1. Інтернаціоналізація економічного розвитку

Вид материала

Документы

Содержание Середовище розвитку Схема 1. Взаємодія внутрішніх і факторів Міжнародна торгівля Міжнародні інвестиції Таблиця 1. Відмінності між прямими й портфельними інвестиціями Дочірня компанія

Подобный материал:

• Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
• Програма соціально-економічного та культурного розвитку Буського району, 908.43kb.
• Державна програма економічного І соціального розвитку україни на 2012 рік та основні, 1251.4kb.
• 1  Основні тенденції економічного та соціального розвитку економіки жидачівщини в контексті, 1154.23kb.
• Програма економічного І соціального розвитку міста Лозова на 2011 рік, 2181.91kb.
• Стратегічний план економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності, 861.44kb.
• Стратегічний план економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності, 860.99kb.
• Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
• Програма економічного І соціального розвитку м. Охтирка, 1356.45kb.
• Програма соціально економічного та культурного розвитку Тернопільського району на 2011, 1372.28kb.

Тема 2

СЕРЕДОВИЩЕ РОЗВИТКУ

МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План лекції

1. Сутність, фактори і класифікація видів середовища розвитку міжнародної економічної діяльності.
   
2. Світове господарство як складна відкрита система.
   

2.1. Кожний із суб’єктів міжнародної економіки є відкритою системою. У зв’язку з цим їх діяльність залежить від зовнішнього світу. На діяльність суб’єктів міжнародної економіки впливає багато факторів. Їх поділяють на два види:

• прямого впливу;
  
• опосередкованого впливу.
  

До першого виду належать:

• економічна поведінка суб`єктів - постачальників, споживачів, конкурентів;
  
• дія законів і установ державного регулювання.
  

До другого виду відносяться:

• стан економіки країни;
  
• міжнародні політичні події;
  
• соціально-культурні чинники.
  

Сукупність зазначених факторів створює середовище розвитку МЕВ.

Класифікація видів середовища являє собою наступне:

1. Політико-правове середовище:
   

1) політичні процеси й інститути;

2 ) законодавство.

2. Економічне середовище:
   

1) сутність економічної системи;

2) структура економіки;

3) ефективність і орієнтація.

3. Соціально-культурне середовище:
   

1) мотивація до праці;

2) освіта і виховання;

3) комунікації;

4) екологія.

4. Інфраструктурне середовище і ресурси:
   

1) природні ресурси;

2) населення;

3) транспорт;

4) інформаційно-комунікаційні системи.

Аналіз факторів політично-правового середовища показує існування взаємозв’язку політики й економіки у сфері МЕВ. Чіткіше він виявляється у межах національних економік. З політичних міркувань держави можуть надавати преференції, інтегруватися, встановлювати тарифні й нетарифні бар’єри, ембарго, бойкоти, блокади та інші режими.

Аналіз факторів економічного середовища спрямований на вивчення загального рівня розвитку економіки відповідної країни, рівня і розподілу доходів у ній, характеру витрат і заощаджень населення.

Фактори соціокультурного середовища визначають індивідуалізацію попиту зарубіжних клієнтів, ставлення до праці фахівців, поведінку підприємців на фінансових ринках. Економічна поведінка людини у будь якій країні ґрунтується на її фізіологічних, психологічних та інших особливостях, включаючи релігійну приналежність.

Інфраструктурні аспекти середовища, з одного боку, є передумовою наступної міжнародної діяльності, а з іншого - підсумком інтегрованості національних економік у світове співробітництво.


2.2. Визначення сутності й факторів середовища існування дозволяє проаналізувати МЕВ як складну відкриту систему, що об`єднає суперечливу сукупність прямих і зворотних зв`язків. Розглянемо схему взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників розвитку МЕВ.


Схема 1. Взаємодія внутрішніх і факторів

міжнародної економічної діяльності


Економічне середовище


Тема 3

МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ


План лекції

1. Світова торгівля та її основні показники.
   
2. Типи зовнішньоторговельної політики держав.
   
3. Національний механізм регулювання зовнішньоторговельних відносин.
   
4. Багатостороннє регулювання зовнішньої торгівлі.
   

3.1. П’ята частина (20%) виробленої у світі продукції щорічно проходить через зовнішню (міжнародну) торгівлю (далі МТ).

