Geum.ru

Закон україни «про охоронну діяльність»

Вид материалаЗакон

Содержание


Розділ іі. організаційні заходи здійснення охоронної діяльності
Розділ vii. прикінцеві положення
Подобный материал:
ЗАКОН УКРАЇНИ
«ПРО ОХОРОННУ ДІЯЛЬНІСТЬ»


Цей Закон визначає правові, організаційні та економічні засади здійснення охоронної діяльності, повноваження суб’єктів охоронної діяльності, гарантії правового та соціального захисту персоналу охорони, гарантії прав замовників охоронних послуг, фізичних і юридичних осіб під час здійснення охоронної діяльності, порядок контролю за її здійсненням, а також загальні засади взаємодії суб’єктів охоронної діяльності з державними органами в галузі охорони правопорядку та боротьби із злочинністю.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
охоронна діяльність – здійснення заходів щодо забезпечення охорони фізичної особи або майна на умовах та в порядку, передбаченому цим законом.
суб’єкт охоронної діяльності - юридична особа незалежно від форми власності та фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, що надає охоронні послуги на договірних засадах або, яка має у своєму складі внутрішню службу (підрозділ) охорони.
об’єкт охорони – фізичні особи (крім посадових осіб органів державної влади та громадян, щодо яких заходи захисту життя, здоров’я та майна здійснюються відповідно до окремих нормативних-правових актів), майно фізичних та юридичних осіб.
охорона майна – особливий вид діяльності з організації та практичного здійснення заходів, спрямованих на забезпечення схоронності, цілісності визначених володільцем та належних йому будівель, споруд, територій, акваторій, транспортних засобів та майна, валютних цінностей, цінних паперів з метою відвернення та/або недопущення безпосередніх протиправних посягань на майно, припинення несанкціонованого володільцем доступу до нього для збереження його фізичного стану і забезпечення здійснення володільцем цього майна всіх належних йому повноважень щодо нього.
охорона фізичних осіб – особливий вид діяльності з організації та практичного здійснення заходів, спрямованих на забезпечення особистої безпеки індивідуально визначеної фізичної особи шляхом відвернення та/або недопущення негативного безпосереднього впливу факторів протиправного та іншого характеру на стан її життя та здоров’я;
персонал охорони - це працівники, які перебувають у трудових відносинах з власником або уповноваженим ним органом – суб’єктом охоронної діяльності, обіймаючи посади, безпосередньо пов’язані з організацією та здійсненням охорони, а саме головні фахівці, охоронники та охоронці, які відповідають кваліфікаційним та іншим вимогам встановленим цим законом;
головний фахівець (організатор майнової та особистої безпеки) – особа, функціональні обов’язки якої передбачають організацію заходів охорони, контроль за виконанням персоналом охорони покладених на них обов’язків і, яка має відповідну кваліфікацію;
охоронники - працівники суб’єктів охоронної діяльності, які за функціональними обов’язками безпосередньо виконують функції з охорони майна відповідно до свого кваліфікаційного рівня;
охоронці - працівники суб’єктів охоронної діяльності, які за функціональними обов’язками безпосередньо виконують функції з охорони фізичних осіб відповідно до свого кваліфікаційного рівня;
внутрішня служба охорони – це структурний підрозділ суб’єкту господарської діяльності, який забезпечує власну охорону;
пропускний режим - встановлений у межах об’єкта охорони порядок, який забезпечується комплексом організаційно-правових та інженерно-технічних заходів, що здійснюються з метою виключення можливості безконтрольного входу (виходу) осіб, в’їзду (виїзду) транспортних засобів, внесення (виносу), увозу (вивозу) майна на об’єкт та з об’єкту охорони;
внутрішньооб’єктний режим - встановлений у межах об’єкта охорони порядок, який забезпечується сукупністю заходів і правил внутрішнього розпорядку, обов’язкових для виконання особами, що знаходяться на об’єктах охорони;
технічна система контролю – сукупність сертифікованого механічного або електронного обладнання (технічні засоби), функціонуючого в єдиній системі з метою охорони об’єкта.

Стаття 2. Правова основа охоронної діяльності
1. Законодавство України про охоронну діяльність складається з Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, цього Закону, та інших нормативно-правових актів, прийнятих на його виконання, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 3. Сфера дії Закону
1. Цей Закон регулює правові відносини суб’єктів охоронної діяльності, і не поширюється на правоохоронні органи держави, окрім частини 8 статті 6 та статті 7.

