Вступ 3 розділ І. Загальна правова характеристика товарних знаків

Вид материала

Документы

Содержание РОЗДІЛ ІІІ. Законодавче забезпечення набуття, використання, припинення та Список використаних джерел 190 Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Мета і завдання дослідження. Об’єктом дослідження Предметом дослідження Методи дослідження. Наукова новизна дисертації Загальновідомий знак Знаменитий знак Теоретичне та практичне значення одержаних результатів Апробація результатів дисертації. Структура дисертації Загальновідомий знак Знаменитий знак Список використаних джерел IV. Матеріали судової практики України V. Судова практика Європейського Суду та іноземних країн VII. Словники

Подобный материал:

• З м І с т вступ 3 10 розділ правова основа міграційних процесів в Україні > Поняття, 319.93kb.
• Зміст вступ розділ І. Соціально-правова характеристика системи трудового законодавства, 294.92kb.
• Розділ 1 Загальна характеристика корисливих злочинів у сфері підприємництва, 569.88kb.
• Розділ функції держави: загальна характеристика сучасного стану теорії, 509.75kb.
• Розділ Загальна характеристика митних органів України та їх кадрового забезпечення, 522.57kb.
• Вступ, 300.23kb.
• Зміст вступ розділ I. Загальна характеристика кримінального законодавства 1917, 344.85kb.
• Програма курсу загальна частина тема, 126.01kb.
• План вступ Розділ 1 Загальна характеристика законодавства про деградацію земель сільськогосподарського, 327.7kb.
• Загальна характеристика програми 6 Вступ 9 > 1 Загальні положення 9 2 Мета та завдання, 2273.59kb.

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. Загальна правова характеристика товарних знаків

1.1. Поняття, правовий зміст та функції товарного знака 12

1.2. Сутність права на товарний знак 22

1.3. Класифікація товарних знаків 34


Висновки до розділу І 49

РОЗДІЛ ІІ. Умови надання правової охорони товарним

знакам в міжнародній практиці та в

законодавстві України


2.1. Розрізняльна здатність як умова надання

правової охорони товарним знакам 50

2.2. Товарні знаки та права третіх осіб 73

2.3. Відповідність товарного знака нормам

моралі та громадському порядку 104


Висновки до розділу ІІ 118

РОЗДІЛ ІІІ. Законодавче забезпечення

набуття, використання, припинення та

захисту прав на товарні знаки: досвід України

та міжнародно-правове регулювання


3.1. Юридичні підстави виникнення та припинення

правової охорони товарних знаків 119

3.2. Зміст права на товарний знак 135

3.3. Цивільно-правовий захист права власності на

товарний знак 153


Висновки до розділу ІІІ 174

ВИСНОВКИ 175

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 190


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Однією з основних умов інтеграції України до міжнародного співтовариства як рівноправного суб’єкта є відповідність її національного законодавства загальноприйнятим міжнародним вимогам та стандартам. На даному етапі пріоритетні напрямки вдосконалення вітчизняного законодавства з метою його гармонізації з міжнародно-правовими нормами визначені на законодавчому рівні і зумовлені прагненням України вступити до Європейського Союзу та Світової організації торгівлі. До таких пріоритетних сфер віднесено і законодавство про охорону об’єктів інтелектуальної власності, в тому числі знаків для товарів і послуг (товарних знаків). З огляду на зобов’язання, взяті Україною за відповідними міжнарод-ними договорами та угодами, гармонізація вітчизняного законодавства про охорону товарних знаків з міжнародно-правовими нормами, на думку автора, має проводитись в трьох напрямках.

Передусім необхідно переглянути правові положення тих угод, які стали частиною законодавства України. Йдеться насамперед про Паризьку конвенцію про охорону промислової власності 1883 р. Незважаючи на те, що основні нор-ми цього міжнародного документа знайшли своє відображення в законодавстві України, деякі важливі правові питання, вирішення яких залишено Конвенцією на розсуд держав-учасниць, як і раніше, залишаються неврегульованими.

Іншим важливим напрямком вдосконалення вітчизняного законодавства про товарні знаки є його гармонізація з правом Європейського Співтовариства (ЄС), зокрема, з нормами Директиви Ради ЄС по зближенню законодавств держав-членів ЄС про товарні знаки 1988 р. (далі – Директива ЄС про товарні знаки). Необхідність зближення законодавства України з європейським правом обумовлена зобов’язаннями, що передбачені Угодою про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами.

Система правової охорони товарних знаків в Україні потребує вдосконалення також у зв’язку з наміром нашої держави набути членства у Світовій організації торгівлі (СОТ), яка висуває певні вимоги до країн, що прагнуть стати її членами. Зокрема, для участі у СОТ Україна повинна привести своє законодавство у відповідність до норм Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS) 1993 р., яка є одним з основних правових документів цієї організації. Без запровадження чітких заходів щодо виконання Угоди TRIPS Україна не зможе претендувати на членство у СОТ, що, в свою чергу, гальмуватиме процес її інтеграції до міжнародного співтовариства.

Робота, спрямована на гармонізацію законодавства України про товарні знаки з міжнародно-правовими нормами, значно ускладнюється внаслідок майже повної відсутності в нашій державі теоретичних досліджень та комплексних наукових розробок із зазначеної проблематики. Окремі аспекти правової охорони товарних знаків в Україні розглядались у роботах Г.О. Андрощука, В.О. Жарова, І.Ю. Кожарської, М.В. Паладія, О.А. Підопри-гори, О.О. Підопригори та інших, а також у дисертаціях О.М. Мельник “Проблеми правової охорони знаків для товарів і послуг в Україні” (Харків, 1999 р.) та О.Ю. Кашинцевої “Правова охорона знаків для товарів і послуг в Україні” (Київ, 2000 р). Однак, на даному етапі в Україні відсутні спеціальні комплексні дослідження, спрямовані на визначення основних шляхів та перспектив гармонізації законодавства України про товарні знаки з міжнародними нормами. Це є додатковим аргументом нагальної потреби глибокого наукового осмислення проблемних питань правової охорони товарних знаків в Україні саме з точки зору встановлення факту відповідності чи невідповідності вітчизняного законодавства основним міжнародним стандартам в цій сфері. Отримані в результаті такого дослідження науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації сприятимуть виконанню Україною своїх зобов’язань за вказаними вище міжнародними договорами та угодами, що стане підґрунтям для успішного економічного та політичного співробітництва нашої держави з розвинутими країнами світу.