МТ являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу. Складається вона з оплачуваних експорту та імпорту товарів і послуг (або зовнішньоторговельного обороту). Темпи її зростання перевищують темпи зростання світового ВВП. Цьому сприяють:

1. Розвиток міжнародного поділу праці й інтернаціоналізація виробництва (номенклатура продукції, що виготовляється сьогодні у світі, нараховує більше 20 млн. видів. У виготовленні літака „Боїнг – 747” використовується 4,5 млн різних комплектуючих (деталей та вузлів). В їх виробництві зайнято 16тис. компаній).
   
2. НТР, яка спричинила оновлення капіталу, створила нові галузі економіки.
   
3. Активна діяльність ТНК на світовому ринку.
   
4. Регулювання, яке тотожне лібералізації міжнародної торгівлі в межах ГАТТ/СОТ
   
5. Утворення вільних економічних зон сприяло посиленню лібералізації МТ, тобто скасуванню кількісних обмежень імпорту, істотному зниженню митних стягнень тощо.
   
6. Розвиток економічної інтеграції обумовив:
   

• усунення регіональних бар’єрів;
  
• формування спільних ринків;
  
• створення нових зон вільної торгівлі.
  

7) Здобуття політичної незалежності колишніми підлеглими колоніальними територіями. Серед них сьогодні бачимо навіть так звані „нові індустріальні країни”. Їхні економічні моделі зорієнтовані переважно на зовнішній ринок.

8) Розпад СРСР, поява нових постсоціалістичних країн також сприяло зростанню МТ. (Наприклад, для України важливим є відміна США поправки Джексона – Веніка до закону, що обмежував зовнішньоекономічні зв’язки між країнами.)

Стан зовнішньої торгівлі будь–якої країни характеризує система наступних показників:

• обсягу міжнародних торгових відносин: експорт, імпорт, зовнішньоторговельний оборот, реекспорт, реімпорт;
  
• структури МТ: товарної, географічної, видової, інституціональної;
  
• динаміки МТ:
  
  • темпи росту експорту:
    

Т р.е. = (Е з.п/ Е б.п)×100,

де Т р.е. – темпи росту експорту;

Е з.п. – експорт у звітному періоді;

Е б.п – експорт у базисному періоді;

аналогічно розраховуються темпи росту імпорту і зовнішньоторговельного обороту;

• темпи приросту експорту Т пр.е:
  

Т пр.е = Т р.е.-100%.

- результативності МТ:

• сальдо торговельного балансу (С т.б.) як різниця між обсягом товарів експорту (Е) та імпорту (І) країни: С т.б. = Е – І;
  
• сальдо балансу послуг: С б.п. = Е п – І п;
  
• величина експорту на душу населення: Е д.н. = Е/ кількість населення;
  

аналогічно розраховується показники щодо впливу імпорту та зовнішньоторговельного обороту.

Обсяг МТ визначають в натуральних і вартісних показниках. Останні розраховують в національній валюті, а потім переводять у долари США (для порівнянь).

Експорт розраховують за показником цін ФОБ (Free on Board – „вільний на борт судна”). За цією ціною подавець зобов’язується доставити товар у порт і завантажити його на борт судна.

Імпорт оцінюють за цінами СІФ („вартість, страхування, фрахт”), тобто продавець за власний рахунок фрахтує судно, вантажить товар і страхує його від ризиків.

Таким чином, вартість світового експорту завжди менша від вартості імпорту на розмір витрат. пов’язаних з перевезенням та страхуванням вантажів.

Фізичний обсяг МТ оцінюють у тонах, кілограмах, фунтах (англіський торговий фунт = 453,6 г) або барелях ( нафтовий барель = 158,76 л), бушелях (англійський імперський бушель = 36,238 л), мішках.

Товарна структура характеризує саме товарне наповнення експорту та імпорту. Це можуть бути переважно сировинні матеріали (наприклад, „кругляк” щодо деревини) або меблі, промислові продукти, або переважно сільськогосподарська продукція.

НТП привів до змін у товарній структурі міжнародної торгівлі:

• збільшилась частка готових виробів;
  
• скоротилась питома вага продовольства і сировини, окрім палива.
  

Які причини призвели до таких змін?

1. Збільшилось виробництво синтетичних матеріалів – замінників завдяки розвитку хімічної промисловості.
   
2. Здійснився перехід до ресурсозберігаючих технологій (у розвинутих країнах).
   
