У Вашингтоні 4 квітня 1949 року, відповідно до Статті 51 Статуту оон, що підтверджує невід'ємне право незалежних держав на індивідуальну або колективну оборону

Вид материала

Документы

Содержание Розвиток і нинішній стан відносин україна-нато Хартію про Особливе партнерство між Україною та НАТО Комісію Україна — НАТО План дій Україна — НАТО Переваги членства в нато Недоліки членства в нато

Подобный материал:

• Відносини Україна-нато в цифрах І фактах, 294.26kb.
• Аспекти співпраці України з нато ” що таке нато? Нато, 235.87kb.
• Кабінету Міністрів України  від 27 грудня 2001 року n 1758,  від 4 вересня 2003 року, 88.54kb.
• Співдружності Незалежних Держав, прийнятої главами урядів Співдружності Незалежних, 249.61kb.
• Оон організація об’єднаних націй, 79.66kb.
• Кабінету Міністрів України  від 4 червня 2003 року n 871,  від 19 серпня 2009 року, 139.6kb.
• Про внесення змін до Програми розвитку земельних відносин, контролю за раціональним, 12.28kb.
• Корінець свідоцтва, 242.74kb.
• Корінець свідоцтва, 245.12kb.
• Кабінету Міністрів України  від 27 серпня 2010 року n 776 Відповідно до статті 31 закон, 1089.22kb.

Матеріали до загальнообласного

Дня інформування населення

31 липня 2007 року

Україна-НАТО:

перспективи членства, переваги та недоліки


Організація Північноатлантичного договору — це альянс 26 країн Північної Америки і Європи, які прагнуть досягти мети Північноатлантичного договору, підпи­саного у Вашингтоні 4 квітня 1949 року, відповідно до Статті 51 Статуту ООН, що підтверджує невід'ємне право незалежних держав на індивідуальну або колективну оборону. Кожна з держав приєдналась до нього добровільно після публічного обговорення і внутрішньої парламентської процедури.

За Договором головна роль НАТО полягає у забезпеченні свободи і безпеки країн-членів за допомогою політичних і військових засобів. НАТО дотримується спільних для Альянсу цінностей демократії, індивідуальної свободи, верховенства права та мирного розв'язання суперечок і підтримує ці цінності в усьому євро­атлантичному регіоні. Вона слугує форумом, на якому країни з Північної Америки і Європи можуть консультуватись зі спільних питань безпеки та здійснювати спільні дії з їх розв'язання.

Однакові основні цінності та інтереси і відданість справі збереження демократичних принципів роблять нероздільною безпеку Європи і Північної Америки. Альянс стоїть на захисті своїх країн-членів від загрози агресії і розглядає напад на одного або декількох членів як напад на усіх.

Спираючись на загальні цінності демократії, прав людини і верховенства права, Альянс постійно працює над забезпеченням тривалого мирного порядку в євроатлантичному регіоні. Однак, на перешкоді досягненню цієї мети може стати криза чи конфлікт поза регіоном. Тому Альянс не тільки забезпечує оборону своїх членів, а й допомагає підтримувати мир і стабільність за межами території країн Північноатлантичного договору через партнерство і операції з врегулювання кризових ситуацій.

Головні завдання безпеки НАТО визначені в Стратегічній концепції Альянсу, що є основою втілення його політики загалом. Концепція вперше опублікована у 1991 році як публічний документ, відкритий для обговорення і коментарів парламентів, фахівців у галузі безпеки, журналістів і широких кіл громадськості. Даний документ був переглянутий у 1999 році. коли союзники взяли на себе зобов'язання забезпечувати не тільки спільну оборону, але й мир і стабільність в ширшому євроатлантичному регіоні.