Стаття 4. Принципи охоронної діяльності
1. Охоронна діяльність основана на безумовному дотриманні принципів законності, гуманізму, поваги та забезпечення прав та свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, відповідності застосування сили характеру посягань та цілям цієї діяльності, неприпустимість застосування прийомів та правил здійснення оперативно-розшукової діяльності персоналом охорони під час надання охоронних послуг.

Стаття 5. Основні завдання охоронної діяльності
1. Основними завданнями охоронної діяльності є:
забезпечення безпеки суб’єктів господарської діяльності як складової частини економічної безпеки України;
надання послуг з охорони юридичним і фізичним особам з метою захисту їх прав та законних інтересів;
охорона майна та фізичних осіб від протиправних зазіхань;
сприяння правоохоронним та іншим державним органам у забезпеченні правопорядку і боротьби зі злочинністю.

Стаття 6. Особливий характер охоронної діяльності
1. Охоронна діяльність як вид господарської діяльності, що здійснюється на підставі договорів, підлягає ліцензуванню у порядку, визначеному Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, з урахуванням вимог цього Закону.
2. Видача ліцензій на здійснення охоронної діяльності суб’єкту господарювання, що має у складі засновників, органах управління нерезидентів, не громадян України або осіб без громадянства забороняється.
3. Органом ліцензування визначаються категорії ліцензій, в залежності від рівня кваліфікації, кількості та повноважень персоналу охорони.
4. У разі анулювання ліцензії, її отримання суб’єктами охоронної діяльності, а також створеними після анулювання ними або за участю їх засновників та осіб, що входять (входили) до їх органів управління суб’єктами господарювання, допускається не раніше ніж через рік з дня такого анулювання.
5. Суб’єкти господарювання охорону майна та фізичних осіб яких здійснюють наймані штатні працівники, реєструють свою внутрішню службу охорони в органі ліцензування охоронної діяльності (далі – орган ліцензування) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
6. Суб’єкту охоронної діяльності забороняється використовувати внутрішню службу охорони для надання охоронних послуг.
7. При здійсненні заходів з охорони майна та співробітників суб’єкту охоронної діяльності для внутрішньої служби охорони та її персоналу є обов’язковими усі передбачені цим Законом правила, права, обов’язки та обмеження, окрім вимог щодо ліцензування.
8. Охорона центральних та місцевих органів виконавчої влади, суб’єктів господарювання державного сектора економіки, інших особливо важливих об’єктів права державної власності, визначених спеціальними законами та Кабінетом Міністрів України, а також об’єктів, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, здійснюється державними установами, підприємствами та організаціями.
9. Перелік майна та осіб, що можуть охоронятися з вогнепальною зброєю суб’єктами охоронної діяльності визначаються Кабінетом Міністрів України.
10. Види, типи, моделі та кількість спеціальних засобів, що можуть використовуватися персоналом охорони під час здійснення охорони майна та фізичних осіб, порядок їх придбання, обліку, схоронності визначаються Кабінетом Міністрів України.
11. Умови придбання, зберігання, використання та застосування вогнепальної зброї суб’єктами охоронної діяльності здійснюється виключно на підставі відповідного закону та у спосіб ним передбачений.
12. Забороняється використовувати для охорони майна та фізичних осіб вогнепальну зброю, що знаходиться у приватній власності і не належить суб’єкту охоронної діяльності або не була ним придбана в установленому відповідним законом порядку.
13. Персонал охорони виконує заходи з охорони майна за обов’язковою наявністю ознак про його приналежність до відповідного суб’єкта охоронної діяльності та виконання ним функцій з охорони майна.
14. Персонал охорони при виконанні функціональних обов’язків повинен мати при собі посвідчення, зразок якого затверджується органом ліцензування.
15. На автомобільному транспорті, що безпосередньо використовується суб’єктом охоронної діяльності при здійсненні заходів з охорони, обов’язково розміщуються найменування, емблема та номер телефону суб’єкта охоронної діяльності.
16. Суб’єктам охоронної діяльності забороняється створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів в штатній чисельності персоналу охорони.


