Конспект лекцій з дисципліни «Державне регулювання земельних відносин та захист навколишнього середовища»

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3

Тема: Поняття та предмет екологічного права.

План.

Поняття екологічного права.
Предмет і об’єкти екологічного права.
Методи екологічного права.
Принципи екологічного права.
Система екологічного права.

1. Поняття екологічного права.

Екологічне право як галузь права – це система правових норм, які регулюють відносини, що складаються у сфері взаємодії суспільства і природи з метою раціонального природокористування, збереження, відтворення та покращення стану навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки.

Механізм формування екологічного права являє собою сукупність історичних, соціальних, екологічних, правових та інших передумов і факторів, спрямованих на виникнення, становлення і розвиток екологічного права.

Механізм формування екологічного права складають:

екологічні інтереси людини;
форми взаємодії людини і навколишнього природного середовищі, тобто розвиток екологічних відносин;
трансформація соціальних регуляторів (звичаї, мораль, право, ідеологія, наука).

Особливість екологічного права:

1) охоплює земельне, лісове, водне, гірниче, фауністичне, флористичне та інше законодавство;

2) у структурі екологічного права виділяються декілька еколого-правових галузей: природоресурсне та природоохоронне законодавство і право; правове забезпечення екологічної безпеки;

3) комплексна галузь права, яка є сукупністю різних за юридичною природою норм, що регулюють органічний за змістом комплекс екологічних суспільних відносин.

2. Предмет і об’єкти екологічного права.

Предмет - це суспільні відносини у сфері взаємодії суспільства і природи з природу раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.

Тобто, предметом екологічного права є екологічні правовідносини, які мають відповідні суб’єкти і об’єкти, підставою їх виникнення є юридичні факти.

Класифікуються екологічні правовідносини на:

природоресурсні;
охоронні: природоохоронні та антропоохоронні.

Об’єкти екологічного права – це природні і природно-антропогенні цінності, з приводу яких складаються відповідні відносини.

Об’єкт не є однорідним. Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» об’єктом правового регулювання є навколишнє природне середовище в цілому та його основні елементи:

природні ресурси,
природні об’єкти (земля, надра, води, ліси, атмосферне повітря, тваринний світ) та природні комплекси (заповідники, заказники, національні природні парки, ботанічні сади, зоопарки тощо);
життя і здоров’я людей.

3. Методи екологічного права.

Методи екологічного права являють собою способи, засоби і прийоми, які спрямовані на ефективне регулювання екологічних правовідносин, забезпечення реалізації прав і дотримання обов’язків суб’єктами цих відносин у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки громадян.

Розрізняють:

імперативний або адміністративно-правовий метод;
диспозитивний, тобто з використанням елементів цивільно-правового методу.

4. Принципи екологічного права.

Принципи екологічного права – це вихідні засади, наукові положення, загальнообов’язкові правила поведінки, які закріплені в еколого-правових нормах, і спрямовані на досягнення мети екологічної політики України і забезпечення завдань екологічного права.

Принципи поділяються на загальноправові та спеціальні (особливі).

Загальноправові: гуманізм, законність, рівноправність, відповідальність за вину, гласність та демократизм, міждержавне співробітництво в галузі екології та ін.

Спеціальні принципи закріплені в екологічному законодавстві (наприклад, див. ст. 3 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Принципи не є статистичними, тобто застиглими категоріями. Вони розвиваються разом із динамікою розвитку як національного, так і міжнародного екологічного права. У такому процесі деякі принципи втрачають актуальність, інші – набувають більшої важливості.

5. Система екологічного права.

Під системою екологічного права слід розуміти внутрішню структуру його правових інститутів, кожний із яких складається з груп юридичних норм, які регулюють однорідні екологічні відносини.

Система складається із загальної, особливої та спеціальної частин.

Загальна частина вміщує норми права, що містять відправні положення та основні принципи, дія яких поширюється на всі види екологічних правовідносин.

Особлива частина вміщує правові норми, інститути і підгалузі, які регулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням їх специфіки. Крім цього норми особливої частини можна поділити на такі групи: природоресурсне та природоохоронне право; правове забезпечення екологічної безпеки людини.

Спеціальна частина вміщує правові норми, які регулюють міжнародне співробітництво у сфері екології та його правове забезпечення.

Тема: Право природокористування

План:

1.Поняття та принципи права природокористування.

2. Суб'єкти та об'єкти права природокористування.

3. Підстави виникнення та припинення права природокористування.