Діяльність НАТО зосереджена на таких основних напрямках:

• здійснення миротворчих операцій з метою врегулювання конфліктів та забезпечення пост-конфліктного будівництва;
  
• боротьба з міжнародним тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення, нелегальним обігом наркотичних речовин, торгівлею людьми, незаконним відмиванням грошей;
  
• впровадження міжнародних освітніх та наукових програм;
  
• надання гуманітарної допомоги країнам, постраждалим від стихійних лих та техногенних катастроф;
  
• сприяння демократичному розвитку країн, забезпеченню дотримання основоположних прав людини, боротьбі з корупцією, ефективному функціонуванню механізмів державного управління.
  

РОЗВИТОК І НИНІШНІЙ СТАН ВІДНОСИН УКРАЇНА-НАТО

Зважаючи на стратегічну позицію України як моста між Східною і Західною Європою, її відносини з НАТО мають провідне значення для розбудови миру і стабільності в євроатлантич­ному регіоні.

Офіційні контакти розпочались у 1991 році, коли Україна, отримавши незалежність після розпаду Ра­дянського Союзу, приєдналася до Ради північноатлантичної співпраці (яка пізніше була замінена на Раду євроатлантичного партнерства). У 1994 році Україна першою із членів Співдруж­ності Незалежних Держав (СНД) приєдналася до Партнерства заради миру (ПЗМ). Протягом 90-х років наша країна також продемонструвала своє прагнення взяти участь у забезпеченні євроатлантичної безпеки, надаючи підтримку миротворчим операціям під проводом НАТО на Балканах.

9 липня 1997 року в Мадриді український президент, глави держав і урядів НАТО підписали Хартію про Особливе партнерство між Україною та НАТО. Хартія стала офіційною основою для відносин між Україною та НАТО. Вона дала можливість членам Альянсу підтвердити свою підтримку суверенітету України, її незалежності, територіальній цілісності, демократичному розвитку, економічного процвітання і статусу неядерної держави, а також принципу недоторканності кордонів. Альянс вважає це ключовими чинниками стабільності і безпеки в Центральній і Східній Європі та на континенті загалом.

Згідно з Хартією було створено Комісію Україна — НАТО, як орган прийняття рішень, спрямованих на розвиток спільної діяльності та поглиблення взаємовідносин. Комісія забезпечує проведення консультацій з питань безпеки та здійснює нагляд за належним виконанням поло­жень Хартії, відповідає за виконання спільних заходів у рамках щорічних робочих планів.

У Хартiї передбачено створення практичних механiзмiв двостороннього спiвробiтництва Україна-НАТО, зокрема засідання та робочі зустрічі на рівні послів і військових представників, міністрів закордонних справ і міністрів оборони та начальників Генеральних штабів тощо. Для виконання роботи у сферах оборонної реформи, озброєння, економічної безпе­ки, науки та довкілля створено спільні робочі групи, практикується обмiн експертами. До інших сфер належать оперативні питання, врегулювання кризових ситуацій і підтримка миру, цивільне планування на випадок надзвичайних ситуацій. Важливим напрямом спiвробiтництва залишаються полiтичнi консультацiї.

У травні 2002 року незадовго до п'ятої річниці підписання Хартії тодішній президент Леонід Кучма оголосив про бажання України вступити до НАТО. Пізніше того ж місяця на засіданні Комісії Україна — НАТО в Рейк'явіку міністри закордонних справ наголосили на своєму прагненні підняти відносини на якісно новий рівень, зокрема через інтен­сифіковані консультації і співпрацю з політичних, економічних і оборонних питань.

В листопаді цього ж року в Празі на засіданні Комісії на рівні міністрів закордонних справ було затверджено План дій Україна — НАТО, де чітко визна­чено стратегічні цілі та пріоритети України на шляху до цілковитої інтеграції в євроатлантичні структури безпеки. Для забезпечення досягнень цілей даного Плану дій узгоджуються щорічні Цільові плани. Україна сама визначає, в яких заходах вона братиме участь спільно з НАТО, а також що вона бажає робити самостійно. Двічі на рік відбува­ються засідання Комісії Україна — НАТО з аналізом стану виконання цих планів, один раз на рік готується звіт про результати діяльності.

