План дій щодо членства в нато (пдч) Країни-члени нато
| Вид материала | Документы |
СодержаниеКраїни-члени нато Країни-партнери нато Країни-учасниці Середземноморського діалогу Рада євро-атлантичного партнерства (РЄАП) |
- План дій щодо членства в нато (пдч) Країни-члени нато, 1059.19kb.
- План дій щодо членства в нато (пдч) (запроваджено 24 квітня 1999 року на саміті нато, 128.37kb.
- План дій щодо членства в нато (пдч) (24 квітня 1999 року, Вашингтон), 133.65kb.
- Спільна заява засідання Комісії Україна-нато на рівні глав держав та урядів, 36.51kb.
- План дій «україна-нато», 181.04kb.
- План дій Україна-нато вступ, 156.17kb.
- План заходів з виконання Цільового плану Україна нато на 2009 рік у рамках Плану дій, 123.18kb.
- Аналітична довідка щодо виконання Цільового плану Україна-нато у рамках Плану дій Україна-нато, 1245.49kb.
- Цільовий план україна нато на 2004 рік у рамках плану дій україна нато номер цілі Плану, 711.17kb.
- Співробітництво Україна-нато у сфері економіки, 35.83kb.
КРАЇНИ-ЧЛЕНИ НАТО
Північноатлантичний альянс (НАТО) був створений на основі договору між державами-членами (на нинішній час 26 держав), кожна з яких приєдналась до нього добровільно після завершення публічного обговорення і відповідної парламентської процедури. Договір поважає індивідуальні права всіх держав - членів Альянсу, а також їхні міжнародні зобов’язання згідно зі Статутом ООН. Він зобов’язує кожну державу-члена взяти на себе частину ризику і відповідальності, пов’язаних із спільною безпекою, водночас надаючи кожному з членів Альянсу можливість користуватись перевагами спільної безпеки.
| Країни-члени НАТО | Дата приєднання до НАТО | |
| 1.Королівство Бельгія |  | 4 квітня 1949 року, країна - засновник |
| 2.Республіка Болгарія |  | 2 квітня 2004 року |
| 3.Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії |  | 4 квітня 1949 року, країна - засновник |
| 4.Грецька Республіка |  | 18 лютого 1952 року |
| 5.Королівство Данія |  | 4 квітня 1949 року, країна - засновник |
| 6.Естонська Республіка |  | 2 квітня 2004 року |
| 7.Республіка Ісландія |  | 4 квітня 1949 року, країна - засновник |
| 8.Королівство Іспанія |  | 30 травня 1982 року |
| 9.Італійська Республіка |  | 4 квітня 1949 року, країна - засновник |
| 10.Канада |  | 4 квітня 1949 року, країна - засновник |
| 11.Латвійська Республіка |  | 2 квітня 2004 року |
| 12.Литовська Республіка |  | 2 квітня 2004 року |
| 13.Велике Герцогство Люксембург |  | 4 квітня 1949 року, країна - засновник |
| 14.Королівство Нідерланди |  | 4 квітня 1949 року, країна - засновник |
| 15.Федеративна Республіка Німеччина |  | 6 травня 1955 року |
| 16.Королівство Норвегія |  | 4 квітня 1949 року, країна - засновник |
| 17.Республіка Польща |  | 12 березня 1999 року |
| 18.Португальська Республіка |  | 4 квітня 1949 року, країна - засновник |
| 19.Румунія |  | 2 квітня 2004 року |
| 20.Словацька Республіка |  | 2 квітня 2004 року |
| 21.Республіка Словенія |  | 2 квітня 2004 року |
| 22.Сполучені Штати Америки |  | 4 квітня 1949 року, країна - засновник |
| 23.Турецька Республіка |  | 18 лютого 1952 року |
| 24.Угорська Республіка |  | 12 березня 1999 року |
| 25.Французька Республіка |  | 4 квітня 1949 року, країна - засновник |
| 26.Чеська Республіка |  | 12 березня 1999 року |
КРАЇНИ-ПАРТНЕРИ НАТО
Партнерство заради миру є важливою ініціативою, яку НАТО запропонувало на січневому 1994 року Брюссельському саміті Північноатлантичної ради. Метою Партнерства є зміцнення стабільності та безпеки в усій Європі. Запрошення приєднатися до Партнерства заради миру було надіслано усім державам-учасницям Ради північноатлантичного співробітництва (нині РЄАП) та іншим державам, що беруть участь у Нараді з безпеки та співробітництва в Європі (нині ОБСЄ) та які мають бажання і можливості зробити свій внесок у програму.
