Міністерство освіти І науки україни харківська державна академія міського господарства
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 67.17kb.
- Міністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства, 406.83kb.
- Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 582.63kb.
- Міністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства, 411.94kb.
- Міністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства, 1320.57kb.
- Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 659.15kb.
- Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 6296.28kb.
- Міністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства, 2171.88kb.
- Міністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства, 315.59kb.
- Міністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства, 331.39kb.
Теорія "економіки пропозиції"
Наприкінці 70-х років на Заході, передусім в США, відбувається відродження консервативних традицій в економічній теорії. Ідеї консерватизму втілено в ряді економічних теорії, в тому числі в теоріях "економіки пропозиції" та "раціональних очікувань".
Незважаючи на певні відмінності, їм притаманний ряд спільних ознак: вони виходять з того, що життєздатність капіталістичної системи зумовлюється внутрішніми стимулами економічного розвитку; головна цінність суспільства - не соціальна справедливість, а свобода; гарантом загальної свободи є: економічна свобода, яка ототожнюється з ринком, конкуренцією. Представники цього крила неокласичної школи рішуче виступали проти активного втручання держави в економіку, не погоджуючись навіть на ту обмежену роль, яку визнав за нею, наприклад, Фрідмен.
Серед тих, хто обґрунтував теорію економіки пропозиції, були американські вчені А.Лаффер і Р.Мандель. Вони виходять з того, що головною є пропозиція чинників виробництва, а не попит на них. А щоб зацікавити в цьому, слід знижувати податки, надавати всілякі пільги корпораціям. Адже зменшення податків призводить до зростання накопичень, що є джерелом збільшення капіталовкладень, прискорення науково-технічного вдосконалення виробництва. Це, зрештою, забезпечує зростання обсягу виробництва та його ефективності. Отже, стимулювання приватного підприємства збагачує ринок товарів, що неминуче зумовлює зростання і попит на них.
Хоча ця теорія досить істотно відрізняється від монетарної, адже там йдеться про грошове, а не податкове регулювання, проте вони сходяться у пропозиції про скорочення бюджетних асигнувань на соціальні потреби. Це може бути стимулом зростання зайнятості населення. Аналіз співвідношення величини ставок податків і державних доходів дав змогу встановити так званий "ефект Лаффера". Згідно з ним при підвищенні певного рівня ставок податків знижуються доходи держави. А якщо податки повністю поглинають прибуток підприємства, то це неминуче призводить до скорочення виробництва, а отже. і до зниження податкових надходжень.
Тому правильне регулювання співвідношення величини ставок податків і державних доходів передусім на основі зниження податкових ставок з корпорацій, і більшою мірою, ніж на доходи від праці, забезпечує зростання капіталовкладень, а отже, розширення виробництва.
Значне поширення має теорія "раціонального очікування" (Р.Лукас, Т.Сарджент, Н.Уоллес, Р.Барро та ін.), яка полягає в тому, що господарюючі агенти швидко реагують на зміни в економічній діяльності завдяки "раціональному очікуванню". Через це лише ринок, а не державне втручання може оперативно реалізувати "раціональне очікування", яке базується на наукових прогнозах, що враховують функціонування реальної економічної моделі: динаміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретної економічної політики, вплив урядових рішень на макроекономічні показники тощо.
Нові класики пропонують сформувати економічну політику держави так, щоб вона забезпечувала стабільність рішень та законів, щоб зміна грошових та
фіскальних правил не зв'язувалась з тимчасовими потребами державного бюджету, щоб нові правила набирали чинності через достатній проміжок часу, аби агенти могли адаптувати і прогнозувати свої дії.
Отже, прихильники цієї теорії визнають необхідність і надзвичайну важливість наявності вичерпної інформації. Обмеженість і неточність інформації призводить до неправильних економічних рішень, що позначається й на ринку.
9.3. Неокласичний синтез
Наприкінці 70-х років різниця між кейнсіанською і неокласичною школами мала більш історичний, ніж концептуальний характер. Однак іще задовго до цього, як на засаді теорій економічного зростання, відбулося органічне поєднання двох напрямків економічної теорії, було проголошено принцип "неокласичного синтезу”. Такий підхід було запроваджено Дж.Хіксом ще в 1937 р. і остаточно обґрунтовано П.Самуельсоном. Вони розглядали працю Кейнса як окремий випадок традиційної неокласичної теорії, модифікованої лише запровадженням певних обмежень у галузі ціноутворення, ставки заробітної плати та норми процента. З іншого боку, Кейне вважав неокласичну школу окремим випадком загальної теорії зайнятості, характерним для умов повної зайнятості.