3. Поширилися прогресивні методи обробки первинних матеріалів.
   
4. Зростає використання сировини вітчизняними підприємствами, а від так високими темпами підвищується частка готових виробів у зовнішньоторговельному обороті.
   

Одночасно різко зростає торгівля мінеральним паливом, насамперед, нафтою і газом. Зростають ціни на них. Зумовлено це розвитком хімічної, металургійної, автомобільної промисловості, де газ і нафта відіграють важливу роль.

З НТР пов’язано поглиблення міжнародного поділу праці та спеціалізації виробництва. Сьогодні триває перехід від міжгалузевої спеціалізації до внутрішньогалузевої; від виготовлення готової кінцевої продукції до проміжних видів виробів. Різко зростає обмін деталями, вузлами, комплектуючими, які виготовляються у різних країнах. Вироблена продукція дедалі частіше є результатом міжнародних коопераційних зв’язків. Зовнішня торгівля все більше перетворюється на сполучну ланку виробничого процесу.

Швидке оновлення асортименту веде до спеціалізації наукових досліджень. наприклад, у сфері ЕОМ цикл „життя” продукції становить 3 – 5 років, в обробній промисловості - 8 – 9 років, тоді як колись він дорівнював 20 рокам.

У минулому десятиріччі на світовому ринку було оновлено 80% товарів.

Сьогодні прискорюється процес інтелектуалізації міжнародної торгівлі. Наприклад, в експорті США, Японії, маленької Швейцарії понад 20% припадає на високотехнологічну продукцію. Це не „кругляк” або нафта і газ, це лазерна техніка, швидкодіючі комп’ютери, обладнання для АЕС тощо. У Німеччині й Франції такої продукції близько 15%. За прогнозами фахівців, найбільш конкурентоспроможними країнами в найближчі роки залишаться США і Японія, до них приєднається Китай, а далі Німеччина, Сінгапур, Південна Корея, Індія, Тайвань, Малайзія, Швейцарія та деякі інші.

Ступінь активності країни у МТ можуть визначати також такі показники, як експортна квота (відношення обсягу експорту до ВВП), або імпортна квота (відношення обсягу імпорту до ВВП). Іноді використовують і такі співставлення: частка країни у світовому виробництві літаків становить 5%, у той же час частка її у МТ літаками не перевищує 1%. Висновок: галузь малорозвинена, а якість літаків не відповідає світовим стандартам.


3.2. Відомі два типи зовнішньоторговельної політики держави:

• політика фритредерства (вільної торгівлі);
  
• політика протекціонізму в зовнішній торгівлі.
  

Перша – це політика мінімального втручання держави в зовнішню торгівлю. Митні органи при цьому виконують лише реєстраційну функцію. Така політика притаманна розвиненим країнам. Тут місцеві підприємці здатні витримувати світову конкуренцію.

Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції засобами обмежень імпорту. Існують різні форми протекціонізму:

• селективний (спрямований проти окремих країн або товарів);
  
• галузевий, що захищає окремі галузі народного господарства (приміром, сільське господарство);
  
• колективний як об’єднання одних країн проти інших, що не входять до створених об’єднань;
  
• прихований із здійсненням методів внутрішньої економічної політики.
  

Який з двох типів зовнішньоторговельної політики кращий?

Відповідь на це запитання залежить від багатьох обставин. З одного боку, можна відмежуватися від світового ринку, консервуючи власну відсталість, з іншого боку, можна, відкривши кордони, заподіяти шкоду вітчизняному товаровиробнику. Тому більшість країн світу намагаються проводити гнучку зовнішньоторговельну політику. Вони використовують одночасно методи як першої, так й другої. Україна сьогодні більше схильна до протекціонізму. Але вступ її до СОТ вимагатиме певних змін у здійсненні зовнішньоторговельній політиці. Якщо зробити загальний висновок стосовно розвитку зовнішньої торгівлі, можна сказати, що на сучасному етапі перемагає її лібералізація з умовою використання більш гнучкої протекціоністської політики.

Однією з форм протекціонізму є стимулювання експорту, зокрема:

• фінансування державою науково–технічних розробок;
  
• підвищення відсотка амортизаційних відрахувань для устаткування;
  
• пряме субсидіювання експорту (це стосується передусім сільськогосподарських товарів);
  
• експортне кредитування і страхування;
  
• підтримка державного відкриття представництв за кордоном, які надають маркетингові послуги (часто держава оплачує маркетингові дослідження);
  
• організація за рахунок держави міжнародних виставок.
  