Оцінюючи виконання Плану дій в 2004 році, члени Альянсу визнали значний прогрес якого вдалося досягти в здійсненні оборонної реформи в Україні та наголо­сили на необхідності здійснення українським керівництвом рішучих кроків щодо гарантування свободи слова і верховенства права, зміцнення громадянського суспільства і судової гілки влади, посилення контролю за експортом зброї.

Значного прогресу у відносинах України з НАТО було досягнуто у 2005 р. Так, у лютому на саміті Комісії Україна-НАТО в Брюсселі Президент України В.Ющенко проголосив набуття членства в НАТО кінцевою метою співробітництва України з Альянсом. 21 квітня на засіданні Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ було ініційовано Інтенсифікований діалог з питань членства та відповідних реформ. Так, Україна зробила важливий крок на шляху до реалізації одного зі своїх зовнішньополітичних пріоритетів і створила передумови для переведення формату співробітництва з НАТО на якісно новий рівень.

Практичне обговорення підходів України та НАТО в рамках запровадження Інтенсифікованого діалогу відбулося під час візиту делегації Північноатлантичної Ради НАТО  в Україну 18-20 жовтня 2005 р. на чолі з Генеральним секретарем Альянсу, у ході якого було проведене чергове засідання Комісії Україна-НАТО за участю міністрів закордонних справ та оборони України, а також здійснені поїздки членів делегації НАТО в регіони України в інформаційно-роз’яснювальних цілях. Вперше в історії відносин Україна-НАТО відбулося спільне засідання РНБО України та Північноатлантичної Ради НАТО під головуванням Президента України В.Ющенка за участі Генсекретаря НАТО Я.Схеффера.

А в грудні 2005 р. за підсумками засідання Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ було прийнято спільну заяву, в якій вперше у документах Україна-НАТО йде мова не лише про відкритість „дверей НАТО”, а й про конкретні перспективи залучення України до Плану дій щодо членства.

15-16 березня 2007 року в Києві проведено спільне засідання Міжпарламентської ради Україна-НАТО і Комітету Парламентської асамблеї НАТО з питань економіки та безпеки, на якому було відзначено значний прогрес у співробітництві України з НАТО, в реалізації завдань щодо поглиблення її участі в євроатлантичних структурах безпеки.

26-27 квітня 2007 р. у столиці Норвегії м.Осло відбулося засідання Комісії Україна – НАТО на рівні міністрів закордонних справ, на якому відбувся обмін думками щодо актуальних питань європейської безпеки та співробітництва України з Альянсом.

14 червня 2007 р. у штаб-квартирі НАТО (м. Брюссель, Бельгія) делегація України на чолі з Міністром оборони Анатолієм Гриценком взяла участь у засіданнях Комісії Україна – НАТО та Ради євроатлантичного партнерства на рівні міністрів оборони, на яких розглядалися питання реформування оборонного та безпекового секторів України, а також її участі в операціях з підтримання миру під проводом НАТО.

18 червня 2007 р. Президент України Віктор Ющенко підписав Указ „Про Цільовий план Україна - НАТО на 2007 рік у рамках Плану дій Україна-НАТО”. Даний документ прийнято з метою подальшої реалізації положень Хартії про особливе партнерство між Україною і Організацією Північноатлантичної угоди та Плану дій Україна-НАТО.

З 9 по 22 липня ц.р. в рамках програми НАТО “Партнерство заради миру” на території Одеської та Миколаївської областей проходили українсько-американські тактичні навчання військово-морських сил із запрошенням представників інших країн “Сі Бриз-2007”.
Темою “Сі Бризу-2007” визначено планування та проведення миротворчої операції з підтримання миру, а мета маневрів полягає у відпрацюванні за міжнародними стандартами дій багатонаціональних штабів та сил під час здійснення ними миротворчої операції.