Суть синтезу полягала в тому що залежно від стану економіки пропонувалось використовувати або кейнсіанські методи регулювання, або рецепти економістів, які стояли на позиціях обмеження втручання держави в економіку та вважали найліпшими регуляторами грошово-кредитні механізми, що діють за умов вільного ринку, забезпечуючи рівновагу між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням.
Прихильники "неокласичного синтезу" не перебільшували регулюючих можливостей ринку. Вони вважали, що в міру ускладнення економічних взаємозв'язків і відносин слід удосконалювати та активно використовувати методи державного регулювання.
У 50-60-ті роки в економічній літературі концепція неокласичного синтезу набуває цілковитого визнання. Неокейнсіанство, неокласична теорія, теорії кон'юнктури, економетрики об'єднуються на базі пошуку шляхів стабілізації й економічного зростання.
ТЕМА 10. Інституціоналізм.
План.
10.1. Загальна характеристика інституціоналізму.
10.2. Американський інституціоналізм початку XX ст.
10.3. Неоінституціоналізм.
10.1. Загальна характеристика інституціоналізму
Інституціоналізм - своєрідний напрям в економічній науці. Його своєрідність в тому що прихильники інституціоналізму в основу аналізу беруть не тільки економічні проблеми, а пов'язують їх з проблемами соціальними, політичними, етичними, правовими тощо.
Інституціоналісти не сприйняли абстрактного методу класиків. Вони критикували їх за те, що останні відмовились від аналізу поведінки людини як особистості, котра перебуває в певному суспільному середовищі. Вони критикували неокласиків за схематизм і відірваність від реальності. Інституціоналізм став своєрідним опозиційним напрямом в економічній науці. хоч і не мав значного впливу на економічну політику. Він виник як американське явище і довго лишався таким.
Еволюціонуючи, інституціоналізм набув нових рис, змінилося його місце, у науці, ідеї інституціоналізму позначалися на поглядах багатьох економістів. Оскільки його агентам притаманні прагматизм і реалістичний підхід до аналізу економічної дійсності, значення інституціоналізму постійно зростає.
10.2. Американський інституціоналізм початку XX ст.
У рамках раннього інституціоналізму склались три основні напрями: 1) соціально-психологічний; 2) соціально-правовий; 3) емпіричний (кон'юнктурно-статистичний).
Засновником соціально-психологічного напряму вважається Т.Веблен (1857 - 1929). У 1899 р. він опублікував свою першу працю "Теорія бездіяльного класу", в якій дав глибоку критику капіталізму з його культом грошей. Він дає своєрідне тлумачення предмета економічної науки.
У центр дослідження він ставить ідею розвитку, динаміки і людську діяльність у всіх її проявах. Веблен ставить завдання розширити сферу дослідження економічних явищ за рахунок вивчення суспільної психології, інстинктів, навичок і схильностей людей.
Веблен виступає як прихильник еволюціоналізму, який він, однак, поєднує із соціал-дарвінізмом, поширюючи поняття природного добробуту, боротьби за існування та сферу суспільного життя.
Рушійними силами, які спонукають людину до продуктивної економічної діяльності, у Ваблена є: батьківські почуття, інстинкт майстерності, тобто майже напівсвідомий потяг до добре виконаної та ефективної роботи, допитливість.
У розвитку людського суспільства Веблен виділяє кілька стадій. Вихідною стадією еволюції є дикунство, якому притаманні колективістські інститути, відсутність приватної власності, обміну. Подальша еволюція суспільства проходить через варварство до сучасної машинної системи.
Головною суперечністю капіталізму Веблен вважає суперечність між "індустрією" і "бізнесом". "Індустрія" - це безпосередній процес виробництва, що ґрунтується на машинній техніці. "Бізнес" - це певна інституціональна система, що включає такі інститути, як монополія, конкуренція, кредит тощо.
Суперечність між ними проявляється в тім, що "бізнес" перешкоджає розвитку машинної техніки. Сфера "індустрії", за концепцією Веблена, має на меті підвищення продуктивності й ефективності виробництва на відміну від сфери "бізнесу", яка домагається високого прибутку через різні кредитні й біржові махінації та зростання фіктивного капіталу.