3.3. Існує дві основні групи заходів, за допомогою яких держава впливає на зовнішньоекономічну діяльність. Перша група включає економічні, або митно–тарифні заходи регулювання, друга група представлена адміністративними, або нетарифними заходами.

У свою чергу, економічні методи регулювання бувають:

1) прямими, а саме: збори митного тарифу, податки і збори, які підвищують ціни на імпортні товари;

2) опосередкованими, зокрема:

• стимулювання НТП;
  
• податкові важелі;
  
• кредитна політика;
  
• дотації та гарантії держави по експорту.
  

Митний тариф – це перелік ставок мита, яким обкладаються товари, що перетинають митний кордон. Останній може не співпадати з державним кордоном, якщо створено митний союз держав або якщо в країні існують вільні експортні зони.

Митний тариф складається з двох елементів: товарної номенклатури й ставок мита. Мито – це обов’язковий грошовий внесок. Збирається він державою за перетин товаром митного кордону. Розмір ї плати за це називають ставкою мита.

Існують такі види мита за певними критеріями:

1) за способом стягнення: адвалорні (у відсотках від цін товару); специфічні (у вартісних одиницях); комбіновані (включають два попередні способи);

2) за характером стягнення: сезонні; антидемпінгові; компенсаційні.

3) за об’єктом оподаткування: експортні; імпортні; транзитні;

4) за походженням: автономні; конвенційні (договірні); преференційні (пільгові);

5) за типами ставок: постійні; змінні;

6) за способом обчислення: номінальні; ефективні.

Тарифне регулювання зовнішньоторговельної діяльності встановлюється державою законодавчо (в Україні Верховною Радою).

Нетарифне, або адміністративне регулювання запроваджується органами виконавчої і місцевої влади. Метою нетарифних обмежень є:

• захист вітчизняної економіки;
  
• дотримання міжнародної безпеки;
  
• охорона життя і здоров’я людей;
  
• виконання міжнародних зобов’язань;
  
• підтримка стабільності міжнародної торгівельної системи тощо.
  

Кількісні інструменти нетарифних обмежень складаються з ембарго; квотування; ліцензування; „добровільних” обмежень.

Ембарго – це заборона імпорту (або експорту).

Квотування – це кількісне лімітування розміру імпорту або експорту. Квота – конкретна верхня межа обмеження обсягів продукції. Визначимо основні види квот за певними критеріями:

1) за охопленням: глобальні; групові; індивідуальні;

2) за напрямком дії: імпортні; експортні;

3) за характером: сезонні; тарифні; спеціальні; антидемпінгові; компенсаційні.

Ліцензування експорту й імпорту означає надання державою імпортеру (експортеру) дозволу (тобто ліцензії) на певні дії стосовно певних товарів у певні строки. Існують такі види ліцензій:

1) за охопленням і строком дії: генеральні; разові індивідуальні; відкриті індивідуальні; глобальні;

2) за напрямком дії: імпортні й експортні;

3) за характером: антидемпінгові та компенсаційні;

4) за порядком видачі: дозвільні; заявочні; автоматичні.

„Добровільне” обмеження експорту – це угода між урядами країн про обмеження поставок товару в обмін на відмову від введення жорстких обмежень на імпорт. Сьогодні існує понад 100 таких угод.

Існують ще приховані методи регулювання зовнішньоторговельної діяльності, зокрема:

1. технічні бар’єри;
   
2. внутрішні податки і збори;
   
3. державні закупки;
   
4. вимоги про вміст місцевих компонентів як законодавче встановлення частки участі вітчизняного виробника у виробництві імпортного товару.
   

Існують такі джерела фінансування експорту:

• держбюджет;
  
• неурядові установи: банки, фонди, спілки;
  
• приватні експортери;
  
• банки, які обслуговують останніх.
  

До фінансових методів регулювання ЗЕД відносять: субсидування, експортне кредитування, демпінг.

Субсидія є фінансовою підтримкою урядом зовнішньоторговельних операцій. Існує багато різноманітних субсидій (прямі, непрямі, перехресні).

Експортне кредитування являє собою одну з форм прихованого субсидування експорту. Воно передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту вітчизняними виробниками.