Принципові підходи до визначення загальнотеоретичних аспектів гармо-нізації законодавства закладені у наукових розробках Л.А. Луць, В.П. Нагре-бельного, В.Ф. Опришка, Б.М. Топорніна, Ю.С. Шемшученка. Крім цього, теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців з питань загальної теорії цивільного права дореволюційного, радянського та сучасного періоду, а також наукові розробки українських та іноземних дослідників в сфері правової охорони інтелектуальної власності в цілому та її окремих об’єктів, зокрема, товарних знаків. Істотне значення для підготовки дисертації мали наукові дослідження М.М. Агаркова, Г.О. Андрощука, І.А. Безклубого, М.І. Брагінського, М.В. Венецької, В.В. Вітрянського, С.О. Горленко, В.П. Грибанова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, Н.С. Кузнєцової, О.С. Іоффе, Л.Л. Кірій, Л.Г. Кравець, О.О. Красавчикова, П.Г. Меггса, Д.І. Мейєра, В.М. Мельникова, В.В. Орлової, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, Й.О. Покровського, Ю.І. Свядосца, О.С. Сєргєєва, К.І. Скловського, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шерше-невича. А також вчених-юристів Франції: Ж. Азема, А.Р. Бертрана, Н. Борен, Ж.-Ж. Бюрста, Ж.-К. Галлу, Ж. Годеме, Ж. Дасса, Е. Жез, Ф.Зенаті, К. Крієф-Вербайєр, Г.Л.Ж. Мазо, І. Марто-Ружу де Бубе, П. Мателі, М.-А. Перо-Морель, П. Руб’є, А. Франсона, Ф. Шабаса, А. Шаванна, Ж. Шмідт-Залєвскі та інших учених.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною планової тематики відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Зокрема, тем науково-дослідних робіт “Роль і значення цивільного права в регулюванні майнових і особистих немайнових відносин в сучасній Україні” (номер державної реєстрації RK 0101U001005) та “Проблеми імплементації норм європейського права в галузі промислової власності в законодавство України” (номер державної реєстрації RK 0102U001600).

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є визначення рівня відповідності законодавства України про товарні знаки загально-прийнятим міжнародним вимогам та стандартам в цій сфері, а також розробка науково-теоретичних засад та практичних рекомендацій щодо вдосконалення вітчизняної системи правової охорони товарних знаків та гармонізації її основних положень з міжнародними нормами.

Для досягнення поставленої мети основна увага в дисертації приділена вирішенню наступних завдань:

• дослідження правової природи та основних функцій товарного знака;
  

• з’ясування сутності права на товарний знак;
  

• визначення особливостей правової охорони позначень в залежності від форми їх виразу, кола користувачів та ступеня відóмості;
  

• розкриття змісту основних умов надання правової охорони товарним знакам в міжнародній практиці та законодавстві України;
  

• вивчення проблемних питань стосовно законодавчого забезпечення набуття, використання, припинення та захисту прав на товарні знаки з огляду на міжнародний та вітчизняний законодавчий і доктринальний досвід, а також судову практику;
  
• визначення основних напрямків гармонізації законодавства України про товарні знаки з міжнародно-правовими нормами;
  
• формулювання наукових висновків та пропозицій щодо вдосконалення системи правової охорони товарних знаків в Україні і приведення її у відповідність до міжнародних стандартів та вимог.
  

Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що складаються з приводу отримання, використання, припинення та захисту прав на товарні знаки в Україні та зарубіжних країнах.

Предметом дослідження є вітчизняні та зарубіжні наукові розробки з проблем правової охорони товарних знаків, а також відповідні міжнародні договори та угоди, законодавство і судова практика України та іноземних країн з цього питання.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, в основу дослідження покладено діалектичний метод із системно-структурним підходом до вивчення матеріалу та одержаних в результаті висновків. Використання історичного методу дозволило автору виявити ті зміни, що відбувались в процесі становлення законодавства про товарні знаки в Україні, а, отже, визначитись з основними тенденціями і напрямками його розвитку та вдосконалення в майбутньому. Шляхом застосування порівняльного методу досліджено різноманітні підходи до вирішення одних і тих самих питань у вітчизняному та зарубіжному законодавстві, судовій практиці та юридичній доктрині. За допомогою прийомів формальної логіки (аналіз, синтез, аналогія, узагальнення, індукція, дедукція) виявлено прогалини, неточності і суперечності, що існують на сьогодні в законодавстві України про товарні знаки та вироблено пропозиції щодо вдосконалення чинної нормативно-правової бази з цього питання. Тематика роботи зумовила також необхідність використання в процесі дослідження окремих соціологічних методів.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням, в якому визначені та теоретично обґрунтовані основні напрями гармонізації законодавства України про товарні знаки з міжнародно-правовими нормами.

Відповідно до одержаних в процесі дослідження результатів, автор виносить на захист наступні положення, що містять наукову новизну:

1. Обґрунтовується необхідність запровадження єдиного термінологіч-ного підходу до визначення товарного знаку в законодавстві України, а саме застосування до всіх позначень, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб, єдиного терміну – знаки для товарів і послуг.

2. Пропонується юридичне визначення колективного та сертифікаційного знаків, а саме:

колективний знак – це позначення, що дозволяє споживачеві ідентифікувати джерело походження маркованого продукту; належність особи, що виробляє товари чи надає послуги, до певного об’єднання;

сертифікаційний знак – це позначення, яке є юридичною гарантією певного рівня якості, безпеки або екологічної чистоти маркованого ним товару чи послуги.

3. Пропонується визначення товарних знаків з високим ступенем відóмості, які класифікуються на загальновідомі та знамениті.