Майбутнє суспільство Веблен уявляє як панування "індустрії", керованої технократією, але він не дає конкретних рецептів побудови майбутнього суспільства.
Засновником соціально-правового інституціоналізму вважається Д.Коммонс (1862 - 1945). Систему його поглядів викладено в таких працях, як "Розподіл багатства" (1893), "Правові основи капіталізму" (1924), "Економічна теорія колективних дій" (1950).
Як і Веблен, Коммонс в основу аналізу бере позаекономічні інститути. Проте, якщо Веблен на перший план висував психологічні й біологічні фактори, то в Коммонса такими е юридичні, правові норми. Він досліджує дію колективних інститутів: сім'я, виробничі корпорації, профспілки, держава тощо; досліджує колективні дії, спрямовані на контролювання дій індивідуальних.
Вихідною економічною категорією він оголошує юридичне поняття угоди. Сама угода становить основний елемент кожного економічного інституту і включає в себе три моменти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Це має означати, що всі суспільні конфлікти, усі суперечності можна розв'язати. Запорукою цьому буде юридичне регулювання правил "угоди". Коммонс допускає не лише мирне врегулювання конфлікту, а й примусове. Як приклад він наводить діяльність великих холдінгових компаній, котрі є провідними колективних інститутів і найбільш визначними учасниками угод.
Творцем нового емпіричного напряму в інституціоналізмі - кон’юнктурно - статистичного, став У.Мітчелл (1874 - 1948). У центр досліджень Мітчелл ставить проблему руху виробництва, грошей, ціни. Політична економія у нього - це наука про інститути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорінені у звичках, інстинктах. Інстинкти — устремління до певних результатів. Одним із них є тяжіння до прибутків.
До цього, писав він, зводиться логіка сучасного життя. Без прибутку підприємець не може виготовляти товари. Саме цим Мітчелл пояснює необхідність вивчення грошового господарства.
Грошова економіка має недоліки, їй притаманні суперечності, але вона, за словами Мітчелла, - найкраща форма організації суспільства, оскільки забезпечує потреби бізнесу, здійснює облік і є знаряддям встановлення взаємодії і співробітництва в суспільстві.
Інституціоналізм Мітчелла був емпіричним дослідженням сучасності. Широко використовуючи фактичний матеріал, статистику, він хотів не тільки дати картину сучасного йому економічного розвитку, а й сподівався вирішити суперечності капіталізму.
10. 3. Неоінституціоналізм
Після другої світової війни відбулось відродження інституціоналізму на дещо інших засадах. Якщо неокласики і кейнсіанці сперечались щодо межі втручання держави в економіку, то інституціоналісти знайшли нові об'єкти дослідження: місця і роль в економічному житті НТР, інформації, влади, політики та ін. З'явилась нова течія: соціальний або індустріально-технологічний інституціоналізм. Відомим представник цього напряму є Д. Гелбрейт (1909). У своїх працях він розробив концепцію "врівноважу вальної сили", пропагував "суспільство добробуту".
У працях, опублікованих у 50-х роках Гелбрейт розглядає техніку як основу економічного прогресу. В його "Новому індустріальному суспільстві" (1967) знайшли найповніше відображення позиції теоретиків "індустріального інституціоналізму". Один з них - Р.Коуз (1910) - американський економіст. Одна з найважливіших заслуг Коуза полягає в тому, що він визначив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як транс акційні витрати (витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук партнерів, укладання контрактів тощо).
Це знаменувало появу в інституціоналізмі так званого контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової міждисциплінарної науки: поєднання права, економічної теорії та організації.
В 60-х роках ХХ ст. сформувалась теорія суспільного вибору, її автором визнають видатного американського економіста Д. Б'юкенена (1919). Він опублікував багато праць на цю тему, зокрема "Формула згоди" (1962), "Теорія суспільного вибору" (1972).В основу теорії суспільного вибору в нього покладено ідею виявлення взаємозалежності політичних і економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів. Б'юкенен виходить з припущення, що принцип раціональної економічної поведінки людини може бути застосований у дослідженні будь-якої сфери діяльності, де людина робить вибірку у тім числі і в дослідженні політичних процесів.