РОЗДІЛ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАХОДИ ЗДІЙСНЕННЯ ОХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 7. Договір охорони

1. За договором охорони суб’єкт охоронної діяльності зобов’язується забезпечити захист особи від протиправних посягань та схоронність майна, що охороняються. Власник (володілець) такого майна або особа, яку охороняють, зобов’язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і сплачувати суб’єкту охоронної діяльності встановлену плату.
2. Договір охорони укладається в письмовій формі. У договорі охорони в обов’язковому порядку має бути зазначено об’єкт охорони та спосіб забезпечення його охорони.
Договір вважається укладеним після його підписання сторонами, а у разі якщо стороною договору є юридична особа, скріплення підпису печаткою.
Договір охорони є недійсним у разі недотримання зазначених умов.
3. Забороняється укладати договори охорони, які перевищують повноваження, визначені установчими документами та нормативно-правовими актами.
4. Суб’єкт охоронної діяльності за домовленістю із замовником може страхувати свій майновий ризик, пов’язаний з можливістю неякісного виконання зобов’язань за договором охорони.
5. Укладення договору із суб’єктом охоронної діяльності, визначеного Кабінетом Міністрів України, на охорону та супроводження товарів, що перебувають під митним контролем і переміщуються транзитом є заходом гарантування доставки товару до митниці призначення.

Стаття 8. Забезпечення охоронної діяльності
1. Охорона фізичних осіб, а також охорона майна фізичних та юридичних осіб забезпечуються шляхом:
здійснення контролю за станом майнової безпеки об’єкта охорони;
запобігання загроз схоронності майна та особистій безпеці осіб, які охороняються;
реагування, в межах наданих законом, на протиправні дії та надзвичайні обставини.

Стаття 9. Здійснення контролю за станом майнової безпеки об’єкта охорони
1. Стан майнової безпеки об’єкту охорони контролюється персоналом охорони, в тому числі шляхом запровадження стаціонарних постів охорони, мобільних патрулів, використання технічних систем контролю, а також службових собак.
Організаційно-правові підстави для здійснення зазначених заходів узагальнюються у вигляді встановленого суб’єктом господарювання та суб’єктом охоронної діяльності пропускного та/або внутрішньооб’єктного режиму на об’єкті охорони.
2. Технічні засоби відповідно до їх характеристик і цільового призначення використовуються для виявлення осіб, які проникли (намагалися проникнути) на об’єкти охорони, пересуваються по них або залишають їх. Використання технічних засобів не повинно порушувати права та свободи фізичних осіб.

Стаття 10. Запобігання загроз особистій безпеці фізичній особі, яка охороняється
1. Загальне завдання, що вирішується охоронцями, полягає у створенні та підтримці безпечних умов життєдіяльності фізичної особи, яка охороняється, із своєчасним вжиттям заходів, що дозволяють уникнути або нейтралізувати потенційні та реальні джерела загрози.
2. В усіх випадках дії охоронців не повинні обмежувати законні права та свободи інших осіб, створювати конфліктні або аварійні ситуації, порушувати громадський порядок та інші законні вимоги, що діють в місцях забезпечення заходів безпеки.
3. При нападі на особу чи групу осіб, що охороняються охоронець повинен здійснювати заходи щодо забезпечення їх захисту життя і здоров’я, у разі необхідності забезпечити евакуацію потерпілого у безпечне місце, повідомивши про це правоохоронний орган та безпосереднього керівника.