Загальновідомий знак – це позначення, відоме дуже широкому колу зацікавлених осіб, які мають відношення до виробництва, торгівлі або використання маркованих ним товарів і послуг, що охороняється незалежно від реєстрації чи використання в країні, де зацікавлені особи звертаються за його захистом.

Знаменитий знак - це позначення, відоме значній частині широкого загалу населення, що сприймається незалежно від маркованих ним товарів і послуг та охороняється стосовно неоднорідної продукції у випадку, якщо його використання третіми особами здатне призвести до одержання останніми незаконного прибутку від розрізняльного характеру чи високої репутації такого знаку, або послабить його розрізняльний характер, або може спричинити шкоду інтересам власника.

4. Доводиться доцільність забезпечення правової охорони відомих за часів СРСР товарних знаків, які використовувались різними підприємствами однієї галузі для маркування однорідної продукції, виходячи з факту їх добросовісного використання.

5. Пропонується передбачити в законодавстві України про товарні знаки правовий наслідок недобросовісності заявника при подачі ним заявки на реєстрацію знака у вигляді скасування проведеної реєстрації.

6. Зроблено висновок про те, що правове регулювання заборонних можливостей власника товарного знаку у вітчизняному законодавстві не відповідає загальноприйнятим міжнародним стандартам у цій сфері. В зв’язку з цим обґрунтовується необхідність внесення до Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” відповідних доповнень щодо:

1. визначення кола заборонених до використання розрізняльних позначень, а також товарів і послуг, стосовно яких може здійснюватись така заборона;
   
2. закріплення переліку дій, вчинення яких може бути заборонено власником товарного знака (такий перелік не повинен носити вичерпного характеру);
   
3. встановлення меж здійснення заборонних можливостей власника товарного знака.
   

7. До випадків, коли використання товарного знака третьою особою не повинно визнаватись порушенням прав його власника, пропонується віднести: вúчерпання прав власника товарного знака, використання третьою особою власного імені або описових даних, використання чужого товарного знаку в порівняльній рекламі, позбавлення власника права заборони внаслідок пропущення строку для заперечення проти використання належного йому позначення третьою особою (мовчазна згода власника товарного знака на використання належного йому позначення третьою особою).

8. Аргументується необхідність законодавчого визначення доменного імені як нового розрізняльного позначення, що застосовується в мережі Інтернет і дозволяє ідентифікувати суб’єкти господарювання та вирізнити їх товари і послуги з-поміж однорідної продукції.

Наукову новизну дослiдження складають також сформульованi i теоретично обґрунтованi (викладенi автором у висновках) конкретнi пропозицiї щодо вдосконалення законодавства України про товарнi знаки з метою його гармонізації з міжнародно-правовими нормами.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях проблем правової охорони товарних знаків, вдосконаленні законодавства України про інтелектуальну власність, нормотворчій діяльності відповідних міністерств та відомств, в практиці розгляду судами України спорів щодо товарних знаків, а також у процесі навчання та перепідготовки юридичних кадрів.

Обґрунтовані автором пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства про товарні знаки були направлені до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України та Вищого господарського суду України. Згідно з отриманими відповідями вказані пропозиції є слушними та будуть враховані при підготовці проектів змін та доповнень до чинного законодавства про товарні знаки (лист Державного департаменту інтелектуальної власності від 19.08.2002 р. № 16-09/2720), а також при розробці офіційних роз’яснень Вищого господарського суду України щодо практики застосування законодавства про інтелектуальну власність (лист Вищого господарського суду України від 16.08.2002 р. № 3/-2-256).

Апробація результатів дисертації. Одержані в процесі дисертаційного дослідження результати апробовані у виступах на науково-практичних конференціях та семінарах, зокрема, на науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (Київ, 19 квітня 2001 р.), на всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування у сучасний період” (Хмельницький, 14-15 травня 2002 р.), а також на науково-практичному семінарі “Оцінка майна” (Париж, Франція, 17-21 грудня 2001 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладені автором в дванадцяти наукових публікаціях, з яких десять статей у наукових журналах та збірниках наукових праць (вісім опубліковані у фахових виданнях), одні тези доповіді на конференції та одна стаття в юридичній енциклопедії (загальний обсяг опублікованих робіт складає 4,7 др. арк.).

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження, а також особливостями авторського підходу до розробки обраної проблеми. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 214 сторінок, з них 25 сторінок - список використаних джерел з 283 найменувань.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php


ВИСНОВКИ


Проведене дисертаційне дослідження дозволяє автору зробити висновок про те, що закладені на сьогоднішній день законодавством України правові основи щодо охорони прав на знаки для товарів і послуг можна розцінювати лише як початковий етап на шляху до створення розвиненої та наближеної до світових стандартів системи правового регулювання відносин в цій сфері. В результаті ґрунтовного вивчення та порівняльного аналізу вітчизняного і зарубіжного законодавства, судової практики та наукових розробок, присвячених досліджуваній проблематиці, виявлено, що законодавча база України по охороні товарних знаків характеризується наявністю численних прогалин, неточностей та суперечностей, а також невідповідністю багатьох правових положень основним міжнародним вимогам та стандартам. Це створює значні ускладнення в процесі застосування відповідних правових норм, внаслідок чого зацікавленим особам не може бути забезпечений швидкий та ефективний захист їх прав та законних інтересів.

З метою вдосконалення існуючої системи правової охорони товарних знаків в Україні та її гармонізації з міжнародно-правовими нормами автор дійшов висновку про необхідність розв’язання наступних проблем теоретичного та прикладного характеру:

1. На сьогодні в Україні відсутній єдиний термінологічний підхід щодо визначення товарних знаків. Крім терміну “знак для товарів і послуг”, вітчизняному законодавству відомі й інші, зокрема, “торгова марка”, “торговий знак”, “фірмовий знак”, “логотип” тощо. При цьому жоден нормативний акт, в якому міститься посилання на зазначену термінологію, не розкриває сутності цих понять. Як наслідок, існує можливість неоднозначного тлумачення відповідних правових норм у правозастосовчій практиці. За результатами вивчення даної проблеми зроблено висновок про те, що з метою уніфікації термінології в галузі охорони товарних знаків, необхідно привести нормативні акти, в яких застосовуються вищенаведені терміни, у відповідність до Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” і застосовувати до всіх позначень, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб, єдиний термін – знак для товарів і послуг.