Усе викладене ще раз підтверджує думку про те, що інституціоналізм не має загальної теоретичної основи. Але водночас його напрямки мають чимало спільних рис. Основні характерні ознаки інституціоналізму:
1) критичний аналіз ортодоксальних теорій, побудований на розробці альтернативних програм;
2) спроба інтегрувати економічну теорію з іншими суспільними науками -соціологією, психологією, антропологією, юриспруденцією тощо;
3) намагання вивчати не стільки функціонування системи, скільки її розвиток (трансформацію капіталізму);
4) аналіз економічних відносин не з позицій так знаної економічної людини, її розрізнених дій, а з позицій організації суспільства, держави;
5) намагання посилити суспільний контроль над бізнесом, визнання необхідності втручання держави в економіку.
Сучасні інституціоналісти так, само критикують неокласичні й неокейнсіанські теорії. Їм властиве також розширення традиційних об’єктів теоретичного аналізу за рахунок нових актуальних питань.
Учбово - методичні матеріали
ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ з курсу
“Історія економічних учень”
ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
ТЕМА 1. Предмет та завдання курсу
1. Що вивчає історія економічних учень?
2. Значення курсу історії економічних учень.
Рекомендована література [5, с.3-13]; [6, с.6-8]: [І3, с.10-15]; [14, с. 2-17].
Контрольні запитання
1. Покажіть, яке значення має вивчення історії економічних учень для формування соціально-ринкової економіки України.
2. Назвіть об'єкт, предмет і основну цільову функцію курсу історії економічних учень.
3. Коли і як відбулося становлення самостійної науки економічної теорії?
4. Визначить основні причини множинності сучасних економічних теорій.
5. Які класифікації напрямів світової економічної думки існують в сучасній літературі?
Теми реферативних повідомлень
І. Предмет історії економічних учень.
2. Значення історії економічних учень для формування економічного мислення.
3. Становлення економічної теорії як самостійної науки.
4. Трактування розвитку економічної теорії в сучасних моделях.
Тести
Тест 1. Предметом курсу історії економічних вчень є:
а) дослідження конкретних форм функціонування і розвитку економічних систем у різні історичні епохи з урахуванням національних, природних, політичних та інших особливостей конкретних країн;
б) аналіз відбиття в свідомості різних суспільних верст тих економічних
відносин, що існують на певному відрізку часу;
в) дослідження процесу виникнення й розвитку економічних поглядів та ідей, починаючи із Стародавнього світу;
г) вивчення конкретних організаційно-економічних відносин, відображених у господарських системах окремих галузей суспільного виробництва.
Тест 2. Як ви вважаєте, синонімічними є терміни:
а) історія економічних учень;
б) історія економічних ідей;
в) історія економічної думки;
г) історія політичної економії?
Тест 3. Для чого ми вивчаємо історію економічної думки:
а) щоб знати загальну структуру економічних виробничих відносин;
б) щоб знати організаційно-економічні відносини з приводу трудової
діяльності;
в) щоб краще знати інтелектуальну спадщину, яку нам залишили попередні покоління;
г) щоб вміти аналізувати різні форми власності;
д) для розуміння й розвитку сучасних економічних теорій?
Тест 4. Економічні знання стали самостійною галуззю досліджень у:
а) Стародавню добу;
б) в Середньовіччя;
в) XVI – XVII ст. в епоху меркантилізму;
г) 70-х роках XIX ст.
ТЕМА 2. Економічна думка Стародавнього світу і Середньовіччя.
Меркантилізм
І. Економічні ідеї у Стародавньому світі.
2. Економічні вчення епохи феодалізму.
3. Меркантилізм. Особливості меркантилізму в Росії та Україні.
Рекомендована література [2, с. 9-І 1]; [4, С.28-41]; [5, с.14-41]; [6, с.8-10]; [12, С.5-16]; [14,с.48-68].
Контрольні запитання
1. Які економічні погляди відстоювали митці Стародавнього Сходу?
2. Покажіть вклад в становлення економічної теорії античного світу Ксенофонта.
3. Як Ви вважаєте, чому Платон відстоював приватну власність як основу економіки держави?
4. Покажіть, який зміст вкладав Платон у категорію “справедлива ціна”.
5. Дайте характеристику основним економічним поглядам Арістотеля.
6. Як Ви вважаєте, чому економічна думка Західноєвропейського - Середньовіччя мала релігійну спрямованість?
7. Назвіть характерні риси меркантилізму.
8. Покажіть, в чому різняться погляди представників раннього і пізнього меркантилізму.
Теми реферативних повідомлень
І. Економічні ідеї Стародавнього Сходу.
2. Економічні ідеї Античного світу.
3. Релігійна спрямованість економічної думки Західноєвропейського Середньовіччя.
