1-й ведучий. Добрий день, дорогі гості! 2-й ведучий
| Вид материала | Урок |
- Хімічний квк ведучий, 115.9kb.
- Сценарій свята до 197 річниці з дня народження Т. Г. Шевченка Ведучий, 300.93kb.
- «Моя майбутня професія» Ведучий, 85.67kb.
- Свято української мови для дітей старшого шкільного віку ведучий, 108.27kb.
- "Їстівне – неїстівне". Ведучий кидає м'яч одному з гравців, І якщо ведучий називає, 107.55kb.
- 1. Вщасливу пору, в ясну годину Весела наша зійшлась родина, 102.98kb.
- Дорогі друзі! Шановні вчителі, батьки, гості! Сьогодні ми зібралися на незвичайне свято,, 315.03kb.
- 1-й учень, 122.09kb.
- Звучить Державний Гімн України. Ведучий. Життя іде. Дорослішають діти, сивіють матері, 53.82kb.
- Іконкурс «Представлення» ( Кожна сім’я розповідає про себе) Ведучий: Ось тепер ми усі, 26.01kb.
1-й ведучий. Добрий день, дорогі гості!
2-й ведучий. Сьогодні ми зібралися в цьому залі, щоб ушанувати найпрекраснішу з наук – древню і вічно молоду історію.
1-й. І в цей чудесний день до нас на свято прибула головна покровителька історії, її муза – Кліо.
Входить Кліо.
Клио. Из глубины веков, из красоты далекой
Меня позвали в гости – молодцы!
За это я вам тайны приоткрою
И мифы расскажу и покажу дворцы.
Меня должны все узнавать –
И взрослые, и дети.
Меня должны все почитать –
Я старше всех на свете.
Урок истории для вас сегодня сказка,
Но верьте мне, что пробегут года,
Вы многое забудете, а это –
В воспоминаньях будет навсегда.
Нельзя забыть героев дней тех славных,
Их имена должны вы повторять.
Читать о них легенды и сказанья,
И их дела былые вспоминать.
1-й. О Кліо! Дозволь нам розпочати вечір історії.
2-й. Ми усі з нетерпінням чекаємо на зустріч зі святом.
Кліо. І це чудово. Я дуже рада, що ви любите історію і зібралися, щоб вшанувати її. Адже це – найдавніша з наук. Вона виховує в нас кращі людські якості – сміливість, рішучість, доброту, почуття прекрасного і звичайно розвиває інтелект. Не даремно «батько історії» Геродот говорив: «Історія – учителька життя».
1-й. Це правда. Історія нас вчить бути гарними людьми й учить думати.
2-й. О, Кліо, скажи, чим же сьогодні ти нас порадуєш? Яку цікаву історію розкажеш?
Кліо. Я думаю, ми сьогодні з вами пройдемося головними сторінками нашої історії і згадаємо як все відбувалося.
Стародавній світ.
Танець.
Двоє розмовляють, а третій дрімає біля багаття.
Дикунка. Так, Швидкий Олене, я думала, що ти вже не вирвешся з лап цього тигра.
Дикун. Ну що ти, Хитра Лисице, сотні разів я зустрічався з цими звірами і залишався цілий. Шкода тільки, що тигр забрав мою здобич, і тепер ми залишилися без м’яса. А як твоя здобич?
Хитра Лисиця. Ой, зовсім погано. Злий дух лісу знищив усі гриби і ягоди.
Швидкий Олень. Так, доведеться нам у пошуках їжі переходити в інше місце. Тільки, говорять, поблизу з’явилися воїни з племені тумба-юмба й іти звідси небезпечно.
Хитра Лисиця. Підемо хоч погріємося біля багаття, а завтра поговоримо з вождем про те, як нам бути.
Швидкий Олень. Йдемо.
Хитра лисиця (до дитини). Гусяче Перо, чому не горить вогонь? Чи ти не давав йому їжі?
Гусяче Перо (плаче). Я годував його і вдень, і вночі, не стуляючи очей, але дух вогню залишив нас.
Швидкий Олень. О горе нам! Напевно, духи розгнівалися на нас і тепер нам загрожує загибель (плачуть, падають на коліна, простягаючи руки до небес).
Завіса.
Древня Греція.
Ведучий. Грецькі боги оселилися на горі Олімп. Царював там Зевс. Три прекрасні гори охороняють вхід на світлий Олімп і піднімають густу хмару, що закриває ворота, коли боги спускаються на землю. Ні дощу, ні снігу не буває в царстві Зевса, там вічно панує ясне радісне літо.