Стаття 11. Обмеження у діяльності суб’єктів охоронної діяльності
1. При організації та під час здійснення охоронної діяльності забороняється:
1) придбавати та використовувати майно, що визначено законодавством для виключного використання державними військовими формуваннями та правоохоронними органами;
2) використовувати ознаки (елементи символіки, формений одяг, тощо) приналежності до Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому підрозділів, Служби безпеки України, Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних, природоохоронних та контролюючих органів держави, в тому числі на одязі, транспортних засобах, будівлях, у документації, службових посвідченнях тощо;
3) охороняти майно та фізичних осіб, охорону яких віднесено до компетенції уповноважених на те організацій;
4) перешкоджати представникам правоохоронних та інших органів державної влади й місцевого самоврядування, посадовим особам, а також громадянам, у здійсненні повноважень, наданих законами та іншими нормативно-правовими актами, при пред’явленні ними відповідних документів;
5) розголошувати відомості про вжиття заходів для організації та здійснення охоронної діяльності, інформацію про господарську діяльність, віднесеної в установленому порядку до комерційної таємниці, а також відомості про приватне життя особи, яка охороняється, особисту і сімейну інформацію, які стали відомими в процесі здійснення охоронної діяльності, за винятком випадків, передбачених законодавством;
6) здійснювати діяльність, пов’язану з охороною майна та/або фізичних осіб при відсутності договорів на їх охорону;
7) порушувати вимоги щодо організації та здійснення заходів з охорони майна та фізичних осіб;
8) приховувати факти про злочини, що готуються або здійснені, незалежно від інтересів замовників охоронних послуг;
9) свідомо охороняти фізичну особу, яка вчиняє протиправні дії;
10) здійснювати дії, що зазіхають на права, свободи та власність фізичних осіб, а також ставлять під загрозу їх життя і здоров’я, честь, гідність та ділову репутацію;
11) використовувати не сертифіковані в установленому порядку технічні засоби, засоби радіозв’язку без наявності дозволів на їх використання на наданих радіочастотах;
12) використовувати методи та технічні засоби негласного одержання інформації;
13) здійснювати заходи, що відносяться до оперативно-розшукових, згідно Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”;
14) залучати до охоронних заходів осіб, які не надали документів, необхідних для влаштування на роботу.


Розділ ІІІ. ПЕРСОНАЛ ОХОРОНИ, ЙОГО ПРАВОВИЙ СТАТУС ТА ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА.

Стаття 12. Персонал охорони
1. До персоналу охорони можуть входити тільки дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, а за умови, що їх функціональні обов’язки передбачають використання вогнепальної зброї з 21 року, пройшли відповідну освітню підготовку та уклали трудовій договір з суб’єктом охоронної діяльності і які:
не перебувають на обліку в органах охорони здоров’я з приводу психічної хвороби, алкоголізму чи наркоманії;
не мають непогашену чи не зняту судимість за умисні злочини;
не мають обмежень, встановлених судом щодо виконання покладених на них функцій з охорони;
не мають обмежень за станом здоров’я для виконання функціональних обов’язків;
зареєстровані за місцем проживання у встановленому законодавством порядку.
2. Головний фахівець повинен відповідати вимогам частини 1 цієї статті та мати вищу освіту за фахом або вищу освіту та свідоцтво про перепідготовку (підвищення) кваліфікації в галузі охоронної діяльності чи вищу освіту та досвід роботи не менше п’яти років в правоохоронних органах або військових формуваннях та звільнених не з негативних причин.
Головний фахівець суб’єкта охоронної діяльності персонал якого має на озброєнні вогнепальну зброю та спеціальні засоби додатково повинен мати стаж проходження служби у правоохоронних органах або військових формуваннях не менше десяти років на посадах командного, адміністративного, викладацького чи виховного складу та звільнених не з негативних причин.
3. У разі відсутності у штаті суб’єкта охоронної діяльності посади головного фахівця його функції виконує керівник або визначена ним особа, які повинні відповідати вимогам щодо головного фахівця.
4. Особи, що претендують на заняття посад персоналу охорони, при укладенні трудового договору з суб’єктом охоронної діяльності зобов’язані надати поряд з документами, передбаченими трудовим законодавством, також документи, що засвідчують відсутність обмежень, передбачених цією статтею.
5. Персонал охорони може знаходитися в штаті тільки одного суб’єкта охоронної діяльності.

Стаття 13. Права персоналу охорони
1. Персонал охорони при виконанні функціональних обов’язків має право:
вимагати від осіб припинення протиправних дій, дотримання законності та правопорядку;
вимагати від службових осіб об’єктів охорони та інших осіб дотримання пропускного і внутрішньооб’єктного режимів, виводити, а при необхідності затримувати, осіб, що намагаються проникнути (проникли) на об’єкт охорони або намагаються залишити його з порушенням встановлених правил, в тому числі із застосуванням фізичної сили;
застосовувати вогнепальну зброю;
застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби і, використовувати службових собак;
при здійсненні пропускного режиму на об’єктах охорони проводити огляд речей, що знаходяться при фізичній особі, на транспортних засобах, вилучення речей і документів, що є знаряддями або предметами правопорушення, перевірку документів, що засвідчують особу, дають право на вхід (вихід) осіб, внесення (винесення), увіз (вивіз) майна, в’їзд (виїзд) транспортних засобів, та їх відповідності складу матеріальних цінностей, що переміщуються на об’єкти охорони (з об’єктів охорони);
проводити відкрито кіно-, відео-, фотозйомку і звукозапис подій як допоміжний засіб запобігання протиправним діям та документування правопорушень;
здійснювати фізичне затримання осіб, які підозрюються або вчинили правопорушення на об’єкті охорони, або по відношенню до особи, яка охороняється, або персоналу охорони, примусово доставляти цих осіб у приміщення охорони та негайно повідомляти про це відповідний територіальний орган внутрішніх справ.