2. У вітчизняній юридичній науці піддається критиці закріплене Законом України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” визначення товарного знаку як позначення, за яким товари і послуги одних громадян або юридичних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших громадян або юридичних осіб. З метою запобігання реєстрації позначень фізичними особами без наміру їх використовувати, пропонують обмежити коло суб’єктів, які можуть отримати право на знак, лише юридичними особами та фізичними особами-суб’єктами підприємницької діяльності. Таке обмеження стане на заваді виконанню Україною своїх зобов’язань за міжнародними договорами, зокрема за Договором про закони щодо товарних знаків. В зв’язку з цим, необхідно шукати інші шляхи вирішення даної проблеми. Для відвернення практики реєстрації знаків, які не будуть використовуватися в господарській діяльності, автор пропонує внести до ст.7 Закону відповідні зміни, які б стосувались заявки на отримання свідоцтва на знак, і включити в перелік документів, з яких складається заявка, також заяву про наміри використовувати заявлене позначення. А до обов’язків, що випливають із свідоцтва, додати також обов’язок його власника протягом, наприклад, трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва подати до компетентного орану докази фактичного використання знака. Крім того, запобігти зловживанням з боку осіб, які отримують право власності на те чи інше позначення не з метою його подальшого використання, а в інших цілях, можна також шляхом введення до законодавства правових норм, якими буде передбачено анулювання знака, заявка на реєстрацію якого подана недобросовісно.

3. Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, дотримуючись вимог Директиви ЄС про товарні знаки та Угоди TRIPS, охороняє в якості товарних знаків надзвичайно широке коло позначень в залежності від форми їх виразу (словесні, зображувальні, об’ємні, кольорові, звукові позначення тощо) за умови наявності у них розрізняльної здатності. В цілому положення Закону відповідають основним міжнародним вимогам з цього питання, однак деякі норми все ж таки потребують уточнення.

3.1. Перш за все це стосується об’ємних позначень. Директива ЄС вказує на те, що в якості товарного знаку не може бути зареєстровано позначення, яке складається виключно з форми, що: відображає сутність товару; необхідна для досягнення технічного результату; забезпечує суттєву цінність маркованому продукту. Виходячи з цього, об’ємним товарним знаком може бути лише така форма виробу, упаковки або інших супроводжуючих товар чи послугу об’єктів, яка не визначається виключно їх функціональним призначенням і дозволяє виділити продукцію конкретного виробника серед однорідних товарів. З огляду на необхідність виконання умов Директиви ЄС, відсутність необхідної правової регламентації досліджуваного питання ставить перед вітчизняним законодав-цем завдання внести відповідні доповнення до Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” із зазначенням для трьохвимірних об’єктів додаткових умов набуття ними правової охорони в якості товарних знаків.

3.2. Спірним є питання щодо можливості надання правової охорони в якості товарног††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††ім іншим використовувати їх при маркуванні товарів і послуг. Тим самим Законом фактично створено умови для недобросовісної конкуренції. Тому, на наш погляд, слід говорити про можливість надання правової охорони лише відтінкам основних кольорів. Однак при цьому не викликає сумнівів той факт, що навіть відтінок на перших етапах розповсюдження товару на ринку не може мати розрізняльної здатності, а тому не повинен отримувати самостійної правової охорони принаймні до того часу, поки не почне ототожнюватись в свідомості покупців з товаром певного виробника. З огляду на зазначені обставини, знаки, що представляють собою відтінок кольору, повинні охоронятись лише за умови набуття ними “вторинного значення” (розрізняльної здатності, набутої внаслідок поперед-нього використання).

4. Крім індивідуальних товарних знаків, міжнародній законодавчій практиці відомі й інші види позначень, особливості правового режиму яких визначаються в залежності від кола суб’єктів, які мають право ними користуватись. В даному випадку йдеться про колективні та сертифікаційні знаки. Необхідність забезпечення правової охорони колективних знаків передбачена ст.7 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності. Посилання на колективні та сертифікаційні знаки містить також Директива ЄС про товарні знаки. В законодавстві України відсутнє навіть визначення сертифікаційного знаку, а правова природа колективних знаків розкрита недостатньо. Для усунення існуючої законодавчої прогалини автором запропоновано юридичне визначення колективного та сертифікаційного знаків. Колективний знак – це позначення, що дозволяє споживачеві ідентифікувати джерело походження маркованого продукту; належність особи, що виробляє товари чи надає послуги, до певного об’єднання. В цілому колективний знак повинен виконувати ті самі функції, що і звичайний індивідуальний знак, тому з усіх інших питань на нього слід розповсюджувати той самий правовий режим. Сертифікаційний знак – це позначення, яке є юридичною гарантією певного рівня якості, безпеки або екологічної чистоти маркованого ним товару чи послуги. В зв’язку з цим, для нього необхідно передбачити спеціальний правовий режим, зокрема щодо суб’єктів, яким він може бути переданий у власність; осіб, що можуть здійснювати його використання, а також щодо особливостей такого використання і розпорядження, припинення дії свідоцтва на знак та визнання його недійсним.

5. Здатність позначення виконувати функції товарного знака визначається трьома основними умовами – дистинктивність знака, дотримання прав та законних інтересів третіх осіб при використанні знака, відповідність знака нормам моралі та громадському порядку.