4. Правомочності природокористувачів.

1. Поняття права природокористування.

Право природокористування – це сукупність прав і обов’язків, що виникають у зв’язку з одержанням природного об’єкта або його частини в користування.

Як інститут загальної частини екологічного права право природокористування являє собою сукупність правових норм, які визначають спільні положення для права користування всіма видами природних об'єктів, включаючи і норми, які регулюють їх комплексне використання.

Розрізняють: об'єктивне право та суб’єктивне право природокористування.

Зміст права природокористування складає сукупність прав і обов'язків суб'єктів права природокористування (природокористувачів), які встановлені нормами чинного законодавства чи відповідною угодою (договором оренди короткострокового чи довгострокового користування) між учасниками відносин з приводу природокористування.

Розрізняють наступні види права природокористування:

за об’єктами користування: землекористування, водокористування, лісокористування, надрокористування, користування тваринним світом, користування атмосферним повітрям;
за підставами та умовами користування: загальне та спеціальне;
за строками: безстрокове (постійне), строкове (довгострокове, короткострокове).

Загальне природокористування – це гарантована законодавством для всіх громадян можливість використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, рекреаційних, оздоровчих тощо).

Спеціальне природокористування – це передбачена законодавством можливість для громадян і юридичних осіб використовувати природні ресурси у встановленому порядку згідно з цільовим призначенням, на підставі спеціальних дозволів, за плату (а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах) для здійснення виробничої та іншої діяльності.

Принципи права природокористування:

• комплексність використання й охорони природних ресурсів;

• нормування видового природокористування;

• екологічна безпека природокористування;

• нормативність і лімітування природокористування;

• стабільність права природокористування;

• стимулювання ефективності природокористування;

• ефективність і економічність природокористування тощо.

2. Суб'єкти та об'єкти права природокористування.

Суб'єкти права природокористування - це юридичні та фізичні особи, які в установленому законом порядку набули права користування природними ресурсами і зобов'язані здійснювати комплекс заходів щодо їх ефективного використання, відтворення й охорони.

Суб’єктом права природокористування фізичні та юридичні особи стають тільки після реалізації своєї природноресурсової правосуб’єктності, тобто вчинення дій щодо дотримання процедурного порядку набуття права природокористування.

Об'єкти права природокористування - це конкретні, визначені нормативно-правовими актами природні ресурси (об'єкти або їх частини), на які спрямовано інтерес природокористувача, що обумовлюється його потребами, і які закріплюються за ним на праві природокористування.

Відповідно до загальноприйнятої класифікації природних ресурсів об’єкти природокористування поділяються на об’єкти загального і спеціального природокористування.

Класифікація об'єктів права природокористування – це поділ природних ресурсів на відповідні групи в залежності від характеру їх походження, місцезнаходження, складу, використання, відтворення, охорони, екологічної, економічної, соціальної значимості й особливостей правового режиму.

Особливості конкретного виду природокористування залежать від суб'єкта, який наділений певними правомочностями й обов'язками.

3. Підстави виникнення та припинення права природокористування.

Підставами виникнення права природокористування є юридичні дії, які повинні бути правомірними. Підстави виникнення залежать від об'єкта природи, суб'єкта екологічних правовідносин, виду природокористування тощо.

Правомірні дії як підстава виникнення і продовження права природокористування можна поділити на дві основні групи: юридичні вчинки й індивідуальні акти.

Юридичний вчинок як правомірна дія є підставою здійснення загальнодоступного природокористування.

Індивідуальні акти як підстава виникнення права природокористування являють собою юридичну процедуру, яка передбачає:

клопотання/заяву особи про надання їй у користування природного об'єкта (його частини) з обґрунтуванням потреби в цих ресурсах;
прийняття рішення (постанови) компетентних державних органів;
відведення на місцевості природного об'єкта;
видача відповідного документа, який засвідчує право користування даним природним об'єктом.

Припинення права природокористування відбувається в таких випадках:

добровільна відмова від використання природного об’єкта;
закінчення строку користування;
припинення діяльності юридичної особи – природокористувача;
смерть фізичної особи – природокористувача;
вилучення природного об’єкта для державних або суспільних потреб;
систематичне невнесення плати за природокористування;
порушення правил цільового використання природних об’єктів;
порушення інших правил використання та охорони природних об’єктів.

4. Правомочності природокористувачів.

Правомочності природокористувачів по використанню і володінню природними об'єктами відображаються у конкретних правах і обов'язках.