Стаття 14. Основні обов’язки персоналу охорони
Персонал охорони при виконанні функціональних обов’язків зобов’язаний:
забезпечувати цілісність об’єктів охорони та схоронність майна, що на них зберігається, недоторканість фізичних осіб;
припиняти шляхом здійснення заходів реагування безпосередні правопорушення проти власності, фізичних осіб, порушення режиму роботи об’єктів охорони;
негайно у будь-який спосіб повідомляти відповідні правоохоронні органи про скоєння протиправних дій щодо власності та фізичних осіб та інших незаконних дій у місцях здійснення заходів охорони, що мають ознаки злочину;
зберігати таємницю, що охороняється законом, а також конфіденційну інформацію про господарську діяльність суб’єктів господарювання, оголошену такою в установленому порядку, відомості про приватне життя фізичних осіб, що стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

Стаття 15. Освітня підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації персоналу охорони
1. Персонал охорони отримує освіту за фахом за власні кошти або за кошти суб’єктів охоронної діяльності в навчальних закладах різних форм власності або навчальних центрах, які утворюються суб’єктами охоронної діяльності відповідно до вимог Міністерства освіти і науки України.
2. Порядок та рівень підготовки, терміни щодо перепідготовки (спеціалізації) та підвищення кваліфікації персоналу охорони визначаються спільно Міністерством освіти та науки України і органом ліцензування.
3. Персонал охорони зобов’язаний проходити періодичну перевірку на придатність до дій, пов’язаних із застосуванням вогнепальної зброї раз на три роки, а спеціальних засобів раз на п’ять років. Така перевірка здійснюється у порядку, визначеному органом ліцензування.
4. Орган ліцензування приймає участь у здійсненні представниками центрального та місцевого органів управління освітою державного контролю за наданням освітніх послуг в галузі охоронної діяльності.
5. Навчальні заклади та навчальні центри мають право залучати фахівців органу ліцензування, за їх згодою, на договірній основі до проведення навчального процесу та прийому іспитів.

Стаття 16. Правовий захист персоналу охорони
1. Опір, погроза або насильство відносно персоналу охорону, який виконує покладені на нього функціональні обов’язки, тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.
2. З метою захисту інтересів персоналу охорони трудові колективи суб’єктів охоронної діяльності мають право створювати громадські об’єднання у порядку, встановленому законодавством.

Стаття 17. Відповідальність персоналу охорони
1. Персонал охорони в межах повноважень, наданих цим Законом, іншими законодавчими актами, а також договором, під час здійснення заходів охорони несе за свої дії або бездіяльність відповідальність в тому числі й майнову згідно із законодавством.


Розділ ІV. ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ФІЗИЧНОГО ВПЛИВУ, СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ, ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ ТА ВИКОРИСТАННЯ СЛУЖБОВИХ СОБАК

