Устатті розглядаються актуальні питання діяльності громадських організацій в Україні та наголошується на їх важливості у суспільному житті

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Устатті розглядаються питання стосовно ролі іноземного капіталу у розвитку страхового, 224.97kb.
• До уваги усіх молодих людей району віком до 35 років, активних учасників молодіжних, 285.12kb.
• Довідник Спілки громадських організацій, 670.99kb.
• Актуальні проблеми економічних коливань в україні. Анотація, 133.75kb.
• Вознесенський міський голова, 35.28kb.
• Ще десять років тому це питання не виникало: просто громадських організацій майже, 239.86kb.
• Перелік місцевих громадських організацій та місцевих осередків всеукраїнських І міжнародних, 1143.55kb.
• Перелік місцевих громадських організацій та місцевих осередків всеукраїнських І міжнародних, 1113.44kb.
• Методичні рекомендації щодо виконання Міністерством юстиції та його територіальними, 189.06kb.
• Україні Проект "Цілі Розвитку Тисячоліття", 1465.18kb.

Корнишова М.О

Факультет політико-інформаційного менеджменту

Спеціальність «Політологія»

Група МПл.-11


Діяльність громадських організацій як чинник розбудови громадянського суспільства в Україні: проблеми та перспективи

Анотація

У статті розглядаються актуальні питання діяльності громадських організацій в Україні та наголошується на їх важливості у суспільному житті. Крім того, зосереджується увага на динаміці та розширенні сфери діяльності громадських організацій, які є свідченням рівня розвитку громадянського суспільства. Також аналізуються проблеми в діяльності громадських організацій та пропонуються шляхи їх вирішення.

Abstract

The article deals with the current issues connected with the activities of civil organizations of Ukraine. It emphasizes the importance of civil organizations in our social life. Moreover, great attention is paid to the dynamics and expansion of the scope of activities of civil organizations that act as an evidence for showing the level of development of civil society. The problems of activities of civil organizations are analyzed and the solutions are offered.

Постановка проблеми.

Неодмінною умовою становлення демократичних держав і формування націй у тій частині світу, яку ми вважаємо найбільш розвиненою та на яку сьогодні орієнтуємося, було становлення і розгортання системи суспільних інститутів, що утворюють громадянське суспільство. З моменту проголошення України суверенною, незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою проблема дослідження особливостей розвитку громадянського суспільства, його інститутів набуває надзвичайної актуальності. Так, одразу після здобуття незалежності спостерігається активний розвиток громадських організацій, мета заснування та діяльності яких полягає в можливості впливати на розвиток суспільства. В структурі громадянського суспільства починає визначатися громадський некомерційний (або як тепер часто говорять – «третій») сектор, який охоплює сукупність недержавних громадських організацій, що становлять «основу» громадянського суспільства. Вже 1992 р. приймається Закон України «Про об’єднання громадян», що вводить в правове поле України громадські організації та окреслює їх права та обов’язки. Це значною мірою посприяло стрімкому росту таких організацій а, відтак, і збільшенню можливостей громадян для заснування недержавних, некомерційних, відкритих організацій. Проте, незважаючи на стрімке зростання їх кількості з року в рік, існує безліч проблем, що впливають на їх діяльність, на ефективність здійснення ними своїх функцій, а звідси і на розвиток громадянського суспільства загалом, що, в свою чергу, є гальмівним чинником на шляху демократичного розвитку нашої держави.

Аналіз останніх досліджень і публікаій.

Питання, пов’язані з аспектами дослідження розвитку громадських організацій в Україні та проблем їх функціонування, ролі у розбудові громадянського суспільства та в житті держави загалом, відображені в працях українських дослідників. Внесок у теоретико-методологічні та емпіричні дослідження діяльності громадських організацій зробили такі вчені: С. Левченко, В. Балабін, О. Михайловська В. Новохацький, О. Стегній, О. Тарасов, О. Клименко, В. Нанівська та інші. Серед останніх досліджень та публікацій уваги заслуговують роботи Круглик С., зокрема статті «Громадські організації як інститути громадянського суспільства» та «Роль неурядових організацій у розбудові громадянського суспільства в сучасній Україні», де автор досліджує вплив громадських організацій на розвиток громадянського суспільства, їх роль в напрямку утвердження демократії. Значний інтерес до дослідження складають публікації Є. Пожидаєва, що присвячені розгляду питання діяльності громадських організацій в суспільно-політичних процесах. У даному контексті варто згадати про статтю на тему: «Неурядові організації у суспільно-політичному житті України: межі участі та пріоритети діяльності». Створенню методологічної основи дослідження неурядових організацій, визначенню їх стану та перспектив в Україні присвячена дисертація В. Пащенко на тему: «Неурядові організації як інститут громадянського суспільства: методологія дослідження та стан в Україні». Разом з тим ступінь дослідження діяльності громадських організацій, а зокрема їх ефективності в напрямку розбудови громадянського суспільства, ще не є достатнім і потребує подальшого аналізу.