4. Меркантилізм як перше економічне вчення буржуазної політичної економії.
5. Особливості розвитку ідей меркантилізму в різних країнах.
Тести
Тест 1. Якій формі торгівлі Аристотель надавав перевагу:
а) Т-Т;
б) Т-Г-Т;
в) Г-Т-Г?
Тест 2. Укажіть на причини, що викликали меркантилізм як економічну течію:
а) витіснення натурального господарства товарно-грошовими відносинами;
б) нестача грошей в обігу;
в) буржуазними революціями;
г) швидкий розвиток капіталів купців та ростовщиків.
Тест 3. Відмінності між раннім і пізнім меркантилізмом полягала:
а) у трактовці багатства держави;
б) у трактовці предмета вивчення економічних явищ;
в) у трактовці джерел торгового прибутку.
Тест 4. Предметом вивчення меркантилізму є:
а) сфера обігу (споживання);
б) сфера виробництва (пропозиція);
в) сфера обігу і сфера виробництва одночасно.
Тест 5. Згідно з меркантилістською теорією джерелом багатства є:
а) зростання закордонних інвестицій;
б) перевищення імпорту над експортом;
в) перевищення експорту над імпортом.
ТЕМА 3. Класична школа політичної економії
І. У.Петті - основоположник класичної англійської політичної економії.
2. Економічні погляди фізіократів.
3. А. Сміт - систематизатор економічної науки.
4. Завершення системи політичної економії у творах Д. Рікардо.
Рекомендована література [І, С.79-382]; \3, С.24-29]; [4, С.42-56]; [5, С.55-81]; [6, С.14-18]; [14,с.71-89].
Контрольні запитання
І. У чому виявляються елементи меркантилізму в теорії У.Петті?
2. Покажіть, яке місце в економічній системі А.Сміта займає вчення про розподіл праці.
3. Дайте характеристику теорії вартості А.Сміта.
4. Розкрийте зміст вчення А.Сміта про доходи.
5. Вчення А.Сміта про капітал та його відтворення.
6. Д.Рікардо - економіст епохи промислової революції. Методологія дослідження.
Теми реферативних повідомлень
І. Теоретична система фізіократів.
2. Аналіз процесів відтворення в "економічнічній таблиці" Ф. Кене.
3. Порівняльна характеристика англійської та французької шкіл класичної буржуазної політичної економії.
4. Класична політекономія про роль держави в ринковій економіці.
Тести
Тест 1. Які із визначень вартості, даних Смітом, відповідають теорії трудової вартості:
а) вартість визначається витратами праці;
б) мінова вартість визначається робочим часом;
в) вартість створюється працею і природою;
г) мінова вартість визначається заробітною платою;
д) вартість визначається витратами виробництва?
Тест 2. Яке з визначень заробітної плати належить Сміту:
а) заробітна плата - це перетворена форма вартості і ціни робочої сили;
б) заробітна плата - це мінімум засобів існування робітника;
в) заробітна плата - це плата за працю;
г) заробітна плата - це ціна праці?
Тест 3. Яке із Смітовських визначень прибутку відповідає теорії трудової
вартості:
а) прибуток - це відрахування - з продукту праці робітника;
б) прибуток - це наслідок праці робітника поверх еквіваленту його заробітної плати;
в) прибуток - це підприємницький доход капіталіста;
г) прибуток - це винагорода підприємця за ризик застосування капіталу?
Тест 4. Які із Смітовських положень про продуктивну працю є вірними:
а) праця продуктивна, якщо вона сплачується із капіталу;
б) праця продуктивна, якщо вона приносить прибуток;
в) праця по наданню послуг не є продуктивною;
г) праця продуктивна, якщо вона зайнята у всіх галузях народного господарства?
Тест 5. Назвіть головне завдання політичної економії за Рікардо:
а) вивчення потреб людини;
б) аналіз обмеженості ресурсів;
в) раціональний розподіл обмежених ресурсів;
г) аналіз попиту і пропозиції.
Тест 6. Чим визначається, за Рікардо, мінова вартість товарів:
а) корисністю;
б) споживчою вартістю товару;
в) індивідуальними витратами праці;
г) природними факторами?
Тест 7. Виберіть твердження Рікардо, пов'язане з теорією грошей, яке суперечить теорії трудової вартості:
а) при даній вартості грошей їх кількість в обороті залежить від суми товарних цін;
б) вартість грошей визначається кількістю їх знаходження в обороті.