Конспект лекцій з дисципліни «Державне регулювання земельних відносин та захист навколишнього середовища»
| Вид материала | Конспект |
- Програма навчальної дисципліни для підготовки бакалаврів напряму підготовки 030. 601, 608.41kb.
- Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія для студентів спеціальності 040106 „Екологія,, 1393.76kb.
- Конспект лекцій для студентів спеціальності 040106 "Екологія, охорона навколишнього, 1346.6kb.
- Міністерство охорони навколишнього природного середовища україни державне управління, 2953.07kb.
- Програма роботи ХХ всеукраїнської наукової конференцiї аспiрантiв І студентiв «охорона, 470.69kb.
- Програма роботи VІІ міжнародної наукової конференцiї аспiрантiв І студентiв «охорона, 518.57kb.
- Міністерство охорони навколишнього природного середовища України Державне управління, 6929.63kb.
- Християнська Служба Допомоги розташованої на території Запрудянської сільської ради, 15.22kb.
- Міністерство екології та природних ресурсів україни державне управління охорони навколишнього, 6497kb.
- Міністерство охорони навколищнього природного середовища україни державне управління, 6100.26kb.
Конспект лекцій з дисципліни «Державне регулювання земельних відносин та захист навколишнього середовища»
Тема: Земельні правовідносини.
План.
- Поняття та види земельних правовідносин.
- Земля як об’єкт правового регулювання.
- Суб’єкти, об’єкти та зміст земельних правовідносин.
- Підстави виникнення, зміни та припинення земельних правовідносин.
1. Поняття та види земельних правовідносин.
Будь-які правовідносини – це вольові суспільні відносини між особами, які мають врегульовані нормами права взаємні права та обов’язки.
Земельні правовідносини – являють собою суспільні відносини, що виникають у сфері взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем і врегульовані нормами земельного права.
В свою чергу ЗК України земельні відносини визначає як суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
За інститутами земельного права земельні відносини поділяються:
1) земельні правовідносини у сфері власності на землю;
2) правовідносини з приводу прав на землю, які є похідними від права власності;
3) правовідносини у сфері загального землекористування;
4) правовідносини у галузі управління використанням та охороною земель;
5) охоронні земельні правовідносини.
За характером земельні правовідносини поділяються: матеріальні; процесуальні.
2. Земля як об’єкт правового регулювання.
Ст. 1 ЗУ «Про охорону земель» визначає землю як: поверхню суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею.
Специфічність правового режиму земель як основної юридичної характеристики об’єкта правовідносин полягає у її функціональній природі. З точки зору функцій, які виконує земля, і її предметного спрямування категорія «земля» розглядається як:
- територіальна ознака реалізації суверенітету держави та нації (політико-правова функція);
- природний ресурс (екологічна функція);
- територіальний базис життєдіяльності людини, розселення та розміщення галузей господарства (економічна функція);
- основний засіб с/г виробництва, а також засіб виробництва у багатьох інших галузях господарства (агроіндустріальна функція);
- особливий вид майна (майнова функція).
Земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
3.Суб'єкти, об'єкти та зміст земельних правовідносин
Суб'єктами земельних правовідносин є особи, наділені чинним законодавством правами та обов'язками, достатніми для участі в тих чи інших правовідносинах.
Відповідно до Конституції України та Земельного кодексу суб'єктами земельних правовідносин можуть бути: фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни та особи без громадянства); юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України та іноземні); територіальні громади (реалізують свої правомочності безпосередньо або через органи місцевого самоврядування); держави (Україна та іноземні держави реалізують свої земельні правомочності через відповідні органи державної влади).
Суб'єкти земельних правовідносин мають правовий статус, що складається з певних правомочностей, тобто певних прав та обов’язків. На характер правомочностей впливають вид суб'єкта, особливості об'єкта та умови, у якій діє суб'єкт.
Об'єктами земельних правовідносин є:
- землі в межах території України,
- індивідуально-визначені земельні ділянки,
- земельні частки (паї) та права на них.
Під змістом земельних правовідносин розуміють права та обов'язки їх учасників щодо використання і охорони земель.
На зміст земельних правовідносин впливають такі обставини:
1) основне цільове призначення земельної ділянки та її правовий статус;
2) правовий статус суб'єктів земельних правовідносин.
4. Підстави виникнення, зміни та припинення земельних правовідносин
Підставами виникнення, зміни та припинення земельних відносин є юридичні факти.
Юридичні факти — це юридично значимі обставини, які поділяються на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі.
Юридичні факти поділяються на дії та події.
Дії являють собою такі юридичні факти, в яких виявляється поведінка людей або їх колективів. Дії (бездіяльність) можуть бути правомірними, тобто такими що відповідають вимогам законодавства, і неправомірними, тобто такими, що суперечать закону.
Події — це такі юридичні факти, настання яких відбувається незалежно від волі учасників правовідносин (наприклад, засуха, повінь, землетрус або інше стихійне лихо).
Зміни земельних відносин у процесі використання земельних угідь завжди пов'язані з подальшою еволюцією тих чи інших дій та подій, а також змінами, які відбуваються у чинному законодавстві.