Метою даного дослідження є аналіз діяльності громадських організацій в напрямку розбудови громадянського суспільства в Україні.

Відповідно до мети, поставлено такі завдання:

- визначити сутність громадських організацій та їх значення;

- прослідкувати динаміку розвитку громадських організацій (збільшення кількості та розширення сфери і видів діяльності громадських організацій);

- виявити проблеми в діяльності громадських організацій;

- запропонувати шляхи їх вирішення.

Виклад основного матеріалу.

Поняття «громадські організації», звичне для української наукової літератури і практики, практично відсутнє або лише іноді вживається в іноземній правовій літературі та нормативних актах. За кордоном найчастіше застосовуються наступні терміни. Недержавні організації (НДО) – це поняття, яке вважають найпоширенішим. Воно засвідчує, що організації створювані і керовані громадянами без жодного формального втручання держави. Майже синонімічним є поняття неурядові організації (НУО), оскільки в побутовому словнику держава асоціюється із виконавчою системою влади¹. Ці поняття, в основному, акцентують увагу на відображенні протиставлення цих організацій державі, тим самим вказуючи на їх недержавний характер. Іншими поширеними термінами є неприбуткові та волонтерські організації. Неприбуткові організації (НПО) – термін (популярний у США), який передбачає, що організація проводить діяльність, не маючи на меті отримання комерційного прибутку за підсумками цієї діяльності. Волонтерські організації (ВО) – це такі, які діють завдяки волонтерській або добровільній праці (термін поширений у Великій Британії)². Ці поняття відображають антикомерційний статус громадських організацій, їхню неприбутковість та добровільний характер об’єднання. Як бачимо, багатоманітність визначень термінів західними ученими зводиться до виокремлення ознак та особливостей, які фактично стосуються тих самих громадських організацій: недержавність, неприбутковість, добровільність об’єднання членів.

Для нашого суспільства термін «громадська організація» є найбільш вживаним і традиційним. Дане поняття має місце у Законі України «Про об’єднання громадян», де визначається як об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів³. З цього визначення випливає те, що громадяни для здійснення і захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів мають право на об’єднання в громадські організації. Це право є невід’ємною частиною прав людини і громадянина. Воно проголошене Загальною декларацією прав людини, Конституцією України та законами України.

Громадські організації – невід’ємна складова громадянського суспільства. Вони є добровільними об’єднаннями громадян, що створюються для вирішення громадських проблем та вираження спільних інтересів. В державах розвинутої демократії громадські організації діють в усіх сферах суспільного життя, вносять вагомий внесок в справу загального добробуту і стабільного поступу, є важливим чинником соціального та політичного життя. Здійснюючи свою діяльність на національному та місцевому рівнях, такі організації є ядром «третього сектору». В їх діяльності втілюються дух і сутність громадянського суспільства, а їх мережі пов’язують його в єдине ціле.

Розгалужена система громадських організацій є важливим показником розвитку громадянського суспільства. Враховуючи цей аспект, то тут варто зазначити про позитивні тенденції в Україні. Кількість зареєстрованих громадських організацій в Україні з року в рік зростає. Станом на 1 січня 2006 р. в Україні зареєстровано громадських організацій та їх осередків – 46682, 2007 р. – 50706, 2008 р. – 54862, 2009 р. – 59321⁴. Станом на кінець 2010 р. в Україні нараховувалося 63,000 зареєстрованих громадських організацій⁵.