ПЕРЕВАГИ ЧЛЕНСТВА В НАТО

• Процес входження до НАТО є стимулюючим фактором для проведення внутрішніх політичних та соціально-економічних реформ усіх сфер суспільного життя, гармонізації законодавства з правовими нормами та демократичними принципами країн-членів НАТО, прискорення трансформації Збройних Сил України, встановлення цивільного демократичного контролю над оборонним та безпековим секторами держави.
  
• Після вступу до Альянсу Україна братиме безпосередню участь у процесах вироблення і прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської і євроатлантичної безпеки, які не лише стосуються інтересів національної безпеки України та НАТО, але й формують сучасне середовище євроатлантичної безпеки, включаючи безпеку України. При цьому варто звернути увагу на принцип прийняття рішень в Альянсі – усі без винятку рішення в НАТО приймаються консенсусом.
  
• Україна отримає безпрецедентні додаткові гарантії забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів відповідно до Вашингтонського договору.
  
• НАТО надає ефективну практичну допомогу державам у випадку надзвичайних ситуацій та техногенних катастроф. І в Україні бували випадки, коли допомога НАТО була вчасною і потрібною. Це і ліквідація аварії на колекторних спорудах Харкова наприкінці 90-х років, і наслідків повеней у Закарпатті у 1998 та 2001 роках. Крім того, саме НАТО забезпечило оперативне надання допомоги США в ліквідації наслідків урагану „Катріна” та Пакистану у ліквідації наслідків землетрусу.
  
• Вступ України в НАТО сприятиме покращенню інвестиційної привабливості країни в очах міжнародних інвесторів. точну цифру фінансових вливань, які може отримати Україна, назвати неможливо, проте досвід країн попередніх хвиль розширення свідчить про значне зростання прямих закордонних інвестицій.
  
• Щодо позитивів, які Україна вже має сьогодні, слід згадати проект НАТО щодо створення Трастового фонду для ліквідації надлишків застарілих боєприпасів, яких в Україні 133 тис. тон, 1,5 млн. одиниць застарілої стрілецької зброї та 1 тис. одиниць переносних зенітно-ракетних комплексів. Загалом проект розрахований на 12 років, і на його реалізацію передбачається витратити більше 25 млн. євро. Така утилізація дозволить уникнути ситуацій, подібних до пожеж на військових складах у Запорізькій та Донецькій областях, унаслідок чого постраждали місцеві мешканці, а держава зазнала чималих фінансових втрат.
  

• НАТО надає допомогу Україні у вирішенні проблем звільнених у запас військовослужбовців. Завдяки фінансовій підтримці Альянсу з грудня 1999 р. по 2005 р. було організовано 39 курсів з вивчення іноземних мов (англійська, німецька, французька, італійська), які закінчили 447 колишніх військовослужбовців, і 15 курсів з основ ведення підприємницької діяльності для звільнених у запас офіцерів. У 2006 р. на фінансове забезпечення потреб програми перепідготовки військовослужбовців було передбачено 300 тис. євро. У березні 2007 р. у Севастополі за підтримки НАТО почали функціонувати курси з вивчення англійської мови для військових українського флоту, які залишають службу.
  
• Саме завдяки НАТО було збережено найбільший у Європі полігон  “Яворів” у Львівській області, до забезпечення діяльності якого залучається велика кількість цивільних осіб приватних компаній малого та середнього бізнесу, отримуючи постійну роботу та замовлення на надання побутових та інших послуг.
  

• Членство України в НАТО матиме глибоке цивілізаційне значення для нашої країни. Адже входження до Альянсу означає для України, перш за все, приєднання до сім’ї націй, що мають спільні демократичні цінності, які цілком поділяє український народ. Національним інтересам України відповідає взаємодія з країнами-членами НАТО у боротьбі проти міжнародного тероризму, розповсюдження зброї масового знищення, нелегального обігу наркотиків, торгівлі людьми, в питаннях захисту навколишнього середовища, становлення громадянського суспільства тощо.
  