Ведучий. А нижче клубочаться хмари, які часом закривають далеку землю. Там, на землі, весну і літо змінюють осінь та зима, радість і веселощі чергуються з нещастям і горем. Правда, і боги зазнають смутку, але він швидко минає, і знову настає радість на Олімпі.
Ведучий. Кожний народ на ранньому етапі розвитку проходив через язичницькі вірування. Це стосується й українців, які в давнину також були язичниками.
Ведучий. На всій території Греції існували священні місця, де на честь богів зводились святилища, у яких служили оракули, що передавали волю богів. Щоб задобрити богів греки споруджували їм храми, ставили статуї, приносили жертви.
Ведучий. Територія храму вважалася священною і недоторканою. Тому в храмах іноді ховалися втікачі або злочинці, яких не можна було там зачіпати, часто в храмах зберігалася скарбниця міста. Особливо відомі храми Зевса в Олімпії і Аполлона в Дельфах.
Ведучий. Місцем жертвоприношень слугував вівтар, установлений просто неба або всередині храму. На вівтарі розводили священний вогонь. Жертовними дарами були плоди, їжа, вино, пахощі, тварини. Греки знали вподобання богів і приносили в жертву різних тварин. Посейдонові – биків, Афіні – корів. Після того як жрець проказував молитву, голову тварини окропляли водою, щоб її очистити. Зібрану кров лили на вівтар. Тушу смажили на вогні і роздавали як частування.
Завіса.
Танок.
Київська Русь
Ведучий. Загадкова дорога історії привела нас сьогодні до часів, які засвідчили виникнення українського народу і побудову першої самостійної держави. Назва цієї держави – Київська Русь.
Ведучий. Змінювали один одного князі. Зростав, розбудовувався, міцнів Київ. Збільшувалася територія князівства за рахунок приєднання сусідніх земель.
Ведучий. У панцирах, з мечами і щитами
Стоять далекі предки перед нами,
Хоч дивно нам дивитись на щити
З двадцятого століття висоти.
Ведучий. Жив Ігор-князь у нашім краї,
Не на землі, а на коні:
Десь на кордоні запалає,
А вже нога у стремені.
В шоломі й панцирі, із луком,
З мечем відгостреним завжди,
Бив половецьких хижих круків
За наші села й городи.
Ведучий. Княгине Ольго, ти в часах далеких
До нас прийшла з болгарської землі,
Як ті вовки, чекали небезпеки,
Як ті чайки, жалілися жалі.
Та в Києві державною рукою
Добро і лад ти швидко навела,
І хрест засяяв зіркою святою,
Яку ти в наше небо підняла.
Ведучий. Князював він справедливо,
Був розумним і сміливим.
Землі всі в руках зібрав,
Край він свій обороняв.
І в європі честю мали
Королі, князі, царі
Поріднитись з Ярославом,
Побувати у дворі.
Ведучий. Але мудрість Ярослава
Вся була в його ділах.
У державнім будівництві,
Владі, устрою, в судах.
Запорізька Січ.
1-й. запорізька Січ. Козаччина. Найлегендарніше минуле українського народу, його святиня. Синонім свободи, людської й національної гідності, талановитості.
2-й. нашої заслуги в тім не бачу,
Нашої не знаю в тім вини,
Що козацьку бунтівливу вдачу
Нам лишили предки з давнини.
1-й. Та хто ж вони – козаки?
2-й. Було колись в Україні –
Ревіли гармати:
Було колись- запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю.
1-й. Мабуть, через віки до вас дійшов шелест козацьких знамен, брязкіт козацької зброї, стогін української землі від копит навальних ординців, бій, як блискавка, як межа між життям і смертю, між минулим і майбутнім нашого народу.
2-й. ми любимо небо і квіти,
І сонце нам шле свій привіт.
Ми роду козацького діти,
Землі української цвіт.
Пісня.
!932-1933 р.
Лунає музика «Реквієм» Моцарт.
Читець. Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.
Я зітхну, запалю обгорілу свічу.
Помічаю: не замки – твердині, не храми –
Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях
З далини, аж немов з кам’яної гори
Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття».
І не рік, а криваве клеймо «Тридцять три».
Читець. У той рік заніміли зозулі,
Накувавши знедолений вік,
Наші ноги розпухлі узули
В кирзяки-різаки у той рік.
Клала в яму, копнувши під бік.
Без труни, загорнувши в ряднину.
А на ранок – помер чоловік.
І невтому, трудягу старого,
Без хреста повели у той бік.
І кістьми забіліли дороги
За сто земель сибірських, сто рік.
У той рік і гілля, і коріння –
Все трощив буревій навкруги.