Звичайно, сформована на сьогодні мережа громадських організацій по всій території України, є досить широкою. Проте за співвідношенням питомої ваги громадських організацій до кількості населення Україна все ще значно поступається іншим європейським країнам. Так, наприклад, в Україні на 10 тис. населення існує 11 зареєстрованих громадських організацій, в Угорщині – 46, в Хорватії – 85, а в Естонії – 201⁶. Крім того, на думку експертів, більшість з зареєстрованих організацій в Україні існує лише формально, або функціонує епізодично. За різними оцінками кількість активно діючих організацій складає не більше 3-4 тисяч (багато організацій щороку припиняють активну діяльність без формальних дій для припинення реєстрації як юридичних осіб). Під терміном «активно діюча організація» розуміється та організація, яка є офіційно зареєстрованою; працює не менше 2-х років; має досвід виконання не менше 2-х програм чи проектів; має успішний досвід виконання проектів та відома в регіоні⁷.

Всім зареєстрованим організаціям в Україні притаманні такі ознаки, як неурядовий характер, самоуправління, добровільність, некомерційність, неприбутковість і суспільна корисність діяльності. Крім того характерним є те, що діяльність українських громадських організацій охоплює практично всі сфери суспільного життя. Щодо розгалуженості сфери діяльності громадських організацій свідчать дані Творчого центру Каунтерпарт (ТЦК). Майже половина опитаних (44%) у 2010 р. представників громадських організацій зазначила сектор діти і молодь як один з трьох основних секторів своєї діяльності. Наступними за вагомістю є сектори громадянська освіта (27%) та права людини (27%), вирішення соціальних питань (25% )⁸. Більшість громадських організацій України працює одночасно у кількох сферах. Взагалі варто зазначити, що протягом останніх семи років (в період з 2003 по 2010 рр.) ці сектори діяльності громадських організацій є найбільш популярними і незмінними. Проте протягом цих років зменшилася кількість організацій, які працюють у секторах вирішення соціальних питань (25% у 2010 р., 36% у 2003 р.), права людини (31% у 2010 р., 27% у 2003 р.), розвиток сектору громадських організацій (13% у 2010 р., 17% у 2003 р.), політика, законодавство, держава (14% у 2010 р., 18% у 2010 р.)⁹.

Серед видів діяльності організацій найбільш поширеними у 2010 р. є тренінги та консультування, який обрали 37% респондентів (47% в 2009 р., 42% - в 2007 р.) та захист інтересів та їх лобіювання, який обрали 37% респондентів у 2010р. (41% у 2009 р., 26% у 2007 р.)¹⁰. Організації інформують, навчають і залучають громадян до визначення та вирішення питань, важливих для широкої громадськості. Це підтверджується високим відсотком організацій, що займаються поширенням інформації (36% у 2010 та 2009 рр., 8% - 2007 р., 35% - у 2006 р., 38% - у 2005 р., 39% - у 2004 р., 38% організацій - у 2003р.). Також організації активно займаються освітянською діяльністю – 29% у 2010 р.; хоча у порівнянні з результатами дослідження 2009 р. цей показник знизився на 3% (у 2009 р. він був на рівні 33%). Дослідженнями та аналітикою займаються 22% респондентів у 2010 р. (24% у 2009 році, 9% у 2007 р., 23% - як у 2006 р., так і в 2004 та 2005 рр.)¹¹.

Крім того, позитивним є наявність спроможності до організаційного розвитку активних громадських організацій. Згідно дослідженню Творчого центру «Каунтерпарт», середній бал організаційного індексу українських громадських організацій (визначається такими сімома компонентами діяльності організації: стратегічний менеджмент, система керівництва, система лідерства та менеджменту, стратегія щодо залучення коштів, відповідність фінансового менеджменту стандартам бухгалтерського обліку, процедури менеджменту людських і матеріальних ресурсів, легітимність організації)¹² у 2010 р. склав 0,55 (при максимальному значенні 1), що свідчить про наявність певної базової спроможності до організаційного зростання та зміцнення. Існують необхідні адміністративні процедури менеджменту фінансових і людських ресурсів, громадські організації мають базові елементи і процедури керівництва та стратегічного управління, а також системи менеджменту й лідерства. Фінансування опитані організації залучають досить хаотично¹³. Кожен із семи компонентів Індексу організаційної спроможності має різне значення. Громадські організації України сильні в налагодженні ефективної системи керівництва. Цей компонент індексу отримав найвищий середній бал – 0,82. Це свідчить про те, що переважна більшість організацій мають активно діючий керівний орган, функції та відповідальність якого чітко визначені та прописані. Вищий за середній бал громадські організації мають і в компоненті з фінансового менеджменту (0,61), що засвідчує те, що більшість організацій мають чітко визначені місію та стратегічні цілі, а принципи і стратегія організацій поділяються їх персоналом і членами. Однак не всі організації практикують довгострокове стратегічне планування, практика оновлення стратегічного плану ще не є загальноприйнятою. Найслабшим компонентом у 2010 р. став компонент з залучення фінансових ресурсів, який отримав лише 0,33 бала. Це свідчить про недостатню увагу керівників НУО до розробки та впровадження довгострокової стратегії залучення фінансування з різноманітних джерел¹⁴.