Стаття 18. Умови і межі застосування персоналом охорони заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї
1. Під час здійснення заходів з охорони майна та фізичних осіб персонал охорони має право застосовувати до правопорушників заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю, у особливих випадках і в порядку, якщо інші заходи не привели до припинення правопорушення або виконання правопорушником законної вимоги персоналу охорони.
2. Застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю дозволяється тільки після попередження про намір їх застосування (усне попередження про застосування заходів фізичної сили або спеціальних засобів та попереджувальний постріл при застосуванні вогнепальної зброї). Заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальна зброя можуть застосовуватися без попередження лише в разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю фізичних осіб чи персоналу охорони або раптового нападу із застосуванням зброї. Вид спеціального засобу чи зброї, час початку та інтенсивності їх застосування визначаються з урахуванням ситуації, що склалася, характеру правопорушення і особи правопорушника.
3. Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю проти жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, а також проти осіб, які відповідно до законодавства України є носіями спеціального статусу недоторканності, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров’ю фізичних осіб, персоналу охорони, або збройного нападу чи збройного опору.
4. У разі якщо неможливо уникнути застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї їх застосування не повинно перевищувати меж необхідної оборони та крайньої необхідності, а також заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин, і має обмежуватися заподіянням мінімальної шкоди здоров’ю правопорушників. У разі заподіяння такої шкоди персонал охорони забезпечує надання першої допомоги потерпілим у найкоротший строк.
5. Персоналу охорони забороняється застосовувати спеціальні засоби та вогнепальну зброю в місцях значного скупчення людей, якщо це може призвести до заподіяння шкоди життю і здоров’ю сторонніх осіб, за виключенням випадків самооборони (самозахисту).
6. Перевищення меж необхідної оборони та крайньої необхідності, а також заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин, здійснене внаслідок застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
7. Про всі факти припинення правопорушення по відношенню до персоналу охорони, майна або фізичних осіб, що охороняються, затримання правопорушників, застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї та їх наслідки персонал охорони зобов’язаний негайно в усній або письмовій формі сповістити своєму безпосередньому керівнику та територіальний орган внутрішніх справ.
8. У випадку виявлення ознак злочину персонал охорони зобов’язаний до прибуття працівників правоохоронних органів вжити всіх можливих заходів по охороні місця події та збереженню слідів злочину, виявленню очевидців і фіксації їхніх установчих даних. По прибуттю правоохоронних органів персонал охорони зобов’язаний діяти за їх вказівкою.

Стаття 19. Застосування заходів фізичного впливу
1. Персонал охорони під час охорони майна та фізичних осіб з метою самозахисту, захисту об’єктів охорони, життя та здоров’я фізичних осіб від протиправних посягань, затримання правопорушників і припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам має право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, якщо інші способи цього не забезпечили.

Стаття 20. Застосування спеціальних засобів
1. Персонал охорони під час охорони майна та фізичних осіб має право застосовувати спеціальні засоби в разі:
захисту фізичних осіб і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їхньому життю або здоров’ю;
відбиття нападу на об’єкти, що охороняються.

Стаття 21. Застосування вогнепальної зброї
1. Персонал охорони під час здійснення охорони майна та фізичних осіб, як крайній захід має право застосовувати вогнепальну зброю в разі:
відбиття нападу, що здійснюється шляхом насильницького незаконного вторгнення озброєною особою або групою осіб на об’єкти, що охороняються;
захисту фізичних осіб від нападу, що безпосередньо загрожує їхньому життю та здоров’ю;
відбиття нападу на персонал охорони, якщо їх життю або здоров’ю загрожує небезпека;
затримання осіб, які чинять збройний опір, а також озброєних осіб, які погрожують застосуванням зброї, вибухових та інших пристроїв, якщо це загрожує життю і здоров’ю фізичних осіб.
2. Персонал охорони має право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров’ю фізичних осіб або персоналу охорони.

Стаття 22. Використання службових собак
1. Персонал охорони під час та в місцях виконання заходів з охорони майна має право використовувати службових собак, що пройшли відповідне дресирування, лише для виявлення:
1) проникнень (спроб проникнень) на об’єкти, що охороняються;
2) осіб, які незаконно перебувають на об’єктах, що охороняються.
Забороняється використання службових собак в охоронній діяльності без наявності провідника собаки в громадських та загальнодоступних місцях. При цьому собаки повинні бути на поводку, і по відношенню до них повинні дотримуватися ветеринарні правила.
На закритих територіях, де відсутні люди, дозволяється тримати собак без прив’язі, якщо на видних місцях розміщенні чіткі і розбірливі попереджувальні написи. При цьому мають бути розмішені попередження про охорону об’єкта за допомогою службових собак.


Розділ V. ВЗАЄМОДІЯ СУБ’ЄКТІВ ОХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Стаття 23. Взаємодія суб’єктів охоронної діяльності з органами внутрішніх справ України
1. У разі необхідності, суб’єкти охоронної діяльності можуть залучатися до проведення заходів з охорони правопорядку та боротьби із злочинністю спільно з підрозділами органів внутрішніх справ України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Межи такої взаємодії не повинні порушувати зобов’язання суб’єктів охоронної діяльності по договорах щодо надання послуг з охорони.
2. Порядок покриття матеріальних витрат суб’єктів охоронної діяльності на забезпечення участі в означених заходах визначається Кабінетом Міністрів України.


