях процесуального законодавства.

12. У сучасних умовах доцільно поширити право уповноважених органів вимагати проведення ревізії на стадії порушення кримінальної справи. Слід закріпити в законі право слідчого вимагати проведення не лише ревізій, але й інших обстежень діяльності підприємств, організацій, установ.

13. Спеціальні знання — це особливі не загальновідомі в судочинстві наукові, технічні і практичні знання, отримані в результаті професійного навчання, або навики, отримані в процесі роботи з певної спеціальності особою, залученою як спеціаліст чи експерт з метою допомоги слідчому чи суду в з’ясуванні обставин справи або дачі висновків з питань, для вирішення яких потрібне їхнє використання. Це визначення, на відміну від інших, відображає юридичний характер поняття спеціальних знань, які використовуються в слідчій і судовій практиці у формі судової експертизи.

14. Розглядаючи кримінальні справи, суд здійснює виключно функцію відправлення правосуддя. Він не повинен підміняти органи і осіб, що формують і обґрунтовують обвинувачення.

15 У новому КПК України доцільно закріпити поняття „допустимість кримінально-процесуальних доказів” і викласти відповідну статтю в такій редакції: „Допустимість кримінально-процесуальних доказів означає правову придатність для використання їх в кримінальному процесі як аргументів у доказуванні по кримінальній справі.

Кримінально-процесуальні докази є допустимими, якщо вони отримані належним суб’єктом, правомочним проводити процесуальні дії по збиранню фактичних даних; являють собою належні процесуальні джерела відомостей, які становлять зміст доказів; отримані в результаті належних процесуальних дій; якщо дотримано належного порядку проведення процесуальних дій, які використовуються як засоби отримання доказів. Допустимість визначається законністю їх джерела, умов і способів його одержання.

Докази, отримані з порушенням КПК, є не допустимі. Докази, зібрані з порушенням конституційних прав і свобод людини або з такими порушеннями КПК, які позначились чи могли позначитись на їх достовірності, не можуть бути покладені в обґрунтування обвинувачення.

Будь-який доказ, здобутий внаслідок застосування насильства чи інших незаконних дій, не може використовуватись для підтвердження обвинувачення.

Не можуть бути доказами повідомлені свідком, потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим та іншими допитаними особами відомості, джерело яких невідоме або його неможливо перевірити».

16. У новому КПК України закріпити положення щодо належності доказів, тобто подати статтю „Належність доказів” у такій редакції: „Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування по кримінальній справі. Належними є докази, які за своїм змістом перебувають у зв’язку з обставинами, що підлягають доказуванню. Сторона обвинувачення та захисник мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження обвинувачення або його заперечення.

Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування”

17. На наш погляд необхідно доповнити ст. 22 чинного КПК України (а також зазначити це в новому кримінальному кодексі) і викласти її в такій редакції: "Однобічним, неповним чи необ’єктивним дізнанням визнається проведене досудове чи судове слідство, яке залишило нез’ясованими обставини, встановлення яких могло мати істотне значення при постановленні вироку”.

18. Докази не можуть збиратися за межами кримінального судочинства, що в принципі неприпустимо і може призводити до значних порушень. Така діяльність суперечить фундаментальним положенням теорії доказів, доказовому праву, системі чинного кримінально-процесуального законодавства.

19. Судовий розгляд — це центральна стадія кримінального процесу. У цій стадії суд, здійснюючи правосуддя, остаточно досліджує всі істотні обставини, перевіряє докази, зібрані при провадженні дізнання і досудового слідства, та постановляє виправдувальний чи обвинувальний вирок з призначенням покарання або без його призначення.

20. За судом необхідно зберегти повноваження з активного дослідження доказів, які надані сторонами, забезпечити суду право за власною ініціативою проводити певні слідчі дії, пов’язані з перевіркою достовірності і належності доказів (наданих як стороною обвинувачення, так і стороною захисту), які характеризують особу підсудного (довідки, характеристики, попередні вироки тощо), необхідних для правильної кваліфікації злочину і призначення покарання.

Пасивна роль суду в процесі доказування і встановлення істини за проектом КПК суперечить вимогам закону щодо постановлення вироку, який повинен бути законним і обґрунтованим. Це означає, що в основу вироку повинні бути покладені докази, розглянуті в судовому засіданні з дотриманням закону; ці докази мають бути достатніми для дослідження обставин справи; а висновки суду відповідати дослідженим доказам. У вироку мають бути зазначені обставини справи так, як вони мали місце насправді. Тобто суд повинен ухвалити рішення відповідно до обставин справи, встановити істину по справі.

21. Новий КПК необхідно доповнити положенням: «У разі відмови прокурора від обвинувачення суд повинен запропонувати потерпілому взяти на себе функцію підтримання обвинувачення”. Якщо потерпілий погодиться взяти на себе функцію приватного обвинувача, суд повинен забезпечити йому можливість здійснення такої діяльності.