Права і обов'язки природокористувачів можна поділити на загальні та спеціальні. Загальними є такі, що притаманні всім суб'єктам природокористування.

Спеціальні визначаються в залежності від природного об'єкта, який використовується, його природних якостей, специфіки, виду природокористування і властиві тільки певним суб'єктам природокористування, тобто не належать іншим суб'єктам.

Права та обов’язки природокористувачів можна класифікувати за сферою реалізації: 1) у сфері ефективного використання природних ресурсів; 2) у сфері відтворення і комплексної охорони природних ресурсів; 3) у сфері реалізації майнових і немайнових прав.

Природокористувач природного об'єкта має право на відшкодування завданих йому збитків, окрім випадків, коли природний об'єкт вилучається за порушення закону.

Право природокористувачів природних об'єктів гарантується законом. Це означає, що припинення права на природний ресурс або його частину може мати місце лише у випадках і на підставах, передбачених законодавством.

Тема: Відповідальність за порушення екологічного законодавства

План:

1. Поняття та види юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.

2. Поняття та склад екологічного правопорушення.

3. Види юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

1. Поняття та види юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.

Відповідальність являє собою сукупність юридичних засобів за допомогою яких забезпечується примусове виконання санкцій.

Суть екологічної відповідальності - проявляється в трьох функціях: стимулюючій, компенсаційній, превентивній, і полягає в збереженні сталого балансу економічних та екологічних інтересів у процесі господарської діяльності на базі попередження, скорочення та відновлення втрат у природному середовищі.

Мета юридична відповідальність у галузі екології:

покарання винних;
припинення і попередження порушень законодавства у галузі природокористування і охорони навколишнього природного середовища;
поновлення порушених прав власників природних ресурсів і природокористувачів;
відшкодування заподіяних збитків природі.

Види юридичної відповідальність у цій сфері залежать від:

* об’єктів правовідносин:

1) природноресурсова (земельна, надрова, водна, лісова, атмосферна, фауністична);

2) природоохоронна (заповідно-охоронна, ландшафтно-охорона, тощо);

3) еколого-безпечна (санітарно-безпечна, радіаційно-безпечна, ядерно-безпечна).

* міри тяжкості і застосування санкцій :

- кримінальна;

- адміністративна;

- дисциплінарна;

- матеріальна;

- цивільно-правова (майнова).

2. Поняття та склад екологічного правопорушення

Підставою для притягнення до відповідальності є факт вчинення екологічного правопорушення.

Екологічне правопорушення – це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія або бездіяльність), а для екологічних злочинів – суспільно небезпечне діяння, яке посягає на встановлений екологічний правопорядок і за вчинення якого законодавством передбачено юридичну відповідальність.

Сутність правопорушення визначається його складом: суб'єктом, об'єктом, суб'єктивною та об'єктивною стороною.

Суб'єктами правопорушень можуть бути організація, підприємство, посадові особи та громадяни, а також особи без громадянства, іноземні та зарубіжні юридичні особи.

Суб'єктивну сторону екологічного правопорушення складає вина у формі умислу або через необережність. Вина проявляється у психологічному ставленні правопорушника до своєї дії та її наслідків.

Під об'єктом правопорушень слід розглядати встановлений екологічний правопорядок суспільних відносин у галузі раціонального природокористування та охорони довкілля, забезпечення безпеки населення.

Об’єкти екологічного правопорушення поділяються на загальні, спеціальні та особливі.

Об’єктивну сторону екологічного правопорушення становить протиправне діяння у вигляді дії або бездіяльності. Об’єктивна сторона характеризується такими ознаками:

1 – протиправністю діяння (дії чи бездіяльності), що порушує вимоги екологічного законодавства;

2 – заподіяння шкоди чи загрози її заподіяння навколишньому природному середовищу або здоров’ю людини;

3 – причинним зв’язком між протиправним діянням і шкідливими наслідками.

3. Види юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

1) Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення (проступки) – це вид юридичної відповідальності , що застосовується до осіб, які порушують екологічні вимоги під час виконання своїх посадових обов’язків та інші вимоги дисципліни праці, що пов’язані з використанням природних ресурсів, охороною навколишнього середовища, забезпеченням екологічної безпеки.

2) Матеріальна відповідальність

В деяких випадках вчинення дисциплінарного проступку може мати наслідки у вигляді заподіяння працівником майнової шкоди підприємству, установі, організації або фізичній особі-роботодавцю. В екологічній сфері варто мати на увазі не будь-яку майнову шкоду, а саме ту, що заподіяна працівником якісному стану природних ресурсів через невиконання або неналежного виконання трудових обов’язків. У таких випадках мова повинна йти про матеріальну відповідальність.