Попри постійне збільшення кількості громадських організацій та розширення сфери та видів їх діяльності, що є важливим чинником розбудови громадянського суспільства, також спостерігається наявність у середовищі громадянського суспільства питомої ваги членських організацій. У 2010 р. за даними дослідження ТЦК їх налічувалось 79% (у 27 % організацій налічується від 11 до 30 членів, в 25 % – понад 100 членів)¹⁵. До того ж відбувається зростання кількості їх членів. 48% опитаних у 2010 р. повідомили, що кількість членів у їхній організації збільшилась порівняно з попереднім роком, 40% організацій зазначили, що кількість членів залишилась такою самою та 10% опитаних заявили про зменшення кількості членів¹⁶. У 2010 р. 41% респондентів зазначили, що їх організації мають постійний оплачуваний персонал. Хоча у 2009 р. – 48%, у 2007 р. - 58%, у 2006 р. - 61%, у 2005 р. - 57%, у 2002 р. - 64% опитаних¹⁷. Хоча такі опитування, які проводяться серед самих громадських організацій, стверджують, що кількість їх співробітників та волонтерів постійно зростає, проведені соціологічні дослідження на загальнонаціональному рівні демонструють, що показник рівня безпосередньої участі громадян у діяльності громадських організацій протягом, практично, усіх років існування незалежної Української держави залишався стабільно низьким. За даними соціологічного моніторингу «Українське суспільство 1992 – 2008 рр.» залученість громадян до діяльності громадських організацій сьогодні спостерігається досить не значна. Так, переважна більшість громадян заявляють про неналежність до жодної з громадських організацій чи рухів. Хоча, позитивною тенденцією є те, що їх частка поступово скорочується (у 2006 р. – 83,6 %, а у 2008 р. – 83,3 %¹⁸). Дані експертних опитувань не суперечать даним загальнонаціональних опитувань, але вони, насамперед, свідчать про те, що частка активно діючих українських громадських організацій в Україні є настільки незначною, що зростання абсолютної кількості їх членів майже ніяк не відбивається на відносному загальнонаціональному рівні громадської участі.

Значний дефіцит громадянської активності населення є однією з головних перешкод, яка суттєво гальмує розвиток вітчизняного громадського сектору на сучасному етапі. Цьому значною мірою сприяє ставлення населення до діяльності інститутів громадянського суспільства. За даними Інституту соціології НАНУ, негативний баланс довіри до громадських організацій фіксується у сталому значенні середнього балу індексу довіри (за 5-ти бальною шкалою) – 2,4 бала у 2004, 2005 та 2006 рр.. І лише у 2008 р. середній бал індексу довіри до громадських організацій склав 2,6 бала¹⁹. Проте, цей показник все ще досить низький. Це є несприятливо для подальшого розвитку громадянського суспільства в нашій державі.

Основними причинами низького рівня довіри до громадських організацій та громадської пасивності є: зайнятість громадян повсякденними проблемами виживання, недостатня інформованість про існуючі громадські організації, пасивність громадських організацій щодо інформування громадян та їх залучення до своєї діяльності²⁰. Так, громадяни України майже не знають про роль, функції та можливості громадських організацій. А необізнаність широкого громадянства з діяльністю громадських організацій, зокрема тих, що мають успіхи, породжує скептицизм щодо громадських організацій взагалі.