5.1. Скласти вичерпний перелік позначень, що мають ознаки дистинктивності практично неможливо, тому законодавство про охорону товарних знаків виходить від протилежного, визначаючи ті категорії знаків, які не можуть мати розрізняльної здатності. В загальному виділяють дві основні групи таких позначень. До першої відносять позначення, що об’єктивно позбавлені дистинктивних ознак. Це, зокрема, описові позначення, а також позначення без відмітних ознак. Друга група позначень об’єктивно може виконувати функції товарних знаків, але позбавляється правової охорони в зв’язку з тим, що суб’єктивно не сприймається зацікавленими особами як знак певного виробника. До них відносять загальновживані позначення товарів певного виду, а також загальновживані символи і терміни. Порівняльний аналіз світової законодавчої та судової практики із законодавством та судовою практикою України в цій сфері свідчить про необхідність значного вдосконалення норм вітчизняного законодавства. Зокрема, Законом України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” слід обмежити можливість надання правової охорони описовим позначенням іноземного походження, а також позначенням, які є родовими назвами запатентованих об’єктів; забезпечити власникам знаків право запобігати перетворенню належних їм позначень на загальновживані найменування; надати правову охорону знакам, які набули розрізняльної здатності внаслідок їх використання. В зв’язку з цим, автор пропонує внести до Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” зміни та доповнення наступного змісту:

• в абз.1 п.2 ст.6 Закону замінити “позначення, які не мають розрізняльної здатності” на “позначення, які не мають відмітних озна††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††варів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг”;
  
• п.2 ст. 6 Закону доповнити наступним правовим положенням “Вказані в цьому пункті позначення можуть отримати правову охорону, якщо внаслідок використання до дати подачі заявки на реєстрацію вони набули розрізняль-них ознак”;
  

• п.1 ст.19 Закону доповнити “Свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: … в) якщо знак, яким позначається товар, вироблений із використанням винаходу, є єдино можливим найменуванням товару через два роки після закінчення строку дії патенту на винахід”.
  

5.2. Об’єкти, що реєструються в якості товарних знаків не повинні порушувати права інтелектуальної власності та особисті немайнові права третіх осіб. Вивчення правозастосовчої практики в Україні свідчить про наявність суттєвих недоліків та прогалин в законодавчому регулюванні відносин в цій сфері. Враховуючи вимоги міжнародних договорів, а також законодавчий та доктринальний досвід іноземних країн щодо охорони інтелектуальної власності в законодавстві України необхідно, зокрема:

• чітко визначити особливості правової охорони знаків з високим ступенем відóмості, які класифікуються на загальновідомі та знамениті. Автор пропонує власне визначення даних правових категорій.
  

Загальновідомий знак – це позначення, відоме дуже широкому колу зацікавлених осіб, які мають відношення до виробництва, торгівлі або використання маркованих ним товарів і послуг, що охороняється незалежно від реєстрації чи використання в країні, де зацікавлені особи звертаються за його захистом.

Знаменитий знак - це позначення, відоме значній частині широкого загалу населення, що сприймається незалежно від маркованих ним товарів і послуг та охороняється стосовно неоднорідної продукції у випадку, якщо його використання третіми особами здатне призвести до одержання останніми незаконного прибутку від розрізняльного характеру чи високої репутації такого знаку, або послабить його розрізняльний характер, або може спричинити шкоду інтересам власника.

Доцільно також розробити окремий нормативний документ, який визначав би критерії та механізм визнання знаків загальновідомими і знаменитими. Питання, пов’язані із встановленням факту загальновідомості та знаменитості знака, можуть відноситись до компетенції як патентного відомства, так і судових органів. При наявності спірних правовідносин зацікавлені особи повинні мати право звертатись безпосередньо до суду.

• вирішити проблему можливих конфліктів між власниками товарних знаків та фірмових найменувань. Для цього необхідно прийняти окремий нормативний документ, в якому буде не лише чітко визначено правовий статус фірмових найменувань в Україні, але й врегульовано можливі колізії між фірмовими найменуваннями та іншими засобами індивідуалізації господарюючих суб’єктів і продукції, що ними виробляється чи реалізується.
  

• вирішити проблему можливих конфліктів між власниками товарних знаків-назв лікарських засобів та особами, які добросовісно користуються найменуваннями лікарських препаратів. З цією метою п.3 ст.6 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” слід доповнити такою нормою: “Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати із торговельними назвами лікарських засобів, що внесені до Державного реєстру лікарських засобів України на ім’я інших осіб до дати подачі заявки на реєстрацію товарного знака”. Крім цього, на виконання резолюцій Виконавчого комітету Всесвітньої організації охорони здоров’я п.3 ст.6 Закону слід доповнити також таким положенням: “Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати із міжнародними непатентованими назвами лікарських засобів”.
  

• вдосконалити процедуру реєстрації як товарних знаків позначень, в яких використовуються особисті немайнові права відомих в Україні осіб.
  

5.3. Третьою основною умовою, необхідною для надання позначенню правової охорони, є його відповідність нормам моралі та громадському порядку. Як свідчить порівняльний аналіз Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” та законів про товарні знаки провідних країн світу, вітчизняне законодавство характеризується не лише наявністю численних прогалин в регулюванні зазначених вище питань, але й певною нелогічністю викладен톆†††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††† та громадському порядку, в тому числі ті, що в зв’язку з характером позначуваного товару (послуги) принижують честь та гідність відомої в Україні історичної особи або можуть спричинити шкоду її репутації. Використання в складі товарних знаків зображень культових споруд дозволяється лише при наявності згоди компетентного органу відповідної церковної конфесії;

є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу;

зображують офіційну символіку, захист якої здійснюється у відповідності із ст.6 ter Паризької конвенції по охороні промислової власності, а також іншими міжнародними договорами, учасником яких є Україна. Такі позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників”.

6. На сьогоднішній день в країнах СНД не вироблено єдиного законодавчого підходу до охорони відомих за часів СРСР товарних знаків, які використовувались різними підприємствами однієї галузі для позначення однорідної продукції. В юридичній літературі запропоновано декілька шляхів розв’язання даної проблеми: відмовляти в реєстрації подібних знаків як таких, що суперечать суспільним інтересам; застосовувати примусове безоплатне ліцензування, якщо такі знаки вже зареєстровані тим чи іншим суб’єктом; реєструвати вказані знаки як колективні. У відповідності із нормами Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” вказані позначення фактично позбавлені правової охорони, оскільки існує пряма заборона їх реєстрації в якості товарних знаків. Автор не погоджується з такою законодавчою позицією, оскільки на практиці це призведе лише до зіткнення інтересів добросовісних користувачів відомих в колишньому СРСР знаків та особами, які безпідставно будуть користуватись репутацією вказаних позначень. В зв’язку з цим, ми підтримуємо пропозицію забезпечувати правову охорону даної категорії позначень, виходячи з факту їх добросовісного використання. З огляду на те, що вказана проблема носить міждержавний характер, було б доцільним в межах країн СНД укласти окрему угоду, в якій передбачити єдиний підхід до розв’язання цього питання.