Демпінг – це продаж товару за кордоном за ціною , нижчою його „нормальної ціни”. Останньою є ціна аналогічного товару в країні – експортері при нормальному розвитку торгових операцій. Для усунення цінової дискримінації використовують антидемпінгове мито.

До валютно–кредитних інструментів регулювання ЗЕД належать:

1. зміна валютного курсу шляхом його ревальвації або девальвації;
   
2. валютні обмеження;
   
3. валютна інтервенція за допомогою маніпуляції державним банком валютними ресурсами й процентними ставками;
   
4. маневрування банківськими процентними ставками;
   
5. набір правил і норм, що регулюють діяльність центральних емісійних банків на зовнішніх валютних ринках.
   

Правові інструменти регулювання міжнародної торгівлі базуються передусім на спеціальних галузевих принципах міжнародного економічного права.

До них відносять такі принципи:

1. найбільшого сприяння;
   
2. національного режиму;
   
3. преференційного режиму;
   
4. свободи транзиту;
   
5. транспарентності (тобто прозорості регулювання ЗЕД);
   
6. нотифікації (інформування партнерів щодо системи та правил використання певних заходів і змін у системі регулювання ЗЕД).
   

3.4. Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) була створена у 1947 р. в Женеві як глобальна організація для регулювання митно–тарифних питань світової торгівлі. Під егідою США нею проводиться після другої світової війни політика створення стабільних визнаних усіма партнерами правил світової торгівлі.

Головним положенням Угоди є домовленість про „режим найбільшого сприяння”. Другий принцип Угоди полягає у визнанні митних зборів єдиним засобом регулювання зовнішньої торгівлі. Усі інші заходи, тобто нетарифного регулювання, розглядалися ГАТТ як виняткові й тимчасові дії. ГАТТ не рекомендувала країнам–учасницям використовувати у своїй зовнішньоторговельній політиці квоти, а також імпортні або експортні ліцензії.

Починаючи з 70-х років ХХ ст. предметом переговорного процесу в межах ГАТТ стали обсяг, рівень, частка митних зборів, податкова система країни, доцільність застосування окремих видів митних зборів, проблеми регулювання зовнішньої торгівлі окремих галузей, а також заходи державного протекціонізму. Особливо ефективною стала розробка антидемпінгового механізму стягнень. Було встановлено, що обсяг „карного стягнення” не повинен перевищувати „демпінгову різницю”.

Важливою етапною подією у функціонуванні ГАТТ стала спеціальна сесія в Уругваї (Пунта–дель–Есте, 1986р.). Найбільш важливим результатом Уругвайського раунду переговорів стало прийняття рішення про створення Світової організації торгівлі (СОТ). Головна її мета - забезпечувати свободу торгівлі.

Тема 4

МІЖНАРОДНІ ІНВЕСТИЦІЇ


План лекції

4.1. Міжнародний рух капіталу та його форми.

4.2. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) та їх роль у структурі закордонного інвестування.

4.3. Україна на ринку міжнародних інвестицій.


4.1. Однобічне переміщення певної вартості за кордон держави характеризується як міжнародна інвестиційна діяльність.

Одна й та ж категорія визначається сьогодні фахівцями різними словами: рух, вивіз, переміщення або переливання, міграція капіталу. У кожному з наведених понять одна сутність: певна частина матеріальних або фінансових ресурсів вилучається з обігу однієї країни і включається у виробничий процес іншої.

Міжнародний рух капіталу є сьогодні визначальною ознакою функціонування світової економіки, її найважливішим елементом.

За джерелами походження міжнародні інвестиції бувають:

• державними (позички, гранти, допомога);
  
• приватними (капіталовкладення, торгові міжнародні кредити);
  
• наданими міжнародними організаціями;
  
• змішаними.
  

За характером використання розрізняють підприємницькі й позичкові міжнародні інвестиції. Перші забезпечують власників капіталу дивідендами, другі – процентами.

За терміном вкладень міжнародна інвестиційна діяльність може бути коротко- (менше 1 року), середньо– (1-5 років) і довготерміновою (понад 5 років).

За цілями організації МІД (міжнародної інвестиційної діяльності) розрізняють прямі іноземні (ПІІ), портфельні та “інші” інвестиції (до останніх за класифікацією МВФ відносять міжнародні позики і банківські депозити). Розглянемо особливості прямого і портфельного інвестування.

Таблиця 1.