Для притягнення до матеріальної відповідальності потрібно з’ясувати такі обставини: 1) факт протиправності поведінки працівника; 2) факт заподіяння прямої дійсної матеріальної шкоди природнимресурсам підприємства, установи, організації, фізичної особи-роботодавця, визначити розмір шкоди; 3) причинний зв’язок між шкодою та протиправною дією чи бездіяльністю працівника; 4) вину працівника у заподіянні шкоди.

3) Цивільно-правова або майнова відповідальність – це вид юридичної відповідальності, яка передбачає виконання фізичними і юридичними особами обов’язку щодо компенсації шкоди, що заподіяна порушенням екологічного законодавства або екологічних прав громадян

Умови, за яких настає майнова відповідальність:

1) протиправність;

2) причинний зв’язок між заподіяною шкодою і протиправною дією;

3) наявність вини осіб, які завдають шкоди;

4) підвищений екологічний ризик і небезпечна діяльність.

Форми відшкодування шкоди, заподіяної екологічними правопорушенням:

натуральна форма (рекультивація земель, відновлення лісів, відтворення рибних запасів та ін.);
стягнення збитків згідно зі спеціальними способами обчислення.

Для обчислення збитків, заподіяних екологічними правопорушеннями, застосовуються такі способи:

1) нормативний спосіб передбачає визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища на підставі затверджених нормативів;

2) таксовий спосіб обумовлюється застосуванням такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної внаслідок порушення правил природокористування;

3) розрахунковий спосіб обумовлюється обчисленням збитків, заподіяних природним ресурсам порушенням правил їх використання, на підставі відповідних методик;

4) затратний спосіб передбачає обчислення збитків за фактичними затратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища і здоров’я людини.

( Наприклад, на підставі «Порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. (визначає правила встановлення плати за викиди й скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення в ньому відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва, а також стягнення відповідних платежів з підприємств, установ і організацій).

4) Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення - це вид юридичної відповідальності, яка передбачає заходи адміністративного впливу за протиправні й винні діяння, що порушують встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони довкілля та вимоги екологічної безпеки.

За адміністративні правопорушення застосовуються такі адміністративні стягнення: попередження; штраф; позбавлення спеціального права; конфіскація знарядь вчинення правопорушення.

5) Кримінальна відповідальність у галузі екології – це особлива форма захисту від екологічних правопорушень, що являють собою найбільшу небезпеку для суспільства і навколишнього природного середовища.

Підставою для її застосування є вчинення екологічного злочину.

Злочином у екологічній сфері визначається передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на екологічний правопорядок, екологічні права громадян, а також інше суспільно небезпечне діяння в екологічній сфері.

Об’єктом екологічного злочину є природні багатства (земля, вода, ліс тощо) , або навколишнє природне середовище в цілому, екологічна безпека.

Об’єктивна сторона екологічного злочину включає три умови:

1) злочинне порушення екологічного законодавства;

2) заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу або реальну загрозу її заподіяння;

3) наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою порушника і результатом, який настав.

Суб’єктами кримінальної відповідальності є громадяни і посадові особи, тобто фізичні особи, винні у вчиненні екологічного злочину.

Суб’єктивна сторона екологічного злочину характеризується тим, що кримінальний закон передбачає обидві форми вини – навмисну і необережну. У чинному Кримінальному кодексі екологічні злочини вміщені в спеціальному розділі (8 розділ) «Злочини проти довкілля».

Види екологічних злочинів поділяються на:

1) злочини загального характеру, які посягають на навколишнє природне середовище, екологічну безпеку і екологічний правопорядок (порушення правил охорони навколишнього природного середовища, поводження з екологічно небезпечними відходами тощо);

2) злочини спеціального характеру, які посягають на окремі природні об’єкти і комплекси (забруднення або псування землі, забруднення атмосферного повітря, забруднення моря, незаконна порубка лісу, незаконне полювання, незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом тощо).

Вид та міра покарання залежить від ступеня суспільної небезпеки скоєного екологічного злочину і встановлюється судом в межах, визначених відповідною статтею Кримінального кодексу України.

Рекомендовані джерела

Blog

Конспект лекцій з дисципліни «Державне регулювання земельних відносин та захист навколишнього середовища»

Содержание