7. Сучасне вітчизняне законодавство про товарні знаки не містить чітко визначеного переліку підстав виникнення правової охорони знаків для товарів і послуг. В зв’язку з цим, зацікавлені особи можуть робити висновки про наявність чи відсутність у них прав на те чи інше позначення лише на основі вивчення та аналізу всієї нормативно-правової бази в цій сфері, включаючи різноманітні міжнародні договори та угоди. Така законодавча позиція ускладнює як можливість реалізації належних тій чи іншій особі прав, так і правозастосовчу діяльність компетентних державних органів. Виходячи з цього та з урахуванням раніше викладених зауважень, автор вважає за необхідне доповнити Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” окремою статтею такого змісту: “Правова охорона товарного знака виникає внаслідок:

національної реєстрації позначення як знака для товарів і послуг компетентним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності;

міжнародної реєстрації позначення як знака для товарів і послуг, якщо така реєстрація розповсюджується на територію України;

загальновідомості позначення відповідно до ст.6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності;

добросовісного використання до 1 січня 1992 року позначення, яким користувались різні підприємства однієї галузі для маркування однорідної продукції”.

8. Основною підставою виникнення правової охорони знаків для товарів і послуг в Україні є їх державна реєстрація. В цілому вітчизняне законодавче регулювання адміністративної процедури оформлення права власності на товарний знак відповідає основним міжнародним стандартам в цій сфері. Однак, деякі правові питання при цьому залишаються невирішеними.

• На відміну від раніше чинного законодавства, нормативно-правові акти України не встановлюють строків для проведення експертизи заявки на реєстрацію товарного знака. Однак, експертний орган безумовно повинен бути обмежений певними строками при здійсненні експертизи, оскільки таким чином заявникові буде забезпечена можливість протягом оптимального проміжку часу отримати право власності на товарний знак. Цілком очевидним є також той факт, що зазначений опт膆†††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††† що діє в сфері охорони інтелектуальної власності, до його компетенції і має бути віднесено вирішення цього питання. На користь такої позиції свідчить також здатність спеціалізованого органу достатньо швидко реагувати на зміну тих чи інших факторів і встановлювати нові, більш прийнятні за даних умов строки експертизи.
  

• Не у всіх випадках подача заявки на реєстрацію товарного знака здійснюється з добросовісними намірами. Часто заявник намагається отримати право власності на те чи інше позначення з підступними намірами, обманним шляхом або шляхом посягання на права третіх осіб, тобто недобросовісно. Виходячи із основних засад цивільного права, недобросо-вісність завжди тягне за собою певні негативні наслідки для винної особи. Тому наслідком недобросовісного подання заявки повинно бути скасування проведеної реєстрації. Оскільки в законодавстві України про товарні знаки відсутня правова норма, спрямована на розв’язання цієї проблеми, пропонуємо доповнити п.1 ст.19 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” абз. г) такого змісту: “Свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: …г) якщо заявка на реєстрацію знака була подана заявником недобросовісно”. Застосовуючи аналогію права, недобросовісність заявника слід розуміти як усвідомлення ним обставин, що перешкоджають набуттю ним права власності на заявлене позначення.
  

9. Дискусійним в правовій доктрині залишається питання визначення сутності права на товарний знак як безтілесний об’єкт. Деякі науковці вважають, що правовий зв’язок між суб’єктом та безтілесним об’єктом за своїми характеристиками не може бути тим самим, що і зв’язок суб’єкта з матеріальною річчю. Іншими словами, на безтілесні об’єкти не може, зокрема, розповсюджуватись правовий режим власності. В даному випадку можна говорити лише про виключні права певної особи на результати інтелектуальної творчості та засоби індивідуалізації. Вивчення римської правової теорії, а також зарубіжної та вітчизняної доктрини дореволюційного, радянського та сучасного періоду дозволило авторові зробити висновок про те, що право власності є фундаментальним інститутом цивільного права і не може пов’язуватись виключно з матеріальними об’єктами. Об’єктом права власності завжди є майно, тобто будь-які речі, що мають економічну цінність, а, отже, які корисно і можливо привласнити. При цьому тілесність чи безтілесність речі ніяким чином не впливає на її здатність бути майном, а, отже, і об’єктом права власності. Найголовнішою ознакою речі, яка здатна перетворити її на об’єкт права власності, є її економічна цінність. Оскільки, економічна цінність товарних знаків не викликає сумнівів (яскравим прикладом може бути економічна вартість знаменитих знаків, яка сягає мільйонів доларів), відповідно не повинно бути сумнівів також щодо їх здатності бути привласненими. Наявність певних законодавчих обмежень правомочностей особи відносно безтілесних об’єктів (зокрема, обмеження права на товарний знак строком, територією та сферою його використання) жодним чином не свідчить про неможливість розповсюдження на ці об’єкти правового режиму власності. Адже абсолютність права власності полягає не у відсутності будь-яких обмежень прав власника, а в наявності у власника найбільш повної влади над майном в порівнянні з будь-якими іншими суб’єктами. “Втілена в речі свобода особи” в будь-якому випадку має свої межі реалізації. Причому ці межі встановлюються як для тілесних, так і безтілесних об’єктів, і залежать в кожному конкретному випадку від специфічної природи речі і її суспільного призначення.