Відмінності між прямими й портфельними інвестиціями

Ознаки	ПІІ	Портфельні інвестиції
Головна мета вивозу	Контроль іноземною фірмою	Отримання високих прибутків
Шляхи досягнення мети	Організація ведення виробництва за кордоном	Придбання зарубіжних цінних паперів
Методи досягнення мети	повне володіння зарубіжною фірмою; придбання контрольного пакету акцій.	Придбання такої кількості акцій, які не дають права контролю над фірмою
Форми доходу	Підприємницький прибуток, дивіденди	Проценти, дивіденди

Специфічними формами іноземних капіталовкладень є лізинг, інжиніринг, франчайзинг та деякі інші.

Причини зростання вивозу капіталу в сучасних умовах:

1. НТП прискорює економічне зростання, що обумовлює підвищення попиту на капітал.
   
2. Міждержавний перелив (переміщення) капіталу стимулюється розвитком МЕІ (міжнародні економічні інтеграції).
   
3. У міжнародну інвестиційну діяльність включилися постсоціалістичні країни, які перейшли до ринкових відносин.
   
4. Посилення екологічного законодавства у розвинутих країнах обумовлює переміщення виробництва у країни, що розвиваються.
   

В останні роки міграція капіталів набула таких особливостей:

• зростає роль держави у вивозі капіталу (все частіше держави стають активними фінансовими експортерами);
  
• посилюється міграція приватного капіталу між промислово розвинутими країнами, (пов’язано це з структурними змінами в економіці, які відбуваються завдяки розвитку капітало– та наукомістких технологій);
  
• зростає частка прямих іноземних інвестицій (тобто таких капіталовкладень у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора над ними).
  

Цікава динаміка галузевої структури вивозу капіталу. До середини 50-х років XX ст. капітал вкладався переважно в добувні галузі, з другої половини 50-х до середини 60-х років – в обробну промисловість і торгівлю, з середини 60-х років – переважною сферою вкладання іноземного капіталу стали новітні технології і сфера послуг.

Міжнародне переміщення капіталу має суперечливі наслідки. Приміром, для країн-експортерів позитивним є те, що розширюються ринки збуту, зростають надходження у вигляді прибутків. Одночасно погіршується платіжний баланс країни (на початковому етапі), а також звужується ринок праці, адже виведений капітал створює нові робочі місця за кордоном.

Для країн-імпортерів капіталу позитивними моментами є приплив валюти, зростання зайнятості, впровадження нових технологій, розвиток експортного виробництва, включення в інформаційний простір світового ринку.

У той же час підвищується ризик втрати контролю з боку держави над частиною національної економіки.

Головна причина вивозу капіталу – різниця в нормах прибутку в різних країнах. Потенційних інвесторів цікавить рівень процентної ставки у власній країні й за кордоном.

Міграція капіталу триває до моменту, коли норми прибутку в обох країнах зрівняються.

До інших причин міжнародної інвестиційної діяльності відносять:

• відмінності в обсязі отриманого прибутку;
  
• доступ до нових технологій;
  
• бажання перемогти конкурентів за кордоном, закріпитися на міжнародному ринку (для цього йдуть на збитковість закордонного виробництва).
  

4.2. Прямими інвестиціями називають підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений. Це може бути 25% іноземної участі в акціонерному капіталі фірми (за міжнародною статистикою), або 10% (за американською статистикою), або 50% (за австралійською і канадською статистикою).

Це можуть бути зарубіжні фірми у вигляді дочірньої компанії, або асоційованої компанії, або відділення компанії.

Дочірня компанія – реєструється за кордоном як юридична особа з власним балансом (але контролює її батьківська компанія).

Асоційована, або змішана компанія користується більшою незалежністю від батьківської фірми.

Відділення – повністю належить батьківській фірмі.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) поділяють на такі різновиди:

а) акційний капітал (тобто вкладання компаніями за кордон власного капіталу);

б) реінвестування прибутку (тобто частка доходів інвестора не розподіляється як дивіденди фірми і не переказуються батьківській фірмі);

в) внутрішньофірмові позики, або заборгованість – що надаються один одному прямими інвесторами (батьківськими компаніями та їхніми філіями).

Перше місце в світі за привабливістю для іноземних інвесторів займає Китай (вже 4-й рік поспіль). Китай має величезний внутрішній ринок. У 2005 р. Китай залучив у свою економіку 60,6 млрд. доларів прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Для порівняння наведемо таку цифру: глобальний потік ПІІ у 2004 р. становив 648 млрд. доларів.