| 1. Австрійська Республіка |  |
| 2. Азербайджанська Республіка |  |
| 3. Республіка Албанія |  |
| 4. Республіка Білорусь |  |
| 5. Республіка Вірменія |  |
| 6. Грузія |  |
| 7. Ірландія |  |
| 8. Республіка Казахстан |  |
| 9. Киргизька Республіка |  |
| 10. Республіка Молдова |  |
| 11. Російська Федерація |  |
| 12. Республіка Таджикистан |  |
| 13. Туркменістан |  |
| 14. Республіка Узбекистан |  |
| 15. Україна |  |
| 16. Фінляндська Республіка |  |
| 17. Республіка Хорватія |  |
| 18. Швейцарська Конфедерація |  |
| 19. Королівство Швеція |  |
| 20. Республіка Македонія |  |
| 21. Боснія і Герцеговина |  |
| 22. Сербія |  |
| 23. Чорногорія |  |
Країни-учасниці Середземноморського діалогу
Середземноморський діалог є невід’ємною частиною підходу Альянсу до співпраці в галузі безпеки і ґрунтується на визнанні того, що безпека Європи тісно пов'язана з безпекою і стабільністю Середземномор'я. Діалог був розпочатий в 1994 році. Спочатку він вівся з шістьма країнами, а саме: Єгиптом, Ізраїлем, Йорданією, Мавританією, Марокко і Тунісом. Алжир приєднався в лютому 2000 року. Метою діалогу є внесок у безпеку і стабільність у Середземномор'ї, досягнення кращого порозуміння серед цих країн і створення добросусідських відносин. Він надає можливість країнам-учасницям брати участь в дискусіях. Робота діалогу організована через щорічну робочу програму, зосереджену на практичній співпраці в галузях безпеки та оборони, інформації, планування на випадок надзвичайних ситуацій та науки.
| 1. Алжирська Народна Демократична Республіка |  |
| 2. Арабська Республіка Єгипет |  |
| 3. Держава Ізраїль |  |
| 4. Хашимітське Королівство Йорданія |  |
| 5. Ісламська Республіка Мавританія |  |
| 6. Королівство Марокко |  |
| 7. Республіка Туніс |  |
Рада євро-атлантичного партнерства (РЄАП)
Рада євро-атлантичного партнерства (РЄАП) була створена у 1997 році на заміну Раді північноатлантичної співпраці. У ній беруть участь країни-члени Альянсу і країни-партнери. (Австрія, Азербайджан, Албанія, Бельгія, Білорусь, Болгарія, Велика Британія, Вірменія, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Ісландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Киргизька Республіка, Канада, Латвія, Литва, Люксембург, колишня Югославська Республіка Македонія, Молдова, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Росія, Словаччина, Словенія, Сполучені Штати Америки, Таджикистан, Туреччина, Туркменістан, Угорщина, Узбекистан, Україна, Фінляндія, Франція, Чеська Республіка, Швеція, Швейцарія.) Рада представляє собою форум для проведення регулярних консультацій і співпраці. Засідання періодично проводяться на рівні послів, міністрів закордонних справ та міністрів оборони.
Глави держав та урядів 46 країн - членів Ради також зустрічаються в разі потреби, як вони це зробили у Вашингтоні в квітні 1999 року. Саміт РЄАП у Вашингтоні надав можливість відкрито обговорити питання співробітництва в рамках РЄАП в галузі безпеки в ХХІ сторіччі. Керівники держав зосередились на ключових викликах безпеці в межах території РЄАП, зокрема, на ситуації в Косові.
Глави держав і урядів ухвалили два документа, пов’язаних з подальшим розвитком програми “Партнерство заради миру”. Перший з них, “Політично-військова структура проведення операцій ПЗМ під проводом НАТО”, стосується питань участі країн-партнерів у процесі політичних консультацій та прийняття рішень, оперативному плануванні та організації управління майбутніми операціями під проводом НАТО, в яких вони братимуть участь. У другому документі, який називається “До партнерства у ХХІ сторіччі - вдосконаленого і більш дієвого партнерства”, розглядаються основні елементи, покликані зробити програму “Партнерство заради миру” (ПЗМ) більш дієвою.
РЄАП відіграла важливу роль у проведенні консультацій під час кризи у Косові. Для того щоб утримувати партнерів в курсі планів і підготовки НАТО до можливих військових варіантів врегулювання конфлікту в Косові, а також для обміну поглядами на розвиток подій, була проведена серія позачергових засідань.
Заходи в межах РЄАП доповнюють програми Партнерства заради миру (ПЗМ). Вони ґрунтуються на двохрічному плані дій, зосередженому на консультаціях і співпраці з питань політики та безпеки, таких як регіональні питання, контроль за озброєннями, міжнародний тероризм, підтримка миру, питання оборонної економіки, цивільне планування на випадок надзвичайних ситуацій, наука і екологія.
Майже усі країни - члени РЄАП, які не входять до НАТО, надіслали до Альянсу свої дипломатичні місії, які працюють над розширенням контактів між НАТО і країнами-партнерами та посиленням ефективності та результативності співпраці.
Важливим досягненням РЄАП стало створення Євро - атлантичного центру координації заходів з реагування на катастрофи (EADRCC), що було включено в план дій на пропозицію Російської Федерації.
Центр був відкритий у червні 1998 року і до нього негайно звернувся Верховний комісар ООН з питань біженців з проханням надати допомогу Албанії в облаштуванні біженців з Косова. У відповідь на ескалацію кризи біженців в регіоні, що розпочалася наприкінці березня 1999 року, НАТО і країни-партнери почали надавати узгоджену гуманітарну допомогу. EADRCC також зіграв важливу роль в координації гуманітарної допомоги під час повеней у Західній Україні.
РЄАП сприяє практичній співпраці в галузі регіональної безпеки через проведення тематичних семінарів, які закладені у план дій Ради. Перший такий семінар з регіональної співпраці був проведений у Грузії в жовтні 1998 року. Відтак подібні заходи мали місце в Литві і Словаччині, Болгарії та Узбекистані.
Нині вивчаються пропозиції щодо подальших практичних ініціатив, зокрема, можливі способи підтримки РЄАП глобального гуманітарного руху проти мін та шляхи контролю за переданням ручної вогнепальної зброї.