10. Найбільше значення для власника свідоцтва на товарний знак має гарантована йому законом правова можливість забороняти третім особам здійснювати певні дії стосовно зареєстрованого на його ім’я позначення. Основною метою набуття права власності на знак у встановленому законом порядку є отримання саме цього права заборони. Можливість використовувати позначення та ним розпоряджатись теоретично може бути реалізована будь-яким звичайним користувачем. Тоді як здатність усувати всіх третіх осіб від використання знака може належати виключно його власнику. Таким чином, право заборони є тією основною ознакою, що визначає наявність у конкретної особи найбільш повного комплексу прав на використовуване позначення, тобто права власності. Правове регулювання заборонних м††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††рш за все це стосується визначення кола заборонених до використання об’єктів, а також товарів і послуг, відносно яких може здійснюватись така заборона. У відповідності з вимогами Директиви ЄС про товарні знаки та Угоди TRIPS власникові знака повинно бути гарантовано право забороняти третім особам використання в комерційних цілях будь-яких тотожних або схожих із належним йому знаком розрізняльних позначень для товарів і послуг, тотожних або схожих на ті, стосовно яких знак користується правовою охороною, якщо таке використання може призвести в результаті до ймовірності плутанини в свідомості споживачів.

10.2. Крім того, необхідно закріпити в законодавстві перелік дій, вчинення яких може бути заборонено власником знака. Всі ці заборонені дії в момент їх здійснення третьою особою перетворюються на порушення прав власника свідоцтва на знак, тобто фактично є посяганням на його права. Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” надає власнику зареєстрованого позначення надзвичайно широкі можливості реагувати на порушення його права власності з боку третіх осіб, не обмежуючись вказівкою на якісь конкретні види порушень права на знак. З одного боку, це є позитивним фактором, оскільки власник має реальну можливість протидіяти дуже широкому колу незаконних дій. Але одночасно така законодавча позиція ускладнює правозастосовчу практику, оскільки досить часто навіть самі власники не усвідомлюють, що ті чи інші дії, вчинені третіми особами, вже зачіпають їх виключні права на зареєстроване позначення. З огляду на ці обставини, для вдосконалення правозастосовчої практики в дисертації пропонується доповнити Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” приблизним переліком конкретних форм порушення права власності на знак. Це дозволить здійснювати більш швидкий та ефективний захист прав власників товарних знаків. Однак, для запобігання можливим зловживанням такий перелік повинен містити обов’язкову вказівку на те, що “… посягання в будь-якій іншій формі, крім тих, що прямо передбачені в Законі, тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України”.

10.3. Нарешті, основна увага повинна бути приділена визначенню тих випадків, коли використання знака третьою особою не визнається порушенням прав власника свідоцтва. Такими випадками є, зокрема, вичерпання прав власника знака, використання третьою особою власного імені або описових даних, використання чужого товарного знаку в порівняльній рекламі, а також позбавлення власника права заборони внаслідок пропущення строку для заперечення проти використання його позначення третьою особою. З огляду на відсутність в Україні законодавчого регулювання та теоретичних досліджень зазначеного питання, надана в роботі загальна характеристика вказаних випадків, може бути використана при розробці та прийнятті відповідних змін та доповнень до чинного вітчизняного законодавства про товарні знаки.

11. В зв’язку з надзвичайно швидкими темпами розвитку сучасних інформаційних технологій протягом останніх років широкого розповсюдження отримала електронна комерція, яка здійснюється через всесвітню мережу Інтернет. Це призвело до виникнення нових форм використання товарних знаків, а, отже, і нових форм порушень прав їх власників. Нині засоби індивідуалізації підприємства та його товарів і послуг поповнились новим розрізняльним позначенням – доменним іменем. Правове положення розрізняльних позначень зазвичай досить детально визначається на законодавчому рівні, що дозволяє забезпечити їх безконфліктне співіснування та гарантує захист прав їх власників у випадку виникнення можливих правопорушень. Тоді як новизна, а, отже, і невизначеність правового статусу доменних імен якщо не провокує, то принаймні досить суттєво сприяє виникненню конфліктів між їх користувачами та власниками інших розрізняльних позначень, в тому числі товарних знаків. Для вирішення цієї проблеми необхідно передбачити законодавче регулювання відносин, пов’язаних з отриманням, використанням та захистом прав на доменні імена, а також визначити межі здійснення цих прав з урахуванням інтересів інших зацікавлених осіб (перш за все власників товарних знаків та фірмових найменувань). Причому з огляду на відсутність територіальних кордонів при використанні мережі Інтернет, таке регулювання недостатньо здійснювати на рівні національних законодавств окр円†††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††† необхідно виходити не лише з позицій захисту прав власників розрізняльних позначень, але і добросовісних користувачів тотожних чи схожих з ними найменувань доменів.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


І. Законодавчі та інші нормативно правові акти України

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
   
2. Цивільний Кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. - № 30. – Ст. 463.
   
3. Земельний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 3-4. – Ст. 27.
   
4. Закон України від 07.02.91 № 697-ХІІ “Про власність” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 20. – Ст. 249.
   
5. Закон України від 07.02.91 № 698-ХІІ “Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 14. – Ст.168.
   
6. Закон України від 27.03.91 № 887-ХІІ “ Про підприємства в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 24. – Ст. 272.
   
7. Закон України від 16.04.91 № 959-ХІІ “Про зовнішньоекономічну діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 29. – Ст. 377.
   
8. Закон України від 15.12.93 № 3682-ХІІ “Про захист прав споживачів” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 1. – Ст.1.
   
9. Закон України від 15.12.93 № 36898-ХІІ “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 7. – Ст.36.
   
10. Закон України від 15.12.93 № 3690-ХІІ “Про насіння” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 2. – Ст. 5.
    
11. Закон України від 21.12.93 № 3759-ХІІ “Про телебачення і радіомовлення” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 10. – Ст. 43.
    
12. Закон України від 23.12.93 № 3792-ХІІ “Про авторське право і суміжні права” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 13. – Ст. 64.
    
13. Закон України від 10.11.94 № 237/94-ВР “Про ратифікацію Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтова-риствами та їх державами-членами” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 46. – Ст. 415.
    
14. Закон України від 04.04.96 № 123/96-ВР “Про лікарські засоби” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 22. – Ст. 86.
    
15. Закон України від 03.07.96 № 270/96-ВР “Про рекламу” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 39. - Ст. 181.
    
16. Закон України від 16.06.99 № 751-XIV “Про внесення змін до Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 32. – Ст. 266.
    
17. Закон України від 16.06.99 № 752-XIV “Про охорону прав на зазначення походження товарів” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 32. – Ст. 267.
    