• Загалом, в умовах глобалізації адекватне реагування на нові виклики і загрози, а також утримання збройних сил, здатних забезпечити цілковиту безпеку держави, для окремої країни є досить затратною справою. Членство в НАТО фактично зменшує навантаження на економіку держави.
  

НЕДОЛІКИ ЧЛЕНСТВА В НАТО

Оцінка можливих негативних наслідків будь-якого рішення має співвідноситися з його позитивами і перевагами. У цьому зв’язку, переваг від членства України в НАТО значно більше, ніж потенційних втрат. Про це свідчить, принаймні, досвід 9 країн Центральної і Східної Європи, які набули членства в Альянсі в останні роки.

Приєднання України до НАТО вимагає величезних зусиль, послідовності дій та щоденної клопіткої роботи. При цьому, демократичні перетворення українського суспільства, вдосконалення системи державного адміністрування, піднесення вітчизняної економіки, професіоналізація нашої армії на шляху до НАТО є, безумовно, позитивними процесами, хоча вони відбуваються повільно, складно та на деяких етапах можуть трактуватися неоднозначно.

Наприклад, реформа Збройних Сил України відповідно до критеріїв побудови армій оборонного типу більшості країн-членів НАТО передбачає скорочення особового складу. Це, у свою чергу, може призвести до такого негативного наслідку, як тимчасове загострення соціальних проблем серед наших військових. Але закономірним кінцевим результатом процесу реформування ЗСУ буде створення сучасної, мобільної, професійної, високооплачуваної та боєздатної української армії, здатної ефективно захищати нашу країну. Це є однозначним позитивом і необхідне Україні незалежно від можливого членства в НАТО. Окрім того, саме НАТО вже кілька років допомагає Україні вирішувати проблеми соціальної адаптації та перекваліфікації військовослужбовців, звільнених у запас.

Не менш характерним прикладом у цьому контексті може слугувати і український військово-промисловий комплекс. Можливе членство України в Альянсі відкриє українським підприємствам нові інвестиційні перспективи та ринки озброєнь в країнах-членах НАТО, про що свідчить досвід країн-членів Альянсу зі Східної Європи. Можливо, деякі підприємства не зможуть оперативно скористатися цією перевагою та в умовах жорсткої конкуренції з військово-промисловим комплексом високорозвинутих країн ринкової економіки будуть змушені закритися – це негатив. Однак, переорієнтація підприємств на створення високотехнологічних і конкурентоспроможних на світовому ринку озброєнь піде лише на користь як вітчизняній оборонці, так і українській економіці в цілому.

Навіть якщо український оборонно-промисловий комплекс певним чином переорієнтує виробництво зброї за стандартами НАТО, це абсолютно не означатиме необхідність розривати багаторічне спільне з Росією виробництво вже існуючих або нових зразків зброї. Водночас, фактом є те, що українсько-російська співпраця у цій галузі відбувається переважно за старими, ще радянськими, зразками озброєнь. Крім того, Росія вже й сама почала застосовувати натовські стандарти. Для полегшення доступу на ринки країн-членів НАТО, у січні 2003 року було підписано відповідну Угоду про приєднання РФ до системи кодифікації НАТО, що має активізувати співпрацю у сфері торгівлі товарами військового призначення. Важливим є те, що членство України в НАТО не зобов’язує розривати існуючі виробничі зв’язки з воєнно-промисловим комплексом Росії, яка успішно розвиває та нарощує своє військово-технічне співробітництво з багатьма країнами-членами НАТО.

Таким чином, незалежно від старих виробничих зв’язків з Росією, воєнно-промисловий комплекс України повинен самостійно розвиватися, шукати нові ринки збуту, створювати сучасні види озброєнь як на продаж, так і для Збройних Сил України. Результат цього процесу буде позитивним, якщо він буде обумовлений, перед усім, ринковою доцільністю.