22. Судове слідство — етап судового розгляду, в якому суд і учасники судового розгляду досліджують зібрані по справі докази для встановлення фактичних обставин вчиненого злочину. Всебічно, повно і об’єктивно проведене судове слідство забезпечує постановлення законного, обґрунтованого і справедливого вироку

23. Судова тактика — це система певних наукових положень і рекомендацій, які розробляються шляхом вивчення й узагальнення даних інших наук, а також слідчої і судової практики, в якій у подальшому вони знаходять своє застосування.

24. Експертиза в суді — це самостійне дослідження із застосуванням спеціальних знань наданих на експертизу об’єктів, що проводиться експертом на вимогу суду. Експертиза у судовому слідстві може призначатися як за клопотанням учасників процесу, так і з ініціативи суду.

25. Вирок — це акт застосування права. Він не утворює нових норм права, а лише включає в себе рішення про застосування правової норми до конкретного випадку. Вимоги вироку випливають з правил, встановлених правовими нормами, в той же час вирок розрахований на певні обставини справи. У вироку реалізуються конкретні приписи права стосовно конкретного випадку і конкретних обставин справи

Обґрунтованість вироку означає, що встановлена з достовірністю не лише подія злочину і винність обвинуваченого, вона також включає в себе призначення справедливої міри покарання, яка відповідає ступеню суспільної небезпечності злочину і особи, яка його вчинила.