18. Закон України від 30.06.99 № 783-14 “Про захист від недобросовісної конкуренції” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 34. – Ст. 274.
    
19. Закон України від 08.07.99 № 862-XIV “Про символіку Червоного Хреста і Червоного Півмісяця в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 36. – Ст. 316.
    
20. Закон України від 1.06.2000 № 1762-ІІІ “Про приєднання України до Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 35. – Ст. 284.
    
21. Закон України від 21.12.2000 № 2188-ІІІ “Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 8. – Ст. 37.
    
22. Указ Президента України від 14.09.2000 № 1072/2000 “Про програму інтеграції України до Європейського Союзу” // Офіційний вісник України. – 2000. - № 39. – С. 2.
    
23. Указ Президента України від 27.04.2001 № 285/2001 “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні” // Офіційний вісник України. – 2001. - № 18. – Том 18. – С. 820.
    
24. Указ Президента України від 5.09.2001 № 797/2001 “Про додаткові заходи щодо прискорення вступу України до Світової організації торгівлі” // Урядовий кур’єр від 13.09.2001 р.
    
25. Постанова Кабінету Міністрів України від 16.08.99 № 1496 “Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” // Офіційний вісник України. – 1999. - № 33. – С. 168.
    
26. Постанова Кабінету Міністрів України від 20.06.2000 № 997 “Про затвердження Положення про Державний департамент інтелектуальної власності” // Офіційний вісник України. – 2000. - № 25. – С. 140.
    
27. Постанова Кабінету Міністрів України від 14.02.2001 № 151 “Про затвердження Положення про Міжвідомчу комісію щодо погодження питань правової охорони знаків для товарів і послуг” // Офіційний вісник України. ††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††в з питань промислової власності / За ред. В.Л.Петрова, В.О.Жарова. – К.: Вища школа, 1998. – С. 235-269.
    
28. Лист Державної митної служби України від 26.12.97 № 09/2663 “Щодо фальсифікації вин” // Митна газета. – 1998. – № 2.
    
29. Постанова ЦВК та РНК СРСР від 22.06.1927 “Про затвердження Положення про фірму” // Известия ЦИК СССР и ВЦИК от 8 июля 1927 г. - № 153.
    
30. Правила домену UA від 15.09.2001 // ссылка скрыта
    
31. Паризька конвенція по охороні промислової власності 1883 р. в ред. від 14.07.1967 з поправками, внесеними 2.10.1979 / Збірник нормативних актів з питань промислової власності / За ред. В.Л.Петрова, В.О.Жарова. – К.: Вища школа, 1998. – С.322-355.
    
32. Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків 1957 р., переглянута 14.07.1967 та 13.05.1977 і змінена 28.09.1979 // Інтелектуальна власність. – 2000. - № 12. – С. 55-61.
    
33. Міжнародна Конвенція по охороні селекційних досягнень 1961 р. / Збірник нормативних актів з питань промислової власності / За ред. В.Л.Петрова, В.О.Жарова. – К.: Вища школа, 1998. – С. 465-486.
    
34. Договір про закони щодо товарних знаків 1994 р. / Збірник нормативних актів з питань промислової власності / За ред. В.Л.Петрова, В.О.Жарова. – К.: Вища школа, 1998. – С. 441-465.
    

ІІ. Зарубіжне законодавство

35. Закон Великобритании о товарных знаках. – М.: ЦНИИПИ, 1979. – С. 11-93.
    
36. Закон Німеччини від 25.10.94 “Про охорону товарних та інших розрізняльних знаків” (“Про товарні знаки”) // Правовая охрана товарных знаков, фирменных наименований и географических указаний в Германии / Пер., ред., и коммент. Г.А. Андрощук, А.П. Пахаренко. – К.: Таксон, 1997. – 112 с.
    
37. Закон Российской Федерации от 23.09.92 “О товарных знаках, знаках обслуживания и наименованиях мест происхождения товаров” // Ведомости Съезда народных депутатов РФ и Верховного Совета РФ. – 1992. – № 42. – Ст. 23-22.
    
38. Закон США о товарных знаках (1946 г.). – М.: ВНИИПИ, 1982. – 55 с.
    
39. Закон США о товарных знаках (в редакции 1988 г.). – М.: ВНИИПИ, 1995. – 65 с.
    
40. Кодекс інтелектуальної власності Франції 1992 р. // Code de la propriété intellectuelle. – Paris: Litec, 2000. – 1214 р.
    
41. Приказ Роспатента от 17.03.2000 № 38 “Об утверждении правил признания товарного знака общеизвестным в Российской Федерации” // Интеллектуаль-ная собственность. – 2000. - № 7. – С. 74-77.
    

ІІІ. Міжнародні документи, які не є частиною національного законодавства України

42. Римська Угода про заснування Європейського Співтовариства 1957 р. // Dubouis L., Gueydan C. Grands textes de droit de l’Union européenne; Traités – Droit dérivé – Jurisprudence, 5-e édition. – Paris: Dalloz, 1999. – р. 23-123.
    
43. Директива Ради Європейського Співтовариства від 21.12.88 n° 89-104 по зближенню законодавств держав-членів Європейського Співтовариства по товарних знаках // Code de la propriété intellectuelle. – Paris: Litec, 2000. – P. 1027-1035.
    
44. Постанова Європейської комісії від 20.12.93 n° 40-94 про товарний знак Співтовариства // Code de la propriété intellectuelle. – Paris: Litec, 2000. – P. 961-997.
    
45. Постанова Європейської комісії від 13.12.95 n° 2868/95 щодо порядку застосування Постанови (ЄК) n° 40-94 // Code de la propriété intellectuelle. – Paris: Litec, 2000. – P. 997-1027.
    
46. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності в межах світової організації торгівлі від 15.12.93 (Угода TRIPS) // Торгові аспекти права інтелектуальної власності. Збірка вибраних міжнародних матеріалів. – К., 1999. – С. 3-36.
    
47. Спільна Резолюція Генеральної Асамблеї ВОІС та Асамблеї Паризького союзу про положення щодо охорони загальновідомих знаків 1999 р. // Патенты и лицензии. – 2000. - № 2. – С. 36-40.