Багато в чому успіх громадських організацій залежить від широкої й інтенсивної інформаційної кампанії. Але, на жаль, вітчизняна аудиторія громадських інформаційних й аналітичних центрів та організацій залишається вкрай нечисленною, часто обмежуючись користувачами мережі Інтернет. Адже електронною поштою та Інтернетом користуються в Україні 51,5% усього населення²¹. Поширення своєї присутності у друкованих ЗМІ, на телебаченні й радіо залишається сьогодні однією з головних проблем для більшості українських громадських організацій. Значна проблема й в тому, що наші ЗМІ не приділяють належної уваги процесам створення та діяльності організацій. Тому просвітницько-рекламна діяльність у зрозумілій та переконливій формі, яка мотивує і стимулює розвиток громадських ініціатив, має бути поставлена на системну основу. Необхідно забезпечити інформованість населення про діяльність організацій з альтернативних джерел (висвітлювати в ЗМІ їхню роль у соціальному житті громадян, для формування позитивної громадської думки проводити на телебаченні зустрічі, «круглі столи», дискусії представників громадських організацій з представниками гілок влади)²².

Ще однією важливою причиною низького рівня довіри до громадських організацій є низька оцінка ефективності їх діяльності. Головними ж причинами неефективності громадських організацій на думку громадян є їх недостатня активність та неспроможність реально впливати на ситуацію в регіоні і в країні²³. Так, оптимістичні показники щодо збільшення з року в рік кількості громадських організацій ще не говорять про достатній рівень якості цих організацій. Сьогодні лише менша частина з легалізованих громадських організацій постійно і активно працюють. Більшість інших існують лише формально. Особливу групу складають організації, що активізуються лише в період передвиборних кампаній і працюють у межах агітації чи контрагітації відносно того чи іншого кандидата, виборчого блоку. Вони фактично не роблять істотного внеску у розвиток громадянського суспільства (забезпечення прав і свобод людини, інформованості і політичної освіти громадян, залучення громадськості до вирішення соціальних проблем на місцевому та регіональному рівнях і т. ін)²⁴.

Однією з важливих проблем, що заважають ефективній діяльності громадських організацій є їх фінансування. Так, за результатами дослідження ТЦК 22% неурядових організацій розглядають державний бюджет як джерело свого фінансування. Лише половина громадських організацій розуміють потреби свої членів та враховують їхні інтереси при плануванні своєї діяльності. Тому й не значна кількість (35%) організацій отримують членські внески²⁵. 28% не мають жодних фондів та 32% мають річний бюджет менший 2000 доларів. Як правило, організації мають лише одне чи два джерела фінансуваня (більше ніж 51%) та ці джерела як правило мають форму грантів²⁶. Проте дуже часто мета, з якою це фінансування надається певній організації та сама дійсність розходиться. Новостворені організації отримавши грант забувають з якою метою були створені і займаються іншим проектом, щоб знову отримати грант. Таким чином грантів позбавляються інші організації, які гідні отримати їх для свого розвитку²⁷.

Головним джерелом поточної діяльності громадських організацій залишаються фонди, які підтримують виконання та реалізацію специфічних програм з боку міжнародних організацій, які працюють по контрактам з агенціями, що здійснюють технічну підтримку України. Більш за те, орієнтація проектної діяльності не сприяє утворенню міцної основи для організаційної структури і менеджменту організацій. Цей тип фінансування жорстко регламентує як громадські організації повинні виконувати специфічні проекти і не забезпечує ніякої підтримки для базових організаційних операцій. Отже, більшість громадських організацій страждають від недостатності добре розроблених організаційних завдань і стратегічних планів. Тому вони повинні адаптувати ці програми до компаній запропонованих донором. Як результат – організації здійснюють повсякденну діяльність при відсутності добре визначених цілей, активного керівництва і найбільш часто очолені чи спрямовуються окремою особою, яка виконує усі організаційні ролі. Ця особа працює директором програми для спонсорованого проекту без підтримки чи супроводження правління організації тому, що донори не забезпечують такого залучення. Це призводить неприбуткові організації до того, що вони залишаються неефективно організованими внаслідок браку розуміння базової концепції неприбуткової діяльності не тільки з боку лідерів та членів організацій, а також з боку посадових осіб та суспільства у цілому²⁸. Такі умови не сприяють створенню міцного здорового та здатного до самопідтримки громадянського суспільства.