Дії, як підстави припинення земельних правовідносин, поділяють на:
- ті, які відбуваються за волею землевласника чи землекористувача;
- які відбуваються за волею державних органів, уповноважених здійснювати охорону земельних ресурсів.
Тема: Правові форми використання земель за законодавством України .
План.
- Поняття та основні ознаки права власності на землю.
- Поняття права користування землею.
- Поняття права земельного сервітуту.
- Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови.
1. Поняття та основні ознаки права власності на землю.
Правова форма використання земель являє собою певний правовий режим або закріплений в чинному законодавстві порядок використання земельних ресурсів.
Земельне законодавство України розрізняє такі правові форми спеціального використання земель:
а) право власності; б) право користування землею; в) право земельного сервітуту;
г) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови.
Право власності – це відносини володіння, користування та розпорядження землею особами, які юридично визнані власниками відповідних земельних ділянок.
Зміст права власності становлять повноваження власника, а саме: право володіння, право користування, право розпорядження.
Земля може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Суб’єктами права власності на землю є:
а) громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності;
б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;
в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
2. Поняття права користування землею.
Право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності без встановлення строку.
Право постійного користування набувають:
а) підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності;
б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації.
Право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, яка необхідна орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Орендарями можуть бути: громадяни та юридичні особи України, іноземні громадяни та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об’єднання і організації, іноземні держави.
Орендодавці: це власники земельних ділянок або уповноважені ними особи.
Строк оренди: до 5 років – короткострокова,
до 50 років – довгострокова.
Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
Також право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного фонду власником земельної ділянки – на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.
Відноси, що пов’язані з орендою землі, регулюються законодавством. Зокрема, Законом України «Про оренду землі» в редакції від 2 жовтня 2003 року.
3. Поняття права земельного сервітуту.
Право земельного сервітуту – це право власника або користувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Згідно зі ст. 98 ЗК зміст права земельного сервітуту полягає в тому, що власник (користувач) однієї земельної ділянки має право на обмежене користування суміжною земельною ділянкою з метою усунення недоліків своєї ділянки.
Види земельних сервітутів визначені у ст. 99 Земельного кодексу України. Наведений перелік видів права земельного сервітуту не є вичерпним. Власники та користувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення й інших земельних сервітутів.
Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, який має потребу у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки для усунення тих недоліків його ділянки, що обумовлені її місцем розташування чи природним станом.
Дія земельного сервітуту припиняється у випадках:
1) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, і власника (користувача) обслуговуючої земельної ділянки;
2) відмова особи, в інтересах якої встановлений земельний сервітут, від користування сервітутом;
3) рішення суду про скасування земельного сервітуту;
4) закінчення терміну, на який був встановлений земельний сервітут;
5) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
6) порушення власником (користувачем) панівної земельної ділянки умов користування сервітутом.
Тема: Правове регулювання управління в галузі земельних відносин.
План:
- Поняття управління в галузі земельних відносин.
- Система органів управління у галузі земельних відносин.
- Функції органів управління у галузі земельних відносин.
1. Поняття управління в галузі земельних відносин.
Під управлінням в галузі земельних відносин слід розуміти діяльність уповноважених органів щодо забезпечення раціонального використання та ефективної охорони земель усіма суб'єктами господарювання у межах, визначених земельним законодавством України.
Суб'єктом управління в галузі земельних відносин є система уповноважених органів, які відповідно до земельного законодавства здійснюють організаційно-правову діяльність щодо забезпечення раціонального використання та охорони земельних ресурсів.
До числа таких суб'єктів ЗК України відносить: Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, обласні. Київську та Севастопольську міські, районні, районні у містах, міські, селищні та сільські ради, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації.
2. Система органів управління в галузі земельних відносин.
Традиційно систему органів управління у галузі використання та охорони земель поділяють на два види: органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції.
Органи загальної компетенції здійснюють зазначену діяльність разом з вирішенням інших завдань, віднесених до їх компетенції, — розвиток економіки, соціальної сфери (охорона здоров'я, освіта, культура), національної безпеки та оборони тощо.
Органи спеціальної компетенції управління в галузі використання та охорони земель здійснюють як головний або один із головних напрямів їх діяльності.
В залежності від обсягу компетенції органи спеціальної компетенції виділяють на: міжгалузеві органи, галузеві органи, спеціально уповноважений орган у галузі земельних відносин.
До системи органів загальної компетенції, які здійснюють управління у галузі використання та охорони земель, належать: Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві органи виконавчої влади.
Міжгалузевими органами управління спеціальної компетенції у зазначеній сфері є органи, компетенція яких охоплює певний функціональний напрямок діяльності, а саме: Міністерство охорони навколишнього природного середовища (ст.14 ЗК України, ст.17 ЗК «Про охорону земель», ст. 20 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», Положення, затв. пост. КМ від 02.11.2006 № 1524 та ін.).
Галузеві органи здійснюють повноваження щодо управління земельними ресурсами у певній галузі:
1) Міністерство аграрної політики України: (ст. 18 ЗУ «Про охорону земель») бере участь у моніторингу та охороні земель сільськогосподарського призначення тощо.