І стоїть ще й тепер Україна,
Як скорботна німа край могил.
Читець. Ти кажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели до тла?
Як навіть марево виймали з печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі
І з торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору –
Греби, нічого людям не лишай!
Хто ж села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський молох світ нам затуляв.
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш – не було голодомору!
1941-1945 р.
Лунає пісня про війну.
1-й. Ішов третій день війни. Москва – насторожена, зібрана, готова до оборони. Призовні пункти в колишніх школах. Діти, які подорослішали передчасно.
2-й. Війна не прийшла, а ввірвалася в будинки людей, перевернувши все з ніг на голову. Німці йшли ситі, наглі – місто завмерло в очікуванні. В ньому діяли окремі підпільні групи, в складі яких були й хлопчаки 10-14 років.
3-й. вони розклеювали листівки. Це багато – в окупованому ворогами місті знати, що країна не здалася, а воює і перемога близька.
4-й. багато хлопчаків втекло на фронт, вони брали участь в боях. Їх називали – сини полків.
1-й. Ходили в розвідку, воювали, геройські загинули. Їх імена навіки вписані в «Книгу пам’яті України».
2-й. Майбутнє нації – її діти. І тому дітей разом з дорослими теж відправляли в концентраційні табори. Їх зпалювали, морили голодом, розстрілювали.
3-й. Терезин – маленьке чеське містечко. Старовинний замок, який загубився серед гір і долин. В транзитному лагері Терезин одночасно знаходились від 11000 до 65000 чоловік. За роки війни там побувало 1400000 чоловік. Із них – 15 000 дітей, яких відправили в Освенцим. Вижило менше 100 дітей, із дітей молодше 14 років не вернувся ніхто.
4 –й. Мальчикам, играющим в войну,
Я в Больших ладонях протяну
Два десятка взятих наугад
Оловянных маленьких солдат.
Ты смотри внимательней, дружок –
Тот без рук, а этот вот без ног,
Третий черный, зубы лиш как мел,
Видно, в танке заживо згорел.
На четвертом – ордена как щит,
Он в Берлине в мае был убит.
А вот этот на густой заре
В сорок третьем утонул в Днепре.
У шестого на глазах слеза –
Сорок лет как вишибло глаза.
Горсть солдат ребятам протяну –
Не играйте мальчики в войну.
Афганістан
Пісня
1-й. з 25 грудня 1979 року по 15 лютого 1989 року в Афганістані побувало 620 тисяч радянських солдатів, офіцерів, генералів, що виконували інтернаціональний обов’язок, тобто надавали допомогу братерському народові.
2-й. за цей час було убито, померло від ран, загинуло в різних катастрофах, внаслідок нещасних випадків, зникло безвісти, не повернулося з полону 14453 особи, 35 тисяч дістали поранення. Але усі вони виконали свій військовий обов’язок, сплативши його власним життям.
3-й. Україна втратила в Афганістані 3 380 синів. Полонених, безвісти зниклих – 80 чоловік. Усі, що служили там, свято вірили, що допомагають Афгану.
1-й. Вы смотрите с улыбкой на меня
Сквозь мраморные плиты обелисков.
Со мною незнакомые друзья,
Все те, кого не знал я очень близько.
Все те, кто до меня и за меня
На камнях воевал Афганистана
И, жизни драгоценной не Франя,
Домой вернулся на борту «Тюльпана».
2-й. Вас часто навещают матери,
Цветы живые вам приносять дети,
Неужто ваша смерть была зазря,
И кто пред богом за нее в ответе?
3-й. Стою в раздумье молча сердь могил,
Где свят афганцы – братья боевые,
Кто умер с честью, так же как и жил,
Мне смотрят в душу словно бы живые.
1-й. Так історія має незабутні сторінки, які треба пам’ятати.
2-й. Дякуємо тобі, Кліо, за ту радість, що ти нам даруєш. Спасибі за твої уроки мужності і добра.
Кліо. Хожденье по векам и эрам
Нам можно продовжать и продовжать.
Нам знанья по истории лиш в помощь,
Так что учтите, надо поднажать.
Скажу я вам одно, ребята,
Простите если повторюсь,
Историю читайте увлеченно,
Иначе я обижусь, рассержусь.
Стремились провести мы этот вечер
С більшою пользою для вас.
Мои друзья все постарались,
Вы не судите строго нас.
А под конец мы крикнем «Браво»
Давайте вместе детвора.
Истории великой – слава!
Истории – ура, ура, ура!.
Комунальна установа «Пологівський колегіум №1»
Підготувала:
вчитель історії
Цвяткова О.В.
м.Пологи, 2010