Варто зазначити, що державне фінансування інститутів громадянського суспільства в Україні залишається непрозорим і неконкурентним; не врегульовано процедури надання державних грантів та особливості державних закупівель послуг громадських організацій. Тому необхідно, щоб новий Кабінет Міністрів прийняв постанови «Про затвердження методики проведення конкурсів соціальних проектів і програм, моніторингу та оцінки їх результатів» і «Про державне замовлення експертних та консультаційних послуг».

Характерним є також відсутність довгострокового бюджетного фінансування програм і проектів громадських організацій, в тому числі таких, що мають пріоритетне значення для державної політики в цілому. В даній ситуації важливим є створення державного фонду розвитку громадянського суспільства, що на конкурсних засадах має здійснювати державну підтримку довгострокових програм і проектів таких інститутів громадянського суспільства. Слід забезпечити участь представників громадянського суспільства в управлінні фондом та моніторингу його діяльності.

Важливим аспектом є налагодження ефективного діалогу громадських організацій та влади. Сьогодні при більшості міністерств, державних комітетів існують громадські ради. Це консультативно-дорадчі органи, яким відведено роль одного з основних інститутів взаємодії громадськості з органами влади. Створені на сьогодні громадські ради все ще не є цілком сформованими або не функціонують з інших причин, мають номінальний характер, їхній вплив на вироблення та прийняття рішень органами влади, формування та реалізацію державної політики є мінімальним або й взагалі відсутній. Тому важливо сприяти розширенню та підвищенню якості роботи таких громадських рад²⁹.

Взаємодія громадянського суспільства та органів виконавчої влади має, як правило, вузько відомчий характер, що перешкоджає формуванню і реалізації узгодженої державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства. Необхідним, відтак, є створити цільовий державний фонд сприяння розвитку громадянського суспільства з незалежною формою урядування (громадським правлінням), що дозволить на конкурсних засадах та за участю і моніторингу представників різних організацій здійснювати підтримку ініціатив, що спрямовані на розвиток громадянського суспільства.

Часто активність громадських організацій блокується органами місцевого самоврядування не лише завдяки відсутності політичної волі та інтересу до закритості. Відсутні механізми участі громадських організацій в формуванні і діяльності цих органів влади. Має бути поновлена дія норм законодавства, які дозволяли б громадським організаціям брати участь у висуванні кандидатів на посади депутатів місцевих рад і призначати спостерігачів на виборах до місцевих рад.

Не менш важливим є те, що питання діяльності громадських організацій повинні бути чітко врегульвані на законодовчому рівні. Хоча в Україні прийнято закони «Про свободу совісті та релігійні організації» (1991 р.), «Про об’єднання громадян» (1992 р.), «Про благодійництво та благодійні організації» (1997 р.), «Про молодіжні та дитячі громадські організації» (1998 р.), та вони потребують доповнень, які б стимулювали вироблення нової організаційно-правової форми існування організацій, котра б враховувала специфіку їх діяльності. Чинна нормативно-правова база характеризується декларативністю і браком чітких та прозорих механізмів³⁰. Закон «Про об’єднання громадян», визнаний Європейським судом з прав людини таким, що порушує Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема свободу об’єднань, має бути зміненим. Має бути прийнята нова редакція закону «Про громадські організації», яка відповідатиме Конвенції та Рекомендаціям Комітету Міністрів Ради Європи про правовий статус неурядових організацій в Європі щодо умов легалізації, видів діяльності і санкцій стосовно таких організацій.