2) Міністерство культури і туризму України (Положення, затв. пост. КМ від 08.11.2006 № 1566): здійснює окремі повноваження в галузі використання земель історико-культурного призначення.
3) Міністерство оборони України (Положення, затв. пост. КМ від 03.08.2006 № 1080): забезпечує використання земельних ділянок, виділених для потреб Збройних Сил.
4) Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України (Полож., затв. пост. КМ від 13.12.2006 № 1725) здійснює нормативно-правове регулювання земельних відносин, бере участь у контролі та моніторингу земель.
5) Міністерство транспорту та зв’язку України (Полод., затв. пост. КМ від 06.06.2006 № 789): здійснює низку повноважень по відношення до земель транспорту та зв’язку.
6) Державний комітет лісового господарства України: здійснює державний нагляд і контроль за використанням земель лісового фонду.
7) державний комітет України по водному господарству: здійснює низку повноважень у галузі меліорації земель.
Спеціально уповноваженим органом у галузі земельних відносин є Державний комітет України із земельних ресурсів (Полож., затверд пост. КМ України від 19 березня 2008 р. № 224).- Держкомзем України.
У складі Держкомзему діє Державна інспекцію з контролю за використанням та охороною земель (Положення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 р. № 1958).
3. Функції органів управління у галузі земельних відносин.
Функції управління являють собою види або напрями діяльності, яку здійснюють уповноважені органи щодо забезпечення організації раціонального й ефективного використання та охорони земель.
Згідно із ЗК України до функцій управління у галузі використання та охорони земель необхідно віднести:
- встановлення та зміну меж адміністративно-територіальних утворень;
- планування використання земель;
- землеустрій;
- контроль за використанням та охороною земель;
- моніторинг земель;
- ведення державного земельного кадастру;
- економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель;
- відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
Тема: Правовий режим земель сільськогосподарського призначення.
План:
- Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення.
- Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення.
- Суб’єкти сільськогосподарського землекористування.
- Правова охорона земель сільськогосподарського призначення.
1. Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення.
Юридичне визначення земель сільськогосподарського призначення наведено в ст. 22 ЗК України, а саме: землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.
Відповідно до ст. 22 ЗК України, до земель с/г призначення належать:
1 – сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
2 – несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).
Земельний кодекс України поділяє землі сільськогосподарського призначення на дві зазначені категорії: сільськогосподарські угіддя та несільськогосподарські угіддя. Проте, із змісту статей Земельного кодексу України можна виділити також й інші структурні характеристики земель сільськогосподарського призначення. Наприклад, ґрунт (ст. 168 ЗК України).
Відповідно до ст.1 ЗУ «Про охорону земель» ґрунт являє собою природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості – родючості.
2. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення.
Під правовим режимом розуміється сукупність правових норм, що встановлюють основні засади та певний порядок землекористування різних видів.
Правовий режим земель сільськогосподарського призначення характеризується певними особливостями:
1) центральне місце земель сільськогосподарського призначення у складі земель України;
2) пріоритетність земель сільськогосподарського призначення. Цей принцип закріплений у ст. 23 ЗК України;
3) раціональність, під якою слід розуміти не стільки максимальну економічну ефективність, скільки наукову обґрунтованість і найбільшу доцільність використання земель з одночасним додержанням екологічних правил їх охорони;
4) відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва (ст. 207 ЗК України);
5) Встановлення спеціального правового режиму для особливо цінних земель та визнання ґрунтів об’єктом особливої охорони (ст. 150 ЗК України);
6) спеціальна визначеність кола суб’єктів сільськогосподарського землекористування та наявність відповідних вимог щодо них.
3. Суб’єкти сільськогосподарського землекористування.
Чинне земельне законодавство (ст. 22 ЗК України) визначає перелік цілей, для яких землі сільськогосподарського призначення передаються у власність або ж надаються у користування. Земельні ділянки з цієї категорії земель передаються у власність та надаються у користування:
а) громадянам України – для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
б) сільськогосподарським підприємствам – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам – для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об’єднанням громадян – для ведення підсобного сільського господарства.
Права та обов’язки землевласників та землекористувачів визначені ст.ст. 90-91, 95-96 ЗК України. Права та обов’язки землекористувачів в основному є аналогічними до прав та обов’язків власників. Правомірний виняток становить лише право власників продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.
4. Правова охорона земель сільськогосподарського призначення.
За чинним законодавством України (ст. 162 ЗК України та ст. 1 Закону України «Про охорону земель») охорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Її основне завдання полягає в забезпеченні збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей землі. Реалізація зазначеного завдання має два аспекти: економічний та екологічний.
Чинним законодавством України зміст охорони земель визначається як сукупність заходів щодо охорони земель, які ст. 164 ЗК України об’єднує у такі групи: а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування; б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб; в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів; г) збереження природних водно-болотних угідь; ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів; д) консервація деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.
Закон України «Про охорону земель» (ст. 22) виділяє наступну систему заходів у галузі охорони земель: а) державна комплексна система спостережень; б) розробка загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони земель; в) створення екологічної мережі; г) здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель; ґ) економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів; д) стандартизація і нормування.