26. Щоб запобігти обвинувальному підходу при розгляді кримінальних справ, у проекті КПК України (ст. 419 проекту) необхідно передбачити таку підставу винесення виправдувального вироку, як не доведення участі підсудного у вчиненні злочину.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Абызов Р. М., Титаренко В. Г. Способы хищений огнестрельного оружия с заводов-изготовителей и их предупреждение // Актуальные проблемы борьбы с незаконным оборотом оружия в условиях переходного периода. -М.: Ижевск, 1998.
  2. Аверьянова Т. В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Россинская Е. Р. Криминалистика: Учебник для вузов / Под ред. Р. С. Белкина. – М.: Изд-во Норма, 2002. – 990 с.
  3. Алексеев В. Б., Алексеев Л. Б., Божьев В. П. Курс советского уголовного процесса. Общая часть. – М.: Юрид. лит., 1989. — 638 с.
  4. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. — 752 с.
  5. Алексеев С. С. Теория государства и права. – М.: Юрид. лит, 1981. – 360 с.
  6. Алиев Т. Т, Громов Н. А., Цорева Н. П. Понятие и свойства доказательств // Российский судья. – 2003. – № 6. – С. 14–22.
  7. Альперт С. А. Принцип публичности (официальности) и его значение в деятельности советских органов предварительного следствия // Ученые записки Харьковского юрид. ин-та. – Х.: 1957. – Вып. 3. – С. 50.
  8. Альперт С. А. Принципы советского уголовного судопроизводства и их роль в формировании правового статуса учасников процесса // Проблемы социалистической законности. – Х.: Выща школа, 1986. – Вып. 17.
  9. Альшевский Т. В. Образцы судебных документов по уголовным делам. – М.: Юрид. лит., 1976. – 192 с.
  10. Альшевский Т. В., Пискарев И. К. Образцы судебных документов по уголовным и гражданским делам. – М.: Юрид. лит., 1983. – 336 с.
  11. Ароцкер Л. Е. Использование данных криминалистики в судебном разбирательстве уголовных дел. – М., 1964.
  12. Ароцкер Л. Е. Использование данных криминалистики в судебном разбирательстве уголовных дел. – М., 1964. – С. 29.
  13. Бажанов М. И. Законность и обоснованность основных судебных актов в советском уголовном судопроизводстве: Дис... д-ра юрид. наук, 1966. — 474 с.
  14. Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. — К.: Вища школа, 1980.
  15. Бажанов М. И. О функциях состава преступления (процессуальная функция преступления) // Проблеми законности. – 1995. – Вып. 29. – С. 96.
  16. Бажанов М. И. Предварительное следствие // Советский уголовный процесс / Под общей ред. М. И. Бажанова, Ю. М. Грошевого. — К.: Выща школа, 1978.
  17. Бажанов М. И., Грошевой Ю. М. Советский уголовный процесс. – К., 1983. – С. 123
  18. Банин В. А. Предмет доказывания в советском уголовном процессе (гносеологическая и правовая природа). – Саратов, 1981.
  19. Банин В. А. Проблемы предмета доказывания и истины в советском уголовном процессе. – Красноярск, 1986.
  20. Батиргареєва В. С. Кримінологічна характеристика та попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло. — Х.: Одісей, 2003. — С. 7.
  21. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. — К.: Атіка, 2004. — 220 с.
  22. Бахин В. П., Гора І. В. „Контркриміналістика” або нові завдання криміналістики” / / Актуальні проблеми держави і права. — Вип. 5.
  23. Бахін В. П., Карпов Н. С. Предмет та структура злочинної діяльності. — К.: 2002. — С. 124
  24. Башилов В. В. Борьба с оганизованными формами преступного оборота огнестрельного оружия, его основных частей, боеприпасов и взрывчатых устройств и криминологические аспекты: Дис... канд. юрид. наук. – М., 2000.
  25. Белкин А. Р. Теория доказывания в уголовном судопроизводстве. — М.: Норма, 2005. — 528 с.
  26. Белкин А. Р. Теория доказывания. Научно-методическое пособие. -М.: Норма, 1999. — 429 с.
  27. Белкин Р. С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики. — М., 2001.
  28. Белкин Р. С. Курс криминалистики: В 3 т. — М.: Юристъ, 1997. Частные криминалистические теории.
  29. Белкин Р. С. Курс криминалистики: криминалистические средства, приемы и рекомендации. — М.: Норма, 1997. — Т. 3. — С. 316.
  30. Белкин Р. С. Курс советской криминалистики: В т. – М., 1977. – Т. 1: Общая теория советской криминалистики. – С. 36.
  31. Белкин Р. С. Понятие, ставшее „криминалистическим пережитком” // Российское законодательство и юридические науки в современных условиях: состояние проблемы перспективы. — Тула, 2000.
  32. Белкин Р. С. Собирание, исследование и оценка доказательств. – С. 38.
  33. Белкин Р. С. Сущность экспериментального метода исследования в советском уголовном процессе и криминалистике. – М., 1961. – С. 63.
  34. Белкин Р., Быховский И., Дулов А. Модное увлечение или новое слово в науке? (Еще раз о криминалистической характеристике преступления) // Соц. законность. — № 9.
  35. Белюшина О. В. Правовое регулирование и методика применения полиграфа в раскрытии преступлений: Автреф. дис… канд. юрид. наук. — М., 1998.
  36. Беляев Н. А., Глистин В. К., Оперхов В. В. Уголовное право на современном этапе: проблемы преступления и наказания. — Спб.: Изд-во С-Петербургского ун-та, 1992.
  37. Біленчук П. Д., Кофанов А. В., Сулява О. Ф. Балістика: зброєзнавство — правові основи обігу вогнепальної зброї. Порівняльний аналіз вітчизняного і зарубіжного законодавства: Україна. Європа. Світ: Монографія. — К.: Міжнародна агенція „BeeZone”, 2004. — 464 с.
  38. Біленчук П. Д., Кофанов А. В., Сулява О. Ф. Балістика: криміналістичне вогнестрільне зброєзнавство. — К.: Міжнародна агенція „BeeZone”, 2003.
  39. Богословская Л. А. Односторонность и неполнота предварительного или досудебного следствия как основание к отмене или изменению приговора: Автореф. дис... канд. юрид. наук. — Х.: — 1973.
  40. Бозров В. М. Процессуальные, криминалистические и психологические аспекты судебного следствия: Автореф. дис... канд. юрид. наук. — Свердловск, 1991.
  41. Бойков Л. Д. Сущность социалистического правосудия и его виды // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1982. – Вып. 34. – С. 36-37;
  42. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основания в советском уголовном праве. — М.: Юрид. лит., 1963. — 275 с.
  43. Бурданова В. С. Поиски истины в уголовном процессе. — Спб.: Юридический центр Пресс, 2003. — 262 с.
  44. Буроменский М. В. Международная защита права человека. Документы и коментарии. — Х.: ООО «Синтез, ЛТД»,1998.
  45. Бутенко Л. І. Попередження розкрадань та інших корисливих зловживань, що скоюються суб’єктами господарю­вання при розрахунках за експортно-імпортні операції: Автореф. дис... канд. юрид. наук. — К., 1998.
  46. Быховский И. Е. Развитие процессуальной регламентации следственных действий / / Советское государство и право. — 1972. — № 4.
  47. Васильев А. Н. Предмет, система и теоретические основы криминалистики. – М., 1984. – С. 45.
  48. Ващенко Л. О., Єфімов О. М. Тлумачний словник української мови. — К.: Довіра, 2001. — 535 с.
  49. Вереша Р. В. Поняття вини як елемент змісту кримінального права України. — К.: Атіка, 2005. — 224 с.
  50. Винберг А. И. Криминалистика. Раздел 1. Введение в науку. – М., 1962; Добровольская Т., Короткова Е. Опознание личности и вещей на судебном следствии // Соц. законность. – 1956. – № 6.
  51. Винберг А. М., Шавер Б. М. Криминалистика. – М., 1962. – С. 16.
  52. Виноградова О. І. Міжнародне співробітництво України у галузі боротьби зі злочинністю (кримінально-процесуальний аспект): Автореф. дис... канд. юрид. наук. — Х., 2000.

    Copyright © 2023. All rights Reserved.