Висновки

Отже, громадські організації є невід’ємною складовою будь-якого демократичного суспільства. Саме в їх діяльності втілюються дух і сутність громадянського суспільства. Від суспільно-політичної активності громадських організацій залежить розвиток громадянського суспільства. Позитивна динаміка збільшення кількості громадських організацій, розширення сфер та видів їх діяльності, спроможності до організаційного розвитку є, звичайно, важливими показниками в розвитку громадянського суспільства в Україні. Але про достатній рівень якості цих організацій говорити важко. Активність громадських організацій в нашій державі гальмується цілою низкою чинників. Громадяни поки що не сприймають громадські організації як дієвий інструмент захисту своїх прав, низько оцінюють їх ефективність (про що можна судити за рівнем довіри громадян до них та участю в їх діяльності) та недостатньо уявляють можливості їх реального застосування. На це значний вплив має недостатня інформованість про існуючі громадські організації, пасивність самих громадських організацій щодо інформування громадян та їх залучення до своєї діяльності. Відтак, необхідним постає питання забезпечення інформованості населення про діяльність організацій ЗМІ, здійснення просвітницько-рекламної діяльності у зрозумілій та переконливій формі. Однією з важливих проблем організацій є їх фінансування. Важливим в цьому аспекті є врегулювання процедури надання державних грантів та особливості державних закупівель послуг громадських організацій; створення державного фонду розвитку громадянського суспільства, що на конкурсних засадах має здійснювати державну підтримку довгострокових програм і проектів організацій. Для більш ефективної діяльності громадських організацій також важливим є налагодження ефективного діалогу громадських організацій та влади. Необхідно сприяти розширенню та підвищенню якості роботи консультативно-дорадчих органів (громадських рад) при урядових органах, активізувати проведення громадсько-урядових консультацій на постійній основі. Зрештою, питання діяльності громадських організацій повинні бути чітко врегульовані на законодовчому рівні. Слід спростити процедури що регулюють створення, реєстрацію та діяльність громадських організацій. Закони, що регулюють діяльність громадських організацій, повинні бути переглянуті та доповнені. Має бути прийнята нова редакція закону «Про громадські організації». Належна міцність та сталість громадських організацій залежатимуть від того, чи будуть спроможні вони отримати широку соціальну підтримку мас в якості членів, волонтерів та донорів. Вони повинні довести свою необхідність, а громадяни водночас усвідомити це.


Перелік ключових слів:

Громадянське суспільство, об’єднання громадян, громадська організація, недержавна організація, неурядова організація, неприбуткова організація, волонтерська організація, «третій сектор»


Список використаних джерел та літератури:

1. Бень О. Молодіжні громадські організації: концептуалізація поняття, функції, класифікація // gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlnu_sociology/2008_02/Ben'.pdf

2. Держалюк О. Динаміка та розширення спектру діяльності громадських організацій як складові демократизації українського суспільства // gov.ua/Monitor/May08/03.htm

3. Закон України «Про об’єднання громадян» // Відомості Верховної ради України. – 1992. - №34. – ст. 504

4. Злобіна О. Дозвілля молоді України та Росії активно переноситься в Інтернет-мережу // a/ua/analit/rkjej

5. Кількість суб’єктів ЄДРПОУ за галузями економіки та організаційно-правовими формами господарювання станом на 1 січня 2009 р. // at.gov.ua/operativ/operativ2009/edrpoy/edrpoy_u/opfg/ks_za_ opf0109.htm

6. Лациба М.В. Чому нам потрібен новий закон «Про громадські організації» / М. Лациба, О Вінніков, М. Слюсаревський; Укр. незалеж. центр політ. дослідж. – К., 2008. – 40 с.

7. Михайловська О. Держава і розвиток інститутів громадянського суспільства // Політичний менеджмент. – 2005. - №3 (12). - С. 108 – 114.

8. Опалько Ю. Розвиток громадянського суспільства в Україні: відповідність стандартам Ради Європи // gov.ua/Monitor/May2009/14.htm

9. Рева С. Участь громадськості у процесі формування та реалізації державної політики // Політичний менеджмент. – 2006. – №3 (18). - С. 67 – 73.

10. Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України 2002-2010 роки: Звіт за даними дослідження / Л. Паливода, С. Голота. - К. : ВД «Купол», 2010. – 118 с.

11. Степаненко І. Концептуальна невизначеність громадянського суспільства в Україні: можливості подолання / Розвиток демократії в Україні: матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 29 вересня – 1 жовтня 2000 р.). – К.: «Центр освітніх ініціатив», 2001. – С. 581 – 597.

12. Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки – 2005 / За ред. О. Власюка. – К.: Знання, 2005. – 608 с.

13. Українське суспільство 1992 – 2008. Соціологічний моніторинг / За ред. д. е. н. В. Ворони, д. соц. н. М. Шульги. – К.: Ін-т соціології НАН України, 2008. – 636 с.

14. Шевчук Т. Недержавні організації в громадському житті Рівненщини // fo/news.php?nid=6