На другому місці після Китаю йде Індія. У 2005 р. вона залучила 5,3 млрд. доларів ПІІ, або 0,8% від глобальних потоків ПІІ. Індія приваблива для іноземного інвестора через високий освітній рівень працівників галузей, в які вкладає гроші іноземний бізнес, а також завдяки дешевій робочій силі (40% населення Індії, а це 400 млн. чоловік, перебиваються сьогодні менш ніж на 1 долар за день (трохи більше 5 гривень)).

Наступні місця за обсягами залучення прямих інвестицій зайняли США, Велика Британія, Польща, Росія, Німеччина, Угорщина, Чехія, Туреччина, Франція, Іспанія, Італія та ін.

4.3. МВФ співпрацював з Україною за трьома програмами:

• трансформації економіки;
  
• короткострокового фінансування (програма “стенд-бай”), спрямованого на забезпечення макроекономічної стабілізації;
  
• розширеного фінансування.
  

На жаль в Україні виявляється недостатня привабливість для іноземного інвестування. Сьогодні у нас існує законодавча невизначеність умов інвестування; саме законодавство – нестабільне, включаючи Конституцію, яку збираються деякі політичні сили переглядати.

Існує хиткість політичної ситуації, свідченням чого можуть бути сьогоднішні передвиборчі перегони, проголошення реприватизації об’єктів за часи уряду Тимошенко, непрозорість процедур приватизації за участю іноземців і т.д.

В Україні не розвинута інфраструктура, особливо транспорт, дуже погані шляхи, слабкість телекомунікаційних мереж («Дергачі? – Не чую! Кажіть голосніше! Не чую… А Лос-Анджелес… Чую…Добре чую!»).

Визначимо інші перешкоди підвищенню інвестиційної привабливості нашої держави:

- незбалансованість економіки, проблеми з газопостачанням тощо.

- неспроможність влади дотримуватися власних зобов’язань.

- невідповідність організаційно-управлінських форм світовим;

- значна залежність економіки України від колишніх республік СРСР, особливо від Росії;

- корупція …

Україна за рівнем глобальної конкурентоспроможності перебуває на 78 місці з 125 можливих, випередивши Сальвадор, Зімбабве, Нікарагуа і Гондурас.

Україна значно відстає від європейських країн за обсягом ВВП на душу населення, за якістю менеджменту на мікро – і, особливо, на макрорівнях. Тому актуальним є досвід співробітництва з транснаціональними компаніями (ТНК). ТНК виступають сьогодні організаційною формою економічної та фінансової глобалізації. Вони працюють у різних країнах, а контролюються з єдиного центру. Ними виробляється 40% світової продукції на них припадає 90% світового експорту капіталу.

Російський “Газпром” увійшов в 2005 р. в десятку найбільших у світі ТНК. Активи компанії сягнули 200 млрд. дол., що більш як удвічі перевищує рівень ВВП України).

Візьмемо для порівняння відому американську компанію “Форд”: загальна сума її активів 219,4 млрд. дол., в тому числі зарубіжних – 60,6 млрд. дол.. Серед великих ТНК є вихідні з країн Латинської Америки і Азії. В Україні формування ТНК тільки започатковується. Частка іноземних інвестицій в розрахунку на душу населення становить в Україні 9 доларів (у цей же час в Угорщині – 1882 дол.).

За такої ситуації українським банкам важко закріпитися на міжнародних фінансових ринках. Між тим відомо, що потребу в значних кредитах можуть задовольнити тільки великі банки. В Україні їх немає. Тому зростає частка іноземного банківського капіталу, що підвищує кредитні рейтинги нашої країни.

Статистичні дані останнього часу свідчать про переорієнтацію фінансової політики України на використання фінансів підприємств і домогосподарств, підвищення капіталізації комерційних банків. Відмічається стабільний приплив ПІІ в харчовій, деревообробній галузях, внутрішній торгівлі й галузі зв’язку. Суттєвим приводом для стрибка іноземних вкладень повинне стати проведення у 2012 р. фінальної частини чемпіонату Європи з футболу в Україні й Польщі.

Наша держава поступово нарощує фінансові ресурси для впровадження нових технологій, розвитку науково-технічного та інтелектуального потенціалу з тим, щоб забезпечити інтеграцію до світової економічної системи.