Розділ VІ. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ОХОРОННОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Стаття 24. Державний контроль за охоронною діяльністю
1. Державний контроль у сфері охоронної діяльності – здійснення державою, в особі відповідних органів державної влади, комплексних заходів щодо впорядкування та нагляду за провадженням охоронної діяльності суб’єктами охоронної діяльності, а також припинення та запобігання зловживань і правопорушень у цій сфері.
2. Реалізація державної політики у сфері охоронної діяльності та контроль за її провадженням здійснюється органом ліцензування та його структурними територіальними підрозділами.

РОЗДІЛ VII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, окрім положень щодо застосування вогнепальної зброї, які набирають чинності після прийняття відповідного закону про обіг зброї.
2. Статтю 978 Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40 - 44, ст. 356) викласти у такій редакції:
“Стаття 978. Договір охорони
1. За договором охорони суб’єкт охоронної діяльності зобов’язується забезпечити захист особи від протиправних посягань та схоронність майна, що охороняються. Власник (володілець) такого майна або особа, яку охороняють, зобов’язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і сплачувати суб’єкту охоронної діяльності встановлену плату”.
3. У частині другій статті 4 Закону України “Про підприємництво” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 14, ст. 168; Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 36, ст. 299) слова “пов’язана з охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність” виключити.
4. Частину першу статті 7 Закону України “Про страхування” (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 7, ст. 50, № 8, ст. 62, № 14, ст. 96; 2003 р., № 38, ст. 313; 2004 р., № 2, ст. 6, № 19, ст. 254, № 26, ст. 362; 2005 р., № 1, ст. 1, ст. 10, № 6, ст. 138; 2006 р., № 13, ст. 110) доповнити пунктом 43 такого змісту:
“43) особисте страхування працівників міліції охорони на випадок загибелі, каліцтва або іншого ушкодження здоров’ю у зв’язку з виконанням функціональних обов’язків з охорони майна і фізичних осіб та забезпечення громадського порядку”.
5. Підпункт 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 27, ст. 181; 1997 р., № 50, ст. 17; 1999 р., № 33, ст. 58; 2003 р., № 3, ст. 6) доповнити абзацом п’ятим такого змісту:
“легкових автомобілів, що належать суб’єктам охоронної діяльності, основною діяльністю яких є надання послуг з охорони майна і фізичних осіб та забезпечення громадського порядку”.
6. Пункт 3.2 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість” (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 21, ст. 156, із наступними змінами) доповнити підпунктом 3.2.15 такого змісту:
“3.2.15. надання послуг з охорони майна у квартирах (будинках) в яких проживають фізичні особи та проведення в них робіт з монтажу технічних засобів”.
7. Частину третю статті 2 Закону України “Про закупівлю, товарів робіт і послуг за державні кошти” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 20, ст. 148; 2003 р., № 14, ст. 98; 2004 р., № 5, ст. 27, № 8, ст. 67, № 13, ст. 181; 2005 р., № 4, ст. 103, № 5, ст. 110, № 11, ст. 198, № 31, ст. 420; 2006 р., № 14, ст. 118, № 1, ст. 1) доповнити абзацом такого змісту:
“послуги з обов’язкової охорони майна та фізичних осіб”.
8. В останньому реченні частини першої статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., ст. 21, ст. 252; Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 17-18, ст. 250, № 37, ст. 451; 2005 р., № 7-8, ст. 162, №№ 17-19, ст. 267, № 25, ст. 337) після слів “Положення цієї частини не поширюється” доповнити словами “на суб’єктів охоронної діяльності, а також”.
9. Установити, що:
9.1. Підрозділи Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України є суб’єктами господарювання публічного права, які здійснюють некомерційну господарську діяльність.
9.2. Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України затверджується Кабінетом Міністрів України.
10. Кабінету Міністрів України протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом:
підготувати та подати до Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законодавчих актів, що випливають з цього Закону;
розробити та привести у відповідність із цим Законом свої нормативно-правові акти;
забезпечити перегляд наявних та розроблення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України нормативно-правових актів відповідно до цього Закону.

Проект вноситься народними депутатами України
Оніщуком М.В., Онопенком В.В., Кармазіним Ю.А